Прослухати проповідь

Прослухати проповідь .mp3

Прослухати проповідь .mp3

Прослухати проповідь .mp3

План-конспект проповіді

Тема: Вовки серед овець.

Є одна закономірність, яку кожен служитель і кожен член церкви помічає перебуваючи певний період в церкві. Можливо менше це помічають люди які народилися в заповітніх сім’ях, але ті хто приходить до церкви в зрілому віці це обов’язково помічають.

Отож, закономірність полягає в наступному: Спочатку ти бачиш і уявляєш собі церкву Христа на землі святою та без вади і плями, а пізніше починаєш бачити що це зовсім не так. Починаєш бачити що люди там також грішні, і часто навіть нечестивіші за тих, кого ти знав до того як став частиною тієї чи іншої церкви.

В розумі людини виникає конфлікт, і вона йде до пастиря, задаючи йому запитання: – що це за церква? – що з нею трапилося? – я уявляв собі все по-іншому? – Невже такі люди можуть бути в церкві? – пасторе, чому ви нічого не робите? (Хтось більш радикальніший каже: – що ти тут розвів, пасторе, їх треба всіх порозганяти, так до речі, сказав один чоловік, який всього декілька раз був в церкві, але добре знає християн по за церквою в практичному житті).

Можна з впевненістю сказати, що багатьох людей саме це відкидає від церкви, і саме те, що вони з негативної сторони знають багатьох християн, закриває для них двері тієї чи іншої церкви.

Є християни, які залишають церкви, посилаючись на те, що Церква Ісуса Христа має бути «славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!» (Еф.5:27). Але потрібно почути те, що говорить Сам Христос про Свою церкву.

1. Чого навчає Сам Христос про церкву в Своїх притчах?

• Мв.13:4748 – «Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають.»

Невод – це місце де перебуває вся риба аж до

моменту, коли його не витягнуть на берег, і пересортують всю рибу.

• Мв.13:24-30 – «Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї.»

Церква – це поле, яке засіяне спочатку добрим насінням, а потім ворог насіває

кукіль, і вони ростуть поряд аж до жнив.

• Мв.3:12 – «У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім.»

Церква – подібна як тік, де зерно насипане великою горою так, що все сховане під соломою. Щоб його відокремити, потрібно все просіяти, і тільки тоді зерно буде зібране до засіків.

З цих притч ми бачимо, що Церква це місце, в якому

знаходяться різні люди. І ніхто точно до кінця не знає про те, хто з них насправді є дитиною Божою, окрім Голови Церкви – Ісуса Христа. І я скажу, що це не є відповідальність людей в церкві вирішувати про когось, а Писання закликає нас аналізувати себе, слідкувати за собою, чи у вірі я. Коли Писання нас навчає про те що Дух Святий свідкує духу нашому, то там йдеться про те, що свідкує мені про мене, а не про інших.

Може хтось скаже, що хіба ж не видно по житті

людини, по служінні, по відвідуванні? А я Вам скажу, що ми дуже легко можемо помилятися про інших, а також і про себе, будучи сильно самовпевненими. Писання нас закликає аналізувати себе.

Цими притчами Христос нам показує те, що до останнього дня тут на землі, Церква Ісуса Христа завжди буде страждати від тягаря нечестивих людей. І даремно бажати бачити її без плями та вади тут на Землі.

Ще св. Августин писав, що «По таємному та скритому Божому передбаченню є багато овець по за церквою, і багато вовків в середині неї».

1. Про недосконалість Церкви, та народу Божого.

Але хіба можна недосконалу церкву називати Святою?

Звичайно, що церква не просто  так називається святою. Але нам потрібно бути дуже уважними розглядаючи та тлумачачи природу її святості. Якщо ми вважаємо, що тільки Церква яка досконала у всіх своїх відношеннях може називатися Церквою, то ми такої просто не знайдемо тут на землі.

Апостол Павло писав до церкви в Ефесі 5:25-27 «Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освяТИТИ, очистивши водяним купелем у слові, щоб постаВИТИ її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!»

