ВОПРОСЫ 16 и 17

БОГ И ЧЕЛОВЕК

Заметки

1. Теперь объясняется, почему Посредник должен соответствовать вышеупомянутым требованиям. Он должен быть истинным человеком: “Ибо, как смерть через человека, [так] через [посредничество] человека и воскресение мертвых” (1Кор. 15:21). Бог справедливо требует этого (см. заметки 12.5, 13/14.4).

Он также должен быть праведным человеком: “Таков и должен быть у нас Первосвященник: святой, непричастный злу, непорочный, отделенный от грешников” (Евр. 7:26). Человек, который сам – грешник, ежедневно лишь усугубляет свою вину (см. заметку 13/14.1). Он не способен уплатить долг даже за самого себя, не говоря уже о других.

2. Кроме того, Посредник должен быть истинным Богом, чтобы “победить Своею властью смерть” (Бельгийское исповедание, артикул 19). Его божественная природа должна дать Ему силы, чтобы в Своем человечестве Он мог полностью вынести гнев Божий, и таким образом выполнить Свое дело. Поставьте человека с ведром у моря и прикажите вычерпать всю воду: он не выполнит этого. Так и ни одно творение не способно опорожнить чашу Божьего гнева. Но Бог в Своем вечном могуществе собирает это море воедино, чтобы пролить его там, где соблаговолит! Будучи Богом, Посредник может опорожнить чашу Божьего гнева и таким образом выполнить Свое дело. Наш Посредник должен также приобрести наше искупление, то есть заслужить. Обычный человек этого не сделает. Даже если человек исполнил все, что от него требовалось, он всего лишь выполнил свой долг. Посредник должен быть Богом, чтобы заслужить искупление (Евр. 5:8,9) и дать нам то, что Он приобрел для нас. Ни один человек не может изменить сердце другого. Это возможно только Богу.

Вопросы

1. Почему Посредник должен быть истинным человеком? И почему – праведным человеком?

2. Почему Он должен быть Богом? (три причины!)

ВОПРОС 18

НАШ ГОСПОДЬ ИИСУС ХРИСТОС

Заметки

1. Кто же… Кажется, будто Катехизис с некоторой робостью спрашивает: “Кто же тот Посредник?” Потому как из требований, которым Он должен соответствовать, становится ясно, что мы не можем произвести такого Посредника. Тогда с нашей стороны нет смысла и надеяться на искупление. Но ответить можно ликованием: Бог дал нам Его!

2. Наш Господь Иисус Христос есть тот “Посредник, Который одновременно и истинный Бог, и истинный, совершенно праведный человек”!

Он – истинный Бог: “Сей есть истинный Бог и жизнь вечная” (1Ин. 5:20). “Христос … сущий над всем Бог, благословенный во веки” (Рим. 5:9).

И Он – истинный человек: “и родила Сына своего Первенца” (Лк. 2:7). “Ибо един Бог, един и посредник между Богом и человеками, человек Христос Иисус” (1Тим. 2:5).

И Он – праведный человек. Он не был сопричислен к Адаму, когда тот отпал от Бога, и поэтому не имел первородного греха. Не сделал он и ни единого личного греха. “Он не сделал никакого греха, и не было лести в устах Его” (1Петр. 2:22). См. также Ин. 8:46.

3. В ответ Катехизис цитирует 1Кор. 1:30 с четким указанием, что этот Посредник есть свободный дар благодати нашего Бога.

Он дан нам для мудрости. Из-за греха мы стали безумны. И даже мудрые мира сего не могут найти истинной мудрости (1Кор. 1:20). Но Христос дан нам для мудрости. Через веру в Него мы познаем и обретаем мудрость опять. Он дан нам и для праведности. Мы не можем явить праведность пред Богом, не можем и расплатиться с требованиями Его закона. Но когда мы исповедуем Христа жертвой за наши грехи, мы опять (таковыми мы уже были в раю!) становимся праведными пред Богом. Кроме того, Он дан нам для святости. Нам ее не хватает. Но когда мы принимаем Христа верой, мы становимся освященными Святым Духом.

То, что мы имели в раю (праведность и святость), но из-за греха – окончательно! – утратили, мы получаем вновь во Христе и приобщаемся к этому через веру в Него. Итак, Он в действительности – наше совершенное искупление. Мы все еще воздыхаем под многими скорбями и несовершенством. Но когда придет Христос, Он нас полностью искупит от всего этого.

Вопросы

1. Что становится ясно из требований, которым должен соответствовать Посредник?

2. Кто есть наш Посредник? Докажите Писанием, что Он: а) истинный человек; б) праведный человек; в) истинный Бог.

3. Какой текст цитируется в ответе 18 Катехизиса? С каким указанием? И для чего это делается?

4. Зачем Христос был дан нам? Что мы таким образом вновь обретаем в Нем? И как мы приобщаемся к этому?

