Тема: Князь миру

(Іс.9:5)

Вступ:

• Історичний фон даного пророцтва. Причиною для цього величного пророцтва послужило падіння Ізраїлю, яке Ісая тільки що передбачив в розділі 7 і 8. Завулон і Нефталим (1), галілейських райони, впали першими перед асирійським вторгненням (4 Царств 15:29). Але ці ж самі землі колись у майбутньому будуть мати честь дарувати світу Спасителя всього людства, Царя століть. В 2:2-4 пророка Ісаї ми бачимо пророкування майбутнього всесвітнього царства Сіону, а в 4:2-6 Самого. В розділі 7:14 і в 9:6, 7 передвіщено урочистим словом Його народження від діви, Його божественність і вічність Його престолу.
• Імена Христа в даному вірші. В древні часи була традиція, при народженні майбутнього царя, наслідника престолу, його називали  величними іменами, епітетами, які описували Його положення, його величні дії, його досягнення. І, хоча не завжди земні царі оправдовували своє ім’я, в цьому дійстві був елемент очікування. В даному тексті Ісая говорить про народження Царя Сиону. Він дає Йому титульні імена: Дивний порадник, Бог Сильний, Отець вічності, Князь миру. Сьогодні ми запалили свічу миру, тому ми звернемо нашу увагу на значення цього Імені по відношенню до Христа і яке це має значення для нас.

1. Значення слова «Князь» і «миру»
   Слово Князь має значення «начальник, правитель, вождь». Використовувалось в Старому Завіті по відношенню до воєначальників, князів, вельмож, людей, під керівництвом якого є люди.  Коли ми чуємо «мир», як ми розуміємо значення цього слова? Слово «мир», яке використовується в даному тексті , має значення: мир, спокій,  добробут, здоров’я,  безпека, дружелюбність.  Коли юдеї чули це слово, в їх розуміні була не просто відсутність війни, ворожнечі, але благополуччя, добробут, спокій. В контексті тодішніх подій, коли Асирійці захоплювали Ізраїльську землю, коли загрожували лихоліття, полон, смерть,  це по особливому було важливо, що прийде Цар, під керівництвом якого буде мир, благополуччя, спокій. А хіба зараз людина, яка живе в 21 столітті не потребує такого ж Князя, під керівництвом якого буде мир і спокій.
2. 2. Чому Христос названий князем Миру. Які Його дії як  Князя Миру?

• Христос, як Князь Миру, примирив Собою грішну людину з праведним Небесним Батьком (Рим. 5:6-11)
  • Гріх людини – це першопричина всяких страждань, суперечок, хвороб людини
  • Через гріх людина стала ворогом Божим.
  • Христос, як Князь Миру, помер на хресті, щоб примирити людину с Богом.
  • Він, як Князь Миру, Своєю жертвою приніс примирення.
• Христос, як Князь Миру, об’єднав в собі народ Божий, який складається як з юдеїв, так і з поган. Отож, пам’ятайте, що ви, колись тілом погани, що вас так звані рукотворно обрізані на тілі звуть необрізаними, що ви того часу були без Христа, відлучені від громади ізраїльської, і чужі заповітам обітниці, не мавши надії й без Бога на світі. А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров’ю. Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу. (Еф.2:11-22)
  • Історичний період, коли погани мали менше доступу до благодаті Божої, так як Бог по особливому працював зі своїм народом.
  • Бог в Христі об’єднав як поганів, так і юдеїв, вчинивши одне тіло – Церкву Христову.
  • Він Своїм тілом прибив на хресті ворожнечу
  • Він Своїм тілом знищив закон заповідей, дарувавши виправдання по вірі через жертву Христа.
  • Він вчинив близькими тих, хто були далекими Богу. Тепер ми можемо вільно приступати до престолу благодаті нашого Небесного Батька.
• Христос, як Князь Миру, своєю жертвою вчинив нас святими і непорочними. «Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне. І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою, якщо тільки пробуваєте в вірі тверді та сталі, і не відпадаєте від надії Євангелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом, якій я, Павло, став служителем». (Кол.1:19-23)
  • Христос через жертву Свою поєднав Собою все земне і небесне.
  • Своєю смертю в людському тілі Він вчинив нас святими, непорочними і неповинним перед Собою.
  • Він освячує людину всеціло. «А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» (1Сол.5:23)
• Христос, як Князь Миру, наповнює Своїх підданих миром «Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого!» (Рим.15:13) В Його Царстві радість і мир є дарунком Святого Духа «Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім». (Рим.14:17) І навіть в моменти тривог ми можемо приходити до Бога в молитві, і Він дає Свій мир в наші серця «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі». (Фил.4:6,7)
• Христос, як Князь Миру, карає тих, хто відступає від Нього, що в кожному з нас був мирний плід праведності «Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!» (Євр.12:11)
• Христос, як Князь миру, переможе сатану «А Бог миру потопче незабаром сатану під ваші ноги. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами! Амінь». (Рим.16:20) Він вже переміг сатану та його армію на Голгофі. Але прийде момент, коли поразка сатани буде повна.
• Христос, як Князь Миру, приготував для Своїх підданих Царство, де не буде плачу, сліз страждань, але любов, мир, благополуччя, радість,не буде хворих.

