1 Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, 2 зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, 3 пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. 4 Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. 5 Один Господь, одна віра, одне хрищення,6 один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх. (Еф.4:1-6)

В цьому тексті Господь через Апостола Павла нагадує нам про наше покликання і ціль цього покликання. Покликання — це Боже рішення, та активна Божа дія, яка приводить нас до спасіння. Апостол говорить, що ми маємо поводились згідно цього покликання. І саме третій вірш віддзеркалює для нас суть того, до чого закликає нас Бог. Господь говорить про важливість зберігати єдність духа в союзі миру. Єдність – саме це центральна думка, яку передає нам Господь через апостола. І показує нам через велику кількість ілюстрацій, які описані не для того, щоб ми знали, скільки разів потрібно христити, а як факт існування тільки одного хрещення. Одна віра, один Господь, одне хрещення, один Отець. Іншими словами, Господь показує, що покликав нас бути єдиними по прикладу нашої віри, нашого Бога і через те, що для нас даний тільки один Дух, і коли ми живемо під керівництвом цього Духа, ми маємо бути єдиними. Коли ми розглядаємо цей текст, неможливо не згадати про слова Христа, які записані в післанні до Івана про єдність.

21 щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. (Iван.17:21)

Саме тому ми можемо бачити, що Апостол, звертаючись до віруючих, вболіває за єдність. Взагалі єдність це дуже важлива справа для церкви, тому Христос говорить, що через цей фактор люди пізнають, що Господь послав Сина Свого. Ця єдність має свою основу в самій Трійці, адже Ісус вказує саме на Його єдність з Отцем. Коли ми розглядаємо Трійцю як зразок єдності, ми можемо бачити, що це три особи, серед яких є абсолютна гармонія. Цікаво спостерігати причину такої гармонії, про яку свідчить нам сам Ісус Христос і інші слова з Євангелії.

Ukrainian: От Иоанна Chapter 15 [9] Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! [10] Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. [11] Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість! [12] Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! [13] Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх. [14] Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую.

Ми можемо бачити, що причина гармонії між Трійцею це є любов, Отець полюбив Сина, тому що Син любить Отця і прославляє Його, виконує усе, що звелів Йому Отець. І саме на цій основі ми маємо будувати свої стосунки і з Богом, і з братами. Я думаю, навіть зайвим буде нагадувати, які дві заповіді Господь підкреслює як найбільші. Люби Господа Бога свого і люби ближнього свого, як самого себе.

Дуже дивна річ є любов. Господь міг би основувати наші стосунки на нашому обов’язку чи на страху. І не виключно, що так воно і є, тому що ми творіння, а Господь є Творець. Але Бог говорить саме про любов як основу стосунків з нами, і любов як основу нашого послуху нашому Богу. Коли подивитись на наше життя, ми можемо бачити, що саме любов є основою існування будь-якої сім’ї, між дружинами та чоловіками, між батьками та дітьми, між онуками та бабусями. Будь-яких дружніх стосунків, я навіть не побоюсь сказати, що любов є основою держави. Тому що коли люди не люблять свою Батьківщину, своїх людей, вони не будуть її захищати, не будуть переживати за своїх людей, не будуть мати співчуття та співпорозуміння. Любов — це прекрасне почуття, яке дає нам задоволення, дає нам гармонію, близькість один із одним. Це те, що буде існувати вічно, як пише апостол в посланні до Коринфян. І коли з стосунків між людьми зникає любов, тоді руйнується сім’я, руйнуються дружні стосунки і так далі. Любов — це великий подарунок людям від Бога, який нагадує нам, що ми створені за образом і подобою Його. Це той інструмент, який дає нам єдність.

Саме тому поряд з єдністю Господь завжди говорить про любов. Тому що вона неможлива, якщо не має любові. Любов може бути спонтанна, як в випадку між молодими людьми, а може бути обдумана і так само щира. Це тільки світ сьогодні хоче нав’язати думку, що ми залежні від наших почуттів, що любов — це тільки ейфорія, яка то є, то несподівано зникає. Господь в Слові Своєму закликає чоловіків любити своїх дружин, церкву буди єдиними на основі любові. Апостол сказав прекрасні слова “не будьте нічого винні один одному, окрім взаємної любові”.

Ukrainian: К Ефесянам Chapter 4 [2] зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, [3] пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру.

Згідно цього тексту нам видно, що нам не так легко бути єдиними, не так легко любити один одного, для цього Апостол вчить нас мати покору, лагідність, довготерпіння, і все це має бути на основі любові. Ми всі різні люди, ми часто помиляємось, буваємо нестерпними, не варто думати, що нас таких дуже легко любити. Але варто звернути увагу на те, що в Євангелії Господь вчить по відношенню до любові. “Люби свого ближнього, як самого себе ” — це дуже корисний текст для нас. Коли ми дивимось на себе, ми завжди готові себе розуміти, ми завжди готові себе простити і дати другий шанс. Та коли ми дивимось на іншого, ми готові тільки вішати ярлики. А вірним буде дивитись на ближнього, як на себе, любити, прощати, давати другий шанс. Слово Боже — це правда, коли ми будемо так себе вести, коли любов буде основою наших стосунків, ми будемо єдиними як церква, як громада.

Інші церкви

Іноді ми думаємо, то добра річ, яку ми читаємо, що християнам потрібно бути єдиними. Але коли ми стикаємось з практикою нашого сьогодення, ми бачимо, що християни розділені, що християни ворогують і ненавидять один одного. Що сталось з Церквою? Чи може змінитись сьогодні ця ситуація?
Я думаю, ми знайдемо відповідь на наші питання, коли розглянемо наступні слова Апостола Павла. Яким чином Господь будує церкву свою?

Ukrainian: К Ефесянам Chapter 4 [7] А кожному з нас дана благодать у міру дару Христового. [8] Тому й сказано: Піднявшися на висоту, Ти полонених набрав і людям дав дари! [9] А те, що піднявся був, що то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? [10] Хто зійшов був, Той саме й піднявся високо над усі небеса, щоб наповнити все. [11] І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, [12] щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, [13] аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, [14] щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду, [15] щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос. [16] А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю.

З сьомого по одинадцятий вірш Апостол говорить про Ісуса Христа. Апостол показує Його як Того, Який був Великим, але спустився до найнижчих місць землі. Але Той, Який спускався, знову піднявся над усі небеса. Апостол підкреслює в цих словах положення Христа. Христос є владика всього, і Він є владика Церкви. Саме так описує нам Господь Ісуса Христа. Але апостол також говорить про те, що Христос дав дари, і далі розкриває для нас більш докладніше, які саме дари Христос роздав на землі. Перед тим, як ми перейдемо до дарів, давайте підкреслимо цей момент, що Христос владика всього, але коли ми говоримо про церкву, про її єдність, то Христос є Головою церкви. Саме таку картину малює для нас Слово Боже.
Чому для нас це так важливо підкреслювати? Тому, що це також допомагає церкві розуміти, її єдності, що тільки Христос є наш Спаситель, тільки Христос є наш заступник та первосвященик. І особливо в керівництві саме Його слова є для нас найважливішими і саме він є наш Цар. Але як Христос керує нами тут на землі, коли Він вознісся, і сидить праворуч Свого Отця? Далі текст нас навчає, яким чином Христос опікується своїм тілом, Церквою.

З одинадцятого по шістнадцятий Апостол описує нам картину життя та будівництва тіла Христового. По-перше, сказано про те, що Господь дає певний рід дарів, через які Господь готує людей на діло служби. А саме це Апостоли, пророки, благовісники, пастори та вчителі. Уже за часів реформації вважалось, що з цих дарів залишились тільки пасторі та вчителі, тому що Апостоли були ті люди, які були очевидцями Христа. Пророків також на даний момент не потрібно, тому що в нас уже є написане Слово Боже, згідно якого ми можемо знати волю нашого Господа. Щодо благовісників питання незрозуміле, тому що коли дивитись на часи Апостольської церкви, це були люди, які йшли в інші місця, де не знали християнської віри і проповідували там, і на даний момент можуть бути такі люди, які ідуть і проповідують іншим народам. Тому такий дар може бути, та скоріш він використовується не в кожній церкві. Та те, що для нас очевидно, що для церкви і до сьогоднішнього часу залишились пастори та вчителі. І завдання цих двох служінь в тому, щоб приготувати людей на діло служби. Навчити людей волі Божої, навчити людей Слова Його.

