Тайна Христова.

Опублікував Юрій Луковий травня - 18 - 2010 Прокоментуй!

Тайна Христова

Через це я, Павло, є в’язень Ісуса Христа за вас, поган, якщо ви тільки чули про зарядження Божої благодаті, що для вас мені дана. Бо мені відкриттям об’явилась була таємниця, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розуміння таємниці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер через Духа Його святим апостолам і пророкам, що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обітниці в Христі Ісусі через Євангелію, якій служителем я став через дар благодаті Божої, що дана мені чином сили Його. Мені, найменшому від усіх святих, дана була оця благодать, благовістити поганам недосліджене багатство Христове, та висвітлити, що то є зарядження таємниці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього. (Еф.3:1-12)

Вступ: про бажання людей знати секрети, таємниці. Один з найпопулярніших фільмів – «Секрет».

  1. Суть таємниці Божої (6)
    1. Що таке тайна Божа. Містеріон – тайна, секрет, таємниці
  • Погани – співспадкоємці. Ті, хто були відчужені, отримали такий самий статус перед Богом, як і вибраний Божий народ – Ізраїль
  • Погани складають одне тіло. Вони тепер отримають рівноцінне благословення Боже. Як повноцінні члени, з’єднуються спільно з іншими членами тіла в одній Божій сім’ї.
  • Погани стали співучасниками Обітниці Ісуса Христа через Євангелію.
  1. Тайна Божа в Старому Заповіті (b i c – тлумачення вірша 5)
  • В Старому Заповіті Бог працював з Ізраїльським народом.  Бог вибрав їзраїльський народ. Об’явився їм….
  • В старому завіті є натяки на те, що Бог буде працювати особливим чином з іншими народами.
    • І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі! (Бут.12:3)
    • І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу. (Бут.22:18)
    • Пс.71 – благословлять Бога
    • Месія і для поган – І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, що стане прапором народам, погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочинку Його! І станеться в день той, і знову по-друге простягне Господь Свою руку, щоб набути останок народу Свого, що полишиться з Ашшуру й з Єгипту, і з Патросу та з Ефіопії, і з Еламу й з Шін’ару, і з Хамату, та з морських островів. І поганам підійме Він прапора, і згромадить вигнанців Ізраїля, і розпорошення Юди збере з чотирьох країв світу! І спиниться заздрість Єфрема, і витяті будуть супротивники Юди, не буде вже заздрити Юді Єфрем, а Юда не буде гнобити Єфрема. І вони полетять на плече филистимлян до моря, пограбують гуртом синів сходу, на Едома й Моава вони накладуть свою руку, і діти Аммона їх слухати будуть. (Iс.11:10-14)
    • Уставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою засяла! Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється! І підуть народи за світлом твоїм, а царі за ясністю сяйва твого. (Iс.60:1-3)
    • Месія спасе поган
    • Пророцтва були, що Господь буде робити роботу серед поган, але не було ідеї об’єднаня в один народ.
  1. Тайна Божа в Новому Заповіті.
  • Христос про вівці іншого стада
  • Повеління проповідувати Євангеліє по цілому світу.
  • Петро в Корнилія.
  1. Джерело розуміння  Павлом Божої тайни – Боже об’явлення
  • Павло отримав розуміння цієї тайни через об’явлення (в.3).
    • Павло часто акцентував увагу читачів на тому, що Євангеліє, яке Він отримав, він отримав від самого Ісуса Христа.
    • Звіщаю ж вам, браття, що Євангелія, яку я благовістив, вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Ісуса Христа. (Гал.1:11,12)
    • Божа тайна відкрита апостолам і пророкам через Святий Дух (5)
    • Всякі духовні речі ми можемо зрозуміти лише під дією Святого Духа
      • А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам, що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного. А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж людина судить усе, а її судити не може ніхто. Бо хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати? А ми маємо розум Христів! (1Кор.2:12-16)
  1. Служіння Павла – проголошення Божої таємниці серед поган
    1. Павло – в’язень Ісуса Христа через благовісття
  • Контекст – звинувачення в тому, що Павло провів поганина Трофима в місце в храмі, призначене виключно для юдеїв
  • Павло не називає себе рабом юдеїв або римлян, але рабом Христа. Його дух належав Христу, він був вільний, хоча тіло перебувало в темниці
  • Різне відношення до тих самих обставин.
  1. Павло – служитель Євангелії по благодаті
  • Відношення Павла до Євангелії
    • Це – сила Божа
    • Павло вибраний на те, щоб проповідувати Євангеліє
    • Це обов’язок Павла проповідувати Євангеліє
    • Павло проповідував Євангеліє – очікуючи нагороду
    • Проповідь Євангелії – це прояв Божої благодаті до Павла
    • В посланні Павло оспівує Божу благодать, виявлену в вибранні, спасінні. А тепер він оспівує Божу благодать, виявлену в доручені Йому проповідувати Євангеліє
    • Яке наше відношення до проповіді Євангелія?
  1. Тайна Божа тепер проголошена через церкву перед початками і владами
  • Проповідь Євангелія – це не лише інструмент спасіння. Це і свідчення перед силами зла про те, що Ісус є Господь, який об’єднав в Собі всі народи, забивши ворожнечу на хресті.

Обрізання в Новому Заповіті

Опублікував Юрій Луковий лютого - 21 - 2010 Прокоментуй!

Вступ.

Короткий огляд минулих тем:

  • Діти віруючих батьків є причасниками Божого Заповіту.
  • Єдність Старого і Нового Завіту
  • Обрізання як вічний знак заповіту
  • Христос – головне послання обрізання і хрещення.

Сьогодні ми з вами будемо обговорювати, як практикувала обрізання новозавітна церква і яким чином відбувався перехід між обрізанням і хрещенням. Чи залишали батьки-християни знаки заповіту на своїх дітях. Відповідь – так.

«А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно. А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились. Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами. Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону! Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв. Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти. Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе. Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш. А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду. Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена». (Дiї.21:17-26)

Павло прибув в Єрусалим і розповів Якову і єрусалимським пресвітерам про те, що робить Бог серед поган. Але виявилось, що ще раніше дійшли звістки про те, що Павло закликає юдеїв-християн не обрізувати своїх дітей. Яків розумів безпідставність цих звинувачень, тому запропонував Павлові піти на цей крок: привселюдно показати, що він кориться закону. Чому Павло пішов на цей крок?

Можливо це момент, коли Павло зробив помилку, проявив непостійність. Але в Писанні ми бачимо, що Павло був дуже принциповий в питаннях чистоти вчення. Він навіть не побоявся привселюдно докорити Петрові за лицемірство. Навіть перед синедріоном він залишався вірний Писанню.

Можливо, заради авторитету, Павло і Яків пішли на компроміс. Але це виглядало, що вони пішли на обман людей.  Причому, це було не просто рішення стовпів віри, але й єрусалимських пресвітерів. Апостоли не боялись говорити істину навіть перед лицем смерті.

Відповідь в тому, що розуміння обрізання в Новому Заповіті в першоапостольській церкві відрізнялось від розуміння обрізання навіть наприкінці першого століття.

Як розуміли християни-євреї питання обрізання в першоапостольській церкві?

  • Обрізання залишалось обрядом, за допомогою якого людина ставала частиною завітного народу. Воно так само означало, що той, хто приймає його, має зобов’язання перед Богом бути справжнім сином Авраама, тобто християнином.
  • Той факт, що багато юдеїв, які прийняли обрізання в дитинстві, але відкинули Христа, юдеї-християни не вважали за непотрібний знак, але як відступницький насміх з цього обряду. Практика обрізання, яке здійснювалось невіруючими серцями, називали навіть служіння сатані: «Ось Я зроблю, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, ось Я зроблю, що вони прийдуть та вклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе». (Об.3:9) Ці люди лжесвідку вали що вони є справжніми юдеями, але такими не були. І навпаки, Павло навчав, що саме християни, як юдеї, так і погани, є сторонками справжнього обрізання: «Бо обрізання то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло», (Фил.3:3). При цьому обрізання, звершене в невірстві, сприймалось не просто як непотрібний знак. Навпаки, така практика сприймалась як бунт проти Бога
  • Обрізання немовлят залишалось практикою серед юдеїв-християн. Не було такого різкого відкинення цього знаку. Був період, коли 2 знаки завіту практикувались одночасно серед  юдеїв-християн
  • Серед віруючих юдеїв була присутня практика обрізання дорослих. «Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен». (Дiї.16:3)
  • Ті, хто розуміли і приймає Євангеліє благодаті, виступали проти обрізання як духовної вимоги по відношенню до християн-поган (Дії 15). Саме Павло, який сприяв обрізанню Тимофія, виступив категорично проти обрізання Тита «Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрізання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддалися були, щоб тривала в вас правда Євангелії». (Гал.2:3-5)
  • Значна частина юдеїв-християн не приймали Євангеліє благодаті, і вважали, що, якщо погани хочуть бути християнами, вони повинні спочатку обрізатись, а потім хреститись. Ця група називалась юдаістами. Саме з цими людьми Павло вів боротьбу, коли виступав проти обрізання.
  • Обрізанні християни – це не просто християни-юдеї, але ті, які прихильні були до Євангелії благодаті, але не настільки виросли в розумінні завіту, як Павло чи Петро. Вони вагались стосовно необхідності обрізання, але були дуже прихильні до проповіді Євангелії благодаті. Павло про декого з них пише: «Поздоровлює вас Аристарх, ув’язнений разом зо мною, і Марко, небіж Варнавин, що про нього ви дістали накази; як прийде до вас, то прийміть його, теж Ісус, на прізвище Юст, вони із обрізаних. Для Божого Царства єдині вони співробітники, що були мені втіхою. Поздоровлює вас Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса. Він завжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею». (Кол.4:10-12)
  • Існування християнських синагог. Бо коли до вашого зібрання ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й бідар у вбогім вбранні, і ви поглянете на того, хто в шаті блискучій, і скажете йому: Ти сідай вигідно отут, а бідареві прокажете: Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм, то чи не стало між вами поділення, і не стали ви злодумними суддями?» (Як.2:2-4) З грецької – ваша синагога. Віруючі євреї об’єднувались в християнські синагоги.  І, розуміючи, що їх діти є учасниками заповіту і частиною завітного народу саме на основі віри батьків, приймали їх як членів синагог саме на основі знаків завіту – обрізання – як знак їх належності до Авраама, і хрещення – знак ототожнення і належності Христу.  Погани христили своїх дітей. Тому, коли хтось з батьків приймав християнство, христився не лише він сам, але й весь їх дім.

Великий перехід

Першоапостольський період – це перехідний період в житті церкви, коли Бог почав об’єднувати свій народ, який складався як з віруючих юдеїв, так і поган.

Це був період зміни знаку вступлення в завіт, в спільність Божого народу. Цей період не був одномоментним. Він зайняв майже 50 років. В 30 році була П’ятидесятниця. В 70 році припинило існування юдейське богослужіння через зруйнування храму. Ще навіть наприкінці 1 століття згадують поодинокі випадки обрізання. Обрізання трансформувалось в хрещення.

Але про це ще вчили апостоли.