1. 3. Відповідальність тих, хто є підданими Князю Миру

• Мати мир з Богом «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим.5:1) Ми маємо піклуватись в підтриманні миру, стосунків з нашим Господом. «І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою, якщо тільки пробуваєте в вірі тверді та сталі, і не відпадаєте від надії Євангелії, що ви чули її» (Кол.1:19-23) В даному тексті говориться не стільки про умову для виправдання і примирення, але плід, результат. Показником того, що ми є примирені з Богом є не просто одноразова дія людини, але вірність, стійкість в вірі. В іншому тексті говориться: «Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця» (Євр.3:14) Але Бог запевняє нас в тому, що «Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа!» (1Кор.1:8)  До Филип’ян Павло пише: «Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса.» (Фил.1:6) Саме тому , стійкість в вірі, вірність Господу, це є з однієї сторони наш обов’язок, те про що ми маємо піклуватись, але, з іншої сторони, це не є наша заслуга, але це є дія Божа в нашому житті, що Бог був прославлений повністю. Юда пише «А Тому, Хто може вас зберегти від упадку, і поставити перед Своєю славою непорочними в радості, Єдиному премудрому Богові, Спасителеві нашому через Ісуса Христа, Господа нашого, слава, могутність, сила та влада перше всього віку, і тепер, і на всі віки! Амінь». (Юд.1:24,25)
• Нести Євангеліє миру оточуючим (Рим.10:15) «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове! Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення, бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» (2Кор.5:17-20)
• Жити в мирі з ближніми (Рим.12:18) Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми! (Рим.12:18)
• Піклуватись про збудування один одного «Нехай ваше добре не зневажається. Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім. Хто цим служить Христові, той Богові милий і шанований поміж людьми. Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудування один одного!» (Рим.14:16-19)
• Піклуватись про порядок в церкві «бо Бог не є Богом безладу, але миру. Як по всіх Церквах у святих», (1Кор.14:33) Бог в Своєму Слові залишив нам принципи, як має жити Церква Його, як мають відбуватись богослужіння, як служити один одному духовними дарами. Церква – це інститут, де панує анархія. Є певний порядок, встановлений самим Христом. Тому ми, як підвладні Князю Миру, маємо піклуватись про те, щоб Божий порядок панував у всіх аспектах нашого церковного життя.

Нехай Господь благословить нас бути гідними підданими Князя Миру. Амінь.

 

• Прослухати лекцію
• Завантажити лекцію

З 13 грудня і до самого Різдва, церква “Хвала і Поклоніння” починає святкувати період Адвенту.

Адвент – Це літургічний період, з якого починається новий церковний рік. Адвент передує різдвяним святам, готуючи віруючих до глибокого переживання свята Різдва Христового. Одночасно літургія Адвента запрошує нас до споглядання однією з головних таємниць християнської віри – очікування другого пришестя Христа у славі.

Адвент – це час радісного очікування зустрічі з Господом і приготування до цієї найважливішої в нашому житті зустрічі. Тому Церква під час Адвенту закликає вірних відмовитися від участі в шумних розвагах і присвятити більше часу спілкуванню з Богом у молитві та духовному читанні, частіше брати участь в церковних богослужіннях.

Богослужбові тексти Адвента нагадують нам, що кожен зустрінеться з Ісусом обличчям до обличчя – після смерті або в момент Його другого Пришестя.
В цей час варто задати собі питання: чи готовий я зустрітися з Христом сьогодні? Щасливий я тут і зараз, в земному житті? Чекаю я зустрічі з Ісусом у вічності?
Наше ставлення до смерті – показник нашої віри. У сучасному світі смерті бояться, на смерть накладено табу. Перші християни чекали смерті як зустрічі з Нареченим. Це свідчить про силу їх віри.

