Вступ.

Короткий огляд минулих тем:

• Діти віруючих батьків є причасниками Божого Заповіту.
• Єдність Старого і Нового Завіту
• Обрізання як вічний знак заповіту
• Христос – головне послання обрізання і хрещення.

Сьогодні ми з вами будемо обговорювати, як практикувала обрізання новозавітна церква і яким чином відбувався перехід між обрізанням і хрещенням. Чи залишали батьки-християни знаки заповіту на своїх дітях. Відповідь – так.

«А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно. А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились. Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами. Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону! Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв. Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти. Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе. Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш. А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду. Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена». (Дiї.21:17-26)

Павло прибув в Єрусалим і розповів Якову і єрусалимським пресвітерам про те, що робить Бог серед поган. Але виявилось, що ще раніше дійшли звістки про те, що Павло закликає юдеїв-християн не обрізувати своїх дітей. Яків розумів безпідставність цих звинувачень, тому запропонував Павлові піти на цей крок: привселюдно показати, що він кориться закону. Чому Павло пішов на цей крок?

Можливо це момент, коли Павло зробив помилку, проявив непостійність. Але в Писанні ми бачимо, що Павло був дуже принциповий в питаннях чистоти вчення. Він навіть не побоявся привселюдно докорити Петрові за лицемірство. Навіть перед синедріоном він залишався вірний Писанню.

Можливо, заради авторитету, Павло і Яків пішли на компроміс. Але це виглядало, що вони пішли на обман людей.  Причому, це було не просто рішення стовпів віри, але й єрусалимських пресвітерів. Апостоли не боялись говорити істину навіть перед лицем смерті.

Відповідь в тому, що розуміння обрізання в Новому Заповіті в першоапостольській церкві відрізнялось від розуміння обрізання навіть наприкінці першого століття.

Як розуміли християни-євреї питання обрізання в першоапостольській церкві?

• Обрізання залишалось обрядом, за допомогою якого людина ставала частиною завітного народу. Воно так само означало, що той, хто приймає його, має зобов’язання перед Богом бути справжнім сином Авраама, тобто християнином.
• Той факт, що багато юдеїв, які прийняли обрізання в дитинстві, але відкинули Христа, юдеї-християни не вважали за непотрібний знак, але як відступницький насміх з цього обряду. Практика обрізання, яке здійснювалось невіруючими серцями, називали навіть служіння сатані: «Ось Я зроблю, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, ось Я зроблю, що вони прийдуть та вклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе». (Об.3:9) Ці люди лжесвідку вали що вони є справжніми юдеями, але такими не були. І навпаки, Павло навчав, що саме християни, як юдеї, так і погани, є сторонками справжнього обрізання: «Бо обрізання то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло», (Фил.3:3). При цьому обрізання, звершене в невірстві, сприймалось не просто як непотрібний знак. Навпаки, така практика сприймалась як бунт проти Бога
• Обрізання немовлят залишалось практикою серед юдеїв-християн. Не було такого різкого відкинення цього знаку. Був період, коли 2 знаки завіту практикувались одночасно серед  юдеїв-християн
• Серед віруючих юдеїв була присутня практика обрізання дорослих. «Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен». (Дiї.16:3)
• Ті, хто розуміли і приймає Євангеліє благодаті, виступали проти обрізання як духовної вимоги по відношенню до християн-поган (Дії 15). Саме Павло, який сприяв обрізанню Тимофія, виступив категорично проти обрізання Тита «Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрізання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддалися були, щоб тривала в вас правда Євангелії». (Гал.2:3-5)
• Значна частина юдеїв-християн не приймали Євангеліє благодаті, і вважали, що, якщо погани хочуть бути християнами, вони повинні спочатку обрізатись, а потім хреститись. Ця група називалась юдаістами. Саме з цими людьми Павло вів боротьбу, коли виступав проти обрізання.
• Обрізанні християни – це не просто християни-юдеї, але ті, які прихильні були до Євангелії благодаті, але не настільки виросли в розумінні завіту, як Павло чи Петро. Вони вагались стосовно необхідності обрізання, але були дуже прихильні до проповіді Євангелії благодаті. Павло про декого з них пише: «Поздоровлює вас Аристарх, ув’язнений разом зо мною, і Марко, небіж Варнавин, що про нього ви дістали накази; як прийде до вас, то прийміть його, теж Ісус, на прізвище Юст, вони із обрізаних. Для Божого Царства єдині вони співробітники, що були мені втіхою. Поздоровлює вас Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса. Він завжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею». (Кол.4:10-12)
• Існування християнських синагог. Бо коли до вашого зібрання ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й бідар у вбогім вбранні, і ви поглянете на того, хто в шаті блискучій, і скажете йому: Ти сідай вигідно отут, а бідареві прокажете: Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм, то чи не стало між вами поділення, і не стали ви злодумними суддями?» (Як.2:2-4) З грецької – ваша синагога. Віруючі євреї об’єднувались в християнські синагоги.  І, розуміючи, що їх діти є учасниками заповіту і частиною завітного народу саме на основі віри батьків, приймали їх як членів синагог саме на основі знаків завіту – обрізання – як знак їх належності до Авраама, і хрещення – знак ототожнення і належності Христу.  Погани христили своїх дітей. Тому, коли хтось з батьків приймав християнство, христився не лише він сам, але й весь їх дім.

