Реформація (від лат. reformatio) – християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.

Реформацію пов’язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі —та відповідно називають протестанською, лютеранською або євангелічною.

Протестантська реформація проявила себе у двох формах:

• Магістерська реформація, тобто реформа церковного життя, що проводиться міським магістратом через світську або князівську владу і спільно з нею і закінчується створенням національної церкви.
  
• Радикальна реформація, тобто реформи церковного життя, проведені незалежно від згоди світської влади. Це перш за все анабаптизм в його багатьох різновидах, а також баптизм, пієтизм і інші релігійні рухи.

Що ж стало причиною Реформації?

1. Релігійні причини реформації:
   

   Богошукання простого народу. Люди вірили в існування Бога, раю і пекла. Відповідно, вони вірили в покарання за гріхи. Загальний характер середньовічної релігійності приводив людину в жах від майбутнього Божого гніву за свої гріхи. І все це було в контексті різних епідемій, через які помирала велика кількість людей. Саме, зважаючи на страх перед вічним судом, в середовищі простих віруючих спостерігалося зростання істинного благочестя.

   В той самий час, спостерігалось морально-етичне падіння духовенства католицької церкви. Як відомо, в католицькій церкві священик був зовоб’язаний дотримуватись целібату – обітниці безшлюбності. Але Папа Римський дозволив священикам мати вдома сестру по вірі для ведення домашнього господарства. Не всі священики мали дар безшлюбності, тому вони вступали в інтимний зв’язок зі своїми домогосподарками. Мартін Лютер, коментуючи цю ситуацію, каже, що помістити чоловіка та жінку в один будинок і заборонити їм жити статевим життям – це все одно, що помістити в одну кімнату солому і вогонь, і заборонити соломі горіти. Народ про це знав. Через це священство втрачало авторитет в очах простих прихожан.

   Ще однією релігійною причиною виникнення реформації була корупція серед священства. Жадібність до грошей все більше спонукала священство до обкрадання бідних людей. Папа Римський вміло грав на релігійних почуттях людей, користуючись іх невіглаством і незнанням Писання і страхом перед Божим судом. Саме тому Папа Римський ввів продажу індульгенцій. Папство придумувало безліч інших шляхів для того, щоб зібрати «данину» як з простого люду, так і зі священства. Навіть посади єпископів були продажні. Їх можна було придбати, сплативши певну суму грошей Папі Римському. Бували випадки, коли посаду єпископа купували і дарували немовлятам. Корупція і розкрадання охопили всі рівці церковної ієрархії.

   До релігійних причин реформації можна віднести і доктринальні причини. Церква перестала проповідувати Євангеліє. Замість Євангелії, продавались індульгенції. Основне питанням, яке повставало в період Реформації – як я можу отримати милість від Бога і прощення гріхів. Проповідь істинного Слова Божого, переклад Писання на державні мови, бажання повернути вчення церкви і церковну практику до Писання стало рушійною силою Реформації

2. Соціальні та економічні причини Реформації
   

   Важливу роль у Реформації зіграли зміни, що відбулися в європейському суспільстві XVI століття. Вони обумовлені науковими відкриттями, появою нового мануфактурного виробництва і великими географічними відкриттями. Колумб, Магеллан і інші першовідкривачі почали еру освоєння океанів і відкриття нових земель.
   Ці відкриття згодом створили нові ринки збуту в Південній і Північній Америці. Європейські країни захопили собі колонії на багатьох континентах і почали вести міжнародну торгівлю. Став формуватися капіталістичний середній клас купців і промисловців. У суспільстві з’явився прошарок людей, які владно і рішуче відстоювали свої інтереси, які відрізнялися від інтересів середньовічної знаті, орієнтованої тільки на розкіш і споживання. До цього ще слід додати наростаюче невдоволення тим, що майже всі держави віддавали папському престолу колосальні кошти. Це відбувалося на тлі бурхливого зростання цін, особливо на сільськогосподарські продукти, що поставило в скрутне становище міську бідноту.

   Другим важливим соціальним фактором, що послужив початку Реформації, став винахід друкарства.  Завдяки цьому біблійні тексти, а також праці Августина, різні памфлети, листівки широко стали поширюватися серед інтелігенції і простого народу. Природно, що люди, читаючи Слово Боже, порівнювали його з тим, чого навчали священики. У результаті такого порівняння вони знаходили протиріччя, і невдоволення наростало.

