Вступ.

Короткий огляд минулих тем:

• Діти віруючих батьків є причасниками Божого Заповіту.
• Єдність Старого і Нового Завіту
• Обрізання як вічний знак заповіту
• Христос – головне послання обрізання і хрещення.

Сьогодні ми з вами будемо обговорювати, як практикувала обрізання новозавітна церква і яким чином відбувався перехід між обрізанням і хрещенням. Чи залишали батьки-християни знаки заповіту на своїх дітях. Відповідь – так.

«А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно. А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились. Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами. Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону! Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв. Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти. Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе. Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш. А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду. Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена». (Дiї.21:17-26)

Павло прибув в Єрусалим і розповів Якову і єрусалимським пресвітерам про те, що робить Бог серед поган. Але виявилось, що ще раніше дійшли звістки про те, що Павло закликає юдеїв-християн не обрізувати своїх дітей. Яків розумів безпідставність цих звинувачень, тому запропонував Павлові піти на цей крок: привселюдно показати, що він кориться закону. Чому Павло пішов на цей крок?

Можливо це момент, коли Павло зробив помилку, проявив непостійність. Але в Писанні ми бачимо, що Павло був дуже принциповий в питаннях чистоти вчення. Він навіть не побоявся привселюдно докорити Петрові за лицемірство. Навіть перед синедріоном він залишався вірний Писанню.

Можливо, заради авторитету, Павло і Яків пішли на компроміс. Але це виглядало, що вони пішли на обман людей.  Причому, це було не просто рішення стовпів віри, але й єрусалимських пресвітерів. Апостоли не боялись говорити істину навіть перед лицем смерті.

Відповідь в тому, що розуміння обрізання в Новому Заповіті в першоапостольській церкві відрізнялось від розуміння обрізання навіть наприкінці першого століття.

Як розуміли християни-євреї питання обрізання в першоапостольській церкві?

• Обрізання залишалось обрядом, за допомогою якого людина ставала частиною завітного народу. Воно так само означало, що той, хто приймає його, має зобов’язання перед Богом бути справжнім сином Авраама, тобто християнином.
• Той факт, що багато юдеїв, які прийняли обрізання в дитинстві, але відкинули Христа, юдеї-християни не вважали за непотрібний знак, але як відступницький насміх з цього обряду. Практика обрізання, яке здійснювалось невіруючими серцями, називали навіть служіння сатані: «Ось Я зроблю, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, ось Я зроблю, що вони прийдуть та вклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе». (Об.3:9) Ці люди лжесвідку вали що вони є справжніми юдеями, але такими не були. І навпаки, Павло навчав, що саме християни, як юдеї, так і погани, є сторонками справжнього обрізання: «Бо обрізання то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло», (Фил.3:3). При цьому обрізання, звершене в невірстві, сприймалось не просто як непотрібний знак. Навпаки, така практика сприймалась як бунт проти Бога
• Обрізання немовлят залишалось практикою серед юдеїв-християн. Не було такого різкого відкинення цього знаку. Був період, коли 2 знаки завіту практикувались одночасно серед  юдеїв-християн
• Серед віруючих юдеїв була присутня практика обрізання дорослих. «Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен». (Дiї.16:3)
• Ті, хто розуміли і приймає Євангеліє благодаті, виступали проти обрізання як духовної вимоги по відношенню до християн-поган (Дії 15). Саме Павло, який сприяв обрізанню Тимофія, виступив категорично проти обрізання Тита «Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрізання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддалися були, щоб тривала в вас правда Євангелії». (Гал.2:3-5)
• Значна частина юдеїв-християн не приймали Євангеліє благодаті, і вважали, що, якщо погани хочуть бути християнами, вони повинні спочатку обрізатись, а потім хреститись. Ця група називалась юдаістами. Саме з цими людьми Павло вів боротьбу, коли виступав проти обрізання.
• Обрізанні християни – це не просто християни-юдеї, але ті, які прихильні були до Євангелії благодаті, але не настільки виросли в розумінні завіту, як Павло чи Петро. Вони вагались стосовно необхідності обрізання, але були дуже прихильні до проповіді Євангелії благодаті. Павло про декого з них пише: «Поздоровлює вас Аристарх, ув’язнений разом зо мною, і Марко, небіж Варнавин, що про нього ви дістали накази; як прийде до вас, то прийміть його, теж Ісус, на прізвище Юст, вони із обрізаних. Для Божого Царства єдині вони співробітники, що були мені втіхою. Поздоровлює вас Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса. Він завжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею». (Кол.4:10-12)
• Існування християнських синагог. Бо коли до вашого зібрання ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й бідар у вбогім вбранні, і ви поглянете на того, хто в шаті блискучій, і скажете йому: Ти сідай вигідно отут, а бідареві прокажете: Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм, то чи не стало між вами поділення, і не стали ви злодумними суддями?» (Як.2:2-4) З грецької – ваша синагога. Віруючі євреї об’єднувались в християнські синагоги.  І, розуміючи, що їх діти є учасниками заповіту і частиною завітного народу саме на основі віри батьків, приймали їх як членів синагог саме на основі знаків завіту – обрізання – як знак їх належності до Авраама, і хрещення – знак ототожнення і належності Христу.  Погани христили своїх дітей. Тому, коли хтось з батьків приймав християнство, христився не лише він сам, але й весь їх дім.

