Вступ.

Короткий огляд минулих тем:

• Діти віруючих батьків є причасниками Божого Заповіту.
• Єдність Старого і Нового Завіту
• Обрізання як вічний знак заповіту
• Христос – головне послання обрізання і хрещення.

Сьогодні ми з вами будемо обговорювати, як практикувала обрізання новозавітна церква і яким чином відбувався перехід між обрізанням і хрещенням. Чи залишали батьки-християни знаки заповіту на своїх дітях. Відповідь – так.

«А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно. А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились. Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами. Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону! Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв. Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти. Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе. Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш. А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду. Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена». (Дiї.21:17-26)

Павло прибув в Єрусалим і розповів Якову і єрусалимським пресвітерам про те, що робить Бог серед поган. Але виявилось, що ще раніше дійшли звістки про те, що Павло закликає юдеїв-християн не обрізувати своїх дітей. Яків розумів безпідставність цих звинувачень, тому запропонував Павлові піти на цей крок: привселюдно показати, що він кориться закону. Чому Павло пішов на цей крок?

Можливо це момент, коли Павло зробив помилку, проявив непостійність. Але в Писанні ми бачимо, що Павло був дуже принциповий в питаннях чистоти вчення. Він навіть не побоявся привселюдно докорити Петрові за лицемірство. Навіть перед синедріоном він залишався вірний Писанню.

Можливо, заради авторитету, Павло і Яків пішли на компроміс. Але це виглядало, що вони пішли на обман людей.  Причому, це було не просто рішення стовпів віри, але й єрусалимських пресвітерів. Апостоли не боялись говорити істину навіть перед лицем смерті.

Відповідь в тому, що розуміння обрізання в Новому Заповіті в першоапостольській церкві відрізнялось від розуміння обрізання навіть наприкінці першого століття.

Як розуміли християни-євреї питання обрізання в першоапостольській церкві?

• Обрізання залишалось обрядом, за допомогою якого людина ставала частиною завітного народу. Воно так само означало, що той, хто приймає його, має зобов’язання перед Богом бути справжнім сином Авраама, тобто християнином.
• Той факт, що багато юдеїв, які прийняли обрізання в дитинстві, але відкинули Христа, юдеї-християни не вважали за непотрібний знак, але як відступницький насміх з цього обряду. Практика обрізання, яке здійснювалось невіруючими серцями, називали навіть служіння сатані: «Ось Я зроблю, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, ось Я зроблю, що вони прийдуть та вклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе». (Об.3:9) Ці люди лжесвідку вали що вони є справжніми юдеями, але такими не були. І навпаки, Павло навчав, що саме християни, як юдеї, так і погани, є сторонками справжнього обрізання: «Бо обрізання то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло», (Фил.3:3). При цьому обрізання, звершене в невірстві, сприймалось не просто як непотрібний знак. Навпаки, така практика сприймалась як бунт проти Бога
• Обрізання немовлят залишалось практикою серед юдеїв-християн. Не було такого різкого відкинення цього знаку. Був період, коли 2 знаки завіту практикувались одночасно серед  юдеїв-християн
• Серед віруючих юдеїв була присутня практика обрізання дорослих. «Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен». (Дiї.16:3)
• Ті, хто розуміли і приймає Євангеліє благодаті, виступали проти обрізання як духовної вимоги по відношенню до християн-поган (Дії 15). Саме Павло, який сприяв обрізанню Тимофія, виступив категорично проти обрізання Тита «Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрізання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддалися були, щоб тривала в вас правда Євангелії». (Гал.2:3-5)
• Значна частина юдеїв-християн не приймали Євангеліє благодаті, і вважали, що, якщо погани хочуть бути християнами, вони повинні спочатку обрізатись, а потім хреститись. Ця група називалась юдаістами. Саме з цими людьми Павло вів боротьбу, коли виступав проти обрізання.
• Обрізанні християни – це не просто християни-юдеї, але ті, які прихильні були до Євангелії благодаті, але не настільки виросли в розумінні завіту, як Павло чи Петро. Вони вагались стосовно необхідності обрізання, але були дуже прихильні до проповіді Євангелії благодаті. Павло про декого з них пише: «Поздоровлює вас Аристарх, ув’язнений разом зо мною, і Марко, небіж Варнавин, що про нього ви дістали накази; як прийде до вас, то прийміть його, теж Ісус, на прізвище Юст, вони із обрізаних. Для Божого Царства єдині вони співробітники, що були мені втіхою. Поздоровлює вас Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса. Він завжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею». (Кол.4:10-12)
• Існування християнських синагог. Бо коли до вашого зібрання ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й бідар у вбогім вбранні, і ви поглянете на того, хто в шаті блискучій, і скажете йому: Ти сідай вигідно отут, а бідареві прокажете: Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм, то чи не стало між вами поділення, і не стали ви злодумними суддями?» (Як.2:2-4) З грецької – ваша синагога. Віруючі євреї об’єднувались в християнські синагоги.  І, розуміючи, що їх діти є учасниками заповіту і частиною завітного народу саме на основі віри батьків, приймали їх як членів синагог саме на основі знаків завіту – обрізання – як знак їх належності до Авраама, і хрещення – знак ототожнення і належності Христу.  Погани христили своїх дітей. Тому, коли хтось з батьків приймав християнство, христився не лише він сам, але й весь їх дім.