ВОПРОС 19

СВЯТОЕ ЕВАНГЕЛИЕ

Заметки

1. Здесь Катехизис указывает на источник, из которого он черпал все вышеизложенное. Все сказанное в Воскресных Днях 5 и 6 – не наше замысловатое изобретение. Все это было извлечено в вере из Святого Евангелия и исповедано в соответствии с ним. Мы верим, что само Слово Господне учит этому.

2. Слово “Евангелие” означает: радостная весть, добрая новость. Мы не должны, упоминая об этом слове, сразу же думать о первых четырех книгах Нового Завета. Потому что все это одно Евангелие. Первые четыре книги Нового Завета предлагают нам четырехкратное (но не единственное) описание. Евангелие – это постоянно продолжающееся провозглашение Божьего спасения. Это работа, а не книга.

3. Провозглашение началось в раю, сразу же после грехопадения – в протоевангелии (Быт. 3:15). Все последующие обетования проистекают из нее. Отсюда и название – “протоевангелие”. Последующие обетование все четче, подробно и яснее объясняют то, что Господь уже пообещал в раю, когда сказал: “вражду положу [то есть разорву замышляемую дружбу] между тобою [змеем – то есть дьяволом] и между женою, и между семенем твоим [семенем змея – богоненавистниками] и между семенем ее [то есть Христом и Его народом]; оно [семя жены, Христос] будет поражать тебя в голову, а ты будешь жалить его в пяту [победа будет одержана только в кровавой битве, что и произошло на Голгофском кресте]“.

4. Так Сам Бог явил Евангелие в раю. Откровение – это явление сокрытого.

5. После этого Бог позволил возвещать это Евангелие – через патриархов и пророков. Патриархи – это праотцы, т.е. отцы не только семьи, но целого народа. Пророки – это глашатаи Слова Божьего. Таким образом, откровение Евангелия имело свою историю.

6. Что Бог явил через Своих пророков, Он также наглядно показал Израилю “в жертвоприношениях и прочих обрядах закона”. Так, пасхальный агнец, жертвоприношения, все храмовое богослужение Израиля с первосвященником, священниками и т.д. указывают на Христа. См. Вопрос 3, заметка 7.

7. Наконец, Евангелие было исполнено во Христе. “Закон дан чрез Моисея; благодать же и истина произошли чрез Иисуса Христа” (Ин. 1:17). В Нем подтвердилась истинность и действительность всех Божьих обетований.

А. Бог и далее провозглашает “исполненное Евангелие”. “Бог милостиво посылает провозвестников сей радостной вести к тем, к кому Он желает [послать], и в то время, в которое Ему угодно” (Каноны Дортского Синода, I.3).

Вопросы

1. Откуда мы знаем, что сказано о Посреднике вплоть до настоящего времени?

2. Что означает слово “евангелие”? На что оно указывает?

3. Кто впервые явил его? Что сказано в Быт. 3:15?

4. Кто такие патриархи? И пророки? Что еще, кроме провозглашения Евангелия, совершал Бог во времена Ветхого Завета?

5. В Ком исполнилось Евангелие?

ДОПОЛНЕНИЕ

ОТКРОВЕНИЕ

Заметки

1. Об откровении, в котором Бог являет Себя и которое есть также Его Евангелие, пространно говорится в Бельгийском исповедании, артикулы 2-7. Во втором артикуле утверждается, что мы познаем Бога двумя путями, то есть двумя способами. И нет никакого знания о Боге кроме того, которое Он Сам открыл, и открыл именно этими двуся путями.

2. Первое средство, через которое Бог позволяет нам познавать Себя – это творением, сохранение и управление Вселенной. Через эту работу мы познаем Работающего Бога. В Божьей работе проявляются Его добродетели (Пс. 18:2), а ход истории показывает Его могущество и правление (Пс. 32:10, 11а).

3. Это откровение приходит ко всем людям. Поэтому оно называется общим.

Церковь не должна пренебрегать этим источником знания о Боге, хоть это случается так часто. Обновленное творение предоставит материал для хвалебных гимнов, посвященных Богу (Откр. 4:11).

4. Этого общего откровения недостаточно для спасения. Ибо хотя оно и учит, что Бог есть, и частично показывает, каков Он (великий, всемогущий, мудрый и благой), оно не позволяет увидеть, каков Бог для нас и в чем состоит Его воля. Оно не может научить нас о Его благодати в Иисусе Христе.

Кроме того, наш разум ведь помрачен. Мы видим лишь частично, и может прочитать книгу общего откровения только через очки особого откровения.

5. И все же общее откровение не бессмысленно. Его достаточно, чтобы, как говорится во втором артикуле, “обвинить человека и оставить его без оправданий”. Никто на последнем суде не сможет сказать, будто он не знал о существовании Бога. “Они безответны… Они, познав Бога, не прославили Его как Бога и не возблагодарили, но осуетились в умствованиях своих, и омрачилось несмысленное их сердце” (Рим. 1:20б-21).