Великий перехід

Першоапостольський період – це перехідний період в житті церкви, коли Бог почав об’єднувати свій народ, який складався як з віруючих юдеїв, так і поган.

Це був період зміни знаку вступлення в завіт, в спільність Божого народу. Цей період не був одномоментним. Він зайняв майже 50 років. В 30 році була П’ятидесятниця. В 70 році припинило існування юдейське богослужіння через зруйнування храму. Ще навіть наприкінці 1 століття згадують поодинокі випадки обрізання. Обрізання трансформувалось в хрещення.

Але про це ще вчили апостоли.

І ви маєте в Нім повноту, а Він Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, (Кол.2:10-13)

Зв’язок між обрізанням і хрещенням

• І обрізання, і хрещення як знаки вказують не на себе, не на людину, але на Бога, який, по своїй благодаті, заключає завіт з людиною. Вони вказують на Христа, в Якому Бог заключив з нами Новий Завіт
• І обрізання, і хрещення вказують на відродження. До Тита Павло пише: «Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (Тит.3:5). Але й обрізання вказувало на відродження: «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». (Рим.2:28,29) Відродження ми маємо в Ісусі Христі.
• Хрещення знаменує прощення гріхів, виправдання по вірі. «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде». (Мар.16:16) Обрізання також вказувало на виправдання, прощення гріхів: «І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам». (Рим.4:11,12)
• Хрещення також свідкує про смерть і поховання старого чоловіка, а Христос і є наша смерть, і поховання. Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха! (Рим.6:3-7) Але обрізання також вказує на спосіб позбавлення від старого чоловіка. Хрещення означає поховання старого чоловіка, обрізання – видалення старого чоловіка.  (Кол.2:11)
• Хрещення вказує на належність людини до Божого народу, церкви Божої, Нового Єрусалиму. Обрізання також вказувало на належність до Божого народу.
• Важливо дуже серйозно відноситись до хрещення. (1Кор.10:1-12). Так само і обрізання несло як благословення, так і прокляття.

Висновок

Виходячи з першоапостольського розуміння обрізання і хрещення, чому віруючі в першоапостольській церкві христили своїх дітей?

• Розуміння, що діти – є учасники Божого заповіту. Вони не є Богові чужими, але частиною Божого народу
• В першоапостольській церкві серед юдеїв християн використовувалось і обрізання і хрещення, але серед  поган – лише хрещення. Саме хрещення вказувало на те, що християни юдеї і погани являються Божим Народом. А обрізання для них вказувало, що вони пішли слідами віри їх батька по тілу Авраама.  Чому ж не обрізали дітей поган? Тому що вони діти? Ні, Тому що вони погани, вони не потребували обрізання
• Акценти дискусії, яка була в той час. Питання не стояло в тому, чи потрібно обрізати дітей віруючих юдеїв, але чи потрібно обрізати поганів, щоб ті стали християнами.
• Якщо розуміти, що діти віруючих батьків є учасниками заповіту і частиною Божого народу, на що вказував знак обрізання і хрещення. І припустити, що на дітей поган це не розповсюджувалось, це викликало б спокусу в язичників  обрізати своїх дітей, щоб ті також були частиною Божого народу.
• Зміна знаку вказувала на досконалість Нового Завіту перед Старим. Якщо в Старому Завіті діти були частиною Божого народу, і це відбувалось через знак обрізання, в чому тоді досконалість Нового завіту, якщо діти не можуть отримати знак заповіту і є чужими Богу і Його народу. Більша досконалість як раз і полягає в тому, що з приходом Нового Завіту діти не перестали бути частиною Божого завіту, але й діти християн з язичників також є учасниками завіту. Більше того, якщо в Старому Завіті знак завіту був лише на хлопчиках, в Новому завіті знак завіту розповсюджується і на дівчаток.
• Часто звучить твердження, що в Новому Завіті немає жодного чіткого твердження про те, що церква христила дітей. Але є інші доктрини, які чітко не прописані в Біблії, але які ми розуміємо через комплексне дослідження Писання. Наприклад, доктрина Трійці. Також, якщо прискіпливо відноситись до того, що написано в Біблії, то ми не знайдемо там твердження про допустимість жінкам приймати причастя. В Новому Завіті неодноразово ми зустрічаємо, що христились дорослі і весь їх дім. В Писанні дім включає в себе не тільки членів родини, але й навіть рабів.
• Історія. Починаючи з першого століття, і до 15 не було жодної дискусії про те, що хрещення мають приймати тільки дорослі люди.  Більше того, група людей, яка почала виступати проти хрещення дітей, навчала багато інших речей, які далекі від Писання.
• Отже, хрещення, як знак, розповсюджується на дорослих віруючих і їх дітей на основі завіту, який Бог заключив з ними.