Великий перехід

Першоапостольський період – це перехідний період в житті церкви, коли Бог почав об’єднувати свій народ, який складався як з віруючих юдеїв, так і поган.

Це був період зміни знаку вступлення в завіт, в спільність Божого народу. Цей період не був одномоментним. Він зайняв майже 50 років. В 30 році була П’ятидесятниця. В 70 році припинило існування юдейське богослужіння через зруйнування храму. Ще навіть наприкінці 1 століття згадують поодинокі випадки обрізання. Обрізання трансформувалось в хрещення.

Але про це ще вчили апостоли.

І ви маєте в Нім повноту, а Він Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, (Кол.2:10-13)

Зв’язок між обрізанням і хрещенням

• І обрізання, і хрещення як знаки вказують не на себе, не на людину, але на Бога, який, по своїй благодаті, заключає завіт з людиною. Вони вказують на Христа, в Якому Бог заключив з нами Новий Завіт
• І обрізання, і хрещення вказують на відродження. До Тита Павло пише: «Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (Тит.3:5). Але й обрізання вказувало на відродження: «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». (Рим.2:28,29) Відродження ми маємо в Ісусі Христі.
• Хрещення знаменує прощення гріхів, виправдання по вірі. «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде». (Мар.16:16) Обрізання також вказувало на виправдання, прощення гріхів: «І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам». (Рим.4:11,12)
• Хрещення також свідкує про смерть і поховання старого чоловіка, а Христос і є наша смерть, і поховання. Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха! (Рим.6:3-7) Але обрізання також вказує на спосіб позбавлення від старого чоловіка. Хрещення означає поховання старого чоловіка, обрізання – видалення старого чоловіка.  (Кол.2:11)
• Хрещення вказує на належність людини до Божого народу, церкви Божої, Нового Єрусалиму. Обрізання також вказувало на належність до Божого народу.
• Важливо дуже серйозно відноситись до хрещення. (1Кор.10:1-12). Так само і обрізання несло як благословення, так і прокляття.

Висновок

Виходячи з першоапостольського розуміння обрізання і хрещення, чому віруючі в першоапостольській церкві христили своїх дітей?

• Розуміння, що діти – є учасники Божого заповіту. Вони не є Богові чужими, але частиною Божого народу
• В першоапостольській церкві серед юдеїв християн використовувалось і обрізання і хрещення, але серед  поган – лише хрещення. Саме хрещення вказувало на те, що християни юдеї і погани являються Божим Народом. А обрізання для них вказувало, що вони пішли слідами віри їх батька по тілу Авраама.  Чому ж не обрізали дітей поган? Тому що вони діти? Ні, Тому що вони погани, вони не потребували обрізання
• Акценти дискусії, яка була в той час. Питання не стояло в тому, чи потрібно обрізати дітей віруючих юдеїв, але чи потрібно обрізати поганів, щоб ті стали християнами.
• Якщо розуміти, що діти віруючих батьків є учасниками заповіту і частиною Божого народу, на що вказував знак обрізання і хрещення. І припустити, що на дітей поган це не розповсюджувалось, це викликало б спокусу в язичників  обрізати своїх дітей, щоб ті також були частиною Божого народу.
• Зміна знаку вказувала на досконалість Нового Завіту перед Старим. Якщо в Старому Завіті діти були частиною Божого народу, і це відбувалось через знак обрізання, в чому тоді досконалість Нового завіту, якщо діти не можуть отримати знак заповіту і є чужими Богу і Його народу. Більша досконалість як раз і полягає в тому, що з приходом Нового Завіту діти не перестали бути частиною Божого завіту, але й діти християн з язичників також є учасниками завіту. Більше того, якщо в Старому Завіті знак завіту був лише на хлопчиках, в Новому завіті знак завіту розповсюджується і на дівчаток.
• Часто звучить твердження, що в Новому Завіті немає жодного чіткого твердження про те, що церква христила дітей. Але є інші доктрини, які чітко не прописані в Біблії, але які ми розуміємо через комплексне дослідження Писання. Наприклад, доктрина Трійці. Також, якщо прискіпливо відноситись до того, що написано в Біблії, то ми не знайдемо там твердження про допустимість жінкам приймати причастя. В Новому Завіті неодноразово ми зустрічаємо, що христились дорослі і весь їх дім. В Писанні дім включає в себе не тільки членів родини, але й навіть рабів.
• Історія. Починаючи з першого століття, і до 15 не було жодної дискусії про те, що хрещення мають приймати тільки дорослі люди.  Більше того, група людей, яка почала виступати проти хрещення дітей, навчала багато інших речей, які далекі від Писання.
• Отже, хрещення, як знак, розповсюджується на дорослих віруючих і їх дітей на основі завіту, який Бог заключив з ними.

