После событий, описанных в книге “Путь управления”, прошло десять лет. Роман начинается с того, что однажды вечером одиннадцатилетний сын Пойнтера, Айра младший, спрашивает у отца, не собирается ли тот оставить семью ради другой женщины. Как выяснилось, мальчика беспокоил этот вопрос потому, что папа Эприл, его школьной подружки, ушел к другой женщине. Через некоторое время Пойнтер узнает, что отец Эприл – это Джаспер Шауэрс, его бывший одноклассник, который привел самого Айру к Богу. Как же так случилось, что сейчас он оставил семью и церковь ради другой женщины?

Пойнтер решает встретиться с Джаспером. Оказывается, тот считает, что, однажды согрешив, он потерял свое спасение. Перед Айрой встает новая богословская проблема: можно ли потерять спасение?

Вскоре Джаспер попадает в тюрьму по обвинению в убийствах и ограблении. Совершал ли Джаспер эти преступления и можно ли потерять спасение? Об этом вы узнаете, прочитав эту книгу.

Информация о файле:

Формат –

Размер – 480 кВ

Скачать книгу:

Молодого баптистского проповедника Айру Пойнтера, студента библейского колледжа, приглашают нести служение в маленькую сельскую церковь. Во время знакомства с дьяконами церкви ему задают вопрос:

“Молодой человек, вы кальвинист?”

Айра в растерянности, он не знает, что означает это слово, но догадывается, что оно в себе не несет ничего хорошего.

Придя, домой, он пытается выяснить, что значит быть кальвинистом и обнаруживает, что из его окружения о кальвинизме никто практически ничего конкретного не знает. Тогда молодой человек начинает свое собственное изучение данного вопроса.

Автор книги в увлекательной форме повествует нам об исследованиях Айры Пойнтера и о тех открытиях, которые он сделал на этом пути.

Размер – 661 кВ

Формат файла – .pdf

Прослухати проповідь
(Можливе лише при встановленому Adobe Flash Player)

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити проповідь можна тут

Прочитати проповідь

Текст Писання:

25 І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, людина праведна та благочестива, що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому.

26 І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього.

27 І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним,

28 тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив:

29 Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром,

30 бо побачили очі мої Спасіння Твоє,

31 яке Ти приготував перед всіма народами,

32 Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!

33 І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було розповіджене.

34 А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання,

35 і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!

(Лук.2:25-35)

Вступ.
Сьогодні християнський світ святкує свято Стрітення Господнє. В народі його називають Зустріч Зими з Весною. Існує цілий ряд повір’їв щодо цього свята. Але, нажаль, при всіх цих народних повір’ях загубилось справжнє значення цього свята. Сьогодні ми з вами будемо роздумувати над подіями, яким присвячене це свято. Над значенням зустрічі праведного Симеона з Немовлям Ісусом для нас сьогодні.

• Праведний Симеон (25-27)

  В Біблії про Симеона ми більше не читаємо ніде. Але ця одна зустріч стала дуже важливою, і церква згадує про цю подію. Ким був Симеон? Деякі вчені стверджують, що Симеон був відомим в Єрусалимі. Він був сином Гілея і батьком Гамаліїла. Від свого батька він унаслідував пост президента колегії, заснованої його батьком, і голови синедріону. Він був наділений духом пророцтва, і був звільнений зі свого поста, тому що в своєму свідоцтві протирічив загальноприйнятому розумінню про земне царство Месії.

  Симеон очікував потіху для Ізраїлю. Так юдеї називали Месію, в якому, будучи в утиску і пригноблені, могли знайти потіху. Прихід Месії – це була очікувана надія, потіха для юдеїв. Вони виражали свою потіху і сподівання в клятві: “Як вірно те, що я сподіваюсь побачити потіху Ізраїлю, так вірно і те і те…” Ісус Христос не просто дає потіху Своєму народу. Він Сам являється його суттю і основою – потіхою Ізраїлю, єдиною потіхою народу Божого. Згадайте запитання і відповідь 1 Гейдельберзького катехізису.
  Запитання: Що є твоєю єдиною втіхою в житті та смерті?
  Відповідь: Те, що я не належу собі, а належу – тілом і душею, як в житті так і в смерті, моєму вірному Спасителю Ісусу Христу. Він сповна заплатив за всі мої гріхи Своєю дорогоцінною Кров’ю, та звільнив мене від сили диявола. Він так береже мене, що навіть волосина не впаде з моєї голови без волі на те Отця мого небесного: по суті все повинно сприяти моєму спасінню. Оскільки я належу Христу, Він Духом Своїм Святим запевняє мене у вічному житті та дає мені щире бажання і готовність жити для Нього відтепер і надалі.
  Що таке втіха?