Коли читати цей текст, для нас важливо дивитись на нього в контексті єдності, про яку ми читали попередньо. І коли саме в такому ракурсі ми дивимось на слова Апостола про дари, то ми можемо збагнути, що саме через навчання в церкві має бути єдність. Дуже цікаво, але Господь не згадує, що між Христом та віруючими має бути Папа Римський, який і буде головою, який об’єднує християн. Господь говорить нам в контексті дарів, а саме дарів Духа Святого. Тому через Духа Святого, через дари Його

Господь керує церквою.

Насправді ми бачимо, що уже в перші часи існування церкви виникали різні складні питання, на які збирались синоди священиків та служителів церкви, для того щоб вирішити їх, і для того щоб церква була в єдності. І коли ми дивимось на цю систему, ми можемо сказати, що Господь керує Своїм народом через навчання. Були речі, які були принциповими, були речі, які були другорядними. Так ми читаємо Апостола Павла, який докоряє галатам, що ті вірують в іншу Євангелію, це було настільки важливо, що він переконує відкинути таке неправильне розуміння і вірувати в благодать. З іншого боку ми бачимо слова Павла в посланні до Римлян, коли він говорить, що один їсть м’ясо, інший не їсть, нехай кожен тримається свого бачення.
І коли ми в питання навчання думаємо про любов як основу єдності, ми маємо розуміти, що любов не повинна спонукати нас до того, щоб ми приймали чи говорили викривлене Слово Боже, усяку єресь через любов. Навпаки, коли ми любимо один одного, ми маємо намагатись не шкодити один одному, розуміючи, що невірне навчання приведе брата до загибелі.

Діло Реформації

Ми знаємо, що Реформація ніколи не ставила собі за ціль порушити єдність церкви і вболівала за єдність християн, та бачила цю єдність не просто на основі того, що комусь подобається папа Римський чи з якихось інших причин, а згідно Слова Божого, на основі вчення. Реформація прагнула очистити церкву від невірного вчення, відсунути передання на другий план, проголошуючи Соло Скрептура, Тото скрептура, Слово фіде, (тільки віра), Соло Христос (тільки Христос)… Та насправді керівники церкви того часу відкинули реформацію, відкинули здоровий підхід. І навіть на даний момент ми не можемо бути повністю єдиними з причини невірного вчення. Христос — Голова церкви, спасіння по благодаті — це Євангелія, і це не другорядні речі, на які ми можемо закрити очі. Тому Єдність буде можлива тільки тоді, коли зміниться відношення до Слова Божого.

Хто є для нас братами

На сьогоднішній час це досить складне питання, тому що існує цілий ряд церков: православні, католики, баптисти та п’ятидесятники. І у кожного є свої нюанси у віруванні. І сьогодні дуже доречно згадати Августина, який сказав: “в головному єдині, в другорядному різні, в усьому любов”. Сьогодні, як і колись, є різні віруючі, навіть за апостолів були віруючі, які тримались юдейської традиції, і були віруючі так звані язичники. Але це не заважало їм розуміти, що в основному вони єдині. Сьогодні реформатська церква вірить, що існує вселенська церква, яка складається з людей різних конфесій, які вірують в благодать, викупну силу Ісуса Христа. Та є помісна церква, в якій Господь дає нам бути членами один одному, бути єдиними через любов. Та не можна забувати, що є люди, з якими ми не можемо бути єдиними навіть на загальному рівні. І чітко видно в проголошені віровизнань.

Ukrainian: К Ефесянам Chapter 4 [13] аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти,

Слово Боже говорячи про те, що ми маємо бути єдиним, говорячи про дари навчання, в першу чергу, що через дар навчання ми можемо бути однодумцями і вірно служити Господу. Але ціль цього навчання не тільки в тому, щоб ми усі вірили однаково, але і в тому, щоб приготувати вірних на діло служби. Інколи ми розглядаємо церкву як місце постійного навчання, але, насправді, навчання для нас потрібне для двох речей. Для нашого зростання в Христі і для того, щоб ми були готовими служити один одному. Господь створив церкву таким чином, що ми усі є залежними один від одного. Усім Господь дає різні дари, якими ми служимо один одному. Тому ці речі настільки пов’язані, що ми не можемо говорити про наш ріст у Христі відірвано один від одного. Ми як тіло усі разом можемо виростати і в пізнанні Господа нашого, виростати допомагаючи один одному, і служачи один одному.

Всякий наш дар має звершуватись через любов та турботу один про одного. Через це виростає Церква Божа. Тому ми маємо пам’ятати слова Господа, що Він нас покликав до єдності. В нас один Дух, Один Господь, одна віра, одне хрещення. Ми всі члени один одного для того, щоб в любові бути разом як Божа сім’я.

Апостол Павло пише своє послання до церкви в Римі. Чому ми можемо сказати, що він пише до церкви? Тому, що називає їх братами, і, зокрема в сьомому вірші, Апостол, звертаючись з привітанням, пише такі слова: «До усіх улюблених Божих в Римі, вибраним святим». Хоч в своїй мові він говорить, що хоче приїхати для того, щоб благовістити істину. Апостол бажає мати плід серед них так само, як і серед усіх народів. Та все ж його звернення відрізняється від звернення до людей, які зовсім не знають Євангелії. Тому ми можемо сказати, що в Римі були віруючі і були люди, яким потрібно було благовістити істину. Також і в восьмому вірші Апостол дякує Богу за те, що віра їхня звіщається по всьому світі. Тому, однозначно, люди, до яких пише Апостол, — це були люди віруючі, які прийняли Євангеліє. Але це не крапка, на якій Апостол бажає зупинятись. Так як ми говорили, ціль його — проповідувати серед них, підкріпити вірних в їхній вірі та звіщати Євангеліє, називаючи себе боржником в звіщенні.

15 Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію. 16 Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові. (Рим.1:15,16)

Апостол готовий рішуче звіщати Євангелію будь-кому і не соромиться цього, і на це є своя причина. Для нього це не просто якісь пусті слова, не просто якесь чергове навчання релігії, для нього це дієва справа, яку звершує через нього Господь. Це сила Божа, на спасіння Юдеям та язичникам. Це досить важливі слова, які мають підкріпляти кожного з нас, тому що ми співпрацівники з Богом. Господь будує Свою Церкву, Своє Царство саме через звіщення Євангелії. Іноді люди міркують про важливість різного роду професій: вчителя, інженера, рятівника. Та те, що Господь робить через Апостола, незрівнянно важливіше, тому що через Євангелію людина може знов повернутись до свого Бога, знову відновити втрачені благословення і втрачене життя вічне. Коли люди звичайної професії гордяться своєю роботою, то для проповідників Слова Божого це надзвичайно цінні слова. Апостол не соромиться звіщення, навіть попри те, що не всі приймають це вірою, не всі усвідомлюють важливість цього послання. І це не пусті слова, тому що нижче ми бачимо, з яким зітханням Павло говорить про язичників. На сьогоднішній час це так само актуально для нас, як і для Апостола Павла, тому що ми живемо в час індивідуалізму і синкретизму. Люди надзвичайно охолонули до слухання Євангелії, в суспільство проникла думка тотальної відносності, все піддається сумніву, все висміюється. На жаль, люди до кінця не можуть збагнути, до чого приведе їх ця тенденція. Ми бачимо в країнах, які вважають себе розвинутими, перші плоди такого життя. Шлюби стали не важливими, діти виростають в неповноцінних сім’ях, що призводить до неповного виховання, що в свою чергу призводить до деградації суспільства. Розбещеність та аморальність стали нормою життя, яку вони не засуджують, а навіть відстоюють, говорячи про свої індивідуальні погляди. Проповідь Слова в очах людей стала чимось пустим та незначним. Та, не зважаючи на ці тенденції і на думку “сучасників ”, позиція Слова Божого залишається незмінною. Апостол називає це Силою Божою, він не має чого соромитись, а, навпаки, вдячний за такий привілей бути знаряддям в Божих руках.

