Івана 4:31-38

Ukrainian: От Иоанна Chapter 4 [31] Тим часом же учні просили Його та й казали: Учителю, їж! [32] А Він їм відказав: Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви. [33] Питали тоді один одного учні: Хіба хто приніс Йому їсти? [34] Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити. [35] Чи не кажете ви: Ще чотири от місяці, і настануть жнива? А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони! [36] А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне разом раділи. [37] Бо про це поговірка правдива: Хто інший сіє, а хто інший жне. [38] Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли.

Ця історія сталась в відрізку часу, коли жінка побігла від Ісуса до себе до дому розповісти людям про те, що сталось з нею. І перед тим, як прийшли самаряни, учні вирішили, що прийшла пора чогось з’їсти. І уся подальша розмова Ісуса зі своїми учнями відштовхується саме від того, що мають прийти люди, і Він має їм проповідувати. Що у Нього є більш важливіші справи, ніж просто сісти і їсти.

Для нас очевидно, що в цьому діалозі Христос вказує на турботи. Що в нашому житті є два види турбот: є турботи життєві, є турботи духовні. Ці слова чимось співзвучні зі словами про спокуси в пустелі. Коли диявол підійшов і запропонував Ісусу створити із каменя хліб, щоб задовольнити свій голод, Він відповів йому: «Не самим хлібом буде жити людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих”. Таким чином Христос наголошує на тому, що людина може бути занадто заклопотана життєвими питаннями і не думати про духовне. Відмова Христа від їжі не говорить, що Він проти життєвих клопотів, а, швидше, вказує на пріоритети в нашому житті. Насправді, людина може бути дуже заклопотана, людина дуже багато часу використовує на те, щоб здобути тілесний хліб і часто абсолютно нехтує духовним життям. Але Господь створив нас як тілесними, так і духовними створіннями, і ми не можемо бути задоволені, коли в нашому житті є тільки тілесне. Про це свідчить книга Еклезіаста, в якій автор перелічує усі можливі здобутки, яких тільки людина може досягнути, і називає це пустотою, марнотою та ловленням вітру. Але в заключенні Еклезіаст вчить, що все це веде нас до розуміння того, що потрібно шукати Господа. Часто люди бажають сперечатись з Богом і кажуть, що ні, нам абсолютно достатньо хорошого рівня життя, хороших заробітків та облаштування. Але практика показує, що це проблему не знімає, люди все рівно відчувають себе нещасливими та незадоволеними. Тому Христос говорить, що для Нього пожива є виконання волі Божої.

Що практично це означає для нас? Ми створені таким чином, щоб постійно про щось турбуємось, в нашому житті є ціла низка клопотів: робота, сім’я, друзі, відпочинок… Деякий проміжок часу в нашому житті може бути такий, що ми дуже багато часу натхненно витрачаємо на служіння, на духовне просвітлення, а потім час змінюється, і ми переключаємось на те перше, про що ми говорили. Досить часто ми відчуваємо якесь незадоволення від того, що ми стали такі приземлені, що в нас уже не вистачає часу на духовне. І можна сказати, що це добре, тому що Господь промовляє до нашого сумління, показуючи, що ми занадто заклопотались. Я недавно читав в Інтернет одне опитування, воно виглядало так :“Що потрібно для того, щоб був запал до служіння Богу?”. І різні варіанти відповіді. Один варіант: «Близькі стосунки з Богом», за який в більшості проголосували люди. Інший був: “Потрібний наставник ”. І ще низка варіантів. Я довго думав, за що мені проголосувати. Звичайно, що найімовірніше, за що я віддав би свій голос, це за близькі стосунки з Богом. Але і другий пункт мене не залишав в спокої. Чому? Тому що я розумію, що церква – це не зібрання людей, які мають тільки індивідуальні стосунки, а бачаться раз в тиждень тільки заради звички. Ні. Бог так створив церкву, що бажає говорити до нас через служителів, закликати нас до посвяти і навіть до тісних стосунків з Богом через проповідь, через наставника. Я усвідомив, що не можна говорити тільки про якийсь один пункт. Життя з Богом, Його робота над нами проходить через усю цю низку пунктів. І цей самий принцип ми бачимо і тут: Христос надихає Своїх Апостолів через Своє звернення до них. Можна сказати, Він їх зупиняє і показує: ось в нашому житті не тільки це має нас турбувати, але і те, що ми маємо служити Богові. Я не думаю, що в їхнє життя через ці слова прийшов такий духовний запал, натхнення, але ці слова заставили їх замислитись, що, можливо, варто змінити пріоритети в своєму житті. Можливо, варто подивитись під іншим кутом на свої пріоритети.

Варто звернути увагу на акцент, який Христос робить в цих словах. На відміну від слів про хліб насущний, ми бачимо, що Господь говорить про служіння і націлює на служіння іншим. Це так само важливо для нас – не тільки духовно харчуватись, читати Біблію, послухати проповідь, а духовно жити, духовно служити. Я досить часто помічаю, що коли я служу для Господа, це якимось чином відживляє мою душу, я потребую того, щоб попрацювати для Нього. Ми маємо усвідомити, що життя — це не тільки лежати на ліжку і вчасно харчуватись, життя — це харчуватись і ходити, щось робити, чимось опікуватись, творити. І тоді це приносить нам задоволення. Так створив нас Господь, і коли ми так не живемо, це погано для нас. Цікавою аналогією з фізичним життя є і те, що часто ми не хочемо нічого робити і йдемо на роботу, ніби примушуючи себе, але коли ми сидимо дома і в нас немає роботи, це також недобре для нас. Я думаю, що це так само і в духовному житті: інколи нам важко послужити Богові, і немає бажання, але коли ми перестаємо це робити, ми відчуваємо, що це погано для нашого духовного стану, здоров’я…

Гарним прикладом в цьому був Кальвін. Він багато працював над Словом Божим, дуже мало спав, коли він постарів йому друзі казали поберегти себе. На що він відповідав, що він бажав би, щоб коли Бог прийде за ним, Він застав його в роботі.

Але що означає для нас «служити Богові»?

Коли ми дивимось на цей текст, ми бачимо, що Ісус робить різницю між служіннями. Зокрема, Він говорить такі слова: «Прийшла пора збирати урожай, не баріться, майте радість від цього». Але, разом з тим, Він вказує на те, що вони пожинають плоди того, що хтось раніше працював.

Про що говорив Ісус, показуючи на те, що одні люди сіють, а інші жнуть? Це означає, що не завжди наше служіння є однаковим. Ми маємо вчитись дивитись на нього ширше, ніж те, що нам хотілося б бачити. Так, пожинати гарні врожаї — це дуже добре, це дуже радує душу, а садити, доглядати — це дуже складно.