  Втіха – це роздуми нашого серця, в яких ми протиставляємо наше нещастя і благодать, придбану Христом. Міркування про це спасіння видаляють нашу печаль (Урсин). Отже, втіха – це те, що нас утішає.

  Наприклад, пацієнт, якому тільки що зробили операцію, відчуває гострий біль і тому стурбований. Приходить доктор і говорить, що біль – тимчасова і скоро пройде. Коли доктор покидає палату, біль продовжується, але пацієнт протиставляє її підбадьорюючим словам доктора, і тривога покидає його. Так і ми протиставляємо нещастя в нашому житті Божому одкровенню про спасіння. Ми все ще залишаємося підвладними всіляким нещастям і знегодам, але тепер знаходимо втіху.

  Катехізис говорить про єдину втіху. Іншого немає. Все, за що хапаються люди у пошуках втіхи, розчаровує. Тільки Божа втіха (“Бог всякої втіхи” – 2Кор. 1:3) стає втіхою нашою: його пре достатньо, воно не розчаровує ні в житті, ні в смерті.

  Яка ж наша втіха? Що душею і тілом, в житті і в смерті, ми належимо нашому Господу Ісусові Христу.

  “Належимо” означає, що Він відповідає за нас. Ми – Господні, у всьому і повністю: Він зберігає і піклується про нас (Рим. 14:8), і ми зможемо розділити Його славу.

  Ісус Христос – потіха Божого народу. Тому, не забуваймо шукати потіху в хвилини відчаю саме в Нього. Не забуваймо, потішаючи інших, вказувати на Христа, як Єдину Втіху.

  Симеон був сповнений Духом Святим. Зверніть увагу на те, що на Симеоні був Дух Святий. Це було ще до смерті і воскресіння Христа, ще до вилиття Святого Духа на церкву в день П’ятидесятниці. Ми маємо пам’ятати, що і старозавітній, і новозавітній Божий народ був керований тим самим Духом – Святим Духом.
  На прикладі Семена ми бачимо, що в Бога є Свої люди навіть в самих жахливих місцях, навіть в самі темні часи. Бог працює навіть тоді, коли повний відчай. Бог береже Свій народ.

  Симеон сміливо дивився смерті у вічі. Він говорить: “Нині відпускаєш раба твого в мирі”. Слово “відпускаєш” має значення “звільняти, відпускати”. Симеон був людиною побожною перед Богом і праведною перед людьми. Він жив в мирі з Богом і людьми. Він очікував прихід Месії. І Господь благословив його тим, що Духом Святим дав обітницю, що той не побачить смерті, поки не побачить прихід Месії. І це сталось. В той день в храмі праведний Симеон тримав на руках Месію, Спасителя світу. Обітниця Божа була виконана. Саме для того, щоб виконати свою обітницю, Бог Духом Святим побудив Симеона йти в храм. В храмі було величезна кількість людей. Але Духом Святим Бог вказав Симеону саме на Немовля, яке Він призначив за Агнця світу. Бог вірний Своєму Слову. Він завжди виконує обіцяне. І тепер Симеон, з великою вдячністю Богу і впевненістю, сміливо готовий зустріти смерть. Для нього смерть не була чимось жахливим. Це було для нього звільненням: звільненням від марноти цього світу; звільненням від гріховної природи, яка гнітила його; звільненням від нещасть і утисків, які є в цьому житті. Він був впевнений стосовно майбутнього своєї душі. І ця впевненість виходила не від нього, не від його “праведності”, але від віри і свідчення Святого Духа, який був в нього.
  Що дає звичайній смертній людині говорити такі слова? Що може звільнити нас від страху перед смертю, в рабстві якого знаходяться більшість людей? Що може видалити жало смерті? Є лише одна відповідь на ці питання – сильна віра. Віра твердо тримається за Спасителя, і тільки віра дозволяє сміливо подивитись в вічі смерті і сказати: “Я йду в мирі”. В нас має бути така ж віра, як в Симеона, і ця віра є дар Божий. Можливо деякі люди помирають спокійно і без цієї віри. Але без цієї віри вони не опиняться вдома, в раю, коли перейдуть в інший світ.