   Сприятливо на Реформацію вплинув також німецький гуманізм, який напередодні Реформації згуртувався через гоніння на одного з найбільш шанованих вчених того часу – Рейхліна. Змінилася інтелектуальне середовище в Європі. Критичний дух епохи Відродження дозволив по-новому поглянути на всі явища культури, в тому числі і на релігію. Акцент Відродження на індивідуальність і особисту відповідальність допоміг критично переглянути церковну структуру, а мода на давні рукописи та першоджерела звернула увагу людей на невідповідність вчення і практики першохристиянської і сучасної церкви. Люди ставали критично налаштованими до релігійного життя їх часу в особі католицької церкви.
   Інтелектуальний грунт для Реформації підготували університети середньовіччя. Необхідність реформ доводили вчені-богослови.

3. Політичні причини Реформації
   

   Початку Реформації послужили не лише релігійні та соціальні причини, але політичний устрій, який був в той час. Однією з важливих політичних причин Реформації стало посилення національних держав. З плином часу влада монархів у різних європейських державах посилювалася. Вони були не дуже задоволені тим, що папа має над ними владу, і прагнули до самостійності.  Фактично всі правителі перешкоджали посиленню папського впливу на своїй території і тому охоче підтримували всі антипапські рухи. Вони хотіли самі розпоряджатися землями і багатствами, якими володіла католицька церква на їх території.
   Також змінилася класова структура європейського суспільства. Зростання товарного виробництва, “революція цін”, підвищення продуктивності праці в сільському господарстві призвели до розорення маси селян і притоку в місто дешевої робочої сили, яка ставала вільнонайманою. У містах формувався клас буржуазії, багатство якого грунтувалося на підприємливості. Цей клас все голосніше заявляв про свої власні політичні інтереси.
   

   Виникали сильні міста. Люди хотіли, щоб в їх містах були здорові церкви. Вони почали наймати хороших пастирів, будувати семінарії.
   

   Саме політичні причини призвели до виникнення так званої магістерської реформації, тобто реформа церковного життя, що проводиться міським магістратом через світську або князівську владу і спільно з нею і закінчується створенням національної церкви.
   

4. Божий промисел і Реформація
   

   Всі вищевказані причини мають досить обмежену сферу впливу і навіть разом узяті не змогли б забезпечити ломки всієї середньовічної церковної системи. Закономірність і успіх Реформації були зумовлені згори. Реформація торкнулася не тільки релігійного життя, але і всіх інших сфер людського буття. Світ ніби підкорився руці невидимого диригента і перейшов до нових форм буття. Тільки Бог міг дати твердий і непохитний дух реформаторам, таким як Мартін Лютер, Жан Кальвін, які не мали сумніву в своєму віросподіванні.

   В історії церкви були і будуть люди, в тому числі і священнослужителі, які компрометують її своєю аморальною поведінкою, відступом від євангельського вчення, придушенням істини Божої церковною та світською владою.  Але, дорогий читачу, якщо ти з історії бачиш, що ті, хто називав себе іменем Христа, ті, хто носив священицькі одягу, виступали проти науки Євангелія, не турбуйся від цього, тому що диявол не гребує навіть самими священними шатами. Проте в якій би одязі він не був, його можна дізнатися за її справами. У кінцевому рахунку, Сам Бог відкриє справжнє обличчя антихриста і великої блудниці.

   Історія Реформації говорить нам про те, що ніяка сила не може скувати або нейтралізувати євангельське вчення. Бог поставив і буде споруджувати сміливих і жертовних проповідників євангельської істини на всіх континентах землі, які не замовкнуть до Другого Пришестя Господа Ісуса Христа. Реформація – це не справа рук людини, а справа Всевишнього Бога. Він подбає про те, щоб зберегти створену Ним Церква і дати їй силу для життя і благочестя.
   
