Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу. Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!… (Iван.17:20-26)

Вступ:

Контекст молитви Христа:

• Молитва після проповіді
• Молитва після таїнства
• Сімейна молитва
• Прощальна молитва
• Молитва перед жертвоприношенням
• Молитва як зразок для нас.

Склад молитви:

• Христос молиться Отцю про виконання Своєї місії
• За кого молиться Христос
  • Не за весь світ
  • За тих, кого дав Йому Отець
    • Христос молиться по апостолів
    • Христос молиться про тих, хто увірує з проповіді апостолів

Христос молиться про єдність християн.

Питання:

• Чи почув Отець цю молитву Христа?
• Як можна пояснити дане прохання в світлі існування великої кількості конфесій?

1. Основа нашої єдності – у Христі
   1. Отець і Син єдині в Своїй сутності
      «щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони»

• Божественна єдність Отця і Сина.
• Єдність цілей, один розум, одне серце, одне вчення, одне життя.
• Єдність в Трійці служить найвищим образом для єднання віруючих через їх єдність з Христом

1. Єдність Христа з Церквою

• Церква – це ті, кого дав Христу Отець. Христос молиться про них:

1. Щоб Отець зберіг їх в єдності. Христос говорить: «І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!»  (Iван.17:11) Заховай має значення: зберігати, охороняти, тримати під охороною.
2. Щоб Отець зберіг їх від злого – Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. (Iван.17:15)
3. Щоб Отець освятив їх правдою – в.17

• Бог Отець дав владу Христу дати вічне життя церкві – «бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому». (Iван.17:2)
• Христос посвятив Себе в жертву за Церкву – «А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони». (Iван.17:19)

1. Образ Церкви в Писанні, що передає єдність

• Одне Тіло Христове
• Один народ (1Пет.2.9)
• Одна сім’я (Еф.2,19)
• Один храм
• Одна будівля
• Одне поле – Одна лоза
• Одне стадо

1. Дух Святий – той, хто дає єдність церкві.
   «А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми». (Iван.17:22) Про яку славу  йде мова. Серед різних богословів є різні думки стосовно цих слів Христа

• Слава – це відновлення образу і подоби Божої в учнях, що були зруйновані гріхом (в т.ч. Кальвін)
• Слава – сила звершувати чудеса (Цвінглі)
• Слава – небесна слава і безсмертя, яку обіцяв Христос Своїм учням (Августин)
• Слава – це єдність думок і сердець
• Слава – мова йде про Святий Дух. Ця думка більше, ніж  всі інші, співвідносяться з закінченням цього вірша. «Коли ж вас ганьблять за Христове Ім’я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий». (1Петр.4:14) Павло в Еф.4,3 говорит про єдність Духа.
• Дар Святого Духа – єдина сила, здатна об’єднати ворогів Божих з Небесним Отцем; чужих один одному в одну сім’ю, одне тіло, одне стадо.
• Саме через Святий Дух Бог зберігає Своїх дітей в єдності, від злого; Бог Отець освячує Свої вибраних Духом Святим через Слово.

1. Прояв єдності церкви
   1. Приклад першоапостольської церкви
      І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен. А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися. (Дiї.2:42-47)

• Були однодушними – значення: одноголосно, були разом в храмі (церкві) – відчували потребу в тому щоб збиратись разом
• Були єдиними у вченні – в науці апостолів.
  І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, (Еф.4:11-13)
• Перебували в спілкуванні – стосунки – вечері любові
• Перебували в таїнствах – таїнства також несуть в собі аспект єдності (аспект єдності в хрещенні і в Вечері Господній)
• Перебували однодушно в служінні один одному

1. Заклики до церкви стосовно єдності

• Тож благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! (1Кор.1:10)
• Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. (Еф.4:1-4)
• Однодушно боролись за Євангеліє: «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб, чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську» (Фил.1:27)
• Ті, хто відлучається від єдності
  А ви, улюблені, згадуйте слова, що їх давніше казали апостоли Господа нашого Ісуса Христа, які вам говорили: За останнього часу будуть глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями та безбожністю. Це ті, хто відлучується від єдности, тілесні, що духа не мають. (Юд.1:17-19)

1. Наслідок єдності церкви
   1. Світ увірує

• Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. (Iван.17:23)

1. Христос прославиться – Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє, і прославивсь Я в них. (Iван.17:10)

Вступ: короткий огляд попереднього уривку

• Павло віддає хвалу Богові за ефесян.
  
  • Павло дякує за їх віру
    • Віра, якою спаслися ефесяни
    • Віра, яка проявляється в житті і видима зовнішнім. Павло почув про їх віру.
  • Павло дякує за їх любов
    • Християнська любов не носить вибірковий характер. Ефесяни мали любов до всіх святих.
    • Любов до святих – ознака спасенного, того, хто володіє духовними благословеннями. «Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті». (1Iван.3:14)
    • Любов важливіша за найцінніші доктрини. «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!» (1Кор.13:1)
    • Христос – основа і причина нашої любові до ближніх «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1Iван.3:16-18)
  • Церква в Ефесі зберегла чистоту віри, але не змогла зберегти любов. Вже через декілька десятків років Господь говорить до них: «До Ангола Церкви в Ефесі напиши: Оце каже Той, Хто тримає сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи свічників золотих: Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливість, і що не можеш терпіти лихих, і випробував тих, хто себе називає апостолами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони. І ти маєш терпіння, і працював для Ймення Мого, але не знемігся. Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов. Отож, пам’ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду незабаром, і зрушу твого свічника з його місця, якщо не покаєшся». (Об.2:1-5)
    • Важливо зберігати баланс між вірою і любов’ю
• Павло молиться про Ефесян
  Павло говорив церкві про величні благословення, якими благословив їх Бог. Але, маючи ці благословення, Павло розумів, що віруючі не є самодостатні. Не достатньо просто бути вибраним, спасенним, освяченим, запечатаним Святим Духом. Це все дуже важливо. Це є основа. Але, маючи це, християни не мають заспокоюватись, думаючи, що вони більше не мають ні в чому потреби. Павло молиться про ефесян. Він просить, щоб Бог дав їм премудрість і відкриття
  
  • Премудрість.
    
    • Дух премудрості – це не наділення Духом Святим. Вони вже мали Святий Дух, були запечатані ним.
      
    • Мудрість – це вміння правильно користуватись знаннями. Практичне примінення пізнання.
      
  • Відкриття
    
    • Божественне наділення пізнанням.
      
    • Дух Святий – джерело відкриття. (1Кор.2:6-16)
      
    • Відкриття – це не тільки сон або видіння. Це об’явлення Духа Святого – основане на Слові.
      
  • Для пізнання Бога
    

Павло просить Духа премудрості і відкриття для пізнання в 3 величних Божих істинах.

• Розуміння величі Божого плану (1:18)
  
  • просвітив очі вашого серця
    • Що таке серце? Серце – джерело всього в людині: бажань, думок, волі, почуттів.
    • Стан невіруючої людини – засліпленні князем віку цього
    • Ми, як віруючі, потребуємо просвітлення, відновлення нашого розуму : «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість». (Рим.12:1,2)
    • Для пізнання потрібне просвітлення, відновлення нашого розуму
  • Щоб ми зрозуміли, до якої надії закликає на Господь. Або точніше, щоб ви знали, в чому є надія.
    • Він молиться, щоб Бог просвітив їх розум, щоб вони зрозуміли величні істини про вибрання, передбачення, всиновлення, вилуплення, прощення, премудрість і розуміння, насліддя і за печатання Святим Духом
    • Ми не зможемо жити повноцінним життям послуху, доки не зрозуміємо наше положення у Христі
    • Тільки тоді, коли ми будемо знати наше положення, ми зможемо жити достойно його.
    • Тільки коли ми зрозуміємо вічний аспект нашого життя, ми зможемо правильно відноситись до тимчасового життя.
• Розуміння величі Божої сили (1:19-20)
  
  • «яка безмірна велич Його сили в нас, що віруємо» -
    
    • Сила – дунаміс – має переклад сила, міць, могутність
      
    • Дана кожному віруючому.
      
