Резюме

В  шостому  проханні  Господь  Ісус  навчає  нас  просити  у  Бога  сили  і  захисту  серед  величезної  духовної  війни (битви).

Пояснення.

Серед усіх прохань , це  шосте і останнє, завжди було найважче пояснити. Чому? Тому, що здається ніби воно наводить на думку, що Бог Сам є Тим, хто спокушає нас грішити. Тим не менше, Біблія ясно констатує, «…Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує» (Як.1:13). А також слова, «…визволи нас від лукавого…» показують, що шукаємо визволення від Сатани.

Щоб зрозуміти  це  прохання, ми повинні  пам’ятати, що  нічого  з  нами  не  станеться  в  цьому  світі,  окрім  якщо  цього  захоче  Господь  Бог.  (Пс.135:6; Еф.1:11). Що  б  не  спокушувало  нас,  відбувається  це  за  призначенням  Божим.  Адже  не  випадково  Давид  опинився  на  даху  свого  палацу,  коли  появилась  Вірсавія (2Сам.11:3). Це  відбулось  за  Божим  призначенням,  хоча  гріх,  який  послідував  за  цим  був  не  з  Божого  дозволу. І коли  рабиня  впізнала  Петра, це  теж  було  частиною  Божої  волі, проте  коли  він  відмовився  від  свого  Спасителя, то  це  не  було  Божим  схваленням(Мк.14:66-70). Із  цих  та  інших  прикладів  видно, що  в  той  час, як  Бог  може  дозволити  людині  вступити  в  певні  небезпечні  ситуації,  Сам  Він  не  збиває  їх  з  вірного  шляху.  Можливо  найкращим  способом прочитання  цього  прохання  є  такий, «…І  не  введи  нас  у  спокусу …» або «…не дозволь вступити в…». Ось чому ми  молимось:  «Господи  не  дозволь  нам  опинитись  в  таких  ситуаціях, в  яких  спокуса  отримає  шанс напасти  на  нас.  Захисти  нас  від  неї.» Але  якщо  ми  спокушуємось, то  хто робить  це? Катехізис  говорить  що  це  робиться  нашими  заклятими  ворогами—дияволом, світом  і  нашою  власною  плоттю» (Відп.127) По-перше, ми  маємо  Диявола.  В  молитві  говориться  «…визволи нас від  лукавого…» або «…визволи  нас від  лихого…». Яку  б  версію  ми  б  не  вибрали, це  не  має  великого  значення, адже  все  лихе (зле) йде  від лукавого. Лукавого часом називають «Диявол” це  слово  походить  від  грецького  слова ‘’Diabolos’’ або «неправдомовець» (Ів.8:44) його теж називають «Сатана», що  значить Ворог (роду людського) (Іов.1:6)  Якщо зібрати ці значення докупи, то це  значить, що  Він  є  тим, хто  завжди  є  в  опозиції  до  Бога  і  Його  послідовників  і, що  в  цій  опозиції  він  часто  користується злослів’ям,  лукавством, брехнею  та  іншими  видами  злих  засобів (Єф.2:2) По-друге, в  цьому  проханні  ми  молимось  про  допомогу  проти  ворога  під  назвою «світ». Слово  «світ» використовується  в  різних  значеннях  в  Біблії. Воно  може  означати «світ» в  значенні  «покоління, вік», як  у  випадку в Лк.16:8, де Біблія говорить про «…сини цього покоління…»  Це слово  може  означати  «заселену  землю», як  вЛк.2:1 ,  де  говориться «…переписати  всю  землю…». Нарешті це слово  може  і  світ  у  гріховному стані, як  порядок  оповитий  гріхом, замучений  догмами  і  бажаннями, які  проходять сліпо і безконтрольно. Ця світова система є темрявою і  керується  принципами, які  є проти  волі  Божої (Еф.6:12; Кол.2:20; 1 Ів.2:15-17). Це  все  є  владою  лукавого (1 Ів.5:19)

