Прослухати проповідь

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

План-конспект проповіді

Лук.18:9-14

Христос розказав цю історію для того щоб докорити тих, хто були дуже впевненні в собі, в своїй праведності, і принижували інших людей.

• Характеристика фарисеїв.

1. Вони досить високо думали про себе, і про все що вони робили.

Вони вважали себе святими, такими що в повній мірі відповідали всім вимогам святості.

Більше того вони вважали себе святішими за оточуючих. Фарисеї  вважали що лише вони можуть служити прикладом святості для інших. Але це ще не все.

2. Вони були впевненні в собі не лише перед людьми, а й перед Богом.

Кожного разу коли вони звертались до Господа в молитві, вони виставляли свою праведність наперед. Вони вважали, що зробили Бога своїм боржником, і можуть в Нього вимагати абсолютно все.

3. Фарисеї принижували інших, дивились на всіх звисока, як на тих, хто не може йти ні в яке порівняння з ними.

Христос хотів показати їх безглуздя, і те, що таким відношенням вони залишають себе Божого благовоління.

Ця історія – описання різних характерів людей які гордо виправдовують себе, і смиренно осуджують себе.

Це факти з нашого повсякденного життя.

• В цьому уривку мова іде про двох людей які молились в одному і тому ж місці, в один і той же час.

«Два чоловіки до храму ввійшли помолитись,…»

Це не був час загальної молитви, вони прийшли в храм для особистого поклоніння Богу, як за звичай робили благочестиві люди того часу.

Бог обіцяв Соломону що кожна молитва, яка буде звершена в храмі чи в сторону храму буде почута Богом.

Христос – наш храм, тому погляд в поклонінні має бути зосередженим лише на Ньому.

Фарисей та митник «ввійшли до храму помолитись».

Ми бачимо що люди які поклоняються Богові в церкві –  суміш добрих та злих людей, тих хто прийняті Господом, і тих хто не прийнятий Ним.

Так було завжди з того часу коли Каїн і Авель принесли свої жертви на одному жертівнику.

Можливо хтось скаже, що фарисей взагалі не мав права з таким серцем йти в храм.

Але фарисей, при всій своїй гордості не міг не прийти до храму і поставити себе вище молитви, і митник, в свою чергу, при всьому смиренні не зміг також позбавити себе права спілкуватись з Отцем Небесним.

Але в нас є всі причини для того щоб припустити, що вони прийшли в храм з різними намірами.

1.      Фарисей прийшов помолитись в храм тому що це було публічне місце, більш публічніше ніж на розі вулиць, саме тому тут на нього будуть дивитись багато людей, які потім похвалять його набожність, і можливо поставлять його в приклад іншим.

Підставою для таких думок є те що сам Христос говорив, що фарисеї всі свої справи роблять так щоб їх бачили люди.

Багато людей виконують зовнішні релігійні обряди лише для того, щоб зберегти або надбати собі добру репутацію.

2.       Митник прийшов в храм тому що це був дім молитви для всіх народів (Іс.56:7).

З цього тексту ми бачимо, що фарисей прийшов в храм заради похвали, а митник заради покаяння.

Фарисей прийшов для того щоб показати себе, а митник – щоб принести своє приношення Богу.

Бог бачить з якими ми настроями ідемо на служіння Йому і відповідно цього буде судити нас.

Бог судить коли ми не йдемо, і судить коли йдемо з неправильним мотивом, тому в нас вибір один: завжди іти, але з правильним мотивом.

• Звернення фарисея до Бога. (складно назвати молитвою). (11-12в.)

«Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!»

Інші переклади говорять, що «ставши сам по собі».

Він був цілком зайнятий самим собою, не бачачи нікого навколо крім себе, шукаючи лише власної похвали а не слави Божої.

Можливо він став на видному місці, щоб якось виділитись серед інших, можливо він був в офіційному вбранні, ми не знаємо.

Але з того про що він говорив ми можемо зрозуміти наступне:

1.     Він впевнений в собі та в своїй праведності.

Він сказав багато гарного про себе, і немає підстав вважати що він був не правий.

В нього не було важких і грубих гріхів, він не був грабіжником, не був транжирою, він не тиснув на боржників, він був справедливий і добрий з усіма хто від нього залежали.

Він ні в чому не поступав не справедливо, я думаю що він міг сказати як сказав одного разу Самуїл: «Хіба я в кого взяв вола чи осла?».

Фарисей не був перелюбником, утримував свій сосуд в святості і честі. І це ще не все.

Він двічі на тиждень постився в силу своєї набожності, адже фарисеї та їх учні мали піст двічі на тиждень – в понеділок і в четвер. Таким чином він прославляв Бога в своїм тілі.

Мало того, згідно закону він віддавав десятину з усього що в нього було, тобто прославляв Бога своїм маєтком.

Я коли читав про цього фарисея, мені стало соромно щодо моєї справедливості, щодо посту, двічі на тиждень, та й практично стосовно всіх інших аспектів бачу в собі недоліки.

Це все в нього було прекрасно, і погано якщо хтось з нас не досягли такої праведності.

Але ж він не був виправданий. Чому?

-         добре що він сказав: «Дякую, Боже, Тобі,…». Але здається що ця подяка лише формальна.

Він не сказав що «Благодаттю Божою я є те що я є», як сказав апостол Павло, але замінив це таким відчепним «Дякую, Боже, Тобі,…».

Ці слова послужили йому прелюдією до гордого прославлення самого себе.

-         Він хвалиться собою з задоволенням, до дрібниць розповідаючи про себе, ніби похвальба, це єдине чим має займатись християнин в храмі.

Він схожий на тих лицемірів, які в Іс.58:3 говорили «Господи чому ми постимось а ти цього не бачиш?».

-         Він не просто говорить про свої діла, він говорить так, ніби цими ділами він щось заробив Господа, і ніби Господь щось повинний йому.

-         В усьому сказаному я не бачу жодного слова молитви.

Можливо він і прийшов в храм помолитись, але мабуть забув про свій намір. Він був настільки наповнений собою, що мабуть не вважав за потрібне говорити навіть про свої потреби. Жодного слова про те ким є Бог.