Завіт Бога з Авраамом
Бут.17:1-14

1. 1. Бог Всемогутній – ініціатор завіту (в.1)

Бог створив все. Він створив всесвіт. Він створив землю і все, що на ній. Він створив духовний світ. Він створив людину. Він творить історію. Він є Бог Вседержитель. Все в Його руці. Він є Всемогутній. Немає абсолютно нічого, що було б непосильно для Бога. Він вчинив досконалий план спасіння. Він має силу перемінити  найбільшого грішника в Свого вірного послідовника. І він ініціює заключення заповіту. Заключення завіту – це не реакція на якісь дії людини. Це є виключно Його ініціатива. Ще коли Авраам жив серед поган поганським життям, Бог особливим покликом покликав Його. Саме Бог заключив завіт з Авраамом і забезпечив виконання завіту. Саме Бог в даному тексті показує на ширину завіту і на вічний знак завіту. Він є Бог Всемогутній.

1. 2. Завіт Бога з Авраамом і його нащадками (в.2-8)
   1. a. Бог заключив завіт з Авраамом.
   2. В  чому заключалась суть завіту? Визначним знаком завіту є обрізання. В завіті Бог обіцяє Аврааму обіцяну землю, Ханаан. Але, невже Авраам став оправданим лише по тій причині, що повірив в нерухомість, яку мав отримати від Бога? Ні. Новий Заповіт дає однозначну відповідь на дане питання: Авраам не був прив’язаний до землі. Та земля була лише тінню обіцяного, і Авраам знав про це. Апостол  Павло пише в Гал.3:8, що Аврааму було проповідане Євангеліє. Христос говорить до фарисеїв, що Авраам радий був бачити день Христів, і побачив, і зрадів (Ін.8:58) Автор послання до Євреїв пише: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто». (Євр.11:13-16) Іншими словами, Аврааму було обіцяне вилуплення людства, спасіння, Боже місто. І Авраам повірив, і це залічилось йому в праведність.
      Ще одною важливою обітницею заповіту були нащадки. І про яких нащадків йде мова? Звичайно, в першу чергу, нащадки по тілу. Це нащадки як Ісаака, так і Ізмаїла. Але, основний зміст данної обітниці був не просто в тому, що в Авраама будуть діти, внуки. Апостол Павло в посланні до Галатів пише: «А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: і насінням, як про багатьох, але як про одного: і Насінню твоєму, яке є Христос». (Гал.3:16) Отже, повне виконання даної обітниці було знову ж таки не буквальне, але в Христі було звершене виконання обітниці. Але Павло йде іще далі. Він пише: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці». (Гал.3:29) Отже, ми, погани, що увірували в Христа, є нащадками Авраама.
   3. Нащадки Авраама в завіті. Зверніть увагу, на кого розповсюджувався даний завіт? На нащадків. Діти, внуки Авраама були не чужими даному завіту. Вони були в завіті Божому. В цьому і заключається біблійний завітний підхід до сім’ї. Сьогодні, в сучасному євангельському християнстві, все більше домінує індивідуалізм. Ми відійшли від біблійного завітного розуміння сім’ї. Ми втратили усвідомлення, що Бог працює не тільки з нами. Якщо Він притягнув нас до Себе, Він особливим чином працює і з нашими сім’ями. Вони є також причасники заповіту. Наші діти є причасниками завіту. Ще в Старому Заповіті Бог не однократно це обіцяв. «А Я ось із ними умова Моя, говорить Господь: Мій Дух, який на тобі, та слова Мої, що поклав Я до уст твоїх, не уступлять вони з твоїх уст, і з уст нащадків твоїх, і з уст нащадків потомства твого, говорить Господь, відтепер й аж навіки!» (Iс.59:21) Шлюб – це заповіт. І діти від таких шлюбів між віруючими людьми благословенні і освячені як в Старому, так і в Новому Завіті. Павло пише: «Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі». (1Кор.7:14) Це напряму відноситься і до знаку завіту, чи має він бути на наших дітях. Я не буду багато говорити на цю тему, так як ми не так давно говорили про це. Але, в контексті завіту з Авраамом дуже важливо розуміти, що якщо ми є нащадками Авраама, даний завіт розповсюджується в на нас. Більше того, Божа милість є в тому, що причасниками в даному завіті є не тільки члени сім’ї, діти, нащадки, але й раби (13 вірш) З приходом Нового Заповіту Божа милість не зменшилась. Ми говорили про те, що Новий Заповіт витікає із Старого Заповіту, але він кращий, досконаліший. І в даному питанні, Новий Заповіт не був би кращий, якби наші діти були чужі Богу. Але, вони є причасниками завіту, і в цьому є Божа милість.