Завіт Бога з Авраамом
Бут.17:1-14

1. 1. Бог Всемогутній – ініціатор завіту (в.1)

Бог створив все. Він створив всесвіт. Він створив землю і все, що на ній. Він створив духовний світ. Він створив людину. Він творить історію. Він є Бог Вседержитель. Все в Його руці. Він є Всемогутній. Немає абсолютно нічого, що було б непосильно для Бога. Він вчинив досконалий план спасіння. Він має силу перемінити  найбільшого грішника в Свого вірного послідовника. І він ініціює заключення заповіту. Заключення завіту – це не реакція на якісь дії людини. Це є виключно Його ініціатива. Ще коли Авраам жив серед поган поганським життям, Бог особливим покликом покликав Його. Саме Бог заключив завіт з Авраамом і забезпечив виконання завіту. Саме Бог в даному тексті показує на ширину завіту і на вічний знак завіту. Він є Бог Всемогутній.

1. 2. Завіт Бога з Авраамом і його нащадками (в.2-8)
   1. a. Бог заключив завіт з Авраамом.
   2. В  чому заключалась суть завіту? Визначним знаком завіту є обрізання. В завіті Бог обіцяє Аврааму обіцяну землю, Ханаан. Але, невже Авраам став оправданим лише по тій причині, що повірив в нерухомість, яку мав отримати від Бога? Ні. Новий Заповіт дає однозначну відповідь на дане питання: Авраам не був прив’язаний до землі. Та земля була лише тінню обіцяного, і Авраам знав про це. Апостол  Павло пише в Гал.3:8, що Аврааму було проповідане Євангеліє. Христос говорить до фарисеїв, що Авраам радий був бачити день Христів, і побачив, і зрадів (Ін.8:58) Автор послання до Євреїв пише: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто». (Євр.11:13-16) Іншими словами, Аврааму було обіцяне вилуплення людства, спасіння, Боже місто. І Авраам повірив, і це залічилось йому в праведність.
      Ще одною важливою обітницею заповіту були нащадки. І про яких нащадків йде мова? Звичайно, в першу чергу, нащадки по тілу. Це нащадки як Ісаака, так і Ізмаїла. Але, основний зміст данної обітниці був не просто в тому, що в Авраама будуть діти, внуки. Апостол Павло в посланні до Галатів пише: «А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: і насінням, як про багатьох, але як про одного: і Насінню твоєму, яке є Христос». (Гал.3:16) Отже, повне виконання даної обітниці було знову ж таки не буквальне, але в Христі було звершене виконання обітниці. Але Павло йде іще далі. Він пише: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці». (Гал.3:29) Отже, ми, погани, що увірували в Христа, є нащадками Авраама.
   3. Нащадки Авраама в завіті. Зверніть увагу, на кого розповсюджувався даний завіт? На нащадків. Діти, внуки Авраама були не чужими даному завіту. Вони були в завіті Божому. В цьому і заключається біблійний завітний підхід до сім’ї. Сьогодні, в сучасному євангельському християнстві, все більше домінує індивідуалізм. Ми відійшли від біблійного завітного розуміння сім’ї. Ми втратили усвідомлення, що Бог працює не тільки з нами. Якщо Він притягнув нас до Себе, Він особливим чином працює і з нашими сім’ями. Вони є також причасники заповіту. Наші діти є причасниками завіту. Ще в Старому Заповіті Бог не однократно це обіцяв. «А Я ось із ними умова Моя, говорить Господь: Мій Дух, який на тобі, та слова Мої, що поклав Я до уст твоїх, не уступлять вони з твоїх уст, і з уст нащадків твоїх, і з уст нащадків потомства твого, говорить Господь, відтепер й аж навіки!» (Iс.59:21) Шлюб – це заповіт. І діти від таких шлюбів між віруючими людьми благословенні і освячені як в Старому, так і в Новому Завіті. Павло пише: «Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі». (1Кор.7:14) Це напряму відноситься і до знаку завіту, чи має він бути на наших дітях. Я не буду багато говорити на цю тему, так як ми не так давно говорили про це. Але, в контексті завіту з Авраамом дуже важливо розуміти, що якщо ми є нащадками Авраама, даний завіт розповсюджується в на нас. Більше того, Божа милість є в тому, що причасниками в даному завіті є не тільки члени сім’ї, діти, нащадки, але й раби (13 вірш) З приходом Нового Заповіту Божа милість не зменшилась. Ми говорили про те, що Новий Заповіт витікає із Старого Заповіту, але він кращий, досконаліший. І в даному питанні, Новий Заповіт не був би кращий, якби наші діти були чужі Богу. Але, вони є причасниками завіту, і в цьому є Божа милість.

1. 3. Знак заповіту – обрізання (в.9-14)
   1. a. Повеління Бога стерегти заповіт Аврааму і його потомкам (9)
   2. b. Значення обрізання в Старому Завіті.