Великий перехід

Першоапостольський період – це перехідний період в житті церкви, коли Бог почав об’єднувати свій народ, який складався як з віруючих юдеїв, так і поган.

Це був період зміни знаку вступлення в завіт, в спільність Божого народу. Цей період не був одномоментним. Він зайняв майже 50 років. В 30 році була П’ятидесятниця. В 70 році припинило існування юдейське богослужіння через зруйнування храму. Ще навіть наприкінці 1 століття згадують поодинокі випадки обрізання. Обрізання трансформувалось в хрещення.

Але про це ще вчили апостоли.

І ви маєте в Нім повноту, а Він Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, (Кол.2:10-13)

Зв’язок між обрізанням і хрещенням

• І обрізання, і хрещення як знаки вказують не на себе, не на людину, але на Бога, який, по своїй благодаті, заключає завіт з людиною. Вони вказують на Христа, в Якому Бог заключив з нами Новий Завіт
• І обрізання, і хрещення вказують на відродження. До Тита Павло пише: «Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (Тит.3:5). Але й обрізання вказувало на відродження: «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». (Рим.2:28,29) Відродження ми маємо в Ісусі Христі.
• Хрещення знаменує прощення гріхів, виправдання по вірі. «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде». (Мар.16:16) Обрізання також вказувало на виправдання, прощення гріхів: «І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам». (Рим.4:11,12)
• Хрещення також свідкує про смерть і поховання старого чоловіка, а Христос і є наша смерть, і поховання. Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха! (Рим.6:3-7) Але обрізання також вказує на спосіб позбавлення від старого чоловіка. Хрещення означає поховання старого чоловіка, обрізання – видалення старого чоловіка.  (Кол.2:11)
• Хрещення вказує на належність людини до Божого народу, церкви Божої, Нового Єрусалиму. Обрізання також вказувало на належність до Божого народу.
• Важливо дуже серйозно відноситись до хрещення. (1Кор.10:1-12). Так само і обрізання несло як благословення, так і прокляття.

Висновок

Виходячи з першоапостольського розуміння обрізання і хрещення, чому віруючі в першоапостольській церкві христили своїх дітей?

