Прочитати лекцію

Сьома заповідь “Не чини перелюбу”

Гельдерберський катехізис

неділя 41

Запитання 108, 109.

Загальні положення.

Друга табличка

Перед тим, як будемо розглядати цю тему, варто зауважити, що ця заповідь має місце свого розташування саме в другій табличці. Чому це так важливо для нас пам’ятати? Тому що Бог показує саме через цю табличку, як нам будувати життя між один одним. Та не тільки як будувати життя один з одним, але як будувати життя згідно Його задуму для нас. Тому що ми можемо на свій розсуд будувати життя, чи принципи для життя, але людські принципи досить часто більше руйнують життя ніж будують його. По прикладу цієї заповіді ми можемо нагадати і попередню заповідь, де Бог зауважує, щоб не вбивати людину, і це має відношення не тільки до фізичного життя людини, але і духовного. Так само і не дотримання цієї заповіді приведе до деградації людини як особистості, фізичного, і соціального занепаду. Можна сказати так само як і в попередній заповіді сказав Бог, людина руйнує і вбиває себе, і інших коли не дотримується Божих повелінь.

Чому ми говоримо що це руйнує людину. По перше це руйнує кожного з людей, особливо коли люди уже у шлюбі і порушують цю заповідь. Сьогодні люди дуже бездумно поводяться з сексом, вони вважають що все потрібно спробувати, а може щось буде не подобатись чи не підходити. А в результаті, люди несуть цей сором на собі все життя. Дуже не зручно дружині знати, що чоловік був з другою, чи чоловікові постійно пам’ятати, що з його дружиною був інший. Таке ніколи не забувається, і завжди приносить тільки біль. Це руйнує сім’ї, це руйнує життя дітей які народжуються поза шлюбом, наприклад в Ізраїлі не законно народженим дітям не дозволялось одружуватись на простій Єврейці, а тільки на такій ж не законно народженій дівчині.

Громадянський шлюб

Сьогодні це стало досить популярним явищем серед молоді, особливо в великих містах. Чому саме в Городі, тому що в селах люди ще більш менш консервативні, і переживають за свою репутацію, та в великих містах люди не знають нікого, ні чого, це сприяє до не морального життя.

Чому таке явище має місце в нашій культурі? Тому що люди бажають будувати стосунки ні за що не нести відповідальність. Це робить сім’ю не міцною, сім’ю яка готова розвалитись в будь якій момент. І це не тільки з молодими, а із старшими також. Це не випробування вірності на словах, а скоріше бажання бути не залежним, і мати можливість без болісно розбігтись, коли щось буде не так, або при наймі загаснуть почуття. Це дуже багатьом подобається, і ці люди не розуміють наскільки вони руйнують самі себе.

Іноді ми думаємо, що ця заповідь дуже особлива, та особиста і про неї просто не зручно говорити. Так з однієї стороні сексуальні стосунки інтимна і закрита тема, через те, що належить тільки подружжю. І деякі думають що вони уже не мають і не можуть мати відносин до цієї заповіді. Та ми сьогодні розглянемо, що це означає і чому існують ці заборони.

Бог подарував для людини дружбу.

Ми почнемо саме з цього. Адже Бог подарував людині дружбу і на основі цього почуття люди будують різні союзи, і в тому числі і союз шлюбний. До речі, слово «дружина» саме від слова «друг».

Це дуже дивне почуття, яке інакше як подарунком не назвеш. Люди не мають однакового ставлення один до одного, але приходять в житті зміни, які одних людей зближує, а одних віддаляє. Є різні стосунки серед людей, родинні, сімейні, дружні, професійні… І коли ми говоримо про різницю між цими стосунками, ми помічаємо таку закономірність, що ці стосунки можуть час від часу руйнуватись. Змінюватись. Давайте розглянемо сім’ю, що це таке, та як нам розуміти те, що Бог створив. Чому Бог так проти блуду? І як жити так, щоб це не було зруйновано.

Перш за все Бог показує нам, що створивши сім’ю, він робить це як щось єдине. Як це може статись, єдиним?

23 І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. 24 Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом. (Бут.2:23,24)

3 Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина. 4 Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина. 5 Не вхиляйтесь одне від одного, хіба що дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням. (1Кор.7:3-5)

Бог показує, що ці двоє уже не належать собі, тому що вони уже є єдиними. В якому сенсі вони є єдиними, чи тільки в сексуальному? Ні ця єдність набагато більша, навіть складно і важко пояснити ці стосунки. Можна сказати, що людські, до цього часу чужі, душі прищепуються одні до одних. І це доречі, не тільки в сімейному плані. Можна щось подібне побачити між друзями які дружать між собою, без сексу, а іншою дружбою.

1 І сталося, як скінчив він говорити до Саула, то Йонатанова душа зв’язалася з душею Давидовою, і полюбив його Йонатан, як душу свою. 2 І того дня взяв його Саул, і не пустив його вернутися до дому його батька. 3 І склав Йонатан із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою. 4 І зняв Йонатан із себе плаща, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання своє, і все аж до меча свого, і аж до лука свого, і аж до пояса свого. (1Сам.18:1-4)

Давайте зауважимо декілька тез, які допомагають нам розуміти що таке дружба.