Історія Адвенту.
Етимологія слова «Адвент» походить від латинського слова «adventus»-« Пришестя »,« прибуття »,« наближення »,« початок ». Християни, ймовірно, взяли це слово з язичницького побуту римлян. Так називався урочистий вхід імператора в Рим, а також церемонія відвідування імператором храму на державні свята.
Перша згадка про Адвент в історії ми знаходимо в одному з декретів синоду, що пройшов в іспанському місті Сарагоса в 380 р. Вже тоді Адвент існував в іспанській і гальскій церквах. Більш докладні відомості відносяться до V і VI століть. 

Адвентський вінок – свічки очікування

«Я Світло для світу; Хто йде вслід за Мною, той не буде ходити у темряві, але матиме світло життя». (Ів 8,12)

«Свічі й вінки в Адвент – це красномовні символи періоду очікування. Світло вказує шлях, розсіює темряву, виганяє страх і дає відчуття безпеки. При світлі разом збираються родини. Світло є також символом Христа, Світла світу. Почергове запалення свічок, розташованих на вінку, нагадує про наближення Різдва Христового. Зелене гілля вінка символізують нашу непорушну надію на спасіння, а запалені свічки – перемогу світла над темрявою, життя над смертю ». 

Ідея пастора Віхерна
12 вересня 1833 лютеранський богослов і громадський діяч з Гамбурга, пастор Іоганн Генріх Віхерн (1808-1881) відкрив у своєму рідному місті школу-притулок для сиріт і назвав її DasRauhe Haus. Це було його перше велике починання, пов’язане з благодійністю. Пізніше Віхерн став відомий як організатор т.зв. «Внутрішньої місії» Євангельської Церкви і заснував ще безліч подібних установ.
Пастор дуже дбав про виховання своїх підопічних. Він хотів, щоб діти відчували себе, як у сім’ї. Під час Адвенту 1839 йому прийшла ідея, як облаштувати світлицю, щоб створити атмосферу молитви. Він змайстрував спеціальний вінок діаметром два метри, на колі якого розмістив 24 невеликі свічки. Кожну слід було запалювати в черговий день Адвента .. Підопічні пастора щодня збиралися навколо цього вінка, молилися і співали пісні. Стіни світлиці пастор прикрасив хвоєю. Пізніше гілками сосни чи ялини стали прикрашати вінок.

Школа Віхерна існує до цих пір, і носить його ім’я. Це вже не маленький притулок, а мережа лютеранських шкіл. Але повернемося до 19 століття. Пастор дуже скоро поширив свою ідею за іншими німецькими містами. У Адвента він запрошував паству на недільні проповіді, тому змінив вигляд вінка. Замість двадцяти чотирьох свічок залишив лише чотири, по одній на кожну неділю Адвенту. Звичай готувати Адвентский вінок (нім. Adventkranz) дуже швидко поширилася по всій Німеччині, як серед лютеран, так і католиків, а незабаром і по всьому християнському світу.

Символіка вінка
Найчастіше на вінок ставлять три фіолетових і одну рожеву свічку, що відповідає літургійним кольором неділь Адвенту. Вінок має форму кола, а коло це символ Бога того, що Бог вічний, що Він початок і кінець усього. Гілки сосни і чи їли – вічнозелених дерев, з яких плететься вінок, символізують вічне життя, яку дає нам Христос.
Свічки символізують Світло, який прийшов у світ, тобто Самого Ісуса Христа.

Вступ.

Зростаюча думка сучасника.

Люди сьогодення дедалі частіше задають собі це запитання, чому нам потрібен Христос? Ми люди двадцять першого століття, маємо думати про майбутнє, а не постійно повертатись в минуле. Сьогодні все наше суспільство побудоване на раціоналізмі, доказах, наукових прогресах, нових відкриттях. А християнство кличе нас вірити в абстрактні речі. Сама віра є ірраціональною, такою, яку не можливо роздивитись, відчути. Для чого нам витрачати час, на таку не зрозумілу, не доказану філософію.

Тема.

Ми сьогодні поговоримо, чому сучасній людині потрібен Христос. Деякі думають про те, що ми почнемо тему з того, що будемо вести себе як рекламні компанії, показуючи, якісь переваги Христа, і християнства, з надією, що можливо цей товар когось зацікавить. Але тоді ми робимо християнство досить дешевим продуктом, а людей королями життя, які можливо зглянуться на наші слова і захочуть мати при собі цей продукт, як добавок до свого насиченого, буденного життя, про всяк випадок.