  • за виявленням потужної сили Його – це сила, яка навіть занадто ефективна для досягнення цілей.
    Павло не молиться, щоб Бог дарував їм більше сили. Вони мають силу. Але Павло молиться, щоб вони усвідомили, якою силою наділив їх Бог.
    
    • Євангеліє – це сила Божа «Бо я не соромлюсь Євангелії, бож вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові». (Рим.1:16)
      
    • Сила виконувати волю Божу є в нас «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю». (Фил.2:13)
      
    • Павло виконував свою працю в силі «У тому й працюю я, борючися силою Його, яка сильно діє в мені». (Кол.1:29)
      
    • Обітниця сили «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». (Дiї.1:8)
      
    • «А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас» (Еф.3:20)
      
  • Сила, яка діє в нас, є та сама, що і воскресила Христа. Часто ми думаємо, що найбільший прояв сили і могутності Божої – в момент створення, або коли Бог виводив Ізраїль з рабства. Але найбільший прояв сили Божої в воскресінні Христа. І цю силу Бог дарував нам Духом Святим. Сила, якою Бог воскресив Христа, воскресить і нас. Сила, якою Бог посадив Христа по правиці своїй, приведе і нас в вічне Його царство.
    

• Розуміння величі Бога (1:21-23)
  

Як часто при приходимо в смуток, сумніви, переживання. Павло молиться, щоб віруючі усвідомили хто є той, кого вони люблять, кому служать, кого прийняли, хто живе в Них.

• Він є вище всякої влади, сили, панування, уряду. Сила Христа непереможна. Він вище всіх ангелів, демонів, сатани. Все підвладне Йому. Він вище святих і падких ангелів, спасених і неспасенних, часу і вічності.
  
• Він є не тільки вище всього, але й Голова і Повнота церкви.
  

Практичне примінення

• Молитись про просвітлення нашого розуму
  
• Молитись і дякувати про братів і сестер
  
• Виявляти віру в Господа і любов до всіх святих.

Текст: «У Нім, що в Нім стали ми й спадкоємцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї, щоб на хвалу Його слави були ми, що перше надіялися на Христа. У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці, Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави!» ^{(Еф.1:11-14)}

Вступ: Ми продовжуємо з Вами вивчати послання Павла до Ефесян. Ми з вами говоримо про величні благословення, якими обдарував нас Бог в Сині Своєму Ісусі Христі. Цим благословенням є – спасіння. Ми говорили, про відвічний план Божий – вибрання церкви Своєї для спасіння. Ми говорили про теперішній час – через Христа Бог викупив нас для отримання спасіння, для прощення гріхів. Сьогодні ми будемо говорити про аспект спасіння, який стосується майбутнього.

• Призначені вспадкувати спадщину.
  
  • У Христі ми стали спадкоємцями. Про яку спадщину говорить Павло? Про спасіння, про духовні благословення в небесах, святість і праведність, повне звільнення від гріха і смерті, вічне перебування в присутності Божій, про всі ті багатства, які має Христос. В іншому тексті апостол Павло говорить: «Але, як написано: Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1Кор.2:9). Але тут є декілька дуже важливих моментів.
    • Ми маємо спадщину тільки у Христі. Тільки у Христі ми маємо все: і вибрання, і прощення, і вилуплення, і спадщину. Павло говорить: «Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись». (Рим.8:16,17). Без Христа ми маємо лише осуд і вічне покарання.
    • Павло говорить про це в теперішньому часі. Якщо якась подія в майбутньому обов’язково мала відбутись, то греки говорили про неї як ту, що вже відбулась. І такий виклад ми бачимо неодноразово в Павла. Павло пише, що в Христі Бог воскресив нас, посадив на небесних місцях, і т.д. Користуючись тогочасною манерою висловлення думки, Павло бажає сказати, що Боже насліддя – це подія, яка відбудеться обов’язково.
  • Боже призначення «бувши призначені наперед»
  • Боже всевладдя «постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї»
  • Вічна Божа ціль для нас – на Його славу
  • Роль людини – «що перше надіялися на Христа».
    • Важливість надії в нашому житті
    • Наша відповідальність – надіятись на Христа
    • Надія на Христа знаходиться в контексті Божого призначення і всевладдя. Більший контекст – Боже вибрання і вилуплення. Відповідальність людини – надіятись на Христа. Але в людини є надія тільки тому, що вона вибрана, викуплена, призначена наперед, за постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї.
• Гарантія нашої спадщини сьогодні.
  

Насліддя – це майбутнє. Але як сьогодні ми можемо бути впевнені в тому, що ми вспадкуємо його. А може Бог забуде про свої обітниці? Бог дав нам гарантію нашого спадку – Святий Дух.

Даний текст відкриває нам декілька цікавих істин про запечатання Духом.