Нарешті, в  цьому  проханні  ми  просимо  Бога  захистити нас від нападок, що  походять не тільки  з  зовні, але  і  з  середини  нас. Припускати, що  ворог  існує  тільки  з  зовні є фатальною  помилкою, тому  що  глибоко  всередині  нас  ховається  небезпека. Яків нагадує нам,  «…але  кожен  спокушується, як  надиться  й  зводиться  пожадливістю  власною…» (1:14 ) В тому  ж  дусі,  апостол  Павло  говорить  про «бажання  тіла (плоті )  і  що  вони  є  протилежними  або «супротивними  бажанням  Духа» (Гал.5:17)  Битва  йде  навколо  нас  і  в  нас.

Так і зараз, в  цьому  проханні  ми  благаємо  Бога  захистити  нас  від  нападів  цих  «трьох». Коли  йдеться  про  диявола, ми  молимось  про те,  щоб  бути  зодягненими «…в  повну  Божу  зброю…» (Еф. 6:11).  Коли йдеться про «світ», ми молимо  Бога  вберегти  нас  від  любові  до  ього  світу (1 Ів. 2:15). Коли  йдеться  про нашу власну плоть,  ми  молимо  Бога  допомогти  умертвити  її (Гал. 5:24).

На  додаток  до  цього  прохання, яке  призиває  нас  розпізнавати  носіїв  спокуси , воно  також  торкається  і  мети  спокуси.  Існує  багато  спроб  підвести  якусь  містику  під  наші  роздуми  про  Божі  цілі  всього  цього.

Чому  Він  іноді  дозволяє  спокушувати  Своїх  дітей? Із  Писання  ми  можемо  навести  різні  приклади,коли  Господь  використовує  спокусу  або  випробування  як  засоби , щоб  прославити  Своє  Ім’я. Можна  тут  згадати  випадок  з  Йовом. Також, спокуси  і  випробування  приходять  до  Божих  людей  для  того , щоб  відділити  «козлів  від  овець», лицемірів  від  справжніх  віруючих (1Ів. 2:19 . Ну, а  також  Господь  може  використовувати  спокуси  та  випробування  для  того , щоб  очистити  когось.  Апостол  Петро  є  хорошим  прикладом  цього .  Він  випробовується  відмовою  від  Господа  Ісуса  і  він  робить  це, але  через  Божу  благодать  він  відродився  і  зробився  ще  кращим  служителем Божим, ніж раніше. Отже, через  спокуси або випробування  можна  досягти  позитивних  або  негативних  результатів; хоча сам  хід і процес  цього  ніколи  не  буває  приємним. Виходячи з цього ми молимось за збереження таких засобів корекції та  очищення.

В  усіх  цих  ситуаціях  необхідно, щоб  віруючі  дотримувались  обіцянки  Господа, як  про  це  говориться  в 1 Кор. 10:3  «Досягла  вас  спроба  не  інша, тільки  людська; але  вірний  Бог, який  не  допустить, щоб  ви  випробовувались  більше, ніж  можете, але  при  спробі  й  полегшення  дасть, щоб  знести  ви  могли  її»

Яким  чином  ми  можемо  найкраще  захистити себе від випробувань? Через чотири  основні пункти. (1) Розпізнай спокусу, як напад ворога, готового розрушити тебе. Ніколи не применшуй влади диявола, світу та власної плоті. (2) Згадай себе в перемозі Христовій над дияволом і його владою, в перемозі, яка має величезний вплив на нас (Євр. 4:15). (3) Довірся владі і силі Святого Духа протистояти всім спокусам і молися Господу дати тобі сили. (4) Чини опір озброївшись мечем духовним (Еф.6:17).