Та насправді Бог залишиться Богом, які б ілюзії не будували собі люди, якої б думки вони не були по відношенню до християнства, правда залишається в тому, що Християнство не пропонує людині щось таке, що їй не вистачає для повного щастя, а показує повну марність людського існування, без розуміння цілі її життя. Християнство відкриває перш за все людині Бога, Його об’явлення, через що ми розуміємо хто ми, для чого живемо…  

1 Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, 2 а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив. (Євр.1:1,2)

Богоявлення

Усі попередні вираження цього світу, які ми описували, виходять із людської уяви, в роздумах про те як Бог має відкриватись людині. Люди бажають мати все під контролем, і усім управляти. Та людина забула про те, що вона не може створювати закони природи, а лише пізнавати, що вони є, і розуміти, яким чином ці закони діють, і як їх можна виявити. Людина не може заявити, що вона бажає бачити виявлення законів природи так, чи інакше, як це буде зручно їй, або як би вона хотіла щоб це було. Так це ніби забирає в людини з рук важелі керування, а заставляє подивитись реально на речі так, як це заплановано Богом.

Так само із Богопізнанням, людина виявляє бажання, мовляв, я хочу бачити Бога, коли мені важко, і коли так не стається людина каже, що коли Бог є, то Він напевно занадто байдужий до мене, та далекий для людства. Можливо Він просто здалека спостерігає за нами, тай годі. І як не дивно Бог не іде на компроміс такій думці людини. Хоч я не хочу сказати, що Бог ні коли не допомагає нам коли ми в біді, і потребуємо Його допомоги. Та Бог показує, що шлях до Нього є через Ісуса Христа. Тому, Бога почути можна, та для цього Бог визначив особливий порядок, та особливе місце. І це відкриття почалось через пророків, і прийшло в кульмінацію в Ісусі Христі.

Та щоб нам не забути, ми можемо привести інше місце де сказано, що усі люди бачать, Бога в природі. Але зауважте, що те, що люди бачать Бога в природі, ні чого особливого їм не дає, а залишає лише запитання, а який цей Бог? І за звичай усі язичницькі релігії побудовані на цьому принципі, що люди бачать що Бог є, але для них це відкриття цим і закінчується. Загальне об’явлення в природі зазвичай, осуджує людину, коли вона не схилиться перед Ним, і не побачить особливого об’явлення, яке Він відкриває особливим способом. І навіть коли людина готова покоритись Богу, поклонитись Йому, вона це не може зробити, тому що Бог відкрив шлях пізнання себе тільки через пророків в Ісусі Христі.

Бог говорить через пророків, а в останні часи говорив в Сині Своїм, Ісусі Христі. Тільки одна ця теза заставляє людей зрозуміти, що не вони керують Богом, а Бог є володар над усім, який забажав відкритись саме в Сині Своїм. Ця теза є центральною для кожної людини. Так людина може відкидати це, бажати іншого об’явлення, вимагати іншого об’явлення, але факт залишається фактом, Бог не йде на компроміс. Бог говорив через своїх пророків, і для багатьох людей, які не чули цих пророків залишалось лиш гадати хто такий Бог, чому Він нас створив, і якій план Він має відносно нашого життя.

Відкриття сутності Бога в Ісусі Христі

9 Промовляє до нього Ісус: Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: Покажи нам Отця? (Iван.14:9)

Бог не просто, щось нам говорить через Христа, як через пророка, Бог в Христі відкриває людині Себе. Коли сучасники гадають про те, що Бог саме такий, чи інакший, виходячи з свого розуміння Бога, вони помиляються, це називається «хибна предпосилка». Вони не можуть об’єктивно сказати який Бог, тому що не дивляться на Христа, як Богоявлення. Так Бог міг би кожному явитись особисто, кожному розповісти про Себе, про Свої бажання, та бачення. Але Бог не робить так, Він вибрав визначений шлях, як людям показати Себе, і як люди можуть об’єктивно судити, який є Бог, це в Христі. Всякий інший шлях буде або на половину вірним, або взагалі не вірним, суб’єктивним. Деякі кажуть, що коли ми хочемо когось пізнати, то дивимось на його вчинки. Так, але коли ми говоримо про Бога, то не достатньо дивитись на те, що Бог робить в природі, в суспільстві, потрібно дивитись що робив Христос, і як Він представив свого Отця. Тільки тоді наша оцінка, і наше пізнання буде повністю об’єктивним.

