3 форми єдності реформатської церкви – це історичні віросповідання, які визнаються реформатськими церквами.
3 форми єдності складаються з таких документів віровизнання: Гейдельберзький катехізис, Бельгійське Віровизнання і Канони Дортського Синоду. Read the rest of this entry »
Всі люди згрішили в Адамі та заслужили Боже прокляття й вічну смерть1. Тому Бог не вчинив би несправедливо, якби вирішив залишити всіх людей під гріхом і прокляттям та засудити їх за гріх. Адже апостол каже: «…став увесь світ винний Богові» (Рим. 3:19); «Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23); а також: «Бо заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23).
1 Рим. 5:12. Read the rest of this entry »
Вірую в єдиного Бога, Отця Всемогутнього, Творця неба і землі, всього видимого и невидимого
І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, – Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, не сотвореного, одно істотного з Отцем, через Якого все сталось. Він для нас, людей, і нашого спасіння з неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною. Розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті, страждав і був похований. І в третій день воскрес, як було написано. І вознісся на небо і сидить праворуч Отця. І знову прийде у славі судити живих і мертвих; царству ж його не буде кінця.
І в Духа Святого, Господа оживляючого, що від Отця і Сина походить, що Йому з Отцем и Сином однаковий поклін і однакова слава, що говорив через пророків.
В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.
Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів. Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь.
Обучение в христианской вере
Вопрос 1
В чем ваше единственное упование в жизни и смерти?
Мое единственное упование в том, что плотью и духом, в жизни и смерти я, раб Божий, не принадлежу самому себе, но Спасителю нашему, Иисусу Христу. Ибо Он драгоценной Кровью Своею сполна заплатил за все грехи мои и освободил меня от власти дьявола. Он хранит меня так, что ни волос с головы моей не упадет без воли Отца Небесного, и даже так, что все [происходящее со мною] должно служить моему спасению. Духом Своим Святым Он свидетельствует мне о жизни вечной, и готовит меня всем сердцем жить для Него.
1)Рим.14:8; 1Фес.5:9,10.
2)1Кор.6:19,20.
3)1Кор.3:23; Тит.2:14.
4)1Пет.1:18,19; 1Ин.1:7; 1Ин.2:2,12.
5)Ин.8:34-36; Евр.2:14,15; 1Ин.3:8.
6)Ин.6;39; Ин.10;27-30; 2Фес.3:3; 1Пет.1:5.
7)Мф.10:29,30; Лук.21:18.
8)Рим.8:28
9)Рим.8:16; 2Кор.1:22; 2Кор.5:5; Еф.1:13,14.
10)Рим.8:14; 1Ин.3:3.
Вопрос 2
Что необходимо вам знать, чтобы счастливо жить и умереть в этом уповании?
Во-первых, как велики мои грехи и глубоко мое падение. Во-вторых, как спастись от грехов и падения. В-третьих, как благодарить Господа за мое спасение.
1)Мф.9:12; Ин.9:41; Рим.3:10; 1Ин.1:9,10.
2)Лук.24:46,47; Ин.17:3; Деян.4:12; 1Кор.6:11; Тит.3:3-7.
3)Пс.49:14,15; Пс.115:2,3; Мф.5:16; Рим.6:12,13; Еф.5:10; 2Тим.2:15; 1Пет.2:9,12.
Вопрос 3
Откуда вы знаете о ваших грехах?
Из Закона Божьего.
1) Рим.3:20.
Вопрос 4
Что требует от нас Бог в Своем Законе?
Говоря кратко, Христос учит нас (Мат.22:37-40): Возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим и всею душою твоею и всем разумением твоим: сия есть первая и наибольшая заповедь; вторая же подобная ей: возлюби ближнего твоего, как самого себя; на сих двух заповедях утверждается весь закон и пророки.
1) Лев.19:18; Втор.6:5; Мк.12:30,31; Лук.10:27.
Вопрос 5
Можете ли вы соблюдать эти заповеди в совершенстве?
Нет, ибо по естеству своему я склонен ненавидеть и Бога и ближнего своего.
1) Рим.3:10,20,23; 1Ин.1:8,10.
2) Быт.6:5; Быт.8:21; Иер.17:9; Рим.7:23; Рим.8:7; Еф.2:3; Тит.3:3.
Вопрос 6
Значит ли это, что Бог создал человека таким злым и испорченным?
Нет, Бог создал человека хорошо, по образу Своему, т. е. в истинной праведности и святости, так, чтобы он мог поистине знать Бога, своего Создателя, любить Его всем сердцем и жить с Ним в вечном блаженстве, прославляя и восхваляя Его.
1) Быт.1:31.
2) Быт.1:26,27.
3) 2Кор.3:18; Еф.4:24; Кол.3:10.
Вопрос 7
Откуда же берет свое начало порча человеческого естества?
Из падения и непослушания наших прародителей, Адама и Евы, в Раю; ибо тогда естество наше столь испортилось, что зачаты и рождены мы во грехе.
1) Быт.3; Рим.5:12,18,19.
2) Пс.50:7; Ин.3:6.
Вопрос 8
Но так ли мы испорчены, что совершенно не способны творить добро и склоны ко всякому злу?
Да, если только не возродимся Духом Господним.
1) Быт.6:5; Быт.8:21; Иов.14:4; Иов.15:14,16,35; Ис.53:6; Тит.3:3.
2) Ин.3:3,5; 1Кор.12:3; 2Кор.3:5.
Вопрос 9
Не значит ли это, что Бог несправедлив к человеку, требуя он него в Своем Законе того, что тот исполнить не в состоянии?
Нет, ибо Бог создал человека способным исполнить его. Но человек сам, по наущению дьявола и собственному непослушанию, лишил себя и весь род свой этих даров.
1) Быт.1:27; Еф.4:24.
2) Быт.3:4-6; Рим.5:12; 1Тим.2:13,14.
Вопрос 10
Оставляет ли Господь безнаказанным такое непослушание и отступничество?
Никоим образом, Он страшно разгневан нашим первородным грехом и другими грехами, которые мы творим. И воздаст за них судом праведным, во времени и вечности, ибо Он сказал: проклят всяк, кто не исполняет постоянно всего, что написано в Книге Закона (Гал.3::10).
1) Быт.2:17; Исх.20:5; Исх.34:7; Пс.5:6; Наум.1:2; Рим.1:18; Рим.5:12; Еф.5:6; Евр.9:27.
2) Втор.27:26.
Вопрос 11
Разве не милостив Господь?
Нет сомнения, Бог милостив, но Он также и справедлив. И Его справедливость требует, чтобы грех, совершенный против Всевышнего Бога, был наказан самой строгой, немедленной и вечной карой тела и души.
1) Исх.20:6; Исх.34:6,7.
2) Исх.20:5; Исх.23:7; Исх.34:7; Пс.7:10.
3) Наум.1:2,3; 2Фес.1:9.
Господь желает, чтобы справедливость Его была соблюдена; поэтому мы должны полностью заплатить за все долги наши, либо сами, либо с помощью другого.
1) Быт.2:17; Исх.20:5; Исх.23:7; Иез.18:4; Евр.10:30.
2) Мф.5:26; Рим.8:3,4.
Нет, не можем. Напротив, мы ежедневно их увеличиваем.
1) Иов.4:18,19; Иов.9:2,3; Иов.15:16; Пс.129:3; Мф.6:12; Мф.16:26; Мф.18:25.
Нет, ибо во-первых, Бог не будет наказывать никакое другое создание за грехи человеческие, и во-вторых, ни одно создание не может вынести бремени вечного гнева Божьего против греха и спасти других от Его гнева.
1) Быт.3:17; Иез.18:4.
2) Пс.129:3; Наум.1:6.
Такого, будучи воистину человеком и человеком справедливым, все-таки могущественнее всех творений, то есть не только человек, но и истинный Бог.
1) 1Кор.15:21.
2) Евр.7:26.
3) Ис.7:14; Ис.9:5; Иер.23:6; Лук.11:22; Рим.8:3,4.
Потому что справедливость Божья требует, чтобы за грех заплатило то же самое человеческое естество, которое впало в грех; но тот, кто сам грешен, не может искупить грехи других.
1) Ис.53:3-5;Иер.33:15; Иез.18:4,20; Рим.5:12-15; 1Кор.15:21; Евр.2:14-16.
2) Пс.48:8; Евр.7:26,27; 1Пет.3:18.
Потому что в силу своей божественности он, будучи в человеческом естестве, может вынести бремя гнева Божьего, может снискать для нас и вернуть нам праведность и жизнь.
1) Ис.9:5; Рим.1:4; Евр.1:3.
2) Втор.4:24; Пс.129:3; Наум.1:6.
3) Ис.53:4,11.
4) Ис.53:5,11; Ин.3:16; Деян.20:28; 1Пет.3:18.
Господь наш, Иисус Христос, который дан нам Господином и сделался для нас совершенной для праведностью и искуплением.
1) Иер.23:6; Мал.3:3; Рим.8:3; Гал.4:4; 1Ин.5:20.
2) Лук.1:42; Лук.2:6,7; Рим.1:3; Флп.2:7; Евр.2:14,17; Евр.4:15.
3) Ис.53:9,11; Иер.23:5; Лук.1:35; Ин.8:46; Евр.4:15; Евр.7:26; 1Пет.1:19; 1Пет.2:22; 1Пет.3:18.
4) Мф.1:13; Лук.2:11; Ин.1:1,14; Рим.9:5; 1Тим.2:5; 1Тим.3:16; Евр.2:9.
5) 1Кор.1:30; 2Кор.5:21.
Из Свято Евангелия. Сначала Бог сам явил Его в Раю. Потом возвестил через святых патриархов и пророков. Он изобразил Евангелие через жертвоприношения и другие обряды Закона и, наконец, исполнил его через единородного Своего Сына.
1) Быт.3:15.
2) Ис.42:1-4; Ис.43:25; Ис.49:26; Ис.53; Иер.23:5,6; Иер.31:32,33; Мих.7:18-20; Ин.5:16; Деян.3:22-24; Деян.10:43; Рим.1:2; Евр.1:1.
3) Быт.12:3; Быт.22:18; Быт.26:4; Быт.49:10.
4) Кол.2:17; Евр.10:1,7.
5) Рим.10:4; Гал.3:24; Гал.4:4,5; Кол.2:17.
Нет, только те, кто благодаря истинной вере становится членами Христа и получают все дары Его.
1) Мф.7:14; Мат.22:14.
2) Пс.2:12; Мк.16:16; Ин.1:12,13; Ин.3:16,18,36. Рим.3:22; Рим.11:20; Евр.4:2,3; Евр.5:9; Евр.10:39; Евр.11:6.
Истинная вера – это твердое знание, посредством которого я принимаю за истину все, что Бог открыл нам в Слове Своем. И вместе с тем твердая уверенность, которую Дух Святой через Святое Евангелие вселил в сердце мое, что не только другим, но и мне тоже дарованы Господом отпущение грехов, вечная праведность и блаженство только по милости Божьей ради заслуг Иисуса Христа.
1) Рим.4:20,21; Евр.11:1,3; Иак.1:6.
2) Пс.9:11; Рим.4:16-21; Рим.5:1; Рим.10:10; Еф.3:12; Евр.4:16.
3) Мф.16:17; Ин.3:5; Ин.6:29; Деян.16:14; 2Кор.4:13; Еф.2:8; Флп.1:29.
4) Мк.16:15; Деян.10:44; Деян.16:44; Рим.1:16; Рим.10:17; 1Кор.1:21.
5) Авв.2:4; Деян.10:43.Рим.1:17; Гал.3:11; Евр.10:10,38.
6) Лук.1:77,78; Ин.20:31.Деян.10:43; Рим.3:24; Рим.5:19; Гал.2:16.
Во все, что обещано в Евангелии и чему учат догматы нашей вселенской и истинной Христианской веры.
1) Мф.28:19; Мк.1:15; Ин.20:31.
1. Я верую в Бога Отца, Вседержителя, Творца неба и земли.
2. И в Иисуса Христа, Сына Божьего, Единородного, Господа нашего,
3. зачатого от Святого Духа и рожденного Девой Марией;
4. страдавшего при Понтии Пилате; распятого, умершего, погребенного и сошедшего в ад;
5. и воскресшего на третий день из мертвых;
6. и восшедшего на небеса и сидящего по правую руку Бога Отца Вседержителя;
7. откуда придет Он судить живых и мертвых.
8. Верую в Духа Святого;
9. в святую единую вселенскую Христианскую Церковь, общину святых;
10. во оставление грехов;
11. в воскресение из мертвых;
12. и в жизнь вечную.
На три части:
1. первая – о Боге Отце и нашем создании;
2. вторая – о Боге Сыне и нашем искуплении;
3. третья – о Боге Духе Святом и нашем освящении.
Потому что Бог так явил Себя в Слове Своем, открыв нам, что это -три разных лица одного истинного и вечного Бога.
1) Втор.6:4; Ис.44:6; 1Кор.8:4,6; Еф.4:5,6.
2) Быт.1:2,3; Ис.61:1; Мф.3:16,17; Мф.28:19; Лук.1:35; Лук.4:18; Ин.14:26; Ин.15:26; Деян.2:32,33; 2Кор.13:13; Гал.4:6; Еф.2:18; Тит.3:4-6.
В то, что вечный Отец Господа нашего Иисуса Христа, который из ничего сотворил небо и землю и все, что в нем и на ней, который хранит Свое творение и правит им изъявлением вечной воли Своей и Провидением, есть также ради Христа, Сына Своего, мой Бог и мой Отец. На Него уповаю я так, что не имею сомнения: Он даст мне все необходимое телу и душе, какое испытание Он ни пошлет мне на моем пути, окропленном слезами, Он все обратит ко благу моему. Ибо как Бог Вседержитель, Он может это, и как Отец истинный желает этого.
1) Быт.1:1; Быт.2:3; Исх.20:11; Иов.33:4; Иов.38:4-11; Пс.32:6; Ис.40:26; Деян.4:24; Деян.14:15.
2) Пс.103:2-5, 27-30; Пс.113:11; Мф..10:29,30; Рим.11:36; Еф.1:11.
3) Ин.1:12; Рим.8:15; Гал.4:5-7; Еф.1:5.
4) Пс.54:23; Мф.6:25,26; Лук.12:22-24.
5) Рим.8:28.
6) Рим.8:37-39; Рим.10:12; Отк.1:8.
7) Мф.6:32,33; Мат.7:9-11.
Как всемогущую и вездесущую силу Божью, которой Он хранит небеса, землю и все творения Его, и так правит ими, что злаки и травы, дожди и засухи, урожайные и бесплодные годы, еда и питие, здоровье и болезнь, богатство и бедность, все это приходит к нам не случайно, но из отеческой руки Его.
1) Пс.94:9,10; Ис.29:15,16; Иер.23:23,24; Иез.8:12; Мф.17:27; Деян.17:25-28.
2) Евр.1:3.
3) Иер.5:24; Деян.14:17.
4) Прит.22:2; Ин.9:3; Прит.16:33; Мф.10:29.
Чтобы быть терпеливыми в невзгодах, благодарными в процветании и, глядя в будущее, быть твердо уверенными в нашем истинном Боге и Отце, в том, что ни одна тварь не может отлучить нас от любви Его, ибо все твари в руках Его, и вопреки Его воле и шевельнуться не могут.
1) Иов.1:21,22; Пс.38:10; Рим.5:3,4; Иак.1:3.
2) Втор.8:10; 1Фес.5:18.
3) Пс.54:23; Рим.5:4,5; Рим.8:38,39.
4) Иов.1:12; Иов.2:6; Прит.21:1; Деян.17:25-28.
Потому что Он избавляет нас от всех грехов наших; и потому еще, что ни у кого иного мы не можем искать и обрести спасение.
1) Мф.1:21; Евр.7:25.
2) Ис.43:11; Ин.15:4,5; Деян.4:11,12; 1Тим.2:5; 1Ин.5:11,12.
Нет, не веруют. Лишь на словах они славят Его. На деле же отворачиваются от единственного Спасителя нашего Иисуса. Ибо одно из двух истинно: либо Иисус не совершенный Спаситель, либо те, кто истинной верой обретают этого Спасителя, должны найти в Нем все для спасения своего.
1) 1Кор.1:13,30,32; Гал.4:5.
2) Ис.9:6; Ин.1:16; Кол.2:10; Евр.12:2; 1Ин.1:7.
Потому что Он поставлен Богом Отцом и помазан Духом Святым, чтобы быть первым пророком нашим и учителем, нашим единственным первосвященником и вечным царем. Как пророк и учитель Он открыл нам тайный промысел и волю Господа об искуплении нашем. Как первосвященник Он единой жертвой тела Своего искупил грехи наши и ходатайствует за нас перед Отцом. И как царь Он правит нами Словом Своим и Духом, защищает и хранит нас в спасении, дарованное нам.
1) Пс.44:8; Ис.61:1; Лк.4:18; Деян.10:38; Евр.1:9.
2) Втор.18:15; Ис.55:4; Мф.11:27; Ин.1:18; Ин.15:15; Деян.3:22.
3) Пс.110:4; Евр.7:21; Евр.9:12,14,28; Евр.10:12,14.
4) Рим.8:34; Евр.7:25; Евр.9:24; 1Ин.2:1.
5) Пс.2:6; Зах.9:9; Мат.28:18; Лк.1:33; Ин.10:28; Отк.12:10,11.
Потому что я член Христа по вере и через это соучастник помазания Его. Как пророк я исповедую Имя Его. Как священник представляю себя в жертву живую во благодарение Ему. И как царь с свободной и доброй совестью восстаю на борьбу против греха и козней дьявольских в этой жизни. А в жизни будущей вместе с Ним буду царствовать над всем созданием Его.