2. Він принижував інших.

-         Принижував всіх крім себе. «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди». На разі він не говорить конкретно про того митника, а так ніби він кращий за будь кого. Можливо ми і можемо дякувати Господа за те, що дякуючи Його милості ми не такі як деякі, які відомі своїми гріхами, але не говорити це так, ніби ми єдина праведна людина на Землі, а всі інші негідники і розпусники.

-         Він з презирством відносився до митника, який стояв можливо десь позаду, або взагалі в дворі язичників, з яким він випадково стикнувся при вході в храм.

Він знав хто такі митники, і про це знали всі люди. Можливо саме тому він сказав що він митник – грабіжник, здирщик, і взагалі у всіх відношення зіпсована людина.

Звичайно це правда. Але хіба ж не можна молитись до Господа (до речі це одне з не багатьох чим займались фарисеї), без докори в адресу ближнього? Яка твоя справа до життя та гріхів інших, дивись на себе.

Можливо гріховність митника доставляла йому стільки ж задоволення як його власна праведність?

Звернення митника до Бога було абсолютно протилежним зверненню фарисея.

Воно наповнене смирення й приниження, в тій самій мірі як звернення фарисея наповнене гордості і самовпевненості.

Молитва митника наповнена розкаяння в гріхах і стремління до Бога, тоді як фарисей був цілком впевнений в собі, і вважав себе самодостатнім.

-         Смирення митника ми бачимо в діях. «А митник здалека стояв…».

Фарисей також стояв, але мабуть забрався так високо наскільки міг, мабуть в найвищу частину двору, або найближче до олтаря.

Я собі уявляю, що митник стояв здалека визнаючи свою негідність і не достойність наблизитись до Бога.

Можливо він не хотів чути принизливих слів з уст фарисея, який бачив що той входив до храму.

Він напевне розумів що Бог бачить і здалека його щире серце, і по Своїй волі може наблизити його через прощення.

-    Він не смів навіть підняти очей до неба.

В той час коли молились в храмі піднімали до неба очі і руки. Він не зробив цього, але він возніс своє серце на небеса до Бога, виражаючи велике бажання. Але пригнічений почуттям сорому не міг підняти навіть очей до неба.

«…бо нещастя без ліку мене оточили, беззаконня мої досягли вже мене, так що й бачити не можу,…» саме так почував себе псалмист Давид, коли робив гріх.

Можливо щось подібне відчував і митник.

Його вигляд свідкував про засмученість духу, яке викликане визнанням гріха.

-         «але бив себе в груди».

Одна людина сказала «Як би я бажав вдарити своє зле серце, якби міг до нього доторкнутись, це отруєне джерело з якого виливаються потоки гріха».

Читаючи старий заповіт ми бачимо що люди які хоронили своїх близьких та оплакували їх, вони били себе в груди. Ось які болі терпів цей митник.

Далі він говорить слова молитви.

Його молитва досить коротка.

Страх, та сором не дали йому можливість сказати більше. Слова мабуть застряли в горлі.

(Згадайте момент свого покаяння, чи не щось подібне відчували ми?)

Але все що він сказав, він сказав з певною ціллю: «Боже, будь милостивий до мене грішного!…»

Слава Господу. Ця молитва почута, і автор цієї молитви пішов до свого дому оправданим.

І ми отримумо виправдання коли в наших молитвах звучать слова покаяння.

Ми маємо розуміти, що якби не милість Божа, жоден з нас вже давно б не те що не молився, нас би просто не існувало.

Давид говорив: «Якщо Ти не помилуєш мене, я навіки загину».

Можна бити себе в груди по двох причинах: мол, я кращий всіх, або я визнаю що я винний.

Що зробив митник:

1. Він визнав себе грішником по природі, і винуватим перед Богом в своїх ділах.

Фарисей не визнає себе грішним. Жоден з його рідних не може дорікнути йому в гріху, і сам в собі він не бачить причини для розкаяння, він вважає себе чистим від гріха.

В свою чергу митник бачить себе злочинцем перед Богом.

2. Він повністю залежить від милості Божої, і лише на неї він уповає. Фарисей опирався на свої заслуги постом і десятинами, а митник відкидав це все покладаючись лише на милість Божу.

3. Він сердечно просить про дарунок милості. Він приходить як вбогий за милостинею, коли вже нічого не залишається окрім голодної смерті.

Чомусь я впевнений, що він говорив про кожен свій гріх визнаючи його, мабуть в розумі він перераховував їх і бачив перед своїми очима, тому що як говорив Давид «гріх мій  лежить переді мною».

Виправдання митника Богом.

Звернення до Бога були різні, який же результат?

Можливо дехто величали фарисея, супроводжували його словом «Амінь» під час молитви, підтримували його. І можливо коли він виходив з храму всі підбадьорювали його, разом з цим з презирством дивлячись на похмурого митника.

Господь, від якого не може скритись жодна справа, слово чи думка, переконує нас в тому, що цей грішник який розкаявся «повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той.»

Фарисей мабуть думав що якщо один з них має бути виправданий, то звичайно ним має стати лише він, але аж ніяк митник, якого не любили люди.

Біблія говорить що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать.»

-         Горді люди – огидні Господу, і вони обов’язково будуть приниженні.

В Йова 40:11 говориться: «Розпорош лютість гніву свого, і поглянь на все горде й принизь ти його!»

-         Смиренні люди, ті що підкоряються Господу будуть підвищенні Господом.

Бог підвищує того, хто приймає це підвищення як милість, а не вимагає його як боргу.

Він буде підвищений до рівня любові Бога до нього, до рівня спілкування з Ним, до стану задоволення самим собою, і переконаний, в кінці кінців буде підвищений до самого неба.

«Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.»

Зверніть увагу, Божа благодать сильна підняти добро зі зла.

Митник – великий грішник, і цей великий гріх привів його до великого розкаяння.

І навпаки, подивіться, як зла сила диявола перетворює добро в зло.

Це прекрасно що фарисей не грабіжник і не блудник, але диявол привів його через це до гордості на його ж загибель.

