Унікальність християнського погляду на умилостивлення

1. Язичницький погляд на умилостивлення
Одна із історій античного світу про похід на Трою, безперечно, показує нам характер язичницьких богів, яких люди мали постійно задобрювати своїми жертвами. Коли принц Паріс викрав прекрасну Єлену, повізши її в Трою, греки кинулись здоганяти їх. Але безперервний зустрічний вітер не давав можливості їм плисти. Тоді Агамемнон послав солдат, щоб привели його доньку, яку він приніс у жертву так званим привередливим та ненаситним богам, після чого, наївшись та умилостивившись, боги послали довгоочікуваний попутний вітер, і греки кинулись палити Трою.
Уся ці історія показує на те, що язичницькі так званні «боги» безпідставно ставлять перепони для людей, щоб ті приносили їм жертви. Це ненаситні істоти, яким постійно хочеться жертви, і чим більше, тим краще. Такий погляд показує, що люди самі спроектували богів на свій зразок: ненаситні, і амбіціозні, боги, яким потрібно дати хабара, щоб вони зробили легшим життя людей. І ця тенденція хабарництва виглядає як безпідставна забаганка робити перешкоди, тому що вони ніяк не можуть наїстись жертвами. І принцип досить простий: чим більше жертв, тим більша вірогідність того, що вони зглянуться на цих бідних людей, які з їхньої ж вині не можуть досягти того чи іншого. Все це виглядає недостойним істинного Бога, все це показує, що живий Бог не може бути таким, яким його бачать ці люди. Люди видумали богів за образом своїм і за подобою своєю. І таке розуміння богів було не тільки в грецькій культурі, а в принципі будь-якого релігійного світогляду в світі, окрім християнства. В будь-якій релігії людина досягає своїми дарами, своїми ділами прихильність свого Бога, умилостивлюючи його усілякими методами. І завжди ці боги залишаються незадоволеними і знову чинять зло для людей. І уся ця ворожість до людей немає ніяких підстав, а виглядає як забаганка примхливого господаря.

Коли ми говоримо про християнську релігію, ми розуміємо, що істинний Бог не може бути таким, що його характер має відрізнятись від усіх вигаданих богів. І навіть, можливо, ми очікуємо, що умилостивлення не повинно бути. Та ми бачимо, що умилостивлення існує, та саме поняття його абсолютно інше. Господь посилає Сина Свого в умилостивлення за наші гріхи.
Перш за все, варто поговорити про Божий гнів. Насправді, коли порівнювати язичництво, в якому боги без усяких підстав вороже настроєні проти людей, то в християнстві існує серйозна причина, чому людина з Богом має погані стосунки. Ми бачимо момент гріхопадіння, в якому людство відвернулось від свого Творця, через що унаслідувало гнів Божий. Навіть сьогодні після гріхопадіння кожна людина розуміє своє положення перед Богом, тому що не виконує Його волю. Господь залишив на землі закон Свій, через який кожен може бачити свою вину. Нема праведника ні одного, як писав апостол Павло. Божий гнів – це не просто якась погроза неслухняному творінню, а це активна Божа дія, через яку світ пізнав хвороби, біль та смерть. І причина не в Богові, а в самій людині.

Чому ми починаємо з Божого гніву? Для того, щоб показати, що насправді ми усі пропащі люди, що усі ми приречені на загибель, якщо тільки не буде інструменту примирення зі своїм Творцем.
Дивлячись на Старий Заповіт, ми бачимо принцип умилостивлення Божого гніву, який дуже схожий на язичницький, коли люди приносили жертви тварин. Але те, що під цими жертвами розумілось, це зовсім відрізняється від язичництва. Тому що в Новому Заповіті Господь пояснює, що усі ці жертви були тільки прообразом істинної жертви в лиці Ісуса Христа. Саме в Ісусі Христі прийшло примирення людини з своїм Творцем, саме в Сині ми маємо прощення наших провин і знаходимо мир з Богом.

Ukrainian: 1. Иоанна Chapter 2 [1] Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. [2] Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу.

Ukrainian: К Римлянам Chapter 3 [23] бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, [24] але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, [25] що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів, [26] за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою правду за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса.