1) Деян.11:26.
2) Ис.59:21, Иоил.2:28; Деян.2:17; 1Кор.6:15; 1Ин.2:27.
3) Мф.10:32,33; Рим.10:10.
4) Исх.10:6; Рим.12:1; 1Пет.2:5; Отк.1:6; Отк.5:8,10.
5) Рим.6:12,13; Гал.5:16;17; Еф.6:11; 1Тим.1:18,19; 1Пет.2:9,11.
6) 2Тим.2:12; Отк.22:5.
Потому что один Христос – извечный единосущный Сын Божий. Мы же дети Божьи, усыновленные по милости, Христа ради.
1) Ин.1:14,18; Ин.3:16; Рим.8:32; Евр.1:1,2; 1Ин.4:9.
2) Ин.1:12; Рим.8:15-17; Гал.4:6; Еф.1:5,6.
Потому что Он искупил нас, тела и души наши, от всех наших грехов. Ни золотом или серебром заплатил Он, но драгоценной Кровью Своею. Он избавил нас от власти дьявола и взял в удел Свой.
1) Ин.20:28; 1Кор.6:20; 1Кор.7:23; Еф.1:7; 1Тим.2:6; 1Пет.1:18; 1Пет.2:9.
То, что предвечный Сын Божий, который есть и остается истинным Богом, воспринял истинное человеческое естество от плоти и крови Девы Марии, действием Духа Святого, чтобы стать истинным семенем Давида, уподобившись братьям Своим, во всем, кроме греха.
1) Мф.1:23; Мат.1:17; Мат.16:16; Мк.1:11; Ин.1:1; Ин.17:3,5; Ин.20:28; Рим.1:3,4; Рим.9:5; Флм.2:6; Кол.1:15,16; Тит.2:13; Евр.1:3; Ин.5:20.
2) Мф.1:18,20; Лк.1:15.
3) Лк.1:31,42,43; Ин.1:14; Гал.4:4.
4) 2Цар.7:22; Пс.131:11; Мф.1:1; Лк.1:32; Деян.2:31; Рим.1:3.
5) Флм.2:7; Евр.2:14,17; Евр.4:15; Евр.7:26,27.
Потому что Он наш Посредник и Его безгрешие и совершенная святость покрывают в глазах Господа мой грех, в котором я зачат и рожден.
1) Евр.2:16-18; Евр.7:26,27.
2) Пс.31:1; Ис.53:11; Рим.8:3,4; 1Кор.1:30,31; Гал.4:4,5; 1Пет.1:18,19; 1Пет.3:18.
То, что во время всей Своей жизни на земле, и особенно в конце ее, Христос нес в теле и душе Своей гнев Божий против греха всего человеческого рода. Чтобы крестной мукой Своей как единой искупающей жертвой избавить тела и души наши от вечного проклятия и снискать для нас милость Божию, праведность и жизнь.
1) Ис.53:4,12; 1Тим.2:6; 1Пет.2:24; 1Пет.3:18.
2) Ис.53:10; Рим.3:25; 1Кор.5:7; Еф.5:2; Евр.9:28; Евр.10:14; 1Ин.2:2; 1Ин.4:10.
3) Гал.3:13; Кол.1:13; Евр.9:12; 1Пет.1:18,19.
4) Ин.3:16; Ин.6:51; 2Кор.5:21; Евр.9:15; Евр.10:29.
Будучи безгрешен, Христос был осужден земным судьей, чтобы освободить нас от сурового суда Бога, который нам всем предстоял бы.
1) Мф.27:24; Лк.23:13-15; Ин.18:38; Ин.19:4; Ин.19:11.
2) Ис.53:4,5; 2Кор5:21; Гал.3:13.
Да, Его распятия убедило меня в том, что Он взял на себя проклятие, лежавшие на мне, ибо смерь на кресте была проклята Богом.
1) Гал.3:13.
2) Втор.21:33.
Потому что по справедливости и истине Божией наши грехи не могли быть искуплены иначе, как смертью Сына Божьего.
1) Быт.2:17.
2) Рим.8:3,4; Флп.2:8; Евр.2:9,14,15.
Чтобы доказать, что Он действительно умер.
1) Мф.27:59,60; Лк.23:53; Ин.19:40-42; Деян.13;29; 1Кор.15:3,4.
Наша смерть не расплата за наши грехи, но лишь умирание для грехов и вхождение в жизнь вечную.
1) Мк.8:37.
2) Ин.5:24; Рим.7:24,25; Флп.1:23.
То, что властью Его наш ветхий человек распят, умерщвлен и погребен с Ним, чтобы злые похоти плоти больше не господствовали над нами и мы отдали бы себя в жертву живую благодарения Ему.
1) Рим.6:6.
2) Рим.6:8,11,12.
3) Рим.12:1.
Чтобы в величайших испытаниях мог я мог быть уверен и щедро утешен тем, что мой Господь Иисус Христос, освободил меня от мук и страданий ада. Он сделал это Своими невыразимыми болью и ужасом и адскими муками, в глубины которых был погружен во время Своих страданий и особенно на кресте.
1) Ис.53:5.
2) Мф.26:38; Мат.27:46; Евр.5:7.
Во-первых, Своим воскресением Он победил смерть, чтобы сделать нас сопричастниками праведности, которую Он снискал для нас Своей смертью. Во-вторых, мы уже и теперь воскрешены для новой жизни Его властью. В-третьих, воскресение Христа – для нас верный залог нашего блаженного воскресения.
1) Рим.4:25; 1Кор.15:16-18; 1Пет.1:3.
2) Рим.6:4; Кол.3:1-3; Еф.2:4-6.
3) Рим.8:11; 1Кор.15:20-22.
Что Христос на глазах Своих учеников был взят с земли на небеса и находится там перед Богом ради нашего блага до тех пор, пока не вернется на землю судить живых и мертвых.
1) Мк.16:19; Лк.24:51;Деян.1:9.
2) Рим.8:34; Еф.4:10; Кол.3:1; Евр.4:14; Евр.7:24,25; Евр.9:24.
3) Мф.24:30; Деян.1:11.
Христос – истинный человек и истинный Бог: в человеческом естестве Его нет сейчас на земле, но в божественном естестве, в величии, милости и Духе, Он никогда не покидает нас.
1) Мф.28:20.
2) Мф.26:11; Ин.16:28; Ин.17:11; Деян.3:21; Евр.8:4.
3) Мф.28:20; Ин.14:16-18; Еф.4:8.
Никоим образом. Ибо Его божественное естество ни в чем не может быть заключено и везде присутствует. Из этого следует, что Его божественное естество выходит за пределы его человеческого естества, но все-таки присутствует в этом человеческом естестве и остается лично с ним связанным.
1) Ис.66:1; Иер.23:23,24; Деян.7:49; Деян.17:27,28.
2) Мф.28:6; Ин.3:13; Ин.11:15; Кол.2:9.
Во-первых, потому что Он на небесах перед лицом Своего Отца за нас ходатайствует. Во-вторых, присутствие нашей плоти на небесах есть верный залог того, что Он, являясь Главой нашим, возьмет нас, Своих членов, к Себе. В-третьих, Он посылает нам Свой Дух как залог. Силой Святого Духа мы ищем горнего, где Христос сидит по правую руку Бога Отца.
1) Рим.8:34; 1Ин.2:1.
2) Ин.14:2,3; Ин.17:24; Еф.2:6.
3) Ин.14:16; Ин.16:7; Деян.2:33; 2Кор.1:22; 2Кор.5:5.
4) Флп.3:20; Кол.3:1.
Христос для того вознесся на небеса, чтобы там явиться главою Своей христианской церкви, через Него Бог Отец правит всем и вся.
1) Еф.1:20-23; Кол.1:18.
2) Мф.28:18; Ин.5:22.
Во-первых, через Дух Свой Святой Он изливает на нас Своих членов, священные дары. Во-вторых, властью Своею Он защищает и охраняет нас от всех врагов.
1) Деян.2:33; Еф.4:8,10-12.
2) Пс.2:9; Пс.110:1,2; Ин.10:28; Еф.4:8; Отк.12:5.
Ту, что во всех моих скорбях и гонениях я с поднятой головой ожидаю Того, кто прежде чем судьей сойти небес, отдал Себя ради меня на суд Божий, и снял с меня все проклятия. Я ожидаю Того, кто предаст всех Своих и моих врагов вечному проклятию, и возьмет меня со всеми Своими избранными к Себе для небесных радостей и славы.
1) Лк.21:28; Рим.8:23,24; Флп.3:20; 1Фес.4:16; Тит.2:13.
2) Мф.25:41-43; 2Фес.1:6,8,9.
3) Мф.25:34-36; 2Фес.1:7,10.
Во-первых, в том, что вместе с Отцом и Сыном Он истинный и вечный Бог. Во-вторых, в том, что Он дан мне, чтобы через истинную веру сделать меня причастным ко Христу и всем Его благодеяниям, чтобы ободрить меня и прибывать со мною вовеки.
1) Быт.1:2; Деян.5:3,4; 1Кор.2:10; 1Кор.3;16.
2) Мф.28:19; 2Кор.1;21,22; Гал.3:14; Гал.4:6; Еф.1:13.
3) Ин.16:14; 1Кор.12:12; 1Пет.1:2.
4) Ин.15:26; Деян.9:31.
5) Ин.14:16,17; 1Пет.4:14.
В том, что Сын Божий из всего рода человеческого от начала и до конца мира собирает для Себя Церковь для жизни вечной, ее защищает и сохраняет. Он делает это Своим Духом и Словом в единстве истинной веры. И в том, что я есть и во веки останусь живым членом этой Церкви.
1) Ин.10:11; Еф.4:11-13; Еф.5:25,26.
2) Быт.26:4; Ис.49:6; Рим.10:12,13; Отк.5:9.
3) Пс.71:17,18; Ис.59:21; 1Кор.11:26.
4) Пс.111:1; Деян.20:28; Евр.12:22,23.
5) Рим.8:29,30; Еф.1:10-14; 1Пет.2:9.
6) Пс.129:4,5; Мф.16:18; Ин.10:16,28.
7) Ис.59:21; Рим.1:16; Рим.10:14-17; Еф.5:26.
Ин.17:21; Деян.2:42; Еф.4:3-6; 1Тим.3:15.
9) Рим.8:10; 1Ин.3:14,19-21.
10) Пс.23:6; Ин.10:28; Рим.8:35-39; 1Кор.1:8,9; 1Пет.1:5; 1Ин.2:19.
Во-первых, то, что верующие как члены Христа все вместе и каждый в отдельности причастны Ему и всем Его богатствам и дарам. Во-вторых, то, что каждый должен с готовностью и радостью сознавать себя обязанным использовать Его дары на благо и спасение других членов.
1) Рим.8:32; 1Кор.6:17; 1Кор.12:12,13; 1Ин.1:3.
2) 1Кор.12:21; 1Кор.13:1-7; Флп.2:2-5.
То, что Бор, ради искупления Христова, не будет больше вспоминать ни о моих грехах, ни о моем греховном естестве, с которым я должен бороться до конца жизни, но милостиво дарует мне оправдание Христово, так что я уже никогда не буду проклят.
1) Пс.103:3,10,12; Иер.31:34; Мих.7:19; 2Кор.5:19.
2) Рим.7:23-25.
3) 2Кор.5:21; 1Ин.1:7; 1Ин.2:1,2.
4) Ин.3:18; Ин.5:24.
То, что не только моя душа после этой жизни немедленно будет принята ее главой Христом, но и это тело мое, поднятое силою Христа, вновь будет воссоединено с моей душой, и уподобится славному телу Христа.
1) Лк.16:22; Лк.20:37,38; Лк.23:43; Флп.1:21,23; Отк.14:13.
2) Иов.19:25-27; 1Кор.15:53,54; Флп.3:21; 1Ин.3:2.
Хотя уже сейчас я чувствую сердцем приближение вечной радости, но после этой жизни буду пребывать в совершенном блаженстве, таком, какого ни глаз не видел, ни ухо не слышало, ни сердце человеческое не предчувствовало – чтобы и этим восхвалять Бога вовеки.
1) Ин.17:3; 2Кор.5:2,3.
2) Ин.17:24; 1Кор.2:9.
То, что я оправдан во Христе перед Богом и наследую жизнь вечную.
1) Авв.2:4; Ин.3:36; Рим.1:17.
Только истинной верой в Иисуса Христа. И хотя моя совесть обвиняет меня в том, что я тяжко согрешил, нарушая все заповеди Господа и не исполнив ни одной из них, и поныне склонен ко всякому злу, Бог без всякой заслуги с моей, только из милости, дарует мне совершенное искупление, оправдание и святость Христа. Все это Он дарует мне, как будто я никогда не грешил и сам искупил вину, которую вместо меня искупил Христос. Я лишь причастен этим дарам, если принимаю и сердцем, исполненным веры.
1) Рим.3:21-26; Рим.5:1,2; Гал.2:16; Еф.2:8,9; Флп.3:9.
2) Рим.3:9; Рим.7:23.
3) Втор.9:6; Иез.36:22; Рим.3:24; Рим.7:23-25; Еф.2:8; Тит.3:5.
4) 1Ин.2:1,2.
5) Им.4:4-8; 2Кор.5:19.
6) 2Кор.5:21.
7) Ин.3:18; Рим.3:22.
Не потому, что достоинствами своей веры я угоден Богу. Но только искуплением, праведностью и святостью Христа я оправдан перед Богом. И только верою могу их принять и сделать своими.
1) 1Кор.1:30; 1Кор.2:2.
2) 1Ин.5:10.
Потому что оправдание, которое может предстать перед судом Божьим, должно быть вполне совершенным и полностью отвечать божественному Закону, тогда как даже лучшие наши дела в этой жизни совсем не совершенны и осквернены грехом.
1) Втор.27:26; Гал.3:10.
2) Ис.64:6.
Его награда не по заслугам, а по милости.
1) Лк.17:10.
Нет. Ибо не могут не приносить плоды благодарения те, кто истинной верой вселен во Христа.
1) Мф.7:18; Ис.15:5.
От Духа Святого, Который внедряет ее в наши сердца через проповедь Святого Евангелия и укрепляет приобщением к святым таинствам.
1) Ин.3:5; 1Кор.2:12; 1Кор.12:3; Еф.1:17,18; Флп.1:29.
2) Деян.16:14; Рим.10:17; 1Пет.1:23.
3) Мф.28:19.
Таинства – святые видимые знаки и печати, предназначенные Богом для того, чтобы через приобщение к ним лучше объяснить и подтвердить нам обещанное в Евангелии, именно что Он из милости, ради единой крестной жертвы Христа, дарует нам отпущение грехов и жизнь вечную.
1) Быт.17:11; Лев.6:25; Вор.30:6; Ис.6:6,7; Ис.54:9; Иез.20:12; Рим.4:11; Евр.9:7,9; Евр.9:24.
Да, ибо Дух Святой учит нас Евангелием и подтверждает таинствами, что все дело нашего спасения основано на единой жертве Христа, совершенной ради нас не кресте.
1) Рим.6:3; Гал.3:27.
Два: святое крещение и святое причастие.
Святое крещение
Христос повелел крестить водою и добавил обещание, что при крещении я буду омыт Его Кровью и Духом от скверны души, т. е. от всех грехов моих точно, как водой омыт от телесной грязи.
1) Мф.28:19.
2) Мф..3:11; Мк.1:4; Мк.16:16; Лк.3:3; Ин.1:33; Деян.2:38; Рим.6:3,4; 1пет.3:21.
То, что Господь по милости прощает грехи, ради Крови, которую Христос пролил за нас в Своей крестной жертве. А Святой Дух обновляет нас и посвящает в члены Христа, чтобы мы все более и более умирали для греха и вели жизнь святую и непорочную.
1) Иез.36:25; Зах.13:1; евр.12:24; 1Пет.1:2; Отк.1:5; Отк.7:14.
2) Иез.36:26,27; Ин.1:33; Ин.3:5; Рим.6:4; 1Кор.6:11; 1Кор.6:11; 1Кор.12:13; Кол.2:11,12.
Устанавливая таинство крещения, Христос говорит: Итак, идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и Святого Духа (Мф.28:19). Кто будет веровать и креститься спасен будет; а кто не будет веровать осужден будет (Мк.16:16). Это обещание также повторено там, где Святое Писание называет крещение: банею возрождения и очищения от грехов (Тит.3:5; Деян.22:16).
Нет, только Кровь Иисуса Христа и Святой Дух очищают нас от греха.
1) Мф..1:11; Еф.5:26; 1Пет.3:21.
2) 1Кор.6:11; 1Ин.1:7.
Господь имеет веское основание говорить так. Он не только хочет таким образом научить нас, что мы очищаемся от грехов Кровью и Духом Иисуса Христа так же, как тело очищается водой от грязи, но особенно Он хочет уверить нас этим божественным залогом и знаком, что мы духовно очищены от грехов так же реально, как реально тело очищено водой.
1) Кор.6:11; Отк.1:5; Отк.7:14.
2) Мк.16:16; Гал.3:27.
Да. Ибо они, как и взрослые, находятся в союзе с Господом и в Церкви Его. За Кровь Христа им, как и взрослым, обещаны и искупление грехов и Дух Святой, источник веры. Поэтому посредством крещения, как знака союза, они должны быть приняты в лоно христианской церкви и тем отличаться от детей неверующих. В Ветхом Завете это делалось посредством обрезания вместо которого в Новом Завете было введено крещение.
1) Быт.17:7.
2) Пс.22:11; Ис.44:1-3; Мат.19:4; Деян.3:39.