Хочу щоб я і Ви в молитві завжди розуміли те, до Кого ми звертаємось. Не хай в молитві, перед нашими очима завжди буде як милуючий, святий та праведний Ісус, так і наша гріховність.

В такому випадку, гордості не буде місцю. Адже всі ми потребуємо дії Божої благодаті в нашому житті.

Пам’ятаймо, що саме милістю та «Благодаттю Божою я є те що я є».

Можна бити себе в груди по двох причинах: мол, я кращий всіх, або я визнаю що я винний, але Бог через сина Свого Ісуса Христа виправдав мене і подарував спасіння, давши мені відповідальність жити святим та побожним життям.

1. Господь у святім Своїм храмі, Господь престол Його на небесах, бачать очі Його, повіки Його випробовують людських синів! Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля, ненавидить душа Його! Він спустить дощем на безбожних горюче вугілля, огонь, і сірку, і вітер гарячий, це частка їхньої чаші. Бо Господь справедливий, кохає Він правду, праведний бачить обличчя Його! (Пс.10:4-7)
2. Господи, хто може перебувати в наметі Твоїм? Хто мешкати може на святій Твоїй горі? Той, хто в невинності ходить, і праведність чинить, і правду говорить у серці своїм, хто не обмовляє своїм язиком, і злого не чинить для друга свого, і свого ближнього не зневажає! Обридливий погорджений в очах його, і він богобійних шанує, присягає, для себе хоча б і на зло, і дотримує; не дає свого срібла на лихву, і не бере на невинного підкупу. Хто чинить таке, ніколи той не захитається! (Пс.14:1-5)
3. А тепер повиніться Господеві, Богові ваших батьків, і чиніть Його волю! (Езд.10:11)
4. Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного! (Як.5:16)
5. Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму, бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога моя обернулась на літню посуху! Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: Признаюся в проступках своїх перед Господом! і провину мого гріха Ти простив. (Пс.31:3-5)
6. Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха, бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно. Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм. (Пс.50:3-6)
7. Бо помножились наші переступи перед Тобою, і свідкують на нас гріхи наші, бо з нами переступи наші, а наші провини ми знаємо їх! Ми зраджували й говорили неправду на Господа, і повідступали від нашого Бога, казали про утиск та відступ, вагітніли й видумували з свого серця слова неправдиві… (Iс.59:12,13)
8. Хто ховає провини свої, тому не ведеться, а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний. (Пр.28:13)
9. Піду, повернуся до місця Свого, аж поки провини своєї вони не признають, і не стануть шукати Мого лиця. Та в утиску будуть шукати Мене! (Ос.5:15)
10. Знаємо, Господи, нашу безбожність, вину наших батьків, бо ми проти Тебе згрішили, та не відкидай нас ради Ймення Свого, не безчесть трону слави Своєї, пам’ятай, не зламай заповіту Свого із нами! (Єр.14:20,21)
11. І збентежилося Давидове серце, як перелічив він народ. І сказав Давид до Господа: Я дуже згрішив, що зробив це! А тепер, Господи, відсунь же провину Свого раба, бо я дуже немудро вчинив!… (2Сам.24:10)
12. І сказав Давид до Бога: Я дуже згрішив, що зробив оцю річ! А тепер прости ж гріх Свого раба, бо я зробив дуже нерозумно!… (1Хр.21:8)
13. Якщо проти нас свідчать наші провини, о Господи, то зроби ради Ймення Свого, бо намножились наші відступники, ми Тобі нагрішили! (Єр.14:7)

Сповідаємо наші гріхи

1. А помилки хто зрозуміє? Від таємних очисть Ти мене, і від свавільців Свого раба заховай, нехай не панують вони надо мною, тоді непорочним я буду, і від провини великої буду очищений. (Пс.18:13,14)
2. Хто зійде на гору Господню, і хто буде стояти на місці святому Його? У кого чисті руки та щиреє серце, і хто не нахиляв на марноту своєї душі, і хто не присягав на обману, нехай носить він благословення від Господа, а праведність від Бога спасіння свого! (Пс.23:3-5)

1. Священнослужитель: я сказав: сповідую Господу злочини свої

Всі: і Ти зняв з мене вину гріха мого.

1. Господи, відкрий мої уста, і язик мій звістить Тобі хвалу, бо Ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення, то не любе воно Тобі буде. Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже! (Пс.50:17-19)
2. Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все! (Пс.138:1-4)
3. Бо дві речі лихі Мій народ учинив: покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають. (Єр.2:13)
4. Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій свої задуми, і хай до Господа звернеться, і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато! (Iс.55:7)
5. Тому то тепер промовляє Господь: Верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем та риданням! І деріть своє серце, а не свою одіж, і наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий, і жалкує за зло! (Йоїл.2:12,13)
6. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! (1Iван.1:8)

Сповідування гріхів із Святого Писання

1. Пам’ятай милосердя Своє, о мій Господи, і ласки Свої, бо відвічні вони! Гріхи молодечого віку мого та провини мої не пригадуй, пам’ятай мене, Господи, в ласці Своїй через добрість Свою! Ради Ймення Свого, о Господи, прости мені прогріх, великий бо він! Обернися до мене й помилуй мене, я ж бо самітний та бідний! Муки серця мого поширились, визволь мене з моїх утисків! Подивися на горе моє та на муку мою, і прости всі гріхи мої! (Пс.24:6-7,11,16-18)
2. Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдавай мені кари в Своїм пересерді, бо прошили мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спустилась на мене… Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх, бо провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої, Господи, всі бажання мої перед Тобою, зідхання ж моє не сховалось від Тебе. Провину свою визнаю, журюся гріхом своїм я! Не покинь мене, Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене, поспіши мені на допомогу, Господи, Ти спасіння моє! (Пс.37:2-5,10,19,22,23)
3. Тому, Господи, не ув’язни милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай завжди мене стережуть, бо нещастя без ліку мене оточили, беззаконня мої досягли вже мене, так що й бачити не можу, вони численнішими стали за волосся на моїй голові, і серце моє опустило мене… Зволь спасти мене, Господи, Господи, поспіши ж бо на поміч мені, (Пс.39:12-14)
4. Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха, бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно. Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм. (Пс.50:3-6)

Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене і я стану біліший від снігу. Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої позагладжуй. Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови. Не відкинь мене від Свого лиця. Верни мені радість спасіння Твого, і з лагідним духом підтримай мене. Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже! (Пс.50:9-19)

Прослухати проповідь

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити проповідь можна тут

Вступ.