• Розуміння, що діти – є учасники Божого заповіту. Вони не є Богові чужими, але частиною Божого народу
• В першоапостольській церкві серед юдеїв християн використовувалось і обрізання і хрещення, але серед  поган – лише хрещення. Саме хрещення вказувало на те, що християни юдеї і погани являються Божим Народом. А обрізання для них вказувало, що вони пішли слідами віри їх батька по тілу Авраама.  Чому ж не обрізали дітей поган? Тому що вони діти? Ні, Тому що вони погани, вони не потребували обрізання
• Акценти дискусії, яка була в той час. Питання не стояло в тому, чи потрібно обрізати дітей віруючих юдеїв, але чи потрібно обрізати поганів, щоб ті стали християнами.
• Якщо розуміти, що діти віруючих батьків є учасниками заповіту і частиною Божого народу, на що вказував знак обрізання і хрещення. І припустити, що на дітей поган це не розповсюджувалось, це викликало б спокусу в язичників  обрізати своїх дітей, щоб ті також були частиною Божого народу.
• Зміна знаку вказувала на досконалість Нового Завіту перед Старим. Якщо в Старому Завіті діти були частиною Божого народу, і це відбувалось через знак обрізання, в чому тоді досконалість Нового завіту, якщо діти не можуть отримати знак заповіту і є чужими Богу і Його народу. Більша досконалість як раз і полягає в тому, що з приходом Нового Завіту діти не перестали бути частиною Божого завіту, але й діти християн з язичників також є учасниками завіту. Більше того, якщо в Старому Завіті знак завіту був лише на хлопчиках, в Новому завіті знак завіту розповсюджується і на дівчаток.
• Часто звучить твердження, що в Новому Завіті немає жодного чіткого твердження про те, що церква христила дітей. Але є інші доктрини, які чітко не прописані в Біблії, але які ми розуміємо через комплексне дослідження Писання. Наприклад, доктрина Трійці. Також, якщо прискіпливо відноситись до того, що написано в Біблії, то ми не знайдемо там твердження про допустимість жінкам приймати причастя. В Новому Завіті неодноразово ми зустрічаємо, що христились дорослі і весь їх дім. В Писанні дім включає в себе не тільки членів родини, але й навіть рабів.
• Історія. Починаючи з першого століття, і до 15 не було жодної дискусії про те, що хрещення мають приймати тільки дорослі люди.  Більше того, група людей, яка почала виступати проти хрещення дітей, навчала багато інших речей, які далекі від Писання.
• Отже, хрещення, як знак, розповсюджується на дорослих віруючих і їх дітей на основі завіту, який Бог заключив з ними.

Завіт Бога з Авраамом
Бут.17:1-14

1. 1. Бог Всемогутній – ініціатор завіту (в.1)

Бог створив все. Він створив всесвіт. Він створив землю і все, що на ній. Він створив духовний світ. Він створив людину. Він творить історію. Він є Бог Вседержитель. Все в Його руці. Він є Всемогутній. Немає абсолютно нічого, що було б непосильно для Бога. Він вчинив досконалий план спасіння. Він має силу перемінити  найбільшого грішника в Свого вірного послідовника. І він ініціює заключення заповіту. Заключення завіту – це не реакція на якісь дії людини. Це є виключно Його ініціатива. Ще коли Авраам жив серед поган поганським життям, Бог особливим покликом покликав Його. Саме Бог заключив завіт з Авраамом і забезпечив виконання завіту. Саме Бог в даному тексті показує на ширину завіту і на вічний знак завіту. Він є Бог Всемогутній.

1. 2. Завіт Бога з Авраамом і його нащадками (в.2-8)
