Прослухати лекцію

Прочитати лекцію

Господній день 47

Запитання 122: В чому суть першого прохання?

Відповідь: «Нехай святиться ім’я Твоє» означає: Дай нам по-справжньому пізнавати Тебе, благословляти, вклонятись і славити Тебе за всі Твої діла і за все, що проливається через Них: Твою силу, всемогутність, мудрість, милосердя, справедливість, ласку та істину. Дай нам так будувати і направляти все своє життя – наші думки, слова і вчинки, – щоб ми нічим не ганьбили Твоє ім’я, а тільки завжди прославляли Його.

Вступ.

Питання для обговорення:

• Молитва «Отче наш» – це зразок для наших молитов чи молитва, якою ми можемо молитись?
• Що значить звернення «Отче наш»?

Розглядаючи перше прохання, ми маємо звернути увагу на два ключових слова в даному проханні: ім’я і святити.

1. 1.       Що значить ім’я Твоє?

Питання для обговорення:

• Про яке ім’я Боже йде мова?
• Яке значення імені в Писанні?

Під Божим іменем мається на увазі як Його сутність, так і всі Його якості і атрибути, по яких можна пізнати Його.

Говорячи про ім’я, ми маємо розуміти це не просто як ім’я, яке відрізняє Бога від інших богів. Говорячи про ім’я Боже, ми маємо розуміти нашу потребу, необхідність пізнавати Бога у всій Його величі.

Саме тому, в першій частині відповіді 122 Гейдельберзького катехізису говориться про пізнання Бога у всіх його якостях. І, щоб реакцією на пізнання Бога було поклоніння Йому. Неможливо істинно вклонятись Тому, кого не знаєш. Тільки, пізнаючи Бога у всій Його красі, наше серце і вуста здатні прославляти Його за Його велич; тільки, пізнаючи Бога, наше життя може змінюватись в образ Його.

1. 2.       Що значить: «святиться»?

Походить від слова «хагіос», що означає святий, відділений, посвячений. Що навчає нас перше прохання?

1. 1.       Віддавати Богу належну хвалу і славу.

• Дякувати і прославляти Бога в молитві
• Шанобливо, благоговійно відноситись до Бога

1. 2.       Прославляти Бога своїм життям  і поступками. Якими вчинками ми можемо святити Ім’я Боже? 

• Ми святимо Його ім’я, коли сповідуємо Його ім’я
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я, коли високо цінуємо і підносимо на найвище місце в своїх думках. Древнєєврейське слово «шанувати» означає «вважати дорогоцінним».
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я, коли віруємо в Нього. «бо Ним радується наше серце, бо на Ймення святеє Його ми надію кладемо!» (Пс.32:21). І навпаки, коли ми не віримо Йому, ми цим самим заплямовуємо честь Всевишнього і робимо тусклим Його ім’я, тому що «Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем». (1Iван.5:10)
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я, коли згадуємо про Нього з найвищим благоговінням.
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я, віддаючи Йому святе і духовне поклоніння
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я, коли дотримуємо в святості Його день
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я, коли коримось Йому
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я, коли засмучуємось: чуючи, як знеславлюють Його ім’я; бачачи, як Церква Божа втрачає силу, і через це безчеститься Боже ім’я.
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я, коли віддаємо  Сину такі ж почесті, як Отцю «щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його». (Iван.5:23)
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я, коли захищаємо Його істину “Улюблені, всяке дбання чинивши писати до вас про наше спільне спасіння, я признав за потрібне писати до вас, благаючи боротись за віру, раз дану святим». (Юд.1:3)
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я, коли свідчимо про Нього, закликаючи до покаяння людей.
• Ми освячуємо і благословляємо Його ім’я своїм святим життям «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» (1Кор.10:31)

1. 3.       Наша потреба в Божій благодаті і силі для того, щоб святити Боже ім’я в своєму житті.

• Той факт, що це молитва, вказує на те, що це є поза нашою силою. Ми безсилі славити Бога і святити Його ім’я так, як цього хоче Бог. Саме тому це не лише повеління, але й прохання, це є дар благодаті – щоб Боже ім’я славилось і святилось в нашому житті.
• Прославлення Божого імені – це є Божа робота. Молитва Христа: «Прослав, Отче, Ім’я Своє! Залунав тоді голос із неба: І прославив, і знову прославлю!» (Iван.12:28)
• Прославлення Божого імені – це є робота Святого Духа в нас. «А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить». (Iван.16:13,14)
• Прославлення Божого імені стало можливим лише через смерть Христа на Голгофі. Адже саме  в результаті цього Дух Святий зійшов на церкву і вчинив жертву Христову дієвою в житті кожного віруючого в Христа.

 

Прослухати проповідь

 

Прочитати лекцію .mp3

Резюме.

В Дев’ятій Заповіді йдеться про манеру говоріння і про правду. Вона закликає нас любити правду і говорити правду з любов’ю.

Вступ

• Дві скрижалі – Що це означає?
• Яким чином ми будуємо стосунки з людьми? (спілкування – один з засобів будування стосунків між людьми). Бог не тільки попіклувався про маєток, життя інших людей, але й  Бог захищає добре ім’я інших людей.

Прочитайте Вих.20:16.

Пояснення.

Частина 1. Що заборонено в даній заповіді?

Досліджуючи Дев’яту Заповідь і пояснення її в Катехізисі, ми бачимо, що вона починається із списку тих способів, якими і руйнується ця частина Божого Закону. Відп.112 згадує  ”Лжесвідчення“, яке стосується:

1. Брехня під присягою, або інших свідчень, які не відповідають дійсності «Свідок брехливий не буде без кари, а хто брехні говорить, не буде врятований. (Пр.19:5)
2. Згадується також і ”перекручування слів“, що означає використання чужих слів, або частини цих слів, але в іншому контексті  «Свої уста пускаєш на зло, і язик твій оману плете. Ти сидиш, проти брата свого наговорюєш, поголоски пускаєш про сина своєї матері…» (Пс.49:19,20). В результаті цього людина отримує інформацію, яка абсолютно відрізняється від того, що малось на увазі.
3. ”Плітки“ означає розповсюдження негативної інформації про когось через другі, треті і т.д. руки для того, щоб підірвати чиюсь репутацію.
4. ”Наклеп“ йде ще дальше за плітки і має на меті опустити когось, збентежити або підняти на сміх (Пс.15:3). За мету ставиться підрив репутації і заплямування тієї чи іншої особи. Все це від диявола, який від початку був неправдомовцем (Ів.8:44).
5. Осуд кого-небудь, не вислухавши його чи не маючи для цього підстави“ є ще одним порушенням цієї Заповіді. Деякі люди негативно ставляться один до одного тому, що щось сталося або щось почули і зразу ж виносять приговор  ”винний“. Так трапляється через брак любові «Любов… не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!» (1Кор.13:6,7). Ми не маємо права засуджувати навіть не почувши (Прип.18:13).

