Тема проповіді: Велична віра
Текст: Бут:22:1-19

Вступ.

Віра Авраама – одна з ключових тем Біблії, як Старого, так і Нового Заповіту. Авраам – це одна  з ключових осіб Біблії. Саме з Авраамом Бог заключив завіт благодаті. Саме від Авраама Бог вивів особливий народ, з яким вступив в заповіт – народ Ізраїльський. Саме від Авраама в світ прийшло його Насіння, яке є Христос, Спаситель світу. Саме церкву Ісуса Христа названо дійсними нащадками Авраама.

Читаючи про життя Авраама, ми бачимо як його позитивні сторони, подвиги віри, які він вчинив, так і його помилки, слабкі сторони.

Даний текст починається зі слів: «І сталось після цих випадків» (Бут.22:1) Якщо брати про хронології подій в Біблії, то ми з вами читаємо про події, які були в деякій мірі випробуванням для Авраама. Взагалі, якщо розглянути життя Авраама – це було життя випробувань, які він інколи не проходив, а в інших проявляв твердість віри. Його випробування розпочались з того, коли Бог покликав його від його родини слідувати в місце, яке Він вкаже. Все залишивши, Авраам пішов туди, куди вів його Господь. Бог обіцяв йому насліддя, і він очікував на виконання цієї обітниці 25 років. Були в нього і помилки. Згадайте його відвідування Єгипту зразу ж після того, як Господь покликав його йти в обіцяну землю. Після цього він прийшов в Єгипетський край, де царю дуже сподобалась Сара, його дружина. В цілях безпеки він сказав, що це його сестра, а не дружина. Через те, що Авраам так сказав, Сару забрали в дім царя, і Бог вразив єгипетського царя через жінку Авраама, Сару (Бут.12:10-20). Згадайте про Агар, коли Авраам не дочекався обіцяного сина і вирішив, щоб Агар, рабиня Сари, народила для нього сина.

Писання говорить: І сталось після цих випадків». Після яких випадків? Подивіться 20 розділ Буття. Розділ, насичений подіями. По-перше, Сара народила Аврааму обіцяного від Бога сина – Ісака. Здавалось, випробування закінчились. Але попереду чекало ще одне випробування – вигнання Агарі та її сина Ізмаїла. Після цих подій Біблія описує про головне випробування, яке очікувало Авраама – випробування, пов‘язане з його сином.

1. I. Екзегетичний розбір тексту
2. 1. Випробування Боже (в.1-2) Автор книги Буття звертає нашу увагу на такі речі:
   1. a. Час випробування. Авраам прожив нелегке життя, повне страждань, труднощів і випробувань. Йому вже було більше ста років. І, здавалось би, прийшов час для спокійного життя. Обітниця Божа була виконана. Обіцяний Богом син народжений. Здається, все утихомирилось. Але, після всіх цих подій на Авраама очікувало найбільше випробування його життя – жертвоприношення Ісака. Зверніть увагу на те, що навіть якщо в нашому житті є багато випробувань, то це не є гарантом того, що надалі наше життя буде простіше. Випробування, які були в нашому житті, не вбережуть нас від більш сильних випробувань в майбутньому.
   2. b. Автора даного випробування. Авраам мав величезний досвід ходіння з Богом. Бог неодноразово впливав на життя Авраама, говорив до Нього, заключив з ним завіт і обновив цей завіт. Бог по благодаті дай Аврааму віру і виправдав Авраама по його вірі. Бог неодноразово випробовував Авраама, укріпляючи цим самим його віру. Бог виконав свою обітницю в Ісакові. І тепер,  Бог вирішив випробувати  ще раз Авраама. Досить нелегке випробування. Але це Бог допустив не для того, щоб добити Авраама, але щоб його віра проявилась ще в більш повній і величнішій степені. Подібним чином Бог випробовував Йова. Через випробування Бог не бажає добити людину, але навпаки, виховує в людині кращі якості, через які прославляється Він сам.
   3. c. Об’єкт випробування. Випробування Авраама стосувалось найціннішого, найбільш очікуваного, найулюбленішого, що було у Авраама – його сина Ісака. Бог покликав Авраама, і Авраам з готовністю відповів на його поклик. І тут Авраам почув повеління, яке дав Йому Бог.