Як сьогодні можна охарактеризувати служіння ідолам. Перша картина, яка приходить на розум, коли люди намалювали собі Бога, або вирізали з дерева, і починають йому поклонятись. І можливо з великим задоволенням ми можемо собі сказати, що в нашій країні уже нема ідолопоклонства, і ця тема стала не актуальною. Так, з однієї сторони, можливо це може нас потішити, коли не враховувати той невеличкий рух «Рун віри» який так відчайдушно бореться за життя, та насправді це вже ні кому не цікаво. Тому саме сьогодні ми будемо прагнути подивитись на те, що насправді Бог називає ідолослужінням, і чи можемо ми з впевненістю сказати про те, що в сучасності немає ідолопоклонства. Чи все ж воно є?

Варто виділити два терміна, які зазвичай ми бачимо як один, а саме, це ідолослужіння, та ідолопоклонство. Як не дивно, та нам ці два терміни, тільки допоможуть побачити, чи є ця проблема в сьогоднішньому розвинутому, урбанізованому суспільстві.

Перш за все, розглянемо Божі заповіді, в яких зустрічається застереження про ідолопоклонство.

2 Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.

3 Хай не буде тобі інших богів передо Мною!

4 Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею.

5 Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене,

6 і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.

(Вих.20:2-6)

Природа ідолослужіння.

Коли дивишся на ці рядки, складається таке враження, що Богу не подобається конкуренція, Бог бажає, щоб усе поклоніння належало тільки Йому. В чому була проблема ідолопоклонства. Люди бажали поклонятись Богу, мати з ним стосунки, та при цьому не з живим Богом, творцем всього, а саме видумувала бога в своєму серці, вірячи в ілюзією. Тому ідолопоклонство має під собою значення надія на бога, який вигаданий. Вималюваний в уяві людиною бог, якого хоче бачити сама собі людина, або уявляє.

Люди хочуть бачити Бога такого, який відповідає їхній уяві.

Бог не бажає миритись з тим спотворенням, яке будує людина, і говорить про свою заздрість. Бог бажає, щоб людина пізнавала Бога такого, який Він є насправді, покорялась Його суверенітету, та шукала з ним стосунків. Тому що не людина центр вселеної, а Творець. Бог сказав в Своїм Слові, що слави Своєї не віддасть ні кому. Це перша причина чому Бог не мириться з ідолопоклонством. Людина мусить пізнавати Бога, а не будувати в уяві своїй якого вона хоче Його бачити. Я часто чув навіть від християн, такі слова «я не можу вірити в такого Бога…» в контексті розмов про Кальвінізм, та Армініанство.

8 Я Господь, оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам, ні хвали Своєї божкам. (Iс.42:8)

Природне бажання, належної хвали.

Господь не бореться з конкуренцією, тому що немає Богів крім Нього. А бажає, щоб люди пізнавали Його через усе, природу, Слово Його, дії Його. І віддавали належну хвалу. Для того, щоб це збагнути варто подивитись на людину, як образ і подобу Божу. Людина митець, яка щось створила, не бажає щоб її робота виходила під іншим іменем, для цього створила, закони про авторські права, які і допомагають людині зберегти ту славу, яка належить цьому митцю. Ті твори, які він створює славлять його, те діло яке створює людина показують на свого творця. Тому Бог не бажає втрачати авторські права, а все належить Йому. І коли замість того, щоб визнати Його авторитет, людина спотворює це Бог називає це гидотою. Тому ми прийшли до розуміння одного з видів ідолопоклонства.

Перший вид ідолопоклонства «служіння іншим богам».

Чому так сталось? Тому, що людина згрішила, і перестала будувати стосунки з Богом, складаючи сама собі своє життя так, як вона вважає за потрібне. По великому рахунку, людина стала сама собі богом, що в будь якому разі, робить її ідолопоклонником. Через це люди, можна сказати, і не мали вибору, живучи без Бога люди малювали самі собі Бога, або жили безбожниками, атеїстами. В любому разі була велика потреба, щоб Бог сам об’явився людям, і без цього люди просто приречені на ідолопоклонство. Через те, що Бог не видимий, всім розумним людям сучасності потрібно щось більше ніж слова «увіруйте». А ті які увірували в щось є велика не безпека вірити в марноту, і продовжувати бути ідолопоклонниками. Як Бог міняє їхнє природне ідолопоклонство на віру в Нього?

Бог відкрився народу Своєму.

2 Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.

3 Хай не буде тобі інших богів передо Мною! (Вих 20:2,3)

З перших рядків говорить до народу «Я Бог який є живий, справжній, і Я об’явився вам» ось як можна перефразувати слова Бога до нас – «Я не бажаю, щоб ви служили іншим богам», нагадуючи про те, що Він зробив для них. Вони раніш не знали Бога, не бачили чуд Його, були можна сказати в темряві, хоч не повністю, адже Бог працював з їхніми праотцями. Всі ідолопоклонники молились до своїх богів бажаючи якоїсь допомоги, на цьому і побудована будь яка релігія. Можливо тому люди служили багатьом богам, тому що не знали якого вибрати. Або бачили що Бог не один. Люди за своїм розумом видумували собі богів та служили їм. Але Він наголошує Ізраїльтянам. Мовляв, ви не в такому становищі в якому були раніше, і не в такому становищі як усі люди на земля, які моляться марноті, випробовуючи, який то бог допоможе. Ви пізнали, що нема іншого Бога крім Мене. І вірним буде те, що саме Бог забажав відкритись їм, а не вони знайшли Його. Як це сталось?