   1. a. Бог заключив завіт з Авраамом.
   2. В  чому заключалась суть завіту? Визначним знаком завіту є обрізання. В завіті Бог обіцяє Аврааму обіцяну землю, Ханаан. Але, невже Авраам став оправданим лише по тій причині, що повірив в нерухомість, яку мав отримати від Бога? Ні. Новий Заповіт дає однозначну відповідь на дане питання: Авраам не був прив’язаний до землі. Та земля була лише тінню обіцяного, і Авраам знав про це. Апостол  Павло пише в Гал.3:8, що Аврааму було проповідане Євангеліє. Христос говорить до фарисеїв, що Авраам радий був бачити день Христів, і побачив, і зрадів (Ін.8:58) Автор послання до Євреїв пише: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто». (Євр.11:13-16) Іншими словами, Аврааму було обіцяне вилуплення людства, спасіння, Боже місто. І Авраам повірив, і це залічилось йому в праведність.
      Ще одною важливою обітницею заповіту були нащадки. І про яких нащадків йде мова? Звичайно, в першу чергу, нащадки по тілу. Це нащадки як Ісаака, так і Ізмаїла. Але, основний зміст данної обітниці був не просто в тому, що в Авраама будуть діти, внуки. Апостол Павло в посланні до Галатів пише: «А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: і насінням, як про багатьох, але як про одного: і Насінню твоєму, яке є Христос». (Гал.3:16) Отже, повне виконання даної обітниці було знову ж таки не буквальне, але в Христі було звершене виконання обітниці. Але Павло йде іще далі. Він пише: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці». (Гал.3:29) Отже, ми, погани, що увірували в Христа, є нащадками Авраама.
   3. Нащадки Авраама в завіті. Зверніть увагу, на кого розповсюджувався даний завіт? На нащадків. Діти, внуки Авраама були не чужими даному завіту. Вони були в завіті Божому. В цьому і заключається біблійний завітний підхід до сім’ї. Сьогодні, в сучасному євангельському християнстві, все більше домінує індивідуалізм. Ми відійшли від біблійного завітного розуміння сім’ї. Ми втратили усвідомлення, що Бог працює не тільки з нами. Якщо Він притягнув нас до Себе, Він особливим чином працює і з нашими сім’ями. Вони є також причасники заповіту. Наші діти є причасниками завіту. Ще в Старому Заповіті Бог не однократно це обіцяв. «А Я ось із ними умова Моя, говорить Господь: Мій Дух, який на тобі, та слова Мої, що поклав Я до уст твоїх, не уступлять вони з твоїх уст, і з уст нащадків твоїх, і з уст нащадків потомства твого, говорить Господь, відтепер й аж навіки!» (Iс.59:21) Шлюб – це заповіт. І діти від таких шлюбів між віруючими людьми благословенні і освячені як в Старому, так і в Новому Завіті. Павло пише: «Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі». (1Кор.7:14) Це напряму відноситься і до знаку завіту, чи має він бути на наших дітях. Я не буду багато говорити на цю тему, так як ми не так давно говорили про це. Але, в контексті завіту з Авраамом дуже важливо розуміти, що якщо ми є нащадками Авраама, даний завіт розповсюджується в на нас. Більше того, Божа милість є в тому, що причасниками в даному завіті є не тільки члени сім’ї, діти, нащадки, але й раби (13 вірш) З приходом Нового Заповіту Божа милість не зменшилась. Ми говорили про те, що Новий Заповіт витікає із Старого Заповіту, але він кращий, досконаліший. І в даному питанні, Новий Заповіт не був би кращий, якби наші діти були чужі Богу. Але, вони є причасниками завіту, і в цьому є Божа милість.