Великий Вестмінстерський Катехізис говорить:

З. 145. Які гріхи забороняються, згідно з дев’ятою  заповіддю?

В. Гріхи, що забороняються, згідно з дев’ятою  заповіддю є такими: завдавати шкоди істині й доброму імені наших ближніх, а також  своєму власному, особливо у сфері публічного правосуддя; давати неправдиві свідчення, підбурювати до подання неправдивих свідчень, свідомо виступати на боці неправедної сторони й захищати  її, кидаючи виклик істині й відкидаючи її; Виносити несправедливі вироки, називаючи зло добром а добро – злом, винагороджувати  неправедних за діяння праведників і відплачувати  праведникам за діяння неправедних; займатися фальшуванням; приховувати істину й зберігати мовчання,  коли слід виступити на правому боці; зберігати мир коли слід або засудити  беззаконня самим, або закликати до  правосуддя; говорити правду несвоєчасно,  або навмисно, з неправедною метою, викривлювати істину невірним тлумаченням, чи  двозначними або ухильними висловлюваннями  завдавати шкоди істині чи правосуддю; говорити  неправду; обманювати; обмовляти; поширювати наклеп; пліткувати; поширювати плітки; насміхатися; ображати; судити  людей поспішно,  надто суворо або упереджено; хибно тлумачити наміри, слова і вчинки;  лестити; виявляти марнославство й вихвалятися; надмірно звеличувати чи принижувати себе та інших; не  визнавати Божих дарів і Божої благодаті;  перебільшувати дрібні провини; приховувати, виправдувати чи применшувати свої гріхи, коли слід добровільно покаятися;  без потреби розкривати немочі й слабості;  поширювати фальшиві чутки; приймати й заохочувати злі відгуки і не дослухатися до аргументів на захист правого; снувати злі підозри; засмучуватися чи заздрити заслуженій  добрій славі, чи намагатися її зганьбити; радіти чиємусь безчестю й ганьбі; зневажати; необґрунтовано захоплюватися; порушувати  законні обіцянки; нехтувати тим, що заслуговує доброго слова, і робити вчинки, що ганьблять наше добре ім’я,  не уникати  того, що може нас зганьбити або не  намагатися стримати від цього інших.

Всі ці образи говорять про те, що людина любить поговорити про свого ближнього, але в негативному плані, перекручуючи справжній зміст. Саме через свою грішну природу ми отримуємо більше задоволення від критиканства, наклепів, обговорювання інших, ніж від їх підтримки та похвали. Нам здається, що опустивши ближнього, ми самі себе підносимо.

У зв’язку з цим, ми маємо таку грішну тенденцію, як обговорювати людей, а не говорити з ними. Якщо наш брат грішить або спотикається, то існує тенденція покритикувати його, але на відстані. Ми уникаємо нашого обов’язку піти до нього, попередити його і показати своє ставлення до нього. Таким чином ми зневажаємо пораду Господа Ісуса в Мт.18:15.

[ Всі, вище перераховані, гріхи є особистими ( персональними ) і впливають вони на чиюсь репутацію або на місце в суспільстві. Проте, є гріхи, які також стосуються манери говоріння і правди, але вони не несуть в собі персональної направленості. Є так звані  ”побрехеньки“, які не повинні би ображати кого-небудь.

Можна навести багато прикладів. Дзвонить телефон, а ви кажете кому-небудь із своєї сім’ї: ”Скажи, що мене немає вдома“. Це також можуть різного роду  ”натяки“. Це може бути  ”самообман“, коли ви говорите іншим про себе щось хороше, а насправді це зовсім не так. Це може бути  ”брехня через вигоду“, коли сказати неправду вигідніше, ніж правду. Є і ”статистична брехня“, коли мовою цифр вводять в оману. У всіх цих прикладах слова використовуються без належного ставлення до істини]

Як нам поводитися з “”напівправдою”?

Що фараон Єгипту наказав бабам-сповитухам робити у Вих.1:15-21? Якщо б вони послухали його, то яку заповідь вони порушили б? Що баби-сповитухи робили і казали? (в.17-19) Чи була це правда? Яка була реакція на це Бога? (в.20,21) Чи означає це, що Бог благословляє всіх, хто обманює? Як ми можемо пояснити цей випадок і інші подібні до нього? (напр. Рахав і розвідники)

Чи завжди потрібно казати всю правду? Приклади: 1)Ти знаєш щось (не хороше) про когось. Чи потрібно про це розповідати всім? Назвіть ваші причини? 2)Ворожа армія розшукує вашого ближнього, чи потрібно їм казати, де він переховується?

Частина 2. Чому Господь забороняє ці гріхи в 9 заповіді?

Чому Господь забороняє так поступати? Зразу виникають три пункти.

1. Брехня або неправдиве свідчення належить дияволу (Бут.3:1-4; Ів.8:44). «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді». (Iван.8:44) Диявол названий “батьком брехні”. Яки чином це видно у Бутті 3? Ще на самому початку він так діяв. Він використовує таку тактику тому, що вона є частиною його природи. Він є падшим ангелом і частиною його падіння є в більшій мірі фальш, ніж правда. Він надає перевагу підриву, а не підтримці репутації інших.
2. Бог ненавидить брехню тому, що вона радикально не співпадає з Його природою. Він є Богом істини ( Іс.65:16). Христос назвав Себе “правдою”. (Івана 14:6) Що Він мав на увазі? Як це впливає на віруючих? Він любить тих, хто говорить правду (Пс.15:2 ).Ті, хто говорить брехню є  ”скверною“ і гнів Його їх знайде. «Уста брехливі огида у Господа, а чинячі правду Його уподоба». (Пр.12:22) «А поза ним будуть пси, і чарівники, і розпусники, і душогуби, і ідоляни, і кожен, хто любить та чинить неправду». (Об.22:15)
3. Бог ненавидить брехню тому, що вона наносить велику шкоду людському суспільству. Вона руйнує людське ім’я і репутацію моментально, вона має величезну спустошуючу силу. Людина все своє життя завойовує собі добру репутацію, а брехня в один момент руйнує її ( Прип.22:1; Екл.7:1). Що є більший гріх: вкрасти у людини гроші чи знищити  його ім¢я і репутацію? (Притчі .22:1) Ось чому Давид говорить про  ”слова, що пожирають“ ( Пс.52:4 ). Суспільство, в якому панує брехня і брехуни, позбавлене здорових стосунків і Божого благословення.