Наприклад люди закидають, що Бог байдужий до того, що на землі існує зло, і дійсно коли випустити з поля зору Ісуса Христа, так і виглядає. Але Бог саме в Христі показує, що Він знає про зло, що Він не байдужий до цього, що прийшла над злом перемога, в лиці Сина Його. Бог не допустив повне знищення людей через зло, Бог стримує зло в суспільстві, і Бог руйнує головну причину зла, це гріх, через Сина Свого. Або коли люди кажуть, що Богу байдуже до наших хвороб, знову ж такий висновок робиться із загального погляду на життя. Та коли дивитись через призму Христа, як Бог до цього відноситься, ми бачимо, що Бог не допускає, щоб людство повністю вимерло від хвороб, а в Ісусі перемагає це, так як сказано, що Він взяв наші немочі, та недуги поніс. Коли люди так будуть дивитись на Бога, тільки тоді вони відверто зможуть сказати, що Бог є добрий, людинолюбець, захисник. І така позиція буде об’єктивною.

Унікальність християнства

І це робить віру християнську унікальною тому, що Бог не просто щось казав через якихось своїх пророків, як це є в Ісламі, і Бог не просто повальний пантеїзм, де немає різниці де Бог де люди все змішано. А Бог в лиці Ісуса Христа явився в світ. Показує не просто, що Він робить, а хто Він є. Показуючи контраст того, що люди інколи думають про Нього, і хто він насправді є. І той шлях який Бог вибрав відкрити людям, і ту інформацію, і з тією силою, як Він це зробив, робить віру християнську унікальною, і величною. Показуючи істину не йдучи на компроміс людських бажань.

Так є інша проблема, люди кажуть, де ж є ця перемога, про що ти говориш? Ти говориш про те, чого ми в повній мірі не бачимо, через що це є абстрактною філософією, а коли це предмет віри та надії, тоді це є ірраціональне, і не надійне.

Чи є віра в Бога, та Ісуса Христа як Богоявлення ірраціональною?

Бог робить Ісуса Христа центром свого об’явлення, показуючи, що саме в Сині Своїм Він говорить до людей, і дає людям пізнання Себе. Так на перший погляд віра є завжди ірраціональною, і перестає нею бути тільки тоді, коли втілюється в життя, все те, що говорилось в вірі, і на що вона надіялась. І коли це втілюється його уже не можна назвати, що воно коли не будь була ірраціональним. Так ми бачимо, що Бог говорив до людей відносно Сина Свого, яке є в багатьох моментах виконаним, що робить її уже прагматичною, і аналітичною. Більше того, те як Бог це робить, приводить до не від’ємного висновку, що коли ще вчора прихід Месії вважали предметом віри, сьогодні є реальністю, і ми називаємо це ІСТИНОЮ. Коли виконувалось все, про що говорив Бог з надією, що люди повірять Його словам, і завжди це виповнювалось, тоді ця віра є найбільш раціональнішою із усіх, і опирається на досвіт певних, не змінних стосунків, які були завжди спочатку надією потім втілювались в життя, і тому ми уже можемо проаналізувати ці стосунки, і робити певні висновки.

Шлях Богообявлення

Бог говорить про Ісуса Христа протягом усього періоду Старого Заповіту. Коли зважати на те, що вся Біблія писалась протягом 1500 років, з яких Новий заповіт був написаний в межах 100 років, ми бачимо великий відрізок часу, в якому формувався образ Христа. І цей образ був багатий на прообрази, пророцтва майбутнього Месії. Що це нам дає?

Це означає, що це не може бути продуктом вигадки однієї людини, оскільки людей, які писали Богодухновенні книги про Месію, відділяли століття, культури, характери, посади. Не можливо протягом століть скласти один план, та пророцтва про одну людину, які мали в ній втілитись, та одні образи, які мали її виявляти. Занадто ризиковано.

Господь показує, що Ісус Христос був центральним відкриттям уже в Старому Заповіті, та в потенціальному значення. Саме через пророків Бог формував цей образ, і самі пророки не могли в повній мірі збагнути те, що це має статись, хто то має бути Месія, та в будь якому разі вони розуміли, що це і є їхня надія, якої вони ще не бачили. Вони розуміли, що те, що Бог хоче об’явити людству, станеться в Месії.

10 Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. 11 Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них. (1Петр.1:10,11)

Тому це продукт не земного, а Божого одкровення, в якому Він показує, що хоче об’явитись через Ісуса Христа. І саме в Христі в Старому Заповіті люди мали бачити Боже одкровення, яке буде тісно пов’язане з Ново Заповітнім втіленням Богоялвення.