• Факт запечатання /в.13/ В момент навернення людина отримує Святого Духа. Дух Святий входить в серце людини, відроджує її, даючи нову природу, наділяє нас силою, , навчає, докоряє, освячує, готує до служіння і діє через дані нам дари. Також Він гарантує нам наше насліддя у Христі. «¹⁶
  Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. ¹⁷ А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись». (Рим.8:16,17)
  • Дух Святий – печать Божа на нас. Печать, про яку говорить Павло, була офіційним знаком, що завірялв лист, контракт або інший важливий документ. Така печать зазвичай робилась з гарячого парафіна, який поміщався на документ, а потім на ньому робився відтиск печатки перстня. Слово «печать» з таким значенням використовуєтиься в Новому завіті 3 рази по відношенню до віруючих. Печать святого Духа, що покладена на віруючого, підтверджує 4 важливих момента:
    • БЕЗПЕКА. В древні часи печать царя, князя або вельможи була знаком безпеки і непорушності. Приклад про Даниїла (Дан.6:17) і приклад про Христа (Мтф.27:62-66). Приклад про смерть англійського місіонера в Індії /на початку 20 ст. в Індії помер англійський місіонер. Зразу є після цього сосіди вдерлись в його будинок і посали грабувати його речі. Про це сповістили англійського консула. Оскільки на дверях не було замка, консул приклеїв поперек паперову стрічку і поставив на ній печать Англії. Злодії не наважились зірвати цю печать, оскільки за нею стояла могутня країна. Це є велична істина – Бог поставив на нас Свою печать Духом Святим, яка гарантує нам безпеку. Біблія говорить: «³⁸ Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ³⁹ ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим.8:38,39)
    • ПРИНАЛЕЖНІСТЬ. Приклад про Єремію (Єр.32:9-10), Коли Бог ставить на віруючих печать Духа Святого, він відмічає їх як Свою власність. Біблія говорить: «⁹
      А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його. (Рим.8:9) «²⁰
      Бо дорого куплені ви» (1Кор.6:20а)
    • АВТОРИТЕТ. Приклад про обставини, в яких опинились євреї після підступного задуму Амана. (Есф.8:8-12). Цар не міг вважати недійсним документ, який він запечатав. Тому він видав інший указ, де дозволяв євреям захищатись. В обох випадках авторитет документа підтвержувався печаткою. Люди, які мали указ, запечатаний царською печаткою, мали авторитет діяти згідно з указом. Коли християни є запечетаня Духом Святим, вони уповноважені поголошувати і захищати Слово Боже з автритетом і владою Божою.
  • Дух Святий – Дух обітниці. Як в Старому, так і в Номову Заповіті Бог обіцяв дати Духа святого віруючим. Він здержав свою обітницю.
  • Дух Святий – завдаток Божий в нас /14/. «²¹
    А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намастив, то Бог, ²² Який і назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток Духа». (2Кор.1:21,22). В даному тексті використовується слово «авагон», що означає завдаток. В той час в області торгівлі завдаток виконував слідуючі 3 функції:
    • ЧАСТИНА ПЛАТИ. Приклад про сучасне кредитування. Бог обіцяв нам дати насліддя, і, як завдаток, для надання шарантії, дав нам святого Духа.
    • ОБОВЯЗОК КУПИТИ ТОВАР. Хоча зараз ми ще не володіємо всіма дарами, про які Бог говорить в своєму Слові, Дух Святий, що живе в нас, є доказом того, що ми обовязково отримаємо все, обіцяне Богом.
      • ЗРАЗОК ТОГО, що мало бути передано по домовленості. В одному Нью-йоркському магазині хазяїн виставив на вітрину корзину відбірного чудового винограду. Під корзиною був надпис «Цілий вагон такого винограду очікується в найближчі дні» Виноград був завдатком і зразком того, що мало прибути.
• Передумови запечатання Святим Духом.
  • У Христі. В Новому Заповіті вираз «у Христі» викоритовується 87 разів. У Христі – дякуючи Його праведності, смерті, а не нашій.
  • Почули і увірували Євангеліє. Запечатання Духом – це не окрема подія, яка відбувається після навернення людини. Коли людина відроджується і стає дитиною Божою, вона стає запечатана Духом Святим. Деякі харизматичні і пятидесятницькі проповідники говорять, що увідування і запечатання духом – це два різних досвіди. Варто поставити тут питання: чи говорить тут Павло про особливий досвід, що відбувається після увірування. Дієслово «увірували» – грецька граматична форма, що вказує на дію, а не на час. Тут не помітно, чи завершилась дія, чи ні. Підкреслюється сама дія. Більш правильний переклад «увірувавши, стали запечатані…». Та сама граматична форма зустрічається в виразі «Ісус відповів і сказав» Правильний переклад був би «Ісус, відповівши, сказав». Це не значить, що ісус відповів перед тим, як говорив. Увірування і запечатання (отримання Св.Духа) йдуть поруч.
• Ціль запечатання /14/
  • НА ВИКУП ЗДОБУТОГО. Викуп – відкуплення, звільнення. Здобуте- збереження, надбання, власність. Ми є власність Божа. Бог дав нам Святого Духа, щоб викупити (звільнити) нас, тих, хто є власністю Божою. Якщо Бог зробив перший взнос, то Він завершить, те, що розпочав.
  • НА ХВАЛУ ЙОГО ІМЕНІ. Все, що робить Бог, робить для слави Своєї.
• Практичне примінення – «³⁰ І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу». (Еф.4:30) Засмучувати – утрудняти, обтяжувати, , засмучувати, терзати, мучити; пор. з. тужити. Це слово несе в собі «любовний» характер. Святий Дух любить нас, як Христос любив «³⁰ Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, помагайте мені в молитвах

Викуплені кров’ю Його

Єф.1:6-10

«…на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім, що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його, яку Він намножив у нас у всякій премудрості й розважності, об’явивши нам таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням, яке постановив у Самому Собі, для урядження виповнення часів, щоб усе об’єднати в Христі, що на небі, і що на землі». (Еф.1:6-10)

Вступ.

Минулого разу ми з вами розпочали вивчення послання апостола Павла до Ефесян. Ми з вами почали говорити про величні духовні благословення на небесах, даровані Господом. І цим благословенням є спасіння. Ми почали говорити про передвічний план спасіння в цілому і про вибрання безпосередньо.

Сьогодні ми з вами розглянемо іще одну частину, що стосується відвічного плану спасіння людства – вилуплення в Ісусі Христі.

• Що таке вилуплення?
  Термін «вилуплення» можна передати за допомогою шести юридичних термінів. В даному тексті апостол використовує грецьке слово «аполутроун», що походить від дієслова «лутроу», і використовується при внесені платні для звільнення людини з неволі, особливо з рабства.
  В новозавітні часи в Римській імперії було 6 мілліонів рабів, і купівля-продаж рабів було досить розповсюдженим заняттям. Якщо хтось хотів звільнити рідну або близьку людину з рабства, то він купляв цю людину для себе, потім відпускав на волю і завіряв це письмово. Слово «літроу» використовується саме для визначення подібного звільнення раба.
  В Новому завіті цей термін передає ідею вилуплення, вчиненого Христом на хресті. Христос вніс ціну вилуплення для звільнення людини, що впала.
  
  
  • Кожна людина народжується грішна, знаходиться в повній залежності від гріховної падшої природи, і розділена зі своїм Творцем. Ніхто з живучих на землі не має духовної свободи від гріха і згубних звичок. Ніхто не втече від покарання за гріх – смерть . «Плата за гріх – смерть», – пише Павло в посланні до Римлян. Ще в Старому завіті пророк Єзекія говорив: «Душа, що грішить, вона помре». (Єз.18:4)
    
  • Христос сказав: «Істину кажу вам: кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха» (Ін.8:34), а апостол Павло говорить: «Не має праведного, немає жодного» (Рим.3.10)
    
  • Гріх заполонив людину і тримає її в своїх тенетах. Смерть є покаранням за гріх. Але саме через вилуплення Бог вирішив звільнити людину від рабства гріха.
    
  • В посланні до Римлян Павло говорить про вилуплення як про звільнення від гріха: «А звільнившись від гріха, стали рабами праведності». (Рим.6:18)
    
  • В посланні до Галатів Павло пише, що «благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, що за наші гріхи дав Самого Себе, щоб від злого сучасного віку нас визволити, за волею Бога й Отця нашого» (Гал.1:3,4). Далі він пише: «Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас, бо написано: Проклятий усякий, хто висить на дереві» (Гал.3:13)
    
  • В посланні до Колосян Павло пише: «що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів». (Кол.1:13,14)
    
  • Автор послання до Євреїв пише: «А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі». (Євр.2:14,15)
    
• Викупитель
  
  • Бог викупив нас по благодаті. Павло пише: «на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім» Слово обдарував з грецької має значення: осипати милістю. В даному тексті апостол Павло неодноразово говорить про те, що вилуплення – це є акт прояву Божої милості, Божої благодаті. Бог нам нічого не винен. Немає жодного, хто міг би запропонувати Богу хоча б щось, в замін на що Бог мав проявити милість. Все, що ми з вами заслужили – це покарання. Але Бог, по милості, вирішив обрадувати, осипати нас своєю милістю, благодаттю. І це він явив через вилуплення в Ісусі Христі
  • Ми маємо вилуплення в Ісусі Христі, Улюбленім. ЦЕ означає, що Він є той, кого полюбив Бог. На початку служіння Ісуса Бог проголосив про Нього: «ЦЕ є Син мій улюблений» (Мт.3.17). Коли ми в Нього увірували, ми отримали звільнення від влади гріхів і Бог ввів нас до Царства Свого улюбленого Сина (Кол.1.17)
  • Оскільки ми знаходимось в Ісусі Христі, Бог також вважає нас улюбленими своїми. Апостол Павло пише: «усім, хто знаходиться в Римі, улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!» (Рим.1:7)
  • Тільки Христос має повне право на насліддя, на благодать, на милість. Але прийнявши його вірою, ототожнившись з Ним, перебуваючи в Ньому, Бог робить нас спів наслідниками з Христом. Бог вчинив нас улюбленими. Христос говорив: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам». (Iван.14:21)
• Ціна вилуплення – кров Христова.
  