3) Деян.10:47.
4) Быт.17:14.
5) Кол.2:11,12.
Христос повелел мне и всем верующим в память о Нем есть от этого преломленного хлеба и пить из этой чаши и дал обещания. Во-первых, Он обещал, что Его тело на кресте было жертвой ради меня, и Его Кровь пролита ради меня. Это также верно, как то, что хлеб Господний преломлен для меня и чаша дана мне, и я это вижу своими глазами. Во-вторых, Он обещал, что Своим распятым Телом Он напитает и ободрит мою душу для жизни вечной. И это так же верно, как то, что я получаю из рук служителя и ощущаю вкус этого хлеба и вина как верный знак тела и Крови Христовых.
1) Мф.26:26-28; Мк.14:22-24; Лк.22:19,20; 1Кор.10:16,17; 1Кор.11:23-25.
Это значит не только, что верующий сердцем я принимаю все страдания и самое смерть Христа и тем самым получаю отпущение грехов и жизнь вечную, но также что я все более и более соединяюсь с Его святым Телом через Дух Святой, живущий во Христе и в нас. И хотя Христос на небесах, а мы на земле, мы все же плоть от плоти Его и кость от кости, живем вечно и управляемы одним Духом, как члены одного тела управляемы одной душой.
1) Ин.6:35,40,47-54.
2) Ин.6:55,56.
3) Деян.1:9,11; Деян.3:21; 1Кор.11:26; Кол.3:1.
4) Ин.14:23; 1Кор.6:15,17,19; Еф.3:16,17; Уф.5:29,30; 1Ин.3:24; 1Ин.4:13.
5) Ин.6:57; Ин.15:1-6; Еф.4:15,16.
При установлении таинства причастия: В ту ночь, в которую предан был, взял хлеб и, возблагодарив, преломил и сказал: сие есть Тело Мое, за вас ломимое; сие творите в Мое воспоминание. Также и чашу после вечери, и сказал: сия чаша есть новый завет в Моей Крови: сие творите, когда только будете пить, в Мое воспоминание. Ибо всякий раз, когда вы едите хлеб сей и пьете чашу сию, смерть Господню возвещаете, доколе Он придет (1Кор.11:23-26). Это же обещание повторяет Павел, когда говорит: Чаша благословения, которую благословляем, не есть ли приобщение Крови Христовой? Хлеб, который преломляем, не есть ли приобщение Тела Христова? Один хлеб, и мы многие одно тело; ибо все причащаемся от одного хлеба. (1Кор.10:16,17)
1) Мф.26:26-28; Мк.14:22-24; Лк.22:19,20.
Нет, но святое причастие подобно крещению. Вода во время крещения не превращается в Кровь Христа: и крещение – не очищение от самих грехов, но лишь знак, данный Богом в залог этого очищения. Так же и хлеб во время причастия не превращается в само тело Христа, хотя соответственно природе таинств и по слову Духа Святого его называют Телом Иисуса Христа.
1) Мат.26:29.
2) Еф.5:26; Тит.3:5.
3) 1Кор.10:16; 1Кор.11:26.
4) Быт.17:10,11; Исх.12:26,27; Исх.13:9; Исх.24:8; Деян.22:16; 1Кор.10:1-4; 1Пет.3:21.
Христос говорит так не без всякой причины. Он не только хочет этим научить нас, что подобно тому, как хлеб и вино питают нас в этой временной жизни, так Его распятое Тело и пролитая Кровь становятся истинной пищей и питьем для наших душ для жизни вечной. Более того, этими видимыми знаками и залогами Он хочет уверить нас в том, что мы так же действительно причастны Его истинному Телу и Крови, посредством Духа Святого, как действительно получаем в уста наши эти святые знаки в память о Нем. И в том, что все Его страдания и смирение были принесены за нас, как если бы сами страдали и сами искупали перед Господом наши долги.
1) Ин.6:51,53-55.
2) 1Кор.10:16.
Святое причастие свидетельствует нам о том, что мы получаем полное отпущение всех грехов благодаря той единственной жертве Иисуса Христа, которую Он Сам когда-то принес на кресте; и что Духом Святым мы соединены со Христом, который в Его человеческой природе ныне не на земле, а на небесах по правую руку Бога Отца, и там будучи, желает, чтобы мы молились Ему. Тогда как месса учит, что живые и мертвые получают прощение грехов благодаря страданиям Христа, только если священники еще ежедневно на мессе приносят Христа в жертву за них, и что Христос телесно присутствует под видом хлеба и вина и поэтому следует поклоняться Ему в этом виде. И следовательно, месса, по сути, есть не что иное, как отречение от единственной жертвы и страдания Иисуса Христа и проклятое идолопоклонство.
1) Мф.26:28; Лк.22:19,20; Ин.19:30; Евр.7:26,27; Евр.9:12; Евр.9:25-28; Евр.10:10,12,14.
2) 1Кор.6:17; 1Кор.10:16,17.
3) Ин.20:17; Кол.3:1; Евр.1:3; Евр.8:1,2.
4) Деян.7:55,56; Флп.3:20; Кол.3:1; 1Фес.1:10.
5) Евр.9:26; Евр.10:12,14.
Для тех, кто питают отвращение к себе из-за своих грехов, но однако верят, что эти грехи прощаются им ради Христа и их остающаяся слабость покрывается Его страданием и смертью; для тех, кто стремятся все более и более укрепить свою веру и исправить свою жизнь. Но лицемеры и те, кто не обращены к Господу с искренним сердцем, те едят и пьют осуждение себе.
1) 1Кор.10:19-22; 1Кор.11:28,29.
Нет. Ибо завет Господа был бы осквернен этим и Его гнев возгорелся бы против всей церковной общины. Поэтому Христианская Церковь обязана по велению Христа и Его апостолов, пользуясь ключами Царства Небесного, отлучать этих людей, до той поры, пока те не исправят свою жизнь.
1) Пс.50:16; Ис.1:11-15; Ис.66:3; Иер.7:21-23; 1Кор.11:20,34.
Проповедование Святого Евангелия и церковная дисциплина. Этими двумя ключами врата Царства Небесного открываются для верующих и закрываются перед неверующими.
1) Мф.16:18,19; Мф.18:15-18.
По велению Христа, Евангелие проповедует и открыто свидетельствует верующим, всем вместе и каждому в отдельности, что всякий раз, когда они истиной верой принимают обещанное в Евангелии, все грехи их действительно прощаются им Богом ради заслуг Христа. И, напротив, проповедует и свидетельствует перед всеми неверующими и перед всеми лицемерами, что гнев Господний и вечное проклятие будут лежать на них до тех пор, пока они не обратятся. По этому свидетельству Евангелия Господь будет судить как в этой жизни, так и в жизни грядущей.
1) Мф.16:19; Ин.20:21-23.
По велению Христа, те кто называя себя христианами, исповедуют и отстаивают нехристианское учение и поведение, кто после многих братских увещеваний повторяют свои ошибки и продолжают вести порочную жизнь, на кого жаловались в церковь или людям, специально для этого назначенным церковью, те, кто презрели эти увещевания, те не допускаются к таинствам и судом церкви исключаются из христианской церкви, а Самим Господом из Царства Христова. Они могут быть приняты вновь, как члены Христа и Его церкви, если обещают исправиться и покажут свое действительное исправление.
1) Мф.18:15-18; 1Кор.5:3-5,11; 2Кор.2:6-8; 2Фес.3:14-15; 1Тим.5:20; 2Ин.10,11.
Потому что Христос не только искупил и освободил нас Своей Кровью, но и возродил Своим Духом Святым по образу и подобию Своему, чтобы всей жизнью мы выражали благодарность Господу за Его благодеяния и восхваляли Его. И также чтобы каждый из нас укреплялся в вере плодами ее и нашей богоугодной жизнью наши ближние тоже приобретались бы для Христа.
1) Рим.6:13; Рим.12:1,2; 1Кор.6:20; 1Пет.2:5,9.
2) Мф..5:16; 1Пет.2:12.
3) Мф.7:17,18; Гал.5:6,22; 2Пет.1:10.
4) Мф..5:16; Рим.14:18,19; 1Пет.3:1,2.
Никоим образом. Ибо в Священном Писании говорится, что нечистые, идолослужители, прелюбодеи, воры, алчные, пьяницы, злоречевые, мошенники и им подобные не наследуют Царства Божия.
1) 1Кор.6:9,10; Еф.5:5,6; 1Ин.3:14,15.
В умирании ветхого человека и рождении нового.
1) Рим.6:4-6; 1Кор.5:7; 2Кор.7:10; Еф.4:22-24; Кол.3:5-10.
Нашу искреннюю скорбь от того, что мы прогневили Господа своими грехами, и также то, что мы все более ненавидим эти грехи и избегаем их.
1) Иоил.2:13; Рим.8:13.
Сердечную радость в Боге через Христа; желание с любовью жить по воле Божьей, творя добрые дела.
1) Ис.57:15; Рим.5:1,2; Рим.14:17.
2) Рим.6:10,11; Гал.2:19,20.
Лишь те, которые мы делаем с истинной верой по закону Божьему, к Его славе, а не те, что основаны на наших собственных мнениях или человеческих установлениях.
1) Рим.14:23.
2) Лев.18:4; 1Цар.15:22; Еф.2:10.
3) 1Кор.10:31.
4) Ис.29:13,14; Иез.20:18,19; Мф.15:7-9.
И изрек Бог [к Моисею] все слова сии, говоря: (Исх.20:2-17; Втор.5:6-21) Я Господь, Бог твой, Который вывел тебя из земли Египетской, из дома рабства;
1. Да не будет у тебя других богов перед лицом Моим.
2. Не делай себе кумира и никакого изображения того, что на небе вверху, и что на земле внизу, и что в воде ниже земли; не поклоняйся им и не служи им, ибо Я Господь, Бог твой, Бог ревнитель, наказывающий детей за вину отцов до третьего и четвертого рода, ненавидящих Меня, и творящий милость до тысячи родов любящим Меня и соблюдающим заповеди Мои.
3. Не произноси имени Господа, Бога твоего, напрасно, ибо Господь не оставить без наказания того, кто произносит имя Его напрасно.
4. Помни день субботний, чтобы святить его; шесть дней работай и делай [в них] всякие дела твои, а день седьмой – суббота Господу, Богу твоему: не делай в оный никакого дела ни ты, ни сын твой, ни дочь твоя, ни раб твой, ни рабыня твоя, ни [вол твой, ни осел твой, ни всякий] скот твой, ни пришелец, который в жилищах твоих; Ибо в шесть дней создал Господь небо и землю, море и все, что в них, а в день седьмой почил; посему благословил Господь день субботний и освятил его.
5. Почитай отца твоего и мать твою, [чтобы тебе было хорошо и] чтобы продлились дни твои на земле, которую Господь, Бог твой, дает тебе.
6. Не убивай.
7. Не прелюбодействуй.
8. Не кради.
9. Не произноси ложного свидетельства на ближнего твоего.
10. Не желай дома ближнего твоего; не желай жены ближнего твоего, [ни поля его,] ни раба его, [ни всякого скота его,] ничего, что у ближнего твоего.
Они были написаны на двух скрижалях: первая учит, каким должно быть наше отношение к Богу; вторая говорит о наших обязанностях перед ближним.
1) Исх.31:18; Втор.4:13; Втор.10:3,4.
2) Мф.22:37-40.
Чтобы, если мне дорого мое спасение, я сторонился и бежал всякого идолослужения, колдовства, предсказаний, суеверий и вызывания духов святых или других созданий и чтобы я истинно знал только истинного Бога, уповал на Него одного, покорялся Ему со смирением и терпением, ожидал всякого добра только от Него, любил, боялся и почитал Его всем сердцем. Ибо лучше мне отказаться от всего на свете, нежели пойти против Его воли.
1) 1Кор.6:10; 1Кор.10:7,14; 1Ин.5:21.
2) Лев.19:31; Втор.18:9-12.
3) Мф.4:10; Отк.19:10; Отк.22:8,9.
4) Ин.17:3.
5) Иер.17:5,7.
6) 1Пет.5:5.
7) Рим.5:3-5; 1Кор.10:10; Флп.2:14; Кол.1:11; Евр.10:36.
Пс.104:27-30; Ис.45:7; Иак.1:17.
9) Втор.6:5; Мф.22:37,38.
10) Втор.6:2; Пс.111:10; Прит.1:7; Прит.9:10; Мф.10:28.
11) Втор.10:20; Мат.4:10.
12) Мф.5:29,30; Мф.10:37-39; Деян.5:29.
Идолослужение значит, что вместо единого истинного Бога, Который открыл Себя в Слове Своем, или помимо Него, человек измышляет нечто иное, иному служит и на иное уповает.
1) 1Пар.16:26; Ис.44:16,17; Ин.5:23; Гал.4:8; Еф.2:12; Еф.5:5; Флп.3:19; 1Ин.2:23; 2Ин.9.
Чтобы мы никаким образом не изображали Господа и не поклонялись Ему никоим иным способом, кроме того, который Он заповедал в Слове Своем.
1) Втор.4:15,16; Ис.40:18,19,25; Деян.17:29; Рим.1:23-25.
2) Втор.12:30-32; 1Цар.15:23; Мф.15:9.
Бог не может быть представлен никаким видимым образом. Что касается Его творений, то хотя они и могут быть представлены видимым образом, однако Бог запрещает нам создавать и иметь любые из подобия, чтобы поклоняться им или с их помощью служить Богу.
1) Исх.34:13,14,17; Втор.12:3,4; Втор.16:22; 4Цар.18:4; Ис.40:25.
Чтобы ни злословием, ни лжесвидетельством, ни ненужной клятвой мы не оскверняли Божьего имени и не злоупотребляли Им. Чтобы молчанием или попустительством не стали соучастниками этих ужасных грехов. И, говоря кратко, поминали Святое Имя Божье лишь с уважением и почтением, истинно исповедовали, поклонялись и славили Его всеми нашими словами и делами.
1) Лев.24:15,16.
2) Лев.19:12.
3) Мф.5:37; Иак.5:12.
4) Лев.5:1; Прит.29:24.
5) Ис.45:23; Иер.4:2.
6) Мф.10:32; Рим.10:9,10.
7) Пс.50:15; 1Тим.2:8.
Рим.2:24; Кол.3:17; 1Тим.6:1.
Несомненно, ибо нет греха страшнее и вызывающего больший гнев Божий, чем осквернение Имени Его. И поэтому этот грех, по заповеди Его, должен быть наказан смертью.
1) Лев.24:16; Еф.5:11.
Да, когда власти требуют этого от своих подданных или иная необходимость заставляет нас подтвердить верность и истину, ко славе Господа и благополучию наших ближних. Ибо такая клятва основана на Слове Божьем и поэтому праву ею пользовались святые в Ветхом и Новом Завете.
1) Втор.6:13; Втор.10:20; Евр.6:16.
2) Быт.21:24; Быт.31:53; 1Цар.24:22,23; 2Цар.3:35; 3Цар.1:29,30; Рим.1:9; Рим.9:1; 2Кор.1:23.
Нет, законная клятва – это призвание Бога как единственного, знающего сердца наши, чтобы Он свидетельствовал истину и покарал меня, если я клянусь лживо. И честь эта не принадлежит никому из Его созданий.
1) Рим.9:1; 2Кор.1:23.
2) Мф.5:34-36; Иак.5:12.
Во-первых, чтобы церковная служба велась по Евангелию и чтобы содержались христианские школы; и я особенно в воскресные дни, то есть в дни отдыха, усердно посещал Церковь Божию, слушал Слово Божие, участвовал в таинствах, открыто молился Богу в присутствии других, делал христианские пожертвования в пользу бедных. Во-вторых, чтобы навсегда я оставил злые свои дела и позволил Господу действовать во мне Своим Духом Святым, и еще в этой жизни начал вечное Воскресенье.
1) 1Кор.9:13,14; 1Тим.3:15; 2Тим.2:2; 2Тим.3:14,15; Тит.1:5.
2) Лев.23:3; Пс.40:10,11; Пс.122:1; Деян.2:42,46.
3) 1Кор.14:1,3; 1Тим.4:13; Отк.1:3.
4) Деян.20:7; 1Кор.11:33.
5) 1Кор.14:16; 1Тим.2:1-4.
6) Втор.15:11; 1Кор.16:1,2; 1Тим.5:16.
7) Ерв.4:9,10.
Чтобы я оказывал совершенное почтение, любовь, преданность своим отцу и матери и всей власти надо мною; подчинялся с должным послушанием их добрым поучениям и наставлениям и терпеливо сносил их слабости и недостатки, поскольку Богу угодно править и мною через них.
1) Исх.21:17; Прит.1:8; Прит.4:1; Прит.15:20; Прит.20:20; Рим.13:1; Еф.5:22; Еф.6:1,2,5; Кол.3:18,20,22.
2) Прит.23:22; 1Пет.2:18.
3) Мф.22:21; Рим.13:2,4; Кол.3:20.
Чтобы я ни мыслью, ни словом, ни тем более делом, ни сам, ни через другого не оскорблял, не ненавидел, не ранил, не убивал своего ближнего. Но оставил всякую жажду мести. Чтобы и себе самому я не причинил вреда и по произволу не подвергал себя опасности. Для того власть и вооружена мечем, чтобы предотвратить убийство.
1) Быт.9:6; Мат.5:21,22; Мф.26:52.
2) Мф.5:25; Мф.18:36; Рим.12:19; Еф.4:26.
3) Мф.4:7; Кол.3:23.
4) Быт.6:9; Исх.21:14; Рим.13:4.