Що означає “пусте слово” у Мтв.12:36? Як це відноситься до нас?

Частина 3. Що Бог вимагає від нас в цій заповіді?

Що ж  тоді Бог від нас вимагає?

1. Він взиває до нас  ”любити правду“ ( Пс.24:4,5 ).
2. Він очікує від нас правдивих свідчень під присягою. Він хоче, щоб ми говорили правду і були   ”правдомовними“ (Еф.4:15).
3. А також Він наполягає на тому, щоб ми робили все можливе для того, щоб  ”захищати і підтримувати“ честь і репутацію своїх ближніх ( І Пет.3:8 ). Якщо нашого ближнього звинувачують безпідставно, пліткують про нього, ми повинні захистити його і вказати на це тим людям. В той же час, якщо ми знаємо щось погане про когось, немає значення яке б правдиве воно не було, потрібно це тримати це в собі до тих пір, поки він це не подолає. Це означає, що часом  ”мовчання є золото“, але в інших випадках зовсім навпаки. І на завершення, ми повинні думати перед тим, як щось сказати, особливо коли йдеться про репутацію нашого ближнього. Ми ніколи не повинні недооцінювати те зло, яке виходить з наших уст і яке може зруйнувати спілкування, і спричинити велику трагедію (Як.3:6,8). В мові і через мову ми повинні шукати тільки Божу славу. Якщо ми є правдиві діти вдячності, то завжди будемо використовувати слова обережно і відповідально.

Великий Вестмінстерський катехізис говорить:

З. 144. Чого вимагає від нас дев’ята заповідь?

В. Дев’ята заповідь вимагає від нас триматися  істини й затверджувати її у відносинах між людьми; берегти й захищати добре ім’я ближнього та своє власне; заступатися за істину й обстоювати її; щиросердно, істинно,  безкорисливо, ясно й повно говорити правду й  саму лише правду в суді, за всіх обставин,  пов’язаних із правосуддям, завжди й у всьому; поблажливо й доброзичливо ставитися до ближніх; любити їх добре ім’я, бажати його й  радіти йому; шкодувати про їхні  немощі й покривати їх; охоче віддавати належне їх даруванням і  чеснотам; захищати їхню безневинність; охоче  приймати добрі відомості про них і не поспішати  погоджуватися з поганими; не заохочувати  пліткарів, підлабузників і наклепників;  цінувати власне добре ім’я й захищати його у разі потреби; виконувати законні обіцянки й вивчати та чинити усе, що є істинним, чесним, пронизаним любов’ю й доброзичливістю.

Частина 4. Що нам робити, якщо ми стали об’єктом лжесвідчення?

1. Вважати за превілей бути об’єктом лжесвідчення, якщо це по причині нашої віри: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене». (Матв.5:11)  «Коли ж вас ганьблять за Христове Ім’я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий. Ніхто з вас хай не страждає, як душогуб, або злодій, або злочинець, або ворохобник, а коли як християнин, то нехай не соромиться він, але хай прославляє Бога за те». (1Петр.4:14-16)
2. Моліться про збереження себе від лжесвідчення «Дорогу неправди від мене відсунь, і дай мені з ласки Своєї Закона!» (Пс.118:29)
3. Застерігати інших від лжесвідчення «Нагадуй їм, щоб слухали влади верховної та корилися їй, і до всякого доброго діла готові були, щоб не зневажали нікого, щоб були не сварливі, а тихі, виявляючи повну лагідність усім людям». (Тит.3:1,2)
4. Не давати приводу для лжесвідчення «Майте добре сумління, щоб тим, за що вас обмовляють, немов би злочинців, були посоромлені лихословники вашого поводження в Христі». (1Петр.3:16)
5. Молитись і віддавати добром лихословникам «… Коли нас лихословлять, ми благословляємо; як нас переслідують, ми терпимо; як лають, ми молимось;» (1Кор.4:12,13)

Прочитати лекцію .mp3

Резюме.

У Восьмій Заповіді йдеться як про власність і матеріальне життя, так і про зловживання ними.

Пояснення.

Сферою діяльності Восьмої Заповіді є гроші, земля і власність.

Ця сфера досить широка – з чого почати? Найкращим місцем є базове біблійне вчення про те, що Бог є головним власником всього (Пс.24:1; 89:1; Дії.17:24). Завдяки тому, що Він є Творцем і все в житті походить від Нього, то немає причин сумніватись в тому, що останнє слово про все завжди є за Ним. А це, в свою чергу означає, що саме Богу потрібно надавати всю кінцеву звітність. Все, чим володіє людина, є позикою від Бога і її потрібно повернути в тій чи іншій формі.

А щодо місця людини у всьому цьому, то Писання змальовує її, як управляючого Божими дарами і добром. Бог дає їй власність і матеріальні блага (Бут.1:29; Пс.8:7). Кожній людині Бог дає різну кількість матеріальної власності, ту кількість, якою та чи інша людина може управляти (Мт.25:19-46). Також кожній особі Бог відає наказ працювати відповідно до своїх талантів та власності (Прип.6:6-8). Далі Бог дає кожній людині усвідомлення того, що потрібно буде звітуватися за своє управління і відповідати за зловживання (Мт.25:21). І на кінець, Бог дає народам саме їм призначені території (Дії.17:26).

З цього всього ми бачимо, що Бог надіявся на те, що Ізраїль буде свідком або прикладом для інших народів. Ізраїль повинен був показати їм, як правильно користуватись матеріальними ресурсами, а також мудрістю Божих економічних указів. Найкращою ілюстрацією цього є те, що Бог дає кожному коліну певну частину обіцяної землі (Повт.11:10). Також це є очевидним в постановах про суботній рік і про ювілейний рік (Лев.25).