¾     Вони складають умову, або клятву

¾     Вони говорять про посвяту один одному

¾     Вони говорять про незмінність і постійність своїх відносин

Деякі говорять, що я розлюбив, серцю не прикажеш

Так з однієї сторони стосунки починаються саме на емоційному рівні, (принаймі у подружжя) але продовжуються не тільки на емоційному рівні а на рівні посвяти, клятви в вірності до кінця життя, і не тільки життя нашого. Адже наслідки дружби Давида з Натаном успадковували і діти їх. Так само ми любляче ставимось до людей, які є друзями наших батьків, розуміючи, що це впливає і на наше життя. Коли дружина виходить заміж, або чоловік жениться їх запитують про тривалість і постійність їх відносин адже діти, не можуть бути в тих, хто керується тільки емоційними в сплесками в своєму житті. Любити дружину, означає бути відданим в своїх обітницях і пам’ятати свій статус. А статус кожного полягає в тому, що він дарує себе іншій половині, і говорить про те, що все моє тепер твоє, і все твоє тепер моє. І коли хто ото моє начинає використовувати хтось інший це називається крадіжкою, не законним використанням, руйнуванням союзу, а особливо сексуальні стосунки які названі інтимними, і Богом придумані тільки для двох, для чоловіка і жінки.

Ісус Христос говорить про те, щоб любити дружину, чи любити людей. І це стоїть в наказовій формі. Тому любити, це не просто послухати, що там в нашому серці, а це відповідальність любити. Дехто скаже, що це не реально, і важко з кимось спорити, можна не любити солодке, чи м’ясо, і Бог ні чого нам про це не говорить, але не любити дружини, чи людей, ми будемо просто винні, і не слухняні. Нам потрібно поміняти своє відношення, і своє розуміння любові. Це реально для нас постійно, до кінця нашого життя, а не тільки тоді коли ми закохались. Я згідний, що це уже не та сама любов, не така палка, і страсна, але ця любов не менш прекрасна і справжня, через постійність свою, і розвиток ще сильніша, яка будується роками, зростає роками, і ми так само боляче сприймаємо розлучення як в часи закоханості, так і в часи зрілого життя. Все це показує просто різні рівні любові. І я б сказав що це просто прекрасно. Як добре мати цей Божий подарунок, приліплюватись людиною до людини, і разом жити, виростати… Цю любов переростає в прив’язаність душ людських, люди чим більше живуть тим більше відчувають що в їхньому житті більш ближчих людей як чолові, чи дружина не має.

Що може бути компромісом, а що ні.

Бог показує, що в нашому житті ми вже не свої а належимо один одному. І в цих відносинах є речі, які просто ні коли не можуть бути компромісом, і завжди будуть виникати обурення через них. Так чоловік ні коли не погодиться щоб його дружина жила з іншим, це святе, це те чим ніхто, ні з ким не ділитися, це те, що йому належить по праву. Та сварки в сім’ях виникають не тільки тоді коли вже стався блуд. А коли одна сторона відчуває якусь не щирість не відповідність… Людина так побудована, що багато чого в її житті залежить від спілкування. Чи секс, чи діти, це тільки наше, чи наше житло, чи наші почуття, чи наші таємниці це наше, і коли в нас це забирають це просто жахливо. І так створив нас Господь.

Тварини не мають розуміння єдності через стосунки, через посвяту (хоч не всі). Деякі звірі мають стосунки рівно так, як Бог кожному призначив, та з людьми зовсім не так. Люди часто хочуть мати стосунки як тварини, та це не природно і приносить багато горя та розчарувань. Люди мають стосунки тільки на посвяті один одному. Тільки коли душі прикріплюються на завжди, через обіцянки, посвяти, відданість, та вірність до кінця життя люди можуть мати сексуальні стосунки, і дітей через них.

Бог заклав закладини сімейних відносин в душах наших.

Коли молоді люди не побрались, поводження людей уже показує на те що Богом створена людина не просто на тимчасові стосунки, а на постійні.

Кожна дівчина згоджується вийти заміж за чоловіка, тільки тоді коли вона бачить в ньому, захисника, не просто тимчасового, а постійного, який до кінця життя буде турбуватись про неї і про їхній майбутніх дітей. Для жінок важливо не стільки краса чоловіка скільки надійність, наскільки на нього можна покластись, чи можна зним мати дітей, адже діти не будуть питати чи є в вас любов, діти це відповідальність на все життя. Тому любов яка виникає в молоді ґрунтується на постійних засадах, на надійності до кінця життя.

Так само для чоловіка, хлопець не захоче брати жінку, в якій не буде бачити вірну йому людину. Чоловік хоче бачити в майбутній дружині жінку яка могла б доглядати діток, бути доброю хазяйкою, добрим другом до кінця життя. Том знову ж ця юнацька любові показує на довготривалі стосунки.

А те що сьогодні серед молоді домінує, це тільки бажання сексу.

Сексуальна залежність

Дуже дивно одна людина задавала запитання, чому Боже ти так зробив це, чому я дивлюсь на жінку і мене спокушує думати про неї, чому б коли ми женились в нас не було природно більше ні яких бажань? І складно відповісти просто так йому на його питання. Можна сказати, що світ складніший ніж ми собі уявляємо. Бог так побудував щоб наші стосунки ми будували на любові та довірі. З однієї сторони це важко, та з іншої, це цінно та достойно всякої похвали. Адже яка буде цінність в тому коли в нас не має боротьби.

Євреї в своїх талмудах навіть пишуть про те, що чоловік був створений без всяких ознак полу, і тільки при розділені виявився пол. Та ми так не згідні ми лише згідні з тим, що двоє стають одним тілом, і це належить тільки їм. І навіть апостол писав до Коринфян, що хто злучається з блудницею стає одним тілом з нею, тому Бог бажає, щоб це було не до торканим, і належало тільки подружній парі.