• Хвала і пророцтво Симеона (28-35)

  Симеон, сповнений Святого Духа, проголошує особливе пророцтво про те, хто є Ісус:

  • Ісус – Спасіння Господнє, приготоване перед всіма народами.
    Основна суть цієї пісні полягає в наступному: нині відпускаєш мене, раба Твого, Владико, зі світом. Бо в Особі цього Немовляти бачили очі мої порятунок Твоє – обітованого Спасителя, як Ти і обіцяв мені. Ти зумовив, щоб Він приніс спасіння для всіх народів. Христос прийшов в цей світ, для того, щоб спасти людей Своїх від їх гріхів, від марноти цього світу, від рабства гріха, від страху. І тільки в Ньому є спасіння, бо написано: “І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”. (Дiї.4:12)

    А де ми шукаємо спасіння? Чи шукаємо ми спасіння в когось іншого крім Христа? Чи шукаємо ми спасіння в своїй набожності, релігійності, належності до певної церкви? Спасіння лише в Христі.

  • Ісус – Світло, на просвіту поган і прославлення народу Божого
    Без Нього погани потопали в марновірстві. Поклонялись твориву людських рук. Навіть самі мудрі їх філософи не знали істини в духовному світі. Вони, називаючи себе мудрими, потуманіли.

    Ще пророк Ісая, за 600 років до народження Христа, пророкував: ” Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло“. (Матв.4:16) Іван, говорячи про Христа як Світло, пише: ” І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ”. (Iван.1:4-9) В темряві гріха, Він залишився Світлом. Він той, хто бачить кожну людину, і просвічує кожну людину, показуючи їй всі її вади. Ми часто вважаємо себе праведними, добрими, не зовсім грішними. Як людина може побачити справжній свій стан, свій гріх? Тільки коли Світло освітить серце людини, коли Христос Своїм Духом вкаже людині на її помилки, вади, гріхи. Він є Світло для просвіти людини. Як жити в цьому світі, повному гріха і спокус, праведно, приймаючи правильні рішення, що відповідали б Його волі? Тільки слідуючи за Світлом. Христос сказав: ” І знову Ісус промовляв до них, кажучи: Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя”. (Iван.8:12) Тому, якщо ви не хочете жити в темряві, якщо ви хочете жити праведно в цьому гріховному світі, ви потребуєте особливо дієвого впливу Світла в ваше життя, щоб Він просвітив Вас, ваше серце, думки, бажання, цілі. Щоб Він наповнював Вас Своєю мудрістю для цього життя. Слідуйте за Світлом.
    Ісус є світло. І Він бажає світити через ваше життя. Він сказав: ” Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі”. (Матв.5:14-16)

    Христос насправді був славою Ізраїля. Походження від Авраама, завіти, обітниці, закон Мойсея, Богом встановлене служіння в храмі – всім цим володів Ізраїль. Але все це ніщо в порівнянні з тим, що саме від Ізраїля прийшов в світ Спаситель. Це був величезний привілей для юдеїв. Але Христос є славою не лише для Ізраїля, як нації, але для Божого народу. Слово Боже говорить, що Божий народ очікує велична слава, яку має Христос. Павло пише: ” Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись. Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас.” (Рим.8:16-18) І хоча сьогодні ми терпимо страждання, утиски, приниження, знайте, що, якщо ви є Божа дитини, частина Божого народу, вас чекає слава. Сам Господь прославить вас, розділить з вами славу Христа.