-    Візьми свого сина. Не ягня, не теля, але сина. Думаю ,в той момент Авраам готовий був би віддати всі свої стада в жертву Богу. Але Бог вказує на саме дороге, що було в Авраама – його сина.

-    свого одинака. Не так давно Авраам вигнав Агар з Ізмаїлом. Залишився тільки Ісак. Це був його єдиний син. І Бог говорить: візьми свого сина, свого одинака.

-    що його полюбив ти. Це випробування любові Авраама до Бога. І тому воно стосувалось самого цінного, дорого, улюбленого, що було в Авраама – його сина Ісака. Таким чином Бог вирішив випробувати любов Авраама до Нього. Діти, це є найцінніше, що в нас є. Але, знаючи це,  Христос говорить: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний». (Матв.10:37). Щоб випробувати нашу любов до Бога, Він буде випробовувати нас самим дорогим, що у нас є, щоб побачити і показати нам, що є найдорожчим для нас у нашому житті.

-    та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі.  Варто відзначити, що в той час,  на Близькому Сході богу Елу, який забезпечував плодородя, приписувалась вимога приносити в жертву частину плодів. Ця вимога задовольнялась і принесенням в жертву хліба, і тварин, і дітей.  Стародавні тексти описують дитяче жертвоприношення як засіб непереривного плодоріддя. Біблійні пророки та книга Левіт категорично забороняють дитяче жертвоприношення, що говорить про те, що в той час ця проблема ще існувала.  Бог обіцяв Аврааму, що саме через Ісака буде виведене величне потомство, тому в контексті того часу, це повеління не було по особливому дивним для Авраама. Але це повеління по особливому мало відношення до самого цінного, що було в Авраама. Хотів би задати кожному з нас питання. Якою б  була б наша реакція, якби Бог вирішив випробувати нас самим дорогим, що є у нашому житті?

1. Послух Авраама (Бут. 22:3-10)
   1. Підготовка до жертвоприношення (в.3)

-    Встав рано-вранці. Ймовірніше всього, що це повеління було дане Аврааму вночі. Авраам не очікував довго, щоб наважитись виконати волю Божу. Яким би важким для нього не було повеління, він рано-вранці почав підготовку  до виконання повеління. Чим на довший час ми відкладаємо виконання волі Божої в своєму житті, тим більше ми ожорсточуємось, тим важче нам наважитись виконувати волю Божу в своєму житті.

-    Нарубав дрова для цілопалення. В тій місцевості була рослинність. Але Авраам не знав точно місця, куди Бог його приведе. Щоб не відволікатись на пошуки дров, Авраам приготував це з дому. Для виконання Божої волі в нашому житті ми маємо прикладати зусилля і використовувати ресурси , дані Богом. Разом  з тим, ми маємо ретельно готуватись до виконання Божої волі.