Закінчивши із заключним проханням, залишилось дві речі, а саме: славослів’я  заключне слово. Слова  із славослів’я «…Твоя Господи, могутність і сила, і велич, і  вічність, і слава, і  все…» внесені новішими перекладами Біблії у примітки до тексту, і у  зв’язку з цим відмічають те, що вони не були знайдені в найстаріших і найкращих  рукописах. Думки декого про те, що  вони належать до основного тексту, а рукописи  доказують про те, що вони є пізнішим доповненням, не є переконливими. Інші відносять  ці слова  до пізніших доповнень, що відображають реакцію общини на богослужіння. У  всякому разі, приймаємо ми одну точку зору чи іншу, немає сумніву в тому, що ці слова  підходять і співпадають з тим, що говориться в Писанні про Господа (1 Хр.29:11).

Йому належить «царство». Ми повинні розуміти тут, що мова йде не про земне  царство з землями і населенням та інш. Ні, тут слово «царство» використано, як «царювання». Це значить, що всі повинні склонитись перед Ним і підпорядковуватись Йому.

Йому  належить «сила».  Слово «сила»  є  словом  від  якого  походить  англійське  слово  «динаміт». Бог  володіє  нічим  іншим, як  вибуховою  силою. З Його Слова ми  знаємо, що  цією  силою  Він  створив  світ  і  все  в  ньому,  творить  чудеса  і судить  при  допомозі  цієї  сили.  Він  використовує  її,  щоб  захистити  Своїх  людей. Ніхто  не  може  зрівнятись  в  силі  з  нашим  небесним  Батьком.

Йому належить «слава». Це слово походить від  корен , який  означає «тяжкий»  і  використовується в фігуральному смислі, що говорить про достойну і вражаючу  особу. Часто, коли це стосується  людей, то слово використовується  вільно, щоб  описати  певну  славу  і  репутацію  чи  популярність, які є результатом  досягнення  якоїсь  особи.  Божа  ж  слава,  не  є  результатом  якогось досягнення, а  справою  Його  особливої  Особи. Його  слава  походить  з  Його  особливої  природи «натури». Такою  величною  є  Його  слава, що  ніхто  не  може  побачити  Його  обличчя (Вих.33:19-20).  Його  слава  охопила земну сферу, особливо, іншими словами, житла  та  палаци (Вих.29:43; Ізек.43:4-5).

Його  слава  явна  у  всьому, що  Він  створив (Пс.19:1). Коротше  кажучи, ця  слава  означає, що  Богу  належить  вся  хвала  і  благоговійний  трепет,  завдяки  яким  Він  є  і  Він творить.

Насамкінець, ми  підійшли до останнього слова в молитві  Господній, і це є  заключне  слово – «Амінь». Популярним є те, що  це слово означає наступне: «Все» , «Закінчення», «Кінець».Проте ,насправді, це значення є багатшим, повнішим і  підкреслює твердість, надійність, впевненість і правду. В Старому Заповіті, коли  використовувалось це слово, воно, звичайно, використовувалось людьми, щоб  відреагувати  на  якесь попередження  або  обіцянку, яку  їм  дав  Бог (Повт.Зак.27:15-26). В  Новому  Заповіті  Господь  Ісус  часто  починав  Свої  слова  кажучи: «Поправді  ж  кажу вам…» (Мт.5:18,26). Літературно, Він  каже: «Амінь, я  кажу  вам…». Це сильний  спосіб вираження того, що те, що Господь Ісус висловлював було конкретним і  впевненим. Коли використовується слово «Амінь» в посланнях, в кінці молитов, це  означає знак оклику, або підкреслення. Воно підкреслює, що щось є «напевно, так  буде» (Віп.129). Молитва це не вправи, що складаються із побажань чи говоріння із стінами. Ні, це є звернення до Отця Небесного, Який дійсно чує нас і Який відповість нам у такий  спосіб, що зважає на Його святу волю.

• Прослухати проповідь
• Завантажити проповідь

• Прослухати проповідь .mp3
• Завантажити проповідь .mp3

• Прочитати проповідь
• Прослухати проповідь .mp3
• Завантажити проповідь .mp3

Прослухати проповідь

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

План-конспект проповіді

Лук.18:9-14

Христос розказав цю історію для того щоб докорити тих, хто були дуже впевненні в собі, в своїй праведності, і принижували інших людей.