   

Весілля в Кані Галілейській

1. Ісус приймає участь у весільнім святкуванні

Ми читаємо в Слові Його про те, що Господь був запрошений на весілля із учнями своїми, а також на весіллі була мати Його. Цей фактор показує нам що Господь бажає розділити радість формування нової сім’ї. Бог свого часу поєднав чоловіка і жінку разом, щоб вони були одним цілим, Ісус своєю присутністю хоче показати, що Він розділяє цю радість, і важливість шлюбу як Божого творіння. Формування шлюбу завжди показано Богом як принцип нашого життя, не тільки в питанні між двома людьми. Господь називає нас братами, та сестрами а Він для нас Небесний батько, це також велика радість перебувати в Божій сім’ї. Церква названа нареченою Ісуса Христа яка готується до весільної церемонії. А також на весілля були запрошені як Ісус так і учні Його, які стали для Нього однією сім’єю, щось подібне ми бачимо на святкуванні Пасхи, адже за традицією до пасхального святкування мала сідати сім’я. І цією сім’єю для Господа нашого були учні його. Саме тому і ми на Причасті перебуваємо усі разом, як одна сім’я, не як сім’я тілесна але як сім’я духовна, як брати та сестри, духовно рідні люди, які об’єднані навколо нашого Господа Ісуса Христа.

Тому нема змісту нам бачити в шлюбі щось не законне, щось гріховне, а навпаки Божий принцип для нашого життя. І не можна говорити що ще справа тілесна, якось забороняти людям мати сім’ю. В будь якому разі це має бути приводом для нашої радості, причиною святкування.

1. Ісус запрошений на весілля

Хоча з першого погляду для нас здається що запрошення Ісуса це було прогнозовано згідно того, що Господь був родичем даній сім’ї, та все ж це несе для нас велику духовну цінність. Для нас шлюб не може бути повноцінним, якщо ми не запрошуємо на нього Господа Ісуса Христа, не в значені що без молитви це не шлюб взагалі, а в значені нашого бажання щоб Бог був керівником нашого життя, і нашого шлюбу. Сам факт того, що Господь перше своє чудо вчинив на весіллі, вказує нам на Божу присутність в нашому житті та нашому шлюбі. Божа турбота про гостей, і про наречених. Для нас велика радість прикликати Боже Ім’я для нас і нашого сімейного життя, щоб Господь давав не просто їжу чи питво в нашому житті, а щоб Господь піклувався про наші сім’ї, про наші стосунки, про радість шлюбного життя.

1. Перше чудо Ісуса Христа

Розпочинаючи своє служіння, Господь вибирає місце для першого чуда не в Єрусалимі, не в палаці Царя, а на весіллі разом зі своїми учнями. Цей факт приводить нас до висновку, що Господь не шукав слави для Себе, Господь не шукає слави цього світу, але турбота його лежить до вибраних його учнів. Ми не можемо забувати про те, що ціль цього послання, і ціль цих чуд була в тому, щоб учні Його увірували в Нього, і не тільки Апостоли, але ті, кого Отець дає йому. Нам досить часто так хочеться щоб увесь світ побачив ту турботу, якою Бог оточує нас, щоб увесь світ пізнав, що Ісус то Господь на славу Бога Отця, та ми не можемо керувати Богом. Ми бачимо, що Господь не приводить до віри увесь світ, а тільки вибраних своїх. Для учнів його це велика радість бути з Господом, бачити його чудеса, отримувати віру від Бога. І Господь не пояснює чому так, чому покликані саме ці люди, чому для них дана милість бачити і вірувати в Господа. Єдине що залишається для них, так само як і для нас, Церкви його, бути вдячними, і радіти Божій турботі, Божим дарам.

1. Перетворення води в вино

Дивлячись на це чудо ми не можемо не помітити подібності між ним і чудом яке вчинив був Бог через Мойсея, перше чудо покарання. Хоча різниці є разючою. Це чудо показує на різницю між законом та благодаттю, тому що коли в минулому вода перетворилась на кров це був акт Божого гніву, Божого покарання. Це дійство не приносило життя, а навпаки з життєдайна вода по Божій могутності перетворювалась в огиду та сморід, смерть та страждання. Чудо яке створив Ісус теж вказує нам на могутність Божу, та це не схоже на те як це робив Мойсей. Господь Сам наказує влити води яка перетворюється на вино, перше будо благословення. Аналогію не можливо не помітити, і учні, які чули з дитинства про Мойсея та Божі покарання, певне що вони розуміли, що таке може вчинити тільки Бог. І той факт, що Господь утворює з води уже не кров а вино, нагадує нам про Його місію, про Його ціль приходу на цю землю, дати життя, дати спасіння.

1. Чаші для очищення

Говорячи про чудо з перетворенням води на вино, не можливо не помітити ще один важливий фактор. Посуд в якому сталось це чудо було не простим, а це були ритуальні сосуди для омиття. Марк 7:3 ми бачимо, що Юдеї не сідали до споживання їжі поки не помиють рук, і це було не просто проявом гігієни, а мало саме духовне значення. Це був як натяк на те, що в майбутньому саме вино буде представляти символ крові Його, в якій ми очищаємось від наших гріхів.