1. Дорога страждань (в.4) Дорога тривала 3 дні. Думаю, це були найдовші і найважчі дні в житті Авраама. Ймовірніше всього, він не сказав Сарі, про повеління, дане йому від Бога. Про це на той момент і не знав сам Ісак. Авраам був один на один зі своїм випробуванням. Думаю, в нього виникало багато питань: Чому Бог бажає забрати його єдиного сина? Як воно відповідає Божому закону? Як воно відповідає Божій обітниці, даній йому? І, хоча, Авраам не сумнівався в Бозі, в його обітниці, думаю, психологічно це був дуже важкий шлях.
2. «Бог нагледить» (в.5-8)  Путь закінчився. Попереду гора, гора поклоніння, на якій буде принесене найвеличніше жертвоприношення Авраама. В цих декількох віршах ми бачимо впевненість Авраама, впевненість в Бозі. В 5 вірші Авраам говорить слугам: «Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець підем аж туди, і поклонимося, і повернемося до вас.» Авраам розумів, що він йде на гору для поклоніння Господу. І він був впевнений, що повернеться назад разом зі своїм сином Ісаком. В Ісака виникло питання: Батьку,ми взяли дрова, вогонь, а де ж ягня? «І відказав Авраам: Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій! І пішли вони разом обоє». (Бут.22:8) До цього моменту Авраам не наважується сказати своєму сину, що саме Ісак і є жертвенне ягня.  Розуміючи до кінця чи ні, але Авраам вказував на те, що буде інша замістительна  жертва.
3. Жертвоприношення. Прийшовши на місце, Авраам почав будувати жертовник. Але іншого ягня не було. Він розповів, що саме Ісак і є жертвенним ягням. Думаю, він нагадав Ісаку про обітниці Божі. І ми бачимо в даному тексті не лише послух і віру Авраама, але й послух і віру Ісака. Ісак дає себе зв’язати і лягає на жертовник. Прийшов ключовий момент. А іншого ягня немає. І тоді Авраам заносить свій ніж над сином своїм Ісаком. Чим керувався тоді Авраам? Про що він думав? На що сподівався? Автор послання до Євреїв пише: «Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака, і, мавши обітницю, приніс однородженого, що йому було сказано: В Ісакові буде насіння тобі. Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на прообраз». (Євр.11:17-19) Він вірив в силу Бога. Він пам’ятав обітниці Божі. Він був впевнений в Божій силі, що Бог здатен воскресити з мертвих Ісака. І саме впевненість в Бозі давала йому силу бути вірним і слухняним Йому, стійко проходячи найважчі випробування. Тому, давайте будемо шукати Господа, пізнавати Його, і саме знання не про Бога, а знання Самого Бога буде давати сили нам для слідування за Ним і служіння Йому.
4. 3. Замістительна жертва (в.11-14)
   1. Спасіння Ісака. В самий кульмінаційний момент Бог зупиняє Авраама. Для Бога не потрібна була смерть Ісака. Для Бога важлива була готовність Авраама пожертвувати самим цінним для нього ради Господа. І в самий останній момент Бог зупиняє Авраама.  Бог ніколи не запізнюється в нашому житті.
   2. Бог добре оцінює Авраама. Він називає Авраама богобійним. Хто такі богобійні люди згідно зі слів Бога? Це не ті, хто мають святий і праведний вигляд. Це не ті, хто відвідує церкву. ЦЕ не ті, хто навчає інших Слову Божому. Так. Ці якості присутні у богобійних людей. Але Бог називає Авраама богобійним тому, що Авраам поставив авторитет Бога вище власних цінностей. І, ради Господа, він був готовий втратити єдиного, улюбленого свого сина Ісака.
   3. Авраам сказав Ісаку про жертву «Бог нагледить», і Бог нагледів жертву для себе – овна, який заплутався рогами в гущавині. Жертва була ще актуальна на той момент. Але сам Бог дав жертву для жертвоприношення. Також важливо відмітити, що храм – місце жертвоприношення – пізніше був побудований саме на цьому місці – на горі Моріа.
   4. Ієгова Іре. Авраам називає те місце Ієгова-Іре – Бог нагледить. Він не акцентує увагу на своєму послусі, вірі, жертовності. Ні. Він розуміє, що все це робить Бог. Все, що мав Авраам – це не була його заслуга. Це була дія Бога в його житті. Ще з самого початку Бог вибрав і покликав Авраама виключно по своїй волі і благодаті. Бог зробив Авраама здатного повірити. Бог виправдав Авраама по вірі. Бог виконав обітницю в народженні Ісака. Бог дав замістительну жертву, щоб спасти Ісака від смерті. У всьому діє Бог. Це його заслуга. Все, що є в нашому житті – це є дія Бога. Тому, нехай вся слава і заслуга належить Господу, а не приписується нам, нашим можливостям, іншим людям, випадку. У всьому діє Бог.
   5. 4. Поновлення обітниці (в.15-18). Ангел вдруге звернувся до Авраама і підтвердив ще раз завіт. Як нагорода за послух і вірність Бог ще раз нагадує про свої обітниці про велике потомство, і про благословення, яке буде благословенням для всіх народів. Господь по особливому підтверджує правдивість своїх слів за допомогою клятви. Вірність Господу завжди буде винагородження Господом як в цьому житті так і у вічності.