6. Второе средство, через которое Бог познаваем еще яснее и полнее, – это Его Божественное Слово.

Это откровение посредством Слова мы называем “особым откровением” по причине его а) средств; б) содержания; в) назначения.

7. Средства этого более ясного и полного откровения – особые. Потому что более ясное и полное знание приходит к нам не через то, что было дано уже в творении, а через Божьи слова, которые Он “многократно и многообразно” говорил отцам (Евр. 1:1). Можно сказать, что Бог иногда использовал те силы, которые были заложены уже в сотворении. Он говорил отцам через:

а) явления: столп облачный, Ангел Господень и др.;

б) пророчества: жребий (урим и туммим), внутренний голос и внешние воззвания, сны, видения;

в) чудеса: Бог вмешивался в “обычный порядок вещей”: Переход через Чермное море, исцеления и т.д.

8. Содержание особого откровения также особое. Это совет Божий по искуплению грешников; проще говоря – это Иисус Христос.

Такое содержание особенно. Никто не мог и не имел права ожидать, что Бог захочет спасти грешников, богоненавистников.

Это содержание Бог не представил и не изъяснил за один прием. Особое откровение раскрывалось постепенно и достигло своей кульминации в Иисусе Христе (см. ответ 19).

Он есть Божье яснейшее явление (Ин. 14:9; Евр. 1:3а).

Он есть завершение пророчества (Евр. 1:1; Ин. 17:6а).

Он есть чудо (1Тим. 3:16).

9. Назначение также особенно. Потому что это откровение приходит не ко всем людям, но только к тем народам и людям, которым Бог соблаговолил послать Свое Евангелие (Каноны Дортского Синода, II.5 и III/IV.7). Какое счастье, что оно послано и нам! Нашу благодарность подобающе можно выразить лишь в хранении Евангелия и его распространении.

10. Это хранение и распространение Божьего изреченного Слова происходило, насколько мы знаем, вплоть до времен Моисея лишь устно. Первоначально это было возможно. Но с расширением человечества и сокращением человеческой жизни увеличилась опасность искажения. Поэтому “в Своей особенной заботе о нас и нашем спасении, Бог повелел Своим слугам – Пророкам и Апостолам – облечь явленное им через откровение слово в письменную форму” (Бельгийское исповедание, артикул 3). В этом процессе облечения записано было не все (Ин. 21:25), а лишь то, что Бог посчитал необходимым для всех времен и народов – для Его славы и нашего спасения.

Заблуждения

Мнение о том, что Бог непознаваем (агностицизм); доказательства Божьего бытия; атеизм (безбожие); натурализм; деизм.

Вопросы

1. В каких артикулах Бельгийское исповедание говорит об откровении и Святом Писании? Какими путями мы познаем Бога? Можем ли мы достичь знания о Боге самостоятельно? Какое первое средство, через которое мы познаем Бога?

2. Что сказано в Пс. 18:2 и 32:10,11а?

3. Сколько форм откровения мы различаем? Достаточно ли общего откровения для спасения? Почему нет? Что мы узнаем о Боге с его помощью?

4. Каково значение общего откровения?

5. Почему откровение Слова Божьего мы называем “особым”?

6. Посредством чего Бог обращался к людям?

7. Каково содержание особого откровения? К кому оно приходит?

8. Как первоначально передавалось особое откровение? Почему так не могло продолжаться? Что тогда сделал Господь? Все ли записано из того, что изрек Бог?

СВЯТОЕ ПИСАНИЕ

Заметки

1. Библия (слово происходит от греческого “biblia”, т.е. “книги” – Ветхого и Нового Завета), таким образом, – это запись откровения. Но эта запись сама по себе – откровение. Хотя все в Библии написано людьми, все же результат их работы – не человеческая (и следовательно несовершенная), но божественная книга. Святой Дух вдохновил библейских авторов написать все это. Учение об этом вдохновении ясно излагается в Библии. “Ибо никогда пророчество не было произносимо по воле человеческой, но изрекали его святые Божии человеки, будучи движимы Духом Святым” (2Петр. 1:21). “Все Писание богодухновенно” (2Тим. 3:16).

Это вдохновение подтверждается следующим:

а) Пророки сами сознавали, что говорят и записывать слово не от себя, но от Бога (Исх. 17:14; Иер. 13:15; Ос. 1:1).

б) Иисус признавал Ветхий Завет Словом Божьим (Мф. 5:17,18; Лук. 24:27; Ин. 5:39).

в) Прежде чем апостолы начали свое служение, Христос пообещал и дал им Святого Духа. Именно Он напомнил им обо всем, что Христос говорил им, наставил их на истинный путь и возвестил будущее (Ин. 20:22; 14:26; 16:13). В связи с этим апостолы требовали от других признания своего слова как Слова Божьего (1Фесс. 2:13).