І ви маєте в Нім повноту, а Він Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, (Кол.2:10-13)

Зв’язок між обрізанням і хрещенням

  • І обрізання, і хрещення як знаки вказують не на себе, не на людину, але на Бога, який, по своїй благодаті, заключає завіт з людиною. Вони вказують на Христа, в Якому Бог заключив з нами Новий Завіт
  • І обрізання, і хрещення вказують на відродження. До Тита Павло пише: «Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (Тит.3:5). Але й обрізання вказувало на відродження: «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». (Рим.2:28,29) Відродження ми маємо в Ісусі Христі.
  • Хрещення знаменує прощення гріхів, виправдання по вірі. «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде». (Мар.16:16) Обрізання також вказувало на виправдання, прощення гріхів: «І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам». (Рим.4:11,12)
  • Хрещення також свідкує про смерть і поховання старого чоловіка, а Христос і є наша смерть, і поховання. Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха! (Рим.6:3-7) Але обрізання також вказує на спосіб позбавлення від старого чоловіка. Хрещення означає поховання старого чоловіка, обрізання – видалення старого чоловіка.  (Кол.2:11)
  • Хрещення вказує на належність людини до Божого народу, церкви Божої, Нового Єрусалиму. Обрізання також вказувало на належність до Божого народу.
  • Важливо дуже серйозно відноситись до хрещення. (1Кор.10:1-12). Так само і обрізання несло як благословення, так і прокляття.

Висновок

Виходячи з першоапостольського розуміння обрізання і хрещення, чому віруючі в першоапостольській церкві христили своїх дітей?

  • Розуміння, що діти – є учасники Божого заповіту. Вони не є Богові чужими, але частиною Божого народу
  • В першоапостольській церкві серед юдеїв християн використовувалось і обрізання і хрещення, але серед  поган – лише хрещення. Саме хрещення вказувало на те, що християни юдеї і погани являються Божим Народом. А обрізання для них вказувало, що вони пішли слідами віри їх батька по тілу Авраама.  Чому ж не обрізали дітей поган? Тому що вони діти? Ні, Тому що вони погани, вони не потребували обрізання
  • Акценти дискусії, яка була в той час. Питання не стояло в тому, чи потрібно обрізати дітей віруючих юдеїв, але чи потрібно обрізати поганів, щоб ті стали християнами.
  • Якщо розуміти, що діти віруючих батьків є учасниками заповіту і частиною Божого народу, на що вказував знак обрізання і хрещення. І припустити, що на дітей поган це не розповсюджувалось, це викликало б спокусу в язичників  обрізати своїх дітей, щоб ті також були частиною Божого народу.
  • Зміна знаку вказувала на досконалість Нового Завіту перед Старим. Якщо в Старому Завіті діти були частиною Божого народу, і це відбувалось через знак обрізання, в чому тоді досконалість Нового завіту, якщо діти не можуть отримати знак заповіту і є чужими Богу і Його народу. Більша досконалість як раз і полягає в тому, що з приходом Нового Завіту діти не перестали бути частиною Божого завіту, але й діти християн з язичників також є учасниками завіту. Більше того, якщо в Старому Завіті знак завіту був лише на хлопчиках, в Новому завіті знак завіту розповсюджується і на дівчаток.
  • Часто звучить твердження, що в Новому Завіті немає жодного чіткого твердження про те, що церква христила дітей. Але є інші доктрини, які чітко не прописані в Біблії, але які ми розуміємо через комплексне дослідження Писання. Наприклад, доктрина Трійці. Також, якщо прискіпливо відноситись до того, що написано в Біблії, то ми не знайдемо там твердження про допустимість жінкам приймати причастя. В Новому Завіті неодноразово ми зустрічаємо, що христились дорослі і весь їх дім. В Писанні дім включає в себе не тільки членів родини, але й навіть рабів.
  • Історія. Починаючи з першого століття, і до 15 не було жодної дискусії про те, що хрещення мають приймати тільки дорослі люди.  Більше того, група людей, яка почала виступати проти хрещення дітей, навчала багато інших речей, які далекі від Писання.
  • Отже, хрещення, як знак, розповсюджується на дорослих віруючих і їх дітей на основі завіту, який Бог заключив з ними.

Христос потрібен кожному і щодня.

Опублікував Руслан Муц лютого - 14 - 2010 Прокоментуй!

ВІДМІННІСТЬ І СХОЖІСТЬ МІЖ СТАРИМ ТА НОВИМ ЗАПОВІТОМ.

Опублікував Олександр Павлюк січня - 24 - 2010 Прокоментуй!

ТЕМА: ВІДМІННІСТЬ І СХОЖІСТЬ МІЖ СТАРИМ ТА НОВИМ ЗАПОВІТОМ.

Розглядаючи тему завіту в загальному і безпосередньо положення дітей віруючих батьків в завіті, важливо обговорити зв’язок, який існує між Старим і Новим Завітами. Дуже часто нами, християнами 21 століття, Старий Завіт сприймається як те, що пройшло, закінчилось, і немає до нас абсолютно ніякого значення. Один із служителів навіть свого часу говорив: «Викиньте той старий завіт, живіть по новому!». Дійсно, сьогодні Старий Завіт сприймається як щось лишнє і непотрібне для християн. Але, неможливо зрозуміти Новий Завіт без Старого. Більше того, якщо ми розглядаємо питання завіту між Богом і людиною, і статус дітей віруючих батьків в завіті, ми взагалі не зможемо зрозуміти це питання без цілісного розуміння Старого і Нового заповіту.

Тому ми сьогодні розглядаємо питання взаємозв’язку між Старим і Новим заповітом.

Зачитаю 2Тим.3:16-17

« Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності,  щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова». (2Тим.3:16,17)

  1. 1. Відмінність між Старим і Новим Заповітами
Старий Завіт Новий Завіт
Служіння СЗ тілесне

«що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи». (Євр.9:10)

Мова йде не про гріховність, а про матеріальність

Служіння НЗ духовне

Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, (Євр.9:11)

І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє. (2Кор.3:6)

Служіння СЗ славне

Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його, (2Кор.3:7)

Служіння НЗ більш славне

скільки ж більш буде в славі те служіння духа! Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу! Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує, бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває! (2Кор.3:8-11)

СЗ закон був записаний на камені

Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця. (2Кор.3:3)

НЗ має справу з серцем людини
Служіння СЗ було тимчасовим

Коли ж каже Новий Заповіт, то тим назвав перший старим. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зотління. (Євр.8:13)

Про що говорить автор? Про те, що для християн вже не потрібен СЗ? Ні. Він говорить, що церемоніальний закон втратив силу. Епоха служіння левітів закінчилась.

Служіння НЗ – вічне

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров’ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, (Євр.13:20)

Служіння СЗ було таким, що до нього можна було доторкнутись

Бо ви не приступили до гори дотикальної та до палючого огню, і до хмари, і до темряви, та до бурі, (Євр.12:18)

Служіння НЗ недотикаєме

Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч Анголів, (Євр.12:22)

СЗ служіння не приносило очищення сумління

Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи. (Євр.9:9,10)

НЗ служіння принесло очищення і прощення гріхів

Буду бо Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш! (Євр.8:12)

Служіння СЗ звершувалось посередництвом ангелів Служіння НЗ виходить безпосередньо від Бога
СЗ несе прокляття за непослух

Коли бо те слово, що сказали його Анголи, було певне, а всякий переступ та непослух прийняли справедливу заплату, то як ми втечемо, коли ми не дбали про таке велике спасіння? Воно проповідувалося спочатку від Господа, ствердилося нам через тих, хто почув, (Євр.2:2,3)

НЗ несе ще більше покарання.

Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках, скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив! (Євр.10:28,29)

Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає, (Євр.12:25)

СЗ знаходився в очікуванні нової духовної сили НЗ має владу спасати віруючих у всі віка. І в тому числі і віруючих СЗ.
  1. 2. Єдність між Старим і Новим Заповітами
    1. a. Віра в Христа.
      Яким чином віруючі СЗ могли знаходити спасіння? Відповідь одна – вони могли стати перед  Богом лише на основі Євангелії Ісуса Христа, і робили вони це вірою. Від Авеля до Захарії, від Івана Хрестителя і до останнього грішника перед самим приходом Христа – всі ми спасенні лише по благодаті Божій через віру. Новий Заповіт закликає нас стояти у вірі, показуючи приклад СЗ мужів віри. Людина спасається по вірі не залежно від епохи, в яку вона повірила.
      Автор послання до Євреїв пише: «Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку». (Євр.9:15) Іншими словами, Новий Завіт може спасати віруючих СЗ. Як були обмиті гріхи Давида? Кров’ю Христа. Як був оправданий Авраам? Вірою в Євангеліє. Яким чином віруючі СЗ можуть спастися, якщо вони не жили в епоху НЗ? Тільки тому, що НЗ більш славніший і розповсюджується на всі віка.
    2. b. Величність  Христа
      Автори НЗ возвеличували Христа і у всьому бачили Христа. Але їхнє розуміння не обмежувалось лише участю Христа в НЗ. В СЗ вони також бачили Христа і усвідомлювали Його роль і велич.
      Написано: «Вірою Мойсей, як родився, переховувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались наказу царевого. Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду». (Євр.11:23-26) В Мойсея був вибір: або багатства Єгипту, або наруга Христова, Христос. Він вибрав друге. Він був християнином J
      Не хочу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були, і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму поживу духовну, і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля був Христос! (1Кор.10:1-4)
      Влада Христа розповсюджується на всі часи і народи.
    3. c. Обітниця, Закон і Виконання обітниці. Показуючи різницю між Старим і Новим завітом, Павло говорить про Старий Завіт як закон, а НЗ – як обітницю. І дійсно, в цьому на перший погляд, ми можемо побачити відмінність. Але це не є відмінність. Писання навчає нас, що спочатку була обітниця. Закон, СЗ, був як частина, складова для виконання цієї обітниці. Це не були зовсім окремі постанови. Це обов’язкова складова, яка призвела до виконання обітниці, до НЗ. Без СЗ не було б НЗ.
    4. Храм з живого каміння.
      Господь почав свій проект по будівництву храму з живого каміння. Він показав цей проект Аврааму, і той повірив. Авраам повірив в Євангеліє, і був певен, що Бог побудує Свій Храм, Свій народ, з живого каміння. Як настав час розпочати будівництво, Бог вивів свій народ з Єгипту, дарував їм Закон, готуючи свій народ до виконання обітниці.
      В процесі будівництва будинку є речі, які вкрай необхідні при будівництві, і які зайві, коли будівництво закінчилось. Наприклад, ліса, риштовка.  Це дуже добра допомога, але коли будівництво закінчилось, вони зайві, їх знімають.
      Уявіть собі, що хтось з будівельників починає настоювати на тому, що ліса потрібно залишити. Вони є частина будівлі. Вони зовсім забули про проект, а бажали бачити дім таким, до якого звикли. Але ліса зняли, і вони побачили дім, який запланував архітектор в проекті.  Тепер зрозуміло, що ліса були потрібні при будівництві і зайві після його завершення. Більше того, порівнюючи ліса і будівлю, ліса взагалі не витримують будь якого порівняння. Будова набагато краща ніж ліса. Чи означає це, що будівництво лісів Павло вважав гріхом? Ні. Навпаки, Бог вважав «ліса» як один з елементів для розбудови Свого о Храму з живого каміння.
      Автори НЗ дивились назад, і бачили Храм Божий, Будівлю Божу. Юдеї, які не прийняли Євангеліє, дивились назад в історію і вважали, що саме ліса і є тією будівлею Божою. Юдаїсти (юдеї, що прийняли християнство і тримались закону) вважали, що ліса мають завжди залишатись поряд із будовою. А крайні диспенсационалісти вважали, що ліса є окремою добудовою, яку Бог зруйнував і відбудує в швидкому майбутньому.
      Отже, СЗ, був важливою складовою в розбудові Богом Свого Храму з живого каміння.
    5. Невіруючі як члени заповіту.
    6. 3. Перевага Нового Заповіту над Старим.
      1. СЗ несе прокляття за непослух (2Кор.3:9), НЗ приносить благословення за послух (Євр.8:11)
      2. Біблія стверджує, що СЗ порядок відносить до народу Божого в період незрілості, а НЗ порядок – в період зрілості (Гал.4:1-1)
      3. СЗ служіння – було служінням букви, а НЗ – служінням духа (2 Кор.3:9)

Чому ми сьогодні говорили про це? Яке значення розуміння відмінності і єдності Старого і Нового завіту має для розуміння питання Завіту між Богом і людиною, і положенням дітей віруючих батьків  в завіті? Саме пряме. Щоб правильно зрозуміти, ми маємо розглядати це питання в контексті всіє Біблії, а не тільки НЗ. СЗ є підґрунтям для того, щоб зрозуміти НЗ. І якщо при вивчені даного питання ми відкинемо СЗ, ми зрозуміємо це питання однобоко, схиблено, невірно.