  • Пролиття крові – синонім покарання за гріх. В старозавітні часи кров жертовних тварин завжди приносилась, починаючи зі скинії, потім в храмі. Але ця кров ніколи не могла очистити тих, хто її приносив. Вона і не призначалась для цього. Вона була прообразом того, що мав звершити Христос. Автор послання до Євреїв пише: «бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!» (Євр.10:4) Саме тому, перед вічно, Богом було призначено викупити свій народ кров’ю Христовою
  • В момент становлення таїнства причастя Христос говорив: «бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Матв.26:28)
  • Автор послання до Євреїв пише: «Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього творення, і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!» (Євр.9:11-14)
  • Петро пише: «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти, що призначений був іще перед закладинами світу, але був з’явлений вам за останнього часу». (1Петр.1:18-20)
  • Практичне примінення
    • Вдячність Богу
    • Усвідомлення відповідальності. Ми з вами маємо велику відповідальність в заповіті, знаю, якою ціною викуплені. Автор послання до Євреїв пише: «Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників. Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках, скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив! Бо знаємо Того, Хто сказав: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. І ще: Господь буде судити народа Свого!» (Євр.10:26-30)
• Результат викуплення
  
  • Прощення гріхів.
    • Степінь прощення гріхів. «як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини!» (Пс.102:12) Пророк Міхей ще задовго до Голгофи, говорив: «Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачує прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості? Знов над нами Він змилується, наші провини потопче, Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи». (Мих.7:18,19)
    • В Христі Бог простив нам всі наші гріхи
    • Ми маємо потребу в щоденному очищенні від наших гріхів. Те, що Бог простив нам всі наші гріхи, те, що Бог звільнив нас від несення вічного покарання за наші гріхи, не означає, що тепер в нашому житті ми не потребуємо очищення від гріха, не означає, що проблема гріха вирішена. Ми маємо потребу в щоденному очищенні. Саме тому Іван пише: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої». (1Iван.1:8,9)
  • Обдарування нас мудрістю і розумінням.
    • Мудрість (софіа) підкреслює розуміння питань особливої важливості, таких як життя і смерть, Бог і людина, час і вічність, життя і смерть. Павло говорить про Божу мудрість
    • Розуміння (фронесіс) має значення: здоровий глузд, розсудливість, розум, прийняття кращих рішень. Воно вказує на практичне розуміння, бачення потреб, проблем і принципів щоденного життя. Це духовна розсудливість в вирішенні щоденних справ. Бог обдарував нас не тільки інтелектуальним розумінням важливих питань, але й дає мудрість в прийнятті щоденних рішень. Це є наслідком вилуплення.
  • Об’явлення таємниці волі Своєї. Про яку таємницю йде мова? Пізніше апостол Павло буде про це говорити. Але, якщо коротко, таємниця заклечалась в тому, що Бог вирішив об’єднати євреїв і поган як один народ , як церкву. Тепер не має значення національність, соціальне положення, чоловічий чи жіночий рід. В Христі ми одне. Єдність Божого народу – це наслідок вилуплення.
    • Якщо ми цінуємо жертвою Христовою, вилупленням, вчиненим Христом, то ми маємо цінувати єдністю з Його тілом, Церквою. Заради того, щоб об’єднати Свій народ, Бог заплатив велику ціну – ціну Крові Сина Свого Улюбленого. Саме тому, не зважаючи на щоденні турботи, проблеми, давайте будемо шукати спільності, єдності один з одними, щоб Господнє Ім’я славилось.
• Причина вилуплення – Божа благодать.
  

Найбільші благословення.

Вступ: що таке благословення? В чому воно виражається.

1. Бог – подавець всяких благ (в3)

   1. Він є благословенний Бог. Він повний милості, щедрот. Саме тому мужі Божі славословлять Бога, проголошуючи, що Він є Благословенний. І в останні дні кожне коліно схилиться перед Ним, проголошуючи Його достоїнства
   2. Він є благословляючий Бог. Той, хто є Благословенним, Сам благословляє. Яків писав: «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни». (Як.1:17)

2. Якості благословень Божих

   1. Духовні благословення. Слово «духовний» має значення не просто не матеріальний. Воно відноситься до роботи Святого Духа. Це не просто не матеріальні благословення. Це благословення, які чинить Дух Святий в нас. Бог Духом Святим вилив в наші серця любов, дав Свій мир, радість і щастя, силу. Петро пише: Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою». (2Петр.1:3)
   2. Небеса – початок и кінцева ціль благословінь Божих.
   3. Христос – виконавець благословінь. Всі благословення, які ми маємо, не дякуючи собі, але у Христі.

      Про які благословення говорить Павло? Це спасіння. І говорячи про це в даному тексті, ми можемо побачити, що Павло вказує на 3 часових етапи цих благословень

3. Минула частина передвічного Божого плану спасіння – Боже вибрання (4-6).

   Павло починає це послання с вчення про спасіння. А саме – про вибрання.

   1. Час вибрання – перше закладин світу. Тоді, коли ми ще не зробили нічого доброго, або лихого.

   2. Об’єкт вибрання – церква. Не всі, а тільки вибранні люди є святими і непорочними в Христі.

   3. Бог вибрав нас в Христі.

   4. Ціль вибрання – святість. Ще до гріхопадіння Бог вибрав нас, щоб ми були святими перед Ним.

   5. Причина вибрання – любов Божа.

   6. Результат – всиновлення

   7. Призначення – прославлення

Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі, щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім, щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою. А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь. (Еф.3:14-21)

Зв’язок між даним текстом і попередньою частиною послання

Апостол Павло в першій частині свого послання навчав церкву в Ефесі про їх положення у Христі. Починаючи з даного тексту, починається друга частина послання – практична – як жити в цьому світі, маючи таке положення у Христі.

І, саме для того, щоб жити повноцінним християнським життям, щоб отримані знання приносили плід, необхідна молитва.