Відповідно до сказаного вище, бачимо, що народ Ізраїлю повинен був вирощувати і збирати урожай із своїх полів протягом шести років, а сьомий рік повинен бути  ”суботою повного відпочинку“ (Лев.25:4). Як землі, так і люди повинні відпочивати цілий рік. А також кожний п’ятдесятий рік потрібно святкувати так званий Ювілейний рік. В цей рік не можна було ні сіяти, ні жати, але на додачу до всього цього, всю земельну власність, яка була втрачена через бідність, потрібно було повернути колишньому власнику. Всіх тих, хто став рабом, потрібно було звільнити (Лев.25:11,25,50). З цими застереженнями пов’язаний той факт, що не можна було вимагати якоїсь вигоди від збіднілого брата (Лев.25:35,36 ). Позику потрібно давати, пам’ятаючи про те, що всі твої блага походять від Бога, який визволив Свій народ з Єгипту і дав йому добробут і добру землю. Господня щедрість повинна стати основою щедрості Його народу.

Немає потреби говорити про те, що такі закони відокремили Ізраїль, як націю, від інших народів. Жоден інший народ не міг з ним зрівнятись як за законами, так і за благословіннями. Але як Ізраїль дотримувався цих законів? Ми не знаємо, але кара вигнання, яка впала на них, говорить про те, що напевно вони не виконували ці розумні Божі закони. Ніколи люди не отримували таких благ і ніколи не втрачали більше.

І зараз, саме в такому світлі, нам потрібно розглянути Восьму Заповідь. Саме з цим законом Творець і Власник всього приходить до людини і каже не красти, використовуючи якісь засоби чи схеми. Катехізис говорить, що Бог ненавидить такі економічні гріхи, як шахрайство, або іншими словами,  ”нечесна торгівля, підробка грошей“ (Відп.110). Катехізис також говорить, що ми не повинні застосовувати  ”обдурливі і шахрайські заходи проти ближнього, які претендують на законність“ (Відп.110), а в Відп.111 додає  ”щоб я поводився з іншими так, як я хочу, щоб і вони поводились зі мною“. Звичайно, що останнє твердження застереже нас від отримання вигоди від нашого ближнього. Інколи задають запитання, чи дозволяється продавати автомобіль з поганим мотором, говорячи, що він справний і хороший? Відповідь є такою,  ”Покупець, будь обережним“. А нам сподобається, коли нам продадуть щось дефективне? Якщо ні , то і нам потрібно утриматись від такої дії.

Стосовно порушення цієї Заповіді, то Катехізис на цьому не зупиняється. Далі там говориться про  ”дари“ ( Відп.110 ). Напевно тут потрібно згадати і про азартні ігри, в які людей заманюють майже в кожному магазині, де є куточки розповсюдження лотерейних білетів. Ідея полягає в тому, щоб спокусити людей використати шанс в надії виграти тисячі або мільйони доларів. Але це аж ніяк не співпадає з біблійними нормами. Бог ясно говорить, що є два шляхи досягнення економічних успіхів: через працю (Еф. 4:28) і через спадщину (Числ.36:7-9). Купівля лотерейних білетів, поїздки в Лас Вегас, скачки, все це є фальшивими засобами на шляху до добробуту. Це штовхає людину на те, щоб ставити своє життя в залежність від удачі. Це приводить до грандіозних втрат на фоні незначного виграшу.

На кінець, Катехізис наближається до останнього каменя спотикання, коли говорить про  ”безцільне марнотратство Його дарів“. Це досить широка категорія і тут можна говорити про такі речі, як лінощі, які є образою Богом даних талантів (2Сол.3:10) і марнотратство, яке є образою Богом даних ресурсів (Прип.18:9). До перших можна включити тих, хто не хоче заробляти на прожиття, тих, хто недобросовісно виконує свою роботу, тих, хто неправильно використовує свої таланти і можливості. До других можна включити тих, хто розтринькує свої гроші на непотрібні речі, тих, хто не піклується про землю і власність, які дав їм Бог, тих, хто не з’їдає того, що є на столі і заставляє матір половину, а то і більше викидати. Таким чином, список лінощів і марнотратства можна продовжувати і продовжувати. Все це демонструє зневагу до Божих добрих і милостивих дарів.

Проте, може скластися враження, ніби ця Заповідь складається тільки з одних заборон, чи не так? Відп.111 нагадує нам, що основною частиною закону є те, що ми демонструємо повагу до власності ближнього, чесно віддаємось роботі, живемо, ставлячись до ближніх своїх так, як би ми хотіли, щоб вони ставились до нас, добре управляємо тим, що Бог довірив нам і ділимось з тими, хто є в нужді. Все це можна виразити двома словами: управління і щедрість. Це саме ті слова, які повинні характеризувати фінансову або матеріальну  сторону нашого життя.

Стосовно щедрості, то потрібно сказати, що в своєму житті ми повинні керуватись головним правилом із 2Кор.9:6, ”Хто скупо сіє, той скупо жатиме, а хто сіє щедро, той щедро і жатиме“. Іншими словами, ті, хто зневажає бідних, фінансові потреби  Божої церкви і царства, не повинні дивуватись, коли одного разу самі потраплять у фінансову скруту або бідність замість свого добробуту. ”Бог любить того, хто з радістю дає“ (2Кор.9:7).

(Матеріал з курсу по вивченні Гейдельберзького Катехізису)

Прочитати лекцію

Сьома заповідь “Не чини перелюбу”

Гельдерберський катехізис

неділя 41

Запитання 108, 109.

Загальні положення.

Друга табличка

Перед тим, як будемо розглядати цю тему, варто зауважити, що ця заповідь має місце свого розташування саме в другій табличці. Чому це так важливо для нас пам’ятати? Тому що Бог показує саме через цю табличку, як нам будувати життя між один одним. Та не тільки як будувати життя один з одним, але як будувати життя згідно Його задуму для нас. Тому що ми можемо на свій розсуд будувати життя, чи принципи для життя, але людські принципи досить часто більше руйнують життя ніж будують його. По прикладу цієї заповіді ми можемо нагадати і попередню заповідь, де Бог зауважує, щоб не вбивати людину, і це має відношення не тільки до фізичного життя людини, але і духовного. Так само і не дотримання цієї заповіді приведе до деградації людини як особистості, фізичного, і соціального занепаду. Можна сказати так само як і в попередній заповіді сказав Бог, людина руйнує і вбиває себе, і інших коли не дотримується Божих повелінь.