17 Правда бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою. 18 Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою,19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. 20 Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, 21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. 22 Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, 23 і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів. (Рим.1:17-23)

Слово Боже говорить дуже важливі для нас слова, що правда Божа з’явилась в ній. Мається на увазі віра в Євангелію, з віри в віру. Як нам розуміти ці слова: з віри в віру? Є різне тлумачення цих слів: одна думка про те, що вираз «з віри в віру» ми маємо розуміти як «з віри Старого заповіту в віру Євангелії Ісуса Христа». І це має під собою обґрунтування, тому що Апостол говорить в цьому тексті постійно про людей двох категорій: Юдеїв та язичників. Та коли бути уважним до контексту нижческазаного, то ми можемо допустити інший висновок. Адже нижче Апостол говорить, що Господь відкривається в двох різних об’явленнях: в загальному об’явленні та в особливому, що ми можемо розуміти під звіщенням Євангелії. Апостол однозначно говорить про те, що люди можуть вірити в Бога, дивлячись на природу, яка досить чітко відкриває нам існування Творця. Настільки чітко, що Слово Боже навіть говорить, що в них немає виправдання, адже не бачити це можна тільки свідомо відкидаючи цю правду. Та все ж це залишається в позиції віри, тому що Самого Бога ми не бачимо, ми можемо говорити про існування Бога тільки бачачи Його дії. Коли ми розглядаємо природу, ми не можемо допустити собі думки, що все це сталось випадково, адже усе в нашому світі має підпис Творця, печать задуму, все гармонійно та розважно складене, хоч світ через гріх деградує.

Чому з віри в віру? Тому, що людині дано два об’явлення від Бога: перше — це загальне об’явлення, яке не уточнює подробиць про Творця та його Спасителя. Ми можемо тільки робити загальні висновки того, який є істинний Бог. Що Він Всемогутній, що Він Бог порядку, що все створене одним розумом і все керується Його рукою. Та саме в Слові Божому як особливому об’явленні Господь відкриває нам інформацію, яка робить нас ще ближчими з Ним. В Своєму Євангелії Господь говорить про Сина Свого, Ісуса Христа, Якого Він дав для примирення народів зі своїм Творцем. Ми можемо назвати дві ці категорії вірою. Важливо зауважити також, що віра старого заповіту і віра нового заповіту, в великій мірі, не може бути названа двома вірами, тому що старий заповіт Говорить про Бога і Його спасіння, а Новий відкриває втілення усіх обітниць Божих старого заповіту.

Ми бачимо людську тенденцію, що вона може не приймати загальне об’явлення і бути атеїстом. І це одна позиція: людина може приймати загальне об’явлення та не приймати Євангелію, замінюючи її на язичництво. Може бути така ситуація: людина бачить загальне об’явлення, та не має можливості почути Євангелію. А також четверта позиція: коли людина, дивлячись на загальне об’явлення, приймає особливе об’явлення. І те, що тут передано осудження саме в тому, що людина затьмарює істину, придушує правду, ідучи до ідолів.

20 Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, 21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. 22 Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, 23 і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів. (Рим.1:20-23)

Можна порівняти цей текст з тим, що говорить апостол нижче.

5 Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву, та об’явлення справедливого суду Бога, 6 що кожному віддасть за його вчинками: 7 тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, життя вічне, 8 а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, лютість та гнів. 9 Недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та геллена, 10 а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові. 11 Бо не дивиться Бог на обличчя! (Рим.2:5-11)

Про яку правду говориться в цьому тексті? Попередньо Апостол говорив, що ці люди звели нанівець правду в своєму серці, а тут говориться, що ці люди шукають слави, відповідно правди, покаяння. Невже ми будемо стверджувати, що це в відриві від особливого об’явлення від Євангелії? Те, про що ми можемо говорити, що є тільки одна правда, яку люди можуть шукати після правди загального об’явлення, це Євангелія. А інакше цей текст ми б розглядали як спасіння через добрі справи, в відриві від особливого об’явлення. Тому є дві тенденції: люди, які заглушують правду через свою розбещеність, і люди, які приймають правду, тому і бажають праведності та прощення. Питання сьогодні не стоїть в тому, що одні кращі, а інші гірші, апостол починає з загального погляду на реакцію людей, а те, чому вони так реагують, він пояснює в інших розділах.

Та, повертаючись до ідеї віри через загальне об’явлення і віри через особливе об’явлення, ми бачимо таку відмінність між цими об’явленнями. Перше об’явлення не дає людині можливості спастись, воно тільки підводить людину до того, щоб прийняти друге об’явлення, а саме Євангелію, саме те, що збирався Павло робити серед них. Та апостол говорить такі слова: « те, що можна знати про Бога, явне для них». Тому загальне об’явлення абсолютно доступне усім, абсолютно переконливе і ні в якого атеїста чи людини, яка відкидає Євангелію, вибираючи язичництво, не має виправдання. В другому, особливому об’явленні людина може пізнати шлях спасіння, істинне поклоніння Бога, істинну природу взаємостосунків. Тому перше об’явлення веде людину до того, що людина має прийняти друге об’явлення, і не має нікому виправдання, хто зупиняється на першому, тому що це тільки трамплін до повного пізнання.

Можливо, те що я скажу, є непостійним, але за великим рахунком, кожна людина, перш за все, переконується в існуванні Бога через загальне об’явлення, а потім приймає особливе. Тому, що без цього людині буде здаватись звістка про Бога вигадкою чи міфом. Я не кажу, що це правило, та все ж ми спостерігаємо це як процес, задуманий Господом.

Ми можемо подивитись також і на природу Божого докору. Господь не говорить про те, що людина – повний атеїст і не вірить в існування Бога, природа докору в тому, що людина, дивлячись на загальне об’явлення, пізнає Бога, та замість того, щоб віддати Йому славу, прийняти Його, вибирає шлях ідолопоклонства. І цей шлях ми можемо назвати заміною можливості мати істинне пізнання на вибирання для себе своєї релігії.

19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. (Рим.1:19)

Ці слова мають відношення суто до першого, загального об’явлення, саме тому Апостол говорить, що немає їм виправдання, якщо вони не переходять від віри до віри і не живуть в ній. Ми забуваємо про те, що існує категорія людей, які взагалі не мають можливості знати істинного Бога, які ніколи не чули Євангелію, для таких людей просто не має вибору, вони можуть бути або атеїстами, або ідолопоклонниками. Але в них є відчуття, що те, чому вони поклоняються, не справжнє, і в них є той фактор, який буде їх засуджувати, — це їхнє сумління.

