ТЕМА: ВІДМІННІСТЬ І СХОЖІСТЬ МІЖ СТАРИМ ТА НОВИМ ЗАПОВІТОМ.

Розглядаючи тему завіту в загальному і безпосередньо положення дітей віруючих батьків в завіті, важливо обговорити зв’язок, який існує між Старим і Новим Завітами. Дуже часто нами, християнами 21 століття, Старий Завіт сприймається як те, що пройшло, закінчилось, і немає до нас абсолютно ніякого значення. Один із служителів навіть свого часу говорив: «Викиньте той старий завіт, живіть по новому!». Дійсно, сьогодні Старий Завіт сприймається як щось лишнє і непотрібне для християн. Але, неможливо зрозуміти Новий Завіт без Старого. Більше того, якщо ми розглядаємо питання завіту між Богом і людиною, і статус дітей віруючих батьків в завіті, ми взагалі не зможемо зрозуміти це питання без цілісного розуміння Старого і Нового заповіту.

Тому ми сьогодні розглядаємо питання взаємозв’язку між Старим і Новим заповітом.

Зачитаю 2Тим.3:16-17

« Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності,  щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова». (2Тим.3:16,17)

1. 1. Відмінність між Старим і Новим Заповітами

1. 2. Єдність між Старим і Новим Заповітами
   1. a. Віра в Христа.
      Яким чином віруючі СЗ могли знаходити спасіння? Відповідь одна – вони могли стати перед  Богом лише на основі Євангелії Ісуса Христа, і робили вони це вірою. Від Авеля до Захарії, від Івана Хрестителя і до останнього грішника перед самим приходом Христа – всі ми спасенні лише по благодаті Божій через віру. Новий Заповіт закликає нас стояти у вірі, показуючи приклад СЗ мужів віри. Людина спасається по вірі не залежно від епохи, в яку вона повірила.
      Автор послання до Євреїв пише: «Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку». (Євр.9:15) Іншими словами, Новий Завіт може спасати віруючих СЗ. Як були обмиті гріхи Давида? Кров’ю Христа. Як був оправданий Авраам? Вірою в Євангеліє. Яким чином віруючі СЗ можуть спастися, якщо вони не жили в епоху НЗ? Тільки тому, що НЗ більш славніший і розповсюджується на всі віка.
   2. b. Величність  Христа
      Автори НЗ возвеличували Христа і у всьому бачили Христа. Але їхнє розуміння не обмежувалось лише участю Христа в НЗ. В СЗ вони також бачили Христа і усвідомлювали Його роль і велич.
      Написано: «Вірою Мойсей, як родився, переховувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались наказу царевого. Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду». (Євр.11:23-26) В Мойсея був вибір: або багатства Єгипту, або наруга Христова, Христос. Він вибрав друге. Він був християнином J
      Не хочу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були, і всі перейшли через море, і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея, і всі їли ту саму поживу духовну, і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля був Христос! (1Кор.10:1-4)
      Влада Христа розповсюджується на всі часи і народи.
   3. c. Обітниця, Закон і Виконання обітниці. Показуючи різницю між Старим і Новим завітом, Павло говорить про Старий Завіт як закон, а НЗ – як обітницю. І дійсно, в цьому на перший погляд, ми можемо побачити відмінність. Але це не є відмінність. Писання навчає нас, що спочатку була обітниця. Закон, СЗ, був як частина, складова для виконання цієї обітниці. Це не були зовсім окремі постанови. Це обов’язкова складова, яка призвела до виконання обітниці, до НЗ. Без СЗ не було б НЗ.
   4. Храм з живого каміння.
      Господь почав свій проект по будівництву храму з живого каміння. Він показав цей проект Аврааму, і той повірив. Авраам повірив в Євангеліє, і був певен, що Бог побудує Свій Храм, Свій народ, з живого каміння. Як настав час розпочати будівництво, Бог вивів свій народ з Єгипту, дарував їм Закон, готуючи свій народ до виконання обітниці.
      В процесі будівництва будинку є речі, які вкрай необхідні при будівництві, і які зайві, коли будівництво закінчилось. Наприклад, ліса, риштовка.  Це дуже добра допомога, але коли будівництво закінчилось, вони зайві, їх знімають.
      Уявіть собі, що хтось з будівельників починає настоювати на тому, що ліса потрібно залишити. Вони є частина будівлі. Вони зовсім забули про проект, а бажали бачити дім таким, до якого звикли. Але ліса зняли, і вони побачили дім, який запланував архітектор в проекті.  Тепер зрозуміло, що ліса були потрібні при будівництві і зайві після його завершення. Більше того, порівнюючи ліса і будівлю, ліса взагалі не витримують будь якого порівняння. Будова набагато краща ніж ліса. Чи означає це, що будівництво лісів Павло вважав гріхом? Ні. Навпаки, Бог вважав «ліса» як один з елементів для розбудови Свого о Храму з живого каміння.
      Автори НЗ дивились назад, і бачили Храм Божий, Будівлю Божу. Юдеї, які не прийняли Євангеліє, дивились назад в історію і вважали, що саме ліса і є тією будівлею Божою. Юдаїсти (юдеї, що прийняли християнство і тримались закону) вважали, що ліса мають завжди залишатись поряд із будовою. А крайні диспенсационалісти вважали, що ліса є окремою добудовою, яку Бог зруйнував і відбудує в швидкому майбутньому.
      Отже, СЗ, був важливою складовою в розбудові Богом Свого Храму з живого каміння.
   5. Невіруючі як члени заповіту.
   6. 3. Перевага Нового Заповіту над Старим.
      1. СЗ несе прокляття за непослух (2Кор.3:9), НЗ приносить благословення за послух (Євр.8:11)
      2. Біблія стверджує, що СЗ порядок відносить до народу Божого в період незрілості, а НЗ порядок – в період зрілості (Гал.4:1-1)
      3. СЗ служіння – було служінням букви, а НЗ – служінням духа (2 Кор.3:9)