Ціль Христа не була в тому щоб гості на весіллі могли упитись вином, одне з тих причин чому Господь це зробив через турботу про наречених. Ми не знаємо чому так сталось, що на весіллі забракло вина, але Господь проявляє свою турботу про них, дає свою допомогу тоді коли ситуація здається безвихідна. Так як Мойсей в пустині годував нард Божий маною небесною, так як Бог через нього давав воду на пустині, так і Христос піклується про нас, і про дане весілля. Можна було припустити, що Христос і раніше міг знати що вина не вистачить, але так Бог часто так робить, даючи потрібне нам в самий останній момент, щоб ми розуміли Божу милість, щоб ми жили надією. Так і народ в пустині грішив коли сварився з Мойсеєм, і не можна було сказати, що Бог би допустив, щоб народ згинув з голоду там, але ціль була в тому, щоб навчити їх жити вірою, надією на Нього. Тому і в нашому житті ми маємо розуміти, що всьому є свій час від Господа. Ми знаємо, що Бог може допустити нам випробування дуже тяжкі, можливо і смерть і голод, та ми не повинні думати, що через це постійно в нас буде тільки такий час. Ні, те що в нас є випробування не забирає від нас Божої опіки в усьому, яку ми маємо бачити, та за яку бути вдячними. І так як сказав апостол в першому посланні до Корифян 10:13, Господь не допустить випробувань більше ніж ми можемо знести.

1. Ісус докоряє матері

Коли ми роздумуємо над цим уривком нашу увагу привертає діалог, який стався між Ісусом та Його матір’ю. Виникає цілий ряд запитань, які не дають нам спокою. Чому Син так відповідає матері на її натяк про проблему на весіллі? Чому після того як Господь так сказав все ж він вчинив чудо перетворення води в вино? І зрештою на що надіялась мати Його коли зверталась до Нього про допомогу, коли до цього Він ще не вчинив жадного чуда?

Деякі вважають, що мати звертаючись до Христа зі словами про нестачу вина, зовсім не надіялась на те, що Христос буде робити чудо, тому що Він не робив ще жодного чуда. І хотіла щоб Він вибачився перед гостями, щоб таким чином врятувати репутацію жениха. Або щоб Він замінив недостачу вина розмовою про якісь духовні речі. Та скоріш всього вона чикала, що Він все таки зробить в цей час якесь чудо, тому що Ісус приступив офіційно до свого служіння і як багато Пророків минулого підтвердить свій авторитет. Або як Мойсей в тяжку хвилину давав людям їжу, щоб так само допоміг їм Він. В любому разі ми не можемо достеменно знати по якій причині Марія говорила ці слова до Ісуса. Але саме звернення її до Нього дає нам гарний приклад, та принцип життя. Піклуватись не тільки про свої потреби, але перейматись проблемами близьких, шукаючи допомоги у Христа.

Але не можливо не помітити відповідь Христа «Що тобі, жоно, до Мене? Не прийшла ще година Моя!». Дехто може подумати, навіщо було казати ці слова коли все рівно в результаті Господь вчинив чудо з вином, і допоміг жениху. Не можна допускати думки, що в Христа могли бути змінені плани через те, що на Нього натиснула мати Його. Скоріше за все, Господь дійсно планував допомогти в цій ситуації, та побачив помилку в своєї Матері. Сам вираз має відтінок не задоволення зі сторони Христа, Його звернення до неї не словом мати а жінко мало заставити зупинитись і задуматись над тим, що тепер Ісус не залежить від думки і рішення своєї матері. Що тільки Він, і Його Отець визначає час коли має статись те чи інше чудо.

Те, що Христос все таки згодом вчинив чудо можна тлумачити як прихід того часу про який він говорив, можливо Господь чикав до кінця, щоб потім вчинити те що планував. Тому що так як ми і говорили уже попередньо досить часто Господь приходить нам на допомогу саме в кінці, щоб ми вміли вірити і надіятись на Нього. Деякі тлумачать це місце, що Христос не хотів робити це привселюдно, а щоб це було свідченням тільки для учнів Його. В будь якому разі ми не можемо думати, що у Христа було передчасне і не заплановане чудо, можливо навіть Мати його і знала про те що Він має вчинити, а ці слова Його були саме для неї, щоб показати свою не залежність і не підвладність їй, як вважав свого часу Григорій Нісский.