Та Бог показав для нас залежність один від одного, чоловік потребує жінки, і це сказав Бог. Не добре чоловікові бути самому. І створив йому помічницю, і вони стали одним цілим. Зазвичай Бог навіть парує так людей, що не двоє однакових з’єднуються, а саме різні, щоб доповнювати один одного.

16 Хіба ви не знаєте, що той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею? Бо каже: Обидва ви будете тілом одним. 17 А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним. 18 Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла. 19 Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? 20 Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони! (1Кор.6:16-20)

Це святе, яке не можна порушувати.

Трієця приклад стосунків, і наше Богоподобя

Таємниця шлюбу полягає на основі Богоподобія, так ми трішечки можемо розуміти відносини в середині Тройці, але ці відносини святі, і не порочні на відміну від наших.

Ревність.

Це те почуття деколи нам дуже надокучає, деколи ми дуже страждаємо через нього. Та це не гріховне почуття, а почуття, яке кожному з нас відоме, і коли ми живемо в сім’ї, і не вірні, ми маємо знати як тяжко, і боляче ми робимо тому, кому ми себе посвятили, і до кого приліпилась душа наша. І щось подібне відчувають і інші люди в інших стосунках, дружніх наприклад, чи бізнесових. Люди називають це зрадою, а наміри до зради відчувають через ревність. Дуже дивно, але кожна людина від Бога хоче бути по перше потрібна, бажана, а з другої сторони і вона хоче любити. І ці прекрасні почуття приносять нам море задоволення, подекуди навіть і без сексу. Коли ми порушуємо Божу заповідь ми руйнуємо не тільки себе, але і людину, якій ми себе посвятили.

Коли виникає Ревність?

Чи тільки тоді, коли в нашому житті ми щось підозрюємо на сексуальному рівні? Так в більшості це так, тому що це святе, і належить тільки подружжю. Але як часто дружина ревнує чоловіка до компютора, телевізора, особливо подекуди до машини. А чоловік в свою чергу відчуває себе уже не потрібним коли з’являються діти, і жінка всю свою любов і увагу уже віддає їм. Він відчуває себе як зрадженим. Ця тонка грань має бути вирішена та зважена. Адже жінка лишається жінкою, з тими самими обітницями, які вона давала, так само і чоловік мав би постійно пам’ятати і про свої обітниці. Чому так трапляється? Може хтось скаже егоїзм, можливо по декуди буває перегіб палки. Та все ж для того, щоб не робити боляче, і жити в мирі, пам’ятаймо що ми посвятили себе цій людині. Ми не маємо вимагати, в того хто цього не розуміє, тому що ми робимо собі тільки боляче, а підходьмо із позиція, що я не свій, як мій хазяїн, моя хазяйка хоче бачити мою поведінку? І коли ми будемо розуміти, що як один так і другий починати з себе, в нас не буде ні яких проблем. Дуже важко допомогти подружжю яке звинувачує один одного, в чомусь, свідомо ставлячи себе в позицію, що мене не слухають, що він чи вона посвятила себе мені, а нині, забирає назад, і не зважує на те що я сьогодні хочу. І проблема автоматично знімається коли люди стають в позицію не потрибителя, а в позицію посвяченого.

Як бути старшим людям

Можливо дехто думає, що я вже старий для мене це не актуально сексуальна зрада. Ні це актуально як ні коли, тому що зрада буває не тільки на фоні сексу. Тому це продовжує бути актуальним для нас завжди. І деколи великі проблеми в старших людей коли вони відносяться один до одного уже привично, забуваючи що вони подарували себе один одногому. Вони уже не думають один про одного… Але згадаймо що ми клялись до кінця життя бути разом, бути щастям для іншого. Тому Христос каже що не має причини для розлучення, хіба що зрада, блуд. Але і це можна простити, та все ж це означало в той час що людина зрадила заповіт, зрадила обітницю…

Тому ревність це почуття руйнування відносин, руйнування заповіту, почуття які стримують людей, які бувають не вірні. Це як захисна реакція для збереження відносин.

Чому Бог ревнує?

1 Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? 2 Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, 3 прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої. 4 Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається. 5 Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: Жадає аж до заздрости дух, що в нас пробуває? 6 Та ще більшу благодать дає, через що й промовляє: Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать. 7 Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. 8 Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні! 9 Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! 10 Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме! (Як.4:1-10)

Все, про що ми розмовляли відносно людського шлюбу, відносно людської дружби ми можемо трішечки розуміти, які в нас відносини з нашим Богам. Це дуже цінно для нас, що Бог показує нам, що і для нього є люди ближчі, і дальші, і ми уже не чужі для Нього, а в родинних відносинах, і це зовсім уже по іншому, не так як раніше було це для нас.

13 А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров’ю. (Еф.2:13)

19 Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, 20 збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, (Еф.2:19,20)

Це вже зовсім інший рівень відносин, це несе для нас значення того, що ми пов’язані з Богом через заповіт, ми близькі з Богом, і Його серце болить коли ми Його зраджуємо. Ми вже не свої а належемо Богу. Ми зростаємось душами.

Чим обмінялись ми з Богом?

Ісус подарував нам всю свою святість, праведність, досконалість, а ми йому весь свій гріх, свій сором, все наше стало Його, а все Його стало нашим. І згідно цього принципу ми можемо тільки бути разом, і Бог знав на що Він ішов, і все ж Він пішов на це і став нашим другом, став нашим Батьком, а ми стали людьми уділу Його.

Що є гріх, тільки фізичне порушення чи і порушення думками?