Чому ми говоримо що це руйнує людину. По перше це руйнує кожного з людей, особливо коли люди уже у шлюбі і порушують цю заповідь. Сьогодні люди дуже бездумно поводяться з сексом, вони вважають що все потрібно спробувати, а може щось буде не подобатись чи не підходити. А в результаті, люди несуть цей сором на собі все життя. Дуже не зручно дружині знати, що чоловік був з другою, чи чоловікові постійно пам’ятати, що з його дружиною був інший. Таке ніколи не забувається, і завжди приносить тільки біль. Це руйнує сім’ї, це руйнує життя дітей які народжуються поза шлюбом, наприклад в Ізраїлі не законно народженим дітям не дозволялось одружуватись на простій Єврейці, а тільки на такій ж не законно народженій дівчині.

Громадянський шлюб

Сьогодні це стало досить популярним явищем серед молоді, особливо в великих містах. Чому саме в Городі, тому що в селах люди ще більш менш консервативні, і переживають за свою репутацію, та в великих містах люди не знають нікого, ні чого, це сприяє до не морального життя.

Чому таке явище має місце в нашій культурі? Тому що люди бажають будувати стосунки ні за що не нести відповідальність. Це робить сім’ю не міцною, сім’ю яка готова розвалитись в будь якій момент. І це не тільки з молодими, а із старшими також. Це не випробування вірності на словах, а скоріше бажання бути не залежним, і мати можливість без болісно розбігтись, коли щось буде не так, або при наймі загаснуть почуття. Це дуже багатьом подобається, і ці люди не розуміють наскільки вони руйнують самі себе.

Іноді ми думаємо, що ця заповідь дуже особлива, та особиста і про неї просто не зручно говорити. Так з однієї стороні сексуальні стосунки інтимна і закрита тема, через те, що належить тільки подружжю. І деякі думають що вони уже не мають і не можуть мати відносин до цієї заповіді. Та ми сьогодні розглянемо, що це означає і чому існують ці заборони.

Бог подарував для людини дружбу.

Ми почнемо саме з цього. Адже Бог подарував людині дружбу і на основі цього почуття люди будують різні союзи, і в тому числі і союз шлюбний. До речі, слово «дружина» саме від слова «друг».

Це дуже дивне почуття, яке інакше як подарунком не назвеш. Люди не мають однакового ставлення один до одного, але приходять в житті зміни, які одних людей зближує, а одних віддаляє. Є різні стосунки серед людей, родинні, сімейні, дружні, професійні… І коли ми говоримо про різницю між цими стосунками, ми помічаємо таку закономірність, що ці стосунки можуть час від часу руйнуватись. Змінюватись. Давайте розглянемо сім’ю, що це таке, та як нам розуміти те, що Бог створив. Чому Бог так проти блуду? І як жити так, щоб це не було зруйновано.

Перш за все Бог показує нам, що створивши сім’ю, він робить це як щось єдине. Як це може статись, єдиним?

23 І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. 24 Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом. (Бут.2:23,24)

3 Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина. 4 Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина. 5 Не вхиляйтесь одне від одного, хіба що дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням. (1Кор.7:3-5)

Бог показує, що ці двоє уже не належать собі, тому що вони уже є єдиними. В якому сенсі вони є єдиними, чи тільки в сексуальному? Ні ця єдність набагато більша, навіть складно і важко пояснити ці стосунки. Можна сказати, що людські, до цього часу чужі, душі прищепуються одні до одних. І це доречі, не тільки в сімейному плані. Можна щось подібне побачити між друзями які дружать між собою, без сексу, а іншою дружбою.

1 І сталося, як скінчив він говорити до Саула, то Йонатанова душа зв’язалася з душею Давидовою, і полюбив його Йонатан, як душу свою. 2 І того дня взяв його Саул, і не пустив його вернутися до дому його батька. 3 І склав Йонатан із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою. 4 І зняв Йонатан із себе плаща, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання своє, і все аж до меча свого, і аж до лука свого, і аж до пояса свого. (1Сам.18:1-4)

Давайте зауважимо декілька тез, які допомагають нам розуміти що таке дружба.

¾     Вони складають умову, або клятву

¾     Вони говорять про посвяту один одному

¾     Вони говорять про незмінність і постійність своїх відносин

Деякі говорять, що я розлюбив, серцю не прикажеш

Так з однієї сторони стосунки починаються саме на емоційному рівні, (принаймі у подружжя) але продовжуються не тільки на емоційному рівні а на рівні посвяти, клятви в вірності до кінця життя, і не тільки життя нашого. Адже наслідки дружби Давида з Натаном успадковували і діти їх. Так само ми любляче ставимось до людей, які є друзями наших батьків, розуміючи, що це впливає і на наше життя. Коли дружина виходить заміж, або чоловік жениться їх запитують про тривалість і постійність їх відносин адже діти, не можуть бути в тих, хто керується тільки емоційними в сплесками в своєму житті. Любити дружину, означає бути відданим в своїх обітницях і пам’ятати свій статус. А статус кожного полягає в тому, що він дарує себе іншій половині, і говорить про те, що все моє тепер твоє, і все твоє тепер моє. І коли хто ото моє начинає використовувати хтось інший це називається крадіжкою, не законним використанням, руйнуванням союзу, а особливо сексуальні стосунки які названі інтимними, і Богом придумані тільки для двох, для чоловіка і жінки.

Ісус Христос говорить про те, щоб любити дружину, чи любити людей. І це стоїть в наказовій формі. Тому любити, це не просто послухати, що там в нашому серці, а це відповідальність любити. Дехто скаже, що це не реально, і важко з кимось спорити, можна не любити солодке, чи м’ясо, і Бог ні чого нам про це не говорить, але не любити дружини, чи людей, ми будемо просто винні, і не слухняні. Нам потрібно поміняти своє відношення, і своє розуміння любові. Це реально для нас постійно, до кінця нашого життя, а не тільки тоді коли ми закохались. Я згідний, що це уже не та сама любов, не така палка, і страсна, але ця любов не менш прекрасна і справжня, через постійність свою, і розвиток ще сильніша, яка будується роками, зростає роками, і ми так само боляче сприймаємо розлучення як в часи закоханості, так і в часи зрілого життя. Все це показує просто різні рівні любові. І я б сказав що це просто прекрасно. Як добре мати цей Божий подарунок, приліплюватись людиною до людини, і разом жити, виростати… Цю любов переростає в прив’язаність душ людських, люди чим більше живуть тим більше відчувають що в їхньому житті більш ближчих людей як чолові, чи дружина не має.

Що може бути компромісом, а що ні.