Чому ми сьогодні говорили про це? Яке значення розуміння відмінності і єдності Старого і Нового завіту має для розуміння питання Завіту між Богом і людиною, і положенням дітей віруючих батьків  в завіті? Саме пряме. Щоб правильно зрозуміти, ми маємо розглядати це питання в контексті всіє Біблії, а не тільки НЗ. СЗ є підґрунтям для того, щоб зрозуміти НЗ. І якщо при вивчені даного питання ми відкинемо СЗ, ми зрозуміємо це питання однобоко, схиблено, невірно.

Нехай благословить нас Бог, щоб ми розуміли і цінували Його Слово в повноті, а не лише якісь окремі частини.

Амінь

Резюме

В  шостому  проханні  Господь  Ісус  навчає  нас  просити  у  Бога  сили  і  захисту  серед  величезної  духовної  війни (битви).

Пояснення.

Серед усіх прохань , це  шосте і останнє, завжди було найважче пояснити. Чому? Тому, що здається ніби воно наводить на думку, що Бог Сам є Тим, хто спокушає нас грішити. Тим не менше, Біблія ясно констатує, «…Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує» (Як.1:13). А також слова, «…визволи нас від лукавого…» показують, що шукаємо визволення від Сатани.

Щоб зрозуміти  це  прохання, ми повинні  пам’ятати, що  нічого  з  нами  не  станеться  в  цьому  світі,  окрім  якщо  цього  захоче  Господь  Бог.  (Пс.135:6; Еф.1:11). Що  б  не  спокушувало  нас,  відбувається  це  за  призначенням  Божим.  Адже  не  випадково  Давид  опинився  на  даху  свого  палацу,  коли  появилась  Вірсавія (2Сам.11:3). Це  відбулось  за  Божим  призначенням,  хоча  гріх,  який  послідував  за  цим  був  не  з  Божого  дозволу. І коли  рабиня  впізнала  Петра, це  теж  було  частиною  Божої  волі, проте  коли  він  відмовився  від  свого  Спасителя, то  це  не  було  Божим  схваленням(Мк.14:66-70). Із  цих  та  інших  прикладів  видно, що  в  той  час, як  Бог  може  дозволити  людині  вступити  в  певні  небезпечні  ситуації,  Сам  Він  не  збиває  їх  з  вірного  шляху.  Можливо  найкращим  способом прочитання  цього  прохання  є  такий, «…І  не  введи  нас  у  спокусу …» або «…не дозволь вступити в…». Ось чому ми  молимось:  «Господи  не  дозволь  нам  опинитись  в  таких  ситуаціях, в  яких  спокуса  отримає  шанс напасти  на  нас.  Захисти  нас  від  неї.» Але  якщо  ми  спокушуємось, то  хто робить  це? Катехізис  говорить  що  це  робиться  нашими  заклятими  ворогами—дияволом, світом  і  нашою  власною  плоттю» (Відп.127) По-перше, ми  маємо  Диявола.  В  молитві  говориться  «…визволи нас від  лукавого…» або «…визволи  нас від  лихого…». Яку  б  версію  ми  б  не  вибрали, це  не  має  великого  значення, адже  все  лихе (зле) йде  від лукавого. Лукавого часом називають «Диявол” це  слово  походить  від  грецького  слова ‘’Diabolos’’ або «неправдомовець» (Ів.8:44) його теж називають «Сатана», що  значить Ворог (роду людського) (Іов.1:6)  Якщо зібрати ці значення докупи, то це  значить, що  Він  є  тим, хто  завжди  є  в  опозиції  до  Бога  і  Його  послідовників  і, що  в  цій  опозиції  він  часто  користується злослів’ям,  лукавством, брехнею  та  іншими  видами  злих  засобів (Єф.2:2) По-друге, в  цьому  проханні  ми  молимось  про  допомогу  проти  ворога  під  назвою «світ». Слово  «світ» використовується  в  різних  значеннях  в  Біблії. Воно  може  означати «світ» в  значенні  «покоління, вік», як  у  випадку в Лк.16:8, де Біблія говорить про «…сини цього покоління…»  Це слово  може  означати  «заселену  землю», як  вЛк.2:1 ,  де  говориться «…переписати  всю  землю…». Нарешті це слово  може  і  світ  у  гріховному стані, як  порядок  оповитий  гріхом, замучений  догмами  і  бажаннями, які  проходять сліпо і безконтрольно. Ця світова система є темрявою і  керується  принципами, які  є проти  волі  Божої (Еф.6:12; Кол.2:20; 1 Ів.2:15-17). Це  все  є  владою  лукавого (1 Ів.5:19)