Коли Ісус каже про те, що гріх, і порушення заповіді Божої є не тільки фізичне порушення, а навіть в думках є теж порушення, показує для нас, що Ісус не просто піднімає планку святості, як то дехто показує, це було завжди так. Скажіть коли чоловік думає про другу жінку, хіба це не так само важко, і боляче як було б при практичному дійстві. І так було завжди, не просто грішити є гріх, а і думати про то є гріхом.

Бо називає людей ново заповітних перелюбниками та перелюбницями, не тому, що вони дуже багато грішили, хоч це і так, а перш за все тому, що вони думали про те, бажали того. Почали жити світоглядом світу. Друзі, це велика благодать для нас мати такі стосунки з нашим Богом, цінуймо це і не випробовуймо Бога.

Висновок

Для нас велика радість, що ми з Богом маємо союз в якому подарували себе один одному, тому цінуймо це, не проводьмо життя так ніби ми вільні, а так ніби ми одружені з Богом, тримаймо вірність нашу, Хвалімо Бога.

Нехай слава Богу буде з нашого життя, та наших сімейних стосунків.

Прочитати лекцію

Результати досліджень, проведених Управлінням ООН з питань наркотиків і злочинності, показали, що Україна посіла друге місце у світі за кількістю умисних вбивств. Також наша країна виявилася 12-ю за кількістю вбивств на 100 тисяч жителів.

Але вбивства – це не лише проблема сьогодення. Це проблема, яка була у всі віка, починаючи з гріхопадіння, коли Каїн, син Адама, вбив свого брата Авеля. Зростання насильства – це була одна з причин потоплення першого світу, адже написано: «І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством». (Бут.6:11)

Тому, не дивно, що Бог у Своємі законі, на другій скрижалі, дав таку заповідь, як «Не вбивай». Тут важливо розуміти, що основний зміст даної заповіді не просто не позбавляти життя іншої людини, але не нанести шкоди ні іншій людині, ні собі.

Гейдельберзький катехізис говорить:

Питання 105. Що вимагає Бог в шостій заповіді?

Відповідь: Щоб я ні думкою, ні словом, ні тим більше справою, ні сам, ні через іншого не ображав, не ненавидів, не поранив, не вбивав свого ближнього. Але залишив всяку спрагу мести. Щоб і собі самому я не заподіяв шкоди і по свавіллю не піддавав себе небезпеці. Для того влада і озброєна мечем, щоб запобігти вбивству.

( 1.Бут.9:6; Мат.5:21,22; Мф.26:52. 2. Мф.5:25; Мф.18:36; Рім.12:19; Еф.4:26. 3. Мф.4:7; Кол.3:23. 4. Бит.6:9; Ісх.21:14; Рім.13:4.)

Про що говорить дане питання і відповідь?

1. 1. Позбавлення інших життя

Бог забороняє вбивство. Чому?
Є цілий ряд причин:

1. Саме Бог є той, хто дає і забирає життя. Це Його прерогатива, право.
2. Кожна людина є унікальною. Вона створена за образом і подобою Божою. І навіть гріхопадіння не применшує його цінність. Слово Боже говорить: «Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим». (Бут.9:6)
3. Це є гріх, який кричить до Бога. В Писанні ми бачимо три гріхи, які по особливому кричать до Бога: утиск (Пс.11:6), гомосексуалізм (Бут.18:21) і вбивство. Бог говорить до Каїна: «І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі». (Бут.4:10). Бог по особливому карає за преднамірене вбивство. Є такий афоризм: «Якщо одна тварина безпричинно вб’є іншу тварину, то вона поступить, як людина». В законі Бог дав повеління, щоб якщо тварина, яка не має розуму, вб’є людину, то була побита камінням. То, тим більше, Бог гнівається на тих, хто має розум і совість, забирає життя в людини.
4. Це є диявольський гріх. Він робить людину послідовником диявола, тому що диявол був вбивцею від початку.
5. Це гріх, який руйнує суспільство.

В контексті заповіді «Не вбивай», давайте подумаємо над такими соціальними проблемами і задамо собі питання:

Аборт. Чи є аборт порушенням 6 заповіді? Чому да, чому ні? Як церква має реагувати на практику такого злочину в нашому суспільстві?

Ефтаназія. Наскільки вона є законою і відповідає духу Писання?

Смертна кара. Наскільки смертна кара відповідає Писанню? За переднамірене вбивство в Законі передбачалась смертне покарання. Книга Числа 35 якраз про це говорить: «Месник за кров він заб’є убійника; як спіткає його, він заб’є його». (Чис.35:19). За непереднамірене вбивство закон захищає людину, яка вчинила вбивство: «А як хто випадково, без ненависти пхнув кого або кинув на нього невмисне якимбудь знаряддям, або якимбудь каменем, що від нього можна померти, кинув на нього не бачачи, і той помер, а він не був ворог йому й не шукав йому зла, то розсудить громада між убійником та між месником за кров за цими постановами. І громада визволить убійника з руки месника за кров, і громада верне його до міста сховища його, що втік був туди. І осяде він у ньому аж до смерти найвищого священика, помазаного святою оливою». (Чис.35:22-25) Саме для збереження життя людей існує влада, яка носить меч: «Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Рим.13:3,4)

Пацифізм. Чи може віруюча людина служити в армії, брати в руки зброю, брати участь у воєних діях?  Як розцінювати слова Івана Хрестителя: «Питали ж його й вояки й говорили: А нам що робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю». (Лук.3:14)

Необхідна оборона.

Комп’ютерні ігри і фільми, що мають насильницький зміст. Як ми маємо відноситись до комп. ігр і фільмів з насильством?