Бог протягом їхнього виходу використав не просто однин з прикладів своєї могутності. Бог використав десять кар, які були направлення на те, щоб засудити інших богів, показавши, що вони ніщо, що їх не існує, це просто плід їхньої уяви і не більше. По друге переконати народ в тому, що до них промовляє істинний Бог, як можна не увірувати бачачи так багато Божих чуд. І по третє показати на те, що Бог не бажає миритись з синкретизмом, змішуванням різних релігій, чи просто атеїзмом, який насправді теж має в своєму центрі авторитети, яким служить, Та зважаючи на свою зарозумілість, не помічають того, що служінням самому собі, ідолу.

3 Хай не буде тобі інших богів передо Мною! (Вих.20:3)

Бог застерігає народ свій, щоб після того, як Він відкрився їм вони не мали в своєму житті інших богів.

Як нам в теперішній час розуміти ці слова? Бог в Новому заповіті сказав, що ніхто не прийде до мене поки Отець не притягне Його. Таким чином ми маємо багато спільного з Божим народом, ми є один народ Божий адже, ми люди яких Бог притягнув, відкрився нам в нашому житті. Це показує на Божий вплив на нас, через який ми і прийшли до віри в Ісуса Христа. Варто повніше розглянути те як Бог об’являється людям.

Методи Божого об’явлення?

Загальне об’явлення.

Вся природа свідчить про те, що Творець існує, і це ми називаємо «загальне об’явлення». Бог об’явив усім людям про своє існування, і відкидання цього факту Бог називає затьмаренням, свого розуму.

20 Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, 21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. (Рим.1:20,21)

Загальне об’явлення не спасає людину. Тому існує два види ідолопоклонства, люди які дивляться на загальне об’явлення, або свідомо відкидають його, стаючи ідолопоклонниками, або видумують богів собі, що теж робить їх ідолопоклонниками. Для обох цих категорій характерно лише одне. Бог їм не об’явився, по особливому, або мовою Євангелія, «не притягнув їх». Так Ісус заспокоював фарисеїв, які не могли увірувати у Нього, та сердились, ремствували.

43 А Ісус відповів і промовив до них: Не ремствуйте ви між собою! 44 Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, і того воскрешу Я останнього дня. (Iван.6:43,44)

Особливе об’явлення.

Тому, існує ще і особливе об’явлення, коли Бог притягує людину до себе. Людину, яка ні коли в житті не планувала пов’язувати своє життя з християнством, Бог втручається в її життя, і змінює це. Це схоже було на Юдеїв, які були в безвихідному становищі і Бог об’явився їм через різні чудеса. І те що Бог є живий саме в Ізраїлі видно було не тільки для Юдеїв, але і для усіх оточуючих людей. Але зауважте що це нічого не змінило в їхньому житті. Вони залишились бути ідолопоклонниками. Чому? Тому що Бог по своїй суверенній волі вибрав Ізраїльтян, їм об’явився та вивів їх з Єгипту.

Другий вид ідолопоклонства «служіння самому собі».

Ось як люди міркують про себе, до того як Бог їх переконає, притягує. Люди стають з боку, і говорять, що можливо християнство і правильна релігія, можливо і ні, а можливо мусульманство, чи взагалі все це вимисел людського розуму. Ленін називав релігію опіумом для народу. Маючи на увазі, що релігія існує для того, щоб затьмарити розум, пустими, та не реальними обіцянками в майбутньому. Чи можемо ми назвати це ідолослужінням. Так безперечно, адже це так схоже на Єгиптян, які думали в своєму житті, якому це Богу поклонитись, який то Бог допоможе? І через те, що Бог їм не об’являвсь закономірно були ідолопоклонниками, або атеїстами. І Бог засудив усіх їхніх богів, відкривши їхні очі, що то не боги, що то тільки плід їхньої уяви, Він просто висміяв їх. Тому ідолопоклонство це віра в ніщо, або не віра в істинного Бога. І коли ми задаємо собі запитання чи існує ідолопоклонство в сучасності, то можемо відповіти «так», і таких людей нажаль набагато більше ніж тих, яким Бог відкрився. Ці люди хоч і не падають ниць перед статуями, та стоять з боку, від християнства, і кажуть в нас свобода віро визнання, нам байдуже в кого вірять наші громадяни. Та чи може бути нейтральна сторона між тим щоб слухати Бога, та не слухати. Служити Йому чи ні. Хочуть люди того чи ні але вони мусять мати тільки одну з цих позицій, третього не дано. Тому вибір існує тільки в тому чи ти Богопоклонник, чи ідолопоклонник, в різних формах свого проявлення. Тому люди можуть і не вважати себе атеїстами, та все ж бути далекими від Бога.

Можливо ми скажемо, що їм Бог не відкрився, так, але що це міняє, наше завдання визначити, що таке ідолопоклонство, і чи існує воно в сучасності. І навіть коли ми сьогодні сидимо, в цій залі, і хтось роздумує, а чому це я маю вірити в існування цього Бога, я не бачу ні який чуд. Друзі, я ні чого не можу зробити для вас, тому що сам, нещодавно був в такому стані.

Мене цього тижня спитала одна вчителька в лікарні – «ти вчив в школі що Бога нема? Так. Чому ж ти віриш Бога, чим ця теорія для тебе більш приваблива ніш теорія Дарвіна?». І я здивувався, тому що ця жінка мала рацію. Я ніколи не планував пов’язувати життя з християнством, хіба що номінально. І що змінило моє положення? Тільки Божий вплив, тільки Боже об’явлення мені. Тому ідолопоклонство, це віра в ніщо, або віра в іншого Бога. Все що лежить за рамками віри в Христа, легко можна назвати ідолопоклонством.

Атеїзм. Представники такої теорії хваляться перед іншими, що вони не залежні ні від кого, що вони вільні. Та не можна атеїзм назвати абсолютно нейтральною позицією, тому, що в любому разі людина мусить комусь служити, або Богові, або…  Це те про що ми говорили вище. Та є і друга сторона, по якій ми можемо в атеїзмі впізнати ідолопоклонство.