Нет. Запрещая убийство, Господь учит нас, что Он питает отвращение к зависти, ненависти, гневу и жажде мести как корням всякого зла. Все это в Его глазах – убийство.
1) Пс.37:8; Прит.14:30; Рим.1:29.
2) 1Ин.2:9-11.
3) Иак.1:20; Гал.5:19-21.
4) 1Ин.3:15.
Нет, ведь когда Господь запрещает зависть, ненависть и гнев, Он заповедует нам любить ближнего своего как самого себя, быть терпеливыми, миролюбивыми, кроткими, милосердными, и насколько это от нас зависит предотвращать причинение любого вреда и творить добро даже нашим врагам.
1) Мф.7:32; Мф.22:39; Рим.12:10.
2) Мф.5:5,7; Лк.6:36; Рим.12:18; Гал.6:1,2; Еф.4:1-3; Кол.3:12; 1Пет.3:8.
3) Исх.23:5.
4) Мф.5:44,45; Рим.12:20,21.
Тому, что Господь проклинает нецеломудрие, и мы должны поэтому всем сердцем ненавидеть его. И как в святом браке, так и вне его, вести жизнь целомудренную и добропорядочную.
1) Лев.18:27-29.
2) 1Фес.4:3-5.
3) Мал.2:16; Мф.19:9; 1Кор.7:10,11; Евр.13:4.
Поскольку наше тело, равно как и душа, есть храм Духа Святого, воля Божия состоит в том, чтобы мы хранили их в чистоте и святости. И поэтому Он запрещает все нецломудренные действия, жесты, слова, мысли, желания и все, что может соблазнять человека.
1) 1Кор.:618-20.
2) Втор.22:20-29; Еф.5:3,4.
3) Мф.5:27,28.
4) 1Кор.15:33; Еф.5:18.
Господь запрещает не только воровство и грабеж; как таковые они наказываются и властью. Но Он также клеймит как воровство все злоумышленные приемы и уловки, уготованные для присвоения имущества ближнего. И чем бы это не достигалось, силой или обманом, неверными весами или мерами, плохим товаром или фальшивыми деньгами, ростовщичеством или любыми другими способами, запрещенными Господом, так или иначе, все это – алчность, все – злоупотребление и расточительство Его даров.
1) 1Кор.6:10.
2) Лев.19:3.
3) Лк.3:14; 1Кор.5:10.
4) Втор.25:13-15; Прит.11:1; Прит.16:11; Иез.45:9-12.
5) Пс.14:5; Лк.6:35.
6) 1Кор.6:10.
7) Прит.21:20; Прит.23:20,21.
Чтобы я способствовал благополучию ближнего всякий раз, когда это для меня возможно, и поступал с ними так, как хочу, чтобы другие поступали со мной. И более всего Он требует от меня усердной работы, чтобы я был в состоянии помогать нуждающимся.
1) Мф.7:12.
2) Еф.4:28.
Чтобы я не лжесвидетельствовал, не клеветал, не сплетничал и не злословил; не судил никого судом скорым или тайным и не присоединялся к осуждению; но чтобы избегал всякой лжи и обмана как дел дьявола, если не хочу навлечь на себя тяжкий гнев Господа. Чтобы в судебных и иных делах я любил правду, говорил ее прямо и исповедовал ее и чтобы насколько это в моих силах, защищал и поддерживал честь и доброе имя ближнего моего.
1) Прит.19:5,9; Прит.21:28.
2) Пс.49:19,20.
3) Пс.14:3; Рим.1:30.
4) Мф.7:1,2; Лк.6:37.
5) Ин.8:44.
6) Прит.12:22.
7) 1Кор.13:6; Еф.4:25.
1Пет.4:8.
Чтобы в сердце нашем не зародилось ни малейшее сомнение или мысль, противная любой заповеди Божьей, но чтобы мы всегда всем сердцем ненавидели грех и любили праведность.
1) Рим.7:7.
Нет, ибо даже лучшие из людей в этой жизни стоят лишь в самом начале послушания Господу, однако же начиная жить с серьезными намерениями, они следуют всем, а не некоторым заповедям Божьим.
1) Еккл.7:20; Рим.7:14,15; 1Кор.13:9; 1Ин.1:8,10.
2) Пс.1:2; Рим.7:22; 1Ин.2:3.
Во-первых, Бог желает, чтобы в течении всей жизни мы все больше и больше познавали наше греховное естество, и поэтому все искреннее желали отпущения грехов и оправдания во Христе. Во-вторых, чтобы мы постоянно стремились обновляться по образу Божию и молились Господу о милости Духа Святого до тех пор, пока после этой жизни не достигнем цели – совершенства.
1) Пс.31:5; Рим.3:20; 1Ин.1:9.
2) Мф.5:6; Рим.7:24,25.
3) 1Кор.9:24; Флп.3:12-14.
Потому что молитва – главная часть благодарности, которую Господь требует от нас, и, более того, потому что Господь посылает Свою милость и Дух Святой лишь тем, кто с сердечным воздыханием непрестанно молит Его об этом и благодарит.
1) Пс.51:14,15.
2) Мф.7:7,8; Лк.11:9,10; 1Фес.5:17,18.
Во-первых, важно, чтобы от самого сердца мы обращались только к единому истинному Богу, явившему Себя в Слове Своем, и просили Его обо всем том, о чем Он заповедовал нам просить Его. Во-вторых, чтобы мы совершенно точно знали наши нужды и страдания для смирения нашего перед лицом Его величия. В-третьих, чтобы мы были твердо уверенны, что хотя и недостойны этого, Он ради Христа несомненно услышит нас, как и обещал нам в Слове Своем.
1) Ис.4:20-24; Отк.19:10.
2) Пс.114:18-20; Иак.4:3,8.
3) Рим.8:26, Иак.1:5; 1Ин.5:14.
4) 2Пар.20:12; Пс.142:2.
5) Пс.2:11; Пс.50:19; Ис.66:2.
6) Рим.8:15,16; Рим.10:14; Иак.1:6-8.
7) Деян.9:17; Ин.14:13,14; Ин.15:16; Ин.16:23.
Пс.26:8; Пс.142:1; Мф.7:8.
Обо всем, что необходимо нашей душе и телу, как Христос, Господь наш, учил в Своей молитве.
1) Мф.6:33; Иак.1:17.
Отче наш, сущий на небесах!
Да святится имя Твое,
Да придет Царство Твое;
Да будет воля Твоя и на земле, как на небе;
Хлеб наш насущный да нам на сей день;
И прости нам долги наши, как и мы прощаем должникам нашим;
И не введи нас в искушении, но избавь нас от лукавого.
Ибо Твое есть Царство и сила и слава во век.
Аминь.
1) Мф.6:9-13; Лк.11:2-4.
Христос желает уже в самом начале молитвы разбудить в нас сыновнее почтенье и упование на Господа, которое должно быть основой нашей молитвы. Ведь Бог через Христа стал нашим Отцом и, когда мы с истинной верой о чем-то Его просим, отказывает нам реже, чем отцы отказывают в мирских вещах.
1) Мф.7:9-11; Лк.11:11-13.
Чтобы у нес не было земных мыслей о Его Небесном величии и могли ожидать от Его могущества всего, что необходимо для тела и души.
1) Икр.23:23,24; Деян.17:24-27.
2) Рим.10:32.
Да святится Имя Твое. Это значит: дай нам прежде всего истинно знать Тебя, освящать, славить и восхвалять Тебя во всех делах Твоих, в которых блестяще сияют всемогущество, мудрость, благость, справедливость, милосердие и правда Твои. Чтобы мы могли так устроить и направить всю нашу жизнь, мысли, слова и дела, чтобы из-за нас Имя Твое не было хулимо, но почиталось и прославлялось.
1) Пс.118:105; Иер.9:24; Иер.31:33,34; Мф.16:17; Ин.17:3; Иак.1:5.
2) Исх.34:6,7; Пс.118:137,138; Пс.144:8,9; Иер.31:3; Иер.32:18,19; Мф.19:17; Лк.1:46-55; Лк.1:68,69; Рим.3:3,4; Рим.11:22,23; Рим.11:33.
3) Пс.70:8; Пс.114:1; Мф.5:16.
Да придет Царствие Твое. Это значит: так правь нами Словом и Духом Твоим, чтобы мы могли более предаваться Тебе, сохрани и взрасти Церковь Твою; разрушь деля дьявола и всякую власть, восстающую против Тебя, и все злые помыслы против Твоего Святого Слова; до тех пор пока не наступит полнота Царствия Твоего, в котором Ты будешь все во всем.
1) Пс.118:5; Пс.142:10; Мф.6:13.
2) Пс.50:20; Пс.121:6,7.
3) Рим.16:20; 1Ин.3:8.
4) Рим.8:22,23; Отк.22:17,20.
5) 1Кор.15:28.
Да будет воля Твоя и на земле, как на небе. Это значит: даруй нам и всем живущим отречься от собственной воли и безропотно подчиниться Воле Твоей, единственно благой; так, чтобы каждый мог исполнять свой долг и предназначение с покорностью и послушанием, подобно ангелам на небесах.
1) Мф.16:24; Тит.2:11,12.
2) Лк.22:42, Рим.12:2, Еф.5:10.
3) 1Кор.7:22-24.
4) Пс.102:20,21.
Хлеб наш насущный дай нам на сей день. Это значит: дай нам все необходимое для нашей телесной жизни, чтобы мы тем самым осознали, что Ты единственный источник всякого блага и без Твоего благословения нам не пойдут на пользу ни наши заботы и труды, ни Твои дары; и научи нас не уповать более на творение, но возлагать все наши упования на Тебя одного.
1) Пс.103:27,28; Пс.144:15,16; Мф.6:25,26.
2) Деян.14:17; Деян.17:27,28; Иак.1:17.
3) Втор.8:3; Пс.36:3-7,16,17; Пс.126:1,2; 1Кор.15:18.
4) Пс.54:23; Пс.61:11; Пс.145:3; Иер.17:5,7.
И прости нам долги наши, как и мы прощаем должникам нашим. Это значит: ради Крови Христовой не ставь нам бедным грешникам, в вину ни одного из наших прегрешений и то зло, которое всегда прибывает в нас; ибо мы, как свидетельство Твоей милости, находим в себе твердое намерение сердечно прощать наших ближних.
1) Пс.50:3; Пс.142:2; Рим.8:1; 1Ин.2:1.
2) Мф.6:14,15.
И не введи нас в искушение, но избавь нас от лукавого. Это значит: мы сами так слабы, что не можем устоять ни мгновения, наши смертные враги – дьявол, мир, и наша собственная плоть не перестают искушать нас. Поэтому мы молимся Тебе: сохрани и укрепи нас силою Твоего Дух Святого, чтобы мы не пали в этой духовной борьбе, но всегда оказывали упорное сопротивление, до тех пор пока наконец, не достигнем полоты победы.
1) Пс.102:14-16; Ин.15:6.
2) Еф.6:12; 1Пет.5:8.
3) Ин.15:19.
4) Рим.7:23; Гал.5:17.
5) Иф.26:41; Мк.13:33; 1Кор.10:12,13.
6) 1Фес.5:23.
Ибо Твое есть Царство и сила и слава во веки. Это значит: ибо во всем этом мы просим Тебя потому, что Ты Царь наш, имеющий власть надо всем сущим, хочешь и можешь дать нам все блага. И мы молим Тебя не о нашей славе, но о прославлении Святого Имени Твоего во веки веков.
1) 1Пар.29:10-12; Рим.10:11-13; 2Пет.2:9.
2) Пс.114:1; Иер.33:8,9; Ин.14:13.
Аминь означает: истинно так, сущая правда. Ибо Бог внемлет молитве моей больше, нежели в глубине сердца моего я от Него ожидаю.
1) 2Кор.1:20; 2Тим.2:13.
Стаття № 1: “Існує лише один Бог”.
Ми всім серцем віримо і сповідуємо вустами,[1] що існує тільки одне[2] просте і неподільне духовне єство,[3] яке ми називаємо Богом: вічне,[4] незбагненне,[5] невидиме,[6] незмінне,[7] безмежне,[8] всемогутнє,[9] досконало мудре,[10] справедливе,[11] добре,[12] яке є невичерпним джерелом усього доброго[13].
Стаття № 2: “Яким чином Бог являє Себе нам”.
Ми пізнаємо Його двома способами.
Перший: спостерігаючи Боже твориво і те, як зберігається і управляється всесвіт, бо він перед нашими очима подібний до чудової Книги,[14] в якій усі творіння, як великі й малі літери, які дають нам можливість бачити те, що ми не можемо бачити про Бога: Його вічну всемогутність і Його Божественність. Як сказав апостол Павло у Рим. 1: 20, цього достатньо, щоб переконати людей і залишити їх без виправдання.
Другий: Він для нас усе більше відкривається в Своєму Святому Божому Слові[15] настільки, наскільки це потрібно нам знати в цьому житті для Його слави і для спасіння Його дітей.
Стаття № 3: Написане Слово Боже.
Ми визнаємо, що Слово Боже ніколи не було написане чи звіщене з волі людини, але від Бога звіщали мужі, натхнені Святим Духом, – як говорить Петро.
Згодом наш Бог – оскільки Він особливо піклується про нас і наше спасіння – наказав своїм слугам, пророкам і апостолам, записати Своє відкрите Слово, і Він Сам навіть написав Своїм перстом дві скрижалі Закону, тому ми називаємо це записане Слово Святим і Божественним Письмом.
Стаття №4: Книги Канону.
Ми розпізнаємо в Святому Письмі дві частини: Старий і Новий Заповіти. Вони є Канонічними книгами, які взагалі не підлягають спростуванню.
У Церкві Божій є список (перелік) таких книг. У Старому Заповіті: п’ять Книг Мойсея – Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону; Книги Ісуса Навина; Суддів і Рути; дві Книги Самуїла і дві Царів; дві Книги хронік, які називаються Параліпоменон; перша книга Ездри; Неемії; Естери; Йова; Псалми Давида; три Книги Соломона – Приповісті, Проповідника, Пісня Пісень; Книги чотирьох великих пророків – Ісаї, Єремії (і Плач Єремії), Єзекіїля, Даниїла; інших дванадцяти малих пророків – Книги Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарії, Малахії.
У Новому Заповіті – чотири Євангелії: Матвія, Марка, Луки, Івана; Дії Святих Апостолів; чотирнадцять листів апостола Павла – до римлян, два до коринтян, до галатів, до ефесян, филип’ян, колосян; два листи до солунян, два до Тимофія; до Тита, Филимона і до євреїв. Також сім листів інших апостолів: один – Якова; два – Петра; три – Івана; один – Юди; і Об’явлення апостола Івана.
Стаття №5: Авторитет Письма.
Ми приймаємо всі ці книги (і тільки ці)[16], як святі й канонічні, щоб на них направляти, ґрунтувати і утверджувати нашу віру. І ми без усяких сумнівів віримо всьому, що в них написано не лише через те, що Церква приймає їх і вважає такими, але передусім через те, що Дух Святий свідчить у серцях наших, що вони Божі, і вони самі змістом своїм доводять, що послані від Бога, бо навіть сліпі можуть помітити, що передречене в них справді здійснюється.
Стаття №6: Відмінність між канонічними і неканонічними Книгами.
Ми відрізняємо ці Святі Книги від апокрифічних, а саме: третя і четверта Книги Ездри; Книги Товита, Юдити, Мудрості, Ісуса Сираха, Варуха, книга-додаток до історії Естери; Молитва трьох дітей у печі; історія Сусанни; історія Белли і Дракона; молитва Манасії і дві Книги Маккавеїв.
Звичайно, Церква може читати ці Книги і вчитися з них, наскільки вони гармонують з Канонічними Книгами. Але вони не мають такого великого авторитету і сили, щоб підтвердити будь-який постулат віри чи християнської релігії. Вони ажніяк не спроможні применшити авторитет інших Святих Книг.
Стаття № 7: Досконалість Письма.
Ми віримо, що в цьому Святому Письмі міститься досконала Божа воля. Все те, у що повинні вірити люди для свого спасіння, достатньо викладено в ньому.
Оскільки справжній спосіб служіння, якого Бог вимагає від нас, досконало описаний у ньому, то ніхто, навіть апостоли чи анголи з небес, – як каже Павло,[17] – не може навчати інакше, ніж так, як вчить нас Святе Письмо, бо заборонено віднімати щось чи додавати щось до Слова Божого[18]. Отже, вчення Письма досконале і достатнє у всьому. Людські писання – незалежно від ступеня святості їхнього автора – не можуть замінити Святого Письма. Так само не можуть замінити правду Божу ні людські звичаї, ні кількість людей, ні вік, ні собори, ні декрети, ні рішення, бо істина є вищою за все інше. Всі люди від природи марнотні й говорять неправду. Тож ми відкидаємо всім серцем усе, що не гармонує з цим досконалим правилом, якого нас навчали апостоли, кажучи: “Випробовуйте духів, чи від Бога вони”[19]. А також: “Коли хто приходить до вас, але не приносить цього вчення, не приймайте його в дім і не вітайте його”[20].
Стаття №8: “Бог єдиний у Своїй сутності, але має три Іпостасі”[21].