Нехай благословить нас Бог, щоб ми розуміли і цінували Його Слово в повноті, а не лише якісь окремі частини.

Амінь

Резюме

В  шостому  проханні  Господь  Ісус  навчає  нас  просити  у  Бога  сили  і  захисту  серед  величезної  духовної  війни (битви).

Пояснення.

Серед усіх прохань , це  шосте і останнє, завжди було найважче пояснити. Чому? Тому, що здається ніби воно наводить на думку, що Бог Сам є Тим, хто спокушає нас грішити. Тим не менше, Біблія ясно констатує, «…Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує» (Як.1:13). А також слова, «…визволи нас від лукавого…» показують, що шукаємо визволення від Сатани.

Щоб зрозуміти  це  прохання, ми повинні  пам’ятати, що  нічого  з  нами  не  станеться  в  цьому  світі,  окрім  якщо  цього  захоче  Господь  Бог.  (Пс.135:6; Еф.1:11). Що  б  не  спокушувало  нас,  відбувається  це  за  призначенням  Божим.  Адже  не  випадково  Давид  опинився  на  даху  свого  палацу,  коли  появилась  Вірсавія (2Сам.11:3). Це  відбулось  за  Божим  призначенням,  хоча  гріх,  який  послідував  за  цим  був  не  з  Божого  дозволу. І коли  рабиня  впізнала  Петра, це  теж  було  частиною  Божої  волі, проте  коли  він  відмовився  від  свого  Спасителя, то  це  не  було  Божим  схваленням(Мк.14:66-70). Із  цих  та  інших  прикладів  видно, що  в  той  час, як  Бог  може  дозволити  людині  вступити  в  певні  небезпечні  ситуації,  Сам  Він  не  збиває  їх  з  вірного  шляху.  Можливо  найкращим  способом прочитання  цього  прохання  є  такий, «…І  не  введи  нас  у  спокусу …» або «…не дозволь вступити в…». Ось чому ми  молимось:  «Господи  не  дозволь  нам  опинитись  в  таких  ситуаціях, в  яких  спокуса  отримає  шанс напасти  на  нас.  Захисти  нас  від  неї.» Але  якщо  ми  спокушуємось, то  хто робить  це? Катехізис  говорить  що  це  робиться  нашими  заклятими  ворогами—дияволом, світом  і  нашою  власною  плоттю» (Відп.127) По-перше, ми  маємо  Диявола.  В  молитві  говориться  «…визволи нас від  лукавого…» або «…визволи  нас від  лихого…». Яку  б  версію  ми  б  не  вибрали, це  не  має  великого  значення, адже  все  лихе (зле) йде  від лукавого. Лукавого часом називають «Диявол” це  слово  походить  від  грецького  слова ‘’Diabolos’’ або «неправдомовець» (Ів.8:44) його теж називають «Сатана», що  значить Ворог (роду людського) (Іов.1:6)  Якщо зібрати ці значення докупи, то це  значить, що  Він  є  тим, хто  завжди  є  в  опозиції  до  Бога  і  Його  послідовників  і, що  в  цій  опозиції  він  часто  користується злослів’ям,  лукавством, брехнею  та  іншими  видами  злих  засобів (Єф.2:2) По-друге, в  цьому  проханні  ми  молимось  про  допомогу  проти  ворога  під  назвою «світ». Слово  «світ» використовується  в  різних  значеннях  в  Біблії. Воно  може  означати «світ» в  значенні  «покоління, вік», як  у  випадку в Лк.16:8, де Біблія говорить про «…сини цього покоління…»  Це слово  може  означати  «заселену  землю», як  вЛк.2:1 ,  де  говориться «…переписати  всю  землю…». Нарешті це слово  може  і  світ  у  гріховному стані, як  порядок  оповитий  гріхом, замучений  догмами  і  бажаннями, які  проходять сліпо і безконтрольно. Ця світова система є темрявою і  керується  принципами, які  є проти  волі  Божої (Еф.6:12; Кол.2:20; 1 Ів.2:15-17). Це  все  є  владою  лукавого (1 Ів.5:19)

Нарешті, в  цьому  проханні  ми  просимо  Бога  захистити нас від нападок, що  походять не тільки  з  зовні, але  і  з  середини  нас. Припускати, що  ворог  існує  тільки  з  зовні є фатальною  помилкою, тому  що  глибоко  всередині  нас  ховається  небезпека. Яків нагадує нам,  «…але  кожен  спокушується, як  надиться  й  зводиться  пожадливістю  власною…» (1:14 ) В тому  ж  дусі,  апостол  Павло  говорить  про «бажання  тіла (плоті )  і  що  вони  є  протилежними  або «супротивними  бажанням  Духа» (Гал.5:17)  Битва  йде  навколо  нас  і  в  нас.

Так і зараз, в  цьому  проханні  ми  благаємо  Бога  захистити  нас  від  нападів  цих  «трьох». Коли  йдеться  про  диявола, ми  молимось  про те,  щоб  бути  зодягненими «…в  повну  Божу  зброю…» (Еф. 6:11).  Коли йдеться про «світ», ми молимо  Бога  вберегти  нас  від  любові  до  ього  світу (1 Ів. 2:15). Коли  йдеться  про нашу власну плоть,  ми  молимо  Бога  допомогти  умертвити  її (Гал. 5:24).

На  додаток  до  цього  прохання, яке  призиває  нас  розпізнавати  носіїв  спокуси , воно  також  торкається  і  мети  спокуси.  Існує  багато  спроб  підвести  якусь  містику  під  наші  роздуми  про  Божі  цілі  всього  цього.

Чому  Він  іноді  дозволяє  спокушувати  Своїх  дітей? Із  Писання  ми  можемо  навести  різні  приклади,коли  Господь  використовує  спокусу  або  випробування  як  засоби , щоб  прославити  Своє  Ім’я. Можна  тут  згадати  випадок  з  Йовом. Також, спокуси  і  випробування  приходять  до  Божих  людей  для  того , щоб  відділити  «козлів  від  овець», лицемірів  від  справжніх  віруючих (1Ів. 2:19 . Ну, а  також  Господь  може  використовувати  спокуси  та  випробування  для  того , щоб  очистити  когось.  Апостол  Петро  є  хорошим  прикладом  цього .  Він  випробовується  відмовою  від  Господа  Ісуса  і  він  робить  це, але  через  Божу  благодать  він  відродився  і  зробився  ще  кращим  служителем Божим, ніж раніше. Отже, через  спокуси або випробування  можна  досягти  позитивних  або  негативних  результатів; хоча сам  хід і процес  цього  ніколи  не  буває  приємним. Виходячи з цього ми молимось за збереження таких засобів корекції та  очищення.

В  усіх  цих  ситуаціях  необхідно, щоб  віруючі  дотримувались  обіцянки  Господа, як  про  це  говориться  в 1 Кор. 10:3  «Досягла  вас  спроба  не  інша, тільки  людська; але  вірний  Бог, який  не  допустить, щоб  ви  випробовувались  більше, ніж  можете, але  при  спробі  й  полегшення  дасть, щоб  знести  ви  могли  її»

Яким  чином  ми  можемо  найкраще  захистити себе від випробувань? Через чотири  основні пункти. (1) Розпізнай спокусу, як напад ворога, готового розрушити тебе. Ніколи не применшуй влади диявола, світу та власної плоті. (2) Згадай себе в перемозі Христовій над дияволом і його владою, в перемозі, яка має величезний вплив на нас (Євр. 4:15). (3) Довірся владі і силі Святого Духа протистояти всім спокусам і молися Господу дати тобі сили. (4) Чини опір озброївшись мечем духовним (Еф.6:17).

Закінчивши із заключним проханням, залишилось дві речі, а саме: славослів’я  заключне слово. Слова  із славослів’я «…Твоя Господи, могутність і сила, і велич, і  вічність, і слава, і  все…» внесені новішими перекладами Біблії у примітки до тексту, і у  зв’язку з цим відмічають те, що вони не були знайдені в найстаріших і найкращих  рукописах. Думки декого про те, що  вони належать до основного тексту, а рукописи  доказують про те, що вони є пізнішим доповненням, не є переконливими. Інші відносять  ці слова  до пізніших доповнень, що відображають реакцію общини на богослужіння. У  всякому разі, приймаємо ми одну точку зору чи іншу, немає сумніву в тому, що ці слова  підходять і співпадають з тим, що говориться в Писанні про Господа (1 Хр.29:11).

Йому належить «царство». Ми повинні розуміти тут, що мова йде не про земне  царство з землями і населенням та інш. Ні, тут слово «царство» використано, як «царювання». Це значить, що всі повинні склонитись перед Ним і підпорядковуватись Йому.

Йому  належить «сила».  Слово «сила»  є  словом  від  якого  походить  англійське  слово  «динаміт». Бог  володіє  нічим  іншим, як  вибуховою  силою. З Його Слова ми  знаємо, що  цією  силою  Він  створив  світ  і  все  в  ньому,  творить  чудеса  і судить  при  допомозі  цієї  сили.  Він  використовує  її,  щоб  захистити  Своїх  людей. Ніхто  не  може  зрівнятись  в  силі  з  нашим  небесним  Батьком.

Йому належить «слава». Це слово походить від  корен , який  означає «тяжкий»  і  використовується в фігуральному смислі, що говорить про достойну і вражаючу  особу. Часто, коли це стосується  людей, то слово використовується  вільно, щоб  описати  певну  славу  і  репутацію  чи  популярність, які є результатом  досягнення  якоїсь  особи.  Божа  ж  слава,  не  є  результатом  якогось досягнення, а  справою  Його  особливої  Особи. Його  слава  походить  з  Його  особливої  природи «натури». Такою  величною  є  Його  слава, що  ніхто  не  може  побачити  Його  обличчя (Вих.33:19-20).  Його  слава  охопила земну сферу, особливо, іншими словами, житла  та  палаци (Вих.29:43; Ізек.43:4-5).