Хоч атеїсти і не поклоняються видуманим богам, що має значення того, що їх навіть загальне об’явлення не переконує, та все ж, вони мають кому поклонятись. Вони служать собі, і ведуть людино центричне життя. В любому разі повторюється та ж історія, яка була в Едемському саду. Сатана підійшов до людини, і запропонував її припинити слухати Богу, і таким чином стати самому собі Богом, слухати тільки себе. І людині це сподобалось, людина і досі возвеличує, і служить собі зробивши з себе бога. І Господь застерігає нас і цього виду ідолослужіння називаючи його саме цим іменем.

5 Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження, 6 бо гнів Божий приходить за них на неслухняних. (Кол.3:5,6)

Ці люди не припадали коло статуй якихось звірів, не будували жертовники, більше того автор звертається до християн, які під страхом смерті не будуть поклонятись ідолам. Та небезпека існує, тому, що Апостол визначає інший рід ідолослуження, це служіння самому собі. І Бог застерігає нас, що сьогодні це реально для нас, ми можемо сьогодні спокуситись на те, щоб служити самому собі, і будемо покарані. До речі, варто зауважити чому Бог карав свій народ. Завжди при двох обставинах, коли вони бажали чинити волю свою, що означає служити собі, або поклонялись богам інших народів. В любому разі це було противне для Господа. І чому Бог це робив? Щоб відвернути народ свій від ідолопоклонства. Для людей, які в Заповіті з Господом, Бог не буде зітхаючи дивитись на нашу невірність, а буде постійно повертати нас до себе. Бог називає себе ревнителем. Це висловлює почуття, які не можуть змиритись з невірністю.

Третій вид ідолопоклонства «служіння Богу не згідно Слова Його».

Бог застерігає Ізраїльтян не робити собі ніякого зображення і не поклонятись Йому.

4 Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. (Вих.20:4)

З однієї сторони, Господь показує, що Він не бажає, щоб народ Його поклонявся ідолам, яким він звик поклонятись. Та з іншої сторони, Бог вказує на те, що поклоніння Йому має бути не таким, яким вони це собі уявляють. Що і буде робити в їхній уяві іншого Бога, а по суті ідола.

Бог застерігає народ Свій не просто про те, щоб не зробити собі бога надуманого, якому вони будуть віддавати ту славу, яка належить Йому. А ще й говорить не служи йому. Тому що служити потрібно тільки Йому. Що для нас є «служити Богу»? Перш за все коритись Йому в усіх сферах свого життя. Потім поклонятись, Йому.

Служити Богу.

В роботі, в служінні, в сім’ї. Дивним є те, що людина завжди продовжує бажати робити все по своєму, але Яхве бажає бути Богом в повному значенні цього слова. І щоб народ Його був покірний Йому навіть в релігійних питаннях. В питаннях літургії, та поклоніння.

Поклоніння Богу

Коли говорити про спосіб поклоніння Йому, Він не сказав що робіть так як ви привикли, або робіть служіння, щоб було цікаво для вас, чи як імпонує вашим культурним особливостям. Бог заборонив народу створювати зображення та поклонятись їм. Бог визначив які жертовники мають бути для Нього, з якого матеріалу… І коли народ хотів по своєму робити поклоніння для Яхве, Бог це розцінював як ідолопоклонство. Ось один із прикладів.

4 І взяв він це з їхньої руки, і вформував його в глині, і зробив із нього лите теля. А вони сказали: Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю! 5 І побачив це Аарон, і збудував жертівника перед ним. І кликнув Аарон та й сказав: Завтра свято для Господа! (Вих.32:4,5)

В мові оригіналу вираз «завтра свято для Господа» написано, як «завтра свято для Яхве» використовується те унікальне ім’я Бога, яке сьогодні відоме тільки як приголосні букви. Це те слово яким Бог називає Себе при кущі, говорячи з Мойсеєм. Тому коли Аарон, та народ зробили це «служіння» вони мали на увазі служіння Яхве, та по своєму. Знехтувавши тим, що сказав їм Бог, знехтувавши Словом Божим. І таких прикладів в сучасності просто безліч, і саме в християнстві. Коли людям байдуже, що Бог говорить в Слові своєму, і створюють релігію згідно традицій, як їм хочеться, чи як їм цікавіше, чи урочистіше. Це приводить не до поклоняються істинному Богу, а служінню іншому Богу, надуманому в розумі своєму, не такому Богу, який об’явився в Слові Своєму.

Ось ще один з прикладів. Коли Ісус говорив з Самарянкою, вона задала Йому дуже влучне питання, ми вклоняємось на горі, а Юдеї в Єрусалимі, що є вірним поклонінням?

20 Отці наші вклонялися Богу на цій ось горі, а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись. 21 Ісус промовляє до неї: Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви. 22 Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння від юдеїв. 23 Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. 24 Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись. (Iван.4:20-24)

Ісус чітко розрізняє, і показує що вони вклоняються тому, що не знають. Що це має для нас означати? Що ці люди поклоняючись Богу, не Господу істинному поклоняються, а надуманому богу, що в суті своїй є ідол. Яке розчарування, для неї, та для всіх людей. Які все життя сумлінно, з ревністю служать Господу, в результаті будуть обмануті, та звинувачені в ідолопоклонстві, тому що поклоняються не згідно Слова Божого.

А також Ісус вказує, яке поклоніння було і буде завжди угодне в Господі «в дусі та в правді». І коли ми слухаємо нашого Господа, ми не будемо винні в цьому виді ідолопоклонства, яке так само загрожує нам як і попередні види. Коли ми будемо ігнорувати те, як Бог об’являє Себе в Слові Своєму, ми формуємо свого бога в нашому розумі, а не приймаємо Того, який об’явився. А також коли ми служимо не так, як хоче того Бог, ми служимо не Йому.

Звернення до людей заповіту.

Надзвичайним моментом буде для нас те, що Бог говорить не до всіх народів, а до особливої ланки, яку Він вибрав, об’явився їм, і застерігає їх, щоб вони не поклонялись ідолам. І як результат Божого покарання Бог говорить такі слова.