Деякі вважають, що люди, дивлячись на загальне об’явлення, можуть пізнати Бога в повній мірі, і тому Бог їм докоряє, що вони не мають виправдання. Але насправді люди, які дивляться на загальне об’явлення, не мають можливості мати повне пізнання Його, а тільки достеменний факт існування Бога, і це знання має привести їх до Євангелії. Тому повне пізнання можливо, тільки коли поряд з цим звучить для них особливе Боже об’явлення, якого вони не бажають прийняти, тому що для них це не вигідно. Хоча вони розуміють, що коли існує Бог, то Він не може бути схожим на будь-якого бога, описаного язичеськими релігіями, що тільки Бог Євангелії є справжнім Богом. І знову повертаючись до Божого докору в цьому тексті, ми чітко бачимо, що Бог докоряє їм не за те, що вони, виходячи з загального об’явлення, стають атеїстами, а тому, що не бажають покоритись істині, віддати належну хвалу, і роблять це свідомо, заглушуючи істину в своєму серці. Тому це особлива категорія людей, яка знає те, що їй можна знати з загального об’явлення, але не бажає прийняти повної правди, робить заміну, заглушує істину. Проблема саме в небажанні приймати другий вид віри, і саме тому Апостол пише слова, що «праведний вірою жити буде», вірою не тільки в загальне об’явлення, але вірою, яку він називає процесом “з віри в віру ”.
Загальне об’явлення дає моральну відповідальність

Для нас також цінним буде спостерігати за тим, згідно чого Господь буде судити і євреїв, і язичників.

29 Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, 30 обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, 31 нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. 32 Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке. (Рим.1:29-32)

Перш за все, ми можемо сказати, що в загальне Боже об’явлення несе з собою не тільки знання про існування Бога, Творця, а також несе з собою моральне пізнання правди, саме тому люди незалежно від того, чи вони мають особливе об’явлення, чи не мають, несуть моральну відповідальність. Навіть коли ми говоримо, що загальне об’явлення не здатне спасати та абсолютно здатне осудити. І природа цього осудження в тому, що люди знають про свої погані вчинки, що люди знають закон Божий і свою моральну відповідальність, яку не бажають нести. І саме в цьому контексті ми можемо говорити, що без виправдання всяка людина, тому що, пізнавши Бога в загальному об’явленні, вона знає про моральний бік цього пізнання і свідомо зневажає це в своєму серці, тому що хоче грішити. І саме за вчинки людини Господь буде судити її, незалежно від того, ким вона себе вважала: чи атеїстом, чи язичником, чи навіть Ізраїльтянином. Чи мала вона можливість почути Євангелію, чи ні.

12 Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. 13 Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть. 14 Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, 15 що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну, 16 дня, коли Бог, згідно з моїм благовістям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа. (Рим.2:12-16)

Тому Господь буде судити людей згідно діл їх, навіть без особливого об’явлення кожен перед Богом винен. Ніхто не зможе виправдатись, сказавши, що ми не чули Євангелію, що в нас не було шансу спастись, тому що моральну відповідальність мають усі. Тому без виправдання залишаються ті, які не чули Євангелію, без виправдання залишаються ті, які чули Євангелію, але затьмарили це знання в серці своєму, все це тому, що усім доступне загальне об’явлення.

Можливо дехто скаже, що в такому випадку воно тільки засуджує. Так, воно засуджує і залишає без виправдання. В деяких є думка, що для людей, які живуть без Закону, все буде вирішуватись за їхніми ділами. Те, що язичники знають про свою моральну відповідальність, не означає, що вони можуть спастись своїми праведними ділами, тому що, згідно Євангелії, є тільки один шлях до спасіння, а саме віра в Ісуса Христа. Тільки в Господі ми можемо бути виправдані та помилувані. Тільки після прийняття особливого об’явлення Євангелії та життя з віри в віру можливо спасіння. І тому Павло говорить такі слова тим, кому звіщає її і які досить часто, пізнавши Бога, не бажають дякувати, не бажають прийняти, віддають славу тваринам, замінюють поклоніння істинному Богу на поклоніння творінню. І коли ми ставимо запитання, чому вони це роблять, то причина не в тому, що вони не змогли розібратись, що вони не змогли перейти від загального об’явлення до особливого, а причина в тому, що вони не захотіли це зробити через бажання жити в гріху. Те, що їм можна було знати, вони знають, що є Творець, але вони втікають від Нього.

Причини, та результат зневажання правди

17 Правда бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою. 18 Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою, (Рим.1:17,18)

Ми бачимо, що правда Божа з’явилась, і ця правда в Євангелії. Але далі апостол говорить про те, що гнів Божий приходить на всяку безбожність та неправду людей, що правду гамують неправдою. Перш за все, яку правду люди гамують? Вони гамують пізнання Бога в загальному об’явленні, по-друге, вони гамують правду в особливому об’явленні саме Євангелії. І всяка ця неправедність засуджується Богом.

Коли ми дивимось на причину неправедності в людей, які мають тільки загальне об’явлення, ми можемо сказати, що причина в тому, що люди бажають жити так, як вони самі того хочуть. Людям не подобається, що їхнє сумління їх засуджує і говорить про Божий закон, який написаний в їхньому серці. Люди прагнуть до всякої неправди і навіть похваляють тих, хто чинить так само. І ця тенденція походить ще з Едемського саду, коли людина бажала бути сама, як Бог, сама вирішувати, що є добре для неї, а що зле.

28 А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне. 29 Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, 30 обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, 31 нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. 32 Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке. (Рим.1:28-32)

Причина тих, хто не приймає Євангелії, та ж сама: вони знають про Бога з загального об’явлення, вони не бажають іти далі, від віри до віри і так жити, вони бажають змінити пізнання Бога на язичництво, і причина не тому, що вони так люблять тварин, що їм поклоняються. Причина знову ж в моральності, люди бажають мати бога кишенькового, який би їм не боронив чинити волю свою, а покорявся. Саме тому люди вигадують для себе релігію, яка буде зручна для них, яка не буде вставляти палки в колеса. А те, що описано в Біблії, зовсім не схоже на зручного Бога, це Бог, Який судить за гріх, це Бог, Який виховує, Який не допускає компромісів, а вимагає повної покори Йому. Зрозуміло, пропащому створінню це буде не подобатись, воно ліпше вибере собі іншу, зручну для себе релігію, або буде тільки номінально сповідувати Євангелію.

Божий осуд

Ми читаємо в тексті, що Бог не просто буде судити усіх, коли прийде час, але уже сьогодні дає цим людям свій осуд в тому, що забирає усякий стримуючий фактор від них, дає їм можливість бути в гріху. І це виглядає таким чином, що вони самі себе засуджують, знеславлюючи своє тіло в ненаситній пристрасті неприродного єднання чоловіка з чоловіком, жінки з жінкою.
Коли ми дивимось на цей світ, це дуже добре видно в нашому житті. Ми знаємо з історії, наскільки аморальними були повадки язичницьких культур. Наскільки люди приглушували своє сумління, бажаючи грішити. І це приводило до гомосексуалізму серед них в ті часи. Та коли говорити про сучасників, ми бачимо дивні речі. Сьогодні майже немає язичницьких релігій, люди називають суспільство християнським, та, насправді, в основній своїй масі люди просто секуляризовані, не бажають чути про будь-якого бога. Проблема аморальності та гомосексуалізму в нашому суспільстві наростає через безбожність та відступлення від Його Слова, в так званих “розвинених країнах ”. Ми можемо задавати собі питання: чому це так? І відповідь проста: через те, що люди не бажають прийти до віри в Євангелію Господь віддає їх на перевернутий розум, дає їм те зло, якого вони бажають. Людина постійно думає, що в цьому її щастя, але з часом переконується, що скоріш за все це загибель. Немає виправдання їм, тому що з загального об’явлення вони усі знають що Бог є, і що Закон Його добрий, та тільки приглушують це в серці своєму. Приглушують істину у вигляді і особливого, і загального об’явлення. Більшість сучасників називає себе агностиками, людьми, які не вірять ні в що, вважаючи, що це розумно. Та результат все рівно буде один: кожне коліно схилиться перед нашим Богом, яким би себе “-істом” він не називав.