Його  слава  явна  у  всьому, що  Він  створив (Пс.19:1). Коротше  кажучи, ця  слава  означає, що  Богу  належить  вся  хвала  і  благоговійний  трепет,  завдяки  яким  Він  є  і  Він творить.

Насамкінець, ми  підійшли до останнього слова в молитві  Господній, і це є  заключне  слово – «Амінь». Популярним є те, що  це слово означає наступне: «Все» , «Закінчення», «Кінець».Проте ,насправді, це значення є багатшим, повнішим і  підкреслює твердість, надійність, впевненість і правду. В Старому Заповіті, коли  використовувалось це слово, воно, звичайно, використовувалось людьми, щоб  відреагувати  на  якесь попередження  або  обіцянку, яку  їм  дав  Бог (Повт.Зак.27:15-26). В  Новому  Заповіті  Господь  Ісус  часто  починав  Свої  слова  кажучи: «Поправді  ж  кажу вам…» (Мт.5:18,26). Літературно, Він  каже: «Амінь, я  кажу  вам…». Це сильний  спосіб вираження того, що те, що Господь Ісус висловлював було конкретним і  впевненим. Коли використовується слово «Амінь» в посланнях, в кінці молитов, це  означає знак оклику, або підкреслення. Воно підкреслює, що щось є «напевно, так  буде» (Віп.129). Молитва це не вправи, що складаються із побажань чи говоріння із стінами. Ні, це є звернення до Отця Небесного, Який дійсно чує нас і Який відповість нам у такий  спосіб, що зважає на Його святу волю.

Прочитати проповідь

1 Коринфянам 1:18 — 2:16

Учебное пособие

Почему вы верите Библии? Из-за того ли, что Евангелие вам объяснили намного лучше, чем тому, кто не верит? Или вы просто намного умнее всех остальных? Ответьте еще на один вопрос: «Почему неверующие вокруг вас отказываются верить, несмотря на все ваши усилия?» Может быть вам нужно научиться какому-то особому трюку в благовестии, который сразу все изменит? Ну, Писание этому не учит. Так почему же мы верим, а другие отвергают? Джон Мак-Артур объясняет сложный вопрос благовестия, используя библейские истины, истины, которые могут полностью изменить ваш подход к погибающим людям.

Примерно 25 лет назад меня попросили написать небольшую книжку. Первоначально она называлась «Слово фактам». Возможно, вы её не видели, книга издавалась недолго. Она была переиздана двумя годами позже, под другим названием: «Почему я доверяю Библии». Это было в 1983. И поскольку я тогда собирался написать книгу о том, почему я доверяю Библии — на эту же тему была написана и первая книжка — мне пришлось ответить на вопрос: «А, собственно, почему я доверял Библии?» Что было особенного в истине Писания, что я стал ему верить? Что, я был умнее других? Имел ли я ряд особо веских аргументов в пользу Писания? Кстати, на самом деле их можно предоставить. Почему я так безмерно доверяю Библии?

И когда я сел поразмышлять, почему я доверяю Библии, то я посмотрел несколько мест, которые сыграли свою роль. Я вспомнил, что Иисус сказал Петру в Матфея 16: «Не плоть и кровь открыли тебе это, но Отец Мой, Сущий на небесах». Причиной того, почему Пётр узнал, что Иисус есть Христос Сын Божий, было божественное открытие, откровение. Затем я посмотрел 1 Коринфянам главу 12 стих 3, где сказано: «Никто не может назвать Иисуса Господом, как только Духом Святым». Для меня просто сказать, что Иисус есть Христос, Сын Бога живого. Для меня просто сказать, что Иисус — Господь. Но никто не сможет признать это настолько разумным, как это выглядит теперь для меня, пока Отец не откроет, и пока Дух не явит этого.

Меня привлекла и 6 глава от Иоанна, где Иисус проповедовал, и многие Его ученики, написано, ушли от Него. Тогда Он сказал оставшимся: «Не хотите ли и вы отойти?» Из уст Петра, который говорил от лица остальных, прозвучали слова: «К кому нам идти? Ты, и только Ты, имеешь глаголы вечной жизни». Ещё одно мощное утверждение, что слова Господа Иисуса Христа, слова Бога — это истина. Опять-таки, Иисус говорит, что Отец открыл ему это. Иисус даже говорит в этом отрывке: «Не Я ли избрал вас?»

Потом мне вспомнилось, и я хочу попросить, чтобы вы открыли Римлянам главу 8. Очень ясно написано в 5 стихе: «Ибо живущие по плоти», — то есть, в стороне от Бога, в стороне от духовной жизни, духовно мёртвые, слепые, неспособные, — «Ибо живущие по плоти о плотском помышляют, а живущие по духу — о духовном». Существуют две взаимоисключающие стороны. Плотские помышления, стих 6, есть смерть. Помышления духовные — жизнь и мир. Стих 7: «Плотские помышления суть вражда против Бога». А затем это: «Ибо закону Божию не покоряются, да и не могут. Посему живущие по плоти Богу угодить не могут». Если вы плотские, то не можете угодить Богу. Угодным же Богу будет ваше доверие Библии. На самом деле, это первое в списке вещей, угодных Богу. Он доволен, если вы верите в Евангелие. Это также стоит в числе первых в списке угодных Ему вещей. Бог доволен, если вы утверждаете божественность и спасительную миссию Господа Иисуса Христа. Это угодно Богу. Эти три вещи — первые в том самом списке, которые угодны Ему. Суть же всего в том, что если вы во плоти, то угодить Богу не можете. Вы не можете угодить ему в малом, что же говорить о чём-то большем?

Итак, как же я приобрёл такое доверие Писанию? Мне снова вспомнилась Ефесянам 4 глава, где сказано по сути то же, что и в Римлянам 8, только другими словами. Ефесянам 4:17: «Посему я говорю и заклинаю Господом, чтобы вы более не поступали, как поступают прочие народы, по суетности ума своего, будучи помрачены в разуме, отчуждены от жизни Божией, по причине их невежества и ожесточения сердца их». Этот перечень определений приведён, чтобы дать представление об абсолютно неизбежном положении невозрождённого — быть в стороне от Божьего вмешательства.

Итак, я заключил, что посредством обычной человеческой проницательности и осмысления я не смог бы прийти к такой убеждённости в Писании, что есть только один способ, которым можно обрести такую убеждённость — получить её от Бога в дар, чтобы Бог Своей властью дал силу поверить Евангелию, поверить в Христа и принять подлинность, авторитетность и правдивость Писания. Итак, в 1983 году, выпустив второе издание небольшой книги «Почему я доверяю Библии», я написал вот что: «Неверующие не могут принять верное доказательство, потому что они слепы. Душевный человек не принимает того, что от Духа Божьего, потому что это глупость для него, и не понимает их, потому что об этом надо рассуждать духовно, 1Коринфянам 2:14, только когда Святой Дух возродит его, когда Он просветит его разум, удалит коросту с его глаз, даст жизнь и понимание Божьего откровения, только тогда человек поверит, что Библия — Слово Божье и доверится ей».

Я знаю, что Библия истинна, потому что Божий Дух убедил меня в этом. Я написал об этом более 25 лет назад. «В свете этого, — сказал я в следующем абзаце (и, вообще-то, это проблема, когда человек постоянно цитирует самого себя), — в свете этого я посоветовал изменить свой подход. Мы говорили, что пророчества исполнились, Библия научно верна, имеются свидетели сотворённых чудес, библейская весть о спасении через веру в Иисуса Христа приводит к радикальным переменам в жизни уверовавших. Под давлением всех этих доказательств мы делаем вывод, что Библия — Слово Божье». Затем я написал: «Вместо этого я предлагаю объявить Библию Словом Божьим, а вследствие этого, пророчества исполнившимися, чудеса совершившимися, научные сведения точными и жизни людей преображёнными». Уверенность в Библии приходит благодаря действию Духа. Я верю, что Библия была написана Творцом вселенной, чтобы открыть Себя человечеству. Я верю, что Библия — это единственное авторитетное и надежное откровение Бога касательно происхождения человека, его освобождения, его спасения, моральных и духовных стандартов жизни и его вечной участи. Я также верю, что Библия истинна в каждой детали, в каждом слове оригинального текста. Её Автор — Бог. И закончил я так: «Святой Дух привёл меня к такой убежденности».

Для меня это было воистину замечательным открытием. И позже я познакомился с некоторыми творениями известного богослова — Жана Кальвина. Заинтересовавшись, что он думал по этому вопросу, я начал узнавать интересные вещи. Послушайте Жана Кальвина: «Ему было угодно возвестить и запечатлеть свою окончательную истину в одном лишь Святом Писании. Верующие должны быть уверены в его небесном происхождении, чтобы принять его с полным доверием, принять так, словно они слышать речь Самого Бога, исходящую из Его уст». Так он написал в своём «Наставлении в христианской вере».

Далее он говорит, что само Писание ясно заявляет, что его Автор — Бог: «Мы обретаем твёрдую веру в учение лишь тогда, когда несомненно убеждаемся в его божественном происхождении. Будучи же просвещены Духом, то есть Святым Духом, мы уже не полагаемся на своё суждение и на суждение других людей, что Писание исходит от Бога, но помимо всякого человеческого мнения, обретаем несомненную уверенность, что оно изошло из уст Самого Бога при посредничестве людей, и как бы зримо созерцаем его божественную сущность. Мы делаем это, будучи твёрдо убеждены в неопровержимой истинности Писания».

Кальвин всё правильно понимал. И мы не удивлены, не так ли? Вильям Найсел (Niesel) говорил, что Кальвин считал Библию, цитирую: «Мёртвой и напрасной вещью, если она не будет божественным образом пробуждена… оживлена… и как только её отделяют от Него… то есть, Христа… она становится мёртвым набором букв без души». Он понимал, что верить Писанию возможно, если это дарует Дух Божий вместе с верой и убеждённостью. Полное доверие Слову Божьему, Писанию, это не результат рациональной аргументации, работы человеческого мозга, логики или эмоций. Это действие Духа в сердце. Затем Кальвин говорит: «Ведь хотя Бог достаточно свидетельствует о Себе самом своим Словом, всё же это Слово не обретёт полноты веры в людских сердцах, если не запечатлится внутренним свидетельством Духа. Поэтому необходимо, чтобы Сам Дух, вещающий устами пророков, вошёл в наши сердца и вдохнул в них убеждённость в том, что пророки верно передали заповеданное им свыше». Итак, он говорит: «Мы решили этот вопрос: лишь тот, кто научен Святым Духом, с подлинной верою принимает Святое Писание».

Наша уверенность в Слове Божьем приходит от Духа Божьего. Это часть Его суверенного дара возрождения. Традиционные подходы — это попытка доказать истинность Библии невозрождённым людям через собрание разного типа свидетельств, которые они могут взвесить своим испорченным разумом в суетности своего рассудка и своем невежестве, и помрачении ума, и ожесточённости сердец, черствости и сладострастии своих душ. Можно собрать все пророчества, научные данные, чудесные события, исторические и археологические свидетельства, свидетельства о переменах в жизни людей, а в конце, несмотря на всё это безусловно разумное и правдивое представление о Писании, они не смогут снять коросту с их глаз, не оживят мёртвую душу.