1. 3. Знак заповіту – обрізання (в.9-14)
   1. a. Повеління Бога стерегти заповіт Аврааму і його потомкам (9)
   2. b. Значення обрізання в Старому Завіті.

• Знак заповіту. Ми бачимо, що знак завіту і сам завіт дуже тісно пов’язані один з одним. В давнину заповіти заключали самим різним чином, підтверджуючи візуально заповіт: і висікали з каменя, виливали з міді знаки, і обмінювались одежами. Але Бог вирішив, щоб кожен, хто належить до заповіту, мав знак на своєму тілі. І цей знак постійно нагадував, що дана людина є в завіті з Богом. І, якщо людина не мала на собі знаку, вона просто була поза завітом.
• Прилучення до народу Божого. Якщо поганин бажав стати частиною Божого народу, він мусів прийняти знак завіту – обрізання.
• Вказувало на важливість очищення серця духом. Зміст обрізання був не просто в тому, щоб носити на собі знак, нагадування. Але він вказував на гріховність людини і на необхідність в очищенні, в оновленні. Писання називає це обрізання серця. Коли Бог вводив народ в обіцяну землю, Він через Мойсея сказав: «Тільки батьків твоїх уподобав Господь, щоб любити їх, і вибрав вас, їхнє насіння по них, зо всіх народів, як бачиш цього дня. І ви обріжете крайню плоть свого серця, а шиї своєї не зробите більше твердою» (Повт.10:15,16). В кінці книги ми знову читаємо подібні слова: «І введе тебе Господь, Бог твій, до Краю, що посіли батьки твої, і ти посядеш його, і Він учинить добро тобі, і розмножить тебе більше за батьків твоїх. І обріже Господь, Бог твій, серце твоє та серце насіння твого, щоб ти любив Господа, Бога свого, усім своїм серцем та всією душею своєю, щоб жити тобі». (Повт.30:5,6) Пророк Єремія говорить «Обрізуйтеся Господеві, й усуньте із ваших сердець крайні плоті, юдеї та мешканці Єрусалиму, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лютість, і буде палати вона, і не буде кому погасити через злі ваші вчинки!» (Єр.4:4) Як бачимо, Старий завіт говорить про обрізання як з однієї сторони, зовнішній знак завіту. З іншої сторони, воно вказувало на внутрішні зміни, які мають бути в серці тих, хто в завіті.
  В посланні до Римлян Павло також дуже чітко говорить про те, що справжнє обрізання стосується і серця. «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». (Рим.2:28,29) В чому була помилка євреїв. Вони вважали, що вони в завіті, мають знак завіту з Богом і цього достатньо. Але цього не достатньо. Тому що якщо в серці немає змін, якщо відсутня віра, або віра ніяк не впливає на життя, то знак не є вирішальним. Він є більше знаком осудження, що, будучи в завіті, людина не жила життям очищення, життям по вірі. Павло пише, що справжнім юдеєм є той, хто не просто зовні обрізний, але хто має обрізане серце, змінене серце Духом Святим. Сьогодні християни наступають на ті ж самі граблі. Вважають часто, що мають знак, прийняли хрещення, і цього достатньо. Ні. Знак вказує на нашу потребу в очищенні, в зміненні нашого серця.
• Обрізання – печать праведності. Давайте зачитаємо слова Павла: «Чи ж це блаженство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що віра залічена Авраамові в праведність. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам. (Рим.4:9-12)
  Авраам, чуючи Євангеліє,  повірив Богу. І ця віра була залічена йому в праведність. ЩО це була за праведність? Це була праведність з його вчинків, його власна праведність? Ні. Його праведністю був Христос, в якого він повірив.  І, як печать праведності, Бог наказав йому обрізатись. На момент свого обрізання Авраам вже був праведний, його серце було обрізане, він був віруючим. Часто, говорячи про новозавітній знак заповіту хрещення, використовується даний приклад як доказ того, що знак мають приймати тільки людина, яка сповідувала свою віру в дорослому віці. Виходить, ми христимо по баченню, а не по вірі. Але, подивіться далі.
  Бог наказує Аврааму відмітити тим самим знаком заповіту Ісака і Ізмаїла ще в дитинстві. ЩО означав цей знак для них? Це зрозуміло, воно несло в собі один і той самий зміст – воно було знаком завіту між Богом і Авраамом і його нащадками. Чи був він печаттю праведності праведності. І так, і ні. Для Ісака – так, для Ізмаїла – ні. Для Якова – так, для Ісава – ні. І Ісак, і Яків від свого народження носили на собі знак заповіту, прийшли до праведності по вірі. І їх обрізання стало для них печаттю праведності. Ізмаїл і Ісав також мали цей знак на собі, але погрязли в гріхах і в невір’ї. Вони носили в собі цей знак, але це була печать праведності Іншого, Кого вони відкинули. І це їм було на осудження. Цим самим шляхом пішли юдеї, що переслідували Христа. Вони мали на собі цей знак, але вважали, що це знак їх власної праведності. Як часто сучасні віруючі помиляються, коли сприймають знаки завіту як печаті своєї власної праведності.  Печать обрізання представляла собою «Печать Господа, який є наша Праведність».
  Зверніть увагу на те, що Павло говорить про поган. Вони також могли називати Авраама своїм батьком. Говорячи про праведність Авраама по вірі, Павло пише, що він отримав її це до обрізання. Але на цьому його праведність не закінчилась – він став батьком всіх віруючих, як обрізаних, так і не обрізаних. Але, зверніть увагу, він не є батьком невіруючих, незалежно від того, обрізані вони, чи ні.
  Отже, благословення, дані Аврааму, наслідуються тими людьми, які були обрізані в дитинстві, але пізніше увірували. Якщо ж обрізана людина проявляла своє невірство, значення даного знаку не змінювалось. Вона носила в собі знак Христа, знак завіту. Але цей знак не просто не приносив ніякої користі, але ніс осудження за те, що людина, буду в завітніх стосунках з Богом, виявляла невірство і нерозкаяність серця.  Його невір’я не змінювало значення обрізання. Саме на цій основі пророки докоряли євреїв в тому, що вони, будучи обрізаними, не обрізали свої сердець.
• Обрізання вказувало на Христа. Це був кровний знак. І він вказував на те, що для того, щоб бути частиною Божого народу, бути очищеним від гріхів, бути оправданим, має пролитись кров. І це є Христос. Саме в Христі обрізання набуло свого повного змісту.

1. 4. Тривалість заповіту – вічний (в.14)

Якщо ми є нащадками Авраама, наші діти є в завіті з Богом, яке відношення маємо ми до обрізання? Чи маємо ми також обрізуватись? В Новому Заповіті форма знаку змінилась на хрещення, але суть залишилась та сама, за виключенням того, що обрізання вказувало на Христа, який мав прийти, а хрещення – на Христа, який прийшов. Це є вічний завіт. І він не закінчився з приходом Нового Завіту, але зовнішній знак був змінений. Про зв’язок між обрізанням і хрещенням ми поговоримо на наступний раз. Але, нам дуже важливо розуміти зміст обрізання, щоб зрозуміти зміст хрещення, і чи має бути цей знак на наших дітях.