1. 3. Знак заповіту – обрізання (в.9-14)
   1. a. Повеління Бога стерегти заповіт Аврааму і його потомкам (9)
   2. b. Значення обрізання в Старому Завіті.

• Знак заповіту. Ми бачимо, що знак завіту і сам завіт дуже тісно пов’язані один з одним. В давнину заповіти заключали самим різним чином, підтверджуючи візуально заповіт: і висікали з каменя, виливали з міді знаки, і обмінювались одежами. Але Бог вирішив, щоб кожен, хто належить до заповіту, мав знак на своєму тілі. І цей знак постійно нагадував, що дана людина є в завіті з Богом. І, якщо людина не мала на собі знаку, вона просто була поза завітом.
• Прилучення до народу Божого. Якщо поганин бажав стати частиною Божого народу, він мусів прийняти знак завіту – обрізання.
• Вказувало на важливість очищення серця духом. Зміст обрізання був не просто в тому, щоб носити на собі знак, нагадування. Але він вказував на гріховність людини і на необхідність в очищенні, в оновленні. Писання називає це обрізання серця. Коли Бог вводив народ в обіцяну землю, Він через Мойсея сказав: «Тільки батьків твоїх уподобав Господь, щоб любити їх, і вибрав вас, їхнє насіння по них, зо всіх народів, як бачиш цього дня. І ви обріжете крайню плоть свого серця, а шиї своєї не зробите більше твердою» (Повт.10:15,16). В кінці книги ми знову читаємо подібні слова: «І введе тебе Господь, Бог твій, до Краю, що посіли батьки твої, і ти посядеш його, і Він учинить добро тобі, і розмножить тебе більше за батьків твоїх. І обріже Господь, Бог твій, серце твоє та серце насіння твого, щоб ти любив Господа, Бога свого, усім своїм серцем та всією душею своєю, щоб жити тобі». (Повт.30:5,6) Пророк Єремія говорить «Обрізуйтеся Господеві, й усуньте із ваших сердець крайні плоті, юдеї та мешканці Єрусалиму, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лютість, і буде палати вона, і не буде кому погасити через злі ваші вчинки!» (Єр.4:4) Як бачимо, Старий завіт говорить про обрізання як з однієї сторони, зовнішній знак завіту. З іншої сторони, воно вказувало на внутрішні зміни, які мають бути в серці тих, хто в завіті.
  В посланні до Римлян Павло також дуже чітко говорить про те, що справжнє обрізання стосується і серця. «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». (Рим.2:28,29) В чому була помилка євреїв. Вони вважали, що вони в завіті, мають знак завіту з Богом і цього достатньо. Але цього не достатньо. Тому що якщо в серці немає змін, якщо відсутня віра, або віра ніяк не впливає на життя, то знак не є вирішальним. Він є більше знаком осудження, що, будучи в завіті, людина не жила життям очищення, життям по вірі. Павло пише, що справжнім юдеєм є той, хто не просто зовні обрізний, але хто має обрізане серце, змінене серце Духом Святим. Сьогодні християни наступають на ті ж самі граблі. Вважають часто, що мають знак, прийняли хрещення, і цього достатньо. Ні. Знак вказує на нашу потребу в очищенні, в зміненні нашого серця.
• Обрізання – печать праведності. Давайте зачитаємо слова Павла: «Чи ж це блаженство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що віра залічена Авраамові в праведність. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам. (Рим.4:9-12)
  Авраам, чуючи Євангеліє,  повірив Богу. І ця віра була залічена йому в праведність. ЩО це була за праведність? Це була праведність з його вчинків, його власна праведність? Ні. Його праведністю був Христос, в якого він повірив.  І, як печать праведності, Бог наказав йому обрізатись. На момент свого обрізання Авраам вже був праведний, його серце було обрізане, він був віруючим. Часто, говорячи про новозавітній знак заповіту хрещення, використовується даний приклад як доказ того, що знак мають приймати тільки людина, яка сповідувала свою віру в дорослому віці. Виходить, ми христимо по баченню, а не по вірі. Але, подивіться далі.
  Бог наказує Аврааму відмітити тим самим знаком заповіту Ісака і Ізмаїла ще в дитинстві. ЩО означав цей знак для них? Це зрозуміло, воно несло в собі один і той самий зміст – воно було знаком завіту між Богом і Авраамом і його нащадками. Чи був він печаттю праведності праведності. І так, і ні. Для Ісака – так, для Ізмаїла – ні. Для Якова – так, для Ісава – ні. І Ісак, і Яків від свого народження носили на собі знак заповіту, прийшли до праведності по вірі. І їх обрізання стало для них печаттю праведності. Ізмаїл і Ісав також мали цей знак на собі, але погрязли в гріхах і в невір’ї. Вони носили в собі цей знак, але це була печать праведності Іншого, Кого вони відкинули. І це їм було на осудження. Цим самим шляхом пішли юдеї, що переслідували Христа. Вони мали на собі цей знак, але вважали, що це знак їх власної праведності. Як часто сучасні віруючі помиляються, коли сприймають знаки завіту як печаті своєї власної праведності.  Печать обрізання представляла собою «Печать Господа, який є наша Праведність».
  Зверніть увагу на те, що Павло говорить про поган. Вони також могли називати Авраама своїм батьком. Говорячи про праведність Авраама по вірі, Павло пише, що він отримав її це до обрізання. Але на цьому його праведність не закінчилась – він став батьком всіх віруючих, як обрізаних, так і не обрізаних. Але, зверніть увагу, він не є батьком невіруючих, незалежно від того, обрізані вони, чи ні.
  Отже, благословення, дані Аврааму, наслідуються тими людьми, які були обрізані в дитинстві, але пізніше увірували. Якщо ж обрізана людина проявляла своє невірство, значення даного знаку не змінювалось. Вона носила в собі знак Христа, знак завіту. Але цей знак не просто не приносив ніякої користі, але ніс осудження за те, що людина, буду в завітніх стосунках з Богом, виявляла невірство і нерозкаяність серця.  Його невір’я не змінювало значення обрізання. Саме на цій основі пророки докоряли євреїв в тому, що вони, будучи обрізаними, не обрізали свої сердець.
• Обрізання вказувало на Христа. Це був кровний знак. І він вказував на те, що для того, щоб бути частиною Божого народу, бути очищеним від гріхів, бути оправданим, має пролитись кров. І це є Христос. Саме в Христі обрізання набуло свого повного змісту.