Висновок

Який ми можемо зробити висновок з цього Слова Божого? Господь показує, що в людей є шлях до пізнання Його. І цей шлях Господь називає «з віри в віру». Він дає нам загальне об’явлення, яке явне для усіх, і яке веде нас до особливого об’явлення, а саме Євангелії Ісуса Христа. І коли людина не бажає приймати це об’явлення, в неї залишається тільки один вихід. Або замінити пізнання істинного Бога на язичництво або іншу релігію, або бути агностиком, знову ж для того, щоб не приймати Євангелію. Та результат тільки один: Господь буде судити таких людей і буде дозволяти їм топитись у своїх гріхах та своїй розбещеності. Шлях до спасіння з віри в віру, від загального об’явлення до особливого в правді Божій. І хоч апостол не робить в цьому тексті наголос та тій роботі, яку Господь проводить в нашому серці, ми все ж згадаємо про це, тому що пізніше Павло говорить в п’ятому розділі: “Любов Божа вилилась в наше серце Духом Святим ”. Ми просимо, щоб Господь Духом Своїм попровадив нас, відродив нашу віру, давав нам бути міцними в ній, буди вірними і не просто повірити, але жити вірою. Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу. Амінь.

Весілля в Кані Галілейській

1. Ісус приймає участь у весільнім святкуванні

Ми читаємо в Слові Його про те, що Господь був запрошений на весілля із учнями своїми, а також на весіллі була мати Його. Цей фактор показує нам що Господь бажає розділити радість формування нової сім’ї. Бог свого часу поєднав чоловіка і жінку разом, щоб вони були одним цілим, Ісус своєю присутністю хоче показати, що Він розділяє цю радість, і важливість шлюбу як Божого творіння. Формування шлюбу завжди показано Богом як принцип нашого життя, не тільки в питанні між двома людьми. Господь називає нас братами, та сестрами а Він для нас Небесний батько, це також велика радість перебувати в Божій сім’ї. Церква названа нареченою Ісуса Христа яка готується до весільної церемонії. А також на весілля були запрошені як Ісус так і учні Його, які стали для Нього однією сім’єю, щось подібне ми бачимо на святкуванні Пасхи, адже за традицією до пасхального святкування мала сідати сім’я. І цією сім’єю для Господа нашого були учні його. Саме тому і ми на Причасті перебуваємо усі разом, як одна сім’я, не як сім’я тілесна але як сім’я духовна, як брати та сестри, духовно рідні люди, які об’єднані навколо нашого Господа Ісуса Христа.

Тому нема змісту нам бачити в шлюбі щось не законне, щось гріховне, а навпаки Божий принцип для нашого життя. І не можна говорити що ще справа тілесна, якось забороняти людям мати сім’ю. В будь якому разі це має бути приводом для нашої радості, причиною святкування.

1. Ісус запрошений на весілля

Хоча з першого погляду для нас здається що запрошення Ісуса це було прогнозовано згідно того, що Господь був родичем даній сім’ї, та все ж це несе для нас велику духовну цінність. Для нас шлюб не може бути повноцінним, якщо ми не запрошуємо на нього Господа Ісуса Христа, не в значені що без молитви це не шлюб взагалі, а в значені нашого бажання щоб Бог був керівником нашого життя, і нашого шлюбу. Сам факт того, що Господь перше своє чудо вчинив на весіллі, вказує нам на Божу присутність в нашому житті та нашому шлюбі. Божа турбота про гостей, і про наречених. Для нас велика радість прикликати Боже Ім’я для нас і нашого сімейного життя, щоб Господь давав не просто їжу чи питво в нашому житті, а щоб Господь піклувався про наші сім’ї, про наші стосунки, про радість шлюбного життя.

1. Перше чудо Ісуса Христа

Розпочинаючи своє служіння, Господь вибирає місце для першого чуда не в Єрусалимі, не в палаці Царя, а на весіллі разом зі своїми учнями. Цей факт приводить нас до висновку, що Господь не шукав слави для Себе, Господь не шукає слави цього світу, але турбота його лежить до вибраних його учнів. Ми не можемо забувати про те, що ціль цього послання, і ціль цих чуд була в тому, щоб учні Його увірували в Нього, і не тільки Апостоли, але ті, кого Отець дає йому. Нам досить часто так хочеться щоб увесь світ побачив ту турботу, якою Бог оточує нас, щоб увесь світ пізнав, що Ісус то Господь на славу Бога Отця, та ми не можемо керувати Богом. Ми бачимо, що Господь не приводить до віри увесь світ, а тільки вибраних своїх. Для учнів його це велика радість бути з Господом, бачити його чудеса, отримувати віру від Бога. І Господь не пояснює чому так, чому покликані саме ці люди, чому для них дана милість бачити і вірувати в Господа. Єдине що залишається для них, так само як і для нас, Церкви його, бути вдячними, і радіти Божій турботі, Божим дарам.

1. Перетворення води в вино

Дивлячись на це чудо ми не можемо не помітити подібності між ним і чудом яке вчинив був Бог через Мойсея, перше чудо покарання. Хоча різниці є разючою. Це чудо показує на різницю між законом та благодаттю, тому що коли в минулому вода перетворилась на кров це був акт Божого гніву, Божого покарання. Це дійство не приносило життя, а навпаки з життєдайна вода по Божій могутності перетворювалась в огиду та сморід, смерть та страждання. Чудо яке створив Ісус теж вказує нам на могутність Божу, та це не схоже на те як це робив Мойсей. Господь Сам наказує влити води яка перетворюється на вино, перше будо благословення. Аналогію не можливо не помітити, і учні, які чули з дитинства про Мойсея та Божі покарання, певне що вони розуміли, що таке може вчинити тільки Бог. І той факт, що Господь утворює з води уже не кров а вино, нагадує нам про Його місію, про Його ціль приходу на цю землю, дати життя, дати спасіння.

1. Чаші для очищення

Говорячи про чудо з перетворенням води на вино, не можливо не помітити ще один важливий фактор. Посуд в якому сталось це чудо було не простим, а це були ритуальні сосуди для омиття. Марк 7:3 ми бачимо, що Юдеї не сідали до споживання їжі поки не помиють рук, і це було не просто проявом гігієни, а мало саме духовне значення. Це був як натяк на те, що в майбутньому саме вино буде представляти символ крові Його, в якій ми очищаємось від наших гріхів.

Ціль Христа не була в тому щоб гості на весіллі могли упитись вином, одне з тих причин чому Господь це зробив через турботу про наречених. Ми не знаємо чому так сталось, що на весіллі забракло вина, але Господь проявляє свою турботу про них, дає свою допомогу тоді коли ситуація здається безвихідна. Так як Мойсей в пустині годував нард Божий маною небесною, так як Бог через нього давав воду на пустині, так і Христос піклується про нас, і про дане весілля. Можна було припустити, що Христос і раніше міг знати що вина не вистачить, але так Бог часто так робить, даючи потрібне нам в самий останній момент, щоб ми розуміли Божу милість, щоб ми жили надією. Так і народ в пустині грішив коли сварився з Мойсеєм, і не можна було сказати, що Бог би допустив, щоб народ згинув з голоду там, але ціль була в тому, щоб навчити їх жити вірою, надією на Нього. Тому і в нашому житті ми маємо розуміти, що всьому є свій час від Господа. Ми знаємо, що Бог може допустити нам випробування дуже тяжкі, можливо і смерть і голод, та ми не повинні думати, що через це постійно в нас буде тільки такий час. Ні, те що в нас є випробування не забирає від нас Божої опіки в усьому, яку ми маємо бачити, та за яку бути вдячними. І так як сказав апостол в першому посланні до Корифян 10:13, Господь не допустить випробувань більше ніж ми можемо знести.

1. Ісус докоряє матері

Коли ми роздумуємо над цим уривком нашу увагу привертає діалог, який стався між Ісусом та Його матір’ю. Виникає цілий ряд запитань, які не дають нам спокою. Чому Син так відповідає матері на її натяк про проблему на весіллі? Чому після того як Господь так сказав все ж він вчинив чудо перетворення води в вино? І зрештою на що надіялась мати Його коли зверталась до Нього про допомогу, коли до цього Він ще не вчинив жадного чуда?