• Молитва Павла
  
  • Приклад смирення – преклоніння колін – це не єдина обов’язкова поза для молитви. В Писанні є випадки, коли люди молились стоячи, сидячи, лежачи. Але в Писанні молитва на колінах, це, по-перше, положення смиренні, покірності, визнання Того, хто набагато вище по положенню перед людиною. Крім того, ми зустрічаємо випадки, коли люди молились на колінах в моменти особливих переживань.
  • Молитва до Отця. Даний текст не вказує на те, що Бог являється Отцем всього Творіння. Він являється творцем всього живого, але не Отцем. Ми знаємо, що є велика частина людства, якій отцем являється не Бог, а диявол. Особливо чітко про це говорить Ісус в Ів.8 «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді». (Iван.8:44) Господь є Отцем Ісуса Христа і тих, хто Христові, церкви Його, тих, кого Він викупив і всиновив. І коли Павло говорить про Отця, що від Нього має йменя кожен рід, він має на увазі святих всіх віків, які знаходяться як на землі, так і у вічності на небесах з Господом.
  • Джерело духовної сили – Бог. ). Жан Кальвін сказав: «Даремно сіється вчення, якщо Господь Своїм благословенням не дасть йому плодоносити» - вказує на нездатність людськими силами досягнути духовного зросту.
  • Ходатайство за духовний стан інших (приклади молитов Павла за різні церкви). Майже всі молитви апостола Павла, записані в Писанні, стосуються інших християн. Коли він молився про себе або просив молитись про себе, то причиною молитви було краще служіння, проповідь, ради інших.
• Предмет молитви Павла
  
  • Щоб Бог дав вам сили зміцнитись через Духа Святого в чоловікові внутрішнім
    • «Найвища досконалість благочестивих в цьому житті – ретельність в просуванні вперед» (Жан Кальвін)
    • Для цього необхідна дія Святого Духа. З цього слідує, що це не в людських силах. Адже від Святого Духа відбувається і початок всякого добра, і виростання в цьому добрі. «Не тільки наше відродження, але й духовних зріст наш з дня на день – це дар Божої благодаті» (Кальвін).
    • Внутрішня людина – духовна сутність людини
  • Щоб Христос через віру замешкав в серцях.
    • Паралель між гостями в домі і жителями дому (членами сім’ї). Замешкав – жив як повноправний член сім’ї. Більше того, не просто як рядовий член сімї, але як Господь, Голова тіла.
    • Це відбувається, коли ми виростаємо у вірі. Сьогодні дуже часто цей текст розглядають в значення прийняття Христа як Спасителя в своє серце. Це досить штучний термін. Нажаль, часто прийняття Христа в нас виглядає як запрошення Христа в наше серце в ролі гостя, якому ми приділяємо певний період особливий час, а потім або не помічаємо, або робимо вигляд, що Його взагалі немає. Прийняття Христа вірою – це постійний щоденний процес.
    • Вкорінення Христа в серці віруючого – це також дія Божа, про яку молиться апостол Павло
  • Молитва про повноту любові.
    • Щоб ми могли зрозуміти любов Христа
    • Щоб ми були вкоріненні в любові – стосунки любові одні з одними
  • Щоб були наповнені всякою повнотою Божою.
    • Той, хто має Христа, має все необхідне для життя і побожності. Бог благословив всяким духовним благословенням в небесах
    • Бути всеціло під Божим контролем.
• Обітниця для підбадьорення до молитви. – Еф.3:20-21

Тайна Христова

Через це я, Павло, є в’язень Ісуса Христа за вас, поган, якщо ви тільки чули про зарядження Божої благодаті, що для вас мені дана. Бо мені відкриттям об’явилась була таємниця, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розуміння таємниці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер через Духа Його святим апостолам і пророкам, що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обітниці в Христі Ісусі через Євангелію, якій служителем я став через дар благодаті Божої, що дана мені чином сили Його. Мені, найменшому від усіх святих, дана була оця благодать, благовістити поганам недосліджене багатство Христове, та висвітлити, що то є зарядження таємниці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе, щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа, за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього. (Еф.3:1-12)

Вступ: про бажання людей знати секрети, таємниці. Один з найпопулярніших фільмів – «Секрет».

1. Суть таємниці Божої (6)
   1. Що таке тайна Божа. Містеріон – тайна, секрет, таємниці

• Погани – співспадкоємці. Ті, хто були відчужені, отримали такий самий статус перед Богом, як і вибраний Божий народ – Ізраїль
• Погани складають одне тіло. Вони тепер отримають рівноцінне благословення Боже. Як повноцінні члени, з’єднуються спільно з іншими членами тіла в одній Божій сім’ї.
• Погани стали співучасниками Обітниці Ісуса Христа через Євангелію.

1. Тайна Божа в Старому Заповіті (b i c – тлумачення вірша 5)

• В Старому Заповіті Бог працював з Ізраїльським народом.  Бог вибрав їзраїльський народ. Об’явився їм….
• В старому завіті є натяки на те, що Бог буде працювати особливим чином з іншими народами.
  • І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі! (Бут.12:3)
  • І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу. (Бут.22:18)
  • Пс.71 – благословлять Бога
  • Месія і для поган – І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, що стане прапором народам, погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочинку Його! І станеться в день той, і знову по-друге простягне Господь Свою руку, щоб набути останок народу Свого, що полишиться з Ашшуру й з Єгипту, і з Патросу та з Ефіопії, і з Еламу й з Шін’ару, і з Хамату, та з морських островів. І поганам підійме Він прапора, і згромадить вигнанців Ізраїля, і розпорошення Юди збере з чотирьох країв світу! І спиниться заздрість Єфрема, і витяті будуть супротивники Юди, не буде вже заздрити Юді Єфрем, а Юда не буде гнобити Єфрема. І вони полетять на плече филистимлян до моря, пограбують гуртом синів сходу, на Едома й Моава вони накладуть свою руку, і діти Аммона їх слухати будуть. (Iс.11:10-14)
  • Уставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою засяла! Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється! І підуть народи за світлом твоїм, а царі за ясністю сяйва твого. (Iс.60:1-3)
  • Месія спасе поган –
  • Пророцтва були, що Господь буде робити роботу серед поган, але не було ідеї об’єднаня в один народ.

1. Тайна Божа в Новому Заповіті.

• Христос про вівці іншого стада
• Повеління проповідувати Євангеліє по цілому світу.
• Петро в Корнилія.

1. Джерело розуміння  Павлом Божої тайни – Боже об’явлення

• Павло отримав розуміння цієї тайни через об’явлення (в.3).
  • Павло часто акцентував увагу читачів на тому, що Євангеліє, яке Він отримав, він отримав від самого Ісуса Христа.
  • Звіщаю ж вам, браття, що Євангелія, яку я благовістив, вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Ісуса Христа. (Гал.1:11,12)
  • Божа тайна відкрита апостолам і пророкам через Святий Дух (5)
  • Всякі духовні речі ми можемо зрозуміти лише під дією Святого Духа
    • А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам, що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного. А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж людина судить усе, а її судити не може ніхто. Бо хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати? А ми маємо розум Христів! (1Кор.2:12-16)

1. Служіння Павла – проголошення Божої таємниці серед поган
   1. Павло – в’язень Ісуса Христа через благовісття

• Контекст – звинувачення в тому, що Павло провів поганина Трофима в місце в храмі, призначене виключно для юдеїв
• Павло не називає себе рабом юдеїв або римлян, але рабом Христа. Його дух належав Христу, він був вільний, хоча тіло перебувало в темниці
• Різне відношення до тих самих обставин.

1. Павло – служитель Євангелії по благодаті

• Відношення Павла до Євангелії
  • Це – сила Божа
  • Павло вибраний на те, щоб проповідувати Євангеліє
  • Це обов’язок Павла проповідувати Євангеліє
  • Павло проповідував Євангеліє – очікуючи нагороду
  • Проповідь Євангелії – це прояв Божої благодаті до Павла
  • В посланні Павло оспівує Божу благодать, виявлену в вибранні, спасінні. А тепер він оспівує Божу благодать, виявлену в доручені Йому проповідувати Євангеліє
  • Яке наше відношення до проповіді Євангелія?