Згідно з цією істиною і Словом Божим ми віримо тільки в єдиного Бога, Який є однією сутністю,[22] має три Іпостасі,[23] реальні, істинні й від вічності відмінні за їхніми власними невимовними властивостями, а саме: Отець, Син і Святий Дух[24]. Отець є причиною, початком і джерелом усього видимого й невидимого[25]. Син є Словом,[26] Премудрістю[27] і Образом Отця[28]. Святий Дух, Який походить від Отця і Сина,[29] є вічною Силою і Владою[30]. Внаслідок цих відмінностей Бог не поділяється на трьох, бо Святе Письмо навчає нас, що Отець, Син і Святий Дух кожен має особисте існування, відмінне за своїми властивостями, але таким чином, що ці Три Іпостасі є тільки одним Богом. Тож очевидно, що Отець не є Сином, ані Син не є Отцем, так само як Святий Дух не є ані Отцем, ані Сином. Однак Іпостасі, хоча й відрізняються між собою, не розділяються й не змішуються; бо не Отець узяв на себе тіло і кров і не Святий Дух, але тільки Син[31]. Отець же ніколи не був без Свого Сина чи Свого Святого Духа. Бо Ці Троє є вічні й мають одну сутність.[32]Серед них немає ані першого, ані останнього; бо Вони всі єдині в істині, силі, доброті й милосерді.
Стаття № 9: Біблійні докази Трійці.
Про все це ми дізнаємося як із свідчень Святого Письма, так і із відповідних діянь трьох Іпостасей, і особливо тих, які ми зазнаємо на собі. Свідчення Святого Письма, які призводять нас до віри в Святу Трійцю, записані на багатьох сторінках Старого Заповіту.
Згадаймо найхарактерніші з них. У книзі Буття 1: 26, 27 Бог говорить: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою”[33]. Так Бог “на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх”.[34] Також: “Ось став чоловік, немов один із Нас”[35]. Зі слів Божих “Створімо людину за образом Нашим” випливає, що існує більше, ніж одна особа Божества; коли ж Він говорить “створив Бог”, це означає, що існує лише один Бог. Правда, Він не говорить, скільки осіб існує, але те, що здається дещо незрозумілим у Старому Заповіті, стає дуже зрозумілим у Новому.
Бо коли наш Господь був охрещений у Йордані, люди почули голос Отця: “Це Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав!”;[36] Сина видно було у воді, і Святий Дух зійшов на Нього у вигляді голуба. Таку ж форму для хрещення всіх віруючих дав Христос: “в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”.[37] В Євангелії від Луки ангел Гавриїл так сказав Марії, матері Господа: “Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього огорне тебе, тому й Святе, що народиться, назветься Сином Божим”.[38] В іншому місці сказано так: “Благодать Господа Ісуса Христа, любов Бога і спільність Святого Духа – з усіма вами!”[39] Також: “Бо Тих, що свідчать (на небі) є троє: (Отець, Слово й Дух Святий, і ці Троє – Одно)”.[40] З цих цитат ми чітко бачимо, що в одній єдиній Божественній сутності існують Три Іпостасі (Особи). І хоч ця доктрина набагато перевищує усяке людське розуміння, ми все одно віримо їй на підставі Слова Божого і сподіваємося, що в майбутньому матимемо досконалі знання про це і добрі плоди цих знань на небесах.
Більше того, ми розрізняємо служіння й діяльність цих Трьох Іпостасей (Осіб) щодо нас. Отець називається Творцем завдяки Своїй силі.[41] Син є нашим Спасителем і Відкупителем завдяки Своїй Крові.[42] Святий Дух є нашим Освятителем завдяки тому, що Він живе в наших серцях.[43]
Це вчення про Святу Трійцю завжди захищалося і зберігалося в справжній (істинній) Церкві від апостольських часів до наших днів, протистоячи юдеям, мусульманам, виступаючи проти фальшивих християн та єретиків таких як Маркіон, Мані, Праксей (сеас), Сабеллій, Павло Самосатський, Аріус (ій) та інших, які справедливо були звинувачені Святими Отцями.
Тож, спираючись на це вчення, ми з щирим серцем приймаємо три Символи віри, а саме: Апостольський, Нікейський і Атанасівський. А також усе, що узгоджується з ними і було схвалено отцями Церкви ранніх віків.
Стаття № 10: “Ісус Христос – істинний і вічний Бог”[44].
Ми віруємо, що Ісус Христос, згідно зі Своєю Божественною природою, є Однородженим Сином Божим,[45] існуючим вічно,[46] народженим раніше за всяке твориво, не зробленим, не створеним, бо інакше Він був би творінням, – а єдиносущним з Отцем[47] і вічним,[48] “будучи сяйвом слави та образом Його сутності”,[49] і рівний Йому в усьому[50]. Він є Сином Божим не тільки з тієї миті, як прибрав був нашої подоби, але від вічності,[51] як навчають нас наступні свідчення, якщо порівняти їх між собою. Мойсей каже, що Бог створив світ,[52] а апостол Іван (Іоан) зауважує, що все було створено Словом, Яке він називає Богом.[53] Апостол стверджує, що Бог створив світ через Свого Сина,[54] апостол Павло каже, що Бог створив усе через Ісуса Христа[55]. Відтак ми доходимо висновку, що Він, Той Хто названий Богом, Словом, Сином і Ісусом Христом, звичайно, існував тоді, коли Ним Самим усе створювалося[56]. Через це пророк Михей каже: “… і віддавна постання Його, від днів віковічних”[57]. І Він Сам міг говорити: “Поправді, поправді кажу вам: “Перш, ніж був Авраам, – Я є”[58] і молитися: “А тепер Ти прослав Мене, Отче, в Себе тією славою, яку Я мав у Тебе перед тим, як світ постав*”[59]. І апостол Павло каже, що Він “… не мав ані початку днів, ані кінця життя”[60]. Отже, Він є істинний, вічний і Всемогутній Бог, до Якого ми звертаємось, Якому поклоняємось і Якому служимо.
Стаття № 11: “Святий Дух – істинний і вічний Бог”[61].
Ми віримо і сповідуємо також, що Святий Дух від вічності походить від Отця[62] і Сина[63]. Він ніким не зроблений, ніким не створений, ніким не народжений, тільки походить від Обох. Згідно з цим Він є Третьою Особою (Іпостассю) Святої Трійці, має ту саму сутність, велич і славу з Отцем і Сином; тож Він істинний і вічний Бог, як навчає нас Святе Письмо[64].
Стаття № 12: “Про створення”[65].
Ми віруємо, що Отець створив Словом, тобто через Свого Сина, небеса і землю, і все творіння з нічого тоді, коли вважав це за потрібне,[66] і дав кожному з них свою сутність, (образ**) і подобу і особливе завдання для служіння своєму Творцю. Ми віруємо, що Він і зараз опікується й керує ними згідно зі Своїм одвічним провидінням і безкінечною силою[67] для служіння людству,[68] щоб людина, в свою чергу, могла служити своєму Богу[69]. Він також створив добрих ангелів,[70] щоб вони були Його посланцями[71] і служителями Його Обранцеві[72]. Деякі з них втратили те високе становище, для якого Бог створив їх, і зазнали вічного прокляття,[73] але інші завдяки Божій благодаті встояли і перебувають у своєму колишньому становищі[74]. Демони, чи злі духи настільки спотворені, що є ворогами Божими і всього доброго. Докладаючи всіх зусиль, вони зводять наклепи, сподіваючись знищити Церкву[75] та всіх її членів і зруйнувати своїм лиходійством геть усе,[76] тож через свою злобу вони приречені до вічного осудження, щодня очікуючи на свої жахливі муки.[77] Тому ми відхиляємо й ненавидимо хибні погляди садукеїв, які заперечували існування духів і ангелів;[78] а також тих манихеїв, які стверджували, що демони мають своє власне походження, і що вони злі за своєю природою, а не розбестилися.
Стаття 13: Про Боже провидіння.
Ми віруємо, що цей добрий Бог після того, як створив усе, не покинув Своє творіння напризволяще, але керує і управляє ним згідно зі Своєю святою волею[79] таким чином, що ніщо в цьому світі не відбувається поза Його настановами[80]. І Бог не є автором вчинених гріхів і не може бути звинувачений за них. Бо влада Його й доброта настільки великі й незбагненні, що Він управляє усім творінням і діє напрочуд мудро та справедливо навіть тоді, коли диявол і нечестивці чинять несправедливо[81]. Ми не будемо з надмірною цікавістю намагатися збагнути те, що перевищує наше людське розуміння і наші здібності, але з найглибшим смиренням і побожністю схилимося перед праведними Божими рішеннями, прихованими від нас, задовольняючись тим, що ми Христові учні, щоб вивчати тільки те, що Він відкрив у Своєму Слові, й не переступати цієї межі. Це вчення дає нам невимовну втіху, оскільки воно навчає, що ніщо не може статися з нами випадково. Все відбувається з волі нашого напрочуд милосердного небесного Отця, Котрий по-батьківськи опікується нами й захищає нас, тримаючи все творіння в Своїй владі,[82] так що навіть волосина з нашої голови (бо всі вони пораховані), ані горобець не впаде на землю без волі Отця нашого[83]. Йому ми цілковито довіряємо, будучи певні, що цим Він приборкує диявола і всіх наших ворогів так, що без Його дозволу й волі вони не можуть зашкодити нам.
Тож ми заперечуємо жахливе твердження епікурейців, які кажуть, що Бог ні до чого не виявляє уваги, але віддає усе творіння у владу випадку.
Стаття 14: “Про створення і падіння людини та її нездатність чинити те, що є насправді добром”.[84]
Ми віримо, що Бог створив людину з пороху земного, зробив її за образом і за подобою Своєю[85] доброю, праведною, святою і здатною все вирішувати згідно з Божою волею[86]. Але людина не збагнула, якої вона честі удостоїлася, якою досконалою є,[87] тож піддалася спокусі згрішити, отже, смерті й прокляттю, дослухаючись до слів диявола.[88] Бо заповідь життя, яку отримала, вона порушила;[89] і гріхом відмежувалася від Бога, Котрий був її справжнім життям,[90] спотворивши всю свою сутність,[91] через що зазнала тілесної і духовної смерті.[92] Ставши злою, порочною і зіпсутою в усіх своїх путях, вона втратила всі свої пречудові дари, отримані від Бога,[93] зберігши лишень якусь крихту їх,[94] якої цілком достатньо, щоб позбавити людину можливості заперечувати свою провину.[95] Бо все світло в нас перетворилося на темряву,[96] як Святе Письмо навчає нас: “А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його”,[97] де святий Іван (Іоан) називає людей темрявою.
Тому ми відхиляємо все, що вчить усупереч цьому стосовно вільної волі людини, бо людина є лише рабом гріха[98] і не може отримати нічого, поки їй не дано буде згори[99]. Бо хто наважиться хвалитися тим, що він сам по собі може чинити щось добре, коли Христос говорить: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його…”[100] Чи пишатиметься своєю власною волею той, хто розуміє, що означає таке: “… думка бо тілесна – ворожнеча на Бога”[101]? Хто може говорити про свої знання, коли “людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа”[102]? Коротше кажучи, хто наважиться пропонувати якусь думку якщо він знає, що “не тому, що ми спроможні самі по собі над чимось роздумувати, наче самі від себе, але наша спроможність – від Бога”[103]? Тож, те, що каже Апостол, справедливе й безсумнівне: “Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання і дію.”[104] Бо немає ані волі, ані розуміння, яке відповідає Божественній волі й розумінню, крім того, що Христос чинить у людині, як Він Сам навчає нас, коли говорить: “… без Мене не можете робити нічого.”[105]
Стаття 15: Про первородний гріх.
Ми віримо, що через непослух Адама первородний гріх поширився на весь людський рід.[106] Цей гріх є спотворенням усієї природи людини і спадковою зіпсованістю, якою заражені навіть немовлята, коли ще перебувають у материнському лоні[107]; він чинить у людині всякий гріх, будучи сам у ньому коренем його.[108] Це виглядає настільки підступно й підло в очах Божих, що достатньо для осудження роду людського.[109] Цей гріх не знищується нічим, не викорінюється навіть хрещенням; бо гріх постійно, як вода із забрудненого невичерпного джерела тече безупинно. Незважаючи на все це, первородний гріх не ставиться в провину дітям Божим, служачи їхньому осудженню, але благодаттю й милістю Божою прощається їм. Це не означає, що віруючі можуть спокійно жити в своїх гріхах, але відчуття своєї зіпсутості змушувало б їх часто ридати в пристрасному очікуванні бути позбавленими цього смертного тіла.[110] Тож ми відхиляємо помилкове твердження пелагіян, котрі вважають, що гріх є тільки наслідуванням.
Стаття 16: Доктрина обрання.
Ми віримо, що всі нащадки Адама були зіпсовані гріхом і прокляті через його гріх, але Бог продовжував являти Себе таким, Яким Він є, тобто милостивим і справедливим.[111] Милостивим, оскільки Він звільняє й охороняє від цього прокляття всіх тих, кого Він, згідно зі Своїм вічним і незмінним рішенням, обрав у Христі Ісусі нашому Господі зі Своєї великої ласки без будь-якого розгляду їхніх діл.[112] Справедливим, бо залишив інших у стані падіння й прокляття, який вони добровільно обрали.[113]
Стаття 17: Про спасіння грішника.
Ми віримо, що, побачивши людину, яка прирекла себе на фізичну й духовну смерть та убозтво, наш благодатний Бог у Своїй премудрості й доброті пішов шукати її, знайшов і заспокоїв тієї миті, коли вона збентежено ховалася від Нього,[114] пообіцявши, що дасть Свого Сина, народженого від жони,[115] Який зітре змієві голову[116] і в Якому люди будуть благословенні.
Стаття 18: Втілення Ісуса Христа.
Ми визнаємо, що Бог виконав Свою обітницю, про яку сповістив раніше вустами Своїх пророків,[117] коли у визначений Ним час послав у світ Свого Однородженого й вічного Сина, Який набув подоби раба.[118] Він справді взяв на Себе людське єство з усіма його слабощами, однак без гріха,[119] бо зачатий був у лоні благословенної Діви Марії силою Святого Духа без участі чоловіка.[120] І не тільки взяв на себе людську природу тіла, але також справжню людську душу,[121] щоб бути справжньою людиною. Бо оскільки були загинули як душа, так і тіло, потрібно було Йому взяти для спасіння і те, і друге. Всупереч єресі анабаптистів, які заперечують, що Христос узяв на Себе людську природу від своєї матері, ми сповідуємо, що Христос подібно дітям був спільником тіла та крові[122]; був плодом стегон Давида[123]; насінням Давидовим по плоті[124]; плодом утроби Марії[125], народженим від жони[126], Пагінцем Давидовим[127]; Пагінчиком з пня Єссеєвого[128]; з племені Юдиного[129]; тілом походить від Юдеїв[130], насінням Авраамовим[131], бо Він прийняв це і в усьому став подібним до братів Його, крім гріха[132]. Він справді став нашим Еммануїлом, що означає “з нами Бог”.[133]
Стаття 19: Про єдність і відмінність двох природ в особистості Христа.
Ми віримо, що особистість Сина неподільно поєднана і пов’язана з людською природою так, що не існує двох Синів Божих, ані двох особистостей, але існують дві природи, поєднані в одній особі, кожна з яких зберігає свої відмінні особливості. Його Божественна природа залишається завжди не створеною, не має ні початку днів, ані кінця,[134] наповнює собою небо й землю; а Його людська природа не втратила своїх особливостей справжнього тіла.[135] І хоч Своїм воскресінням Він дарував їй безсмертя, Він не змінив реальності людської природи, бо наше спасіння і воскресіння також залежать від реальності Його тіла. Однак ці дві природи так тісно поєднані в одній особистості, що не були розділені навіть смертю Його. Тож те, що в смертний час Він передав у руки Отця, було справді людським духом, який покинув Його тіло.[136] Але Його Божественність завжди залишалася поєднаною з Його людською природою, навіть тоді, коли Він лежав у гробниці; і божественна природа завжди перебувала в Ньому достоту так, як у дитинстві, хоч і не так виразно виявляла себе такою упродовж деякого часу.
Відтак ми визнаємо, що Він є справжній Бог і справжня Людина: справжній Бог, щоб перемогти Своєю силою смерть; справжня Людина, щоб міг померти заради нас через неміч Свого тіла.
Стаття 20: Справедливість та милосердя Боже у Христі.
Ми віримо, що Бог, дуже досконало милосердний і справедливий, послав Свого Сина узяти на Себе наше єство, яким заволодів непослух, щоб принести задовільну жертву в тому самому єстві, щоб відбути (отримати) покарання за гріх у найжахливіших стражданнях і смерті.[137] Тому Бог виявив Свою справедливість проти Свого Сина, коли Той узяв на Себе наші гріхи,[138] і вилив на нас Свою доброту і милосердя, хоча ми винні й заслуговуємо на прокляття. Зі Своєї найдосконалішої любові Він віддав Свого Сина на смерть заради нас і воскресив Його заради нашого виправдання,[139] щоб ми могли мати безсмертя і вічне життя.
Стаття 21: Спокутування гріхів.
Ми віримо, що Ісус Христос є вічним Первосвящеником за чином Мелхиседека, і Бог підтвердив це клятвою.[140] Він став перед Отцем замість нас, щоб задовольнити Його гнів уповні[141], принісши Себе Самого на дереві хреста в жертву і проливши Свою дорогоцінну Кров, щоб змити наші гріхи, як були передрекли пророки. Бо написано: “… кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Як ягня був проваджений Він на заколення і з злочинцями був порахований…”[142]. Він був засуджений як злочинець Понтієм Пилатом, хоча той перший заявив про те, що немає у ньому жодної провини,[143] тому Він “… чого не грабував, те вертає!”[144] і постраждав як “Праведний за неправедних”[145], а також тілесно і душевно, відчуваючи жахливе покарання, спричинене нашими гріхами настільки, що “піт Його став, як краплини крові, що капали на землю”[146]. Нарешті, Він вигукнув: “Боже Мій, Боже Мій, – нащо Мене Ти покинув?”[147]. Усе це Він переніс заради прощення гріхів наших. Тож ми правильно вирішили разом зі святим Павлом “нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого…”[148] і все визнавати “за втрату в порівнянні з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа”[149], в Чиїх ранах ми маємо повний спокій. І нема потреби шукати чи вигадувати якісь інші засоби для примирення з Богом, крім цієї єдиної Жертви, один раз принесеної, яка навіки вдосконалила тих, хто освячується[150]. Також і з цієї причини Ангел Божий назвав Його Ісусом, тобто Спасителем: “бо Він спасе народ Свій від його гріхів”.[151]
Стаття 22: Про наше виправдання через віру в Христа.