Іноді може виникнути думка, що Христос виявив неповагу до своєї матері, беручи до увари п’яту заповідь, та ми можемо подивитись на один з прикладів в Старому Заповіті, Левіти мусіли в деяких випадках говорити слова про те, що вони не дивляться на батька чи матір, не в значені не поваги, а в значені пріоритетності думки Божої Повт Зак 33:9.

Тому це місце яскраво свідчить нам про мотиви Христа, щоб Його мати мала зрозуміти, вона не має права впливати на Божественні рішення. Це гарний приклад для кожного з нас, щоб і ми пам’ятали про ту дистанцію, яку ми маємо в заповіті, те що ми близькі з Богом ніколи не може бути приводом керувати Ним, виставляти Йому якісь ультиматуми, чи повеління. Коли я роздумую про це постійно згудуються слова одного професора, який бажаючи передати нам розуміння яким є Бог приводив приклад лева із відомої казки про Нарнію. Там був лев, який з одного боку був близьким до діток, був їхнім другом та захисником, та з іншого боку він завжди залишався левом, і не так просто було до нього наблизитись. Тому наш Бог залишається завжди Богом, а ми залишаємось завжди людьми, і маємо розуміти, що наша близькість з ним в Заповіті не має слугувати для нас приводом забути про ту дистанцію яка ні коли не буде усунута, про те що Господь є грізний Бог, і разом з тим милостивий до нас. Господь вирішує усе згідно волі Своєї і ніхто не може диктувати Йому свої вимоги.

По друге цей випадок яскраво показує, що Марія не може бути інструментом в наших руках для того, щоб досягнути позитивної відповіті на наші молитви у Христа. В історії були навіть розповсюджені такі слова в молитвах «Прояви свою материнську владу над Спасителем» просили люди звертаючись до Марії про свої потреби. Це не допустиме звернення, і не розуміння того, хто є хто, не Марія є посередником між Богом і людьми, а тільки Христос Ісус. Не Марія є царицею небесною, а царем є тільки Ісус Христос. І не тому що так вірять протестанти, а тому що ми відштовхуємось від слів Христа. І таке наше ставлення ні як не принижує Марію, і ні як не говорить про те, що ми її зневажаємо, ми просто не надаємо їй тих повноважень, яких Господь їй не надав.

1. Смирення Марії

Ми читаємо в Слові Божому, що Марія не стала перечити своєму Сину, і подальші слова її були формою смирення, зробіть що Він вам скаже. Вона залишила за Сином право вирішувати, чи робити це чудо, чи ні, можливо весь цей час слуги були присутні при цій розмові. Марія обертає увагу слуг на Христа, на Його рішення та повеління. Але в словах її залишається нота надії на відповідь про її прохання. Це дає нам великий урок того, що ми можемо мати надію на відповідь Божу, в смиренні довіряючи Йому чинити волю Свою.

1. Учні увірували в Нього

Досить цікавим є цей факт увірування, сказано що учні побачивши це чудо ввірували в Нього. Сам факт їхнього слідування за Христом показував, що вони вірували в Нього, і пішли за Ним. Це можна розуміти не інакше як підкріплення віри своїх учнів, що було не одноразово ще на протязі їхнього життя Iван.2:22, Iван.14:29, Iван.20:29. Тому Господь не просто дає нам відповідальність вірувати Він впливає на нас в нашому житті, щоб наша віра була жива. Не одноразово Він підкріпляє нашу віру коли ми падаємо чи сумніваємось. Тому Господь для нас Спаситель, не тільки в значені що Він помер за нас на христі, але Він для нас Спаситель тому що приводить нас до віри, приводить нас до відродження, до нового життя, підкріпляє нас на протязі нашого життя і ніколи нас не покидає. Це розуміння дає мир та впевненість не в нас самих а в нашому вірному Спасителі. І слово Спаситель для нас символізує Божу силу. Ми знаємо скільки Господь зробив для нас щоб ми були християнами, щоб були в церкві Його, ми знаємо що немає сили, яка б видерла нас з Його рук, яка б обманула нас. Коли Бог за нас хто проти нас, як писав Апостол Павло. Тому впевненість нашого спасіння не в нас, це не самовпевненість, а впевненість в Силі Божій, для істинних дітей Його. Тому Йому слава, за смерть Його, за віру, за турботу, за ведення, та вибрання Амінь.