Деякі вважають, що мати звертаючись до Христа зі словами про нестачу вина, зовсім не надіялась на те, що Христос буде робити чудо, тому що Він не робив ще жодного чуда. І хотіла щоб Він вибачився перед гостями, щоб таким чином врятувати репутацію жениха. Або щоб Він замінив недостачу вина розмовою про якісь духовні речі. Та скоріш всього вона чикала, що Він все таки зробить в цей час якесь чудо, тому що Ісус приступив офіційно до свого служіння і як багато Пророків минулого підтвердить свій авторитет. Або як Мойсей в тяжку хвилину давав людям їжу, щоб так само допоміг їм Він. В любому разі ми не можемо достеменно знати по якій причині Марія говорила ці слова до Ісуса. Але саме звернення її до Нього дає нам гарний приклад, та принцип життя. Піклуватись не тільки про свої потреби, але перейматись проблемами близьких, шукаючи допомоги у Христа.

Але не можливо не помітити відповідь Христа «Що тобі, жоно, до Мене? Не прийшла ще година Моя!». Дехто може подумати, навіщо було казати ці слова коли все рівно в результаті Господь вчинив чудо з вином, і допоміг жениху. Не можна допускати думки, що в Христа могли бути змінені плани через те, що на Нього натиснула мати Його. Скоріше за все, Господь дійсно планував допомогти в цій ситуації, та побачив помилку в своєї Матері. Сам вираз має відтінок не задоволення зі сторони Христа, Його звернення до неї не словом мати а жінко мало заставити зупинитись і задуматись над тим, що тепер Ісус не залежить від думки і рішення своєї матері. Що тільки Він, і Його Отець визначає час коли має статись те чи інше чудо.

Те, що Христос все таки згодом вчинив чудо можна тлумачити як прихід того часу про який він говорив, можливо Господь чикав до кінця, щоб потім вчинити те що планував. Тому що так як ми і говорили уже попередньо досить часто Господь приходить нам на допомогу саме в кінці, щоб ми вміли вірити і надіятись на Нього. Деякі тлумачать це місце, що Христос не хотів робити це привселюдно, а щоб це було свідченням тільки для учнів Його. В будь якому разі ми не можемо думати, що у Христа було передчасне і не заплановане чудо, можливо навіть Мати його і знала про те що Він має вчинити, а ці слова Його були саме для неї, щоб показати свою не залежність і не підвладність їй, як вважав свого часу Григорій Нісский.

Іноді може виникнути думка, що Христос виявив неповагу до своєї матері, беручи до увари п’яту заповідь, та ми можемо подивитись на один з прикладів в Старому Заповіті, Левіти мусіли в деяких випадках говорити слова про те, що вони не дивляться на батька чи матір, не в значені не поваги, а в значені пріоритетності думки Божої Повт Зак 33:9.

Тому це місце яскраво свідчить нам про мотиви Христа, щоб Його мати мала зрозуміти, вона не має права впливати на Божественні рішення. Це гарний приклад для кожного з нас, щоб і ми пам’ятали про ту дистанцію, яку ми маємо в заповіті, те що ми близькі з Богом ніколи не може бути приводом керувати Ним, виставляти Йому якісь ультиматуми, чи повеління. Коли я роздумую про це постійно згудуються слова одного професора, який бажаючи передати нам розуміння яким є Бог приводив приклад лева із відомої казки про Нарнію. Там був лев, який з одного боку був близьким до діток, був їхнім другом та захисником, та з іншого боку він завжди залишався левом, і не так просто було до нього наблизитись. Тому наш Бог залишається завжди Богом, а ми залишаємось завжди людьми, і маємо розуміти, що наша близькість з ним в Заповіті не має слугувати для нас приводом забути про ту дистанцію яка ні коли не буде усунута, про те що Господь є грізний Бог, і разом з тим милостивий до нас. Господь вирішує усе згідно волі Своєї і ніхто не може диктувати Йому свої вимоги.

По друге цей випадок яскраво показує, що Марія не може бути інструментом в наших руках для того, щоб досягнути позитивної відповіті на наші молитви у Христа. В історії були навіть розповсюджені такі слова в молитвах «Прояви свою материнську владу над Спасителем» просили люди звертаючись до Марії про свої потреби. Це не допустиме звернення, і не розуміння того, хто є хто, не Марія є посередником між Богом і людьми, а тільки Христос Ісус. Не Марія є царицею небесною, а царем є тільки Ісус Христос. І не тому що так вірять протестанти, а тому що ми відштовхуємось від слів Христа. І таке наше ставлення ні як не принижує Марію, і ні як не говорить про те, що ми її зневажаємо, ми просто не надаємо їй тих повноважень, яких Господь їй не надав.

1. Смирення Марії

Ми читаємо в Слові Божому, що Марія не стала перечити своєму Сину, і подальші слова її були формою смирення, зробіть що Він вам скаже. Вона залишила за Сином право вирішувати, чи робити це чудо, чи ні, можливо весь цей час слуги були присутні при цій розмові. Марія обертає увагу слуг на Христа, на Його рішення та повеління. Але в словах її залишається нота надії на відповідь про її прохання. Це дає нам великий урок того, що ми можемо мати надію на відповідь Божу, в смиренні довіряючи Йому чинити волю Свою.

1. Учні увірували в Нього

Досить цікавим є цей факт увірування, сказано що учні побачивши це чудо ввірували в Нього. Сам факт їхнього слідування за Христом показував, що вони вірували в Нього, і пішли за Ним. Це можна розуміти не інакше як підкріплення віри своїх учнів, що було не одноразово ще на протязі їхнього життя Iван.2:22, Iван.14:29, Iван.20:29. Тому Господь не просто дає нам відповідальність вірувати Він впливає на нас в нашому житті, щоб наша віра була жива. Не одноразово Він підкріпляє нашу віру коли ми падаємо чи сумніваємось. Тому Господь для нас Спаситель, не тільки в значені що Він помер за нас на христі, але Він для нас Спаситель тому що приводить нас до віри, приводить нас до відродження, до нового життя, підкріпляє нас на протязі нашого життя і ніколи нас не покидає. Це розуміння дає мир та впевненість не в нас самих а в нашому вірному Спасителі. І слово Спаситель для нас символізує Божу силу. Ми знаємо скільки Господь зробив для нас щоб ми були християнами, щоб були в церкві Його, ми знаємо що немає сили, яка б видерла нас з Його рук, яка б обманула нас. Коли Бог за нас хто проти нас, як писав Апостол Павло. Тому впевненість нашого спасіння не в нас, це не самовпевненість, а впевненість в Силі Божій, для істинних дітей Його. Тому Йому слава, за смерть Його, за віру, за турботу, за ведення, та вибрання Амінь.

Тайна Христова

Через це я, Павло, є в’язень Ісуса Христа за вас, поган, якщо ви тільки чули про зарядження Божої благодаті, що для вас мені дана. Бо мені відкриттям об’явилась була таємниця, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розуміння таємниці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер через Духа Його святим апостолам і пророкам, що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обітниці в Христі Ісусі через Євангелію, якій служителем я став через дар благодаті Божої, що дана мені чином сили Його. Мені, найменшому від усіх святих, дана була оця благодать, благовістити поганам недосліджене багатство Христове, та висвітлити, що то є зарядження таємниці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього. (Еф.3:1-12)

Вступ: про бажання людей знати секрети, таємниці. Один з найпопулярніших фільмів – «Секрет».

1. Суть таємниці Божої (6)
   1. Що таке тайна Божа. Містеріон – тайна, секрет, таємниці

• Погани – співспадкоємці. Ті, хто були відчужені, отримали такий самий статус перед Богом, як і вибраний Божий народ – Ізраїль
• Погани складають одне тіло. Вони тепер отримають рівноцінне благословення Боже. Як повноцінні члени, з’єднуються спільно з іншими членами тіла в одній Божій сім’ї.
• Погани стали співучасниками Обітниці Ісуса Христа через Євангелію.