1. 2. Принесення шкоди іншим

Порушенням даної заповіді є не лише вбивство, але й заподіяння шкоди іншій людині

Відповідь звучить: «Щоб я ні думкою, ні словом, ні тим більше справою, ні сам, ні через іншого не ображав, не ненавидів, не поранив, не вбивав свого ближнього.»

Великий Вестмінстерський катехизис говорить:

Шоста заповідь забороняє у будь-який спосіб зазіхати на своє життя чи на життя ближніх,  за винятком тих випадків, коли цього вимагає  цивільне правосуддя, законна війна чи  необхідна оборона; відмовляти будь-кому чи  позбавляти будь-кого законних і необхідних засобів  для підтримки життя; давати волю гріховному  гніву, ненависті, заздрості, прагненню помсти;  піддаватися надмірним пристрастям чи оманливим турботам; зловживати  їжею чи питвом, бути надміру запопадливими у праці чи  відпочинку; вимовляти образливі слова; пригноблювати будь-кого; сваритися, бити, завдавати ран і робити будь-як інші  вчинки, здатні привести будь-кого до загибелі.

Тому, ми маємо піклуватись про те, щоб не нанести шкоду імені іншої людини, принизивши її, опорочивши.

1. 3. Принесення шкоди собі або самогубство

3 групи гріхів, які відносяться що цього пункту

• Самогубство. Чи є самогубство порушенням 6 заповіді? Чи є випадки самогубства, які не є гріхом.
• Завдання шкоди власному тілу.
  • необрежне вождіння автомобіля,
  • зловживання алкоголем, наркотиками, їжою;
  • недбале відношення до свого тіла (догляд за здоров’ям, зловживання роботою).
  • Завдання шкоди душі (своїй і ближнього)
    • Спонукування до роблення гріха
    • Послідування за лжевченням.

Питання 106. Але в цій заповіді, здається, мовиться тільки про вбивство?

Відповідь: Немає. Забороняючи вбивство, Господь учить нас, що Він почуває відразу до заздрості, ненависті, гніву і спразі мести як корінню всякого зла. Все це в Його очах – вбивство.

(1. Пс.37:8; Пріт.14:30; Рім.1:29. 2. 1Ин.2:9-11. 3. Іак.1:20; Гал.5:19-21. 4. 1Ин.3:15).

Мова йде не лише про сам факт вбивства, але й про корінь цього гріха. Щодо коріння даного гріха тут вказано:

• Гнів, злоба. Дуже часто вбивства відбуваються під час приступу гніву.  Христос сказав: «Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга!» (Матв.5:21-26)
• Заздрість. Заздрість і вбивство тісно пов’язані. Заздрість – це гріх, який одним махом порушує 2 скрижалі. Він починається з невдоволення Богом, і закінчується вбивством, як це сталось з Каїном. Часто гнів швидко проходить, але заздрість дає глибоке коріння і від неї важко позбутись. Саме заздрість викликає злобу, коли в людини все добре, і навпаки, викликає задоволення, коли людина переживає складності.
• Помста. Вся помста належить Господу.
• Ненависть. Фарисеї ненавиділи Христа. І саме тому його розіп’яли. Томас Ватсон сказав: «Ненавить – це хижак, що харчується кров’ю» «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б». (1Iван.3:15)

Питання 107. Але чи достатньо, щоб ми не вбивали ближнього свого жодним з перерахованих способів?

Відповідь: Ні, адже коли Господь забороняє заздрість, ненависть і гнів, Він заповідає нам любити ближнього свого як самого себе, бути терплячими, миролюбними, покірливими, милосердними, і наскільки це від нас залежить запобігати спричиненню будь-якої шкоди і творити добро навіть нашим ворогам.

(1.      Мф.7:32; Мф.22:39; Рім.12:10. 2. Мф.5:5,7; Лк.6:36; Рім.12:18; Гал.6:1,2; Еф.4:1-3; Кол.3:12; 1Пет.3:8. 3. Ісх.23:5. 4. Мф.5:44,45; Рім.12:20,21. )

Позитивна сторона цієї заповіді. Заповідь передбачає не просто пасивне непорушення даної заповіді, але вияв любови до ближніх.

Вестмінстерський великий катехісиз говорить:

З. 135. Чого вимагає від нас шоста заповідь?

В. Шоста заповідь вимагає від нас робити все можливе, не переступаючи, однак, закону, для  збереження власного життя й життя ближнього, для чого ми повинні опиратися будь-яким думкам і  намірам, стримувати будь-які пристрасті та уникати будь-яких обставин, спокус і дій, що можуть призвести до невиправданого позбавлення  життя будь-кого; захищати ближніх від насильства; терпляче зносити покарання від руки Божої; зберігати смиренність розуму й бадьорість духу, тверезо й розумно ставитися до їжі й  питва, зцілення від тілесних недуг і сну, до праці й до відпочинку; думати про ближніх милостиво, любити, співчувати, виявляти лагідність, м’якість, доброту; бути  миролюбними, м’якосердими і ввічливими у словах та поведінці; поблажливими, готовими до  примирення, терпляче зносити й прощати образи й платити добром за зло; утішати й зміцнювати пригноблених і захищати безневинних.

Прослухати лекцію .mp3

Прочитати лекцію

7 Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно. (Вих.20:7)

Перша таблиця

Перш за все варто зауважити, що Божі заповіді поділені на дві таблиці, і перша таблиця відповідає на питання як нам відноситись до Бога. Тому ми почнемо саме з цього питання.