Цікаво також те, що Ісус прийшов до дому Ізраїлевого навернути Свій народ до свого Бога. Хоча Його служіння розширюється з часом і на язичників, так як в даному випадку на самарян, все рівно це змінює з часом розуміння того, які завдання покладені на нас сьогодні. Ідея Ісуса була в тому, що служити Богу означає приводити людей до Господа, приводити свій народ до оновлення стосунків з Ним. Якщо дивитись на цю історію стосунків, ми бачимо різні часи. Були пророки, які ходили по Ізраїлю, закликали до покаяння, але їх ніхто не слухав. Але потім був час так званого мовчання Бога. Коли люди зрозуміли, як їм не вистачає Слова Божого. І приходить Іван Хреститель, який готує дорогу для Господа, і усі приходять до нього. Далі приходить сам Христос, і люди усі збентежені: “Хто це?”. Навіть самарянка каже до Ісуса, що ти, напевне, пророк? Так само і в Історії Церкви були різні часи. Були часи гонінь, і часи, коли християнство стало головною вірою в Імперії, були часи Середньовіччя, темні часи, і були часи Реформації. Ми не можемо протистояти Божому провидінню, але єдине, що вимагає від нас Господь, це бути вірному в той час, в якому ми живемо, служити Господу в той час, коли нас слухають і коли нас не слухають. В нас, насправді, країна християнська, і складно вдаватись до радикалізму, мовляв, що тільки ми віруючі, а інші невіруючі. Але, з іншого боку, ми бачимо, що люди тільки номінально належать до церкви і не живуть з Богом. Або, як ті фарисеї, ніби з вигляду набожні, але слухають передань людських. Наше завдання сьогодні — проповідувати людям Слово Боже, вчити їх, що таке Церква Божа, що таке духовне життя і жива віра. Це завдання сьогодні продовжує стояти для нас. Ми маємо жити вірою і навчати цього людей навколо нас. І скоріш за все, що в наш час люди все менше прислухаються до наших слів, але Господь нам помічник.

Служіння в практичному сьогоденні

Ми читаємо, що Господь звертається до людей в церкві не тільки тому, що нам потрібно вчити інших живої віри. Але і показує, що наше життя і ходіння перед Ним є і в сім’ї, і на роботі…

Українська Біблія. Переклад Івана Огієнка.: К Ефесянам Chapter 6 [1] Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе! [2] Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею, [3] щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній! [4] А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому! [5] Раби, слухайтеся тілесних панів зо страхом і тремтінням у простоті серця вашого, як Христа! [6] Не працюйте тільки про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, [7] служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! [8] Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа, чи то раб, чи то вільний. [9] А пани, чиніть їм те саме, занехаюйте погрози, знайте, що для вас і для них є на небі Господь, а Він на обличчя не дивиться! [10] Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його! [11] Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. [12] Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. [13] Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. [14] Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, [15] і взувши ноги в готовість Євангелії миру. [16] А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. [17] Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже. [18] Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих, [19] і за мене, щоб дане було мені слово відкрити уста свої, і зо сміливістю провіщати таємницю Євангелії, [20] для якої посол я в кайданах, щоб сміливо про неї звіщати, як належить мені. [21] А щоб знали і ви щось про мене, та що я роблю, то все вам розповість Тихик, улюблений брат і в Господі вірний служитель, [22] якого послав я до вас на це саме, щоб довідалися ви про нас, і щоб ваші серця він потішив. [23] Мир братам і любов із вірою від Бога Отця й Господа Ісуса Христа! [24] Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь.

Цей текст цінний для нас тим, що в ньому відкривається два види служби, якою ми служимо перед Господом.

Перше, на що націлює Господь нас, що наше життя — це служіння Господу, в сім’ї наше відношення до рідних — це служіння Господу. На роботі відношення до робітників — це служіння Господу, відношення до роботи. Навіть діти своїм відношенням до батьків, вчителів— це служіння Господу. Ми маємо дивитися на наше життя як на Божу постанову, як на Богом наповнену дійсність, де є Господь посеред нас і усього що ми робимо і чим зайняті.

Далі Апостол переходить до питання духовної війни. Це також те служіння, яке ніколи не припиняється в нашому житті. Ми маємо постійно бути вдягнутими в цю зброю для того, щоб освячуватись, для того, щоб приносити Богові плоди праведності.

Ну і зрештою не будемо забувати про те, що Господь покликав нас бути в Тілі Його, в якому ми також виконуємо певну функцію, служимо один одному своїми дарами.

Я не хочу сьогодні вдаватись в подробиці що це означає, як нам служити дарами чи як нам вести духовну війну. Те, про що ми сьогодні говоримо, це про важливість цього служіння, про важливість цього життя, того, щоб ми не забували, що ми покликані не тільки до духовної їжі, але і до духовної служби, яка виявляється дуже широко в нашому житті. І до якого Господь закликає нас.

Говорити тільки ви повинні, ви повинні також не є повною картиною, адже сказано, що ми нічого не можемо чинити без Христа. Саме Христос і Його благодать дає нам силу для служіння, пробуджує нас від лінощів. Тому в кінці нашого життя ми всерівно віддамо усю славу Господу, тому що Він того достойний. Нехай Господь буде нам помічником. Слава Отцю і Сину і Святому Духу. Амінь.

1 Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, 2 зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, 3 пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. 4 Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. 5 Один Господь, одна віра, одне хрищення,6 один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх. (Еф.4:1-6)

В цьому тексті Господь через Апостола Павла нагадує нам про наше покликання і ціль цього покликання. Покликання — це Боже рішення, та активна Божа дія, яка приводить нас до спасіння. Апостол говорить, що ми маємо поводились згідно цього покликання. І саме третій вірш віддзеркалює для нас суть того, до чого закликає нас Бог. Господь говорить про важливість зберігати єдність духа в союзі миру. Єдність – саме це центральна думка, яку передає нам Господь через апостола. І показує нам через велику кількість ілюстрацій, які описані не для того, щоб ми знали, скільки разів потрібно христити, а як факт існування тільки одного хрещення. Одна віра, один Господь, одне хрещення, один Отець. Іншими словами, Господь показує, що покликав нас бути єдиними по прикладу нашої віри, нашого Бога і через те, що для нас даний тільки один Дух, і коли ми живемо під керівництвом цього Духа, ми маємо бути єдиними. Коли ми розглядаємо цей текст, неможливо не згадати про слова Христа, які записані в післанні до Івана про єдність.

21 щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. (Iван.17:21)

Саме тому ми можемо бачити, що Апостол, звертаючись до віруючих, вболіває за єдність. Взагалі єдність це дуже важлива справа для церкви, тому Христос говорить, що через цей фактор люди пізнають, що Господь послав Сина Свого. Ця єдність має свою основу в самій Трійці, адже Ісус вказує саме на Його єдність з Отцем. Коли ми розглядаємо Трійцю як зразок єдності, ми можемо бачити, що це три особи, серед яких є абсолютна гармонія. Цікаво спостерігати причину такої гармонії, про яку свідчить нам сам Ісус Христос і інші слова з Євангелії.

Ukrainian: От Иоанна Chapter 15 [9] Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! [10] Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. [11] Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість! [12] Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! [13] Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх. [14] Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую.

Ми можемо бачити, що причина гармонії між Трійцею це є любов, Отець полюбив Сина, тому що Син любить Отця і прославляє Його, виконує усе, що звелів Йому Отець. І саме на цій основі ми маємо будувати свої стосунки і з Богом, і з братами. Я думаю, навіть зайвим буде нагадувати, які дві заповіді Господь підкреслює як найбільші. Люби Господа Бога свого і люби ближнього свого, як самого себе.