1. Тайна Божа тепер проголошена через церкву перед початками і владами

• Проповідь Євангелія – це не лише інструмент спасіння. Це і свідчення перед силами зла про те, що Ісус є Господь, який об’єднав в Собі всі народи, забивши ворожнечу на хресті.

Вступ.

Короткий огляд минулих тем:

• Діти віруючих батьків є причасниками Божого Заповіту.
• Єдність Старого і Нового Завіту
• Обрізання як вічний знак заповіту
• Христос – головне послання обрізання і хрещення.

Сьогодні ми з вами будемо обговорювати, як практикувала обрізання новозавітна церква і яким чином відбувався перехід між обрізанням і хрещенням. Чи залишали батьки-християни знаки заповіту на своїх дітях. Відповідь – так.

«А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно. А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились. Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами. Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону! Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв. Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти. Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе. Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш. А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду. Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена». (Дiї.21:17-26)

Павло прибув в Єрусалим і розповів Якову і єрусалимським пресвітерам про те, що робить Бог серед поган. Але виявилось, що ще раніше дійшли звістки про те, що Павло закликає юдеїв-християн не обрізувати своїх дітей. Яків розумів безпідставність цих звинувачень, тому запропонував Павлові піти на цей крок: привселюдно показати, що він кориться закону. Чому Павло пішов на цей крок?

Можливо це момент, коли Павло зробив помилку, проявив непостійність. Але в Писанні ми бачимо, що Павло був дуже принциповий в питаннях чистоти вчення. Він навіть не побоявся привселюдно докорити Петрові за лицемірство. Навіть перед синедріоном він залишався вірний Писанню.

Можливо, заради авторитету, Павло і Яків пішли на компроміс. Але це виглядало, що вони пішли на обман людей.  Причому, це було не просто рішення стовпів віри, але й єрусалимських пресвітерів. Апостоли не боялись говорити істину навіть перед лицем смерті.

Відповідь в тому, що розуміння обрізання в Новому Заповіті в першоапостольській церкві відрізнялось від розуміння обрізання навіть наприкінці першого століття.

Як розуміли християни-євреї питання обрізання в першоапостольській церкві?

• Обрізання залишалось обрядом, за допомогою якого людина ставала частиною завітного народу. Воно так само означало, що той, хто приймає його, має зобов’язання перед Богом бути справжнім сином Авраама, тобто християнином.
• Той факт, що багато юдеїв, які прийняли обрізання в дитинстві, але відкинули Христа, юдеї-християни не вважали за непотрібний знак, але як відступницький насміх з цього обряду. Практика обрізання, яке здійснювалось невіруючими серцями, називали навіть служіння сатані: «Ось Я зроблю, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, ось Я зроблю, що вони прийдуть та вклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе». (Об.3:9) Ці люди лжесвідку вали що вони є справжніми юдеями, але такими не були. І навпаки, Павло навчав, що саме християни, як юдеї, так і погани, є сторонками справжнього обрізання: «Бо обрізання то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло», (Фил.3:3). При цьому обрізання, звершене в невірстві, сприймалось не просто як непотрібний знак. Навпаки, така практика сприймалась як бунт проти Бога
• Обрізання немовлят залишалось практикою серед юдеїв-християн. Не було такого різкого відкинення цього знаку. Був період, коли 2 знаки завіту практикувались одночасно серед  юдеїв-християн
• Серед віруючих юдеїв була присутня практика обрізання дорослих. «Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен». (Дiї.16:3)
• Ті, хто розуміли і приймає Євангеліє благодаті, виступали проти обрізання як духовної вимоги по відношенню до християн-поган (Дії 15). Саме Павло, який сприяв обрізанню Тимофія, виступив категорично проти обрізання Тита «Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрізання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддалися були, щоб тривала в вас правда Євангелії». (Гал.2:3-5)
• Значна частина юдеїв-християн не приймали Євангеліє благодаті, і вважали, що, якщо погани хочуть бути християнами, вони повинні спочатку обрізатись, а потім хреститись. Ця група називалась юдаістами. Саме з цими людьми Павло вів боротьбу, коли виступав проти обрізання.
• Обрізанні християни – це не просто християни-юдеї, але ті, які прихильні були до Євангелії благодаті, але не настільки виросли в розумінні завіту, як Павло чи Петро. Вони вагались стосовно необхідності обрізання, але були дуже прихильні до проповіді Євангелії благодаті. Павло про декого з них пише: «Поздоровлює вас Аристарх, ув’язнений разом зо мною, і Марко, небіж Варнавин, що про нього ви дістали накази; як прийде до вас, то прийміть його, теж Ісус, на прізвище Юст, вони із обрізаних. Для Божого Царства єдині вони співробітники, що були мені втіхою. Поздоровлює вас Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса. Він завжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею». (Кол.4:10-12)
• Існування християнських синагог. Бо коли до вашого зібрання ввійде чоловік із золотим перснем, у шаті блискучій, увійде й бідар у вбогім вбранні, і ви поглянете на того, хто в шаті блискучій, і скажете йому: Ти сідай вигідно отут, а бідареві прокажете: Ти стань там, чи сідай собі тут на підніжку моїм, то чи не стало між вами поділення, і не стали ви злодумними суддями?» (Як.2:2-4) З грецької – ваша синагога. Віруючі євреї об’єднувались в християнські синагоги.  І, розуміючи, що їх діти є учасниками заповіту і частиною завітного народу саме на основі віри батьків, приймали їх як членів синагог саме на основі знаків завіту – обрізання – як знак їх належності до Авраама, і хрещення – знак ототожнення і належності Христу.  Погани христили своїх дітей. Тому, коли хтось з батьків приймав християнство, христився не лише він сам, але й весь їх дім.

Великий перехід

Першоапостольський період – це перехідний період в житті церкви, коли Бог почав об’єднувати свій народ, який складався як з віруючих юдеїв, так і поган.

Це був період зміни знаку вступлення в завіт, в спільність Божого народу. Цей період не був одномоментним. Він зайняв майже 50 років. В 30 році була П’ятидесятниця. В 70 році припинило існування юдейське богослужіння через зруйнування храму. Ще навіть наприкінці 1 століття згадують поодинокі випадки обрізання. Обрізання трансформувалось в хрещення.

Але про це ще вчили апостоли.

І ви маєте в Нім повноту, а Він Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, (Кол.2:10-13)

Зв’язок між обрізанням і хрещенням

• І обрізання, і хрещення як знаки вказують не на себе, не на людину, але на Бога, який, по своїй благодаті, заключає завіт з людиною. Вони вказують на Христа, в Якому Бог заключив з нами Новий Завіт
• І обрізання, і хрещення вказують на відродження. До Тита Павло пише: «Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (Тит.3:5). Але й обрізання вказувало на відродження: «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». (Рим.2:28,29) Відродження ми маємо в Ісусі Христі.
• Хрещення знаменує прощення гріхів, виправдання по вірі. «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде». (Мар.16:16) Обрізання також вказувало на виправдання, прощення гріхів: «І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам». (Рим.4:11,12)
• Хрещення також свідкує про смерть і поховання старого чоловіка, а Христос і є наша смерть, і поховання. Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха! (Рим.6:3-7) Але обрізання також вказує на спосіб позбавлення від старого чоловіка. Хрещення означає поховання старого чоловіка, обрізання – видалення старого чоловіка.  (Кол.2:11)
• Хрещення вказує на належність людини до Божого народу, церкви Божої, Нового Єрусалиму. Обрізання також вказувало на належність до Божого народу.
• Важливо дуже серйозно відноситись до хрещення. (1Кор.10:1-12). Так само і обрізання несло як благословення, так і прокляття.