Протягом усіх часів Бог відкривав людині одне і теж, і з приходом Христа, не прийшло особливо нове об’явлення, а кульмінація того, що Бог відкривав людині, та об’являв їй протягом усіх попередніх років.

Жертвоприношення.

Жертво приношення завжди існували в старозавітні часи, саме через смерть, людина мала можливість мати спілкування з Богом. Без жертви люди не мали права приходити до Бога, висловлювати свої молитви. Та суть була не в тому, що Богу необхідні були ці жертви, так ніби Він в чомусь має потребу. Як це бачать, нарікаючи сучасники. Скоріше це був прообраз майбутнього посередника між Богом та людиною, без якого люди не можуть мати ні яких стосунків з Господом. І сьогодні коли скептики збурені тим, що Бог для них далекий, мають подивитись на правило близькості з Богом, що без жертви, без Ісуса Христа, це для них не можливо, як би вони не нарікали, та не збурювались. Принципи єдності людини з Богом ґрунтуються на Ісусі Христі, на Його жертві, який в старому заповіті був в прообразах, а сьогодні в Богоявленні, і смерті на хресті.

Деякі аналітики не бачать різниці між віруючою і не віруючою людиною, через те що не мають практики Богопізнання, та про людей віруючих Бог не каже що у них на голові виростає табличка що вони знають Бога. Та Бог показує це як внутрішню впевненість.

16 Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. (Рим.8:16)

27 А помазання, яке прийняли ви від Нього, воно в вас залишається, і ви не потребуєте, щоб вас хто навчав. А що те помазання само вас навчає про все, воно бо правдиве й нехибне, то як вас навчило воно, у тім пробувайте. (1Iван.2:27)

Та це не тільки шанс мати єдність з Богом духовно, але і показник, того що Божий прообраз втілився, і віра і надія, якою жили люди тогочасні втілилась в життя. Тому віра наша уже будується на певному досвіді виконання. А саме втілення прообразу жертв, в Ісусі Христі, показує, що вчорашня віра сьогодні уже не є ірраціональною, чи агностичною, а в великій мірі раціональною. Хоч виконання не прийшло в повну фазу усього обіцяного виконання, та ми уже маємо набагато більше ніж мали люди того часу, які вірили на меншій основі, і на менших виконаннях ніж ми. Так можливо я повторююсь, але я хочу загострити увагу, на тому що прощення яке люди бачили через жертву, втілилось в Ісусі Христі, і прийшло до виконання того, на що показували ці жертви. А тому виправдалась віра тих хто надіявся на майбутнього Месію. Хоч сьогодні ми надіємось на повне виконання цього плану, який прийшов, та називається «вже але ще ні». Та коли Христос прийшов, то і наше спасіння втілиться в повній мірі.

Що Бог відкриває нам в цьому? Бог також відкриває людині, що вона грішна, і заслуговує на покарання смертю. І Бог не має наміру мати з людиною справ, поки не буде встановлена справедливість. Ця справедливість встановлюється тоді коли, за людину приноситься кара, якої вона заслуговувала смерть. Як би комусь це подобалось чи ні, це реальність, і правило, так само як незмінні закони природи, так і не змінне це правило, що без жертви, без кровопролиття, ми і далі будемо залишатись безбожним суспільством. І людина може взивати до Бога, каятись, лити сльози, це добре, але без жертви і в старому заповіті це було марно, і сьогодні, без Ісуса Христа, поза церквою, усі роздуми, бажання, покаяння, пізнання, є марними.

Пророцтва

Один богослов підмітив, що пророцтва, які виконали в Ісусі Христі, є підтвердженням того, що Він справжній Месія, а також підтвердило те, що це справа Божа. Це для Нього як паспорт, по якому ми можемо ідентифікувати особистість. Адже серед людей є однофамільці, з однаковими датами народження, та коли усі параграфи, та строки збігаються, тоді це доказує, що представлена людина є власником паспорту, і іншої такої не має. Тому, коли б було тільки одне пророцтво, чи навіть три, можна б було підтасувати факти таким чином, щоб це виглядало по справжньому, але пророцтв було набагато більше. Все послання від Матвія (і не тільки) майорить тим, що майже кожен крок, кожна реакція на Нього, було пророковане, і знайшло своє виповнення в Ісусі Христі. Починаючи від Адама та Єви, Бог готував світ до приходу Сина Свого. Це достатньо раціонально, та переконливо, щоб звернути увагу на цю Особу. Бог показує людям, що ігнорування Ісусом Христом, робить нас не розумними, тоді коли Бог так багато для цього зробив.