2. Вдохновение не разрушило индивидуальный подход каждого из авторов (т.н. механическая теория). Напротив, они использовали свои способности и все, что им было дано (см. Лук. 1:3).

В этом связи примечательно различие в языке и стиле, что определяет и различие между авторами. Поэтому мы признаем органичную теорию вдохновения и говорим, что это работа Святого Духа, потому что Он:

а) через воспитание, наставление и опыт сделал из библейских авторов таких людей, каких Он хотел видеть (подготовка);

б) настоял, чтобы библейские авторы записали Слово (побуждение), – иногда через прямое повеление, иногда через определенные обстоятельства;

в) непогрешимо привел библейских авторов через их изыскания к истине (водительство);

г) внушал им мысли и слова, которые бы наилучшим образом отразили Божий замысел (наитие).

3. Итак, Библия – это книга, которую дал нам Бог. Мы принимаем ее книги “в качестве святых и канонических для регулирования, основания и утверждения веры нашей” (Бельгийское исповедание, артикул 5). Слово “канонический” происходит от “канон”, что значит “правило поведения”.

4. Поэтому мы верим без всякого сомнения всему, что содержится в Писании. И это не столько потому, что этому учит церковь, “но (в особенности) по причине свидетельства Духа Святого сердцам нашим, Который убеждает нас в их божественности; а также по причине многих очевидных истин вне оных” (Бельгийское исповедание, артикул 5). Только Бог может убедить в том, что Его Слово есть истина. Мы никому не можем доказать это. Мы можем лишь указать человеку на само Слово. Там звучит свидетельство Святого Духа. И с помощью свидетельства, которое по Его велению проникает в наши сердца через веру, мы привязываемся к Слову. Поэтому это свидетельство не имеет своего содержания наряду с Писанием: Святой Дух направляет нас именно к содержанию Писания.

5. Свойства Святого Писания таковы:

а) Божественный авторитет. См. третью заметку. Это – конец всем спорам.

б) Ясность. Хотя некоторые части и сложны для понимания (2Петр. 3:16), но все, что необходимо для спасения и служения Богу, там ясно изложено (Пс. 118:105). Римская церковь неправильно учит, что только “духовенство” может изъяснять Писание, тем самым подчиняя “церкви” саму жизнь.

в) Достаточность. “Мы верим, что Святое Писание вполне содержит волю Божью; и всё то, во что человек должен верить, дабы спастись, достаточно изложено в оном” (Бельгийское исповедание, артикул 5). Никакое предание или традиция церкви не должны к нему добавляться, как учит тому Рим. См. Откр. 22:18,19.

г) Необходимость. Без него никто не может познать Господа Иисуса Христа (Ин. 5:39).

Нам надлежит воздавать честь Писанию, на которую, учитывая эти качества, оно имеет полное право!

6. Библия разделена на две части:

а) Ветхий Завет, состоящий из 39 книг и принадлежащий старой диспенсации завета. Он написан на древнееврейском – языке народа Ветхого Завета.

б) Новый Завет, состоящий из 27 книг и принадлежащий новой диспенсации. Он написан на греческом – всемирном языке того времени.

Перечень всех книг содержится в Бельгийском исповедании, артикул 4.

Мы не располагаем оригинальными манускриптами всех этих книг. У нас есть только их копии. Между ними иногда прослеживаются отличия, в подавляющем большинстве случаев – минимальные. Прослеживание правильного прочтения – это задача текстуальной критики. Это абсолютно не имеет отношения к критике самого Писания, которая занимается не поисками правильного текста в духе уважения к Писанию, а стремится подчинить его человеческому разуму. Эта работа проистекает из неверия.

Мы используем официальный перевод Библии, подготовленный по поручению Голландских штатов на Дортском синоде. В 1637 он был готов. Есть переводы и новее. В реформатской церкви используется также Новый перевод, изданный библейским обществом Нидерландов. Новый перевод был долгожданным, потому что с 1637 года наши знания иврита и греческого углубились, а нидерландский язык за 300 лет претерпел изменения и, например, значение некоторых слов изменилось.

Примечания

1. Следует отличать канонические книги от апокрифов (от греческого – “скрытый”). Они хранились в синагоге, но оставались скрытыми (отсюда и название) и не читались там. См. Бельгийское исповедание, артикул 6.

2. В Библии содержаться также слова грешников и даже дьявола. Поэтому мы должны внимательно смотреть, говорится ли в тексте о каком-то историческом событии, или же дается заповедь, обязательная для выполнения. Кроме того, мы должны всегда спрашивать себя, что говорил этот текст раньше и что он говорит сейчас. Например, четвертая заповедь.

Заблуждения

Мнение, что Святое Писание – только человеческая запись откровения.

Мнение анабаптистов о внутреннем свете.