Дуже дивна річ є любов. Господь міг би основувати наші стосунки на нашому обов’язку чи на страху. І не виключно, що так воно і є, тому що ми творіння, а Господь є Творець. Але Бог говорить саме про любов як основу стосунків з нами, і любов як основу нашого послуху нашому Богу. Коли подивитись на наше життя, ми можемо бачити, що саме любов є основою існування будь-якої сім’ї, між дружинами та чоловіками, між батьками та дітьми, між онуками та бабусями. Будь-яких дружніх стосунків, я навіть не побоюсь сказати, що любов є основою держави. Тому що коли люди не люблять свою Батьківщину, своїх людей, вони не будуть її захищати, не будуть переживати за своїх людей, не будуть мати співчуття та співпорозуміння. Любов — це прекрасне почуття, яке дає нам задоволення, дає нам гармонію, близькість один із одним. Це те, що буде існувати вічно, як пише апостол в посланні до Коринфян. І коли з стосунків між людьми зникає любов, тоді руйнується сім’я, руйнуються дружні стосунки і так далі. Любов — це великий подарунок людям від Бога, який нагадує нам, що ми створені за образом і подобою Його. Це той інструмент, який дає нам єдність.

Саме тому поряд з єдністю Господь завжди говорить про любов. Тому що вона неможлива, якщо не має любові. Любов може бути спонтанна, як в випадку між молодими людьми, а може бути обдумана і так само щира. Це тільки світ сьогодні хоче нав’язати думку, що ми залежні від наших почуттів, що любов — це тільки ейфорія, яка то є, то несподівано зникає. Господь в Слові Своєму закликає чоловіків любити своїх дружин, церкву буди єдиними на основі любові. Апостол сказав прекрасні слова “не будьте нічого винні один одному, окрім взаємної любові”.

Ukrainian: К Ефесянам Chapter 4 [2] зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, [3] пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру.

Згідно цього тексту нам видно, що нам не так легко бути єдиними, не так легко любити один одного, для цього Апостол вчить нас мати покору, лагідність, довготерпіння, і все це має бути на основі любові. Ми всі різні люди, ми часто помиляємось, буваємо нестерпними, не варто думати, що нас таких дуже легко любити. Але варто звернути увагу на те, що в Євангелії Господь вчить по відношенню до любові. “Люби свого ближнього, як самого себе ” — це дуже корисний текст для нас. Коли ми дивимось на себе, ми завжди готові себе розуміти, ми завжди готові себе простити і дати другий шанс. Та коли ми дивимось на іншого, ми готові тільки вішати ярлики. А вірним буде дивитись на ближнього, як на себе, любити, прощати, давати другий шанс. Слово Боже — це правда, коли ми будемо так себе вести, коли любов буде основою наших стосунків, ми будемо єдиними як церква, як громада.

Інші церкви

Іноді ми думаємо, то добра річ, яку ми читаємо, що християнам потрібно бути єдиними. Але коли ми стикаємось з практикою нашого сьогодення, ми бачимо, що християни розділені, що християни ворогують і ненавидять один одного. Що сталось з Церквою? Чи може змінитись сьогодні ця ситуація?
Я думаю, ми знайдемо відповідь на наші питання, коли розглянемо наступні слова Апостола Павла. Яким чином Господь будує церкву свою?

Ukrainian: К Ефесянам Chapter 4 [7] А кожному з нас дана благодать у міру дару Христового. [8] Тому й сказано: Піднявшися на висоту, Ти полонених набрав і людям дав дари! [9] А те, що піднявся був, що то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? [10] Хто зійшов був, Той саме й піднявся високо над усі небеса, щоб наповнити все. [11] І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, [12] щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, [13] аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, [14] щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду, [15] щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос. [16] А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю.

З сьомого по одинадцятий вірш Апостол говорить про Ісуса Христа. Апостол показує Його як Того, Який був Великим, але спустився до найнижчих місць землі. Але Той, Який спускався, знову піднявся над усі небеса. Апостол підкреслює в цих словах положення Христа. Христос є владика всього, і Він є владика Церкви. Саме так описує нам Господь Ісуса Христа. Але апостол також говорить про те, що Христос дав дари, і далі розкриває для нас більш докладніше, які саме дари Христос роздав на землі. Перед тим, як ми перейдемо до дарів, давайте підкреслимо цей момент, що Христос владика всього, але коли ми говоримо про церкву, про її єдність, то Христос є Головою церкви. Саме таку картину малює для нас Слово Боже.
Чому для нас це так важливо підкреслювати? Тому, що це також допомагає церкві розуміти, її єдності, що тільки Христос є наш Спаситель, тільки Христос є наш заступник та первосвященик. І особливо в керівництві саме Його слова є для нас найважливішими і саме він є наш Цар. Але як Христос керує нами тут на землі, коли Він вознісся, і сидить праворуч Свого Отця? Далі текст нас навчає, яким чином Христос опікується своїм тілом, Церквою.

З одинадцятого по шістнадцятий Апостол описує нам картину життя та будівництва тіла Христового. По-перше, сказано про те, що Господь дає певний рід дарів, через які Господь готує людей на діло служби. А саме це Апостоли, пророки, благовісники, пастори та вчителі. Уже за часів реформації вважалось, що з цих дарів залишились тільки пасторі та вчителі, тому що Апостоли були ті люди, які були очевидцями Христа. Пророків також на даний момент не потрібно, тому що в нас уже є написане Слово Боже, згідно якого ми можемо знати волю нашого Господа. Щодо благовісників питання незрозуміле, тому що коли дивитись на часи Апостольської церкви, це були люди, які йшли в інші місця, де не знали християнської віри і проповідували там, і на даний момент можуть бути такі люди, які ідуть і проповідують іншим народам. Тому такий дар може бути, та скоріш він використовується не в кожній церкві. Та те, що для нас очевидно, що для церкви і до сьогоднішнього часу залишились пастори та вчителі. І завдання цих двох служінь в тому, щоб приготувати людей на діло служби. Навчити людей волі Божої, навчити людей Слова Його.

Коли читати цей текст, для нас важливо дивитись на нього в контексті єдності, про яку ми читали попередньо. І коли саме в такому ракурсі ми дивимось на слова Апостола про дари, то ми можемо збагнути, що саме через навчання в церкві має бути єдність. Дуже цікаво, але Господь не згадує, що між Христом та віруючими має бути Папа Римський, який і буде головою, який об’єднує християн. Господь говорить нам в контексті дарів, а саме дарів Духа Святого. Тому через Духа Святого, через дари Його

Господь керує церквою.