Цар, Пророк і Священник

Протягом всієї історії відносин Бог показував на особливість цих постатей які втілились в Ісусі Христі.

Цар

Така постать як цар не є простою, і незначною не тільки в історії Ізраїля, Бог показує це і серед язичників, що коли хтось протистоїть, висміює, чи зневажає людину, яка має владу, це погано для неї закінчується. Людина, яка дозволяє собі такі речі просто є ворогом сама собі. Бог показує що саме Він володіє повною владою, саме Він наставляє чи знімає Царів, які карають кожного хто їм не кориться. І Бог не просто цим показує, що таке влада якою Він володіє, а представляє Ісуса Христа, як Царя над усіма народами.

Так Бог міг би проігнорувати такою «посадою» для свого Сина, і це б не вплинуло на віруючих, на їх повагу до Ісуса Христа. Але Бог побажав щоб цей образ люди бачили в Ісусі, і робили відповідні висновки.

24 А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. 25 Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! (1Кор.15:24,25)

Хіба це раціонально не приймати царя, якому буде впокорено все в всесвіті. Бог показував на Навуходоносереві, що коли люди не хотіли йому покорятись, самі на себе скликали велику біду. Це показує дві речі. По перше, що такі люди будуть, які не усвідомлювати, що коли Бог комусь відав владу, потрібно покоритись, і це питання часу, і не обов’язково дочікуватись фіналу, варто вчитись на помилках інших, навряд чи потрібно брати приклад з таких людей. По друге, були і будуть люди мудрі, які покорились тому що Бог комусь відав владу, і покоряться відповідно Христу.

Пророк

Бог міг би якимось іншим чином передати людям своє об’явлення в старому заповіті, наприклад кинути книгу з неба, чи намалювати слова на стіні, як це сталось із царем Валтасаром, при Даниїлі. Та ні Бог говорив через пророків, як прообраз Сина Свого. Як попередження кожному хто захоче Його ігнорувати. Що хто ігнорує Ісусом, ігнорує не просто якоюсь релігією, а Божим об’явленням собі на біду.

18 Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу. 19 І станеться, кожен, хто не слухатиме слів Моїх, що Той Пророк говоритиме Моїм Ім’ям, Я покараю того. (Повт.18:18,19)

До речі, так само, як були переслідуванні, пророки старого заповіту, це теж було прообразом, як люди віднесуться до пророка досконалого. Це теж нас переконує в тому що люди сьогодення, які називають себе сучасниками, в невір’ї, нічим не відрізняються, і в більшості тогочасного невіруючого світу, тогочасних сучасників. Будуть так само відгукуватись, про Пророка, який скаже їм правду, адже люди занадто люблять себе, і свою думку, яка випливає із ворожості до Бога, щоб поводитись так само, і губити себе. Ігнорування правдою, це так само безглуздо, і не раціонально, але люди ідуть на це, висуваючи Богу свої умови, і не прикладаючи зусилля зрозуміти, своїм аналітичним розумом, в чому їхня помилка.

Священик

Ще одна постать, яка була також досить важливою, і мала своє втілення в Ісусі Христі. Бог дає призначає священиків, і вони несуть особливу місію, посередники між Ним та нами. Багато хто думають, для чого нам посередники, чому ми не можемо так спілкуватись з Богом, адже Бог є всюди присутній. Але знову ж, Бог показує на певні правила які ми хочемо ігнорувати, а робити цього не можна, тому що Бог не тільки встановив закони природи, але і закони духовні. А також ми забуваємо, що така потреба викликана гріхопадінням людини, через що в більшості люди ставлячи такі запитання. Уся історія старого заповіту, мала б вчити народ, що без священика, вони не мають доступу до Бога.

Церква

Церква яка представлена на землі, представлена, як тіло Христове, і це не випадково, тому що віруючі названі також, народом царським, священством, та посередниками.

5 І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. (1Петр.2:5)

Це показує, нам що ми покликані Богом вірувати в Христа не тільки для своєї вигоди, для того щоб знайти спілкування з Богом, не тільки для того щоб нам було прощено. Бог показує що ми маємо завдання, приносити Богу жертви, нашого чистого життя, бути посередником для людей, молячись за них, що випливає з служіння пророка. Звіщати людям Слово Боже, застерігати, зупиняти, говорити вчасно не вчасно, що випливає зі служіння пророка, та очікувати Божої нагороди. Коли зацарює Ісус Христос, і коли ми розділяли з ним служіння пророцтва, та священства, та і розділимо і царювання.