Правдою є те, що Господь з дня на день працює над Своєю церквою для того, щоб стерти з неї плями і її очистити. Звідси ми розуміємо, що святість церкви ще не є досконалою. ЇЇ святість така, що вона кожен день виростає, але ще не досягла досконалості.

Не дивлячись на те, що від початку світу весь людський рід повністю зіпсований Адамовим гріхом, Бог не забув і турбувався про те, щоби з всієї цієї зіпсованої маси народу, освятити Собі своїх дітей, Церкву. І протягом всієї історії ми не знайдемо періоду, коли б Господь не проявляв Свої милості до Церкви.

В книзі пророка Єремії31:35-36, Господь говорить до Свого народу, до церкви: «Так говорить Господь, що сонце дає вдень на світло, і порядок місяцеві й зорям на світло вночі, що порушує море й шумлять його хвилі, Господь Саваот Йому Ймення! Як відійдуть устави ці з-перед обличчя Мого, говорить Господь, то й насіння Ізраїлеве перестане народом бути перед обличчям Моїм по всі дні. Так говорить Господь: Так як небо вгорі незміриме, і не будуть досліджені долі основи землі, то так не відкину і Я все насіння Ізраїлеве за все те, що зробили, говорить Господь!» – це Слово Бога про Своє відношення до Його дітей, до церкви Своєї.

1. Про милість Божу до Своїх дітей.

Давайте повернемося до джерел Церкви, до патріархів. Може хтось скаже що спільного мають патріархи до церкви? Адже так само як віруючих в Новому Заповіті ми називаємо Новозавітнім Ізраїлем, то так само народ Божий в Старому Заповіті ми можемо назвати Церквою. І по великому рахунку, немає різниці як називався народ Божий в різні періоди історії, головним є те, що це народ Божий.

Отож, говорячи про Божу милість до Свого народу, звернемо увагу на патріархів.

• Вони були обрізанні (мали знак заповіту) і прийняті в заповіт з Господом. Це віруючі люди.  Немає сумнівів в тому, що їх батьки навчали їх жити в правді та покорі Господу, але:

-            Дехто з них задумали вбити свого брата (Бут.37:18). Звідки такі думки в дітей Божих? Це жахливе зло навіть для самий закінчених злочинців.

-            Потім, послухавшись все-таки поради Юди, вони продали свого брата (37:28), але і це було жорстоко.

-            Симеон і Левій винищили всіх чоловіків Сихема, щоб відомститися за сестру (34:25), за що батько їх засудив.

-            Рувим збезчестив всіх наложниць свого батька (35:22).

-            Юда, яким керувало бажання тіла мав близькість зі своєю невісткою (38:16), переступивши всі етичні рамки.

Але, замість того щоб викинути їх з числа вибраного народу, вони були поставленні в його керівництві.

А коли згадати Давида, який керований своєю хтивістю, крім сексуально гріха вчинив ще й вбивство? Адже він вже був відродженим, і мав особливе ім’я, яке було вище всіх імен дітей Божих. – І йому було прощено все.

Таким прикладам немає кінця.

Що ж робить Господь?

1. Господь закликає свій народ до покаяння, і дає надію на прощення.

Коли Соломон, якому також було до святості як і нам,

при всій своїй мудрості, побудував храм і освячував його, то чи пам’ятаємо ми те, яким було його призначення?

Прочитаймо (1Цар.8:46-52) «Коли вони згрішать Тобі, бо немає людини, щоб вона не згрішила,  і Ти розгніваєшся на них, і віддаси їх ворогові, а їхні полонителі відведуть їх у неволю до ворожого краю далекого чи близького, і коли вони прийдуть до розуму в краю, куди взяті в неволю, і навернуться, і будуть благати Тебе в краю полонителів своїх, говорячи: Ми згрішили, і безбожне чинили, були ми винні; і коли вони навернуться до Тебе всім своїм серцем і всією душею своєю в краю ворогів своїх, що їх поневолили, і помоляться до Тебе в напрямі до свого краю, що Ти дав їхнім батькам, у напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Імени Твого, то Ти почуєш на небесах, постійному місті пробування Свого, їхню молитву та їхнє благання, і зробиш їм суд, і пробачиш Своєму народові, що вони згрішили Тобі, і всі їхні провини, що завинили проти Тебе, і нахилиш до любови полонителів їхніх, і вони змилосердяться над ними, бо вони народ Твій та наділ Твій, яке Ти вивів з Єгипту, з середини залізної гутничої печі, щоб очі Твої були відкриті на благання Твого раба та на благання народу Твого, Ізраїля, щоб прислухуватися до них, коли вони кликатимуть до Тебе.»