1. 4. Тривалість заповіту – вічний (в.14)

Якщо ми є нащадками Авраама, наші діти є в завіті з Богом, яке відношення маємо ми до обрізання? Чи маємо ми також обрізуватись? В Новому Заповіті форма знаку змінилась на хрещення, але суть залишилась та сама, за виключенням того, що обрізання вказувало на Христа, який мав прийти, а хрещення – на Христа, який прийшов. Це є вічний завіт. І він не закінчився з приходом Нового Завіту, але зовнішній знак був змінений. Про зв’язок між обрізанням і хрещенням ми поговоримо на наступний раз. Але, нам дуже важливо розуміти зміст обрізання, щоб зрозуміти зміст хрещення, і чи має бути цей знак на наших дітях.

1. 5. Відповідальність в заповіті (в.1)
   1. Ходи перед лицем Моїм і будь непорочний (в.1) – важливість освячення.
   2. Стерегти виконання завіту через знак обрізання немовлят (в.9) – важливість знаку.

Должен признаться, что эта небольшая книга задумывалась с той целью, чтобы убедить читателя. На последующих страницах речь пойдет о таком крещении младенцев, которое основано исключительно на Слове Божьем и которое, когда совершается в соответствии со Словом Божьим, только утверждает евангельские истины. Я не стремлюсь убедить тех, кто не предан сердцем учению Писания, или тех, чье посвящение произошло только на словах. Для таковых существует много других вопросов, которые следует рассмотреть в первую очередь. Я скорее обращаюсь к тем христианам, которые серьезно относятся к вопросам веры, а также к тем, кто убежден, что учение о крещении верующих основано на Новом Завете.

Более того, я обращаюсь к тем, кто убежден, что прояснить вопрос о крещении верующих просто необходимо, когда речь идет о защите христианской Церкви от номинализма, который поражал ее на протяжении всей истории христианства. Надо признать, что детское крещение в том виде, в котором его» совершали некоторые люди, превратилось для многих христиан в камень преткновения и перешло в разряд разрушительного для души номинализма. Но, пожалуй, номинализм поразил также и баптистские церкви (признающие крещение в сознательном возрасте). Настоящий источник номинализма кроется в тех церквах, которые отказываются применять дисциплину в вопросах крещения, независимо от того, признают они крещение в сознательном или детском возрасте….(Выдержка из книги Д.Уилсона «До тысячи родов»)

Прослухати лекцію
(Можливе лише при встановленому Adobe Flash Player)

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити лекцію можна тут

Прослухати проповідь
(Можливе лише при встановленому Adobe Flash Player)

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити проповідь можна тут

Прочитати проповідь

Текст Писання:

25 І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, людина праведна та благочестива, що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому.