В заповідях ми читаємо, що Бог сам нам показує, що Він вбачає для нас важливим, щоб ми виявляли любов до Нього, і тримали стосунки в належному стані. Не варто забувати, що перша заповідь, це як підґрунтя, до всього закону. Бог починає з того, що Він є Бог, є Пан над нашим життям, і коли людина покоряється вона готова до виконання і всіх інших заповідей, взагалі будь яких повелінь.

Коли дивитись на другу заповідь, ми можемо бачити, що Бог робить акцент на те, що Він живий Бог, що поклоніння Йому відрізняється від поклоніння інших народів, через те, що Він близький Бог до свого народу. Не має потреби робити зображення, Божа присутність постійна, сам огняний стовп, і стовп диму говорив людям про присутність Бога серед них. Та не для того, щоб стовпу кланятись, а щоб розуміти що Бог з ними, що вони постійно в Божій присутності. Чому це так важливо для людей? Бог відновлює втрачене людиною, при гріхопадінні, а саме те, що людина постійно ходила з Богом, вона постійно була в Божій присутності. В Раю безумовно було поклоніння Богу, та не було зображень, не тому що це гріх, а тому що в цьому не має потреби коли ти в Божій присутності. Бог показує, що через жертво приношення вони знову є з Богом. І для Бога образливо коли вони будуть робити зображення для поклоніння, в той момент коли Бог є постійно з ними. Він відкривається їм як Дух, говорить про те, що Бога ніхто ніколи не бачив, та Він ближчий до них ніж ті боги яким поклоняються Єгептяни, через те що вони не справжні, вигадані.

Іконозахисники говорять, що поганого в посередництві ікон для молитви? Ми можемо відповісти, що Бог був і є з нами, тому не має потреби в зображеннях, так само як зникає потреба в фото коли ти з людиною віч на віч спілкуєшся, та коли для тебе він далеко, і ти не в Його присутності, тоді так, потреба в фото є, і логічна. Навіть практика показує, що Бог не менш нас чує ніж, тих хто використовує для молитви зображення. Який зміст займатись марновірством, та непотребством.

Шанування Ймення Божого.

Як нам вберегтись щоб не згадувати Боже Ймення в пустоті?

Можливо хтось скаже, а чому ти говориш про другу заповідь? А тому що це продовження, на якому Бог показує послідовно, чому Він забороняє те чи інше в своїх заповідях. І тому ми маємо відштовхуватись від цього принципу, щоб зрозуміти, чому для Бог є такою образою називати в пустословстві Ім’я Його. Так ніби Його не має поряд. Бог бажає цим підкреслити, що будь яке згадування Його імені має бути живим, благоговійним, з розуміння того, що Бог є поряд, з нами, і не просто є, але і керує нами. Саме про розуміння Його присутності, яка повернулась досить активно в їх життя хоче нам донести Господь. Бог відвертає людей від просто якоїсь релігії якогось обрядовості до живих стосунків, які обумовлені не тільки пустими молитвами, та пустою обрядовістю. А молитвами, на які є відповідь, стосунками які обов’язково випливають в результат.

Це можна побачити і через те, що Бог з часом відміняє обрядовість. Сьогодні деякі і до нині не можуть збагнути, як це Бог спочатку дав обрядовість а потім відмінив. Та варто зауважити, що обрядовість не заміняла Божої присутності, а слугувала вказівкою майбутнього приходу Божого на землю, що відкрилось такими словами «Бог з нами». Як можна було таке сказати коли Бог був постійно з ними, про що і свідчить для нас ця заповідь Божа. Коли Бога ображало пусте ставлення до проголошення Імені Його. Скоріше показує не на не досконалість повноту Божої присутності, а на майбутні очікування чогось досконалішого, прообрази майбутнього. Що всі ці обряди були дочасні через те, що не у всій повноті люди отримали присутність, так як це Бог запланував, не в повноті здійснене спасіння, а тільки в прогресії майбутнього виконання, очікування повноти в Христі. Тому сама обрядовість показувала на не досконалість, не повноту, яка набула повноти з приходом первообразу, з приходом Того на кого вказували прообрази, та обрядовість. Для декого це досить дико, і люди захищають обрядовість, говорячи, «як нам поклонятись, без обрядовості, це не врочисто, і в кінці кінців, хаотично, ». Ми не говоримо про хаос на наших зібраннях, а порядок на богослужіннях це добре. В самому порядку не має нічого поганого, порядок це Божа постанова. Та питання потрібно ставити таким чином, чи повноцінним буде наше поклоніння в дусі та істині, без складний, не зрозумілих обрядів, в простоті. Чи буде так само Бог приймати наше поклоніння, та чути наші молитви. І відповідь буде «так». Для багатьох язичників християнська релігія була якась дивна. Єдиними обрядами, і нагадуваннями було в ній це хрещення, та хліболомання. Тому що основний акцент ставився на те, що Бог говорить до нас, і що ми говоримо до Бога, ми в повній Його присутності. Саме на спілкування, як на живу спільноту, один з одним і з Богом була націлена нова релігія. Тепер для того, щоб показати Божу присутність не потрібно було кадити кадилом, як знак Божої присутності, а «де двоє чи троє там Я серед них», сказав Господь. Ось, на що Бог завжди націлює народ свій. На живі стосунки, сьогодні, кожен час, кожної хвилини.

Коли людина живе в відчутті постійно присутності Божої, для неї не має потреби звертатись до зображень, тому, що Бог є Дух. Не має потреби сказати слово Бог в пустому значенні, завжди це буде в значенні спілкування, благоговійності, та духовної радості.