Бартианство, которое утверждает, что Слово становится Словом Божьим, когда субъективно вмешивается в нашу жизнь.

Приуменьшение значения Ветхого Завета.

Мнение, что Ветхий и Новый Завет противоречат друг другу.

Вопросы

1. Что такое Библия? Человеческая ли это книга? Почему нет? Как звучит 2Петр. 1:21 и 2Тим. 3:16? Приведите три доказательства богодухновенности Писания?

2. Откуда мы видим, что вдохновение не разрушило индивидуальный подход каждого из авторов? Перечисли четыре момента, которые мы выделяем, говоря о вдохновении Святого Писания, и опиши каждый из них.

3. Какое значение того, что библейские книги мы называем каноническими? Почему мы получили книги Библии как канонические? Где звучит свидетельство Святого Духа?

4. Назови четыре свойства Писания и объясни, что каждое из них означает.

5. Со скольких частей состоит Святое Писание? На каких языках была написана каждая из них? Что такое текстуальная критика? И что такое критика Писания?

6. Какие переводы мы используем? Как каждый из них возник? Почему понадобился Новый перевод? Какие переводы знаешь ты?

Матеріал взято з сайту “Реформатский взгляд”

Молодого баптистского проповедника Айру Пойнтера, студента библейского колледжа, приглашают нести служение в маленькую сельскую церковь. Во время знакомства с дьяконами церкви ему задают вопрос:

“Молодой человек, вы кальвинист?”

Айра в растерянности, он не знает, что означает это слово, но догадывается, что оно в себе не несет ничего хорошего.

Придя, домой, он пытается выяснить, что значит быть кальвинистом и обнаруживает, что из его окружения о кальвинизме никто практически ничего конкретного не знает. Тогда молодой человек начинает свое собственное изучение данного вопроса.

Автор книги в увлекательной форме повествует нам об исследованиях Айры Пойнтера и о тех открытиях, которые он сделал на этом пути.

Размер – 661 кВ

Формат файла – .pdf

Должен признаться, что эта небольшая книга задумывалась с той целью, чтобы убедить читателя. На последующих страницах речь пойдет о таком крещении младенцев, которое основано исключительно на Слове Божьем и которое, когда совершается в соответствии со Словом Божьим, только утверждает евангельские истины. Я не стремлюсь убедить тех, кто не предан сердцем учению Писания, или тех, чье посвящение произошло только на словах. Для таковых существует много других вопросов, которые следует рассмотреть в первую очередь. Я скорее обращаюсь к тем христианам, которые серьезно относятся к вопросам веры, а также к тем, кто убежден, что учение о крещении верующих основано на Новом Завете.

Более того, я обращаюсь к тем, кто убежден, что прояснить вопрос о крещении верующих просто необходимо, когда речь идет о защите христианской Церкви от номинализма, который поражал ее на протяжении всей истории христианства. Надо признать, что детское крещение в том виде, в котором его» совершали некоторые люди, превратилось для многих христиан в камень преткновения и перешло в разряд разрушительного для души номинализма. Но, пожалуй, номинализм поразил также и баптистские церкви (признающие крещение в сознательном возрасте). Настоящий источник номинализма кроется в тех церквах, которые отказываются применять дисциплину в вопросах крещения, независимо от того, признают они крещение в сознательном или детском возрасте….(Выдержка из книги Д.Уилсона «До тысячи родов»)

Прослухати проповідь

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити проповідь можна тут

Вступ.

Як сьогодні можна охарактеризувати служіння ідолам. Перша картина, яка приходить на розум, коли люди намалювали собі Бога, або вирізали з дерева, і починають йому поклонятись. І можливо з великим задоволенням ми можемо собі сказати, що в нашій країні уже нема ідолопоклонства, і ця тема стала не актуальною. Так, з однієї сторони, можливо це може нас потішити, коли не враховувати той невеличкий рух «Рун віри» який так відчайдушно бореться за життя, та насправді це вже ні кому не цікаво. Тому саме сьогодні ми будемо прагнути подивитись на те, що насправді Бог називає ідолослужінням, і чи можемо ми з впевненістю сказати про те, що в сучасності немає ідолопоклонства. Чи все ж воно є?

Варто виділити два терміна, які зазвичай ми бачимо як один, а саме, це ідолослужіння, та ідолопоклонство. Як не дивно, та нам ці два терміни, тільки допоможуть побачити, чи є ця проблема в сьогоднішньому розвинутому, урбанізованому суспільстві.

Перш за все, розглянемо Божі заповіді, в яких зустрічається застереження про ідолопоклонство.

2 Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.

3 Хай не буде тобі інших богів передо Мною!

4 Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею.

5 Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене,

6 і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.

(Вих.20:2-6)

Природа ідолослужіння.