• Знак заповіту. Ми бачимо, що знак завіту і сам завіт дуже тісно пов’язані один з одним. В давнину заповіти заключали самим різним чином, підтверджуючи візуально заповіт: і висікали з каменя, виливали з міді знаки, і обмінювались одежами. Але Бог вирішив, щоб кожен, хто належить до заповіту, мав знак на своєму тілі. І цей знак постійно нагадував, що дана людина є в завіті з Богом. І, якщо людина не мала на собі знаку, вона просто була поза завітом.
• Прилучення до народу Божого. Якщо поганин бажав стати частиною Божого народу, він мусів прийняти знак завіту – обрізання.
• Вказувало на важливість очищення серця духом. Зміст обрізання був не просто в тому, щоб носити на собі знак, нагадування. Але він вказував на гріховність людини і на необхідність в очищенні, в оновленні. Писання називає це обрізання серця. Коли Бог вводив народ в обіцяну землю, Він через Мойсея сказав: «Тільки батьків твоїх уподобав Господь, щоб любити їх, і вибрав вас, їхнє насіння по них, зо всіх народів, як бачиш цього дня. І ви обріжете крайню плоть свого серця, а шиї своєї не зробите більше твердою» (Повт.10:15,16). В кінці книги ми знову читаємо подібні слова: «І введе тебе Господь, Бог твій, до Краю, що посіли батьки твої, і ти посядеш його, і Він учинить добро тобі, і розмножить тебе більше за батьків твоїх. І обріже Господь, Бог твій, серце твоє та серце насіння твого, щоб ти любив Господа, Бога свого, усім своїм серцем та всією душею своєю, щоб жити тобі». (Повт.30:5,6) Пророк Єремія говорить «Обрізуйтеся Господеві, й усуньте із ваших сердець крайні плоті, юдеї та мешканці Єрусалиму, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лютість, і буде палати вона, і не буде кому погасити через злі ваші вчинки!» (Єр.4:4) Як бачимо, Старий завіт говорить про обрізання як з однієї сторони, зовнішній знак завіту. З іншої сторони, воно вказувало на внутрішні зміни, які мають бути в серці тих, хто в завіті.
  В посланні до Римлян Павло також дуже чітко говорить про те, що справжнє обрізання стосується і серця. «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». (Рим.2:28,29) В чому була помилка євреїв. Вони вважали, що вони в завіті, мають знак завіту з Богом і цього достатньо. Але цього не достатньо. Тому що якщо в серці немає змін, якщо відсутня віра, або віра ніяк не впливає на життя, то знак не є вирішальним. Він є більше знаком осудження, що, будучи в завіті, людина не жила життям очищення, життям по вірі. Павло пише, що справжнім юдеєм є той, хто не просто зовні обрізний, але хто має обрізане серце, змінене серце Духом Святим. Сьогодні християни наступають на ті ж самі граблі. Вважають часто, що мають знак, прийняли хрещення, і цього достатньо. Ні. Знак вказує на нашу потребу в очищенні, в зміненні нашого серця.
• Обрізання – печать праведності. Давайте зачитаємо слова Павла: «Чи ж це блаженство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що віра залічена Авраамові в праведність. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам. (Рим.4:9-12)
  Авраам, чуючи Євангеліє,  повірив Богу. І ця віра була залічена йому в праведність. ЩО це була за праведність? Це була праведність з його вчинків, його власна праведність? Ні. Його праведністю був Христос, в якого він повірив.  І, як печать праведності, Бог наказав йому обрізатись. На момент свого обрізання Авраам вже був праведний, його серце було обрізане, він був віруючим. Часто, говорячи про новозавітній знак заповіту хрещення, використовується даний приклад як доказ того, що знак мають приймати тільки людина, яка сповідувала свою віру в дорослому віці. Виходить, ми христимо по баченню, а не по вірі. Але, подивіться далі.
  Бог наказує Аврааму відмітити тим самим знаком заповіту Ісака і Ізмаїла ще в дитинстві. ЩО означав цей знак для них? Це зрозуміло, воно несло в собі один і той самий зміст – воно було знаком завіту між Богом і Авраамом і його нащадками. Чи був він печаттю праведності праведності. І так, і ні. Для Ісака – так, для Ізмаїла – ні. Для Якова – так, для Ісава – ні. І Ісак, і Яків від свого народження носили на собі знак заповіту, прийшли до праведності по вірі. І їх обрізання стало для них печаттю праведності. Ізмаїл і Ісав також мали цей знак на собі, але погрязли в гріхах і в невір’ї. Вони носили в собі цей знак, але це була печать праведності Іншого, Кого вони відкинули. І це їм було на осудження. Цим самим шляхом пішли юдеї, що переслідували Христа. Вони мали на собі цей знак, але вважали, що це знак їх власної праведності. Як часто сучасні віруючі помиляються, коли сприймають знаки завіту як печаті своєї власної праведності.  Печать обрізання представляла собою «Печать Господа, який є наша Праведність».
  Зверніть увагу на те, що Павло говорить про поган. Вони також могли називати Авраама своїм батьком. Говорячи про праведність Авраама по вірі, Павло пише, що він отримав її це до обрізання. Але на цьому його праведність не закінчилась – він став батьком всіх віруючих, як обрізаних, так і не обрізаних. Але, зверніть увагу, він не є батьком невіруючих, незалежно від того, обрізані вони, чи ні.
  Отже, благословення, дані Аврааму, наслідуються тими людьми, які були обрізані в дитинстві, але пізніше увірували. Якщо ж обрізана людина проявляла своє невірство, значення даного знаку не змінювалось. Вона носила в собі знак Христа, знак завіту. Але цей знак не просто не приносив ніякої користі, але ніс осудження за те, що людина, буду в завітніх стосунках з Богом, виявляла невірство і нерозкаяність серця.  Його невір’я не змінювало значення обрізання. Саме на цій основі пророки докоряли євреїв в тому, що вони, будучи обрізаними, не обрізали свої сердець.
• Обрізання вказувало на Христа. Це був кровний знак. І він вказував на те, що для того, щоб бути частиною Божого народу, бути очищеним від гріхів, бути оправданим, має пролитись кров. І це є Христос. Саме в Христі обрізання набуло свого повного змісту.