1. Віра Авраама в Новому Завіті (Павло, Яків, до Євреїв). Гарне випробування віри Авраама, в якому він був на висоті. Гарне закінчення гарної історії. Але це не є закінчення цієї історії. Це є велична потіха для Божого народу.  Історія життя Авраама використовувалась новозавітними авторами для пояснення богословських доктрин. І, говорячи про віру Авраама, різні автори Нового Завіту, навчають нас глибинам Божим, Божої особистості, Його вічного плану спасіння, практичному житті і ходінню з Богом
   1. Віра Авраама в посланнях Павла. Апостол Павло, навчаючи церкву про доктрину оправдання по вірі, часто використовував віру Авраама. В посланні до Римлян в 1-3 розділі Павло навчає про гріховність людини і що людина оправдовується лише по вірі. І далі, в 4 розділі, на прикладі Авраама, він навчає, що оправдання людина отримує не по ділам (4:1-8), оправдання не через обрізання (4:9-12), оправдання не через виконання закону (4:13-15), воно по вірі (4:16). І в якості доказу він приводить Авраама, який був виправданий по вірі. І, далі, в 17-20 віршах, він описує сутність цієї віри.  В посланні до Галатів він також використовує віру Авраама, щоб пояснити доктрину оправдання по вірі.
   2. Віра Авраама в посланні до Євреїв (Євр.11:8-22). В посланні до Євреїв,  в 11 розділі, ми також читаємо про віру Авраама. Ми читаємо, що саме вірою Авраам послухався Бога і пішов в землю, яку не знав. Саме вірою Бог жив в тій землі в шатрах. Саме вірою дружина його Сара завагітніла і народи Ісака. Саме вірою Авраам приніс Ісака в жертву.  Все життя Авраама – було життя по вірі.
   3. Віра Авраама в посланні Якова (Як.2:21-23). «Авраам, отець наш, чи він не з діл виправданий був, як поклав був на жертівника свого сина Ісака? Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдосконалилась віра із діл? І здійснилося Писання, що каже: Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність, і був названий він другом Божим». (Як.2:21-23) Даний текст не говорить про те, що оправдання Авраам отримав через те, що приніс сина свого в жертву. Ні. Але його діла були плодом, доказом, виявленням його віри.

Які практичні висновки ми можемо взяти для себе із свідчення новозавітних авторів про віру Авраама. Павло, на прикладі Авраама,  навчає нас про те, що спасіння, виправдання ми можемо отримати лише по вірі. Це початок нашого християнського життя. Але наше християнське життя не має закінчуватись лише на оправданні по вірі. Все наше життя має бути життям по вірі, а не лише навернення. Часто християни згадують свій день навернення і розцінюють, що вони християни тільки тому, що 10 років назад покаялись, повірили, і тепер в них все нормально. Ні. Життя істинного християнина не лише починається по вірі, воно і проходить по вірі. Так, будуть періоди сумнівів, падінь, випробувань, які виграємо і програємо, але все це направлене на укріплення нашої віри. І, Яків наголошує, що наше життя по вірі має відображатись в реальних ділах. Віра має бути не просто в серці, не просто на устах, але в практичних діях. Якщо ми не бачимо, що віра змінює наше життя, відношення до Бога, до ближніх, варто переглянути своє духовне життя. Саме тому Павло пише: «Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути». (2Кор.13:5)