Ми віримо, що Святий Дух запалює в наших серцях справжню віру, щоб ми отримали правильні знання про цю найбільшу таємницю, і ця віра приймає Ісуса Христа з усіма Його заслугами, присвоює Його нам[152] і не зосереджується на чомусь поза Ним Самим.[153] І тут напрошується висновок: чи все, чого ми потребуємо для свого спасіння, не міститься у Христі, чи, якщо все це – в Ньому, кожен, хто прийняв Христа вірою у своє серце, повністю спасенний у Ньому.[154] Тож для будь-якої віруючої людини твердження, що Христа недостатньо для спасіння, а потрібне ще щось, крім Нього Самого, є жахливим богохульством; бо звідси випливає, що Христос є лише наполовину Спасителем.
Ми з цього приводу правильно кажемо разом зі святим апостолом Павлом, що “людина оправдується вірою – незалежно від діл Закону”[155]. Водночас ми не маємо на увазі те, що віра виправдовує нас, бо віра є лише засобом, з допомогою якого ми приймаємо Христа – нашу Праведність. І лише Ісус Христос, Який ставить нам у заслугу Свої заслуги і стільки добрих діл, скільки Він звершив заради нас і замість нас, є нашою Праведністю.[156] Віра – це засіб, який утримує нас із Ним, як учасників Його благословінь, котрі, ставши нашими, є більш, ніж достатніми, щоб звільнити нас від гріхів наших.
Стаття 23: Наша праведність перед Богом у Христі.
Ми віримо, що наше спасіння – у прощенні гріхів наших заради Ісуса Христа, і в цьому ж наша праведність перед Богом, як кажуть нам Давид і апостол Павло, заявляючи, що щаслива та людина, яку Бог вважає праведною незалежно від діл.[157] І той самий апостол каже, що ми отримуємо виправдання “даром, іншими словами, Його благодаттю, через викуплення, що в Христі Ісусі“.[158] Тому ми завжди непохитно дотримуємося цих тверджень, віддаючи всю славу Богу,[159] упокорюючись перед Ним і визнаючи себе тими, хто ми насправді є. Ми не насмілюємося довіряти чомусь у нас самих чи якимсь своїм заслугам,[160] але покладаємося і спираємося лише на послух Христа розп’ятого;[161] Його послух стає нашим, коли ми віруємо в Нього.[162] Цього достатньо, щоб покрити всі наші несправедливості й дати нам відвагу в доступі до Бога, звільняючи нашу совість від страху, жаху і побоювань[163] таким чином, що ми не наслідуємо приклад нашого праотця Адама, який з переляку намагався прикритися фіговим листям.[164] Бо справді, якби нам довелося з’явитися перед Богом, покладаючись, хоча б у деякій мірі, на самих себе чи на якесь інше творіння, (о, жах!). Ми були б знищені.[165] Через це кожен повинен молитися разом із Давидом: “І на суд не вступай із рабом Своїм, – бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде!”.[166]
Стаття 24: Про освячення людини й добрі діла.
Ми віримо, що ця справжня віра, яка виникає в людини через слухання Слова Божого і дію Духа Святого,[167] відроджує її і творить з неї нову людину, будучи причиною того, що вона живе новим життям,[168] і звільняючи її від рабства гріха[169]. Твердження, що ця виправдовуюча віра сприяє тому, що людина не дбає про те, щоб жити побожним і святим життям,[170] не відповідає істині, бо, навпаки, без неї ніхто не звершив би що-небудь заради любові до Бога, а лише з самолюбства чи страху перед осудженням. Тож неможливо, щоб ця свята віра в серці людини нічого не зробила; зрозуміло, ми говоримо не про безплідну віру,[171] а про ту, яку Святе Письмо називає “вірою, що проявляється через любов”.[172] Ця віра спонукає людину до звершення тих діл, які Бог заповідав у Своєму Слові. І такі діла, які походять з благого коріння віри, є добрими і приємними для Бога, бо освячені Його благодаттю. Проте вони не мають значення для нашого виправдання.[173] Віра в Христа нас виправдовує, і навіть раніше, ніж ми звершуємо добрі діла,[174] інакше вони могли б бути добрими ділами не більше, ніж плоди з поганого дерева.[175]
Тож ми звершуємо добрі діла, але не заради заслуги. До речі, що б ми могли заслужити? – Ні, ми зобов’язані Богу за ті добрі діла, які ми чинимо, а не Він нам,[176] бо Він ” за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання, і дію”.[177] Не забуваймо і візьмімо до свого серця те, що написано в Лк. 17: 10 : “Так і ви, коли зробите все наказане вам, кажіть: Ми нікчемні раби – зробили те, що повинні були зробити!”[178]
Водночас ми не заперечуємо, що Бог винагороджує за добрі діла, але робить це зі Своєї благодаті, яка вінчає Його дари.[179] Більше того, хоч ми чинимо добрі діла, ми не ґрунтуємо на них наше спасіння,[180] бо ми не можемо вчинити жодного доброго діла, яке б не було опоганене і не заслуговувало б на покарання.[181] І навіть якби ми могли виконати одне добре діло, згадки про єдиний гріх достатньо, щоб Бог не прийняв це наше добре діло. Відтак ми б завжди перебували в сумнівах, ваганні без усякої впевненості, і наша бідолашна совість постійно перебувала б у муках, якби ми не покладалися на заслуги нашого Спасителя.[182]
Стаття 25: Христос – виконання Закону.
Ми віримо, що тінеподібні обряди й церемонії Старого Заповіту, які Бог у Своєму Законі наказав виконувати, припинилися з приходом Христа[183] і що всі ці тіні сповнилися; тому християни не повинні їх дотримуватися.[184] Однак істина і суть їхня залишаються з нами в Ісусі Христі, в Якому вони мають своє завершення. Водночас ми продовжуємо використовувати свідчення, узяті з Закону і Пророків, щоб утверждатися нам у євангельському вченні[185] та узгоджувати наше життя з волею Божою, жити побожно на Його славу.
Стаття 26: Христос – наш Заступник.
Ми віримо, що в нас немає іншого шляху до Бога, крім єдиного Посередника і Заступника – Ісуса Христа Праведного.[186] Для цього Він став Людиною, поєднавши в одній Особистості божественну й людську природу, щоб ми, люди могли мати доступ до божественної Величності, в іншому разі ми б не мали доступу до Нього. Однак цей Посередник, Якого Отець поставив між Собою і нами, ажніяк не повинен лякати Своєю величчю чи змушувати нас шукати іншого створіння ані на небі, ані на землі, яке б любило нас дужче, ніж Ісус Христос,[187] Який “… маючи Божу природу … понизив Самого Себе, прийнявши образ раба”[188] уподібнився в усьому братам Своїм.[189] Тож, якби нам довелося шукати іншого Посередника, якого б нам пощастило розчулити, то хіба змогли б ми знайти когось, хто любить дужче, ніж Той, Хто віддав Своє життя за нас, коли ми ще навіть ворогували з Ним.[190] І хто ж іще має більшу владу й авторитет, ніж Той, Хто “по правиці Бога”[191] і Кому “дана вся влада на небі й на землі”?[192] Та й кого почує Отець передусім, як не власного улюбленого Сина Божого?
Тож ознакою недовіри до Ісуса є обряди шанування святих, звичаї, які завдають їм більше ганьби, ніж честі, чинячи те, чого вони самі ніколи не робили, не вимагали від інших, але, навпаки, рішуче відмовлялися від подібного шанування з почуття обов’язку, як свідчать їхні писання.[193] Ніхто не повинен тут виправдовуватися своєю недостойністю; сенс у тому, що нам треба підносити молитви до Бога не через те, що ми маємо власні чесноти (достойності), але тільки через те, що наш Господь Ісус Христос[194] має вищість і достойності, а Його праведність ми привласнюємо своєю вірою.
Тож Апостол, щоб застерегти нас від цього безумства чи, точніше, невіри, справедливо каже нам, що Христу “треба було в усьому уподібнитися братам, аби бути милосердним і вірним Первосвящеником перед Богом, для вблагання за гріхи людей. Бо в чому був Сам постраждав, будучи випробуваним, Він може допомогти і тим, що переносять випробування”.[195] А, щоб підбадьорити нас перед Ним, Він каже: “Отож, маючи великого Первосвященика, Який пройшов небеса, – Ісуса, Божого Сина, – тримаймося визнання. Бо маємо не Того Первосвященика, Який не може співчувати нашим слабощам, але Який подібно до нас був випробуваний у всьому, за винятком гріха”.[196] Той же Апостол каже: “Тому, брати, маючи відвагу входити до святині через Кров Ісуса… приступаймо зі щирим серцем у повноті віри… тощо”.[197] Також: “а Цей, перебуваючи вічно, має священство нескінченне. Тому, будучи завжди живим, Він може завжди спасати тих, що приходять до Бога через Нього, аби заступатися за них”.[198] Що ще потрібно? Адже Сам Христос каже: “Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”.[199] То навіщо ж нам шукати іншого адвоката (заступника)? [200] Бог дарував нам Свого власного Сина як Заступника.[201] Тож не покидаймо Його, щоб приліпитися до іншого, чи, скорше, не намагаймося це зробити, бо не зможемо знайти такого. Бо коли Бог дарував Його нам, Він дуже добре знав, що ми – грішники.
Тож згідно із заповіддю Христовою, через Христа, нашого Посередника, кличемо Небесного Отця, як навчає нас того молитва Господня,[202] будучи впевнені в тому, що нам гарантовано все, чого попросимо в Отця в Ім’я Його.[203]
Стаття 27: Вселенська християнська Церква.
Ми віримо і визнаємо, що існує єдина Соборна Апостольська Церква[204] – свята громада[205] й зібрання справді віруючих християн, які чекають свого повного спасіння в Ісусі Христі[206], омиті Його Кров’ю і освячені та запечатані Святим Духом[207].
Ця Церква існує від початку світу й існуватиме до кінця його,[208] бо Христос, Який є вічним Царем, не може царювати без підданих.[209] Цю Святу Церкву оберігає Бог від ненависті всього світу,[210] хоча вона іноді може здаватися дуже малою (незначною) і навіть зовсім непомітною в очах людей.[211] Так, за часів грізного царювання Ахава Господь “залишив… Собі сім тисяч чоловіків, які не схилили коліна перед Ваалом”.[212] Крім того, ця Свята Церква не замкнута, зв’язана чи обмежена якимсь певним місцем чи гуртом (осередком) людей, але поширюється й охоплює весь світ, поєднуючи волю і серця людей[213] в одному Дусі силою віри.[214]
Стаття 28: Обов’язок кожного – приєднатися до істинної (справжньої) Церкви.
Ми віримо, що оскільки ця свята громада є зібранням спасених і поза нею немає спасіння,[215] ніхто не може віддалятися від неї, щоб залишатися наодинці, незалежно від свого суспільного становища і посади.[216] Але всі люди повинні приєднатися до Церкви, підтримуючи єдність Церкви,[217] підкоряючися вченню й настанові її, схилившися під ярмо Ісуса Христа,[218] щоб служити братам і сестрам для духовного збудування тим даром, який як члену одного Тіла Бог надав йому.[219] Щоб краще це виконувати, кожен має згідно зі Словом Божим остерігатися тих, хто не належить до Церкви,[220] і приєднатися до цього зібрання, де б тільки Бог заснував його,[221] навіть якщо влада й укази можновладців перешкоджають цьому і їм загрожує смерть чи тілесне покарання.[222]
Тож кожен, хто відмежовується від Церкви чи не приєднується до неї, чинить проти повеління Божого.
Стаття 29: Ознаки справжньої Церкви та її членів та ознаки фальшивої церкви.
Ми віримо, що нам треба старанно і дуже сумлінно розрізняти з допомогою Слова Божого, що таке справжня Церква, бо всі секти цього світу безпідставно називають себе Церквою[223]. Однак ми не говоримо зараз про товариство лицемірів, які долучилися до Церкви разом із добрими християнами, однак насправді не приєдналися до Церкви, хоча формально й перебувають у ній.[224] Але ми кажемо, що тіло й спільноту справжньої Церкви треба відрізняти від усіх сект, які називають себе Церквою. Справжню Церкву не важко розпізнати за такими ознаками: чи проповідується в ній чисте євангельське вчення;[225] чи правильно вона виконує Таїнства згідно із Христовими заповідями;[226] чи застосовується церковна настанова для покарання гріхів.[227] Коротше кажучи, чи керується Церква чистим Словом Божим, відкидаючи все, що суперечить йому,[228] і чи визнається Ісус Христос єдиним Главою Церкви.[229] Тож за цими ознаками можна розпізнати справжню Церкву, і ніхто не має права відокремитися від неї. А про те, хто є справжнім членом Церкви, можна дізнатися за такими ознаками справжнього християнина: по вірі,[230] вони вірою приймають Ісуса Христа як єдиного Спасителя,[231] віддаляються від гріхів, шукають добра;[232] люблять Бога і свого ближнього, не відхиляються ані праворуч, ані ліворуч і розпинають свою стару природу з її ділами.[233] Однак не треба це розуміти так, що вони позбавлені всякої немочі; але вони борються з нею щодня з допомогою Духа[234] все своє життя, вбачаючи свій захист у Крові, смерті, стражданнях і послуху нашого Господа Ісуса Христа, в Якому вони мають прощення гріхів через віру в Нього.[235]
А фальшива Церква приписує більше влади й авторитету собі та своїм настановам, ніж Слову Божому,[236] і не хоче підкорятися ярму Христовому.[237] Вона не виконує Таїнства так, як установив Христос у Своєму Слові, але додає до них і віднімає від них те, що вважає за потрібне. Вона покладається більше на людей, ніж на Христа, і переслідує тих, хто живе свято згідно зі Словом Божим[238] і звинувачує її у помилках, ненажерливості та ідолопоклонстві[239]. Ці дві Церкви легко розпізнаються і відрізняються одна від одної.
Стаття 30: Про церковний порядок.
Ми віримо, що ця справжня Церква має бути керована так, як навчає Господь у Своєму Слові. Тут мають бути служителі чи пастирі, щоб проповідувати Слово Боже і звершувати Таїнства Господні;[240] також мають бути пресвітери та диякони, які разом із пастирями формують (утворюють) Церковну Раду.[241] В такий спосіб вони підтримують справжню релігію та забезпечують дотримання (поширення) справжнього вчення; розпусні люди будуть покарані й приборкані духовно,[242] а бідні й скривджені одержать допомогу і втіху у відповідності зі своїми потребами.
Якщо до церковного правління обирають надійних людей так, як запропонував святий апостол Павло Тимофієві, то з їхньою допомогою в Церкві пануватиме добрий лад і благочестя.[243]
Стаття 31: Служителі Церкви.
Ми віримо, що служителі Слова Божого,[244] пресвітери й диякони[245] мають обиратися на відповідне служіння на законних церковних виборах з молитвою в ім’я Господа Бога нашого, дотримуючись порядку, як написано в Слові Божому. Тож кожен має знати, що слід чекати, коли Бог захоче покликати його[246] і він отримає свідоцтво свого покликання і буде впевнений і переконаний, що воно походить від Бога.
Що ж до служителів Слова, то яку б посаду вони не обіймали, вони мають рівну владу й силу, бо всі є служителями Ісуса Христа,[247] єдиного вселенського Єпископа і Глави Церкви.[248]
Більше того, щоб це святе повеління Боже не було порушене чи відхилене, ми заявляємо, що кожен зобов’язаний особливо поважати служителів Слова Божого і пресвітерів Церкви з огляду на працю, яку вони виконують, і, наскільки можливо, перебувати в мирі з ними без ремствування й суперечок.[249]
Стаття 32: Порядок і настанова в церкві.
Ми віримо, що хоч добре і корисно для управляючих Церквою встановлювати і додержуватися певного порядку для підтримання тіла Церкви, вони мають завжди стежити, щоб не відхилятися від того, що заповів Христос, наш єдиний Учитель.[250] Тож ми відкидаємо всі людські вигадки і всі правила, які людина вводить у чин богослужіння, які зв’язують і обтяжують у будь-який спосіб нашу совість.[251]
Ми приймаємо тільки те, що сприяє збереженню гармонії, єдності і загального послуху Богові. Для цього здійснюється відлучення від спільноти церкви з усіма його наслідками згідно зі Словом Божим.[252]
Стаття 33: Про Таїнства.
Ми віримо, що наш благодатний Бог, Який знає про нашу немудрість і слабощі наші, запровадив для нас Таїнства, через які засвідчує нам Свої обітниці[253] і являє у вигляді запоруки Свою добру волю і благодать щодо нас, а також живить і зміцнює нашу віру. Він додав їх (Таїнства) до Слова Євангелії, щоб ми через зовнішні відчуття краще розуміли те, про що говориться у Його Слові і відбувається у наших серцях, переконуючи і стверджуючи нас таким чином у спасінні, яке дарується нам. Бо Таїнства – це видимі знаки й печать внутрішнього й невидимого, через які Бог діє в нас силою Святого Духа. Тож це не пусті й безглузді знаки, щоб обдурити нас, бо Ісус Христос є правдою (суттю) того, що вони представляють, і поза Ним Самим вони були б ніщо.[254]
Більше того, ми задовольняємося тією кількістю Таїнств, яку Христос наш Господь установив для нас, а саме, двома: Таїнством Святого Хрещення і Святою Вечерею нашого Господа Ісуса Христа.[255]
Стаття 34: Таїнство Хрещення.