Нарешті, в  цьому  проханні  ми  просимо  Бога  захистити нас від нападок, що  походять не тільки  з  зовні, але  і  з  середини  нас. Припускати, що  ворог  існує  тільки  з  зовні є фатальною  помилкою, тому  що  глибоко  всередині  нас  ховається  небезпека. Яків нагадує нам,  «…але  кожен  спокушується, як  надиться  й  зводиться  пожадливістю  власною…» (1:14 ) В тому  ж  дусі,  апостол  Павло  говорить  про «бажання  тіла (плоті )  і  що  вони  є  протилежними  або «супротивними  бажанням  Духа» (Гал.5:17)  Битва  йде  навколо  нас  і  в  нас.

Так і зараз, в  цьому  проханні  ми  благаємо  Бога  захистити  нас  від  нападів  цих  «трьох». Коли  йдеться  про  диявола, ми  молимось  про те,  щоб  бути  зодягненими «…в  повну  Божу  зброю…» (Еф. 6:11).  Коли йдеться про «світ», ми молимо  Бога  вберегти  нас  від  любові  до  ього  світу (1 Ів. 2:15). Коли  йдеться  про нашу власну плоть,  ми  молимо  Бога  допомогти  умертвити  її (Гал. 5:24).

На  додаток  до  цього  прохання, яке  призиває  нас  розпізнавати  носіїв  спокуси , воно  також  торкається  і  мети  спокуси.  Існує  багато  спроб  підвести  якусь  містику  під  наші  роздуми  про  Божі  цілі  всього  цього.

Чому  Він  іноді  дозволяє  спокушувати  Своїх  дітей? Із  Писання  ми  можемо  навести  різні  приклади,коли  Господь  використовує  спокусу  або  випробування  як  засоби , щоб  прославити  Своє  Ім’я. Можна  тут  згадати  випадок  з  Йовом. Також, спокуси  і  випробування  приходять  до  Божих  людей  для  того , щоб  відділити  «козлів  від  овець», лицемірів  від  справжніх  віруючих (1Ів. 2:19 . Ну, а  також  Господь  може  використовувати  спокуси  та  випробування  для  того , щоб  очистити  когось.  Апостол  Петро  є  хорошим  прикладом  цього .  Він  випробовується  відмовою  від  Господа  Ісуса  і  він  робить  це, але  через  Божу  благодать  він  відродився  і  зробився  ще  кращим  служителем Божим, ніж раніше. Отже, через  спокуси або випробування  можна  досягти  позитивних  або  негативних  результатів; хоча сам  хід і процес  цього  ніколи  не  буває  приємним. Виходячи з цього ми молимось за збереження таких засобів корекції та  очищення.