1. III. Авраам та Ісак як прообраз Христа. Дана історія вказує нам також і на прообраз Христа.
   1. Бог дає повеління Аврааму взяти свого сина, одинака, улюбленого, і принести йому в жертву. Даний факт є прообразом того, що Сам Бог віддав Сина Свого Однородженного в жертву за гріх людський.
   2. Місце принесення жертви – гора Моріа, де пізніше був побудований храм. Але само поряд з горою Морія знаходилась гора Голгофа, на якій був Розп’ятий Христос.
   3. Три дні страждань, які йшов Авраам для принесення Ісака в жертву з надією на воскресіння, яке звершить Бог. Христос, Син Божий, був воскрешений Богом на третій день після смерті Його на хресті.
   4. Авраам поклав на Ісака дрова, щоб той ніс їх на гору жертвоприношення. Це нагадує нам про хрест, який ніс Ісус для того, щоб бути розіп’ятим на ньому.
   5. Впевненість Авраама в тому, що Бог нагледить собі жертву. Ніяка жертва не могла вдовольнити Божу справедливість. Він нагледів іншу жертву, щоб примирити з Собою людство – це Його Єдинородний Син, який став людиною, переніс муки страждання, був розіп’ятий на хресті. Це був найжахливіший момент в житті Христа. І не через фізичні муки і страждання. А через те, що на Нього лягли гріхи людства. Він переніс на собі прокляття і залишення Його Отцем через всю тяготу гріха. Але це був саме той Овен, який був принесений в жертву замість людини, і цим самим викупив людину своєю кров’ю.
   6. Саме Христос був втіленням благословення, про яке говорив Бог Аврааму. Саме в Ісусі, істинному Насінні Авраама, благословились всі народи землі, і стало можливим спасіння кожної людини, не залежно від національності і соціального положення.

Підсумок

Подяка Альберту Ісаакову за переклад здорової і витверезної проповіді російською мовою. Всім рекомендую.  Мова йде і про Евангеліє, про те, що таке дійсне Євангеліє, про проповідь дійсного Євангелія, про комерційне  ”євангеліє”, про дійсно важку роботу дійсних євангелістів.

Результати досліджень, проведених Управлінням ООН з питань наркотиків і злочинності, показали, що Україна посіла друге місце у світі за кількістю умисних вбивств. Також наша країна виявилася 12-ю за кількістю вбивств на 100 тисяч жителів.

Але вбивства – це не лише проблема сьогодення. Це проблема, яка була у всі віка, починаючи з гріхопадіння, коли Каїн, син Адама, вбив свого брата Авеля. Зростання насильства – це була одна з причин потоплення першого світу, адже написано: «І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством». (Бут.6:11)

Тому, не дивно, що Бог у Своємі законі, на другій скрижалі, дав таку заповідь, як «Не вбивай». Тут важливо розуміти, що основний зміст даної заповіді не просто не позбавляти життя іншої людини, але не нанести шкоди ні іншій людині, ні собі.

Гейдельберзький катехізис говорить:

Питання 105. Що вимагає Бог в шостій заповіді?

Відповідь: Щоб я ні думкою, ні словом, ні тим більше справою, ні сам, ні через іншого не ображав, не ненавидів, не поранив, не вбивав свого ближнього. Але залишив всяку спрагу мести. Щоб і собі самому я не заподіяв шкоди і по свавіллю не піддавав себе небезпеці. Для того влада і озброєна мечем, щоб запобігти вбивству.

( 1.Бут.9:6; Мат.5:21,22; Мф.26:52. 2. Мф.5:25; Мф.18:36; Рім.12:19; Еф.4:26. 3. Мф.4:7; Кол.3:23. 4. Бит.6:9; Ісх.21:14; Рім.13:4.)

Про що говорить дане питання і відповідь?