1. 5. Відповідальність в заповіті (в.1)
   1. Ходи перед лицем Моїм і будь непорочний (в.1) – важливість освячення.
   2. Стерегти виконання завіту через знак обрізання немовлят (в.9) – важливість знаку.

ТЕМА: ВІДМІННІСТЬ І СХОЖІСТЬ МІЖ СТАРИМ ТА НОВИМ ЗАПОВІТОМ.

Розглядаючи тему завіту в загальному і безпосередньо положення дітей віруючих батьків в завіті, важливо обговорити зв’язок, який існує між Старим і Новим Завітами. Дуже часто нами, християнами 21 століття, Старий Завіт сприймається як те, що пройшло, закінчилось, і немає до нас абсолютно ніякого значення. Один із служителів навіть свого часу говорив: «Викиньте той старий завіт, живіть по новому!». Дійсно, сьогодні Старий Завіт сприймається як щось лишнє і непотрібне для християн. Але, неможливо зрозуміти Новий Завіт без Старого. Більше того, якщо ми розглядаємо питання завіту між Богом і людиною, і статус дітей віруючих батьків в завіті, ми взагалі не зможемо зрозуміти це питання без цілісного розуміння Старого і Нового заповіту.

Тому ми сьогодні розглядаємо питання взаємозв’язку між Старим і Новим заповітом.

Зачитаю 2Тим.3:16-17

« Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності,  щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова». (2Тим.3:16,17)

1. 1. Відмінність між Старим і Новим Заповітами

1. 2. Єдність між Старим і Новим Заповітами
   1. a. Віра в Христа.
      Яким чином віруючі СЗ могли знаходити спасіння? Відповідь одна – вони могли стати перед  Богом лише на основі Євангелії Ісуса Христа, і робили вони це вірою. Від Авеля до Захарії, від Івана Хрестителя і до останнього грішника перед самим приходом Христа – всі ми спасенні лише по благодаті Божій через віру. Новий Заповіт закликає нас стояти у вірі, показуючи приклад СЗ мужів віри. Людина спасається по вірі не залежно від епохи, в яку вона повірила.
      Автор послання до Євреїв пише: «Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку». (Євр.9:15) Іншими словами, Новий Завіт може спасати віруючих СЗ. Як були обмиті гріхи Давида? Кров’ю Христа. Як був оправданий Авраам? Вірою в Євангеліє. Яким чином віруючі СЗ можуть спастися, якщо вони не жили в епоху НЗ? Тільки тому, що НЗ більш славніший і розповсюджується на всі віка.
   2. b. Величність  Христа
      Автори НЗ возвеличували Христа і у всьому бачили Христа. Але їхнє розуміння не обмежувалось лише участю Христа в НЗ. В СЗ вони також бачили Христа і усвідомлювали Його роль і велич.
      Написано: «Вірою Мойсей, як родився, переховувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались наказу царевого. Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду». (Євр.11:23-26) В Мойсея був вибір: або багатства Єгипту, або наруга Христова, Христос. Він вибрав друге. Він був християнином J
      Не хочу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були, і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму поживу духовну, і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля був Христос! (1Кор.10:1-4)
      Влада Христа розповсюджується на всі часи і народи.
   3. c. Обітниця, Закон і Виконання обітниці. Показуючи різницю між Старим і Новим завітом, Павло говорить про Старий Завіт як закон, а НЗ – як обітницю. І дійсно, в цьому на перший погляд, ми можемо побачити відмінність. Але це не є відмінність. Писання навчає нас, що спочатку була обітниця. Закон, СЗ, був як частина, складова для виконання цієї обітниці. Це не були зовсім окремі постанови. Це обов’язкова складова, яка призвела до виконання обітниці, до НЗ. Без СЗ не було б НЗ.
   4. Храм з живого каміння.
      Господь почав свій проект по будівництву храму з живого каміння. Він показав цей проект Аврааму, і той повірив. Авраам повірив в Євангеліє, і був певен, що Бог побудує Свій Храм, Свій народ, з живого каміння. Як настав час розпочати будівництво, Бог вивів свій народ з Єгипту, дарував їм Закон, готуючи свій народ до виконання обітниці.
      В процесі будівництва будинку є речі, які вкрай необхідні при будівництві, і які зайві, коли будівництво закінчилось. Наприклад, ліса, риштовка.  Це дуже добра допомога, але коли будівництво закінчилось, вони зайві, їх знімають.
      Уявіть собі, що хтось з будівельників починає настоювати на тому, що ліса потрібно залишити. Вони є частина будівлі. Вони зовсім забули про проект, а бажали бачити дім таким, до якого звикли. Але ліса зняли, і вони побачили дім, який запланував архітектор в проекті.  Тепер зрозуміло, що ліса були потрібні при будівництві і зайві після його завершення. Більше того, порівнюючи ліса і будівлю, ліса взагалі не витримують будь якого порівняння. Будова набагато краща ніж ліса. Чи означає це, що будівництво лісів Павло вважав гріхом? Ні. Навпаки, Бог вважав «ліса» як один з елементів для розбудови Свого о Храму з живого каміння.
      Автори НЗ дивились назад, і бачили Храм Божий, Будівлю Божу. Юдеї, які не прийняли Євангеліє, дивились назад в історію і вважали, що саме ліса і є тією будівлею Божою. Юдаїсти (юдеї, що прийняли християнство і тримались закону) вважали, що ліса мають завжди залишатись поряд із будовою. А крайні диспенсационалісти вважали, що ліса є окремою добудовою, яку Бог зруйнував і відбудує в швидкому майбутньому.
      Отже, СЗ, був важливою складовою в розбудові Богом Свого Храму з живого каміння.
   5. Невіруючі як члени заповіту.
   6. 3. Перевага Нового Заповіту над Старим.
      1. СЗ несе прокляття за непослух (2Кор.3:9), НЗ приносить благословення за послух (Євр.8:11)
      2. Біблія стверджує, що СЗ порядок відносить до народу Божого в період незрілості, а НЗ порядок – в період зрілості (Гал.4:1-1)
      3. СЗ служіння – було служінням букви, а НЗ – служінням духа (2 Кор.3:9)