Яке Ім’я Боже?

Дехто активно переконує, що великим значенням для поклоніння, та виконання цієї заповіді є використання слова Ієгова, мовляв без називання цього Імені людина не спасеться, тому що не призивала Боже ім’я.

Перш за все Божих Імен є багато і не тільки Ієгова. Та варто відати належне, цим людям, що це особливе Ім’я, яким Бог назвав себе Мойсею. Тай Ізраїльтяни особливо до Нього ставились, через що і забули як насправді воно читається, тому що ніколи в слух не проголошували Його, що бодай не згрішити, не порушити третю заповідь.

Та ми можемо сказати, що не про назву Бог піклується, а про відношення до Себе. З іншого Боку, коли апостол в послані до Римлян сказав, хто прикличе Боже Ім’я той спасеться, варто зауважити, що Апостол не вказує, про яке саме з імен Божих йде мова. Скоріше ми знаємо, що є єдине ім’я яким ми можемо спастися, це ім’я Ісуса Христа, про що сказав спаситель наш.

По трете не варто забувати і історію Церкви, коли ми читаємо ранніх Отців, тай самі Євангелії не дають нам не грецькій мові ні єдиної згадки про слово Ієгова. Також Отці церкви використовують тільки слово Бог, Господь, Спаситель… Тому коли зважати на ці застереження тоді виходить, що церква почалась тільки з Рассела, і навіть Апостоли забули згадувати слово Ієгова. Тому такі твердження не мають під собою ніякого обґрунтування. Так, щоб не забути їхнє оправдання, варто зауважити, що вони все говорять про якусь нібито знайшли Євангелію, в якій, нібито, майорить слово Ієгова. Навіть коли це і так, хоч це досить оспоримо, тому що копій є достатньо по яких складені наші Євангелії. Та коли це і так, тож ми не відмовляємось від слова Ієгова. А говоримо що це одне з Імен Бога яким названо Його в Слові Божому, зокрема в Старому заповіті.

А ще про одну особливість, яка вибиває ґрунт з під їхніх ніг. Це те, що досконало не відомо, які були голосні саме цього слова, тому що Юдеї забули як воно читається, через благоговійне ставлення до цього слова. Нажаль це правда. Адже на мові івриту існували тільки приголосні букви, а голосні були відсутні. Для юдеїв це була не проблема, через те, що вони знали кожне слово на память, які саме букви приголосні там потрібно промовляти. А через те що слово Ієгова не промовлялось довгий час, вони просто забули як вірно промовляти. Як на нашу культуру та писемність це звичайно дивно, та все ж це так. Тому навіть організація (дивно що не носять назву церква) з граматичної точки зору називають Боже Ім’я тільки частково вірно, а коли голосні не вірні, тоді це зовсім інше слово. Тому спір просто не доречний. Скоріш варто звернути увагу на значення, чому Бог задає нам цю заповідь для виконання, яке підґрунтя того бажання Божого.

Бо не помилує Господь

Досить суворе покарання говориться поряд із цією заповіддю, коли судити більш прискіпливо, тоді нікого Бог не повинен милувати, адже усі час від часу приступили цю заповідь. Ладніше звернімо увагу на сам принцип. Я думаю що він перегукується з тим, про що сказав свого часу Ісус Христос. Коли люди бачачи справи, які робить Бог, не бачили в цьому Його роботи, а приписували це демонам, і силу Духа Святого називали силою Вельзивула. Так само Господь говорив їм про те, що не буде їм прощенно. Я знаю що відносно цього місця не має однозначного тлумачення, і я не хочу спростувати тих людей, які вірять, що є особливий гріх, зневаги Духа Святого. Давайте прочитаємо і звернемо увагу на те, що спільного є між цими місцями з Слова Божого.

31 Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! 32 І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім! 33 Або виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево зле, то й плід його злий. Пізнається бо дерево з плоду! (Матв.12:31-33)

По перше, відчувається паралель, коли Господь каже, що хто буде зневажати, пустословити Ім’я Боже, то не проститься йому, або не помилує його Господь. Чому те, що пов’язано з дією Духа Святого не проститься людині? Імовірнім, це тому, що Бог робить свою роботу через Духа Святого, і коли люди всю цю роботу не сприймають як Божу присутність, а як щось інше, зневажаючи тим, що робить Бог. Не помічають що Він робить. Роблять з цього пустоту в кращому разі, а в гіршому ще й зневажають, через що робляться Богохульниками, та Богоборцями. Тоді це люди, які живуть без Бога. Які не помічають Божої роботи, для них релігія просто плід суспільства, а не робота Всевишнього.

Адже зверніть увагу як Христос описує цих людей, що вони говорять так, тому що вони така рослина, і ні чого кращого говорити не можуть. Тому як би Христос узагальнює і каже, що коли людина не відроджена, вона не бачить Божої присутності в своєму житті, вона все називає випадком, або ще чимось. Тому такій людині не буде прощено, вона не спасеться. Без відродження, ні хто не спасеться. Жити так ніби бачиш Господа поряд із собою, ось що є плодом відродження, і для такої людини ні одна з гадка про Бога не зможе бути в пустоті.

Я б не хотів зациклюватись на питанні зневаги Духа Святого, тому що сьогодні не ця тема нами розглядається, та Христос говорив ці слова і в іншому контексті, коли настановляв своїх учнів говорити Слово Боже, і не боятись смерті, і каже що Дух Святий поведе їх тоді. І ті хто буде це зневажати не будуть прощенні. Лук 12:10.