5 Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, (Вих.20:5)

Так, ці слова мають відображення і в тих народах які не служили істинному Богу, і не любили Його, та не варто забувати, що Дух Святий показує на відповідальність в заповіті. Відповідальність любити Його. Ось саме на любові, Бог формує наші стосунки в заповіті, ми маємо Йому поклонятись та служити не тому, що ми побачили диктатора, а тому що ми любимо Його. Ми маємо стерегтися будь якого виду ідолопоклонства, в сучасності. І покарання Боже теж говорить про любов Його до нас, адже Він карав народ Свій щоб відвернути від ідолопоклонства, та навернути до Себе. І в Новому заповіті Бог показує, що Він карає тому, що любить і не хоче щоб ми загинули.

6 Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! (Євр.12:6)

Бог називає нас синами, а Себе батьком нашим, і це не означає для нас, що ми не повинні стерегти сьогодні життя наше від ідолі, адже батько все простить. Ні саме через любов до Нього в усіх сферах нашого життя повинен панувати Господь.

Як вберегтись нам від Ідолів.

На сьогоднішній день для християн небезпечним є два види ідолослужіння.

• Ідолопоклонство «служіння собі».

17 І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві. 18 Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! 19 Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них! 20 Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господові приємне! 21 Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони! 22 Раби, слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячись Бога! 23 І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господові, а не людям! 24 Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господові Христові. 25 А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на особу! (Кол.3:17-25)

Господь учить нас в усьому не собі догоджати, а Богу. Та це стосується навіть дітей наших, які мають вчитись слухати батьків, служачи Господу. Навіть їм уже загрожує служіння собі, своїм бажанням.

• Ідолопоклонство «не згідно Слова Божого».

24 Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись. (Iван.4:24)

…Павло написав був до вас за даною йому мудрістю,16 як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та не зміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибель свою. (2Петр.3:15,16)

Висновок.

Тому ми можемо відзначити три типи ідолопоклонства.

1.      Поклоніння іншим Богам, видуманим, богам, бовванам.

2.      Поклоніння самому собі.

3.      Поклоніння Богу не згідно Слова Божого.

Збережи Господи нас від ідолопоклонства, та ідолослужіння, а допоможи служити, та поклонятись істинному Богу, Творцю нашому. Слава Отцю і Сину і Святому Духу. Амінь.

Матеріал взятий з сайту “Реформатский взгляд”

Воскресный День 4

ВОПРОС 9

ПОВИНЕН ЗА БЕССИЛИЕ

Заметки

1. В предыдущих главах мы уже отметили, что человек не может исполнить закон Божий. Даже частично. Таким образом, мы становимся перед вопросом: разве это справедливо, что Бог требует от человека невозможного? Ведь несправедливо требовать от ребенка сделать то, на что способен только взрослый. Но грешник – не ребенок. Ему было дано все, в чем он нуждался, для выполнения предстоящей ему задачи (Бог так сотворил человека, что он был способен к этому). Но человек отбросил эти инструменты (ограбил сам себя). И не просто по неведению, а по злоумышленному непослушанию. По своей глупости, внушение дьявола он поставил выше Божьей заповеди. Поэтому он повинен за свое бессилие.

2. То, что все это полностью применимо к Адаму, не вызывает возражений. Но мы? Мы-то никогда не обладали теми дарами, которые были у Адама! Поэтому вполне объяснимо, почему Компендиум ставит такой вопрос: “Касается ли нас непослушание Адама?” Ответ должен быть таковым: “Да, и нас касается; потому он – отец всех нас, и все мы в нем согрешили”. Катехизис утверждает то же самое, говоря о человеке и подразумевая, что его действие коснулось всех его потомков.

3. Адам был не просто человек – один из многих. Люди не существуют сами по себе. “От одной крови Бог произвел весь род человеческий” (Деян. 17:26). Он сотворил людей так, что они связаны друг с другом как органическое целое, – подобно тому, как ветки одного дерева связаны с корнем или как члены тела связаны с головой. Можно сказать и больше. Связь между людьми не только материальна, но и духовна. Это не только кровная связь. Это еще и связь завета! См. о завете творения: Введение, 3.Г.

4. Согласно этому завету, Адам – это не только наш отец, но и наш законный представитель. Мы настолько связаны с Адамом, что Писание говорит: “в нем все согрешили” (Рим. 5:12). Адам согрешил не просто за нас или от нашего имени: наша связь с ним настолько тесна и существенна, что мы согрешили в нем! В нем мы сами отбросили наши превосходные дары!

В Новом голландском переводе текст звучит так: “ибо все согрешили”[6]. Может, такой перевод и заслуживает предпочтения. Ведь это не изменяет смысла. В Новом голландском переводе приводится такое примечание: “Это означает, что с одним человеком – Адамом – согрешили все. Это одно преступление было грехом всех”.

5. Итак, мы виновны в Адаме. Еще до того, как мы сами грешим, мы уже виновны пред Богом (Пс. 50:7). “Ибо, как непослушанием одного человека сделались многие грешными, так и послушанием одного сделаются праведными многие” (Рим. 5:19). Эту унаследованную от Адама вину мы называем первородной виной. См. также 1Кор. 15:21 и стихи далее.

6. Мы уже говорили о первородном осквернении. Есть различие: первородная вина – то есть что в Адаме мы становимся виновными пред Богом; и первородное осквернение – то есть что греховность Адама распространяется и на нас.

7. Наше греховное сердце противится мысли о том, что мы виновны в Адаме. Оно протестует против включения нас в Адама. Но разве Бог не имел права сотворить человека так, как Он сам хочет, и разве Он не имел права заключить с ним завет? Мы несчастны не по причине Божьих действий, а потому что разрушили то доброе, что дано Богом, и неправильно используем это доброе к собственной погибели. Нам же приличествует не возражать. И молиться Богу, Который приносит искупление на основе того же закона “один за всех”.

А. См. о первородном грехе – Бельгийское исповедание, артикул 15.

Б. Также в Канонах Дортского Синода (I.1) провозглашается справедливость Бога в осуждении грешников.

В. О грехопадении и его следствиях говорится в Канонах Дортского Синода (III-IV.1-3).

Г. Обрати внимание и на то, как это учение отражено в первом вопросе в Чине крещения.

Вопросы

1. Как случалось, что человек не может исполнить закон Божий?