Насправді ми бачимо, що уже в перші часи існування церкви виникали різні складні питання, на які збирались синоди священиків та служителів церкви, для того щоб вирішити їх, і для того щоб церква була в єдності. І коли ми дивимось на цю систему, ми можемо сказати, що Господь керує Своїм народом через навчання. Були речі, які були принциповими, були речі, які були другорядними. Так ми читаємо Апостола Павла, який докоряє галатам, що ті вірують в іншу Євангелію, це було настільки важливо, що він переконує відкинути таке неправильне розуміння і вірувати в благодать. З іншого боку ми бачимо слова Павла в посланні до Римлян, коли він говорить, що один їсть м’ясо, інший не їсть, нехай кожен тримається свого бачення.
І коли ми в питання навчання думаємо про любов як основу єдності, ми маємо розуміти, що любов не повинна спонукати нас до того, щоб ми приймали чи говорили викривлене Слово Боже, усяку єресь через любов. Навпаки, коли ми любимо один одного, ми маємо намагатись не шкодити один одному, розуміючи, що невірне навчання приведе брата до загибелі.

Діло Реформації

Ми знаємо, що Реформація ніколи не ставила собі за ціль порушити єдність церкви і вболівала за єдність християн, та бачила цю єдність не просто на основі того, що комусь подобається папа Римський чи з якихось інших причин, а згідно Слова Божого, на основі вчення. Реформація прагнула очистити церкву від невірного вчення, відсунути передання на другий план, проголошуючи Соло Скрептура, Тото скрептура, Слово фіде, (тільки віра), Соло Христос (тільки Христос)… Та насправді керівники церкви того часу відкинули реформацію, відкинули здоровий підхід. І навіть на даний момент ми не можемо бути повністю єдиними з причини невірного вчення. Христос — Голова церкви, спасіння по благодаті — це Євангелія, і це не другорядні речі, на які ми можемо закрити очі. Тому Єдність буде можлива тільки тоді, коли зміниться відношення до Слова Божого.

Хто є для нас братами

На сьогоднішній час це досить складне питання, тому що існує цілий ряд церков: православні, католики, баптисти та п’ятидесятники. І у кожного є свої нюанси у віруванні. І сьогодні дуже доречно згадати Августина, який сказав: “в головному єдині, в другорядному різні, в усьому любов”. Сьогодні, як і колись, є різні віруючі, навіть за апостолів були віруючі, які тримались юдейської традиції, і були віруючі так звані язичники. Але це не заважало їм розуміти, що в основному вони єдині. Сьогодні реформатська церква вірить, що існує вселенська церква, яка складається з людей різних конфесій, які вірують в благодать, викупну силу Ісуса Христа. Та є помісна церква, в якій Господь дає нам бути членами один одному, бути єдиними через любов. Та не можна забувати, що є люди, з якими ми не можемо бути єдиними навіть на загальному рівні. І чітко видно в проголошені віровизнань.

Ukrainian: К Ефесянам Chapter 4 [13] аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти,

Слово Боже говорячи про те, що ми маємо бути єдиним, говорячи про дари навчання, в першу чергу, що через дар навчання ми можемо бути однодумцями і вірно служити Господу. Але ціль цього навчання не тільки в тому, щоб ми усі вірили однаково, але і в тому, щоб приготувати вірних на діло служби. Інколи ми розглядаємо церкву як місце постійного навчання, але, насправді, навчання для нас потрібне для двох речей. Для нашого зростання в Христі і для того, щоб ми були готовими служити один одному. Господь створив церкву таким чином, що ми усі є залежними один від одного. Усім Господь дає різні дари, якими ми служимо один одному. Тому ці речі настільки пов’язані, що ми не можемо говорити про наш ріст у Христі відірвано один від одного. Ми як тіло усі разом можемо виростати і в пізнанні Господа нашого, виростати допомагаючи один одному, і служачи один одному.

Всякий наш дар має звершуватись через любов та турботу один про одного. Через це виростає Церква Божа. Тому ми маємо пам’ятати слова Господа, що Він нас покликав до єдності. В нас один Дух, Один Господь, одна віра, одне хрещення. Ми всі члени один одного для того, щоб в любові бути разом як Божа сім’я.

Апостол Павло пише своє послання до церкви в Римі. Чому ми можемо сказати, що він пише до церкви? Тому, що називає їх братами, і, зокрема в сьомому вірші, Апостол, звертаючись з привітанням, пише такі слова: «До усіх улюблених Божих в Римі, вибраним святим». Хоч в своїй мові він говорить, що хоче приїхати для того, щоб благовістити істину. Апостол бажає мати плід серед них так само, як і серед усіх народів. Та все ж його звернення відрізняється від звернення до людей, які зовсім не знають Євангелії. Тому ми можемо сказати, що в Римі були віруючі і були люди, яким потрібно було благовістити істину. Також і в восьмому вірші Апостол дякує Богу за те, що віра їхня звіщається по всьому світі. Тому, однозначно, люди, до яких пише Апостол, — це були люди віруючі, які прийняли Євангеліє. Але це не крапка, на якій Апостол бажає зупинятись. Так як ми говорили, ціль його — проповідувати серед них, підкріпити вірних в їхній вірі та звіщати Євангеліє, називаючи себе боржником в звіщенні.

15 Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію. 16 Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові. (Рим.1:15,16)

Апостол готовий рішуче звіщати Євангелію будь-кому і не соромиться цього, і на це є своя причина. Для нього це не просто якісь пусті слова, не просто якесь чергове навчання релігії, для нього це дієва справа, яку звершує через нього Господь. Це сила Божа, на спасіння Юдеям та язичникам. Це досить важливі слова, які мають підкріпляти кожного з нас, тому що ми співпрацівники з Богом. Господь будує Свою Церкву, Своє Царство саме через звіщення Євангелії. Іноді люди міркують про важливість різного роду професій: вчителя, інженера, рятівника. Та те, що Господь робить через Апостола, незрівнянно важливіше, тому що через Євангелію людина може знов повернутись до свого Бога, знову відновити втрачені благословення і втрачене життя вічне. Коли люди звичайної професії гордяться своєю роботою, то для проповідників Слова Божого це надзвичайно цінні слова. Апостол не соромиться звіщення, навіть попри те, що не всі приймають це вірою, не всі усвідомлюють важливість цього послання. І це не пусті слова, тому що нижче ми бачимо, з яким зітханням Павло говорить про язичників. На сьогоднішній час це так само актуально для нас, як і для Апостола Павла, тому що ми живемо в час індивідуалізму і синкретизму. Люди надзвичайно охолонули до слухання Євангелії, в суспільство проникла думка тотальної відносності, все піддається сумніву, все висміюється. На жаль, люди до кінця не можуть збагнути, до чого приведе їх ця тенденція. Ми бачимо в країнах, які вважають себе розвинутими, перші плоди такого життя. Шлюби стали не важливими, діти виростають в неповноцінних сім’ях, що призводить до неповного виховання, що в свою чергу призводить до деградації суспільства. Розбещеність та аморальність стали нормою життя, яку вони не засуджують, а навіть відстоюють, говорячи про свої індивідуальні погляди. Проповідь Слова в очах людей стала чимось пустим та незначним. Та, не зважаючи на ці тенденції і на думку “сучасників ”, позиція Слова Божого залишається незмінною. Апостол називає це Силою Божою, він не має чого соромитись, а, навпаки, вдячний за такий привілей бути знаряддям в Божих руках.