  • Ісус призначений багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання.
    
    
    • Він призначений багатьом на падіння в Ізраїлі. “Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним!”(Дiї.4:11) Він мав стати каменем спотикання і спокуси для багатьох гордих і самовпевнених юдеїв, які відкидають Його і загинуть у своїх гріхах. Так і сталось. Ізраїль був завітнім народом, а він відкинув Христа.
      
    • Але, разом з тим, Ісус призначений багатьом на уставання в Ізраїлі. Слово “уставання” має значення – воскресіння, вставання. Саме Він мав померти на хрести за гріхи людини і воскреснути для оправдання людини. Саме Його воскресіння стало основою уповання нашого на воскресіння з мертвих. Він є Той, хто не просто просвічує людину, вказуючи на її дійсний стан. Але й Той, хто підносить, піднімає людину, відроджує, воскрешає до нового життя.
      
    • Він є знак сперечання. Немовля призначене в предмет сперечань. У цих словах особливий сенс, пов’язаний з Особою Христа. Само Його присутність на землі служило найбільшим докором гріху і нечестю і тим самим викликало гірку злість людського серця. З самого початку тисячі людей гнали Ісуса, не віруючи в Нього. До Ісуса ніхто не може залишитися байдужим. Ми або підкоряємося Йому, або боремося проти Нього. А трагедія життя часто в тому що наша гордість не дозволяє нам визнати свою поразку, яка привело б нас до перемоги.
      

      Слово Боже говорить: “Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує камінь, що його занедбали були будівничі, той наріжним став каменем, і камінь спотикання, і скеля спокуси, і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись не народ, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!” (1Петр.2:7-10).
      Проаналізуйте сьогодні своє відношення до Христа. Чи приймаєте ви Його, чи відкидаєте? Чи даєте ви місце Христу в своїх щоденних турботах, планах, бажаннях? Чи підкоряєте Ви свою волю, бажання, приорітети Йому, чи керуєтесь тільки власними бажаннями? Зверніть увагу, Він став знаком сперечання саме для Ізраїля. Це не були погани. Вони знали Бога, Його Слово, Закон. Мали обітниці, завіти. Вони очікували Месію. Вони були завітнім народом. Але багато з них не прийняли Христа, відкинули Його, як наріжного каменя своєї віри. Ця небезпека стосується і сьогодні церкви. Не має значення, що ми відносимо себе до тієї чи іншої конфесії, являємось членами певної церкви. Ми можемо відкидати Христа або жити ним. Нехай Господь відкриє Духом Святим справжній стан наших сердець.

  • Меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох. Тут Симеон передбачає те горе, яке заповнить серце Марії, коли

вона побачить розп’яття свого Сина (Ін. 19,25). Але це була необхідна жертва. Дякуючи цій жертві Син Божий побачить великий плід від своєї жертовної смерті. Ісая, пророкуючи про смерть Христа, говорив: “ Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься. Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе”. (Iс.53:11) Його Євангеліє мало показати людям їх справжній характер: ворожість до Бога в одних, внутрішню спрагу і голод в інших. Проповідь хреста мала відкрити, якими насправді були люди. Так і сталось. В книзі Дії описано, як виконалось пророцтво старого Симеона.
Можливо, інколи ми думаємо, що ми дуже гарно маскуємо наш справжній характер, мотиви. Ми часто одіваємо маски, які не відповідають дійсному нашому стану. Ми думаємо, що ніхто не знає те, що відбувається в нас. Більше того, часто навіть ми самі до кінця не знаємо себе. Але Він знає все. Він “потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про людину, бо знав Сам, що в людині було”. (Iван.2:25)

Той день був для Симеона днем зустрічі з Месією. Це був день сповнення Його надії, день потіхи. День зустрічі з Ісусом, який є Світло для світу, Спаситель людства. Можливо сьогодні настав день вашої зустрічі з Христом. Можливо сьогодні той день, коли потрібно відкинуті всілякі маски, бажання, преорітети, неугодні Богу, визнати перед Богом свій гріх і всеціло довіритись Йому в своєму житті і смерті. Амінь