1. 4. Тривалість заповіту – вічний (в.14)

Якщо ми є нащадками Авраама, наші діти є в завіті з Богом, яке відношення маємо ми до обрізання? Чи маємо ми також обрізуватись? В Новому Заповіті форма знаку змінилась на хрещення, але суть залишилась та сама, за виключенням того, що обрізання вказувало на Христа, який мав прийти, а хрещення – на Христа, який прийшов. Це є вічний завіт. І він не закінчився з приходом Нового Завіту, але зовнішній знак був змінений. Про зв’язок між обрізанням і хрещенням ми поговоримо на наступний раз. Але, нам дуже важливо розуміти зміст обрізання, щоб зрозуміти зміст хрещення, і чи має бути цей знак на наших дітях.

1. 5. Відповідальність в заповіті (в.1)
   1. Ходи перед лицем Моїм і будь непорочний (в.1) – важливість освячення.
   2. Стерегти виконання завіту через знак обрізання немовлят (в.9) – важливість знаку.

Прослухати лекцію

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Хліб і чаша – знаки Вечері Господньої і їх значення

Прослухати лекцію

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

План-конспект лекції

Гейдельберзький катехізис

Недільний день 29

Повторення попереднього матеріалу:

1.       Яке свято в Старому Заповіті вказує на Вечерю Господню?

2.       З ким Ісус святкував Вечерю Господню? Як би ви описали цих людей: як герої віри чи як слабкі віруючі? Чому? Чи говорить це нам про характер Вечері? Чи є вона тільки для сильних у вірі?

3.       Які знаки Вечері Господньої заповів Христос?

Запитання 78: Чи перетворюються хліб та вино в справжнє тіло та кров Ісуса Христа? (задати запитання, без читання відповіді)

«Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Матв.26:26-28)

Христос взяв хліб і вино, і сказав, що це Його тіло і кров. На базі цього твердження в історії християнської церкви з’явилось багато тлумачень цього твердження. Найпоширенішим є вчення католицької церкви, яке стверджує, що в момент освячення хліба і вина відбувається чудо: хліб перетворюється в реальне тіло Христа і вино перетворюється в кров Христа. Свій початок це вчення набуло, виходячи з філософії Аристотеля, на 4 Латеранському соборі в 1215 році, і остаточно прийнята на Триденському соборі в 1551 році. Лютер почав протестувати проти цієї доктрини, і почав навчати, що символи не перетворюються в тіло і кров Господа, але Христос присутній в таїнстві Причастя через ці знаки. Кальвін та інші реформати почали навчати, що дані знаки – це символи, але під час Вечері Господньої Бог по особливому служить Своєму народу. Інша частина християн почали говорити, що знаки Вечері Господньої дані лише для нагадування.

Хто ж з них має рацію?

Відповідь катехізису звучить таким чином: «Ні. Як води при хрещенні не перетворюється в кров Христа і сама по собі не змиває гріхів, а є лише Божим знаком та запорукою цього, так само і хліб Вечері Господньої не перетворюється в справжнє тіло Христа, хоч і називається тілом Христа у відповідності з природою та мовою таїнств»

Ми з вами детально пройшли тему хрещення. І ми говорили про значення цього знаку – знак нашої належності до Христа і Його народу; знак виправдання і очищення наших гріхів в Христі. Також, ми, говорячи про таїнства в загальному, говорили про те, що це не просто пусті знаки, але через ці знаки Бог по особливому працює в своїх дітях; це інструменти, які Дух Святий використовує разом зі Словом Божим для ствердження Свого народу. ТЕ ж саме стосується і вечері Господньої. Як знаки пасхальної вечері стверджували послідуючі покоління ізраїльтян в тому, що Бог вибрав цей народ і особливим чином працює серед цього народу, вивівши з єгипетського рабства, заключивши завіт, давши закон та обітниці. Так само і Бог через знаки Вечері Господньої Духом Святим стверджує нас в тому, що ми є Його діти. Це знак, печать, яка не просто нагадує про подію, яка відбулась дві тисячі років назад, але це Божа печать, через яку Бог стверджує кожного віруючого, що дана жертва на Голгофі була принесена саме заради нього.