• Характеристика фарисеїв.

1. Вони досить високо думали про себе, і про все що вони робили.

Вони вважали себе святими, такими що в повній мірі відповідали всім вимогам святості.

Більше того вони вважали себе святішими за оточуючих. Фарисеї  вважали що лише вони можуть служити прикладом святості для інших. Але це ще не все.

2. Вони були впевненні в собі не лише перед людьми, а й перед Богом.

Кожного разу коли вони звертались до Господа в молитві, вони виставляли свою праведність наперед. Вони вважали, що зробили Бога своїм боржником, і можуть в Нього вимагати абсолютно все.

3. Фарисеї принижували інших, дивились на всіх звисока, як на тих, хто не може йти ні в яке порівняння з ними.

Христос хотів показати їх безглуздя, і те, що таким відношенням вони залишають себе Божого благовоління.

Ця історія – описання різних характерів людей які гордо виправдовують себе, і смиренно осуджують себе.

Це факти з нашого повсякденного життя.

• В цьому уривку мова іде про двох людей які молились в одному і тому ж місці, в один і той же час.

«Два чоловіки до храму ввійшли помолитись,…»

Це не був час загальної молитви, вони прийшли в храм для особистого поклоніння Богу, як за звичай робили благочестиві люди того часу.

Бог обіцяв Соломону що кожна молитва, яка буде звершена в храмі чи в сторону храму буде почута Богом.

Христос – наш храм, тому погляд в поклонінні має бути зосередженим лише на Ньому.

Фарисей та митник «ввійшли до храму помолитись».

Ми бачимо що люди які поклоняються Богові в церкві –  суміш добрих та злих людей, тих хто прийняті Господом, і тих хто не прийнятий Ним.

Так було завжди з того часу коли Каїн і Авель принесли свої жертви на одному жертівнику.

Можливо хтось скаже, що фарисей взагалі не мав права з таким серцем йти в храм.

Але фарисей, при всій своїй гордості не міг не прийти до храму і поставити себе вище молитви, і митник, в свою чергу, при всьому смиренні не зміг також позбавити себе права спілкуватись з Отцем Небесним.

Але в нас є всі причини для того щоб припустити, що вони прийшли в храм з різними намірами.

1.      Фарисей прийшов помолитись в храм тому що це було публічне місце, більш публічніше ніж на розі вулиць, саме тому тут на нього будуть дивитись багато людей, які потім похвалять його набожність, і можливо поставлять його в приклад іншим.

Підставою для таких думок є те що сам Христос говорив, що фарисеї всі свої справи роблять так щоб їх бачили люди.

Багато людей виконують зовнішні релігійні обряди лише для того, щоб зберегти або надбати собі добру репутацію.

2.       Митник прийшов в храм тому що це був дім молитви для всіх народів (Іс.56:7).

З цього тексту ми бачимо, що фарисей прийшов в храм заради похвали, а митник заради покаяння.

Фарисей прийшов для того щоб показати себе, а митник – щоб принести своє приношення Богу.

Бог бачить з якими ми настроями ідемо на служіння Йому і відповідно цього буде судити нас.

Бог судить коли ми не йдемо, і судить коли йдемо з неправильним мотивом, тому в нас вибір один: завжди іти, але з правильним мотивом.

• Звернення фарисея до Бога. (складно назвати молитвою). (11-12в.)

«Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!»

Інші переклади говорять, що «ставши сам по собі».

Він був цілком зайнятий самим собою, не бачачи нікого навколо крім себе, шукаючи лише власної похвали а не слави Божої.

Можливо він став на видному місці, щоб якось виділитись серед інших, можливо він був в офіційному вбранні, ми не знаємо.

Але з того про що він говорив ми можемо зрозуміти наступне:

1.     Він впевнений в собі та в своїй праведності.

Він сказав багато гарного про себе, і немає підстав вважати що він був не правий.