Тому саме на цій ноті я хотів би, щоб ми розглядали цю заповідь, чому Бог говорить про те що не помилує того хто порушує цю заповідь. Перш за все тому, що для таких людей не має розуміння того, що вони постійно в Божій присутності і всяке їхнє слово про Бога, про його Ім’я буде пусте. Клястись Іменем Божим досить легко, коли вони не вважають що Бог поряд, що Бог з ними, вони того не бояться, тому що не віруючі.

Та з іншого Боку Божі застереження як би є загальними, тому що Бог говорить що буде карати за провини батьків на синах, це застереження від гріха, також можна згадати застереження відносно батьків, щоб були довгі дні, це як обітниця, та вона  несе з собою і іншу сторону, сторону застороги, що коли це не так, тоді варто робити висновки. Та разом з тим Апостол цю обітницю пов’язує саме з заповіддю про батьків, тому ми також будемо пов’язувати засторогу про помилування із третьою заповіддю. Тому до цього потрібно відноситись з простотою, в любому разі боячись Бога.

Клятви Іменем Божим

Чому ми про це говоримо з вами, тому що другий переклад цієї заповіді звучить як не клянись не вірно Іменем Божим.

Чи можна клястись, а зокрема Іменем Божим?

20 Господа, Бога свого, будеш любити, Йому будеш служити, і до Нього будеш горнутись, а Йменням Його будеш присягати. (Повт.10:20)

33 Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом. 34 А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; 35 ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; 36 не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. 37 Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого. (Матв.5:33-37)

Таке враження, що Христос вносить корективи до закону Божого. Та чи це коректно з Його боку. Чи природно для Сина суперечити Отцю. Думаю що проблема скоріш в нашому розумінні. Христо прийшов не зруйнувати закон, а виконати, Його. Так це вірно, та Христос прийшов не тільки виконати закон, а виправити не правильне розуміння закону серед людей. Адже коли Христос говорить про те, що сказано старшими, він не спростовує того, що сказав Бог повелівши народу клястись Іменем Божим. Він відкидає зловживання юдеїв які клялись уже чим за вгодо. А Бог так не велів робити. Тому Христос так критично і говорить.

З другого боку коли Бог дозволяє це робити, Він це робить з ціллю, що коли ми будемо говорити правду і при цьому присягнемо Іменем Божим, тоді Господнє Ім’я прославиться через нашу правду, коли вона вийде на яв.

Також деякі кажуть, що коли ми говоримо постійно тільки правду тоді нам не має потреби клястись, або присягати. Так це вірно, але це не відміняє для нас таке право.

Та можна згадати таке місце з Слова Божого.

17 Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, 18 щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, 19 що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону, (Євр.6:17-19)

По перше Сам Бог клянеться, а Він ні коли не говорить не правди, яка потреба Йому клястись? По перше щоб зробити свої слова сильнішими для нас, зійшовши до нашого рівня, а по друге з цього ми можемо бачити, що це не гріх.

Та коли говорити в загальному, то саме хрещення є формою обітниці, коли обітниці давати не можна, тоді вона і не доречна і при одружені.

Богохульство

Ще один термін важливий для нас, це богохульство, богозневаги. Тому що переступ цієї заповіді не закінчується на пустому згадуванні Його Ймення. Розглядання цього  терміну, теж відповідає на питання, чому Бог не помилує того хто зневажає Ім’я Його.

Також, коли ми думаємо над цими термінами тоді ми побачимо зв’язок із цією заповіддю. Адже хто зневажає ім’я Боже, той і не шанує Самого Бога. Іноді люди не бачать різниці між грішниками, кажучи що усіх грішників досягне Боже покарання. Але зауважте, не кожен грішних однаково відноситься до Бога, є грішники які грішать, та зневажити Бога все ж Бояться, а є грішники, які всякий страх загубили, і дозволяють собі не простиме.

Коли Ісус говорить такі слова, що не проститься зневажнику Духа Святого, ні в цім віці, ні в майбутнім, досить цікаво замислитись над цим твердженням. Це теж показує на різницю покарань, що Бог не буде миритись з цим. Православні кажуть про те, що прощення, і вибір в рай і ад існують на великому суді. Та ми, Реформати з цим не погоджуємось, а скоріш бачимо в цьому Хрестове застереження, що серед проклятих буде не рівне покарання, і тим хто опустився до того щоб зневажати без страху Бога, хулити Його своїми устами, не буде помилування, чи полегшення на суді, вони приймуть найстрашніше покарання, як ті хто відкрито ворогував на Бога. Господь наш справедливий, і покарання Його будуть справедливі, і різні для різних грішників.

Можливо хтось спитає нас, чому це має для нас бути важливим. По перше, тому що про це показує нам Господь. По друге тому, що коли ми бачимо людей які не бажають покаятись в своїх гріхах, і присвятити своє життя Богу, це звичайно погано. Та коли ми бачимо грішника, який втратив усяку міру допустимого, намагаймось спинити його, нагадавши йому, що не буде прощено такому, і не буде помилуваний. Це не питання для таких в рай, чи в ад, а скоріш про степінь їхнього покарання. Коли людина не реагує на Євангелію, то ми не станьмо все ж черствим до цієї людини, чи байдужими, а в любові стримаймо його від безуму гріха в його житті.

Адже так поступає сам Бог, по милості Його він не допускає ще світові зійти в повне зотління, а стримує безум людей. І те, що ми ще не звірі, подяка тільки нашому Творцю. Будьмо істинними синами Отця нашого небесного.

Прослухати лекцію

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.