Коли дивишся на ці рядки, складається таке враження, що Богу не подобається конкуренція, Бог бажає, щоб усе поклоніння належало тільки Йому. В чому була проблема ідолопоклонства. Люди бажали поклонятись Богу, мати з ним стосунки, та при цьому не з живим Богом, творцем всього, а саме видумувала бога в своєму серці, вірячи в ілюзією. Тому ідолопоклонство має під собою значення надія на бога, який вигаданий. Вималюваний в уяві людиною бог, якого хоче бачити сама собі людина, або уявляє.

Люди хочуть бачити Бога такого, який відповідає їхній уяві.

Бог не бажає миритись з тим спотворенням, яке будує людина, і говорить про свою заздрість. Бог бажає, щоб людина пізнавала Бога такого, який Він є насправді, покорялась Його суверенітету, та шукала з ним стосунків. Тому що не людина центр вселеної, а Творець. Бог сказав в Своїм Слові, що слави Своєї не віддасть ні кому. Це перша причина чому Бог не мириться з ідолопоклонством. Людина мусить пізнавати Бога, а не будувати в уяві своїй якого вона хоче Його бачити. Я часто чув навіть від християн, такі слова «я не можу вірити в такого Бога…» в контексті розмов про Кальвінізм, та Армініанство.

8 Я Господь, оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам, ні хвали Своєї божкам. (Iс.42:8)

Природне бажання, належної хвали.

Господь не бореться з конкуренцією, тому що немає Богів крім Нього. А бажає, щоб люди пізнавали Його через усе, природу, Слово Його, дії Його. І віддавали належну хвалу. Для того, щоб це збагнути варто подивитись на людину, як образ і подобу Божу. Людина митець, яка щось створила, не бажає щоб її робота виходила під іншим іменем, для цього створила, закони про авторські права, які і допомагають людині зберегти ту славу, яка належить цьому митцю. Ті твори, які він створює славлять його, те діло яке створює людина показують на свого творця. Тому Бог не бажає втрачати авторські права, а все належить Йому. І коли замість того, щоб визнати Його авторитет, людина спотворює це Бог називає це гидотою. Тому ми прийшли до розуміння одного з видів ідолопоклонства.

Перший вид ідолопоклонства «служіння іншим богам».

Чому так сталось? Тому, що людина згрішила, і перестала будувати стосунки з Богом, складаючи сама собі своє життя так, як вона вважає за потрібне. По великому рахунку, людина стала сама собі богом, що в будь якому разі, робить її ідолопоклонником. Через це люди, можна сказати, і не мали вибору, живучи без Бога люди малювали самі собі Бога, або жили безбожниками, атеїстами. В любому разі була велика потреба, щоб Бог сам об’явився людям, і без цього люди просто приречені на ідолопоклонство. Через те, що Бог не видимий, всім розумним людям сучасності потрібно щось більше ніж слова «увіруйте». А ті які увірували в щось є велика не безпека вірити в марноту, і продовжувати бути ідолопоклонниками. Як Бог міняє їхнє природне ідолопоклонство на віру в Нього?

Бог відкрився народу Своєму.

2 Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.

3 Хай не буде тобі інших богів передо Мною! (Вих 20:2,3)

З перших рядків говорить до народу «Я Бог який є живий, справжній, і Я об’явився вам» ось як можна перефразувати слова Бога до нас – «Я не бажаю, щоб ви служили іншим богам», нагадуючи про те, що Він зробив для них. Вони раніш не знали Бога, не бачили чуд Його, були можна сказати в темряві, хоч не повністю, адже Бог працював з їхніми праотцями. Всі ідолопоклонники молились до своїх богів бажаючи якоїсь допомоги, на цьому і побудована будь яка релігія. Можливо тому люди служили багатьом богам, тому що не знали якого вибрати. Або бачили що Бог не один. Люди за своїм розумом видумували собі богів та служили їм. Але Він наголошує Ізраїльтянам. Мовляв, ви не в такому становищі в якому були раніше, і не в такому становищі як усі люди на земля, які моляться марноті, випробовуючи, який то бог допоможе. Ви пізнали, що нема іншого Бога крім Мене. І вірним буде те, що саме Бог забажав відкритись їм, а не вони знайшли Його. Як це сталось?

Бог протягом їхнього виходу використав не просто однин з прикладів своєї могутності. Бог використав десять кар, які були направлення на те, щоб засудити інших богів, показавши, що вони ніщо, що їх не існує, це просто плід їхньої уяви і не більше. По друге переконати народ в тому, що до них промовляє істинний Бог, як можна не увірувати бачачи так багато Божих чуд. І по третє показати на те, що Бог не бажає миритись з синкретизмом, змішуванням різних релігій, чи просто атеїзмом, який насправді теж має в своєму центрі авторитети, яким служить, Та зважаючи на свою зарозумілість, не помічають того, що служінням самому собі, ідолу.

3 Хай не буде тобі інших богів передо Мною! (Вих.20:3)

Бог застерігає народ свій, щоб після того, як Він відкрився їм вони не мали в своєму житті інших богів.