Перш за все, це показує нам на природу гріха, що це не просто перешкода, яку потрібно покрити, забрати, і все стане на свої місця, що це конфліктує з святістю Божою. І для того, щоб примирити людину з Богом, це тільки пів справи – забрати гріх, мова йде про те, що Господь розгніваний на грішників через бунт, і має мати місце або покарання, або умилостивлення.
Унікальність умилостивлення в Христі, перш за все, в тому, що сам Бог пропонує Сина Свого. Для християнства чужа та думка, що існує гнівний Отець і добрий Син, Який заспокоює Свого Отця. Навпаки, ми бачимо, що ініціатива умистистивлення виходить від самого Отця, і Син цьому не противиться, тому що в Трійці існує гармонія думок і бажань. Тому ми маємо такий результат. Що через праведність свою Господь не може не гніватись на гріх і на грішників, тому що Він тоді став би неправедний, і не було б в Ньому Правосуддя, але поряд з гнівом у Господа є любов до грішників і Він бажає спасти людей від цього. Бог посилає Сина Свого в жертву за гріхи наші. Я уявляю собі, як думали євреї старого заповіту, можливо вони думали, як язичники, що своїми жертвами умилостивлюють Боже лице, не розуміючи природи відкуплення. Бог ніби говорить їм : «Те, що ви думали приносити мені в жертву, насправді Я даю вам. Я даю вам найдорожче – Сина Свого для того, щоб заплатити за ваші гріхи».
Можна сказати, що в цьому є істинне розуміння Євангелія. Тому що Господь є нашим Спасителем. Ми не допомагали Йому висіти на хресті, Він сам поніс за нас наші гріхи, витримавши увесь той гнів, який впав на Нього через нашу вину.

Христос спаситель душ наших

Коли ми сьогодні роздумуємо про примирення з нашим Богом, про істинність розуміння Євангелія, для нас буде важливим розуміти і іншу сторону примирення. Ціль спасіння та примирення людини з Богом була не тільки в тому, щоб заплатити за наші гріхи, понести покарання. Все це добре, але це не змінює нашу душу. І Слово Боже каже нам про те, що Господь вливає в наші серця Любов Свою.

любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам. 6 Бо Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих. (Рим.5:5,6)

Ми читаємо в цьому тексті, що Господь вилив любов в наше серце через Духа Святого. Чому потрібне було це дійство? Чому не достатньо було просто запропонувати людині це відкуплення щоб вона сама, на свій розсуд, вирішувала потрібне їй це чи ні? І відповідь на це запитання досить важлива.

44 Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, і того воскрешу Я останнього дня. 45 У Пророків написано: І всі будуть від Бога навчені. Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене. (Iван.6:44,45)

Господь в Слові Своєму говорить про те, що навіть коли існує метод відкуплення та спасіння, ніхто з людей не здатний на це через свою гріховність. Усі ми є раби гріха. І саме тому Господь робить роботу в нашому серці, змінюючи його, вливаючи в нього любов до Бога і його спасіння. Саме тому Христос для нас є Спаситель не тільки тому, що прийняв за нас страждання на хресті, але і тому, що звершує це спасіння в наших серцях. Так ми можемо сказати, що людина приймає це спасіння, людина іде дорогою вузькою, коли говорити грубо, то звершує своє спасіння. Але не тому, що вона сама по собі така добра і така кмітлива, а тому, що Господь вливає в наше серце Свою любов. Господь примирив нас і на хресті, і в нашому серці, з нашим Батьком, і прийняв нас в свою сім’ю.

І тепер замість гніву Божого за наші гріхи, замість покарання, через акт умилостивлення у Христі ми маємо цінні божі обітниці Царства Божого, в якому уже не буде горя і сліз і усякого виду біди, усіх тих наслідків гріхопадіння, яке пізнала людина. І Єдиному, кому за це подяка, нашому триєдиному Богу — Отцю, і Сину, і Святому Духу. Амінь.

Реформатське служіння

 

Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу. Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!… (Iван.17:20-26)

Вступ:

Контекст молитви Христа:

• Молитва після проповіді
• Молитва після таїнства
• Сімейна молитва
• Прощальна молитва
• Молитва перед жертвоприношенням
• Молитва як зразок для нас.