Запитання 79: Чому ж тоді Христос називає хліб Своїм тілом, а чашу – Своєю кров’ю, або «Новим заповітом у Своїй крові»? (Ап. Павло називає це «прилучення до тіла та крові Христа»)

Відповідь катехізису вказує нам на 3 важливих моменти:

1.       Він бажає навчити нас, що, як хліб і вино живлять нас в цьому скоро плинному житті, так само і Його розп’яте тіло та пролита кров дійсно живлять наші душі для вічного життя.

У Вечері Господній Христос свідкує про те, що Він є хліб живий, яким наповнюються душі для блаженного безсмертя.  (Ін.6:51,54-55) В даному тексті Христос не говорить про Вечерю Господню. Він заповідав її лише на Таємній Вечері. Але, ідентичність знаків просто вражає. «Хліб життя – це тіло Моє, кров – це Кров Моя, яку потрібно вживати для того, щоб мати вічне життя». Що хотів Христос сказати цими словами. Хтось подумав, що Він говорить про канібалізм. Багато обурились і пішли. Хтось, в християнській історії, почав вважати, що вживання самих знаків забезпечує вічне життя. Але через ці слова Христос бажав сказати, що ці символи , хліб і вино, представляють духовну їжу, яку ми отримуємо від Тіла та Крові Ісуса Христа. Тому що, коли Бог прилучив нас до себе, зовнішнім знаком чого стало хрещення, Він став для нас Батьком. Він постійно дає нам їжу, потрібну для збереження і підтримки того життя, до якого Він породив нас Своїм Словом.

Дане таїнство має удостовірити нас в тому, що Тіло Господа, одного разу принесене в жертву за нас, продовжує залишатись нашою їжею. По тій самій причині Христос називає чашу новим заповітом в своїй Крові. Тому що кожен раз, коли Він дає на пити свою священну кров, він ніби продовжує свій завіт з нами, затверджений Його кров’ю, і тим самим укріпляє нашу віру.

Таїнство вечері Господньої свідкує нам про те, що все, звершене і вистраждане Христом мало одне призначення – стати для джерелом життя, причому життя вічного. Тільки в Ньому ми маємо джерело не лише для духовного життя, але для вічного.

2.       Христос бажає запевнити нас цим видимим знаком та запорукою в тім, що ми через дію Святого Духа прилучаємось до Його тіла та крові так само, як наші вуста приймають ці святі знаки, хліб і вино, на Його спомин.

-          Алегорія церкви як тіла Христового (Рим.12, 1Корю.10:16-17)

-          Вечеря Господня – видиме ствердження того, що ми належимо до тіла Ісуса Христа

-          Дух Святий – виконавець прилучення віруючого до тіла Христового

3.       Ми  прилучаємось до всіх Його страждань та послуху так, начебто ми особисто страждали і заплатили за свої гріхи.

Рим.6:5-11

Свята Вечеря має дві сторони: перша – це видимі знаки, дані нам через нашу неміч; друга – духовна істина, яка відображена і одночасно явлена в знаках.

В Вечері під знаком хліба і вина нам насправді даний Сам Христос, його Тіло і Кров, в якому він виконав всяку праведність, щоб дати нам спасіння. Він дається нам, по-перше, щоб ми об’єднались в одне тіло; а по-друге, для того, щоб, приєднавшись до Його тіла, ми приєднались і до всіх Його благ і відчули таким чином дію Його жертви.

Інші документи віри про Вечерю Господню:

Бельгійське віровизнання:

Немає сумніву, що Ісус Христос не запровадив Своє Таїнство як щось некорисне для нас. Тож Він здійснює в нас усе те, що показує цими святими знаками. Спосіб, у який Він робить це, перевищує наше розуміння і незбагненний для нас так само, як прихована й незбагненна для нас дія Святого Духа. Але ми не помиляємося, стверджуючи, що те, що ми споживаємо і випиваємо, є справжнім і природним Тілом і Кров’ю Христовими,[1] але це відбувається не вустами, а духовно через віру. Таким чином, хоча Христос завжди сидить по правиці Бога Отця на небесах,[2] Він не перестає робити нас співучасниками Себе через віру. Ця учта є духовною трапезою, за якою Христос робить нас спільниками Себе Самого, як і всіх Своїх скарбів та дарів, і дарує нам можливість насолоджуватися Ним Самим і заслугами Його страждань і смерті.[3] Він живить, зміцнює і втішає наші злиденні, нещасні душі через споживання Його Тіла, оживляє і оновлює їх через пиття Його Крові.[4]

---

[1] Ів. 6: 55, 56; 1 Кор. 10: 16.