Бог показує, що в нашому житті ми вже не свої а належимо один одному. І в цих відносинах є речі, які просто ні коли не можуть бути компромісом, і завжди будуть виникати обурення через них. Так чоловік ні коли не погодиться щоб його дружина жила з іншим, це святе, це те чим ніхто, ні з ким не ділитися, це те, що йому належить по праву. Та сварки в сім’ях виникають не тільки тоді коли вже стався блуд. А коли одна сторона відчуває якусь не щирість не відповідність… Людина так побудована, що багато чого в її житті залежить від спілкування. Чи секс, чи діти, це тільки наше, чи наше житло, чи наші почуття, чи наші таємниці це наше, і коли в нас це забирають це просто жахливо. І так створив нас Господь.

Тварини не мають розуміння єдності через стосунки, через посвяту (хоч не всі). Деякі звірі мають стосунки рівно так, як Бог кожному призначив, та з людьми зовсім не так. Люди часто хочуть мати стосунки як тварини, та це не природно і приносить багато горя та розчарувань. Люди мають стосунки тільки на посвяті один одному. Тільки коли душі прикріплюються на завжди, через обіцянки, посвяти, відданість, та вірність до кінця життя люди можуть мати сексуальні стосунки, і дітей через них.

Бог заклав закладини сімейних відносин в душах наших.

Коли молоді люди не побрались, поводження людей уже показує на те що Богом створена людина не просто на тимчасові стосунки, а на постійні.

Кожна дівчина згоджується вийти заміж за чоловіка, тільки тоді коли вона бачить в ньому, захисника, не просто тимчасового, а постійного, який до кінця життя буде турбуватись про неї і про їхній майбутніх дітей. Для жінок важливо не стільки краса чоловіка скільки надійність, наскільки на нього можна покластись, чи можна зним мати дітей, адже діти не будуть питати чи є в вас любов, діти це відповідальність на все життя. Тому любов яка виникає в молоді ґрунтується на постійних засадах, на надійності до кінця життя.

Так само для чоловіка, хлопець не захоче брати жінку, в якій не буде бачити вірну йому людину. Чоловік хоче бачити в майбутній дружині жінку яка могла б доглядати діток, бути доброю хазяйкою, добрим другом до кінця життя. Том знову ж ця юнацька любові показує на довготривалі стосунки.

А те що сьогодні серед молоді домінує, це тільки бажання сексу.

Сексуальна залежність

Дуже дивно одна людина задавала запитання, чому Боже ти так зробив це, чому я дивлюсь на жінку і мене спокушує думати про неї, чому б коли ми женились в нас не було природно більше ні яких бажань? І складно відповісти просто так йому на його питання. Можна сказати, що світ складніший ніж ми собі уявляємо. Бог так побудував щоб наші стосунки ми будували на любові та довірі. З однієї сторони це важко, та з іншої, це цінно та достойно всякої похвали. Адже яка буде цінність в тому коли в нас не має боротьби.

Євреї в своїх талмудах навіть пишуть про те, що чоловік був створений без всяких ознак полу, і тільки при розділені виявився пол. Та ми так не згідні ми лише згідні з тим, що двоє стають одним тілом, і це належить тільки їм. І навіть апостол писав до Коринфян, що хто злучається з блудницею стає одним тілом з нею, тому Бог бажає, щоб це було не до торканим, і належало тільки подружній парі.

Та Бог показав для нас залежність один від одного, чоловік потребує жінки, і це сказав Бог. Не добре чоловікові бути самому. І створив йому помічницю, і вони стали одним цілим. Зазвичай Бог навіть парує так людей, що не двоє однакових з’єднуються, а саме різні, щоб доповнювати один одного.

16 Хіба ви не знаєте, що той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею? Бо каже: Обидва ви будете тілом одним. 17 А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним. 18 Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла. 19 Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? 20 Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони! (1Кор.6:16-20)

Це святе, яке не можна порушувати.

Трієця приклад стосунків, і наше Богоподобя

Таємниця шлюбу полягає на основі Богоподобія, так ми трішечки можемо розуміти відносини в середині Тройці, але ці відносини святі, і не порочні на відміну від наших.

Ревність.

Це те почуття деколи нам дуже надокучає, деколи ми дуже страждаємо через нього. Та це не гріховне почуття, а почуття, яке кожному з нас відоме, і коли ми живемо в сім’ї, і не вірні, ми маємо знати як тяжко, і боляче ми робимо тому, кому ми себе посвятили, і до кого приліпилась душа наша. І щось подібне відчувають і інші люди в інших стосунках, дружніх наприклад, чи бізнесових. Люди називають це зрадою, а наміри до зради відчувають через ревність. Дуже дивно, але кожна людина від Бога хоче бути по перше потрібна, бажана, а з другої сторони і вона хоче любити. І ці прекрасні почуття приносять нам море задоволення, подекуди навіть і без сексу. Коли ми порушуємо Божу заповідь ми руйнуємо не тільки себе, але і людину, якій ми себе посвятили.

Коли виникає Ревність?

Чи тільки тоді, коли в нашому житті ми щось підозрюємо на сексуальному рівні? Так в більшості це так, тому що це святе, і належить тільки подружжю. Але як часто дружина ревнує чоловіка до компютора, телевізора, особливо подекуди до машини. А чоловік в свою чергу відчуває себе уже не потрібним коли з’являються діти, і жінка всю свою любов і увагу уже віддає їм. Він відчуває себе як зрадженим. Ця тонка грань має бути вирішена та зважена. Адже жінка лишається жінкою, з тими самими обітницями, які вона давала, так само і чоловік мав би постійно пам’ятати і про свої обітниці. Чому так трапляється? Може хтось скаже егоїзм, можливо по декуди буває перегіб палки. Та все ж для того, щоб не робити боляче, і жити в мирі, пам’ятаймо що ми посвятили себе цій людині. Ми не маємо вимагати, в того хто цього не розуміє, тому що ми робимо собі тільки боляче, а підходьмо із позиція, що я не свій, як мій хазяїн, моя хазяйка хоче бачити мою поведінку? І коли ми будемо розуміти, що як один так і другий починати з себе, в нас не буде ні яких проблем. Дуже важко допомогти подружжю яке звинувачує один одного, в чомусь, свідомо ставлячи себе в позицію, що мене не слухають, що він чи вона посвятила себе мені, а нині, забирає назад, і не зважує на те що я сьогодні хочу. І проблема автоматично знімається коли люди стають в позицію не потрибителя, а в позицію посвяченого.