Як нам в теперішній час розуміти ці слова? Бог в Новому заповіті сказав, що ніхто не прийде до мене поки Отець не притягне Його. Таким чином ми маємо багато спільного з Божим народом, ми є один народ Божий адже, ми люди яких Бог притягнув, відкрився нам в нашому житті. Це показує на Божий вплив на нас, через який ми і прийшли до віри в Ісуса Христа. Варто повніше розглянути те як Бог об’являється людям.

Методи Божого об’явлення?

Загальне об’явлення.

Вся природа свідчить про те, що Творець існує, і це ми називаємо «загальне об’явлення». Бог об’явив усім людям про своє існування, і відкидання цього факту Бог називає затьмаренням, свого розуму.

20 Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, 21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. (Рим.1:20,21)

Загальне об’явлення не спасає людину. Тому існує два види ідолопоклонства, люди які дивляться на загальне об’явлення, або свідомо відкидають його, стаючи ідолопоклонниками, або видумують богів собі, що теж робить їх ідолопоклонниками. Для обох цих категорій характерно лише одне. Бог їм не об’явився, по особливому, або мовою Євангелія, «не притягнув їх». Так Ісус заспокоював фарисеїв, які не могли увірувати у Нього, та сердились, ремствували.

43 А Ісус відповів і промовив до них: Не ремствуйте ви між собою! 44 Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, і того воскрешу Я останнього дня. (Iван.6:43,44)

Особливе об’явлення.

Тому, існує ще і особливе об’явлення, коли Бог притягує людину до себе. Людину, яка ні коли в житті не планувала пов’язувати своє життя з християнством, Бог втручається в її життя, і змінює це. Це схоже було на Юдеїв, які були в безвихідному становищі і Бог об’явився їм через різні чудеса. І те що Бог є живий саме в Ізраїлі видно було не тільки для Юдеїв, але і для усіх оточуючих людей. Але зауважте що це нічого не змінило в їхньому житті. Вони залишились бути ідолопоклонниками. Чому? Тому що Бог по своїй суверенній волі вибрав Ізраїльтян, їм об’явився та вивів їх з Єгипту.

Другий вид ідолопоклонства «служіння самому собі».

Ось як люди міркують про себе, до того як Бог їх переконає, притягує. Люди стають з боку, і говорять, що можливо християнство і правильна релігія, можливо і ні, а можливо мусульманство, чи взагалі все це вимисел людського розуму. Ленін називав релігію опіумом для народу. Маючи на увазі, що релігія існує для того, щоб затьмарити розум, пустими, та не реальними обіцянками в майбутньому. Чи можемо ми назвати це ідолослужінням. Так безперечно, адже це так схоже на Єгиптян, які думали в своєму житті, якому це Богу поклонитись, який то Бог допоможе? І через те, що Бог їм не об’являвсь закономірно були ідолопоклонниками, або атеїстами. І Бог засудив усіх їхніх богів, відкривши їхні очі, що то не боги, що то тільки плід їхньої уяви, Він просто висміяв їх. Тому ідолопоклонство це віра в ніщо, або не віра в істинного Бога. І коли ми задаємо собі запитання чи існує ідолопоклонство в сучасності, то можемо відповіти «так», і таких людей нажаль набагато більше ніж тих, яким Бог відкрився. Ці люди хоч і не падають ниць перед статуями, та стоять з боку, від християнства, і кажуть в нас свобода віро визнання, нам байдуже в кого вірять наші громадяни. Та чи може бути нейтральна сторона між тим щоб слухати Бога, та не слухати. Служити Йому чи ні. Хочуть люди того чи ні але вони мусять мати тільки одну з цих позицій, третього не дано. Тому вибір існує тільки в тому чи ти Богопоклонник, чи ідолопоклонник, в різних формах свого проявлення. Тому люди можуть і не вважати себе атеїстами, та все ж бути далекими від Бога.

Можливо ми скажемо, що їм Бог не відкрився, так, але що це міняє, наше завдання визначити, що таке ідолопоклонство, і чи існує воно в сучасності. І навіть коли ми сьогодні сидимо, в цій залі, і хтось роздумує, а чому це я маю вірити в існування цього Бога, я не бачу ні який чуд. Друзі, я ні чого не можу зробити для вас, тому що сам, нещодавно був в такому стані.

Мене цього тижня спитала одна вчителька в лікарні – «ти вчив в школі що Бога нема? Так. Чому ж ти віриш Бога, чим ця теорія для тебе більш приваблива ніш теорія Дарвіна?». І я здивувався, тому що ця жінка мала рацію. Я ніколи не планував пов’язувати життя з християнством, хіба що номінально. І що змінило моє положення? Тільки Божий вплив, тільки Боже об’явлення мені. Тому ідолопоклонство, це віра в ніщо, або віра в іншого Бога. Все що лежить за рамками віри в Христа, легко можна назвати ідолопоклонством.