[2] Дії 3: 21; Мк. 16: 19.

[3] Мт. 26: 26 і далі; Лк. 22: 19, 20; 1 Кор. 10: 2 – 4.

[4] Рим. 8: 22, 23.

Прослухати лекцію:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити лекцію можна тут

Прочитати лекцію

Отож, ми продовжуємо з Вами розглядати тему «Таїнства», і починаючи з сьогодні, а потім і впродовж ще декількох уроків, ми розглядатимемо таїнство Вечері Господньої. Хтось називає це служінням хліболамання, хтось причастям, хтось переломленням, а хтось Вечерею Господньою.

Але основне питання полягає в наступному: «Що таке Свята Вечеря, і що вона означає для нас?». Щоб відповісти, ми повинні згадати, що говорилось перед цим про природу цього таїнства.

По-перше, ця вечеря є знаком.

Зовнішніми знаками є хліб і вино. Саме по собі таїнство нічого не робить і нічого не дає. Хліб – це просто звичайний хліб, а вино – це просто звичайне вино. Але коли це таїнство пов’язане з Писанням, то воно говорить про любов Божу.

Віра є головним елементом причастя. Віра – це завжди акцент на Бозі. Без віри, шматочок хліба, вино, і вода при хрещенні абсолютно нічого не означають.

Ми також маємо той факт, що щось трапляється з обома цими елементами: хліб ламають, а вино наливають. Про що ці дії звіщають? Вони змальовують той факт, що так як хліб ламається перед нашими очима, так і тіло нашого Господа було переламане на хресті. Коли ми бачимо, як вино розливають, так і кров нашого Спасителя була пролита на хресті. Взяті разом ці знаки нагадують нам про жертву нашого Господа.

По-друге, ця вечеря є печаткою.

Вона обіцяє тим, хто вкушає по вірі, що тіло Христове було поламане за них і кров була пролита за них. Вона є обітницею того, що велика жертва була принесена за нас і що прощення гріхів тепер реальність. І що діти Божі мають це прощення. Вона гарантує нам, що так, як хліб і вино живлять тіло, так тіло і кров Христа живлять наші душі.

По-третє, ця вечеря або таїнство, були встановлені Господом ще в Старому Заповіті, коли Він створив велике свято Паску(єврейську). Це було найголовніше свято з усіх, яке святкували діти Ізраїлю. Воно почалось ще до того, як ізраїльтяни залишили землі Єгипту, місце свого рабства.

Вони повинні були взяти невинне однорічне ягня чоловічого роду і вбити його вечором чотирнадцятого дня. Далі вони повинні були їсти його м’ясо з прісним хлібом і гіркими приправами. Кров’ю вони повинні були вимастити одвірки і вікна, як знак Господу. Коли Він побачить це, то проходитиме будинки і не завдасть шкоди їх мешканцям. Кров захистить і спасе їх .(Вих. 12).

Тепер же, коли ми повернемось до Нового Заповіту, то побачимо, що Господь Ісус встановлює святу вечерю в перший день свята Паски (в Мк.14:12 сказано «в перший день Опрісноків»). Це не просто схожість чи випадковість. Воно було зроблено з ціллю показати учням і всій церкві, що Ісус Христос є великим пасхальним Агнцем.

Так само, як і тіло ягняти було поломане, так і Він дає своїм учням хліб, як знак, що Його тіло буде поломане також (і саме в Мт.26:26 Христос сказав: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє.»). Як кров ягняти була пролита, так і Його кров буде пролита; проте зараз нею не обмальовують одвірки, а п’ють. Чому?

Оскільки, раніше вона захищала всіх, хто був у домі від смерті і знищення, тепер вона захищає всіх, хто п’є її від того ж самого і обіцяє їм прощення гріхів (Мт.26:28). Вона залишається знаком і печаткою заступництва і захисту.

Дуже важливо, щоб ми не випустили із уваги той факт, що це таїнство встановив Сам Христос.

o Він Господар, який запрошує учнів і всіх своїх послідовників їсти і пити.

o Він є Той, хто ламає хліб і розливає вино.

o Він є Той, хто пояснює значення цієї вечері.

o Він поступає як Господар і одночасно Він дає зрозуміти своїм слухачам, що це є Господар, якого вони їдять. Це Його тіло вони їдять, і Його кров п’ють. Вони їдять великого Божого Пасхального Агнця (саме про Нього свідчив Іван – «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Ів.1:29).

По-четверте, ця вечеря була встановлена на користь віруючих.

Ми вже зрозуміли, що вона щось для нас значить і що ставить на щось печать: прощення і вічне життя.

Але є ще щось, ця їжа є і їжею нагадування (Лк.22:19). Кожен раз, коли ми сидимо за Його столом, ми ясно і візуально згадуємо про те, що Христос зробив для нас: -як Він помер за нас, -як тіло Його було поламано, -як кров проллята за нас. Тому кожна Вечеря є нагадуванням про Його жертву і наше прощення.

Давайте повернемось до запитань, які ставить перед нами катехізис.