Писание говорит об этом в одном из своих замечательных текстов. Откройте Библию, 1 Коринфянам глава 1. Тема этого раздела, начинающаяся в 1 главе в 18 стихе и продолжающаяся до конца 2 главы, это божественная мудрость…божественная мудрость. Слово «мудрый» или «мудрость» встречается здесь 20 раз или около того в контрасте с «безумием», которое появляется здесь около шести раз. Тема — божественная мудрость. Во всём разделе объясняется, почему одни люди отвергают божественную мудрость, а другие принимают мудрость от Бога, почему одни люди отвергают Писание, Евангелие, Крест, а другие принимают Писание, Евангелие и Крест. Вот, тут есть такие фразы: «премудрость Божья», «слово о кресте», и даже «свидетельство Божье». Идёт ли речь о мудрости Божьей, или слове о кресте, или свидетельстве Божьем, всё это божественное откровение, которое было записано. Это тема раздела.

Самый простой способ разделить наш текст на части — разбить его на два раздела, в которых есть совпадения, повторы и переформулированные понятия; однако, два раздела вполне различимы. Раздел первый: почему неверующие отвергают Библию? Раздел второй: почему христиане принимают Библию? Почему неверующие отвергают Библию, а верующие её принимают? Сообщу вам с самого начала, что здесь ничего не сказано о доказательствах, ничего не сказано о человеческом разуме, ничего не сказано о том, как манипулировать человеческой волей и эмоциями. Здесь речь не о доказательствах. Не о разуме. И не об эмоциях. Здесь речь о состоянии. О состоянии неверующих людей и о состоянии верующих.

Давайте сначала рассмотрим, почему неверующие не доверяют Библии. И я назову вам пять причин, которые находятся в первом разделе текста. Во-первых, послание неразумно. Для них это первая причина недоверия — оно неразумно. Стих 18: «Ибо слово о кресте», или свидетельство Божье, или Слово мудрости Божьей, то есть записанное откровение Божье, «для погибающих», это их состояние, «юродство есть», юродство есть. С долей сарказма эта идея повторяется в 21 стихе: «Благоугодно было Богу юродством проповеди». В 23 стихе написано, что для язычников «это безумие». И снова с сарказмом в стихе 25: «Немудрое Божие премудрее человеков». Так что очень ясна эта идея, что откровение Божье в Писании — глупость. Это слово безумия, безумное, глупое, бессмысленное, неподходящее для разума людей. Они относятся с Слову Божьему с презрением и пренебрежением. Не хочу вдаваться в детали, но распятый Бог был нелепостью для язычников, и не меньшей, если не большей нелепостью для евреев. Спасение по вере в распятого Бога было ещё большей нелепицей. Всё это было откровенной глупостью.

Во-вторых, неверующие не доверяют Библии не только потому, что послание неразумно, но и потому, что оно непостижимо. Помните, несколько раз перед крещением люди говорили: «Я знал, что Иисус умер, но до меня не доходило, какое всё это имеет отношение к моей жизни». Или, как один человек сказал: «Я вырос в церкви и все эти разрозненные истории были у меня в разуме, но я не был уверен, можно ли их связать воедино». В этом как раз суть этой мысли. Библия не имеет смысла для погибающих. Стих 19: «Ибо написано: погублю мудрость мудрецов, и разум разумных отвергну. Где мудрец? где книжник? где совопросник века сего? Не обратил ли Бог мудрость мира сего в безумие? Ибо когда мир своею мудростью, — то есть, так усмотрел Бог, — не познал Бога в премудрости Божией». После грехопадения Бог вверг человечество в такое состояние, в котором невозможно при помощи разума познать Бога. Нельзя прийти к этому самостоятельно. Но Бог дал способ. «Погублю мудрость мудрецов, — говорит Он, — и разум разумных отвергну. Я поверну мудрость этого мира на путь безумия. Я сделаю так, потому что это угодно Мне, потому что ни один земной мудрец никоим образом своей мирской мудростью не сможет Меня познать».

В 19 стихе он цитирует из Исаии 29:14, из Септуагинты, греческого перевода. Пророк говорил, Исаия 29, когда Иудее угрожал Сеннахирим. Он собирался напасть, разграбить и разорить Иудею. Исайя сказал: «Избавление придет от Бога, а не благодаря мудрости правителей, не благодаря мудрости мудрецов, их коварное, скрытое вероломство, направленное против Иуды, погибнет не благодаря находчивости людей, а благодаря Божьей силе».

Бог вмешается и избавит Свой народ. Мудрость мудрецов не спасла бы их. Разум разумных тоже. Это мог сделать только Бог. Как будто спрашивается… итак, где был мудрец, когда вы нуждались в нём? Где книжник? Где совопросник века сего? Постройте их всех, поставьте рядом… учёных, элиту общества, интеллектуалов, философов. И кстати, 20 стих – это ссылка как на Исайю 19:12, так и на Исайю 33:18, на якобы мудрых египетских советников, которые превращены в настоящих глупцов в 19 главе Исайи. И затем ассирийские писцы, готовые описывать земли, которые они собирались взять во время вторжения, все они внезапно выглядят глупцами, потому что вмешался Бог. Где совопросники? Участники дебатов? Судзэтэтэс, философы-спорщики, пусть встанут. И это угодно Богу, чтобы всем своим интеллектом, и всей их мудростью, и всей эрудицией они не смогли бы познать Его. По Своей премудрости Бог сделал невозможным для мужчин и женщин познать Его своими усилиями. Нельзя этого достичь без помощи. Нельзя достичь доверия Слову Божьему, веры в послание или слово о кресте, слово божественного свидетельства.

Итак, люди не верят, потому что это глупо, неразумно, потому что это непостижимо. В-третьих, потому что это просто невероятно, или, думаю, можно сказать, нелепо. Стих 22, «Ибо и Иудеи требуют чудес, и Еллины ищут мудрости». Иудеи ждали знамения. Вы скажете: «Постойте-ка. Иисус давал им знамения за знамениями, знамения за знамениями». Да, но они ждали большого знамения — изгони римлян, установи Царство, царствуй, как это обещано в заветах с Авраамом и Давидом. А когда Он начал говорить о Своей смерти и пошёл на крест, всё было кончено. Господь Иисус был распят, потому что Он осуждал их лицемерную религию, потому что Он не проявлял Своей силы против римлян и не исполнял их мессианских чаяний. И даже когда Он был на кресте, они сказали: «Почему бы Тебе не сойти с креста?» Возможно, это было их последней надеждой, что Он даст долгожданное знамение. Но распятие Бога? Чтобы Мессия был распят римлянами? Немыслимо.

С другой стороны греки, которые искали мудрости. Что это означает? Они искали замысловатой, запутанной, глубокой, мудрёной философии с её витиеватыми словами и эзотерическими концепциями. Они насмехались над простотой Евангелия и неправдоподобной идеей распятого Бога, Которому надо поклоняться. Вот почему до сих пор в Риме есть камень с изображением человека, поклоняющегося ослу, это так понимали в древнем мире христианство, и там написано: «Алексаменос поклоняется своему богу». Интересная деталь — осёл висит на кресте. Кто же будет поклоняться ослу на кресте? Это просто нелепо.

Четвёртое, верующие непримечательны… верующие — обычные люди. Иудеи искали знамения, Греки ищут мудрости. Павел проповедовал Христа распятого. Иудеи преткнулись об это. Язычники назвали безумием. Стих 26 ничего не меняет. «Посмотрите, братья, кто вы, призванные: не много из вас мудрых по плоти, не много сильных, не много благородных». То есть, мы не производим впечатления. Ни они тогда, ни мы сейчас. В большинстве своём верующие всегда были обычными. Они никогда не впечатляли мир, особенно людей высшего общества, которые… относятся к нам с презрением. Мы не умнее всех и не знаменитее. Фактически, стих 27: «Но Бог избрал немудрое мира, чтобы посрамить мудрых, и немощное мира избрал Бог, чтобы посрамить сильное. И незнатное мира и уничиженное и ничего не значащее…» Планка спускается ниже, ниже и ниже. Он не избрал мудрое. Он не избрал значащее. Не мудрое, не интеллектуальную элиту, не сильное, не великое, не влиятельное, не сильных мира сего, не могущественных, не знатных. Это греческое слово означает «знатный, высокородный, высокого чина». «Но Он избрал немудрое, немощное, незнатное, агенес, безродное, ничтожество, без рода без племени, несущественное. И уничижённое». Планка спускается до самого низкого уровня. «Ничего не значащее» причастие настоящего времени от эйми, «не существующее».

Он избрал. Кстати, последнее выражение Павла, ничего не значащее, в 28 стихе, это самое презрительное выражение в греческом языке при оскорблении других людей — относиться к ним, будто их нет.

Итак, они не верят. И тот факт, что мы непримечательны, усиливает их сопротивление. А теперь пятое. Верующие в эту книгу не только непримечательны, они ещё немодные проповедники. Пришлось перебрать много слов для этого… немодные. Посмотрите во 2 главу: «И когда я приходил к вам, братия, приходил возвещать вам свидетельство Божие не в превосходстве слова или мудрости». И с этим проблема, потому что им нравится окутанное тайной, страстное, замысловатое, запутанное учение, несущее в себе всю сложность и глубину ума, возбуждающее их разум. «Я возвещал вам не в превосходстве слова, ничего замысловатого. Я рассудил быть у вас незнающим ничего, кроме Иисуса Христа, и притом распятого». Опять это отвратительная, неправдоподобная, упрощённая весть. Более того, Павел и сам не изменил ситуацию к лучшему. Помните, коринфяне говорили о нём, что он был откровенно непрезентабелен. Его речь была невыразительна. Он был у них в немощи и в страхе и в великом трепете. «И слово мое и проповедь моя не в убедительных словах человеческой мудрости, но в явлении духа и силы».

Итак, вот довольно… довольно всесторонний обзор, почему люди не верят. Мы начали с того, что они не могут. Они не способны. В них нет жизни Божьей. Они не могут обойти свою природу. Они не могут перестать быть плотскими. А живущий по плоти помышляет только о плотском. Он не может разуметь духовное, оно для него непостижимо. Всё это вместе даёт повод к отвержению, так что понимаете, перед какой дилеммой стоит невозрождённый. Послание само по себе было оскорбительным, неразумным, невероятным, непонятным. Люди — низкого происхождения, а проповедники слабые и невыразительные, в страхе и трепете. Добавьте сюда падшее состояние, духовный мрак, сатанинское ослепление и Божий суд. Неверующие не могут сами по себе уверовать в истину.

Итак, поиски Бога, и стремление к Христу, поиски истины и стремление узнать, действительно ли Библия правдива в том, что она заявляет, не могут начинаться и заканчиваться в человеческом разуме. Вот почему вы каждый раз видите, как по телевизору идёт: «Поиски настоящего Иисуса», «В поисках истины», и каждый раз они заканчиваются заблуждением. Падший разум не может с этим справиться самостоятельно. Вот почему неверующие не доверяют Библии.