Ми віримо і визнаємо, що Ісус Христос, кінець закону,[256] Своєю пролитою Кров’ю поклав край будь-якому пролиттю крові, яке могло звершатися чи звершалося б на відкуплення наших гріхів і на спокутування їх. Він скасував обрізання, яке було пов’язане з пролиттям крові, і започаткував замість нього Таїнство Хрещення,[257] через яке ми приєднуємося до Божої Церкви і відмежовуємося від усіх інших людей і фальшивих релігій, щоб присвятити себе Тому, чий знак і печать на себе приймаємо. Хрещення свідчить, що Він буде нашим Богом і милостивим Отцем навіки.
Для цього Христос заповів тим, хто належить Йому, хреститися в чистій воді “в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”.[258] Тим самим Він показує, що як вода змиває бруд із тіла, коли стікає по ньому під час Хрещення, так і Кров Христа силою Святого Духа всередині, в душі, омиває й очищає душу від гріхів і перероджує нас із дітей гніву в дітей Божих.[259] Проте це відбувається не з допомогою звичайної води, а через скроплення дорогоцінною Кров’ю Сина Божого, Котрий є нашим Чермним морем, через яке ми повинні пройти, щоб уникнути переслідувань фараона, тобто диявола, і увійти (ступити) на священну землю Ханаанську.
Отже, служителі, зі свого боку, проводять з нами Таїнства і роблять те, що видно,[260] а Господь дає нам те, що означають ці Таїнства, а саме, – дари невидимої благодаті. Він омиває і очищає наші душі від усякого бруду й гидоти,[261] оновлює наші серця і сповнює їх усякою втіхою, надає нам впевненість у Його батьківській доброті, скидає з нас стару природу і зодягає в нову природу.[262]
Ми віримо, що кожен, хто щиро бажає отримати вічне життя, повинен одноразово хреститися цим єдиним Хрещенням без повторення його,[263] бо неможливо відродитися двічі. Це хрещення діє не тільки тоді, коли вода омиває тіло, а й упродовж усього нашого життя.[264]
Відтак ми засуджуємо помилку анабаптистів, які не задовольняються хрещенням, отриманим одного разу, більше того, осуджують Хрещення немовлят (малих дітей) віруючих батьків, котрі, як ми віримо, мають бути хрещені й запечатані печаттю заповіту[265] подібно до того, як раніше обрізали немовлят в Ізраїлі[266] на підставі тих самих обітниць, нині даних нашим дітям. І, справді, Христос пролив Свою Кров, щоб омити дітей віруючих так само, як пролив її за дорослих.[267] Тож вони мають приймати знак і Таїнство того, що Христос зробив для них, як Господь раніше заповів у Законі, кажучи, що вони повинні стати учасниками (співучасниками) Таїнства Христових страждань і смерті одразу після їх народження через принесення за них у жертву агнця, який був прообразом Ісуса Христа.[268] Більше того, Хрещення для наших дітей має таке саме значення, як обрізання в минулому для народу єврейського. З цієї причини апостол Павло назвав Хрещення “обрізанням Христовим”.[269]
Стаття 35: Таїнство Вечері Господньої.
Ми віримо і знаємо, що наш Спаситель Ісус Христос запровадив Таїнство Святої Вечері (Причастя),[270] і наказав, щоб її проводили, аби живити і підтримувати тих, кого вже відродив і зробив членами церкви, яка є Його Тілом.
Наново народжені мають подвійне життя.[271] Одне – тілесне і скороминуще, отримане при першому народженні і спільне для всіх людей. Друге – духовне й небесне, дароване їм у другому народженні,[272] яке сталося через слово Євангелія,[273] нерозривно пов’язане з тілом Христовим; це життя властиве лише обранцям Божим.[274]
Для підтримання тілесного і земного життя Бог дарував нам земний хліб, який належить усім людям так само, як і життя. Але для підтримання духовного і небесного життя, властивого віруючим, Він послав із небес Живий Хліб, а саме – Ісуса Христа,[275] Який живить і зміцнює духовне життя віруючих, коли вони споживають Його, тобто коли вони прикладають і застосовують Його до себе по вірі й духовно.[276]
Щоб явити нам цей духовний і небесний хліб, Христос використав земний і видимий хліб як знак Таїнства Свого Тіла і вино – як знак Таїнства Своєї Крові. Цими знаками Він свідчить нам, що так само, як ми приймаємо і тримаємо атрибути Таїнства в наших руках, споживаємо і випиваємо їх вустами, через які підтримується наше життя тілесне, ми так само приймаємо вірою (наче руками й вустами нашої душі) справжні Тіло і Кров Христа, нашого єдиного Спасителя в наших душах для підтримання нашого життя духовного.[277]
Немає сумніву, що Ісус Христос не запровадив Своє Таїнство як щось некорисне для нас. Тож Він здійснює в нас усе те, що показує цими святими знаками. Спосіб, у який Він робить це, перевищує наше розуміння і незбагненний для нас так само, як прихована й незбагненна для нас дія Святого Духа. Але ми не помиляємося, стверджуючи, що те, що ми споживаємо і випиваємо, є справжнім і природним Тілом і Кров’ю Христовими,[278] але це відбувається не вустами, а духовно через віру. Таким чином, хоча Христос завжди сидить по правиці Бога Отця на небесах,[279] Він не перестає робити нас співучасниками Себе через віру. Ця учта є духовною трапезою, за якою Христос робить нас спільниками Себе Самого, як і всіх Своїх скарбів та дарів, і дарує нам можливість насолоджуватися Ним Самим і заслугами Його страждань і смерті.[280] Він живить, зміцнює і втішає наші злиденні, нещасні душі через споживання Його Тіла, оживляє і оновлює їх через пиття Його Крові.[281]
Далі, хоч Таїнство нерозривно пов’язане з тим, що воно означає, останнє не завжди отримують усі. Грішники справді приймають Таїнство на своє осудження,[282] але не приймають істину його. Так, Юда і Симон – Чаклун приймали Таїнство, але не Христа, Якого воно символізує; Його отримують лише віруючі.
Нарешті, ми приймаємо це Святе Таїнство в зібранні народу Божого з покорою і благоговінням,[283] оскільки разом ми із вдячністю згадуємо смерть Христа, нашого Спасителя, сповідуючи нашу віру і християнську релігію. Тож ніхто не повинен підходити до цієї Трапези без ретельного дослідження самого себе, щоб, споживаючи хліб і п’ючи чашу, не спожити й не випити собі осудження.[284] Коротше кажучи, участь у цьому Святому Таїнстві спонукає нас до ревнішої любові до Бога і своїх ближніх.
Відтак ми рішуче відкидаємо будь-які перекручення й нововведення, які люди додали у вчення про Таїнства і опоганили його цим, і заявляємо, що треба задовольнитися тим, що дали Христос і Його Апостоли, і навчати так, як навчали вони.
Стаття 36: Про державну владу.
Ми віримо, що через розбещеність людського роду наш милосердний Бог настановив владу царів, начальників і державних служителів,[285] бажаючи, щоб світ керувався певними законами й правилами, які обмежуватимуть людське беззаконня і сприятимуть встановленню добрих відносин між людьми і державами. З цією метою Він вклав меча в руки правителів, а саме – для покарання злочинців і захисту порядних людей.[286] Їхнє завдання не обмежується лише турботою про громадський порядок, але вони мають також піклуватися про охорону святого служіння.* Тож вони повинні сприяти наближенню Царства Ісуса Христа і проповідуванню скрізь Слова Євангелія, щоб кожен шанував і прославляв Бога, як Він і вимагає у Своєму Слові.
Більше того, обов’язок кожного (незалежно від характеру, обставин і його становища) підкорятися державним правителям,[287] сплачувати податки,[288] шанувати й поважати їх і бути слухняними їм у всьому, що не суперечить Слову Божому,[289] молитися за них, щоб Бог міг владарювати й керувати ними у всіх їхніх намірах, і “щоб нам жити тихим і спокійним життям – в усякій побожності та чистоті”.[290]
Тому ми засуджуємо помилку анабаптистів та інших непокірливих людей, і взагалі всіх, хто заперечує владу і авторитет, бажає порушити громадський порядок[291] через запровадження комуни праведників і заважає благопристойності, встановленій Богом серед людей.[292]
Стаття 37: Останній суд.
Нарешті – ми віримо, що згідно з Божим Словом, коли настане час, визначений Господом, але невідомий жодній істоті,[293] і число обраних наповниться, Господь Ісус Христос зійде з небес і всі побачать Його в тілі таким, як Він був вознесений,[294] у великій славі та величі, щоб оголосити Себе Суддею над живими та мертвими,[295] віддавши цей світ очищувальному полум’яному вогню.[296] Потім усі люди – чоловіки, жінки та діти, – які жили в якийсь проміжок часу, з’являться особисто перед цим великим Суддею,[297] будучи зібрані “при голосі архангела і при Божій сурмі”.[298] Бо всі померлі піднімуться, оскільки їхні душі миттєво поєднаються з тілами, в яких вони жили раніше.[299] Щодо тих, хто на той час буде живий, то вони не помруть, як інші, але зміняться миттєво, перейшовши з тлінного в нетлінне.[300]
Потім розкриються книги і мертві будуть суджені згідно із тим, що вони чинили в цьому світі, чи добре чи погане.[301] Усі люди звітуватимуть “за кожне пусте слово, що скажуть…”, і яке світ вважає просто забавою та жартом.[302] Таємниці й лицемірство кожного будуть розкриті привселюдно.[303]
Саме тому нагадування про цей суд є справді жахливим і страшним для нечестивого і злого,[304] але надзвичайно радісним і втішним для праведного і обраного. Бо тоді завершиться їх повне відкуплення, і вони пожнуть плоди своєї праці і страждань, яких зазнали.[305] Усі визнають, що вони невинні, і вони побачать страшну помсту, яку Бог обрушить на нечестивих,[306] які жорстоко переслідували, утискали й мордували їх у цьому світі.[307] Нечестиві ведуться до визнання своєї провини через звинувачення їхньої власної совісті.[308] Вони матимуть безсмертя, але тільки для того, щоб бути покараними у вічному вогні,[309] який Бог приготував дияволові та ангелам його.[310]
А віруючі та обрані будуть прикрашені вінцями слави й пошани.[311] Син Божий сповідає їхні імена перед Богом, Своїм Отцем і перед обраними Своїми ангелами.[312] “І витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого”,[313] - і їхня справа, визнана багатьма суддями і державною владою єретичною та нечестивою, буде визнана справою Сина Божого.[314] Господь винагородить їх такою славою і таким блаженством, яких людське серце ніколи не могло осягнути[315].
Тож ми гаряче бажаємо цього великого дня, щоб сповна зазнати насолоди (втішитися) усіма обітницями Божими у Христі Ісусі Господі нашому.[316]
[2] Повт. Зак. 6:4; 1 Кор. 8: 4, 6; 1 Тим. 2: 5.
[3] Ів. 4: 24.
[4] Пс. 90: 2.
[5] Рим. 11: 33.
[6] Кол. 1: 15; 1 Тим. 6: 16.
[7] Як. 1: 17.
[8] 1 Цар. 8: 27; Єр. 23: 24.
[9] Бут. 17: 1; Мт. 19: 26; Об. 1: 8.
[10] Рим. 16: 27.
[11] Рим. 3: 25, 26; Рим. 9: 14; Об. 16: 5, 7.
[12] Мт. 19: 17. Дивись Іс. 40, 44, 46.
[13] Пс. 19: 2-5.
[14] Пс. 19: 8, 9; 1 Кор. 1: 18-21.
[15] 2 Петр. 1: 21.
[16] Цю примітку було зроблено пізніше.
[17] Гал. 1: 8.
[18] Повт. Зак. 12: 32; Об. 22: 18, 19.
[19] 1 Ів. 4: 1.
[20] 2 Ів.10.
[21] Лат.: De Sacrosancta Trinitate Personarum in Unica Essentia “Divina” (Про Іпостасі Пресвятої Трійці в єдиній божественній сутності).
[22] Іс. 43: 10.
[23] 1 Ів. 5: 7; Євр. 1: 3.
[24] Мт. 28: 19.
[25] 1 Кор. 8: 6; Кол. 1: 16.
[26] Ів. 1: 1,2; Об. 19: 13; Пр. 8: 12.
[27] Пр. 8: 12, 22 й інші.
[28] Кол. 1: 15; Євр. 1: 3.
[29] Ів. 15: 26; Гал. 4:6.
[30] Мт. 12: 28.
[31] Фил. 2: 6, 7; Гал. 4: 4; Ів. 1: 14.
[32] Англ: co-essential; франц. : une meme essence ; грец.:’?????????
[33] Бут. 1: 26.
[34] Бут. 1: 27.
[35] Бут. 3: 22.
[36] Мт. 3: 16, 17.
[37] Мт. 28: 19.
[38] Лк. 1: 35.
[39] 2 Кор. 13: 13.
[40] 1 Ів. 5: 7б. Це речення відсутнє у більшості старих папірусів Нового Заповіту, тому нідерландський реформований Синод в Heese (1984-1985рр.) викреслив це речення з віровизнання.
[41] Екл. 12: 1; Мал. 2: 10; 1 Петр. 1: 2.
[42] 1 Петр. 1: 2; 1 Ів. 1: 7; 4: 14.
[43] 1 Кор. 6: 11; 1 Петр. 1: 2; Гал. 4: 6; Тит. 3: 4-6; Рим. 8: 9.
[44] Лат. : “De Aeterna Deitate Filii Dei, Domini Nostri Jesu Christi (Про вічну божественність Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа).
[45] Ів. 1: 18, 49.
[46] Ів. 1: 14; Кол. 1: 15.
[47] Ів. 10: 30; Фил. 2: 6.
[48] Ів. 1: 2; 17: 5; Об. 1: 8.
[49] Євр. 1: 3.
[50] Фил. 2: 6.
[51] Ів. 8: 23; 58; 9: 35-37; Дії 8: 37; Рим. 9: 5.
[52] Бут. 1: 1.
[53] Ів. 1: 3.
[54] Євр. 1: 2.
[55] Кол. 1: 16.
[56] Кол. 1 : 16.
[57] Мих. 5: 1 (у рос. 5: 2).
[58] Ів. 8: 58.
[59] Ів. 17: 5.
[60] Євр. 7: 3.
*Цитати Ів. 8: 58 і Ів. 17: 5 є не у всіх версіях Голландського віровизнання.
[61] Лат.: “De Persona et Aeterna Deitate Spiritus Sancti” (Про особу і вічність божественності Святого Духа).
[62] Пс. 33: 6, 7.
[63] Гал. 4: 6; Рим. 8: 9; Ів. 14: 16.
[64] Бут. 1: 2; Іс. 48: 16; Дії 5: 3, 4; 28: 25; 1 Кор. 3: 16; 6: 19; Пс. 139: 7.
[65] Лат. : “De Creatione Mundi, et de Angelis” (Про створення світу і про ангелів).
[66] Бут. 1: 1; Іс. 40: 26; Євр. 3: 4; Об. 4: 11; 1 Кор. 8: 6; Ів. 1: 3; Кол. 1: 16.
** Це слово є не в усіх версіях Голландського віровизнання.
[67] Євр. 1: 3.
[68] 1 Тим. 4: 3, 4; Бут. 1: 29, 30; 9: 2, 3; Пс. 104: 14, 15.
[69] 1 Кор. 3: 22; 6: 20; Мт.4: 10.
[70] Кол. 1: 16.
[71] Пс. 103: 20; 148: 2.
[72] Євр. 1: 14.
[73] Ів. 8: 44; 2 Петр. 2: 4; Лк. 8: 31; Юд. 6.
[74] Мт. 25: 31.
[75] 1 Петр. 5: 8; Йов 1: 7.
[76] Бут. 3: 1; Мт. 13: 25; 2 Кор. 11: 3, 14.
[77] Мт. 25: 41; Лк. 8: 30, 31.
[78] Дії 23: 8.
[79] Ів. 5: 17; Євр. 1: 3; ПР. 16: 4; Пс. 104: 9 і далі.
[80] Як. 4:15; Йов 1: 21; 1 Цар. 22: 19 – 23; Дії 4: 28; 1 Сам. 2: 25; Пс. 45:8; 75: 8, 9; 105: 25; Ам.3: 15; Пр. 16: 4; 21:1; Іс. 10: 5-7; 2 Сол. 2: 11; Рим 1: 28; Бут. 27: 20; 45: 8; 50: 20; 1Сам. 16: 10; Іс. 45: 7; Плач. 3: 37, 38; Вих. 21: 13.
[81] Мт. 8: 31, 32; Ів. 3: 8.
[82] Рим. 11: 33, 34.
[83] Мт. 10: 29, 30.
[84] Лат.: “De Hominis Creatione, Lapsu et Corruptione” (Про створення, падіння і зіпсованість людини).
[85] Бут. 1: 26; Екл. 7: 29; Еф. 4: 24.
[86] Бут. 1: 31; Еф. 4: 24.
[87] Іс. 59: 2.
[88] Бут. 3: 6, 17.
[89] Бут. 3: 3, 7
[90] Іс. 59: 2.