Отож, запитання 75: Як Вечеря Господня нагадує тобі і запевняє в тому, що ти маєш спільність у єдиній хресній жертві Христа і у всіх Його дарах?

Перед тим як ми прочитаємо відповідь, ми уважно прочитаємо текст з Єв.Мв.26:26-28 «Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!»

Відповідь з катехізису: Таким чином: Христос заповідав мені та Всім Віруючим їсти розломлений хліб і пити чашу. З цією заповіддю Христос дав і обітницю:

По-перше, як Вірно те, що я бачу своїми очима хліб Господній, ломлений за мене, і чашу, що подається мені, так само вірно і те, що тіло Христа ломилось як жертва за мене, а Його кров пролилась за мене на хресті.

По-друге, як Вірно те, що я приймаю з руки служителя і з’їдаю хліб Господній та п’ю чашу, що даються мені як вірні знаки Його тіла та крові, так вірно і те, що Він Сам живить та напоює мою душу для Вічного життя Своїм розп’ятим Тілом і пролитою кров’ю.

Кожна вечеря нагадує нам про те, що ми об’єднані в Христі і один з одним. Це їжа єдності і спільності. В Ів. 6:56, Господь каже нам: «Хто тіло Моє споживає, та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому».

Це їжа заповітного спілкування. Христос називає вино «новим заповітом в Моїй крові» (Лк.22:20).

Ця вечеря свідчить про близькість, яка існує між Христом і Його тілом. Той факт, що ми, як віруючі сидимо за одним і тим же столом, їмо той же хліб і п’ємо те ж вино – об’єднує нас (1 Кор.10:17).

Це явно показує, що в Христі і через Христа, ми стаємо одним цілим. Його жертва об’єднує нас, як ніщо інше.

Можна сказати більше. Наша віра зміцнюється через цю їжу. Хліб та вино були основними продуктами харчування в країнах Середнього Сходу. Без них неможливо було б підтримувати життя. Їжа та питво є необхідні складові здоров’я та праці.

Те ж саме ми повинні розуміти, що тіло і кров Христа є необхідними, коли йдеться про наше духовне здоров’я і добробут. Жоден віруючий не може без них жити, а також без того, що вони означають і гарантують. Без жертви і смерті Христа немає для нас прощення і вічного життя. Коли Святий Дух застосовує їх в нашому житті, то вони є істинними засобами, через які зростає і поглиблюється наша віра.

Правильне розуміння Вечері Господньої дуже допомагають уникненню сумнівів і невизначеності.

Є приклади, коли люди відмовляються відвідувати цю вечерю тому, що охоплені відчуттям самонедооцінки. Вони бачать тільки себе і свої гріхи, вони відчувають, що повинно бути зроблено набагато більше в їх житті перед тим, як її відвідати.

В результаті цього, з їх точки зору Господня вечеря, це їжа для “тих, що вже досягли”, для “духовно завершених”.

Проте, це ніколи не було ціллю нашого Господа. Якщо Ісус мав на увазі Вечерю тільки для “супер-святих’”, то ніколи Він не запросив би до їжі всіх Своїх учнів, дехто з яких дуже скоро збирався зрадити і відмовитись від Нього.

Ні, цю вечерю Він мав на меті, переважно, для “тих, хто ще не досягнув”, а ще в дорозі до Християнського життя з усіма його небезпеками і боротьбою.

Він призначав її для Дітей Божих, кому дуже жаль за свої гріхи, але вони мають стремління позбутися їх. Через цю їжу Христос прагне нагадати нам, що Він з нами і хоче допомогти нам.

Мета Вечері Господньої, підняти довіру до Господа і Його спасіння.

В запитанні 76, катехізис повертає нас до роздумів щодо того, Що означає їсти розіп’яте тіло Христа та пити Його пролиту кров?

Відповідь наступна: Це значить приймати з Вірою в серці всі страждання і смерть Христа і, Віруючи в це, отримувати прощення гріхів і життя вічне. Більш того, це означає і те, що через Духа Святого, Який перебуває і в Христі, і в нас, ми все більше з’єднуємось зі славним тілом Христа. Тому, хоч Він і на небі, а ми на землі, ми є плоть від плоті Його і кість від костей Його. І ми житимемо вічно, керовані одним Духом, як і члени нашого тіла керовані однією душею.

77 запитання знову повертає нас до Писання, і говорить: «Де саме Христос обіцяє, живити та напоювати віруючих Своїм тілом та кров’ю, так само безсумнівно, як безсумнівно й те, що вони їдять розломлений хліб і п’ють чашу?»

Відповідь: При установленні хрещення Ісус сказав: “Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за Вас ламається Це робіть на спомин про Мене! Так само і чашу Взяв Він по Вечері й сказав: Ця чаша Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене! Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде.” (1) Цю саму обітницю повторює й Ап. ПаВло: “Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота Він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато, бо ми Всі спільники хліба одного” (2) (1) 1 Кор. 11:23-26: (2) 1 Кор. 10:16-17