Говорячи про Церкву сьогодні, варто задати запитання: Хіба з приходом Христа, в Якому з’явилася вся повнота благодаті, у віруючих було забране право молитися про прощення гріхів, і знаходити милосердя, коли їм доводиться згрішати перед Богом?

Хіба милість Божа, яка так щедро виливалася на старозавітніх святих, буде забрана від новозавітних святих?

Знову нам приклади на лице:

-            Св.Петро. Хіба він не чув з вуст самого Христа про те що хто відречеться від Мене, від того і я відречусь перед Отцем Моїм небесним? (Мв.10:33), але ж він тричі відрікся від Хреста, ще й при цьому клявся (Мв.26:74). Але й він не був залишений благодаті. І потім той самий Петро вже навчає Симона не про відчай, а про надію, радячи йому молитися до Бога про свій гріх (Дії 8:22). «Тож покайся за це лихе діло своє, і проси Господа, може прощений буде тобі замір серця твого!»

1. Бог освячує свою церкву.

Ми бачимо це постійно в Писанні. Щодо новозавітної церкви, то скажу про

те, що Христос почав її очищати та освячувати з храму в Єрусалимі, коли Він прийшов туди з непритаманним як для вчителя, але притаманним як для пастуха знаряддям, і почав виганяти нечестивих людей зі Свого народу, перевертати та трощити все що вони понабудовували там.

Хочу закінчити проповідь тим, завдяки Кому Церква є насправді чистою – Ісусом Христом. Він є Голова Церкви, святий та праведний Бог, який любить грішників та ненавидить гріх. Він настільки ненавидить гріх, та настільки любить Свою Церкву, що з дня на день освячує її Своєю присутністю в ній. І робить Він це через Духа Свого Святого, Якого Він дав дітям Своїм, тим, за кого Він помирав, тим, кого Він спас, тим, на кого Він щедро вилив безмірність Своєї благодаті.

Саме на Нього потрібно сьогодні споглядати церкві, надіятися, каятися, та Йому служити.

Тим, хто бачить в церкві негідних людей скажу, що немає нічого дивного, адже церква на землі, це завжди зібрання вірних, та невірних Христу людей. І право вирішувати хто є хто, кого ставити на сторону овець, а кого на сторону козлів, належить тільки одному Ісусу Христу.

Ось що нам говорить про це Ісус про момент «сортування» тих хто в церкві(Мв.25): «31Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї.

32 І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів.

33 І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч.

34 Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.

35 Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви.

36 Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене.

37 Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли?

38 Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли?

39 Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли?

40 Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили.

41 Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований.

42 Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене,

43 мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в’язниці і Мене не відвідали ви.

44 Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці і не послужили Тобі?

45 Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили!

46 І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя.»

План-конспект проповіді

Мв.21:1-14

Подія славного в’їзду Ісуса в Єрусалим настільки славна та велична, що всіх чотирьох Євангелістів Дух Святий надихнув для того щоб її висвітлити. Кожен Євангеліст малює цю історію зі своїми кольорами та відтінками, Хоча суть залишається незміною.

Всі вони описують нам одну важливу рису в Господа Ісуса, що крім Вчителя і Первосвященика Він є – особливий Цар!

Я задав собі запитання чи розуміли люди, присутні там, що відбувається? Чи розуміли вони глибину та значення тих слів, які вони співали, оточивши Христа з усіх сторін?: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Осанна на висоті!»