1. Тайна Божа в Старому Заповіті (b i c – тлумачення вірша 5)

• В Старому Заповіті Бог працював з Ізраїльським народом.  Бог вибрав їзраїльський народ. Об’явився їм….
• В старому завіті є натяки на те, що Бог буде працювати особливим чином з іншими народами.
  • І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі! (Бут.12:3)
  • І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу. (Бут.22:18)
  • Пс.71 – благословлять Бога
  • Месія і для поган – І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, що стане прапором народам, погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочинку Його! І станеться в день той, і знову по-друге простягне Господь Свою руку, щоб набути останок народу Свого, що полишиться з Ашшуру й з Єгипту, і з Патросу та з Ефіопії, і з Еламу й з Шін’ару, і з Хамату, та з морських островів. І поганам підійме Він прапора, і згромадить вигнанців Ізраїля, і розпорошення Юди збере з чотирьох країв світу! І спиниться заздрість Єфрема, і витяті будуть супротивники Юди, не буде вже заздрити Юді Єфрем, а Юда не буде гнобити Єфрема. І вони полетять на плече филистимлян до моря, пограбують гуртом синів сходу, на Едома й Моава вони накладуть свою руку, і діти Аммона їх слухати будуть. (Iс.11:10-14)
  • Уставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою засяла! Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється! І підуть народи за світлом твоїм, а царі за ясністю сяйва твого. (Iс.60:1-3)
  • Месія спасе поган –
  • Пророцтва були, що Господь буде робити роботу серед поган, але не було ідеї об’єднаня в один народ.

1. Тайна Божа в Новому Заповіті.

• Христос про вівці іншого стада
• Повеління проповідувати Євангеліє по цілому світу.
• Петро в Корнилія.

1. Джерело розуміння  Павлом Божої тайни – Боже об’явлення

• Павло отримав розуміння цієї тайни через об’явлення (в.3).
  • Павло часто акцентував увагу читачів на тому, що Євангеліє, яке Він отримав, він отримав від самого Ісуса Христа.
  • Звіщаю ж вам, браття, що Євангелія, яку я благовістив, вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Ісуса Христа. (Гал.1:11,12)
  • Божа тайна відкрита апостолам і пророкам через Святий Дух (5)
  • Всякі духовні речі ми можемо зрозуміти лише під дією Святого Духа
    • А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам, що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного. А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж людина судить усе, а її судити не може ніхто. Бо хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати? А ми маємо розум Христів! (1Кор.2:12-16)

1. Служіння Павла – проголошення Божої таємниці серед поган
   1. Павло – в’язень Ісуса Христа через благовісття

• Контекст – звинувачення в тому, що Павло провів поганина Трофима в місце в храмі, призначене виключно для юдеїв
• Павло не називає себе рабом юдеїв або римлян, але рабом Христа. Його дух належав Христу, він був вільний, хоча тіло перебувало в темниці
• Різне відношення до тих самих обставин.

1. Павло – служитель Євангелії по благодаті

• Відношення Павла до Євангелії
  • Це – сила Божа
  • Павло вибраний на те, щоб проповідувати Євангеліє
  • Це обов’язок Павла проповідувати Євангеліє
  • Павло проповідував Євангеліє – очікуючи нагороду
  • Проповідь Євангелії – це прояв Божої благодаті до Павла
  • В посланні Павло оспівує Божу благодать, виявлену в вибранні, спасінні. А тепер він оспівує Божу благодать, виявлену в доручені Йому проповідувати Євангеліє
  • Яке наше відношення до проповіді Євангелія?

1. Тайна Божа тепер проголошена через церкву перед початками і владами

• Проповідь Євангелія – це не лише інструмент спасіння. Це і свідчення перед силами зла про те, що Ісус є Господь, який об’єднав в Собі всі народи, забивши ворожнечу на хресті.

Завіт Бога з Авраамом
Бут.17:1-14

1. 1. Бог Всемогутній – ініціатор завіту (в.1)

Бог створив все. Він створив всесвіт. Він створив землю і все, що на ній. Він створив духовний світ. Він створив людину. Він творить історію. Він є Бог Вседержитель. Все в Його руці. Він є Всемогутній. Немає абсолютно нічого, що було б непосильно для Бога. Він вчинив досконалий план спасіння. Він має силу перемінити  найбільшого грішника в Свого вірного послідовника. І він ініціює заключення заповіту. Заключення завіту – це не реакція на якісь дії людини. Це є виключно Його ініціатива. Ще коли Авраам жив серед поган поганським життям, Бог особливим покликом покликав Його. Саме Бог заключив завіт з Авраамом і забезпечив виконання завіту. Саме Бог в даному тексті показує на ширину завіту і на вічний знак завіту. Він є Бог Всемогутній.

1. 2. Завіт Бога з Авраамом і його нащадками (в.2-8)
   1. a. Бог заключив завіт з Авраамом.
   2. В  чому заключалась суть завіту? Визначним знаком завіту є обрізання. В завіті Бог обіцяє Аврааму обіцяну землю, Ханаан. Але, невже Авраам став оправданим лише по тій причині, що повірив в нерухомість, яку мав отримати від Бога? Ні. Новий Заповіт дає однозначну відповідь на дане питання: Авраам не був прив’язаний до землі. Та земля була лише тінню обіцяного, і Авраам знав про це. Апостол  Павло пише в Гал.3:8, що Аврааму було проповідане Євангеліє. Христос говорить до фарисеїв, що Авраам радий був бачити день Христів, і побачив, і зрадів (Ін.8:58) Автор послання до Євреїв пише: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто». (Євр.11:13-16) Іншими словами, Аврааму було обіцяне вилуплення людства, спасіння, Боже місто. І Авраам повірив, і це залічилось йому в праведність.
      Ще одною важливою обітницею заповіту були нащадки. І про яких нащадків йде мова? Звичайно, в першу чергу, нащадки по тілу. Це нащадки як Ісаака, так і Ізмаїла. Але, основний зміст данної обітниці був не просто в тому, що в Авраама будуть діти, внуки. Апостол Павло в посланні до Галатів пише: «А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: і насінням, як про багатьох, але як про одного: і Насінню твоєму, яке є Христос». (Гал.3:16) Отже, повне виконання даної обітниці було знову ж таки не буквальне, але в Христі було звершене виконання обітниці. Але Павло йде іще далі. Він пише: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці». (Гал.3:29) Отже, ми, погани, що увірували в Христа, є нащадками Авраама.
   3. Нащадки Авраама в завіті. Зверніть увагу, на кого розповсюджувався даний завіт? На нащадків. Діти, внуки Авраама були не чужими даному завіту. Вони були в завіті Божому. В цьому і заключається біблійний завітний підхід до сім’ї. Сьогодні, в сучасному євангельському християнстві, все більше домінує індивідуалізм. Ми відійшли від біблійного завітного розуміння сім’ї. Ми втратили усвідомлення, що Бог працює не тільки з нами. Якщо Він притягнув нас до Себе, Він особливим чином працює і з нашими сім’ями. Вони є також причасники заповіту. Наші діти є причасниками завіту. Ще в Старому Заповіті Бог не однократно це обіцяв. «А Я ось із ними умова Моя, говорить Господь: Мій Дух, який на тобі, та слова Мої, що поклав Я до уст твоїх, не уступлять вони з твоїх уст, і з уст нащадків твоїх, і з уст нащадків потомства твого, говорить Господь, відтепер й аж навіки!» (Iс.59:21) Шлюб – це заповіт. І діти від таких шлюбів між віруючими людьми благословенні і освячені як в Старому, так і в Новому Завіті. Павло пише: «Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі». (1Кор.7:14) Це напряму відноситься і до знаку завіту, чи має він бути на наших дітях. Я не буду багато говорити на цю тему, так як ми не так давно говорили про це. Але, в контексті завіту з Авраамом дуже важливо розуміти, що якщо ми є нащадками Авраама, даний завіт розповсюджується в на нас. Більше того, Божа милість є в тому, що причасниками в даному завіті є не тільки члени сім’ї, діти, нащадки, але й раби (13 вірш) З приходом Нового Заповіту Божа милість не зменшилась. Ми говорили про те, що Новий Заповіт витікає із Старого Заповіту, але він кращий, досконаліший. І в даному питанні, Новий Заповіт не був би кращий, якби наші діти були чужі Богу. Але, вони є причасниками завіту, і в цьому є Божа милість.