Як бути старшим людям

Можливо дехто думає, що я вже старий для мене це не актуально сексуальна зрада. Ні це актуально як ні коли, тому що зрада буває не тільки на фоні сексу. Тому це продовжує бути актуальним для нас завжди. І деколи великі проблеми в старших людей коли вони відносяться один до одного уже привично, забуваючи що вони подарували себе один одногому. Вони уже не думають один про одного… Але згадаймо що ми клялись до кінця життя бути разом, бути щастям для іншого. Тому Христос каже що не має причини для розлучення, хіба що зрада, блуд. Але і це можна простити, та все ж це означало в той час що людина зрадила заповіт, зрадила обітницю…

Тому ревність це почуття руйнування відносин, руйнування заповіту, почуття які стримують людей, які бувають не вірні. Це як захисна реакція для збереження відносин.

Чому Бог ревнує?

1 Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? 2 Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, 3 прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої. 4 Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається. 5 Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: Жадає аж до заздрости дух, що в нас пробуває? 6 Та ще більшу благодать дає, через що й промовляє: Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать. 7 Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. 8 Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні! 9 Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! 10 Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме! (Як.4:1-10)

Все, про що ми розмовляли відносно людського шлюбу, відносно людської дружби ми можемо трішечки розуміти, які в нас відносини з нашим Богам. Це дуже цінно для нас, що Бог показує нам, що і для нього є люди ближчі, і дальші, і ми уже не чужі для Нього, а в родинних відносинах, і це зовсім уже по іншому, не так як раніше було це для нас.

13 А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров’ю. (Еф.2:13)

19 Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, 20 збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, (Еф.2:19,20)

Це вже зовсім інший рівень відносин, це несе для нас значення того, що ми пов’язані з Богом через заповіт, ми близькі з Богом, і Його серце болить коли ми Його зраджуємо. Ми вже не свої а належемо Богу. Ми зростаємось душами.

Чим обмінялись ми з Богом?

Ісус подарував нам всю свою святість, праведність, досконалість, а ми йому весь свій гріх, свій сором, все наше стало Його, а все Його стало нашим. І згідно цього принципу ми можемо тільки бути разом, і Бог знав на що Він ішов, і все ж Він пішов на це і став нашим другом, став нашим Батьком, а ми стали людьми уділу Його.

Що є гріх, тільки фізичне порушення чи і порушення думками?

Коли Ісус каже про те, що гріх, і порушення заповіді Божої є не тільки фізичне порушення, а навіть в думках є теж порушення, показує для нас, що Ісус не просто піднімає планку святості, як то дехто показує, це було завжди так. Скажіть коли чоловік думає про другу жінку, хіба це не так само важко, і боляче як було б при практичному дійстві. І так було завжди, не просто грішити є гріх, а і думати про то є гріхом.

Бо називає людей ново заповітних перелюбниками та перелюбницями, не тому, що вони дуже багато грішили, хоч це і так, а перш за все тому, що вони думали про те, бажали того. Почали жити світоглядом світу. Друзі, це велика благодать для нас мати такі стосунки з нашим Богом, цінуймо це і не випробовуймо Бога.

Висновок

Для нас велика радість, що ми з Богом маємо союз в якому подарували себе один одному, тому цінуймо це, не проводьмо життя так ніби ми вільні, а так ніби ми одружені з Богом, тримаймо вірність нашу, Хвалімо Бога.

Нехай слава Богу буде з нашого життя, та наших сімейних стосунків.

Прочитати лекцію

Результати досліджень, проведених Управлінням ООН з питань наркотиків і злочинності, показали, що Україна посіла друге місце у світі за кількістю умисних вбивств. Також наша країна виявилася 12-ю за кількістю вбивств на 100 тисяч жителів.

Але вбивства – це не лише проблема сьогодення. Це проблема, яка була у всі віка, починаючи з гріхопадіння, коли Каїн, син Адама, вбив свого брата Авеля. Зростання насильства – це була одна з причин потоплення першого світу, адже написано: «І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством». (Бут.6:11)

Тому, не дивно, що Бог у Своємі законі, на другій скрижалі, дав таку заповідь, як «Не вбивай». Тут важливо розуміти, що основний зміст даної заповіді не просто не позбавляти життя іншої людини, але не нанести шкоди ні іншій людині, ні собі.

Гейдельберзький катехізис говорить:

Питання 105. Що вимагає Бог в шостій заповіді?

Відповідь: Щоб я ні думкою, ні словом, ні тим більше справою, ні сам, ні через іншого не ображав, не ненавидів, не поранив, не вбивав свого ближнього. Але залишив всяку спрагу мести. Щоб і собі самому я не заподіяв шкоди і по свавіллю не піддавав себе небезпеці. Для того влада і озброєна мечем, щоб запобігти вбивству.

( 1.Бут.9:6; Мат.5:21,22; Мф.26:52. 2. Мф.5:25; Мф.18:36; Рім.12:19; Еф.4:26. 3. Мф.4:7; Кол.3:23. 4. Бит.6:9; Ісх.21:14; Рім.13:4.)

Про що говорить дане питання і відповідь?

1. 1. Позбавлення інших життя

Бог забороняє вбивство. Чому?
Є цілий ряд причин:

1. Саме Бог є той, хто дає і забирає життя. Це Його прерогатива, право.
2. Кожна людина є унікальною. Вона створена за образом і подобою Божою. І навіть гріхопадіння не применшує його цінність. Слово Боже говорить: «Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим». (Бут.9:6)
3. Це є гріх, який кричить до Бога. В Писанні ми бачимо три гріхи, які по особливому кричать до Бога: утиск (Пс.11:6), гомосексуалізм (Бут.18:21) і вбивство. Бог говорить до Каїна: «І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі». (Бут.4:10). Бог по особливому карає за преднамірене вбивство. Є такий афоризм: «Якщо одна тварина безпричинно вб’є іншу тварину, то вона поступить, як людина». В законі Бог дав повеління, щоб якщо тварина, яка не має розуму, вб’є людину, то була побита камінням. То, тим більше, Бог гнівається на тих, хто має розум і совість, забирає життя в людини.
4. Це є диявольський гріх. Він робить людину послідовником диявола, тому що диявол був вбивцею від початку.
5. Це гріх, який руйнує суспільство.

В контексті заповіді «Не вбивай», давайте подумаємо над такими соціальними проблемами і задамо собі питання:

Аборт. Чи є аборт порушенням 6 заповіді? Чому да, чому ні? Як церква має реагувати на практику такого злочину в нашому суспільстві?

Ефтаназія. Наскільки вона є законою і відповідає духу Писання?