Чому ми сьогодні говорили про це? Яке значення розуміння відмінності і єдності Старого і Нового завіту має для розуміння питання Завіту між Богом і людиною, і положенням дітей віруючих батьків  в завіті? Саме пряме. Щоб правильно зрозуміти, ми маємо розглядати це питання в контексті всіє Біблії, а не тільки НЗ. СЗ є підґрунтям для того, щоб зрозуміти НЗ. І якщо при вивчені даного питання ми відкинемо СЗ, ми зрозуміємо це питання однобоко, схиблено, невірно.

Нехай благословить нас Бог, щоб ми розуміли і цінували Його Слово в повноті, а не лише якісь окремі частини.

Амінь

Должен признаться, что эта небольшая книга задумывалась с той целью, чтобы убедить читателя. На последующих страницах речь пойдет о таком крещении младенцев, которое основано исключительно на Слове Божьем и которое, когда совершается в соответствии со Словом Божьим, только утверждает евангельские истины. Я не стремлюсь убедить тех, кто не предан сердцем учению Писания, или тех, чье посвящение произошло только на словах. Для таковых существует много других вопросов, которые следует рассмотреть в первую очередь. Я скорее обращаюсь к тем христианам, которые серьезно относятся к вопросам веры, а также к тем, кто убежден, что учение о крещении верующих основано на Новом Завете.

Более того, я обращаюсь к тем, кто убежден, что прояснить вопрос о крещении верующих просто необходимо, когда речь идет о защите христианской Церкви от номинализма, который поражал ее на протяжении всей истории христианства. Надо признать, что детское крещение в том виде, в котором его» совершали некоторые люди, превратилось для многих христиан в камень преткновения и перешло в разряд разрушительного для души номинализма. Но, пожалуй, номинализм поразил также и баптистские церкви (признающие крещение в сознательном возрасте). Настоящий источник номинализма кроется в тех церквах, которые отказываются применять дисциплину в вопросах крещения, независимо от того, признают они крещение в сознательном или детском возрасте….(Выдержка из книги Д.Уилсона «До тысячи родов»)

Прослухати лекцію
(Можливе лише при встановленому Adobe Flash Player)

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити лекцію можна тут