Висновок

Виходячи з першоапостольського розуміння обрізання і хрещення, чому віруючі в першоапостольській церкві христили своїх дітей?

• Розуміння, що діти – є учасники Божого заповіту. Вони не є Богові чужими, але частиною Божого народу
• В першоапостольській церкві серед юдеїв християн використовувалось і обрізання і хрещення, але серед  поган – лише хрещення. Саме хрещення вказувало на те, що християни юдеї і погани являються Божим Народом. А обрізання для них вказувало, що вони пішли слідами віри їх батька по тілу Авраама.  Чому ж не обрізали дітей поган? Тому що вони діти? Ні, Тому що вони погани, вони не потребували обрізання
• Акценти дискусії, яка була в той час. Питання не стояло в тому, чи потрібно обрізати дітей віруючих юдеїв, але чи потрібно обрізати поганів, щоб ті стали християнами.
• Якщо розуміти, що діти віруючих батьків є учасниками заповіту і частиною Божого народу, на що вказував знак обрізання і хрещення. І припустити, що на дітей поган це не розповсюджувалось, це викликало б спокусу в язичників  обрізати своїх дітей, щоб ті також були частиною Божого народу.
• Зміна знаку вказувала на досконалість Нового Завіту перед Старим. Якщо в Старому Завіті діти були частиною Божого народу, і це відбувалось через знак обрізання, в чому тоді досконалість Нового завіту, якщо діти не можуть отримати знак заповіту і є чужими Богу і Його народу. Більша досконалість як раз і полягає в тому, що з приходом Нового Завіту діти не перестали бути частиною Божого завіту, але й діти християн з язичників також є учасниками завіту. Більше того, якщо в Старому Завіті знак завіту був лише на хлопчиках, в Новому завіті знак завіту розповсюджується і на дівчаток.
• Часто звучить твердження, що в Новому Завіті немає жодного чіткого твердження про те, що церква христила дітей. Але є інші доктрини, які чітко не прописані в Біблії, але які ми розуміємо через комплексне дослідження Писання. Наприклад, доктрина Трійці. Також, якщо прискіпливо відноситись до того, що написано в Біблії, то ми не знайдемо там твердження про допустимість жінкам приймати причастя. В Новому Завіті неодноразово ми зустрічаємо, що христились дорослі і весь їх дім. В Писанні дім включає в себе не тільки членів родини, але й навіть рабів.
• Історія. Починаючи з першого століття, і до 15 не було жодної дискусії про те, що хрещення мають приймати тільки дорослі люди.  Більше того, група людей, яка почала виступати проти хрещення дітей, навчала багато інших речей, які далекі від Писання.
• Отже, хрещення, як знак, розповсюджується на дорослих віруючих і їх дітей на основі завіту, який Бог заключив з ними.

Завіт Бога з Авраамом
Бут.17:1-14

1. 1. Бог Всемогутній – ініціатор завіту (в.1)

Бог створив все. Він створив всесвіт. Він створив землю і все, що на ній. Він створив духовний світ. Він створив людину. Він творить історію. Він є Бог Вседержитель. Все в Його руці. Він є Всемогутній. Немає абсолютно нічого, що було б непосильно для Бога. Він вчинив досконалий план спасіння. Він має силу перемінити  найбільшого грішника в Свого вірного послідовника. І він ініціює заключення заповіту. Заключення завіту – це не реакція на якісь дії людини. Це є виключно Його ініціатива. Ще коли Авраам жив серед поган поганським життям, Бог особливим покликом покликав Його. Саме Бог заключив завіт з Авраамом і забезпечив виконання завіту. Саме Бог в даному тексті показує на ширину завіту і на вічний знак завіту. Він є Бог Всемогутній.

1. 2. Завіт Бога з Авраамом і його нащадками (в.2-8)
   1. a. Бог заключив завіт з Авраамом.
   2. В  чому заключалась суть завіту? Визначним знаком завіту є обрізання. В завіті Бог обіцяє Аврааму обіцяну землю, Ханаан. Але, невже Авраам став оправданим лише по тій причині, що повірив в нерухомість, яку мав отримати від Бога? Ні. Новий Заповіт дає однозначну відповідь на дане питання: Авраам не був прив’язаний до землі. Та земля була лише тінню обіцяного, і Авраам знав про це. Апостол  Павло пише в Гал.3:8, що Аврааму було проповідане Євангеліє. Христос говорить до фарисеїв, що Авраам радий був бачити день Христів, і побачив, і зрадів (Ін.8:58) Автор послання до Євреїв пише: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто». (Євр.11:13-16) Іншими словами, Аврааму було обіцяне вилуплення людства, спасіння, Боже місто. І Авраам повірив, і це залічилось йому в праведність.
      Ще одною важливою обітницею заповіту були нащадки. І про яких нащадків йде мова? Звичайно, в першу чергу, нащадки по тілу. Це нащадки як Ісаака, так і Ізмаїла. Але, основний зміст данної обітниці був не просто в тому, що в Авраама будуть діти, внуки. Апостол Павло в посланні до Галатів пише: «А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: і насінням, як про багатьох, але як про одного: і Насінню твоєму, яке є Христос». (Гал.3:16) Отже, повне виконання даної обітниці було знову ж таки не буквальне, але в Христі було звершене виконання обітниці. Але Павло йде іще далі. Він пише: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці». (Гал.3:29) Отже, ми, погани, що увірували в Христа, є нащадками Авраама.
   3. Нащадки Авраама в завіті. Зверніть увагу, на кого розповсюджувався даний завіт? На нащадків. Діти, внуки Авраама були не чужими даному завіту. Вони були в завіті Божому. В цьому і заключається біблійний завітний підхід до сім’ї. Сьогодні, в сучасному євангельському християнстві, все більше домінує індивідуалізм. Ми відійшли від біблійного завітного розуміння сім’ї. Ми втратили усвідомлення, що Бог працює не тільки з нами. Якщо Він притягнув нас до Себе, Він особливим чином працює і з нашими сім’ями. Вони є також причасники заповіту. Наші діти є причасниками завіту. Ще в Старому Заповіті Бог не однократно це обіцяв. «А Я ось із ними умова Моя, говорить Господь: Мій Дух, який на тобі, та слова Мої, що поклав Я до уст твоїх, не уступлять вони з твоїх уст, і з уст нащадків твоїх, і з уст нащадків потомства твого, говорить Господь, відтепер й аж навіки!» (Iс.59:21) Шлюб – це заповіт. І діти від таких шлюбів між віруючими людьми благословенні і освячені як в Старому, так і в Новому Завіті. Павло пише: «Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі». (1Кор.7:14) Це напряму відноситься і до знаку завіту, чи має він бути на наших дітях. Я не буду багато говорити на цю тему, так як ми не так давно говорили про це. Але, в контексті завіту з Авраамом дуже важливо розуміти, що якщо ми є нащадками Авраама, даний завіт розповсюджується в на нас. Більше того, Божа милість є в тому, що причасниками в даному завіті є не тільки члени сім’ї, діти, нащадки, але й раби (13 вірш) З приходом Нового Заповіту Божа милість не зменшилась. Ми говорили про те, що Новий Заповіт витікає із Старого Заповіту, але він кращий, досконаліший. І в даному питанні, Новий Заповіт не був би кращий, якби наші діти були чужі Богу. Але, вони є причасниками завіту, і в цьому є Божа милість.