Смертна кара. Наскільки смертна кара відповідає Писанню? За переднамірене вбивство в Законі передбачалась смертне покарання. Книга Числа 35 якраз про це говорить: «Месник за кров він заб’є убійника; як спіткає його, він заб’є його». (Чис.35:19). За непереднамірене вбивство закон захищає людину, яка вчинила вбивство: «А як хто випадково, без ненависти пхнув кого або кинув на нього невмисне якимбудь знаряддям, або якимбудь каменем, що від нього можна померти, кинув на нього не бачачи, і той помер, а він не був ворог йому й не шукав йому зла, то розсудить громада між убійником та між месником за кров за цими постановами. І громада визволить убійника з руки месника за кров, і громада верне його до міста сховища його, що втік був туди. І осяде він у ньому аж до смерти найвищого священика, помазаного святою оливою». (Чис.35:22-25) Саме для збереження життя людей існує влада, яка носить меч: «Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Рим.13:3,4)

Пацифізм. Чи може віруюча людина служити в армії, брати в руки зброю, брати участь у воєних діях?  Як розцінювати слова Івана Хрестителя: «Питали ж його й вояки й говорили: А нам що робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю». (Лук.3:14)

Необхідна оборона.

Комп’ютерні ігри і фільми, що мають насильницький зміст. Як ми маємо відноситись до комп. ігр і фільмів з насильством?

1. 2. Принесення шкоди іншим

Порушенням даної заповіді є не лише вбивство, але й заподіяння шкоди іншій людині

Відповідь звучить: «Щоб я ні думкою, ні словом, ні тим більше справою, ні сам, ні через іншого не ображав, не ненавидів, не поранив, не вбивав свого ближнього.»

Великий Вестмінстерський катехизис говорить:

Шоста заповідь забороняє у будь-який спосіб зазіхати на своє життя чи на життя ближніх,  за винятком тих випадків, коли цього вимагає  цивільне правосуддя, законна війна чи  необхідна оборона; відмовляти будь-кому чи  позбавляти будь-кого законних і необхідних засобів  для підтримки життя; давати волю гріховному  гніву, ненависті, заздрості, прагненню помсти;  піддаватися надмірним пристрастям чи оманливим турботам; зловживати  їжею чи питвом, бути надміру запопадливими у праці чи  відпочинку; вимовляти образливі слова; пригноблювати будь-кого; сваритися, бити, завдавати ран і робити будь-як інші  вчинки, здатні привести будь-кого до загибелі.

Тому, ми маємо піклуватись про те, щоб не нанести шкоду імені іншої людини, принизивши її, опорочивши.

1. 3. Принесення шкоди собі або самогубство

3 групи гріхів, які відносяться що цього пункту

• Самогубство. Чи є самогубство порушенням 6 заповіді? Чи є випадки самогубства, які не є гріхом.
• Завдання шкоди власному тілу.
  • необрежне вождіння автомобіля,
  • зловживання алкоголем, наркотиками, їжою;
  • недбале відношення до свого тіла (догляд за здоров’ям, зловживання роботою).
  • Завдання шкоди душі (своїй і ближнього)
    • Спонукування до роблення гріха
    • Послідування за лжевченням.

Питання 106. Але в цій заповіді, здається, мовиться тільки про вбивство?

Відповідь: Немає. Забороняючи вбивство, Господь учить нас, що Він почуває відразу до заздрості, ненависті, гніву і спразі мести як корінню всякого зла. Все це в Його очах – вбивство.

(1. Пс.37:8; Пріт.14:30; Рім.1:29. 2. 1Ин.2:9-11. 3. Іак.1:20; Гал.5:19-21. 4. 1Ин.3:15).

Мова йде не лише про сам факт вбивства, але й про корінь цього гріха. Щодо коріння даного гріха тут вказано:

• Гнів, злоба. Дуже часто вбивства відбуваються під час приступу гніву.  Христос сказав: «Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга!» (Матв.5:21-26)
• Заздрість. Заздрість і вбивство тісно пов’язані. Заздрість – це гріх, який одним махом порушує 2 скрижалі. Він починається з невдоволення Богом, і закінчується вбивством, як це сталось з Каїном. Часто гнів швидко проходить, але заздрість дає глибоке коріння і від неї важко позбутись. Саме заздрість викликає злобу, коли в людини все добре, і навпаки, викликає задоволення, коли людина переживає складності.
• Помста. Вся помста належить Господу.
• Ненависть. Фарисеї ненавиділи Христа. І саме тому його розіп’яли. Томас Ватсон сказав: «Ненавить – це хижак, що харчується кров’ю» «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б». (1Iван.3:15)

Питання 107. Але чи достатньо, щоб ми не вбивали ближнього свого жодним з перерахованих способів?

Відповідь: Ні, адже коли Господь забороняє заздрість, ненависть і гнів, Він заповідає нам любити ближнього свого як самого себе, бути терплячими, миролюбними, покірливими, милосердними, і наскільки це від нас залежить запобігати спричиненню будь-якої шкоди і творити добро навіть нашим ворогам.

(1.      Мф.7:32; Мф.22:39; Рім.12:10. 2. Мф.5:5,7; Лк.6:36; Рім.12:18; Гал.6:1,2; Еф.4:1-3; Кол.3:12; 1Пет.3:8. 3. Ісх.23:5. 4. Мф.5:44,45; Рім.12:20,21. )

Позитивна сторона цієї заповіді. Заповідь передбачає не просто пасивне непорушення даної заповіді, але вияв любови до ближніх.

Вестмінстерський великий катехісиз говорить:

З. 135. Чого вимагає від нас шоста заповідь?

В. Шоста заповідь вимагає від нас робити все можливе, не переступаючи, однак, закону, для  збереження власного життя й життя ближнього, для чого ми повинні опиратися будь-яким думкам і  намірам, стримувати будь-які пристрасті та уникати будь-яких обставин, спокус і дій, що можуть призвести до невиправданого позбавлення  життя будь-кого; захищати ближніх від насильства; терпляче зносити покарання від руки Божої; зберігати смиренність розуму й бадьорість духу, тверезо й розумно ставитися до їжі й  питва, зцілення від тілесних недуг і сну, до праці й до відпочинку; думати про ближніх милостиво, любити, співчувати, виявляти лагідність, м’якість, доброту; бути  миролюбними, м’якосердими і ввічливими у словах та поведінці; поблажливими, готовими до  примирення, терпляче зносити й прощати образи й платити добром за зло; утішати й зміцнювати пригноблених і захищати безневинних.