Склад молитви:

• Христос молиться Отцю про виконання Своєї місії
• За кого молиться Христос
  • Не за весь світ
  • За тих, кого дав Йому Отець
    • Христос молиться по апостолів
    • Христос молиться про тих, хто увірує з проповіді апостолів

Христос молиться про єдність християн.

Питання:

• Чи почув Отець цю молитву Христа?
• Як можна пояснити дане прохання в світлі існування великої кількості конфесій?

 

1. Основа нашої єдності – у Христі
   1. Отець і Син єдині в Своїй сутності
      «щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони»

• Божественна єдність Отця і Сина.
• Єдність цілей, один розум, одне серце, одне вчення, одне життя.
• Єдність в Трійці служить найвищим образом для єднання віруючих через їх єдність з Христом

1. Єдність Христа з Церквою

• Церква – це ті, кого дав Христу Отець. Христос молиться про них:

1. Щоб Отець зберіг їх в єдності. Христос говорить: «І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!»  (Iван.17:11) Заховай має значення: зберігати, охороняти, тримати під охороною.
2. Щоб Отець зберіг їх від злого – Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. (Iван.17:15)
3. Щоб Отець освятив їх правдою – в.17

• Бог Отець дав владу Христу дати вічне життя церкві – «бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому». (Iван.17:2)
• Христос посвятив Себе в жертву за Церкву – «А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони». (Iван.17:19)

1. Образ Церкви в Писанні, що передає єдність

• Одне Тіло Христове
• Один народ (1Пет.2.9)
• Одна сім’я (Еф.2,19)
• Один храм
• Одна будівля
• Одне поле – Одна лоза
• Одне стадо

1. Дух Святий – той, хто дає єдність церкві.
   «А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми». (Iван.17:22) Про яку славу  йде мова. Серед різних богословів є різні думки стосовно цих слів Христа

• Слава – це відновлення образу і подоби Божої в учнях, що були зруйновані гріхом (в т.ч. Кальвін)
• Слава – сила звершувати чудеса (Цвінглі)
• Слава – небесна слава і безсмертя, яку обіцяв Христос Своїм учням (Августин)
• Слава – це єдність думок і сердець
• Слава – мова йде про Святий Дух. Ця думка більше, ніж  всі інші, співвідносяться з закінченням цього вірша. «Коли ж вас ганьблять за Христове Ім’я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий». (1Петр.4:14) Павло в Еф.4,3 говорит про єдність Духа.
• Дар Святого Духа – єдина сила, здатна об’єднати ворогів Божих з Небесним Отцем; чужих один одному в одну сім’ю, одне тіло, одне стадо.
• Саме через Святий Дух Бог зберігає Своїх дітей в єдності, від злого; Бог Отець освячує Свої вибраних Духом Святим через Слово.

 

1. Прояв єдності церкви
   1. Приклад першоапостольської церкви
      І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен. А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися. (Дiї.2:42-47)

• Були однодушними – значення: одноголосно, були разом в храмі (церкві) – відчували потребу в тому щоб збиратись разом
• Були єдиними у вченні – в науці апостолів.
  І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, (Еф.4:11-13)
• Перебували в спілкуванні – стосунки – вечері любові
• Перебували в таїнствах – таїнства також несуть в собі аспект єдності (аспект єдності в хрещенні і в Вечері Господній)
• Перебували однодушно в служінні один одному

1. Заклики до церкви стосовно єдності

• Тож благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! (1Кор.1:10)
• Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. (Еф.4:1-4)
• Однодушно боролись за Євангеліє: «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб, чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську» (Фил.1:27)
• Ті, хто відлучається від єдності
  А ви, улюблені, згадуйте слова, що їх давніше казали апостоли Господа нашого Ісуса Христа, які вам говорили: За останнього часу будуть глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями та безбожністю. Це ті, хто відлучується від єдности, тілесні, що духа не мають. (Юд.1:17-19)

 

 

1. Наслідок єдності церкви
   1. Світ увірує

• Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. (Iван.17:23)

1. Христос прославиться – Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє, і прославивсь Я в них. (Iван.17:10)