17 Правда бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою. 18 Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою,19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. 20 Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, 21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. 22 Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, 23 і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів. (Рим.1:17-23)

Слово Боже говорить дуже важливі для нас слова, що правда Божа з’явилась в ній. Мається на увазі віра в Євангелію, з віри в віру. Як нам розуміти ці слова: з віри в віру? Є різне тлумачення цих слів: одна думка про те, що вираз «з віри в віру» ми маємо розуміти як «з віри Старого заповіту в віру Євангелії Ісуса Христа». І це має під собою обґрунтування, тому що Апостол говорить в цьому тексті постійно про людей двох категорій: Юдеїв та язичників. Та коли бути уважним до контексту нижческазаного, то ми можемо допустити інший висновок. Адже нижче Апостол говорить, що Господь відкривається в двох різних об’явленнях: в загальному об’явленні та в особливому, що ми можемо розуміти під звіщенням Євангелії. Апостол однозначно говорить про те, що люди можуть вірити в Бога, дивлячись на природу, яка досить чітко відкриває нам існування Творця. Настільки чітко, що Слово Боже навіть говорить, що в них немає виправдання, адже не бачити це можна тільки свідомо відкидаючи цю правду. Та все ж це залишається в позиції віри, тому що Самого Бога ми не бачимо, ми можемо говорити про існування Бога тільки бачачи Його дії. Коли ми розглядаємо природу, ми не можемо допустити собі думки, що все це сталось випадково, адже усе в нашому світі має підпис Творця, печать задуму, все гармонійно та розважно складене, хоч світ через гріх деградує.

Чому з віри в віру? Тому, що людині дано два об’явлення від Бога: перше — це загальне об’явлення, яке не уточнює подробиць про Творця та його Спасителя. Ми можемо тільки робити загальні висновки того, який є істинний Бог. Що Він Всемогутній, що Він Бог порядку, що все створене одним розумом і все керується Його рукою. Та саме в Слові Божому як особливому об’явленні Господь відкриває нам інформацію, яка робить нас ще ближчими з Ним. В Своєму Євангелії Господь говорить про Сина Свого, Ісуса Христа, Якого Він дав для примирення народів зі своїм Творцем. Ми можемо назвати дві ці категорії вірою. Важливо зауважити також, що віра старого заповіту і віра нового заповіту, в великій мірі, не може бути названа двома вірами, тому що старий заповіт Говорить про Бога і Його спасіння, а Новий відкриває втілення усіх обітниць Божих старого заповіту.

Ми бачимо людську тенденцію, що вона може не приймати загальне об’явлення і бути атеїстом. І це одна позиція: людина може приймати загальне об’явлення та не приймати Євангелію, замінюючи її на язичництво. Може бути така ситуація: людина бачить загальне об’явлення, та не має можливості почути Євангелію. А також четверта позиція: коли людина, дивлячись на загальне об’явлення, приймає особливе об’явлення. І те, що тут передано осудження саме в тому, що людина затьмарює істину, придушує правду, ідучи до ідолів.

20 Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, 21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. 22 Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, 23 і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів. (Рим.1:20-23)

Можна порівняти цей текст з тим, що говорить апостол нижче.

5 Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву, та об’явлення справедливого суду Бога, 6 що кожному віддасть за його вчинками: 7 тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, життя вічне, 8 а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, лютість та гнів. 9 Недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле, юдея ж перше та геллена, 10 а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові. 11 Бо не дивиться Бог на обличчя! (Рим.2:5-11)

Про яку правду говориться в цьому тексті? Попередньо Апостол говорив, що ці люди звели нанівець правду в своєму серці, а тут говориться, що ці люди шукають слави, відповідно правди, покаяння. Невже ми будемо стверджувати, що це в відриві від особливого об’явлення від Євангелії? Те, про що ми можемо говорити, що є тільки одна правда, яку люди можуть шукати після правди загального об’явлення, це Євангелія. А інакше цей текст ми б розглядали як спасіння через добрі справи, в відриві від особливого об’явлення. Тому є дві тенденції: люди, які заглушують правду через свою розбещеність, і люди, які приймають правду, тому і бажають праведності та прощення. Питання сьогодні не стоїть в тому, що одні кращі, а інші гірші, апостол починає з загального погляду на реакцію людей, а те, чому вони так реагують, він пояснює в інших розділах.

Та, повертаючись до ідеї віри через загальне об’явлення і віри через особливе об’явлення, ми бачимо таку відмінність між цими об’явленнями. Перше об’явлення не дає людині можливості спастись, воно тільки підводить людину до того, щоб прийняти друге об’явлення, а саме Євангелію, саме те, що збирався Павло робити серед них. Та апостол говорить такі слова: « те, що можна знати про Бога, явне для них». Тому загальне об’явлення абсолютно доступне усім, абсолютно переконливе і ні в якого атеїста чи людини, яка відкидає Євангелію, вибираючи язичництво, не має виправдання. В другому, особливому об’явленні людина може пізнати шлях спасіння, істинне поклоніння Бога, істинну природу взаємостосунків. Тому перше об’явлення веде людину до того, що людина має прийняти друге об’явлення, і не має нікому виправдання, хто зупиняється на першому, тому що це тільки трамплін до повного пізнання.

Можливо, те що я скажу, є непостійним, але за великим рахунком, кожна людина, перш за все, переконується в існуванні Бога через загальне об’явлення, а потім приймає особливе. Тому, що без цього людині буде здаватись звістка про Бога вигадкою чи міфом. Я не кажу, що це правило, та все ж ми спостерігаємо це як процес, задуманий Господом.

Ми можемо подивитись також і на природу Божого докору. Господь не говорить про те, що людина – повний атеїст і не вірить в існування Бога, природа докору в тому, що людина, дивлячись на загальне об’явлення, пізнає Бога, та замість того, щоб віддати Йому славу, прийняти Його, вибирає шлях ідолопоклонства. І цей шлях ми можемо назвати заміною можливості мати істинне пізнання на вибирання для себе своєї релігії.

19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. (Рим.1:19)

Ці слова мають відношення суто до першого, загального об’явлення, саме тому Апостол говорить, що немає їм виправдання, якщо вони не переходять від віри до віри і не живуть в ній. Ми забуваємо про те, що існує категорія людей, які взагалі не мають можливості знати істинного Бога, які ніколи не чули Євангелію, для таких людей просто не має вибору, вони можуть бути або атеїстами, або ідолопоклонниками. Але в них є відчуття, що те, чому вони поклоняються, не справжнє, і в них є той фактор, який буде їх засуджувати, — це їхнє сумління.