1. 3. Знак заповіту – обрізання (в.9-14)
   1. a. Повеління Бога стерегти заповіт Аврааму і його потомкам (9)
   2. b. Значення обрізання в Старому Завіті.

• Знак заповіту. Ми бачимо, що знак завіту і сам завіт дуже тісно пов’язані один з одним. В давнину заповіти заключали самим різним чином, підтверджуючи візуально заповіт: і висікали з каменя, виливали з міді знаки, і обмінювались одежами. Але Бог вирішив, щоб кожен, хто належить до заповіту, мав знак на своєму тілі. І цей знак постійно нагадував, що дана людина є в завіті з Богом. І, якщо людина не мала на собі знаку, вона просто була поза завітом.
• Прилучення до народу Божого. Якщо поганин бажав стати частиною Божого народу, він мусів прийняти знак завіту – обрізання.
• Вказувало на важливість очищення серця духом. Зміст обрізання був не просто в тому, щоб носити на собі знак, нагадування. Але він вказував на гріховність людини і на необхідність в очищенні, в оновленні. Писання називає це обрізання серця. Коли Бог вводив народ в обіцяну землю, Він через Мойсея сказав: «Тільки батьків твоїх уподобав Господь, щоб любити їх, і вибрав вас, їхнє насіння по них, зо всіх народів, як бачиш цього дня. І ви обріжете крайню плоть свого серця, а шиї своєї не зробите більше твердою» (Повт.10:15,16). В кінці книги ми знову читаємо подібні слова: «І введе тебе Господь, Бог твій, до Краю, що посіли батьки твої, і ти посядеш його, і Він учинить добро тобі, і розмножить тебе більше за батьків твоїх. І обріже Господь, Бог твій, серце твоє та серце насіння твого, щоб ти любив Господа, Бога свого, усім своїм серцем та всією душею своєю, щоб жити тобі». (Повт.30:5,6) Пророк Єремія говорить «Обрізуйтеся Господеві, й усуньте із ваших сердець крайні плоті, юдеї та мешканці Єрусалиму, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лютість, і буде палати вона, і не буде кому погасити через злі ваші вчинки!» (Єр.4:4) Як бачимо, Старий завіт говорить про обрізання як з однієї сторони, зовнішній знак завіту. З іншої сторони, воно вказувало на внутрішні зміни, які мають бути в серці тих, хто в завіті.
  В посланні до Римлян Павло також дуже чітко говорить про те, що справжнє обрізання стосується і серця. «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». (Рим.2:28,29) В чому була помилка євреїв. Вони вважали, що вони в завіті, мають знак завіту з Богом і цього достатньо. Але цього не достатньо. Тому що якщо в серці немає змін, якщо відсутня віра, або віра ніяк не впливає на життя, то знак не є вирішальним. Він є більше знаком осудження, що, будучи в завіті, людина не жила життям очищення, життям по вірі. Павло пише, що справжнім юдеєм є той, хто не просто зовні обрізний, але хто має обрізане серце, змінене серце Духом Святим. Сьогодні християни наступають на ті ж самі граблі. Вважають часто, що мають знак, прийняли хрещення, і цього достатньо. Ні. Знак вказує на нашу потребу в очищенні, в зміненні нашого серця.
• Обрізання – печать праведності. Давайте зачитаємо слова Павла: «Чи ж це блаженство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що віра залічена Авраамові в праведність. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам. (Рим.4:9-12)
  Авраам, чуючи Євангеліє,  повірив Богу. І ця віра була залічена йому в праведність. ЩО це була за праведність? Це була праведність з його вчинків, його власна праведність? Ні. Його праведністю був Христос, в якого він повірив.  І, як печать праведності, Бог наказав йому обрізатись. На момент свого обрізання Авраам вже був праведний, його серце було обрізане, він був віруючим. Часто, говорячи про новозавітній знак заповіту хрещення, використовується даний приклад як доказ того, що знак мають приймати тільки людина, яка сповідувала свою віру в дорослому віці. Виходить, ми христимо по баченню, а не по вірі. Але, подивіться далі.
  Бог наказує Аврааму відмітити тим самим знаком заповіту Ісака і Ізмаїла ще в дитинстві. ЩО означав цей знак для них? Це зрозуміло, воно несло в собі один і той самий зміст – воно було знаком завіту між Богом і Авраамом і його нащадками. Чи був він печаттю праведності праведності. І так, і ні. Для Ісака – так, для Ізмаїла – ні. Для Якова – так, для Ісава – ні. І Ісак, і Яків від свого народження носили на собі знак заповіту, прийшли до праведності по вірі. І їх обрізання стало для них печаттю праведності. Ізмаїл і Ісав також мали цей знак на собі, але погрязли в гріхах і в невір’ї. Вони носили в собі цей знак, але це була печать праведності Іншого, Кого вони відкинули. І це їм було на осудження. Цим самим шляхом пішли юдеї, що переслідували Христа. Вони мали на собі цей знак, але вважали, що це знак їх власної праведності. Як часто сучасні віруючі помиляються, коли сприймають знаки завіту як печаті своєї власної праведності.  Печать обрізання представляла собою «Печать Господа, який є наша Праведність».
  Зверніть увагу на те, що Павло говорить про поган. Вони також могли називати Авраама своїм батьком. Говорячи про праведність Авраама по вірі, Павло пише, що він отримав її це до обрізання. Але на цьому його праведність не закінчилась – він став батьком всіх віруючих, як обрізаних, так і не обрізаних. Але, зверніть увагу, він не є батьком невіруючих, незалежно від того, обрізані вони, чи ні.
  Отже, благословення, дані Аврааму, наслідуються тими людьми, які були обрізані в дитинстві, але пізніше увірували. Якщо ж обрізана людина проявляла своє невірство, значення даного знаку не змінювалось. Вона носила в собі знак Христа, знак завіту. Але цей знак не просто не приносив ніякої користі, але ніс осудження за те, що людина, буду в завітніх стосунках з Богом, виявляла невірство і нерозкаяність серця.  Його невір’я не змінювало значення обрізання. Саме на цій основі пророки докоряли євреїв в тому, що вони, будучи обрізаними, не обрізали свої сердець.
• Обрізання вказувало на Христа. Це був кровний знак. І він вказував на те, що для того, щоб бути частиною Божого народу, бути очищеним від гріхів, бути оправданим, має пролитись кров. І це є Христос. Саме в Христі обрізання набуло свого повного змісту.

1. 4. Тривалість заповіту – вічний (в.14)

Якщо ми є нащадками Авраама, наші діти є в завіті з Богом, яке відношення маємо ми до обрізання? Чи маємо ми також обрізуватись? В Новому Заповіті форма знаку змінилась на хрещення, але суть залишилась та сама, за виключенням того, що обрізання вказувало на Христа, який мав прийти, а хрещення – на Христа, який прийшов. Це є вічний завіт. І він не закінчився з приходом Нового Завіту, але зовнішній знак був змінений. Про зв’язок між обрізанням і хрещенням ми поговоримо на наступний раз. Але, нам дуже важливо розуміти зміст обрізання, щоб зрозуміти зміст хрещення, і чи має бути цей знак на наших дітях.

1. 5. Відповідальність в заповіті (в.1)
   1. Ходи перед лицем Моїм і будь непорочний (в.1) – важливість освячення.
   2. Стерегти виконання завіту через знак обрізання немовлят (в.9) – важливість знаку.

• Прослухати проповідь
• Завантажити проповідь