Чи всі з них розуміли, що це не просто слова, що це ті ж слова що сказав Псламоспівець в книзі Псалмів (в нас це Пс.117:26)? Чи всі розуміли до кінця Хто перед ними сидить на молодому віслюкові? Чи всі розуміли що перед ними саме обіцяний пророками Цар? Чи всі розуміли що саме в цей момент буквально збуваються слова пророка Захарії (9:9), котрий Духом Святим сказав: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці.» Так і сталося, через 550 років після цього пророцтва обіцяний Месія і Цар буквально в’їхав на ослі в Сіон.

Хтось вважає, що їздити на молодому віслюкові в той час було принизливо та соромно, адже царі їздили в своїх колісницях запряжених кіньми. Це правда, але так їздили римські імператори та воєначальники, які гнобили ізраїльський народ та утримували їх в страху.

Насправді, на древньому Сході навіть для людини з високого роду зовсім не було ніякого сорому в тому, щоб привселюдно їхати на віслюкові. На Сході на віслюках часто їздили навіть дуже відомі люди. Наприклад тріумфальна пісня Девори: «Серце моє до Ізраїлевих тих начальників, що жертвуються для народу, поблагословіте ви Господа! Ті, хто їздить на білих ослицях, хто сидить на килимах та дорогою ходить, оповідайте!» (Суд 5:10)

Ісус є Наш Цар, але дуже унікальний Цар.

Унікальний, бо до цих пір Ісус не раз забороняв навіть Своїм учням, щоб про Нього, або про Його чуда хтось говорив!

А тепер він їде привселюдно на молодому ослі! Він їде як Цар! Він в центрі уваги всіх людей, і зовсім не має нічого проти того, що Його славлять та величають!

Ще Христос як Цар унікальний в тому, що Його Царство починається, або  відкривається для людей не з фізичної війни, так ніби Він хоче захопити шматок землі або країну. Він як Цар унікальний в тому, що для Нього не важливі гектари земель або території  країн. Він веде війну з дияволом за серця Своїх улюблених дітей.

Він не раз говорив про те, що Його Царство не як всі інші. Воно інше і в ньому все по-іншому. Громадяни Його царства, це ті кого  мабуть на нашій землі не поважають!  Прочитаймо Матвія 5:1-12.

«1.І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього.

2 І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи:

3 Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне.

4 Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.

5 Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.

6 Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.

7 Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.

8 Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.

9 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.

10 Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

11 Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене.

12 Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.»

На перший погляд не дуже оптимістично. І можна сказати що необхідно бути дуже сміливим щоб на таке погодитися.

Але незважаючи ні на що, Його Царство є. Так саме як є і Цар – Ісус Христос.

По суті, ніхто з людей, і навіть ніхто з нас тут присутніх не вартий того царства, і в жодного з нас немає тієї сміливості добровільно піти на це.

Але Ісус, як Цар, робить великий крок любові, коли Він відкриває ворота до цього Царства. Коли Він як Цар бореться за нас проти Великого і страшного Ворога і його остаточно перемагає.

Це зараз Він як Цар в’їжджає верхи на молодому ослі, всі радіють і Його зустрічають, вже вважаючи себе частиною Його царства, яке стане для них спасінням від римських гнобителів. Може хтось навіть уявляв себе на якійсь керівній посаді в цьому царстві.

Але вже через короткий час Його – Царя, чекає неймовірне страждання і страх смерті…

Як гірко нам бачити різницю в тому, що незабаром, через 4 дні оцей самий натовп народу вже кричатиме «Розіпни»!

Чому так?

Це показує нам правдиву картину швидко перемінливої людської природи. З цього видно, що весь натовп, тоді коли Він в’їжджав до міста насправді віддавав Ісусу славу не як Богу, а просто як людині…

Попереду в Царя-царів Голгофа. Останній і переможний бій за душі громадян Його царства. Попереду смерть, і перемога над смертю…

Особисто для мене дуже важкою та такою що впливає на мої почуття є історія про те, як вночі воїни знущалися над Тим, Хто є справжнім Царем. (Прочитати Мв.27:27-30). Вони спотворили образ земного царя, і насміхалися.