1. 3. Знак заповіту – обрізання (в.9-14)
   1. a. Повеління Бога стерегти заповіт Аврааму і його потомкам (9)
   2. b. Значення обрізання в Старому Завіті.

• Знак заповіту. Ми бачимо, що знак завіту і сам завіт дуже тісно пов’язані один з одним. В давнину заповіти заключали самим різним чином, підтверджуючи візуально заповіт: і висікали з каменя, виливали з міді знаки, і обмінювались одежами. Але Бог вирішив, щоб кожен, хто належить до заповіту, мав знак на своєму тілі. І цей знак постійно нагадував, що дана людина є в завіті з Богом. І, якщо людина не мала на собі знаку, вона просто була поза завітом.
• Прилучення до народу Божого. Якщо поганин бажав стати частиною Божого народу, він мусів прийняти знак завіту – обрізання.
• Вказувало на важливість очищення серця духом. Зміст обрізання був не просто в тому, щоб носити на собі знак, нагадування. Але він вказував на гріховність людини і на необхідність в очищенні, в оновленні. Писання називає це обрізання серця. Коли Бог вводив народ в обіцяну землю, Він через Мойсея сказав: «Тільки батьків твоїх уподобав Господь, щоб любити їх, і вибрав вас, їхнє насіння по них, зо всіх народів, як бачиш цього дня. І ви обріжете крайню плоть свого серця, а шиї своєї не зробите більше твердою» (Повт.10:15,16). В кінці книги ми знову читаємо подібні слова: «І введе тебе Господь, Бог твій, до Краю, що посіли батьки твої, і ти посядеш його, і Він учинить добро тобі, і розмножить тебе більше за батьків твоїх. І обріже Господь, Бог твій, серце твоє та серце насіння твого, щоб ти любив Господа, Бога свого, усім своїм серцем та всією душею своєю, щоб жити тобі». (Повт.30:5,6) Пророк Єремія говорить «Обрізуйтеся Господеві, й усуньте із ваших сердець крайні плоті, юдеї та мешканці Єрусалиму, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лютість, і буде палати вона, і не буде кому погасити через злі ваші вчинки!» (Єр.4:4) Як бачимо, Старий завіт говорить про обрізання як з однієї сторони, зовнішній знак завіту. З іншої сторони, воно вказувало на внутрішні зміни, які мають бути в серці тих, хто в завіті.
  В посланні до Римлян Павло також дуже чітко говорить про те, що справжнє обрізання стосується і серця. «Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога». (Рим.2:28,29) В чому була помилка євреїв. Вони вважали, що вони в завіті, мають знак завіту з Богом і цього достатньо. Але цього не достатньо. Тому що якщо в серці немає змін, якщо відсутня віра, або віра ніяк не впливає на життя, то знак не є вирішальним. Він є більше знаком осудження, що, будучи в завіті, людина не жила життям очищення, життям по вірі. Павло пише, що справжнім юдеєм є той, хто не просто зовні обрізний, але хто має обрізане серце, змінене серце Духом Святим. Сьогодні християни наступають на ті ж самі граблі. Вважають часто, що мають знак, прийняли хрещення, і цього достатньо. Ні. Знак вказує на нашу потребу в очищенні, в зміненні нашого серця.
• Обрізання – печать праведності. Давайте зачитаємо слова Павла: «Чи ж це блаженство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що віра залічена Авраамові в праведність. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам. (Рим.4:9-12)
  Авраам, чуючи Євангеліє,  повірив Богу. І ця віра була залічена йому в праведність. ЩО це була за праведність? Це була праведність з його вчинків, його власна праведність? Ні. Його праведністю був Христос, в якого він повірив.  І, як печать праведності, Бог наказав йому обрізатись. На момент свого обрізання Авраам вже був праведний, його серце було обрізане, він був віруючим. Часто, говорячи про новозавітній знак заповіту хрещення, використовується даний приклад як доказ того, що знак мають приймати тільки людина, яка сповідувала свою віру в дорослому віці. Виходить, ми христимо по баченню, а не по вірі. Але, подивіться далі.
  Бог наказує Аврааму відмітити тим самим знаком заповіту Ісака і Ізмаїла ще в дитинстві. ЩО означав цей знак для них? Це зрозуміло, воно несло в собі один і той самий зміст – воно було знаком завіту між Богом і Авраамом і його нащадками. Чи був він печаттю праведності праведності. І так, і ні. Для Ісака – так, для Ізмаїла – ні. Для Якова – так, для Ісава – ні. І Ісак, і Яків від свого народження носили на собі знак заповіту, прийшли до праведності по вірі. І їх обрізання стало для них печаттю праведності. Ізмаїл і Ісав також мали цей знак на собі, але погрязли в гріхах і в невір’ї. Вони носили в собі цей знак, але це була печать праведності Іншого, Кого вони відкинули. І це їм було на осудження. Цим самим шляхом пішли юдеї, що переслідували Христа. Вони мали на собі цей знак, але вважали, що це знак їх власної праведності. Як часто сучасні віруючі помиляються, коли сприймають знаки завіту як печаті своєї власної праведності.  Печать обрізання представляла собою «Печать Господа, який є наша Праведність».
  Зверніть увагу на те, що Павло говорить про поган. Вони також могли називати Авраама своїм батьком. Говорячи про праведність Авраама по вірі, Павло пише, що він отримав її це до обрізання. Але на цьому його праведність не закінчилась – він став батьком всіх віруючих, як обрізаних, так і не обрізаних. Але, зверніть увагу, він не є батьком невіруючих, незалежно від того, обрізані вони, чи ні.
  Отже, благословення, дані Аврааму, наслідуються тими людьми, які були обрізані в дитинстві, але пізніше увірували. Якщо ж обрізана людина проявляла своє невірство, значення даного знаку не змінювалось. Вона носила в собі знак Христа, знак завіту. Але цей знак не просто не приносив ніякої користі, але ніс осудження за те, що людина, буду в завітніх стосунках з Богом, виявляла невірство і нерозкаяність серця.  Його невір’я не змінювало значення обрізання. Саме на цій основі пророки докоряли євреїв в тому, що вони, будучи обрізаними, не обрізали свої сердець.
• Обрізання вказувало на Христа. Це був кровний знак. І він вказував на те, що для того, щоб бути частиною Божого народу, бути очищеним від гріхів, бути оправданим, має пролитись кров. І це є Христос. Саме в Христі обрізання набуло свого повного змісту.

1. 4. Тривалість заповіту – вічний (в.14)

Якщо ми є нащадками Авраама, наші діти є в завіті з Богом, яке відношення маємо ми до обрізання? Чи маємо ми також обрізуватись? В Новому Заповіті форма знаку змінилась на хрещення, але суть залишилась та сама, за виключенням того, що обрізання вказувало на Христа, який мав прийти, а хрещення – на Христа, який прийшов. Це є вічний завіт. І він не закінчився з приходом Нового Завіту, але зовнішній знак був змінений. Про зв’язок між обрізанням і хрещенням ми поговоримо на наступний раз. Але, нам дуже важливо розуміти зміст обрізання, щоб зрозуміти зміст хрещення, і чи має бути цей знак на наших дітях.

1. 5. Відповідальність в заповіті (в.1)
   1. Ходи перед лицем Моїм і будь непорочний (в.1) – важливість освячення.
   2. Стерегти виконання завіту через знак обрізання немовлят (в.9) – важливість знаку.