Це також має застерігати людей які не асоціюють себе з людьми церкви, що Бог сьогодні через дітей своїх працює в світі, і висміюючи їх, не приймаючи їхні слова, ви робити так як робили Христу, і підтверджуєте актуальність, і адекватність в світі церкви.

Парадокс віри

Іноді люди думають, що Бог має хвилюватись через те, що вони Його не знають, не бачать, не можуть доказати його існування. Але Бог самодостатній, і коли б нас взагалі не було можливості мати знову стосунки з Богом, це б на Нього не по впливало. Та те як Бог відкривається людям показує, що Бог висміює людські зазіхання керувати Богом.

1 Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? 2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця: 3 Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута! 4 Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє! (Пс.2:1-4)

Бог не просто висміює людську завзятість, та людські вимоги, а відкривається саме таким способом, який людина найменше очікує для себе. Парадоксально. Але чому? Невже Богу хочеться щоб це було та як ми не очікуємо? Ні для того, щоб ми пам’ятали. Що наша можливість пізнати Його, це не заслуга нашого раціонального розуму, а Його милість для нас, щоб і в цьому слава належала Богу. Щоб ми не думали що ми розумніші за інших, опираючись на свою, кращу, логіку, можемо висміяти невіруючий світ, в невігластві.

17 Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа. 18 Бож слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа! 19 Бо написано: Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину! 20 Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? 21 Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. 22 Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, 23 а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, 24 а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість! 25 Бо Боже й немудре розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей! 26 Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. 27 Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, 28 і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, 29 так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло. 30 А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, 31 щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом! (1Кор.1:17-31)

Юдеї.

Навіть юдеї, які мали своє бачення на месію отримали не те, що хотіли. Вони очікували Христа, який переможе усіх ворогів, і не побачили повну картиту приходу Месії. І прийшов Христос який став для ник каменем спотикання, постраждав та помер на Христі. І саме в цьому Бог показує кульмінацію, і пов’язує це з старим заповітом із жертвами старого заповіту. І саме такий прихід є більш ймовірним, що переконувало деяких юдеїв, того часу, і цього.

Для Юдеїв висіти на дереві було прокляттям, а Бог повертає таким чином, що саме прокляття має взяти на себе Христос, і понести за нас. Те що для них абсурдно, має втілення в Христі, і зовсім міняє розуміння Старого заповіту для них, тому що вони ніколи не бачили це прокляття в своєму Законі,  пов’язане з Месією, а тільки славу.

А також коли говорити про парадокс, варто відзначити смерть апостолів, як такий самий парадокс, та тільки в зворотному напрямку. Адже не зважаючи на те що для Юдеїв це була спокуса, камінь спотикання, Бог не дав їм віру, яку дуже легко міг хто небудь прийняти, та не зважаючи на це Апостоли померли за цю віру. І коли вважати, що вони проповідували брехню, дуже дивна реакція, померти за брехню, чи казку. Ось це справжній парадокс, який прославляє Христа.

Язичники

Для язичників проповідь про хрест теж була не досить приємна на слух. Почути, що Бог помер на Хресті було для них теж парадоксом. Чому помер, і чому такою дивною смертю, коли це Бог чому Він був в тілі? Це не вміщалось в їхнє розуміння культури. Хрест на той час було позорним покаранням. Римського громадянина ніхто не мав право приговорити до цього покарання, коли не зважати, що це є саме страшніше покарання. Тому для них було дивно чому Месія помер такою смертю. Деякі християни гностики прагнули поєднати віру з філософією Платона, та це було марне, щоб усунути те що різало вухо грекам. Навіть Юстин Мученик, багато показував спільного між християнством і грецькою культурою. Говорячи, що всі ці міфи були також предтечею приходу Христа.

Та знову ж, те що парадоксально для язичників, саме за це помирають апостоли, і страждають перші покоління християн, в гоніннях, та переслідуваннях. Це не обман обманутих, а віра очевидців. Це також парадокс, адже коли це брехня, то для чого відстоювати її до смерті. Чи для чого відстоювати брехню, яка ріже вухо і юдеям, і язичникам, невже не можна було придумати більш лояльнішу історію.

Все це показує на те, що Бог веде таким шляхом відновлення стосунків з людиною, яким Він вважає, а не яким зручно нам. І за те, що людина увірую, не має чим їй хвалитись, хоч сама віра далеко не ірраціональна. Звернімо увагу як закінчує апостол, що всім чим ми можемо хвалитись, ми маємо хвалитись Господом. Уся слава належить Господу.