Але ніхто з них і не подумав про те, що саме вони тоді створили образ Царя-Переможця.

Я думав про те, як би хотілося б, кожен з тих воїнів які наносили удари по тілу Царя-царів, бодай на хвилину відчули що означає бути воїном в Його царстві, царстві любові та доброти, а не ненависті та знущання.

Щодо страждання та смерті на хресті, то з Писання ми бачимо що Ісус Сам розуміє що це завдання Йому дано Отцем! В Івана 18:11 Ісус говорить до збудженого та наповненого ненависті та готовності воювати Петра: «Всунь у піхви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?»

Але все одно, так страшно, гірко і боляче. Такий лагідний, милосердний, щедрий, добрий і великий Цар все терпів. Він звершив це заради інших, грішних, брудних не святих. Щоб ми спаслися і жили.

Отож, Цар-царів Ісус Христос, сидячи на молодому віслюкові в оточені можливо тисяч людей, які співають Йому та встеляють дорогу власним одягом та віттям з дерев, в’їжджає до Єрусалиму.

Чому Він туди їде? Ті хто Його оточували вважали що для того щоб сісти на трон і правити. Хтось вважав що можливо для того щоб підняти народ на повстання. І мабуть такі думки мали підстави, бо багато хто бачили як Ісус виганяв за допомогою бича, продавців, покупців, трощив обмінні пункти, а також клітки з голубами…

Але Ісус, Цар-царів, в’їжджав туди не просто як Цар, а ще й як Агнець для заколення. Як Той, Кого небесний Батько приготував в жертву за гріхи багатьох (Мк.14:24; 10:45; Мв.26:28; 20:28).

Наскільки відрізнялася ця жертва від того до чого звикли люди. Від тих жертв, на яких можна заробляти прямо в храмі. Від тих жертв, суті яких вже мало хто почав розуміти та придавати їм значення.

Шкода, але мабуть ніхто не бачив в Ісусі, Сині Давидовому, Якого так радісно зустрічав натовп, безгрішного, без плями та пороку Агнця Божого, за гріхи Його дітей.

Агнця, якого приготував Сам Господь, Сам Яхве, ім’я котрого навіть боялись вимовити євреї.

Він Цар і Агнець. Він є Той один, Хто міг відкрити дорогу до втраченого раю. Він потужний Цар, і Він смиренний Агнець Божий.

Закінчуючи, ми прочитаємо книгу Об’явлення св. Івана Богослова 5 розділ, і поклонимось Ісусу Христу, нашому Царю та Агнцю.

«1 І я бачив в правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всередині й назовні, і запечатану сімома печатками.

2 І бачив я потужного Ангола, який гучним голосом кликав: Хто гідний розгорнути книгу, і зламати печатки її?

3 І не міг ніхто ні на небі, ні на землі, ані під землею розгорнути книги, ані навіть зазирнути в неї.

4 І плакав я гірко, що не знайшовся ані один гідний розгорнути й прочитати книгу, ані навіть зазирнути в неї.

5 А один із старців промовив до мене: Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її.

6 І я глянув, і ось серед престолу й чотирьох тварин і серед старців стоїть Агнець, як заколений, що має сім рогів і сім очей, а це сім Божих духів, посланих на всю землю.

7 І Він підійшов, і взяв книгу з правиці Того, Хто сидить на престолі.

8 А коли Він узяв книгу, то чотири тварині й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні пахощів, а вони молитви святих.

9 І нову пісню співають вони, промовляючи: Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду.

10 І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, і вони на землі царюватимуть!

11 І я бачив, і чув голос багатьох Анголів навколо престолу, і тварин, і старців, і число їх було десятки тисяч раз по десять тисяч і тисячі тисяч.

12 І казали вони гучним голосом: Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення!

13 І кожне створіння, що воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки!

14 А чотири тварині казали: Амінь! І двадцять чотири старці попадали та поклонились Тому, Хто живе повік віку!»