В нього не було важких і грубих гріхів, він не був грабіжником, не був транжирою, він не тиснув на боржників, він був справедливий і добрий з усіма хто від нього залежали.

Він ні в чому не поступав не справедливо, я думаю що він міг сказати як сказав одного разу Самуїл: «Хіба я в кого взяв вола чи осла?».

Фарисей не був перелюбником, утримував свій сосуд в святості і честі. І це ще не все.

Він двічі на тиждень постився в силу своєї набожності, адже фарисеї та їх учні мали піст двічі на тиждень – в понеділок і в четвер. Таким чином він прославляв Бога в своїм тілі.

Мало того, згідно закону він віддавав десятину з усього що в нього було, тобто прославляв Бога своїм маєтком.

Я коли читав про цього фарисея, мені стало соромно щодо моєї справедливості, щодо посту, двічі на тиждень, та й практично стосовно всіх інших аспектів бачу в собі недоліки.

Це все в нього було прекрасно, і погано якщо хтось з нас не досягли такої праведності.

Але ж він не був виправданий. Чому?

-         добре що він сказав: «Дякую, Боже, Тобі,…». Але здається що ця подяка лише формальна.

Він не сказав що «Благодаттю Божою я є те що я є», як сказав апостол Павло, але замінив це таким відчепним «Дякую, Боже, Тобі,…».

Ці слова послужили йому прелюдією до гордого прославлення самого себе.

-         Він хвалиться собою з задоволенням, до дрібниць розповідаючи про себе, ніби похвальба, це єдине чим має займатись християнин в храмі.

Він схожий на тих лицемірів, які в Іс.58:3 говорили «Господи чому ми постимось а ти цього не бачиш?».

-         Він не просто говорить про свої діла, він говорить так, ніби цими ділами він щось заробив Господа, і ніби Господь щось повинний йому.

-         В усьому сказаному я не бачу жодного слова молитви.

Можливо він і прийшов в храм помолитись, але мабуть забув про свій намір. Він був настільки наповнений собою, що мабуть не вважав за потрібне говорити навіть про свої потреби. Жодного слова про те ким є Бог.

2. Він принижував інших.

-         Принижував всіх крім себе. «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди». На разі він не говорить конкретно про того митника, а так ніби він кращий за будь кого. Можливо ми і можемо дякувати Господа за те, що дякуючи Його милості ми не такі як деякі, які відомі своїми гріхами, але не говорити це так, ніби ми єдина праведна людина на Землі, а всі інші негідники і розпусники.

-         Він з презирством відносився до митника, який стояв можливо десь позаду, або взагалі в дворі язичників, з яким він випадково стикнувся при вході в храм.

Він знав хто такі митники, і про це знали всі люди. Можливо саме тому він сказав що він митник – грабіжник, здирщик, і взагалі у всіх відношення зіпсована людина.

Звичайно це правда. Але хіба ж не можна молитись до Господа (до речі це одне з не багатьох чим займались фарисеї), без докори в адресу ближнього? Яка твоя справа до життя та гріхів інших, дивись на себе.

Можливо гріховність митника доставляла йому стільки ж задоволення як його власна праведність?

Звернення митника до Бога було абсолютно протилежним зверненню фарисея.

Воно наповнене смирення й приниження, в тій самій мірі як звернення фарисея наповнене гордості і самовпевненості.

Молитва митника наповнена розкаяння в гріхах і стремління до Бога, тоді як фарисей був цілком впевнений в собі, і вважав себе самодостатнім.

-         Смирення митника ми бачимо в діях. «А митник здалека стояв…».

Фарисей також стояв, але мабуть забрався так високо наскільки міг, мабуть в найвищу частину двору, або найближче до олтаря.

Я собі уявляю, що митник стояв здалека визнаючи свою негідність і не достойність наблизитись до Бога.

Можливо він не хотів чути принизливих слів з уст фарисея, який бачив що той входив до храму.

Він напевне розумів що Бог бачить і здалека його щире серце, і по Своїй волі може наблизити його через прощення.