1. 1. Позбавлення інших життя

Бог забороняє вбивство. Чому?
Є цілий ряд причин:

1. Саме Бог є той, хто дає і забирає життя. Це Його прерогатива, право.
2. Кожна людина є унікальною. Вона створена за образом і подобою Божою. І навіть гріхопадіння не применшує його цінність. Слово Боже говорить: «Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим». (Бут.9:6)
3. Це є гріх, який кричить до Бога. В Писанні ми бачимо три гріхи, які по особливому кричать до Бога: утиск (Пс.11:6), гомосексуалізм (Бут.18:21) і вбивство. Бог говорить до Каїна: «І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі». (Бут.4:10). Бог по особливому карає за преднамірене вбивство. Є такий афоризм: «Якщо одна тварина безпричинно вб’є іншу тварину, то вона поступить, як людина». В законі Бог дав повеління, щоб якщо тварина, яка не має розуму, вб’є людину, то була побита камінням. То, тим більше, Бог гнівається на тих, хто має розум і совість, забирає життя в людини.
4. Це є диявольський гріх. Він робить людину послідовником диявола, тому що диявол був вбивцею від початку.
5. Це гріх, який руйнує суспільство.

В контексті заповіді «Не вбивай», давайте подумаємо над такими соціальними проблемами і задамо собі питання:

Аборт. Чи є аборт порушенням 6 заповіді? Чому да, чому ні? Як церква має реагувати на практику такого злочину в нашому суспільстві?

Ефтаназія. Наскільки вона є законою і відповідає духу Писання?

Смертна кара. Наскільки смертна кара відповідає Писанню? За переднамірене вбивство в Законі передбачалась смертне покарання. Книга Числа 35 якраз про це говорить: «Месник за кров він заб’є убійника; як спіткає його, він заб’є його». (Чис.35:19). За непереднамірене вбивство закон захищає людину, яка вчинила вбивство: «А як хто випадково, без ненависти пхнув кого або кинув на нього невмисне якимбудь знаряддям, або якимбудь каменем, що від нього можна померти, кинув на нього не бачачи, і той помер, а він не був ворог йому й не шукав йому зла, то розсудить громада між убійником та між месником за кров за цими постановами. І громада визволить убійника з руки месника за кров, і громада верне його до міста сховища його, що втік був туди. І осяде він у ньому аж до смерти найвищого священика, помазаного святою оливою». (Чис.35:22-25) Саме для збереження життя людей існує влада, яка носить меч: «Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Рим.13:3,4)

Пацифізм. Чи може віруюча людина служити в армії, брати в руки зброю, брати участь у воєних діях?  Як розцінювати слова Івана Хрестителя: «Питали ж його й вояки й говорили: А нам що робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю». (Лук.3:14)

Необхідна оборона.

Комп’ютерні ігри і фільми, що мають насильницький зміст. Як ми маємо відноситись до комп. ігр і фільмів з насильством?

1. 2. Принесення шкоди іншим

Порушенням даної заповіді є не лише вбивство, але й заподіяння шкоди іншій людині

Відповідь звучить: «Щоб я ні думкою, ні словом, ні тим більше справою, ні сам, ні через іншого не ображав, не ненавидів, не поранив, не вбивав свого ближнього.»

Великий Вестмінстерський катехизис говорить:

Шоста заповідь забороняє у будь-який спосіб зазіхати на своє життя чи на життя ближніх,  за винятком тих випадків, коли цього вимагає  цивільне правосуддя, законна війна чи  необхідна оборона; відмовляти будь-кому чи  позбавляти будь-кого законних і необхідних засобів  для підтримки життя; давати волю гріховному  гніву, ненависті, заздрості, прагненню помсти;  піддаватися надмірним пристрастям чи оманливим турботам; зловживати  їжею чи питвом, бути надміру запопадливими у праці чи  відпочинку; вимовляти образливі слова; пригноблювати будь-кого; сваритися, бити, завдавати ран і робити будь-як інші  вчинки, здатні привести будь-кого до загибелі.

Тому, ми маємо піклуватись про те, щоб не нанести шкоду імені іншої людини, принизивши її, опорочивши.