Деякі вважають, що люди, дивлячись на загальне об’явлення, можуть пізнати Бога в повній мірі, і тому Бог їм докоряє, що вони не мають виправдання. Але насправді люди, які дивляться на загальне об’явлення, не мають можливості мати повне пізнання Його, а тільки достеменний факт існування Бога, і це знання має привести їх до Євангелії. Тому повне пізнання можливо, тільки коли поряд з цим звучить для них особливе Боже об’явлення, якого вони не бажають прийняти, тому що для них це не вигідно. Хоча вони розуміють, що коли існує Бог, то Він не може бути схожим на будь-якого бога, описаного язичеськими релігіями, що тільки Бог Євангелії є справжнім Богом. І знову повертаючись до Божого докору в цьому тексті, ми чітко бачимо, що Бог докоряє їм не за те, що вони, виходячи з загального об’явлення, стають атеїстами, а тому, що не бажають покоритись істині, віддати належну хвалу, і роблять це свідомо, заглушуючи істину в своєму серці. Тому це особлива категорія людей, яка знає те, що їй можна знати з загального об’явлення, але не бажає прийняти повної правди, робить заміну, заглушує істину. Проблема саме в небажанні приймати другий вид віри, і саме тому Апостол пише слова, що «праведний вірою жити буде», вірою не тільки в загальне об’явлення, але вірою, яку він називає процесом “з віри в віру ”.
Загальне об’явлення дає моральну відповідальність

Для нас також цінним буде спостерігати за тим, згідно чого Господь буде судити і євреїв, і язичників.

29 Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, 30 обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, 31 нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. 32 Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке. (Рим.1:29-32)

Перш за все, ми можемо сказати, що в загальне Боже об’явлення несе з собою не тільки знання про існування Бога, Творця, а також несе з собою моральне пізнання правди, саме тому люди незалежно від того, чи вони мають особливе об’явлення, чи не мають, несуть моральну відповідальність. Навіть коли ми говоримо, що загальне об’явлення не здатне спасати та абсолютно здатне осудити. І природа цього осудження в тому, що люди знають про свої погані вчинки, що люди знають закон Божий і свою моральну відповідальність, яку не бажають нести. І саме в цьому контексті ми можемо говорити, що без виправдання всяка людина, тому що, пізнавши Бога в загальному об’явленні, вона знає про моральний бік цього пізнання і свідомо зневажає це в своєму серці, тому що хоче грішити. І саме за вчинки людини Господь буде судити її, незалежно від того, ким вона себе вважала: чи атеїстом, чи язичником, чи навіть Ізраїльтянином. Чи мала вона можливість почути Євангелію, чи ні.

12 Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом. 13 Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть. 14 Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, 15 що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну, 16 дня, коли Бог, згідно з моїм благовістям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа. (Рим.2:12-16)

Тому Господь буде судити людей згідно діл їх, навіть без особливого об’явлення кожен перед Богом винен. Ніхто не зможе виправдатись, сказавши, що ми не чули Євангелію, що в нас не було шансу спастись, тому що моральну відповідальність мають усі. Тому без виправдання залишаються ті, які не чули Євангелію, без виправдання залишаються ті, які чули Євангелію, але затьмарили це знання в серці своєму, все це тому, що усім доступне загальне об’явлення.

Можливо дехто скаже, що в такому випадку воно тільки засуджує. Так, воно засуджує і залишає без виправдання. В деяких є думка, що для людей, які живуть без Закону, все буде вирішуватись за їхніми ділами. Те, що язичники знають про свою моральну відповідальність, не означає, що вони можуть спастись своїми праведними ділами, тому що, згідно Євангелії, є тільки один шлях до спасіння, а саме віра в Ісуса Христа. Тільки в Господі ми можемо бути виправдані та помилувані. Тільки після прийняття особливого об’явлення Євангелії та життя з віри в віру можливо спасіння. І тому Павло говорить такі слова тим, кому звіщає її і які досить часто, пізнавши Бога, не бажають дякувати, не бажають прийняти, віддають славу тваринам, замінюють поклоніння істинному Богу на поклоніння творінню. І коли ми ставимо запитання, чому вони це роблять, то причина не в тому, що вони не змогли розібратись, що вони не змогли перейти від загального об’явлення до особливого, а причина в тому, що вони не захотіли це зробити через бажання жити в гріху. Те, що їм можна було знати, вони знають, що є Творець, але вони втікають від Нього.

Причини, та результат зневажання правди

17 Правда бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою. 18 Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою, (Рим.1:17,18)

Ми бачимо, що правда Божа з’явилась, і ця правда в Євангелії. Але далі апостол говорить про те, що гнів Божий приходить на всяку безбожність та неправду людей, що правду гамують неправдою. Перш за все, яку правду люди гамують? Вони гамують пізнання Бога в загальному об’явленні, по-друге, вони гамують правду в особливому об’явленні саме Євангелії. І всяка ця неправедність засуджується Богом.

Коли ми дивимось на причину неправедності в людей, які мають тільки загальне об’явлення, ми можемо сказати, що причина в тому, що люди бажають жити так, як вони самі того хочуть. Людям не подобається, що їхнє сумління їх засуджує і говорить про Божий закон, який написаний в їхньому серці. Люди прагнуть до всякої неправди і навіть похваляють тих, хто чинить так само. І ця тенденція походить ще з Едемського саду, коли людина бажала бути сама, як Бог, сама вирішувати, що є добре для неї, а що зле.

28 А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне. 29 Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, 30 обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, 31 нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. 32 Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке. (Рим.1:28-32)

Причина тих, хто не приймає Євангелії, та ж сама: вони знають про Бога з загального об’явлення, вони не бажають іти далі, від віри до віри і так жити, вони бажають змінити пізнання Бога на язичництво, і причина не тому, що вони так люблять тварин, що їм поклоняються. Причина знову ж в моральності, люди бажають мати бога кишенькового, який би їм не боронив чинити волю свою, а покорявся. Саме тому люди вигадують для себе релігію, яка буде зручна для них, яка не буде вставляти палки в колеса. А те, що описано в Біблії, зовсім не схоже на зручного Бога, це Бог, Який судить за гріх, це Бог, Який виховує, Який не допускає компромісів, а вимагає повної покори Йому. Зрозуміло, пропащому створінню це буде не подобатись, воно ліпше вибере собі іншу, зручну для себе релігію, або буде тільки номінально сповідувати Євангелію.

Божий осуд

Ми читаємо в тексті, що Бог не просто буде судити усіх, коли прийде час, але уже сьогодні дає цим людям свій осуд в тому, що забирає усякий стримуючий фактор від них, дає їм можливість бути в гріху. І це виглядає таким чином, що вони самі себе засуджують, знеславлюючи своє тіло в ненаситній пристрасті неприродного єднання чоловіка з чоловіком, жінки з жінкою.
Коли ми дивимось на цей світ, це дуже добре видно в нашому житті. Ми знаємо з історії, наскільки аморальними були повадки язичницьких культур. Наскільки люди приглушували своє сумління, бажаючи грішити. І це приводило до гомосексуалізму серед них в ті часи. Та коли говорити про сучасників, ми бачимо дивні речі. Сьогодні майже немає язичницьких релігій, люди називають суспільство християнським, та, насправді, в основній своїй масі люди просто секуляризовані, не бажають чути про будь-якого бога. Проблема аморальності та гомосексуалізму в нашому суспільстві наростає через безбожність та відступлення від Його Слова, в так званих “розвинених країнах ”. Ми можемо задавати собі питання: чому це так? І відповідь проста: через те, що люди не бажають прийти до віри в Євангелію Господь віддає їх на перевернутий розум, дає їм те зло, якого вони бажають. Людина постійно думає, що в цьому її щастя, але з часом переконується, що скоріш за все це загибель. Немає виправдання їм, тому що з загального об’явлення вони усі знають що Бог є, і що Закон Його добрий, та тільки приглушують це в серці своєму. Приглушують істину у вигляді і особливого, і загального об’явлення. Більшість сучасників називає себе агностиками, людьми, які не вірять ні в що, вважаючи, що це розумно. Та результат все рівно буде один: кожне коліно схилиться перед нашим Богом, яким би себе “-істом” він не називав.