26 І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього.

27 І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним,

28 тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив:

29 Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром,

30 бо побачили очі мої Спасіння Твоє,

31 яке Ти приготував перед всіма народами,

32 Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!

33 І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було розповіджене.

34 А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання,

35 і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!

(Лук.2:25-35)

Вступ.
Сьогодні християнський світ святкує свято Стрітення Господнє. В народі його називають Зустріч Зими з Весною. Існує цілий ряд повір’їв щодо цього свята. Але, нажаль, при всіх цих народних повір’ях загубилось справжнє значення цього свята. Сьогодні ми з вами будемо роздумувати над подіями, яким присвячене це свято. Над значенням зустрічі праведного Симеона з Немовлям Ісусом для нас сьогодні.

• Праведний Симеон (25-27)

  В Біблії про Симеона ми більше не читаємо ніде. Але ця одна зустріч стала дуже важливою, і церква згадує про цю подію. Ким був Симеон? Деякі вчені стверджують, що Симеон був відомим в Єрусалимі. Він був сином Гілея і батьком Гамаліїла. Від свого батька він унаслідував пост президента колегії, заснованої його батьком, і голови синедріону. Він був наділений духом пророцтва, і був звільнений зі свого поста, тому що в своєму свідоцтві протирічив загальноприйнятому розумінню про земне царство Месії.

  Симеон очікував потіху для Ізраїлю. Так юдеї називали Месію, в якому, будучи в утиску і пригноблені, могли знайти потіху. Прихід Месії – це була очікувана надія, потіха для юдеїв. Вони виражали свою потіху і сподівання в клятві: “Як вірно те, що я сподіваюсь побачити потіху Ізраїлю, так вірно і те і те…” Ісус Христос не просто дає потіху Своєму народу. Він Сам являється його суттю і основою – потіхою Ізраїлю, єдиною потіхою народу Божого. Згадайте запитання і відповідь 1 Гейдельберзького катехізису.
  Запитання: Що є твоєю єдиною втіхою в житті та смерті?
  Відповідь: Те, що я не належу собі, а належу – тілом і душею, як в житті так і в смерті, моєму вірному Спасителю Ісусу Христу. Він сповна заплатив за всі мої гріхи Своєю дорогоцінною Кров’ю, та звільнив мене від сили диявола. Він так береже мене, що навіть волосина не впаде з моєї голови без волі на те Отця мого небесного: по суті все повинно сприяти моєму спасінню. Оскільки я належу Христу, Він Духом Своїм Святим запевняє мене у вічному житті та дає мені щире бажання і готовність жити для Нього відтепер і надалі.
  Що таке втіха?

  Втіха – це роздуми нашого серця, в яких ми протиставляємо наше нещастя і благодать, придбану Христом. Міркування про це спасіння видаляють нашу печаль (Урсин). Отже, втіха – це те, що нас утішає.

  Наприклад, пацієнт, якому тільки що зробили операцію, відчуває гострий біль і тому стурбований. Приходить доктор і говорить, що біль – тимчасова і скоро пройде. Коли доктор покидає палату, біль продовжується, але пацієнт протиставляє її підбадьорюючим словам доктора, і тривога покидає його. Так і ми протиставляємо нещастя в нашому житті Божому одкровенню про спасіння. Ми все ще залишаємося підвладними всіляким нещастям і знегодам, але тепер знаходимо втіху.

  Катехізис говорить про єдину втіху. Іншого немає. Все, за що хапаються люди у пошуках втіхи, розчаровує. Тільки Божа втіха (“Бог всякої втіхи” – 2Кор. 1:3) стає втіхою нашою: його пре достатньо, воно не розчаровує ні в житті, ні в смерті.

  Яка ж наша втіха? Що душею і тілом, в житті і в смерті, ми належимо нашому Господу Ісусові Христу.

  “Належимо” означає, що Він відповідає за нас. Ми – Господні, у всьому і повністю: Він зберігає і піклується про нас (Рим. 14:8), і ми зможемо розділити Його славу.

  Ісус Христос – потіха Божого народу. Тому, не забуваймо шукати потіху в хвилини відчаю саме в Нього. Не забуваймо, потішаючи інших, вказувати на Христа, як Єдину Втіху.

  Симеон був сповнений Духом Святим. Зверніть увагу на те, що на Симеоні був Дух Святий. Це було ще до смерті і воскресіння Христа, ще до вилиття Святого Духа на церкву в день П’ятидесятниці. Ми маємо пам’ятати, що і старозавітній, і новозавітній Божий народ був керований тим самим Духом – Святим Духом.
  На прикладі Семена ми бачимо, що в Бога є Свої люди навіть в самих жахливих місцях, навіть в самі темні часи. Бог працює навіть тоді, коли повний відчай. Бог береже Свій народ.