1. 3. Принесення шкоди собі або самогубство

3 групи гріхів, які відносяться що цього пункту

• Самогубство. Чи є самогубство порушенням 6 заповіді? Чи є випадки самогубства, які не є гріхом.
• Завдання шкоди власному тілу.
  • необрежне вождіння автомобіля,
  • зловживання алкоголем, наркотиками, їжою;
  • недбале відношення до свого тіла (догляд за здоров’ям, зловживання роботою).
  • Завдання шкоди душі (своїй і ближнього)
    • Спонукування до роблення гріха
    • Послідування за лжевченням.

Питання 106. Але в цій заповіді, здається, мовиться тільки про вбивство?

Відповідь: Немає. Забороняючи вбивство, Господь учить нас, що Він почуває відразу до заздрості, ненависті, гніву і спразі мести як корінню всякого зла. Все це в Його очах – вбивство.

(1. Пс.37:8; Пріт.14:30; Рім.1:29. 2. 1Ин.2:9-11. 3. Іак.1:20; Гал.5:19-21. 4. 1Ин.3:15).

Мова йде не лише про сам факт вбивства, але й про корінь цього гріха. Щодо коріння даного гріха тут вказано:

• Гнів, злоба. Дуже часто вбивства відбуваються під час приступу гніву.  Христос сказав: «Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб’є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара. Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули. Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга!» (Матв.5:21-26)
• Заздрість. Заздрість і вбивство тісно пов’язані. Заздрість – це гріх, який одним махом порушує 2 скрижалі. Він починається з невдоволення Богом, і закінчується вбивством, як це сталось з Каїном. Часто гнів швидко проходить, але заздрість дає глибоке коріння і від неї важко позбутись. Саме заздрість викликає злобу, коли в людини все добре, і навпаки, викликає задоволення, коли людина переживає складності.
• Помста. Вся помста належить Господу.
• Ненависть. Фарисеї ненавиділи Христа. І саме тому його розіп’яли. Томас Ватсон сказав: «Ненавить – це хижак, що харчується кров’ю» «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б». (1Iван.3:15)

Питання 107. Але чи достатньо, щоб ми не вбивали ближнього свого жодним з перерахованих способів?

Відповідь: Ні, адже коли Господь забороняє заздрість, ненависть і гнів, Він заповідає нам любити ближнього свого як самого себе, бути терплячими, миролюбними, покірливими, милосердними, і наскільки це від нас залежить запобігати спричиненню будь-якої шкоди і творити добро навіть нашим ворогам.

(1.      Мф.7:32; Мф.22:39; Рім.12:10. 2. Мф.5:5,7; Лк.6:36; Рім.12:18; Гал.6:1,2; Еф.4:1-3; Кол.3:12; 1Пет.3:8. 3. Ісх.23:5. 4. Мф.5:44,45; Рім.12:20,21. )

Позитивна сторона цієї заповіді. Заповідь передбачає не просто пасивне непорушення даної заповіді, але вияв любови до ближніх.

Вестмінстерський великий катехісиз говорить:

З. 135. Чого вимагає від нас шоста заповідь?

В. Шоста заповідь вимагає від нас робити все можливе, не переступаючи, однак, закону, для  збереження власного життя й життя ближнього, для чого ми повинні опиратися будь-яким думкам і  намірам, стримувати будь-які пристрасті та уникати будь-яких обставин, спокус і дій, що можуть призвести до невиправданого позбавлення  життя будь-кого; захищати ближніх від насильства; терпляче зносити покарання від руки Божої; зберігати смиренність розуму й бадьорість духу, тверезо й розумно ставитися до їжі й  питва, зцілення від тілесних недуг і сну, до праці й до відпочинку; думати про ближніх милостиво, любити, співчувати, виявляти лагідність, м’якість, доброту; бути  миролюбними, м’якосердими і ввічливими у словах та поведінці; поблажливими, готовими до  примирення, терпляче зносити й прощати образи й платити добром за зло; утішати й зміцнювати пригноблених і захищати безневинних.