-    Він не смів навіть підняти очей до неба.

В той час коли молились в храмі піднімали до неба очі і руки. Він не зробив цього, але він возніс своє серце на небеса до Бога, виражаючи велике бажання. Але пригнічений почуттям сорому не міг підняти навіть очей до неба.

«…бо нещастя без ліку мене оточили, беззаконня мої досягли вже мене, так що й бачити не можу,…» саме так почував себе псалмист Давид, коли робив гріх.

Можливо щось подібне відчував і митник.

Його вигляд свідкував про засмученість духу, яке викликане визнанням гріха.

-         «але бив себе в груди».

Одна людина сказала «Як би я бажав вдарити своє зле серце, якби міг до нього доторкнутись, це отруєне джерело з якого виливаються потоки гріха».

Читаючи старий заповіт ми бачимо що люди які хоронили своїх близьких та оплакували їх, вони били себе в груди. Ось які болі терпів цей митник.

Далі він говорить слова молитви.

Його молитва досить коротка.

Страх, та сором не дали йому можливість сказати більше. Слова мабуть застряли в горлі.

(Згадайте момент свого покаяння, чи не щось подібне відчували ми?)

Але все що він сказав, він сказав з певною ціллю: «Боже, будь милостивий до мене грішного!…»

Слава Господу. Ця молитва почута, і автор цієї молитви пішов до свого дому оправданим.

І ми отримумо виправдання коли в наших молитвах звучать слова покаяння.

Ми маємо розуміти, що якби не милість Божа, жоден з нас вже давно б не те що не молився, нас би просто не існувало.

Давид говорив: «Якщо Ти не помилуєш мене, я навіки загину».

Можна бити себе в груди по двох причинах: мол, я кращий всіх, або я визнаю що я винний.

Що зробив митник:

1. Він визнав себе грішником по природі, і винуватим перед Богом в своїх ділах.

Фарисей не визнає себе грішним. Жоден з його рідних не може дорікнути йому в гріху, і сам в собі він не бачить причини для розкаяння, він вважає себе чистим від гріха.

В свою чергу митник бачить себе злочинцем перед Богом.

2. Він повністю залежить від милості Божої, і лише на неї він уповає. Фарисей опирався на свої заслуги постом і десятинами, а митник відкидав це все покладаючись лише на милість Божу.

3. Він сердечно просить про дарунок милості. Він приходить як вбогий за милостинею, коли вже нічого не залишається окрім голодної смерті.

Чомусь я впевнений, що він говорив про кожен свій гріх визнаючи його, мабуть в розумі він перераховував їх і бачив перед своїми очима, тому що як говорив Давид «гріх мій  лежить переді мною».

Виправдання митника Богом.

Звернення до Бога були різні, який же результат?

Можливо дехто величали фарисея, супроводжували його словом «Амінь» під час молитви, підтримували його. І можливо коли він виходив з храму всі підбадьорювали його, разом з цим з презирством дивлячись на похмурого митника.

Господь, від якого не може скритись жодна справа, слово чи думка, переконує нас в тому, що цей грішник який розкаявся «повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той.»

Фарисей мабуть думав що якщо один з них має бути виправданий, то звичайно ним має стати лише він, але аж ніяк митник, якого не любили люди.

Біблія говорить що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать.»

-         Горді люди – огидні Господу, і вони обов’язково будуть приниженні.

В Йова 40:11 говориться: «Розпорош лютість гніву свого, і поглянь на все горде й принизь ти його!»

-         Смиренні люди, ті що підкоряються Господу будуть підвищенні Господом.

Бог підвищує того, хто приймає це підвищення як милість, а не вимагає його як боргу.

Він буде підвищений до рівня любові Бога до нього, до рівня спілкування з Ним, до стану задоволення самим собою, і переконаний, в кінці кінців буде підвищений до самого неба.

«Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.»

Зверніть увагу, Божа благодать сильна підняти добро зі зла.