Висновок

Який ми можемо зробити висновок з цього Слова Божого? Господь показує, що в людей є шлях до пізнання Його. І цей шлях Господь називає «з віри в віру». Він дає нам загальне об’явлення, яке явне для усіх, і яке веде нас до особливого об’явлення, а саме Євангелії Ісуса Христа. І коли людина не бажає приймати це об’явлення, в неї залишається тільки один вихід. Або замінити пізнання істинного Бога на язичництво або іншу релігію, або бути агностиком, знову ж для того, щоб не приймати Євангелію. Та результат тільки один: Господь буде судити таких людей і буде дозволяти їм топитись у своїх гріхах та своїй розбещеності. Шлях до спасіння з віри в віру, від загального об’явлення до особливого в правді Божій. І хоч апостол не робить в цьому тексті наголос та тій роботі, яку Господь проводить в нашому серці, ми все ж згадаємо про це, тому що пізніше Павло говорить в п’ятому розділі: “Любов Божа вилилась в наше серце Духом Святим ”. Ми просимо, щоб Господь Духом Своїм попровадив нас, відродив нашу віру, давав нам бути міцними в ній, буди вірними і не просто повірити, але жити вірою. Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу. Амінь.

Унікальність християнського погляду на умилостивлення

1. Язичницький погляд на умилостивлення
Одна із історій античного світу про похід на Трою, безперечно, показує нам характер язичницьких богів, яких люди мали постійно задобрювати своїми жертвами. Коли принц Паріс викрав прекрасну Єлену, повізши її в Трою, греки кинулись здоганяти їх. Але безперервний зустрічний вітер не давав можливості їм плисти. Тоді Агамемнон послав солдат, щоб привели його доньку, яку він приніс у жертву так званим привередливим та ненаситним богам, після чого, наївшись та умилостивившись, боги послали довгоочікуваний попутний вітер, і греки кинулись палити Трою.
Уся ці історія показує на те, що язичницькі так званні «боги» безпідставно ставлять перепони для людей, щоб ті приносили їм жертви. Це ненаситні істоти, яким постійно хочеться жертви, і чим більше, тим краще. Такий погляд показує, що люди самі спроектували богів на свій зразок: ненаситні, і амбіціозні, боги, яким потрібно дати хабара, щоб вони зробили легшим життя людей. І ця тенденція хабарництва виглядає як безпідставна забаганка робити перешкоди, тому що вони ніяк не можуть наїстись жертвами. І принцип досить простий: чим більше жертв, тим більша вірогідність того, що вони зглянуться на цих бідних людей, які з їхньої ж вині не можуть досягти того чи іншого. Все це виглядає недостойним істинного Бога, все це показує, що живий Бог не може бути таким, яким його бачать ці люди. Люди видумали богів за образом своїм і за подобою своєю. І таке розуміння богів було не тільки в грецькій культурі, а в принципі будь-якого релігійного світогляду в світі, окрім християнства. В будь-якій релігії людина досягає своїми дарами, своїми ділами прихильність свого Бога, умилостивлюючи його усілякими методами. І завжди ці боги залишаються незадоволеними і знову чинять зло для людей. І уся ця ворожість до людей немає ніяких підстав, а виглядає як забаганка примхливого господаря.

Коли ми говоримо про християнську релігію, ми розуміємо, що істинний Бог не може бути таким, що його характер має відрізнятись від усіх вигаданих богів. І навіть, можливо, ми очікуємо, що умилостивлення не повинно бути. Та ми бачимо, що умилостивлення існує, та саме поняття його абсолютно інше. Господь посилає Сина Свого в умилостивлення за наші гріхи.
Перш за все, варто поговорити про Божий гнів. Насправді, коли порівнювати язичництво, в якому боги без усяких підстав вороже настроєні проти людей, то в християнстві існує серйозна причина, чому людина з Богом має погані стосунки. Ми бачимо момент гріхопадіння, в якому людство відвернулось від свого Творця, через що унаслідувало гнів Божий. Навіть сьогодні після гріхопадіння кожна людина розуміє своє положення перед Богом, тому що не виконує Його волю. Господь залишив на землі закон Свій, через який кожен може бачити свою вину. Нема праведника ні одного, як писав апостол Павло. Божий гнів – це не просто якась погроза неслухняному творінню, а це активна Божа дія, через яку світ пізнав хвороби, біль та смерть. І причина не в Богові, а в самій людині.

Чому ми починаємо з Божого гніву? Для того, щоб показати, що насправді ми усі пропащі люди, що усі ми приречені на загибель, якщо тільки не буде інструменту примирення зі своїм Творцем.
Дивлячись на Старий Заповіт, ми бачимо принцип умилостивлення Божого гніву, який дуже схожий на язичницький, коли люди приносили жертви тварин. Але те, що під цими жертвами розумілось, це зовсім відрізняється від язичництва. Тому що в Новому Заповіті Господь пояснює, що усі ці жертви були тільки прообразом істинної жертви в лиці Ісуса Христа. Саме в Ісусі Христі прийшло примирення людини з своїм Творцем, саме в Сині ми маємо прощення наших провин і знаходимо мир з Богом.

Ukrainian: 1. Иоанна Chapter 2 [1] Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. [2] Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу.

Ukrainian: К Римлянам Chapter 3 [23] бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, [24] але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, [25] що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів, [26] за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою правду за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса.

Перш за все, це показує нам на природу гріха, що це не просто перешкода, яку потрібно покрити, забрати, і все стане на свої місця, що це конфліктує з святістю Божою. І для того, щоб примирити людину з Богом, це тільки пів справи – забрати гріх, мова йде про те, що Господь розгніваний на грішників через бунт, і має мати місце або покарання, або умилостивлення.
Унікальність умилостивлення в Христі, перш за все, в тому, що сам Бог пропонує Сина Свого. Для християнства чужа та думка, що існує гнівний Отець і добрий Син, Який заспокоює Свого Отця. Навпаки, ми бачимо, що ініціатива умистистивлення виходить від самого Отця, і Син цьому не противиться, тому що в Трійці існує гармонія думок і бажань. Тому ми маємо такий результат. Що через праведність свою Господь не може не гніватись на гріх і на грішників, тому що Він тоді став би неправедний, і не було б в Ньому Правосуддя, але поряд з гнівом у Господа є любов до грішників і Він бажає спасти людей від цього. Бог посилає Сина Свого в жертву за гріхи наші. Я уявляю собі, як думали євреї старого заповіту, можливо вони думали, як язичники, що своїми жертвами умилостивлюють Боже лице, не розуміючи природи відкуплення. Бог ніби говорить їм : «Те, що ви думали приносити мені в жертву, насправді Я даю вам. Я даю вам найдорожче – Сина Свого для того, щоб заплатити за ваші гріхи».
Можна сказати, що в цьому є істинне розуміння Євангелія. Тому що Господь є нашим Спасителем. Ми не допомагали Йому висіти на хресті, Він сам поніс за нас наші гріхи, витримавши увесь той гнів, який впав на Нього через нашу вину.