Теперь давайте зададим второй вопрос. Почему христиане доверяют Библии? Несмотря на всё это! Взгляните на 6 стих 2 главы, мы поговорим немного об этом стихе. «Мудрость же…» это ключевое слово, обведите или подчеркните его. Вопреки тому, что мир думает об этом, «мудрость же мы проповедуем тем, кто телейойс вообще-то во множественном числе. Среди тех, кто телейос. Кто это? Это те, кто совершен. Это просто так названы верующие. Мы проповедуем мудрость, которая понята, осмыслена, принята и растворена верой среди тех, кто сделан совершенным. Мы пришли к Христу. «Мы пришли к Тому, — пишет Павел колоссянам, — в Котором сокрыты все сокровища премудрости и ведения». Это не означает, что мы более сообразительны. И не то, чтобы мы были покорены мощными доказательствами. Но мы сделаны совершенными в Нём. Павел сказал: «Вы имеете полноту в Нём». Прежде чем получить совершенство, став зрелыми в Нём, вы получили божественные дары возрождения, обращения и преображения; не только веру в Иисуса Христа, и веру в истинного и любящего Бога… Бога живого, но и доверие Его Слову. Итак, стих 6 говорит: «Мудрость же мы проповедуем». Павел сказал «мы» от лица апостолов. «Мудрость же мы проповедуем между совершенными, но мудрость не века сего и не властей века сего преходящих». Мудрость, о которой я вам сейчас говорил, неизвестна лучшим умам этого мира, величайшим мировым лидерам. Мы проповедуем… стих 7… премудрость Божию, тайную, сокровенную.

Как, живя в этом мире, мы могли её узнать? О, читайте дальше. «Которую Бог… какое следующее слово?… предназначил прежде веков к славе нашей». Почему я понимаю Библию? «Потому что Бог… что?… предназначил мне понимать её к моей будущей славе».

Скажете: «О, ты веришь в предопределение?» Я верю Библии, и Библия говорит мне, что причина, почему я понимаю мудрость Божью в том, что Бог предназначил меня к вечной славе, и через возрождение и обращение дал мне веру в Его Сына, в Евангелие и в Его Слово.

С другой стороны на это можно посмотреть, открыв 1 Иоанна. Иногда люди ходят в церковь какое-то время, но не остаются. 19 стих описывает их: «Они вышли от нас», это подтверждается религиозным опытом каждого, христианским опытом. «Они вышли от нас», да, вы понимаете, как-то приходили, пели в хоре, служили здесь или там, и были заметны в церкви. Но больше вы их не видите. Что произошло? «Они вышли от нас, но не были наши: ибо если бы они были наши, то остались бы с нами; но они вышли, и через то открылось, что не все наши». Они вышли, бросили, и это доказывает, что они по-настоящему никогда и не начинали. «Впрочем, — стих 20, люблю его, — вы имеете помазание от Святого и знаете все». Что вы знаете? Знаете то, что он говорит в следующем стихе. «Я написал вам не потому, чтобы вы не знали истины, но потому, что вы знаете ее, равно как и то, что всякая ложь не от истины». Это означает, что никакая ложь не уведёт вас в сторону. Ничто не увлечёт вас к отступничеству. Почему? Вы знаете истину. Почему же вы её знаете? Вы имеете помазание от Бога. Что это за помазание? Или, лучше, кто есть помазание? Дух Святой. Я верю Библии, потому что Бог дал мне уверенность в Его Слове, вместе со спасением и возрождением. Я стою в истине. Я верю истине. Доверяю истине. Не оставляю истины. Я остаюсь в истине, потому что Дух Божий показал мне, что есть истина, и я распознаю ложь, когда с ней встречаюсь.

В конце той же главы, стих 27: «Впрочем, помазание, которое вы получили от Него, в вас пребывает». Ух ты! Это наша безопасность, постоянно пребывающий в нас Святой Дух, Который есть наш якорь в истине, Он пребывает в вас, и вы не имеете нужды, чтобы кто учил вас. «Но как самое сие помазание учит вас всему, и оно истинно и неложно, то, чему оно научило вас, в том пребывайте». Это глубокая для понимания истина. Будучи спасены, вы пришли к уверенности в Слове Божьем и в этом сейчас стоите. В этом вы стоите. А люди, которые походили рядом и ушли, показали, что они никогда по-настоящему не принадлежали Ему, и никогда не имели Святого Духа. Я доверяю Библии, потому что Бог дал мне дар веры в Его Сына, веры в Его Евангелие, и в Его Слово. Я продолжаю верить… и это для моего оправдания. Я верю Библии ради моего освящения, потому что Дух Божий, пребывающий во мне, продолжает направлять меня к истине, предостерегая от ошибок. Вот почему я доверяю Библии.

Теперь я понимаю, как говорит 6 стих, что эта мудрость отличается от мудрости века сего, мудрости правителей века сего, высоких умов. Всё это катаргео (преходящее), всё это не приносит результата. Всё это беспомощно. Оно ведёт в никуда. Всё это настоящая глупость, настоящая глупость. Но я верю, и вы верите, потому что Бог изначально предопределил, что мы будем верить к славе, и мы верим мудрости, говорит 8 стих, которой никто из властей века сего не познал, никто из них. А если бы так, то они не распяли бы Господа славы и прекратили бы отвергать Господа славы, Которого распяли.

Он подводит итог в 9 стихе, говоря следующее: «Не видел того глаз, не слышало ухо, и не приходило то на сердце человеку, что приготовил Бог любящим Его». Мы знаем всё, что Бог приготовил нам. Мы это знаем. Знаем благодаря божественному откровению. По-другому этого узнать нельзя. Этого не видит глаз, и не слышит ухо. И разум, который здесь подразумевается под сердцем, не может этого постичь. Божья истина спасения, Божья истина о духовной и вечной жизни неслышима, невидима, непостижима. Её нельзя познать опытным путём, не постичь рациональным методом. Её можно узнать лишь благодаря божественному откровению.

В Иоанна 8 Иисус говорит об этом, обращаясь к ожесточенным фарисеям. Иисус говорит к ним: «Если бы Бог был Отец ваш, то вы любили бы Меня». Ух ты!

«Но так как Бог не ваш Отец, вы не любите Меня, потому что я был послан и пришёл от Бога». Я даже пришёл не по своей инициативе, Он послал Меня. Послушайте: «Почему вы не понимаете речи Моей?» Почему люди не понимают? «Потому что не можете слышать слова Моего, потому что Ваш отец дьявол; и вы хотите исполнять похоти отца вашего. Он был человекоубийца от начала и не устоял в истине, ибо нет в нем истины. Когда говорит он ложь, говорит свое, ибо он лжец и отец лжи. А как Я истину говорю, то не верите Мне». Не можете. Он подводит итог в 47 стихе, с 46 стиха: «Если же Я говорю истину, почему вы не верите Мне?» Почему люди не верят истине? «Кто от Бога, тот слушает слова Божии. Вы потому не слушаете, что вы не от Бога». Очень ясно, не так ли? Кто доверяет Библии? Те, кто Божьи. Это работа Божья.

Вернёмся в 1 Коринфянам 2 главу. «А нам Бог открыл это». Это? Что это значит? «Всё, что Бог приготовил любящим Его, всё, что касается спасения, духовной и вечной жизни, Царства». То есть, всю премудрость Божью, всё слово о кресте, всё слово Божьего свидетельства, всю записанную истину. Нам открыл Бог это Духом. Это решающая для понимания вещь. Мы верим, потому что Бог избрал, Бог предопределил нас к познанию, так что однажды мы придём в вечную славу.

Подводя это к заключению, и это будет касаться вашей души, давайте просто запомним, что мы знаем, потому что Бог избрал нас, чтобы показать нам, открыть нам, возродить нас, дать нам жизнь, удалить коросту с наших глаз, пробудить сердца, открыть тайну, дать истину, которая была сокрыта, и открыть её нам. Пусть всё это будет фоном, и перечитайте, начиная с 24 стиха. «Для самих же призванных», — всякий раз, когда вы встречаете этот термин «призванные» или «призвание» в новозаветных посланиях, он означает действенное призвание к спасению. Мы призваны, то есть призваны из тьмы в свет, из смерти в жизнь. В 26 стихе он повторяет: «Кто вы, призванные» — божественный призыв, оживление, дающий жизнь призыв, возрождение. А почему мы? Стих 27: «Бог избрал… Бог избрал». Стих 28: «Избрал Бог». Стих 30: «От Него и вы во Христе Иисусе». Почему вы во Христе Иисусе? Потому что вы увидели, как ясно это можно понять и уверовать, потому что вы получили доказательства, потому что ваш разум достиг этого. Вы во Христе Иисусе благодаря Его работе, Его предопределению, Он открыл, потому что избрал, а кого Он избрал, тех и призвал. И как Павел говорит к Римлянам 8: «А кого призвал, тех и оправдал, а кого оправдал, тех и прославил».

Итак, вернёмся к 30 стиху: «От Него и вы во Христе Иисусе, от Него вы и верите, от Него вы и приняли Слово Божье во время вашего оправдания и освящения. От Него и вы во Христе Иисусе… послушайте… Который сделался для нас премудростью от Бога». От Него мы во Христе. А потом Христос стал для нас, через Своё присутствие и силу, и Своего Духа и Своё Слово премудростью от Бога, праведностью, освящением и искуплением.

Почему Бог сделал это так? Почему Он так это сделал? Стих 29: «Чтобы никакая плоть… что?… не хвалилась пред Богом». Стих 31: «Чтобы было, как написано: хвалящийся хвались Господом». И мы потрясены уверенностью, которую имеем в Слове Божьем. И когда кто-либо спросит: «Откуда же она появилась?» Вы скажете — от Него, потому что Он поместил нас во Христе, и Христос стал для нас премудростью Божьей. Это наша любовь к Богу через Христа, она даёт нам уверенность в Его Слове, и мы верим истине, потому что мы от Бога.

Мартин Лютер выразил это так: «Человек похож на соляной столп, на жену Лота, да, на чурбан, или камень, на безжизненную статую, у которой не движутся глаза и рот, нет чувств и сердца, пока он не будет просвещён, обращён и возрождён Святым Духом». Так что, не я это изобрёл. Они читали ту же Библию, что и я, и точно такую, какую читаете вы. Вы доверяете Библии, дорогие мои, и живёте в свете её славных истин, ваша жизнь захвачена её чудесами, потому что Бог ради Своей славы благоволил предопределить вас, и избрать, и оправдать и прославить посредством Своего Слова. И отдав вам Христа, Он дал во Христе Свою премудрость, потому что в Нём сокрыты все сокровища мудрости и познания. Я не могу отделить мою любовь ко Христу от моей любви к Слову.

Наконец, перейдя ниже к 16 стиху, последнее утверждение: «А мы имеем ум Христов». Какие слова… Какие слова. Будучи уверены в Слове Божьем, мы имеем доступ к разуму Христа. Вы поняли это? Для меня не секрет, о чём думает Бог, или чего Он желает. Всё, что Ему было угодно открыть, находится здесь. Здесь находится ум Христов, и я знаю, о чём думает Христос, чего Он желает, и что Его радует, что Он любит или ненавидит, что Он повелевает, и что запрещает. Я понимаю это, потому что Он сделал меня способным это понять. И я живу, пользуясь таким чудом огромной необъяснимой благодати ко мне, как эта. Склонимся для молитвы.