2. Касается ли нас непослушание Адама?

3. Что значит, что Адам – нам больше, чем отец?

4. Каким сотворил Бог род человеческий?

5. Что связывает нас, кроме кровных уз?

6. Что сказано в Рим. 5:12? И в Рим. 5:19?

7. Что такое первородная вина? Первородное осквернение?

ВОПРОС 10

БОЖЬЕ НАКАЗАНИЕ

Заметки

1. Наказание – это возмездие; оно служит для восстановления нарушенной справедливости. Из этого следует, что наказание должно быть пропорциональным преступлению (Исх. 21:24,25). Божья справедливость была попрана нашими грехами. Для восстановления нарушенной справедливости необходимо нести наказание. Делающий зло должен встретиться со злом.

2. Или же Бог, возможно, хочет оставить грехи безнаказанными? Но Он ужасно разгневан из-за греха. “Чистым очам Твоим не свойственно глядеть на злодеяния” (Авв. 1:13). Божий гнев выражает Его неприятие и сопротивление греху. Вся Божья святая сущность отворачивается с отвращением от греха. Он не может смотреть на это спокойно. Даже Писание говорит: “Бог – судия праведный, и Бог, всякий день строго взыскивающий” (Пс. 7:12). И как ужасен гнев Божий! “Кто знает силу гнева Твоего, и ярость Твою по мере страха Твоего?” (Пс. 89:11). Бог – не тот судья, который наказывает только потому, что так велит закон, при этом сам оставаясь равнодушным. Напротив: грешник обнаруживает, что Сам Бог восстал против него в Своем гневе. Вся Божья святая сущность сама противостоит грешнику.

3. Гнев человеческий – несправедлив, но гнев Божий – справедлив. Он гневается не потому, что сердит, а потому что свят. И наказывает Он в святой сочувственности, но “по [то есть в соответствии с] Своему праведному суду”. Кому дано много, от того много и потребуется. Тиру и Сидону отраднее будет в день суда, чем Капернауму и Вифсаиде (Мф. 11:20-24).

4. Бог изливает Своей гнев как на прирожденные (первородные), так и на личные (сделанные конкретным человеком – через нарушение или пренебрежение) грехи.

5. Божья кара частично “естественна” – в том смысле, что “сама” вытекает из греха (грех наказывает сам себя: прелюбодеяние, невоздержанность), а частично “неотвратима” – в том смысле, что происходит от Самого Бога в ответ на преступление. Она может быть временной, когда испытывается уже здесь, во временной жизни (во всех нарушениях благополучия и мира – в болезни, войне, раздоре, раскаянии), и вечной (после этой жизни). Эту вечную кару Писание отображает преимущественно в образах: внешняя (то есть темнейшая) тьма, огонь неугасимый. Как не видел того глаз, что приготовил Бог любящим Его, так и не представляло того сердце, что Бог приготовил ненавидящим Его. Они “… подвергнутся наказанию, вечной погибели, от лица Господа и от славы могущества Его” (2 Фесс. 1:9).

6. Суть кары – в проклятии, то есть в личном неудовольствии Бога. Сначала – в Божьем сердце: Он ненавидит творящих несправедливость. Потом – в Его Слове: ничего доброго о них Он не говорит. Он проклинает их. И, наконец, – в действии: Бог отталкивает человека, что приводит к его погибели.

Вопросы

1. Что такое наказание? Для чего оно служит? Какому правилу оно должно отвечать?

2. Что такое гнев Божий? Как Бог относится ко греху? Что такое первородный и личный грех?

3. Как Бог карает грех? Кого наказывает больше?

4. Чем Бог карает грех?

5. Кто такое временная и вечная кара?

6. В чем суть кары?

7. Что сказано в Авв. 1:13 и Пс. 89:11?

ВОПРОС 11

БОГ ВЕРЕН

Заметки

1. Здесь указывается на последнюю тщетную попытку опровергнуть доводы Катехизиса. Грешник отказывается смириться, что он, мертвый во грехах и преступлениях, подлежит вечному наказанию. Он уже не находит лучшей увертки, как утверждать, легкомысленно и беспечно: “Но Бог же милостивый!” И это правда. “Бог Свою любовь к нам доказывает тем, что Христос умер за нас, когда мы были еще грешниками” (Рим. 5:8). Но в Своей милости Бог не уходит от Своего же Слова. Он справедлив.

И Его справедливость, а именно верность сказанному Им же Слову, требует высочайшей, то есть вечной кары для грешника.

2. Эту кару нельзя назвать непомерно суровой, потому что: а) грех противостоит высочайшей величественности; б) по своей сути грех вечен, он не знает покаяния.

3. Грешник заслужил наказание души и тела. Потому что он грешен и душой и телом. И грешник понесен эту кары, если не будет искуплен от нее Христом.

4. То, что Бог серьезно и настоятельно преподает нам это учение, ясно из Его милости. Этим Он сегодня приводит нас к осознанию того, что нужно для нашего мира, и научает нас страху Господнему, чтобы мы покаялись.

5. О вечной каре следует размышлять со смирением. Здесь кроется много тайн.

А. Мы видим, что этот ответ Катехизиса почти дословно совпадает с Канонами Дортского Синода (II.1).

Б. О Божьей справедливости см. Бельгийское исповедание, артикул 20.

Заблуждения

Учение об условном (обусловленном) бессмертии, согласно которому ни один человек не есть бессмертен, если не соответствует условию веры. Поэтому вечно жить будут только верующие, а вот безбожники, умирая, прекращают существовать (так учат Свидетели Иеговы).

Некоторые также учат, что в аду люди постепенно будут приходить к покаянию. Но все это явно идет вразрез с Писанием.

Вопросы

1. Разве Бог не милостив? Как Он проявил ее?

2. Отложил ли Бог наказание по Своей милости?

3. Можно ли считать вечную кару непомерно суровой?

4. Касается ли вечная кара только духовных страданий?

5. Не слишком ли жестоко говорить людям в этой короткой жизни о вечной каре?

6. В чем заключается учение об условном бессмертии?

7. Что еще было придумано людьми, чтобы отрицать вечность кары?