Христос спаситель душ наших

Коли ми сьогодні роздумуємо про примирення з нашим Богом, про істинність розуміння Євангелія, для нас буде важливим розуміти і іншу сторону примирення. Ціль спасіння та примирення людини з Богом була не тільки в тому, щоб заплатити за наші гріхи, понести покарання. Все це добре, але це не змінює нашу душу. І Слово Боже каже нам про те, що Господь вливає в наші серця Любов Свою.

любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам. 6 Бо Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих. (Рим.5:5,6)

Ми читаємо в цьому тексті, що Господь вилив любов в наше серце через Духа Святого. Чому потрібне було це дійство? Чому не достатньо було просто запропонувати людині це відкуплення щоб вона сама, на свій розсуд, вирішувала потрібне їй це чи ні? І відповідь на це запитання досить важлива.

44 Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, і того воскрешу Я останнього дня. 45 У Пророків написано: І всі будуть від Бога навчені. Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене. (Iван.6:44,45)

Господь в Слові Своєму говорить про те, що навіть коли існує метод відкуплення та спасіння, ніхто з людей не здатний на це через свою гріховність. Усі ми є раби гріха. І саме тому Господь робить роботу в нашому серці, змінюючи його, вливаючи в нього любов до Бога і його спасіння. Саме тому Христос для нас є Спаситель не тільки тому, що прийняв за нас страждання на хресті, але і тому, що звершує це спасіння в наших серцях. Так ми можемо сказати, що людина приймає це спасіння, людина іде дорогою вузькою, коли говорити грубо, то звершує своє спасіння. Але не тому, що вона сама по собі така добра і така кмітлива, а тому, що Господь вливає в наше серце Свою любов. Господь примирив нас і на хресті, і в нашому серці, з нашим Батьком, і прийняв нас в свою сім’ю.

І тепер замість гніву Божого за наші гріхи, замість покарання, через акт умилостивлення у Христі ми маємо цінні божі обітниці Царства Божого, в якому уже не буде горя і сліз і усякого виду біди, усіх тих наслідків гріхопадіння, яке пізнала людина. І Єдиному, кому за це подяка, нашому триєдиному Богу — Отцю, і Сину, і Святому Духу. Амінь.

Реформатське служіння

 

Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу. Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!… (Iван.17:20-26)

Вступ:

Контекст молитви Христа:

• Молитва після проповіді
• Молитва після таїнства
• Сімейна молитва
• Прощальна молитва
• Молитва перед жертвоприношенням
• Молитва як зразок для нас.

Склад молитви:

• Христос молиться Отцю про виконання Своєї місії
• За кого молиться Христос
  • Не за весь світ
  • За тих, кого дав Йому Отець
    • Христос молиться по апостолів
    • Христос молиться про тих, хто увірує з проповіді апостолів

Христос молиться про єдність християн.

Питання:

• Чи почув Отець цю молитву Христа?
• Як можна пояснити дане прохання в світлі існування великої кількості конфесій?

 

1. Основа нашої єдності – у Христі
   1. Отець і Син єдині в Своїй сутності
      «щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони»

• Божественна єдність Отця і Сина.
• Єдність цілей, один розум, одне серце, одне вчення, одне життя.
• Єдність в Трійці служить найвищим образом для єднання віруючих через їх єдність з Христом

1. Єдність Христа з Церквою

• Церква – це ті, кого дав Христу Отець. Христос молиться про них:

1. Щоб Отець зберіг їх в єдності. Христос говорить: «І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!»  (Iван.17:11) Заховай має значення: зберігати, охороняти, тримати під охороною.
2. Щоб Отець зберіг їх від злого – Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. (Iван.17:15)
3. Щоб Отець освятив їх правдою – в.17

• Бог Отець дав владу Христу дати вічне життя церкві – «бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому». (Iван.17:2)
• Христос посвятив Себе в жертву за Церкву – «А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони». (Iван.17:19)

1. Образ Церкви в Писанні, що передає єдність

• Одне Тіло Христове
• Один народ (1Пет.2.9)
• Одна сім’я (Еф.2,19)
• Один храм
• Одна будівля
• Одне поле – Одна лоза
• Одне стадо

1. Дух Святий – той, хто дає єдність церкві.
   «А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми». (Iван.17:22) Про яку славу  йде мова. Серед різних богословів є різні думки стосовно цих слів Христа

• Слава – це відновлення образу і подоби Божої в учнях, що були зруйновані гріхом (в т.ч. Кальвін)
• Слава – сила звершувати чудеса (Цвінглі)
• Слава – небесна слава і безсмертя, яку обіцяв Христос Своїм учням (Августин)
• Слава – це єдність думок і сердець
• Слава – мова йде про Святий Дух. Ця думка більше, ніж  всі інші, співвідносяться з закінченням цього вірша. «Коли ж вас ганьблять за Христове Ім’я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий». (1Петр.4:14) Павло в Еф.4,3 говорит про єдність Духа.
• Дар Святого Духа – єдина сила, здатна об’єднати ворогів Божих з Небесним Отцем; чужих один одному в одну сім’ю, одне тіло, одне стадо.
• Саме через Святий Дух Бог зберігає Своїх дітей в єдності, від злого; Бог Отець освячує Свої вибраних Духом Святим через Слово.

 

1. Прояв єдності церкви
   1. Приклад першоапостольської церкви
      І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен. А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися. (Дiї.2:42-47)

• Були однодушними – значення: одноголосно, були разом в храмі (церкві) – відчували потребу в тому щоб збиратись разом
• Були єдиними у вченні – в науці апостолів.
  І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, (Еф.4:11-13)
• Перебували в спілкуванні – стосунки – вечері любові
• Перебували в таїнствах – таїнства також несуть в собі аспект єдності (аспект єдності в хрещенні і в Вечері Господній)
• Перебували однодушно в служінні один одному

1. Заклики до церкви стосовно єдності

• Тож благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! (1Кор.1:10)
• Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. (Еф.4:1-4)
• Однодушно боролись за Євангеліє: «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб, чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську» (Фил.1:27)
• Ті, хто відлучається від єдності
  А ви, улюблені, згадуйте слова, що їх давніше казали апостоли Господа нашого Ісуса Христа, які вам говорили: За останнього часу будуть глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями та безбожністю. Це ті, хто відлучується від єдности, тілесні, що духа не мають. (Юд.1:17-19)

 

 

1. Наслідок єдності церкви
   1. Світ увірує

• Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. (Iван.17:23)

1. Христос прославиться – Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє, і прославивсь Я в них. (Iван.17:10)