Отец наш, мы знаем, что сила благой вести об оправдании — не в умных методах, музыке или культурных развлекательных мероприятиях, а в Библии. Сила назидания к освящению также находится в Библии. Мы обязаны проповедовать Писание, слово о кресте, премудрость Божью, свидетельство Божье. Мы должны представлять, провозглашать и защищать его, потому что оно единственная надежда и единственное средство, которым Ты оправдаешь и освятишь народ Свой. Мы всегда должны использовать Писание, не с тем, чтобы неверующие увидели его разумность, но для того, чтобы ты пробудил сердца Своих людей божественным чудом благодати, через Слово. Благодарим Тебя, Отец, за то, что любое исследование покажет, что Библия разумна, доступна, понятна, достоверна. Выдержит любое испытание. Мы знаем это, потому что Ты дал нам жизнь и понимание. Мы благодарны Тебе, что Ты услышал молитву в Псалме 118:18: «Открой очи мои, и увижу чудеса закона Твоего». Господь, ответ на эту молитву мы услышали, и мы благодарим Тебя и не перестанем удивляться. Используй нас, Господи, для провозглашения Твоей истины к пробуждению грешников и освящению святых. Благодарим за привилегию послужить Тебе во имя Христа. Аминь.

Прослухати проповідь .mp3

Завантажити проповідь .mp3

Інформація про файл:

Тип файлу: mp3
Тривалість файлу: 54,21
Розмір файлу: 24,9 mB

Завантажити проповідь:

043009-0531-3.png

Джон Пайпер “Страсти Христовы”

Опублікував Юрій Луковий червня - 30 - 2009 2 коментарі

passionНайважливіші питання, з якими людина стикається у своєму житті, завжди пов’язані з Ісусом Христом. Для чого Його розп’яли? Навіщо Він так страждав? І нарешті, хто послав Його на смерть? Відповідь на останнє питання буде наступним: це був Сам Бог. Ісус був Сином Божим, і Йому судилося пройти через неймовірні страждання. І все ж, вся Біблія служить підтвердженням того, що саме Бог віддав Свого Сина на хрест.

Для чого страждав Ісус? Навіщо Він вмирав? Нам важливо не стільки зрозуміти причини, по яким Його вбили, скільки усвідомити значення, закладене Богом в Його смерті. Джон Пайпер знайшов у Новому Завіті п’ятдесят причин, за якими Христу потрібно було постраждати і померти. Це не п’ятдесят пунктів, що визначають, хто і чому вбив Ісуса, але спроба усвідомити цілі, які Бог переслідував Його смертю. У розумінні плану Божого є відповідь на головне питання, з яким рано чи пізно зіштовхується кожний з нас: “Що Бог дарував нам, грішним, віддавши Сина Свого на смерть?”

Інформація про файл:

Тип файлу: pdf
Розмір: 517 kB.

Завантажити файл:

Благословена присутність

Опублікував Юрій Луковий червня - 14 - 2009 Прокоментуй!

План-конспект проповіді

sermon

Одинадцять же учнів пішли в Галілею на гору, куди звелів їм Ісус. І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався. А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь. (Матв.28:16-20)

Чи пам’ятаєте ви останні слова, сказані вашими рідними під час прощання. Після того, як ми розлучаємось з нашими рідними, останні слова, сказані ними, часто є дуже важливими для нас. Христос залишав своїх учнів, з якими провів 3.5 роки. Це був час випробувань, навчання, прояви Його сили. Учні, слідуючи за Ісусом на протязі цього часу, не однократно чули його вчення, бачили різні чуда, які Він чинив, сповідували Його як Сина Божого. Вони пережили розчарування від смерті Христа і радість від Його воскресіння. Вони не переставали дивуватись на протязі сорока днів після воскресіння Христа тому, як Христос неодноразово, не очікувано і раптово з’являвся перед ними. І ось наступила мить, коли Христос на горі прощається зі своїми учнями, так як прийшов час повернення Його до Небесного Батька. І особливо важливо було для учнів почути і запам’ятати останні слова, настанови Христа.

Сьогодні  я не буду звертати нашу увагу на Велике Доручення, яке залишив Христос Своїм учням. Я б хотів сьогодні звернути нашу увагу на останні слова Ісуса Христа «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку».

Яке значення ці слова мали для апостолів? Яке значення ці слова мають для нас сьогодні?

  1. I. Як можливе перебування Христа з учнями повсякденно, якщо Він повертається до Свого Небесного Батька?
    1. Доказує Його Божественність.  Одним з атрибутів Бога є Його Всюдиприсутність. Ще в момент зачаття Христа від діви Марії було виконане пророцтво Ісаї «Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог». (Матв.1:23) Ще за час Свого служіння на землі Христос говорив: «Ще по правді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них». (Матв.18:19,20).
    2. Перебування Христа зі своїм народом – є виконання обітниці, даної Богом в завіті благодаті. Неоднократно, заключаючи завіт благодаті з людиною, Бог давав обітницю, яка була вінцем завіту – «Я буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом». Починаючи від книги Буття (завіт з Авраамом) і закінчуючи книгою Об’явлення, ми бачимо, як Бог виконував завіт, досягаючи цілі. І в книзі Об’явлення Іван пише: «І бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було. І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними», (Об.21:1-3) Як це стало можливим? Лише через смерть, воскресіння і вознесіння Ісуса Христа. Тому, обітниця Христа перебувати вічно зі своїм народом – це є виконання цілі завіту благодаті.
    3. Христос реально перебуває з нами. Можливо виникає питання: яким чином Христос може перебувати одночасно праворуч Бога Отця і з кожним з нас, адже він не лише Бог, Він має і людську природу. Свого часу Христос неодноразово говорив своїм учням про те, що Йому потрібно буде померти, воскреснути і повернутись до Отця. Він говорив Своїм учням: «І вблагаю Отця Я, і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває, і в вас буде Він. Я не кину вас сиротами, Я прибуду до вас!» (Iван.14:16-18) Цікавою була реакція учнів: «Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, і ніхто з вас Мене не питає: Куди йдеш? Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше наповнилось смутком. Та Я правду кажу вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його». (Iван.16:5-7) Христос говорить своїм учням, що для учнів краще, щоб Він пішов до Свого Отця, адже тільки так Він зможе послати нам Утішителя, Духа Святого, який буде перебувати з нами. Тому, саме Духом Святим, який є в наших серцях, Христос постійно перебуває з нами, зі своїм народом. Саме тому апостоли, у своєму вченні, називали Святий Дух Духом Христовим: «А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його. А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.» (Рим.8:9-11)
    4. II. Як усвідомлення присутності Христа в нашому житті має впливати на наше життя?
      1. Усвідомлення присутності Христа в нашому житті має усувати будь-які сумніви. Зверніть увагу на 17 вірш: «І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався». (Матв.28:17). Цікаво, мова йде про 11 учнів. Це люди, які були свідками вчення Христа, Його чуд, Його смерті, воскресіння. Це були люди, які сповідували Його як Божого Сина. Це були люди, які відкликнулись на повеління Христа і прийшли в Галілею на гору. І тут їм явився Христос. Дехто з них поклонились Христу. Це слово «поклонились» має значення «поклонятись, віддавати почесть, падаючи на коліна, кланятись до землі».  Але дехто з них ще вагався, ще сумнівався. Дивно. Але це показує на слабкість нашої людської природи. Ми можемо вважати себе героями віри, а сумніватись в Бозі в самих простих побутових обставинах. Ми можемо, подібно Петру, говорити про свою готовність навіть померти за Христа, і разом з тим соромитись визнати Його перед людьми. Ми, люди, слабкі. Наша природа – це фабрика по виробництву сумнівів. Хіба не маємо ми свідчень того, як Бог проявляв свою силу, могутність, вірність, милість, любов, строгість і святість в нашому житті. Переконаний, що, якщо ми маємо живі стосунки з Богом, ми маємо більше ніж достатньо прикладів того, як Бог працював в нашому житті, вказуючи на Свою присутність в нашому житті. Звідки ж тоді сумніви? Чому ми не проявляємо стійкість віри в всіх обставинах в нашому житті? Через нашу слабку гріховну природу нам набагато легше сумніватись, ніж проявляти віру.  Христос не докоряє їм за їх невірство. Він укріпляє їх віру. Він говорить про те, Хто Він є – Він Бог, який володіє всією повнотою влади, і немає абсолютно нічого в цьому світі, ні на землі, ні на небі, що було б поза Його владою. Немає абсолютно нічого, що є в нашому житті, що було б поза владою Христовою. І цей всемогутній, Всевладний Бог перебуває з нами повсякденно, кожний день цілий день, вічно. Саме тому, усвідомлення присутності Христовою забирає всякий сумнів. Нехай це дає нам сміливість стійко переносити всі тяготи життя, надіючись на Всевладного Христа, який постійно перебуває з нами.
      2. Усвідомлення постійної присутності Божої мотивує змиритись нас перед Всемогутнім Богом. Сьогодні модно змальовувати Христа як слабкого бога, який зробив все для спасіння людини, і тепер він просто з надією чекає, що це спасіння комусь потрібне, що хтось прийме Його. Є дуже популярна картина, написана на слова Христа «Ось стою під дверима і стукаю». І цікаво, що в цій картині на дверях з сторони Христа немає ручки. Тобто, Христос не може сам відкрити двері. Він стоїть і стукає, надіючись, що Йому відчинять. Саме таким сьогодні уявляють Бога. Він Той, хто пропонує себе, і людина, з точки зору високості своєї гордині сама приймає рішення, чи прийняти Христа, чи відкинути. Але не таким ми бачимо Христа в даному тексті. Він говорить: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі». (Матв.28:18) Він є той, хто володіє всією повнотою влади, Він є Всемогутній Всевладний Бог. І Він перебуває постійно з нами. Нехай усвідомлення цього  викликає в нас смирення перед Богом, щоб ми весь авторитет, первенство в нашому житті віддали Йому.
      3. Усвідомлення постійної присутності Христа в нашому житті мотивує до життя послуху Христу. Свого часу я задавав собі питання: Чому віруючі люди дозволяють собі вільно грішити. Звичайно, причин є багато. Але, переконаний, що їх можна об’єднати в дві причини: або людина не вірно зрозуміла Божу благодать, і це розуміння дозволяє людині жити в гріху, знаючи, що Бог люблячий і милуючий, і, незалежно від того, як ми живемо, спасіння в нас в кишені; або люди втрачають усвідомлення того, що Бог присутній з ними в даний момент їх життя. Думаю, якби хтось з нас був присутній на прийомі у президента країни, ми б не дозволили собі вільності. Усвідомлення особи, перед якою ми знаходимось, стимулювало б нас до того, щоб контролювати свою поведінку  і слова. Коли ми втрачаємо розуміння того, Хто присутній завжди з нами, і що взагалі Він присутній з нами, це дозволяє нам вважати себе господарем свого життя, приймати рішення самостійно, незалежно від Бога, догоджати собі, своїм гріховним бажанням. Христос, залишаючи своїх учнів і даючи обітницю Своєї присутності, дає учням повеління, заповідь. Я не буду зараз зупинятись на змісті самого Великого доручення, але хочу звернути нашу увагу на послух. В 16 вірші написано, що учні прийшли в Галілею тому, що їм сказав Христос. В повелінні, безпосередньо перед обітницею, Христос говорить: «навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь». (Матв.28:20) Збереження Божих заповідей, не просто як чистота вчення, але й в практичному своєму житті стоїть поряд з обітницею постійного перебування з нами. Я б не хотів зараз робити висновок, що ця обітниця не розповсюджується на тих, хто не береже заповіді, але, навпаки, нехай усвідомлення присутності Божої в нашому житті ще більше стимулює нас ходити в страху перед Ним, підкоряючись Йому у всіх аспектах нашого життя.
      4. Усвідомлення присутності Христа дає сміливість в проповідуванні Євангелії оточуючим. Зверніть увагу, що Христос, даючи Велике Доручення, обрамляє його в дві великі обітниці: Мені дана всяка влада і Я буду з вами. Христос послав своїх учнів нести Євангеліє і дав їм інструмент для виконання цього повеління. Саме це надихало, давало сміливість апостолам проповідувати Євангеліє, навіть перед лицем смерті. Можливо, ми усвідомлюємо про своє призначення ділитись Євангелієм з іншими. Але ми мовчимо. Чому? Можливо тому, що недооцінюємо силу своїх слів? А можливо тому, що вважаємо людину занадто незацікавленою в тій звістці, яку ми маємо? А можливо тому, що ми стали байдужими до того, що безліч людей навколо нас гине? Христос говорить: Йдіть і проповідуйте Євангеліє, і знайте, Я з вами, завжди. Я є той, який має владу над всіма. Я маю владу над тими, кому ви свідчите. Ваша справа – йти і проповідувати, все інше – моя справа. Тому, нехай усвідомлення присутності Христової в нашому житті мотивує нас до ще більш ревнішого свідчення про Його любов іншим.