  Симеон сміливо дивився смерті у вічі. Він говорить: “Нині відпускаєш раба твого в мирі”. Слово “відпускаєш” має значення “звільняти, відпускати”. Симеон був людиною побожною перед Богом і праведною перед людьми. Він жив в мирі з Богом і людьми. Він очікував прихід Месії. І Господь благословив його тим, що Духом Святим дав обітницю, що той не побачить смерті, поки не побачить прихід Месії. І це сталось. В той день в храмі праведний Симеон тримав на руках Месію, Спасителя світу. Обітниця Божа була виконана. Саме для того, щоб виконати свою обітницю, Бог Духом Святим побудив Симеона йти в храм. В храмі було величезна кількість людей. Але Духом Святим Бог вказав Симеону саме на Немовля, яке Він призначив за Агнця світу. Бог вірний Своєму Слову. Він завжди виконує обіцяне. І тепер Симеон, з великою вдячністю Богу і впевненістю, сміливо готовий зустріти смерть. Для нього смерть не була чимось жахливим. Це було для нього звільненням: звільненням від марноти цього світу; звільненням від гріховної природи, яка гнітила його; звільненням від нещасть і утисків, які є в цьому житті. Він був впевнений стосовно майбутнього своєї душі. І ця впевненість виходила не від нього, не від його “праведності”, але від віри і свідчення Святого Духа, який був в нього.
  Що дає звичайній смертній людині говорити такі слова? Що може звільнити нас від страху перед смертю, в рабстві якого знаходяться більшість людей? Що може видалити жало смерті? Є лише одна відповідь на ці питання – сильна віра. Віра твердо тримається за Спасителя, і тільки віра дозволяє сміливо подивитись в вічі смерті і сказати: “Я йду в мирі”. В нас має бути така ж віра, як в Симеона, і ця віра є дар Божий. Можливо деякі люди помирають спокійно і без цієї віри. Але без цієї віри вони не опиняться вдома, в раю, коли перейдуть в інший світ.

• Хвала і пророцтво Симеона (28-35)

  Симеон, сповнений Святого Духа, проголошує особливе пророцтво про те, хто є Ісус:

  • Ісус – Спасіння Господнє, приготоване перед всіма народами.
    Основна суть цієї пісні полягає в наступному: нині відпускаєш мене, раба Твого, Владико, зі світом. Бо в Особі цього Немовляти бачили очі мої порятунок Твоє – обітованого Спасителя, як Ти і обіцяв мені. Ти зумовив, щоб Він приніс спасіння для всіх народів. Христос прийшов в цей світ, для того, щоб спасти людей Своїх від їх гріхів, від марноти цього світу, від рабства гріха, від страху. І тільки в Ньому є спасіння, бо написано: “І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”. (Дiї.4:12)

    А де ми шукаємо спасіння? Чи шукаємо ми спасіння в когось іншого крім Христа? Чи шукаємо ми спасіння в своїй набожності, релігійності, належності до певної церкви? Спасіння лише в Христі.

  • Ісус – Світло, на просвіту поган і прославлення народу Божого
    Без Нього погани потопали в марновірстві. Поклонялись твориву людських рук. Навіть самі мудрі їх філософи не знали істини в духовному світі. Вони, називаючи себе мудрими, потуманіли.

    Ще пророк Ісая, за 600 років до народження Христа, пророкував: ” Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло“. (Матв.4:16) Іван, говорячи про Христа як Світло, пише: ” І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ”. (Iван.1:4-9) В темряві гріха, Він залишився Світлом. Він той, хто бачить кожну людину, і просвічує кожну людину, показуючи їй всі її вади. Ми часто вважаємо себе праведними, добрими, не зовсім грішними. Як людина може побачити справжній свій стан, свій гріх? Тільки коли Світло освітить серце людини, коли Христос Своїм Духом вкаже людині на її помилки, вади, гріхи. Він є Світло для просвіти людини. Як жити в цьому світі, повному гріха і спокус, праведно, приймаючи правильні рішення, що відповідали б Його волі? Тільки слідуючи за Світлом. Христос сказав: ” І знову Ісус промовляв до них, кажучи: Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя”. (Iван.8:12) Тому, якщо ви не хочете жити в темряві, якщо ви хочете жити праведно в цьому гріховному світі, ви потребуєте особливо дієвого впливу Світла в ваше життя, щоб Він просвітив Вас, ваше серце, думки, бажання, цілі. Щоб Він наповнював Вас Своєю мудрістю для цього життя. Слідуйте за Світлом.
    Ісус є світло. І Він бажає світити через ваше життя. Він сказав: ” Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі”. (Матв.5:14-16)

    Христос насправді був славою Ізраїля. Походження від Авраама, завіти, обітниці, закон Мойсея, Богом встановлене служіння в храмі – всім цим володів Ізраїль. Але все це ніщо в порівнянні з тим, що саме від Ізраїля прийшов в світ Спаситель. Це був величезний привілей для юдеїв. Але Христос є славою не лише для Ізраїля, як нації, але для Божого народу. Слово Боже говорить, що Божий народ очікує велична слава, яку має Христос. Павло пише: ” Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись. Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас.” (Рим.8:16-18) І хоча сьогодні ми терпимо страждання, утиски, приниження, знайте, що, якщо ви є Божа дитини, частина Божого народу, вас чекає слава. Сам Господь прославить вас, розділить з вами славу Христа.