В  усіх  цих  ситуаціях  необхідно, щоб  віруючі  дотримувались  обіцянки  Господа, як  про  це  говориться  в 1 Кор. 10:3  «Досягла  вас  спроба  не  інша, тільки  людська; але  вірний  Бог, який  не  допустить, щоб  ви  випробовувались  більше, ніж  можете, але  при  спробі  й  полегшення  дасть, щоб  знести  ви  могли  її»

Яким  чином  ми  можемо  найкраще  захистити себе від випробувань? Через чотири  основні пункти. (1) Розпізнай спокусу, як напад ворога, готового розрушити тебе. Ніколи не применшуй влади диявола, світу та власної плоті. (2) Згадай себе в перемозі Христовій над дияволом і його владою, в перемозі, яка має величезний вплив на нас (Євр. 4:15). (3) Довірся владі і силі Святого Духа протистояти всім спокусам і молися Господу дати тобі сили. (4) Чини опір озброївшись мечем духовним (Еф.6:17).

Закінчивши із заключним проханням, залишилось дві речі, а саме: славослів’я  заключне слово. Слова  із славослів’я «…Твоя Господи, могутність і сила, і велич, і  вічність, і слава, і  все…» внесені новішими перекладами Біблії у примітки до тексту, і у  зв’язку з цим відмічають те, що вони не були знайдені в найстаріших і найкращих  рукописах. Думки декого про те, що  вони належать до основного тексту, а рукописи  доказують про те, що вони є пізнішим доповненням, не є переконливими. Інші відносять  ці слова  до пізніших доповнень, що відображають реакцію общини на богослужіння. У  всякому разі, приймаємо ми одну точку зору чи іншу, немає сумніву в тому, що ці слова  підходять і співпадають з тим, що говориться в Писанні про Господа (1 Хр.29:11).

Йому належить «царство». Ми повинні розуміти тут, що мова йде не про земне  царство з землями і населенням та інш. Ні, тут слово «царство» використано, як «царювання». Це значить, що всі повинні склонитись перед Ним і підпорядковуватись Йому.

Йому  належить «сила».  Слово «сила»  є  словом  від  якого  походить  англійське  слово  «динаміт». Бог  володіє  нічим  іншим, як  вибуховою  силою. З Його Слова ми  знаємо, що  цією  силою  Він  створив  світ  і  все  в  ньому,  творить  чудеса  і судить  при  допомозі  цієї  сили.  Він  використовує  її,  щоб  захистити  Своїх  людей. Ніхто  не  може  зрівнятись  в  силі  з  нашим  небесним  Батьком.

Йому належить «слава». Це слово походить від  корен , який  означає «тяжкий»  і  використовується в фігуральному смислі, що говорить про достойну і вражаючу  особу. Часто, коли це стосується  людей, то слово використовується  вільно, щоб  описати  певну  славу  і  репутацію  чи  популярність, які є результатом  досягнення  якоїсь  особи.  Божа  ж  слава,  не  є  результатом  якогось досягнення, а  справою  Його  особливої  Особи. Його  слава  походить  з  Його  особливої  природи «натури». Такою  величною  є  Його  слава, що  ніхто  не  може  побачити  Його  обличчя (Вих.33:19-20).  Його  слава  охопила земну сферу, особливо, іншими словами, житла  та  палаци (Вих.29:43; Ізек.43:4-5).

Його  слава  явна  у  всьому, що  Він  створив (Пс.19:1). Коротше  кажучи, ця  слава  означає, що  Богу  належить  вся  хвала  і  благоговійний  трепет,  завдяки  яким  Він  є  і  Він творить.

Насамкінець, ми  підійшли до останнього слова в молитві  Господній, і це є  заключне  слово – «Амінь». Популярним є те, що  це слово означає наступне: «Все» , «Закінчення», «Кінець».Проте ,насправді, це значення є багатшим, повнішим і  підкреслює твердість, надійність, впевненість і правду. В Старому Заповіті, коли  використовувалось це слово, воно, звичайно, використовувалось людьми, щоб  відреагувати  на  якесь попередження  або  обіцянку, яку  їм  дав  Бог (Повт.Зак.27:15-26). В  Новому  Заповіті  Господь  Ісус  часто  починав  Свої  слова  кажучи: «Поправді  ж  кажу вам…» (Мт.5:18,26). Літературно, Він  каже: «Амінь, я  кажу  вам…». Це сильний  спосіб вираження того, що те, що Господь Ісус висловлював було конкретним і  впевненим. Коли використовується слово «Амінь» в посланнях, в кінці молитов, це  означає знак оклику, або підкреслення. Воно підкреслює, що щось є «напевно, так  буде» (Віп.129). Молитва це не вправи, що складаються із побажань чи говоріння із стінами. Ні, це є звернення до Отця Небесного, Який дійсно чує нас і Який відповість нам у такий  спосіб, що зважає на Його святу волю.