Христос, залишаючи Своїх учнів, сказав: «Я перебуватиму з вами до кінця віку», і ця обітниця є дієвою в житті кожного, хто прийняв Його в своє життя як Господа і Спасителя; в житті кожної дитини Божої. Нехай ця обітниця ще більше стимулює нас до святого, вірного життя і слідування за Христом, який є завжди з нами.

Амінь

Прослухати проповідь

Завантажити проповідь

Завантажити проповідь:



Значення воскресіння Ісуса Христа

Опублікував Олександр Павлюк квітня - 19 - 2009 Прокоментуй!

Прослухати проповідь:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити проповідь:

Завантажити.gif

Цар і Агнець

Опублікував Руслан Муц квітня - 12 - 2009 Прокоментуй!

План-конспект проповіді

Мв.21:1-14

Подія славного в’їзду Ісуса в Єрусалим настільки славна та велична, що всіх чотирьох Євангелістів Дух Святий надихнув для того щоб її висвітлити. Кожен Євангеліст малює цю історію зі своїми кольорами та відтінками, Хоча суть залишається незміною.

Всі вони описують нам одну важливу рису в Господа Ісуса, що крім Вчителя і Первосвященика Він є – особливий Цар!

Я задав собі запитання чи розуміли люди, присутні там, що відбувається? Чи розуміли вони глибину та значення тих слів, які вони співали, оточивши Христа з усіх сторін?: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Осанна на висоті!»

Чи всі з них розуміли, що це не просто слова, що це ті ж слова що сказав Псламоспівець в книзі Псалмів (в нас це Пс.117:26)? Чи всі розуміли до кінця Хто перед ними сидить на молодому віслюкові? Чи всі розуміли що перед ними саме обіцяний пророками Цар? Чи всі розуміли що саме в цей момент буквально збуваються слова пророка Захарії (9:9), котрий Духом Святим сказав: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці.» Так і сталося, через 550 років після цього пророцтва обіцяний Месія і Цар буквально в’їхав на ослі в Сіон.

Хтось вважає, що їздити на молодому віслюкові в той час було принизливо та соромно, адже царі їздили в своїх колісницях запряжених кіньми. Це правда, але так їздили римські імператори та воєначальники, які гнобили ізраїльський народ та утримували їх в страху.

Насправді, на древньому Сході навіть для людини з високого роду зовсім не було ніякого сорому в тому, щоб привселюдно їхати на віслюкові. На Сході на віслюках часто їздили навіть дуже відомі люди. Наприклад тріумфальна пісня Девори: «Серце моє до Ізраїлевих тих начальників, що жертвуються для народу, поблагословіте ви Господа! Ті, хто їздить на білих ослицях, хто сидить на килимах та дорогою ходить, оповідайте!» (Суд 5:10)

Ісус є Наш Цар, але дуже унікальний Цар.

Унікальний, бо до цих пір Ісус не раз забороняв навіть Своїм учням, щоб про Нього, або про Його чуда хтось говорив!

А тепер він їде привселюдно на молодому ослі! Він їде як Цар! Він в центрі уваги всіх людей, і зовсім не має нічого проти того, що Його славлять та величають!

Ще Христос як Цар унікальний в тому, що Його Царство починається, або  відкривається для людей не з фізичної війни, так ніби Він хоче захопити шматок землі або країну. Він як Цар унікальний в тому, що для Нього не важливі гектари земель або території  країн. Він веде війну з дияволом за серця Своїх улюблених дітей.

Він не раз говорив про те, що Його Царство не як всі інші. Воно інше і в ньому все по-іншому. Громадяни Його царства, це ті кого  мабуть на нашій землі не поважають!  Прочитаймо Матвія 5:1-12.

«1.І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього.

2 І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи:

3 Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне.

4 Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.

5 Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.

6 Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.

7 Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.

8 Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.

9 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.

10 Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

11 Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене.

12 Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.»

На перший погляд не дуже оптимістично. І можна сказати що необхідно бути дуже сміливим щоб на таке погодитися.

Але незважаючи ні на що, Його Царство є. Так саме як є і Цар – Ісус Христос.

По суті, ніхто з людей, і навіть ніхто з нас тут присутніх не вартий того царства, і в жодного з нас немає тієї сміливості добровільно піти на це.

Але Ісус, як Цар, робить великий крок любові, коли Він відкриває ворота до цього Царства. Коли Він як Цар бореться за нас проти Великого і страшного Ворога і його остаточно перемагає.

Це зараз Він як Цар в’їжджає верхи на молодому ослі, всі радіють і Його зустрічають, вже вважаючи себе частиною Його царства, яке стане для них спасінням від римських гнобителів. Може хтось навіть уявляв себе на якійсь керівній посаді в цьому царстві.

Але вже через короткий час Його – Царя, чекає неймовірне страждання і страх смерті…

Як гірко нам бачити різницю в тому, що незабаром, через 4 дні оцей самий натовп народу вже кричатиме «Розіпни»!

Чому так?

Це показує нам правдиву картину швидко перемінливої людської природи. З цього видно, що весь натовп, тоді коли Він в’їжджав до міста насправді віддавав Ісусу славу не як Богу, а просто як людині…

Попереду в Царя-царів Голгофа. Останній і переможний бій за душі громадян Його царства. Попереду смерть, і перемога над смертю…

Особисто для мене дуже важкою та такою що впливає на мої почуття є історія про те, як вночі воїни знущалися над Тим, Хто є справжнім Царем. (Прочитати Мв.27:27-30). Вони спотворили образ земного царя, і насміхалися.

Але ніхто з них і не подумав про те, що саме вони тоді створили образ Царя-Переможця.

Я думав про те, як би хотілося б, кожен з тих воїнів які наносили удари по тілу Царя-царів, бодай на хвилину відчули що означає бути воїном в Його царстві, царстві любові та доброти, а не ненависті та знущання.

Щодо страждання та смерті на хресті, то з Писання ми бачимо що Ісус Сам розуміє що це завдання Йому дано Отцем! В Івана 18:11 Ісус говорить до збудженого та наповненого ненависті та готовності воювати Петра: «Всунь у піхви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?»

Але все одно, так страшно, гірко і боляче. Такий лагідний, милосердний, щедрий, добрий і великий Цар все терпів. Він звершив це заради інших, грішних, брудних не святих. Щоб ми спаслися і жили.

Отож, Цар-царів Ісус Христос, сидячи на молодому віслюкові в оточені можливо тисяч людей, які співають Йому та встеляють дорогу власним одягом та віттям з дерев, в’їжджає до Єрусалиму.

Чому Він туди їде? Ті хто Його оточували вважали що для того щоб сісти на трон і правити. Хтось вважав що можливо для того щоб підняти народ на повстання. І мабуть такі думки мали підстави, бо багато хто бачили як Ісус виганяв за допомогою бича, продавців, покупців, трощив обмінні пункти, а також клітки з голубами…

Але Ісус, Цар-царів, в’їжджав туди не просто як Цар, а ще й як Агнець для заколення. Як Той, Кого небесний Батько приготував в жертву за гріхи багатьох (Мк.14:24; 10:45; Мв.26:28; 20:28).

Наскільки відрізнялася ця жертва від того до чого звикли люди. Від тих жертв, на яких можна заробляти прямо в храмі. Від тих жертв, суті яких вже мало хто почав розуміти та придавати їм значення.

Шкода, але мабуть ніхто не бачив в Ісусі, Сині Давидовому, Якого так радісно зустрічав натовп, безгрішного, без плями та пороку Агнця Божого, за гріхи Його дітей.

Агнця, якого приготував Сам Господь, Сам Яхве, ім’я котрого навіть боялись вимовити євреї.

Він Цар і Агнець. Він є Той один, Хто міг відкрити дорогу до втраченого раю. Він потужний Цар, і Він смиренний Агнець Божий.

Закінчуючи, ми прочитаємо книгу Об’явлення св. Івана Богослова 5 розділ, і поклонимось Ісусу Христу, нашому Царю та Агнцю.

«1 І я бачив в правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всередині й назовні, і запечатану сімома печатками.

2 І бачив я потужного Ангола, який гучним голосом кликав: Хто гідний розгорнути книгу, і зламати печатки її?

3 І не міг ніхто ні на небі, ні на землі, ані під землею розгорнути книги, ані навіть зазирнути в неї.

4 І плакав я гірко, що не знайшовся ані один гідний розгорнути й прочитати книгу, ані навіть зазирнути в неї.

5 А один із старців промовив до мене: Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її.

6 І я глянув, і ось серед престолу й чотирьох тварин і серед старців стоїть Агнець, як заколений, що має сім рогів і сім очей, а це сім Божих духів, посланих на всю землю.

7 І Він підійшов, і взяв книгу з правиці Того, Хто сидить на престолі.

8 А коли Він узяв книгу, то чотири тварині й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні пахощів, а вони молитви святих.

9 І нову пісню співають вони, промовляючи: Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду.

10 І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, і вони на землі царюватимуть!

11 І я бачив, і чув голос багатьох Анголів навколо престолу, і тварин, і старців, і число їх було десятки тисяч раз по десять тисяч і тисячі тисяч.

12 І казали вони гучним голосом: Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення!

13 І кожне створіння, що воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки!

14 А чотири тварині казали: Амінь! І двадцять чотири старці попадали та поклонились Тому, Хто живе повік віку!»

Прослухати проповідь

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити.gif

Проповідь на свято подяки

Проповідь пастора Германа Панька (м. Донецьк) на свято подяки Господу за урожай в ЄРЦ Хвала і Поклоніння

Господь закликає нас до служіння

Івана 4:31-38 Ukrainian: От Иоанна Chapter 4 [31] Тим часом же учні просили Його та й казали: Учителю, їж! [32] [...]

Боже провидіння

Що таке Боже провидіння? Яке значення усвідомлення цієї істини має для нашого життя? Відповіді – в проповіді

Єдність духа в союзі миру

1 Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, 2 зо [...]

Реформатські ресурси