  • Ісус призначений багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання.
    
    
    • Він призначений багатьом на падіння в Ізраїлі. “Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним!”(Дiї.4:11) Він мав стати каменем спотикання і спокуси для багатьох гордих і самовпевнених юдеїв, які відкидають Його і загинуть у своїх гріхах. Так і сталось. Ізраїль був завітнім народом, а він відкинув Христа.
      
    • Але, разом з тим, Ісус призначений багатьом на уставання в Ізраїлі. Слово “уставання” має значення – воскресіння, вставання. Саме Він мав померти на хрести за гріхи людини і воскреснути для оправдання людини. Саме Його воскресіння стало основою уповання нашого на воскресіння з мертвих. Він є Той, хто не просто просвічує людину, вказуючи на її дійсний стан. Але й Той, хто підносить, піднімає людину, відроджує, воскрешає до нового життя.
      
    • Він є знак сперечання. Немовля призначене в предмет сперечань. У цих словах особливий сенс, пов’язаний з Особою Христа. Само Його присутність на землі служило найбільшим докором гріху і нечестю і тим самим викликало гірку злість людського серця. З самого початку тисячі людей гнали Ісуса, не віруючи в Нього. До Ісуса ніхто не може залишитися байдужим. Ми або підкоряємося Йому, або боремося проти Нього. А трагедія життя часто в тому що наша гордість не дозволяє нам визнати свою поразку, яка привело б нас до перемоги.
      

      Слово Боже говорить: “Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує камінь, що його занедбали були будівничі, той наріжним став каменем, і камінь спотикання, і скеля спокуси, і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись не народ, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!” (1Петр.2:7-10).
      Проаналізуйте сьогодні своє відношення до Христа. Чи приймаєте ви Його, чи відкидаєте? Чи даєте ви місце Христу в своїх щоденних турботах, планах, бажаннях? Чи підкоряєте Ви свою волю, бажання, приорітети Йому, чи керуєтесь тільки власними бажаннями? Зверніть увагу, Він став знаком сперечання саме для Ізраїля. Це не були погани. Вони знали Бога, Його Слово, Закон. Мали обітниці, завіти. Вони очікували Месію. Вони були завітнім народом. Але багато з них не прийняли Христа, відкинули Його, як наріжного каменя своєї віри. Ця небезпека стосується і сьогодні церкви. Не має значення, що ми відносимо себе до тієї чи іншої конфесії, являємось членами певної церкви. Ми можемо відкидати Христа або жити ним. Нехай Господь відкриє Духом Святим справжній стан наших сердець.

  • Меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох. Тут Симеон передбачає те горе, яке заповнить серце Марії, коли

вона побачить розп’яття свого Сина (Ін. 19,25). Але це була необхідна жертва. Дякуючи цій жертві Син Божий побачить великий плід від своєї жертовної смерті. Ісая, пророкуючи про смерть Христа, говорив: “ Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься. Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе”. (Iс.53:11) Його Євангеліє мало показати людям їх справжній характер: ворожість до Бога в одних, внутрішню спрагу і голод в інших. Проповідь хреста мала відкрити, якими насправді були люди. Так і сталось. В книзі Дії описано, як виконалось пророцтво старого Симеона.
Можливо, інколи ми думаємо, що ми дуже гарно маскуємо наш справжній характер, мотиви. Ми часто одіваємо маски, які не відповідають дійсному нашому стану. Ми думаємо, що ніхто не знає те, що відбувається в нас. Більше того, часто навіть ми самі до кінця не знаємо себе. Але Він знає все. Він “потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про людину, бо знав Сам, що в людині було”. (Iван.2:25)

Той день був для Симеона днем зустрічі з Месією. Це був день сповнення Його надії, день потіхи. День зустрічі з Ісусом, який є Світло для світу, Спаситель людства. Можливо сьогодні настав день вашої зустрічі з Христом. Можливо сьогодні той день, коли потрібно відкинуті всілякі маски, бажання, преорітети, неугодні Богу, визнати перед Богом свій гріх і всеціло довіритись Йому в своєму житті і смерті. Амінь