[91] Еф. 4: 18.
[92] Рим. 5: 12; Бут. 2: 17; 3: 19.
[93] Рим. 3: 10 і далі.
[94] Дії 14: 16, 17.
[95] Рим. 1: 20, 21.
[96] Еф. 5:8; Мт. 6: 23.
[97] Ів. 1:5.
[98] Пс. 94: 11; Ів. 8: 34; Рим. 6: 17. 7: 5, 17.
[99] Ів. 3: 27.
[100] Ів. 6: 44, 65.
[101] Рим. 8: 7.
[102] 1 Кор. 2: 14; Пс. 94: 11.
[103] 2 Кор. 3: 5.
[104] Фил. 2: 13.
[105] Ів. 15: 5.
[106] Рим. 5: 12, 13; Пс. 51: 7; Рим. 3:10; Бут. 6:3; Ів. 3: 6; Йов 14: 4.
[107] Іс. 48: 8; Рим. 5: 14.
[108] Гал. 5: 19; Рим. 7: 8, 10, 17, 18, 20, 23.
[109] Еф. 2: 3, 5.
[110] Рим. 7: 18, 24.
[111] Рим. 9: 18, 22, 23; 3: 12.
[112] Рим. 9: 15, 16, 32; Еф. 2: 8-10; Пс. 100: 3; 1 Ів. 4: 10; Повт. Зак. 32: 8; 1 Сам. 12: 22; Мал. 1: 2; 2 Тим. 1: 9; 2: 19, 20; Рим. 8: 29; 9: 11, 21; 11: 5, 6; Еф. 1: 4; Тит. 3: 4, 5; Дії 2: 47; 13: 48: 1 Петр. 1: 2; Ів. 6: 27; 15: 16; 17: 9.
[113] Рим. 9: 17, 18; 2 Тим. 2: 20.
[114] Бут. 3: 8, 9, 19; Іс. 65: 1, 2.
[115] Гал. 4:4.
[116] Бут. 3: 15.
[117] Іс. 11:1, Лк. 1: 55; 2 Сам. 7: 12; Пс. 132:11; Дії 13: 23.
[118] 1 Тим. 2: 5; 3: 16; Фил. 2: 7.
[119] Євр. 2: 14, 15; 4: 15.
[120] Лк. 1: 31, 34, 35.
[121] Мт. 26: 38; Ів. 12: 27.
[122] Євр. 2: 14.
[123] Дії 2: 30.
[124] Пс. 132: 11; Рим. 1: 3.
[125] Лк. 1: 42.
[126] Гал. 4:4.
[127] Єр. 33: 15.
[128] Іс. 11: 1.
[129] Євр. 7: 14.
[130] Рим. 9:5.
[131] Сам. 7: 12; Мт. 1: 1,18; Гал. 3: 16.
[132] Євр. 2: 16, 17.
[133] Іс. 7: 14; Мт .1: 23.
[134] Євр. 7: 3.
[135] 1 Кор. 15: 13, 21; Фил. 3: 21; Дії 1: 2, 11; Лк. 24: 39; Ів. 20: 25, 27.
[136] Лк. 23: 46; Мт. 27: 50.
[137] Євр. 2: 14; Рим. 8: 3, 32, 33.
[138] Іс. 53: 6; Ів. 1: 29; 1 Ів. 4: 9.
[139] Рим. 4: 25.
[140] Пс. 110: 4; Євр. 5: 10.
[141] Кол. 1: 14; 2: 14; Рим. 3: 24; 5: 8, 9; 8: 2; Євр. 2: 17; 9: 14; Ів. 3: 16; 15: 3; Дії 2: 24; 13: 28; 1 Тим. 2: 6.
[142] Іс. 53: 5, 7, 12.
[143] Лк. 23: 22, 24; Дії 13: 28; Пс. 22: 17; Ів. 18: 38; Пс. 69: 5; 1 Петр. 3: 18.
[144] Пс. 69: 5.
[145] 1 Петр. 3: 18.
[146] Лк. 22: 44.
[147] Пс. 22: 2; Мт. 27: 46.
[148] 1 Кор. 2:2.
[149] Фил. 3: 8.
[150] Євр. 9: 25, 26; 10: 14.
[151] Мт. 1: 21; Дії 4: 12.
[152] Еф. 3: 16, 17; Пс. 50: 14; Еф. 1: 17, 18; 1 Кор. 2: 12.
[153] 1 Кор. 2: 2; Дії 4: 12; Гал. 2: 21; Єр. 23: 6; 1 Кор. 1: 30; Єр. 31: 10.
[154] Мт. 1: 21; Рим. 8: 1, 33.
[155] Рим. 3: 28.
[156] Єр. 23: 6; 1 Кор. 1: 30; 2 Тим. 1: 2, 9; Рим. 3: 24, 25; 4: 5; Пс. 32: 1, 2; Фил. 3: 9.
[157] Лк. 1: 77; Кол. 1: 14; Пс. 32: 1, 2; Рим. 4: 6, 7.
[158] Рим. 3: 23, 24.
[159] 1 Кор. 4: 7; Рим. 4: 2.
[160] 1 Кор. 4: 7; Рим. 4: 2; 1 Кор. 1: 29, 31.
[161] Рим. 5: 19.
[162] Євр. 11: 6, 7; Еф. 2: 8; 2 Кор. 5: 19.
[163] Рим. 5:1; Еф. 3: 12; 1 Ів. 2: 1.
[164] Бут. 3: 7.
[165] Іс. 33: 14; Повт. Зак. 27: 26; Як 2: 10.
[166] Пс. 130: 3; 143: 2; Лк. 16: 15.
[167] 1 Петр. 1: 23; Рим. 10: 17; Ів. 5: 24.
[168] 1 Сол. 1: 5; Рим. 8: 15; Ів. 6: 29; Кол. 2: 12; Фил. 1: 1, 29; Еф. 2: 8.
[169] Дії 15: 9; Рим. 6: 4, 22; Ів. 8: 36
[170] Тит. 2: 12.
[171] Тит. 3: 8; Ів. 15: 5; Євр. 11: 6; 1 Тим. 1: 5.
[172] 1 Тим. 1: 5; Гал. 5: 6; Тит. 3: 8.
[173] 2 Тим. 1: 9; Рим. 9: 32; Тит. 3: 5.
[174] Бут. 4: 4; Рим. 4: 4.
[175] Євр. 11: 6; Рим. 14: 23; Бут. 4: 4; Мт. 7: 17.
[176] 1 Кор. 4: 7; Іс. 26: 12; Гал. 3: 5; 1 Сол. 2: 13.
[177] Фил. 2: 13.
[178] Лк. 17: 10.
[179] Мт. 10: 42; 25: 34, 35; Об. 2: 11; 3: 12, 21; Рим. 2: 6; 11: 6; 2 Ів .8.
[180] Еф. 2: 9, 10.
[181] Іс. 64: 6.
[182] Іс. 28: 16; Рим. 10: 11; Ав. 2: 4.
[183] Рим. 10: 4.
[184] Гал. 3:1; 4: 10, 11; 5: 2-4; Кол. 2: 16, 17.
[185] 2 Петр. 1: 19.
[186] 1 Тим. 2: 5; 1 Ів. 2: 1; Рим. 8: 33.
[187] Ів. 10: 11; 1 Ів. 4: 10; Рим. 5: 8; Еф. 3: 19; Ів. 15: 13.
[188] Фил. 2: 7.
[189] Євр. 2: 17.
[190] Рим. 5: 8, 10.
[191] Рим. 8: 34; Мк. 16: 19; Кол.3: 1.
[192] Мт. 11: 27; 28: 18.
[193] Дії 10: 26; 14: 15.
[194] Єр.17:5, 7; Дії 4: 12.
[195] Євр. 2: 17, 18.
[196] Євр. 4: 14, 15.
[197] Євр. 10: 19, 22.
[198] Євр. 7: 24, 25.
[199] Ів.14: 6.
[200] Пс. 44: 2.
[201] Рим. 8: 34; 1Тим. 2: 5.
[202] Лк. 11: 2.
[203] Ів. 14: 13; 16: 23.
[204] Бут.22:18; Іс.49:6; Єф.2:17-19.
[205] Пс.111:1; Ів.10:14,16; Єф.4:3-6; Євр.12:22,23.
[206] Йоел 2:32; Дії 2:21.
[207] Еф.1:13; Еф.4:30.
[208] Мт. 28: 20; 2 Сам. 7: 16.
[209] Лк. 1: 32, 33; Пс. 89: 37, 38; Пс. 110: 4.
[210] Пс.46:6; Мт. 16: 18; Ів. 16: 33; Бут. 22: 17; 2 Тим. 2: 19.
[211] Лк. 12: 32; Мт. 16: 18; Об. 12: 6, 14; Іс. 1: 9.
[212] Рим. 11: 2, 4; 1 Цар. 19: 18; Рим. 9: 29; Іс. 1: 9.
[213] Дії 4: 32.
[214] Еф. 4: 3, 4.
[215] Мт.16:18,19; Дії 2:47; Гал.4:26; Єф.5:25-27.
[216] Іс. 52: 11; Дії 2: 40.
[217] Пс. 22: 24; Еф. 4: 3; Євр. 2: 12.
[218] Пс. 2: 10-12; Мт. 11: 29.
[219] Еф. 4: 12, 16; 1 Кор. 12: 12 і далі.
[220] Дії 2: 40; Іс. 52: 11; 2 Кор. 6: 17; Об. 18: 4.
[221] Мт. 12: 30.
[222] Дан. 3: 17, 18; 6: 8-10; Дії 4: 17, 19; 17: 7; 18: 13.
[223] Об.2:9.
[224] Рим. 9: 6.
[225] Ів. 10: 27; Еф. 2: 20; Дії 17: 11, 12; Кол. 1: 23; Ів. 8: 47.
[226] Мт. 28: 19; Лк. 22: 19 і далі; 1 Кор. 11: 23 і далі.
[227] Мт. 18: 15-18; 2 Сол. 3: 14, 15.
[228] Гал. 1: 6-8.
[229] Еф. 1: 22, 23; Ів. 10: 4, 5, 14.
[230] Еф. 1: 13; Ів. 17: 20.
[231] 1 Ів. 4: 2.
[232] Рим. 12: 9.
[233] Рим. 6: 2; Гал. 5: 24.
[234] Рим. 7: 6, 17 і далі; Гал. 5: 17.
[235] Кол. 1: 14.
[236] Кол. 2: 18, 19.
[237] Пс. 2: 3.
[238] Ів. 16: 2; Об. 12: 4.
[239] Об. 17: 3, 4, 6.
[240] Еф. 4: 11; 1 Кор. 4: 1, 2; 2 Кор. 5: 20; Ів. 20: 23; Дії 26: 17, 18; Лк. 10: 16.
[241] Дії 6: 3; 14: 23.
[242] Мт. 18: 17; 1 Кор. 5: 4, 5.
[243] 1 Тим. 3: 1 і далі; Тит. 1: 5 і далі.
[244] 1 Тим. 5: 22.
[245] Дії 6: 3.
[246] Єр. 23: 21; Євр. 5:4; Дії; 1: 23; 13: 2.
[247] 1 Кор. 4: 1; 3: 9; 2 Кор. 5: 20; Дії 26: 16, 17.
[248] 1 Петр. 2: 25; 5: 4; Іс. 61: 1; Єф. 1: 22; Кол. 1: 18.
[249] 1 Сол. 5: 12, 13; 1 Тим. 5: 17; Євр. 13: 17.
[250] Кол. 2: 6, 7.
[251] 1 Кор. 7: 23; Мт. 15: 9; Іс. 29: 13; Гал. 5: 1; Рим. 16: 17, 18.
[252] Мт. 18: 17; 1 Кор. 5: 5; 1 Тим. 1: 20.
[253] Рим. 4: 11; Бут. 9: 13; 17: 11.
[254] Кол. 2: 11, 17; 1 Кор. 5: 7.
[255] Мт. 26: 26-28; 28: 19.
[256] Рим. 10: 4.
[257] Кол. 2: 11; 1 Петр. 3: 21; 1 Кор. 10: 2.
[258] Мт. 28: 19.
[259] 1 Кор. 6: 11; Тит. 3: 5; Євр. 9: 14; 1 Ів. 1: 7; Об. 1: 6.
[260] Мт. 3: 11; 1 Кор. 3: 5, 7; Рим. 6: 3.
[261] Еф. 5: 26; Дії 22: 16; 1 Петр. 3: 21.
[262] Гал. 3: 27; 1 Кор. 12: 13; Еф. 4: 22 – 24.
[263] Мк. 16: 16; Мт. 28: 19; Еф. 4: 5; Євр. 6: 2.
[264] Дії 2: 38; 8: 16.
[265] Мт. 19: 14; 1 Кор. 7: 14.
[266] Бут. 17: 11, 12.
[267] Кол. 2: 11, 12.
[268] Ів. 1: 29; Лев. 12: 6.
[269] Кол. 2: 11.
[270] Мт. 26: 26; Мк. 14: 22; Лк. 22: 19; 1 Кор. 11: 23-25.
[271] Ів. 3: 6.
[272] Ів. 3: 5.
[273] Ів. 5: 23, 25.
[274] Ів. 10: 28; 1 Ів. 5: 12.
[275] Ів. 6: 32, 33, 51.
[276] Ів. 6: 63.
[277] 1 Кор. 10: 16, 17; Еф. 3: 17; Ів. 6: 35.
[278] Ів. 6: 55, 56; 1 Кор. 10: 16.
[279] Дії 3: 21; Мк. 16: 19.
[280] Мт. 26: 26 і далі; Лк. 22: 19, 20; 1 Кор. 10: 2 – 4.
[281] Рим. 8: 22, 23.
[282] 1 Кор. 2: 14; 11: 29; 2 Кор. 6: 14, 15.
[283] Дії 2: 42.
[284] 1 Кор. 11: 27, 28.
[285] Вих. 18: 20 і далі; Рим. 13: 1; Пр. 8: 15; Єр. 21: 12; 22: 2, 3; Пс. 82: 1, 6; Повт. Зак. 1: 15, 16; 16: 18; 17: 15; Дан. 2: 21, 37; 5: 18.
[286] Рим. 13: 4.
[287] Іс. 49: 23, 25; 1 Цар. 15: 12; 2 Цар. 23: 2 – 4 і далі.
[288] Тит. 3: 1; Рим. 13:1.
[289] Дії 4: 17 – 19; 5: 29; Ос. 5: 11.
[290] Єр. 29: 7; 1 Тим. 2: 1, 2.
*Синод, який відбувся 1905 року в м. Утрехті, викреслив такі слова: “щоб відхиляти всяку безбожність і фальшиву релігію, щоб знищити царство антихриста”.
[291] 2 Петр. 2: 10.
[292] Юд. 8, 10.
[293] Мт. 24: 36; 25: 13; 1 Сол. 5: 1, 2; Об. 6: 11; Дії 1: 7; 2 Петр. 3: 10.
[294] Дії 1: 11.
[295] 2 Сол. 1: 7, 8; Дії 17: 31; Мт. 24: 30; 25: 31;Юд. 15; 1 Петр. 4: 5; 2 Тим. 4: 1.
[296] 2 Петр. 3: 7, 10; 2 Сол. 1: 8.
[297] Об. 20: 12, 13; Дії 17: 31; Євр. 6: 2; 9: 27; 2 Кор. 5: 10; Рим. 14: 10.
[298] 1 Кор. 15: 42; Об. 20: 12, 13; 1 Сол. 4: 16.
[299] Ів. 5: 28, 29; 6: 54; Дан. 12: 2; Йов. 19: 25 – 27.
[300] 1 Кор. 15: 51 – 53.
[301] Об. 20: 12, 13; 1 Кор. 4: 5; Рим. 14: 11, 12; Йов. 34: 11; Ів. 5: 24; Дан. 12: 2; Пс. 62: 13; Мт. 11: 22; 23: 33; Ів. 5: 29; Рим. 2: 5, 6; 2 Кор. 5: 10; Рим. 14: 10.
[302] Рим. 2: 5; Мт. 12: 36; Юд. 15.
[303] 1 Кор. 4: 5; Рим. 2: 1, 2, 16; Мт. 7: 1, 2.
[304] Об. 6: 15, 16; Євр. 10: 27.
[305] Лк. 21: 28; 1 Ів. 3: 2; 4: 17; 2 Сол. 1: 5, 7; Лк. 14: 14.
[306] Дан. 7: 26.
[307] Мт. 25: 46; 2 Сол. 1: 6 – 8; Мал. 4: 3.
[308] Рим. 2: 15.
[309] Об. 21: 8; 2 Петр. 2: 9.
[310] Мал. 4: 1; Мт. 25: 41.
[311] Мт. 13: 43; 25: 34.
[312] Мт. 10: 32.
[313] Іс. 25: 8; Об. 21: 4.
[314] Іс. 66: 5.
[315] Іс. 64: 4; 1 Кор. 2: 9.
[316] Євр. 10: 36 – 38.
Проповідь пастора Германа Панька (м. Донецьк) на свято подяки Господу за урожай в ЄРЦ Хвала і Поклоніння
Івана 4:31-38 Ukrainian: От Иоанна Chapter 4 [31] Тим часом же учні просили Його та й казали: Учителю, їж! [32] [...]
Що таке Боже провидіння? Яке значення усвідомлення цієї істини має для нашого життя? Відповіді – в проповіді
1 Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, 2 зо [...]
Церква "Хвала і Поклоніння" © 2009 - 2010; Всі права захищені. Копіювання та публікація матеріалів сайту дозволяється лише з посиланням на наш сайт.
Підпишіться на наші оновлення по RSS.