Митник – великий грішник, і цей великий гріх привів його до великого розкаяння.

І навпаки, подивіться, як зла сила диявола перетворює добро в зло.

Це прекрасно що фарисей не грабіжник і не блудник, але диявол привів його через це до гордості на його ж загибель.

Хочу щоб я і Ви в молитві завжди розуміли те, до Кого ми звертаємось. Не хай в молитві, перед нашими очима завжди буде як милуючий, святий та праведний Ісус, так і наша гріховність.

В такому випадку, гордості не буде місцю. Адже всі ми потребуємо дії Божої благодаті в нашому житті.

Пам’ятаймо, що саме милістю та «Благодаттю Божою я є те що я є».

Можна бити себе в груди по двох причинах: мол, я кращий всіх, або я визнаю що я винний, але Бог через сина Свого Ісуса Христа виправдав мене і подарував спасіння, давши мені відповідальність жити святим та побожним життям.

1. І знайте, що святого для Себе Господь відділив, почує Господь, як я кликати буду до Нього! (Пс.4:4)
2. Почуй, Господи, мову мою, стогнання моє зрозумій. Прислухайсь до голосу зойку мого, о мій Царю та Боже Ти мій, як до Тебе молитися буду! Ти слухаєш, Господи, ранком мій голос, ранком молитися буду до Тебе та буду чекати, (Пс.5:2-4)
3. І на Тебе надіятись будуть усі, що Ім’я Твоє знають, бо не кинув Ти, Господи, тих, хто шукає Тебе! (Пс.9:11)
4. Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю! (Пс.18:15)
5. Коли праведні кличуть, то їх чує Господь, і з усіх утисків їхніх визволює їх. Господь зламаносердим близький, і впокорених духом спасає. (Пс.33:18,19)
6. Очі Господні на праведних, уші ж Його на їхній зойк, (Пс.33:16)
7. Свого тягара поклади ти на Господа, і тебе Він підтримає, Він ніколи не дасть захитатися праведному! (Пс.54:23)
8. Мій народе, кожного часу надійтесь на Нього, серце своє перед Ним виливайте, Бог для нас пристановище! Села. (Пс.61:9)
9. Господь справедливий на кожній дорозі Своїй, і милостивий у всіх Своїх учинках, Господь близький всім, хто взиває до Нього, хто правдою кличе Його! Волю тих, хто боїться Його, Він сповняє, і благання їх чує та їм помагає, (Пс.144:17-19)
10. І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем. (Єр.29:12,13)
11. Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! (Плач.3:22,23)
12. Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому. (Матв.7:7,8)
13. Отож, коли ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого всім тим, хто проситиме в Нього? (Лук.11:13)
14. Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі. (Фил.4:6,7)
15. Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать. (Євр.4:15,16)

    І оце та відвага, що ми маємо до Нього, що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас. А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього. (1Iван.5:14,15)

Молитва Господня

Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь.

Молитва перед причастям

Коли я бажаю прийти до Твого столу, дорогий Спасителю, зроби мене гідним і прийнятним, пам’ятаючим, що тільки Твоя благодать дає мені привілей брати участь у цьому благословенному Таїнстві. Я згрішив, я втратив оптимізм, я дав місце непотрібним турботам, я піддавав сумніву Твої обітниці, я сумнівався. Я сповідую усі ці гріхи та інші недоліки і прошу Тебе все одно прийняти мене и стерти геть усі мої переступи проти Тебе і моїх ближніх. Створи в мені чисте серце, більшу віру і благодать ходити з Тобою тією дорогою, що веде до життя вічного. Приверни мене до Себе Своєю любов’ю і пошли мене йти, радіючи з прощення і миру, що я отримав за Твоїм столом любові та благодаті. Збережи мене в цьому союзі з Тобою та спільності тих, з ким я розділив цю благословенну трапезу. Перебувай далі зі мною і всіма Твоїми людьми аж до закінчення мандрівки, найблагодатніший Спасителю та Господи. Амінь!