Атеїзм. Представники такої теорії хваляться перед іншими, що вони не залежні ні від кого, що вони вільні. Та не можна атеїзм назвати абсолютно нейтральною позицією, тому, що в любому разі людина мусить комусь служити, або Богові, або…  Це те про що ми говорили вище. Та є і друга сторона, по якій ми можемо в атеїзмі впізнати ідолопоклонство.

Хоч атеїсти і не поклоняються видуманим богам, що має значення того, що їх навіть загальне об’явлення не переконує, та все ж, вони мають кому поклонятись. Вони служать собі, і ведуть людино центричне життя. В любому разі повторюється та ж історія, яка була в Едемському саду. Сатана підійшов до людини, і запропонував її припинити слухати Богу, і таким чином стати самому собі Богом, слухати тільки себе. І людині це сподобалось, людина і досі возвеличує, і служить собі зробивши з себе бога. І Господь застерігає нас і цього виду ідолослужіння називаючи його саме цим іменем.

5 Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження, 6 бо гнів Божий приходить за них на неслухняних. (Кол.3:5,6)

Ці люди не припадали коло статуй якихось звірів, не будували жертовники, більше того автор звертається до християн, які під страхом смерті не будуть поклонятись ідолам. Та небезпека існує, тому, що Апостол визначає інший рід ідолослуження, це служіння самому собі. І Бог застерігає нас, що сьогодні це реально для нас, ми можемо сьогодні спокуситись на те, щоб служити самому собі, і будемо покарані. До речі, варто зауважити чому Бог карав свій народ. Завжди при двох обставинах, коли вони бажали чинити волю свою, що означає служити собі, або поклонялись богам інших народів. В любому разі це було противне для Господа. І чому Бог це робив? Щоб відвернути народ свій від ідолопоклонства. Для людей, які в Заповіті з Господом, Бог не буде зітхаючи дивитись на нашу невірність, а буде постійно повертати нас до себе. Бог називає себе ревнителем. Це висловлює почуття, які не можуть змиритись з невірністю.

Третій вид ідолопоклонства «служіння Богу не згідно Слова Його».

Бог застерігає Ізраїльтян не робити собі ніякого зображення і не поклонятись Йому.

4 Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. (Вих.20:4)

З однієї сторони, Господь показує, що Він не бажає, щоб народ Його поклонявся ідолам, яким він звик поклонятись. Та з іншої сторони, Бог вказує на те, що поклоніння Йому має бути не таким, яким вони це собі уявляють. Що і буде робити в їхній уяві іншого Бога, а по суті ідола.

Бог застерігає народ Свій не просто про те, щоб не зробити собі бога надуманого, якому вони будуть віддавати ту славу, яка належить Йому. А ще й говорить не служи йому. Тому що служити потрібно тільки Йому. Що для нас є «служити Богу»? Перш за все коритись Йому в усіх сферах свого життя. Потім поклонятись, Йому.

Служити Богу.

В роботі, в служінні, в сім’ї. Дивним є те, що людина завжди продовжує бажати робити все по своєму, але Яхве бажає бути Богом в повному значенні цього слова. І щоб народ Його був покірний Йому навіть в релігійних питаннях. В питаннях літургії, та поклоніння.

Поклоніння Богу

Коли говорити про спосіб поклоніння Йому, Він не сказав що робіть так як ви привикли, або робіть служіння, щоб було цікаво для вас, чи як імпонує вашим культурним особливостям. Бог заборонив народу створювати зображення та поклонятись їм. Бог визначив які жертовники мають бути для Нього, з якого матеріалу… І коли народ хотів по своєму робити поклоніння для Яхве, Бог це розцінював як ідолопоклонство. Ось один із прикладів.

4 І взяв він це з їхньої руки, і вформував його в глині, і зробив із нього лите теля. А вони сказали: Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю! 5 І побачив це Аарон, і збудував жертівника перед ним. І кликнув Аарон та й сказав: Завтра свято для Господа! (Вих.32:4,5)

В мові оригіналу вираз «завтра свято для Господа» написано, як «завтра свято для Яхве» використовується те унікальне ім’я Бога, яке сьогодні відоме тільки як приголосні букви. Це те слово яким Бог називає Себе при кущі, говорячи з Мойсеєм. Тому коли Аарон, та народ зробили це «служіння» вони мали на увазі служіння Яхве, та по своєму. Знехтувавши тим, що сказав їм Бог, знехтувавши Словом Божим. І таких прикладів в сучасності просто безліч, і саме в християнстві. Коли людям байдуже, що Бог говорить в Слові своєму, і створюють релігію згідно традицій, як їм хочеться, чи як їм цікавіше, чи урочистіше. Це приводить не до поклоняються істинному Богу, а служінню іншому Богу, надуманому в розумі своєму, не такому Богу, який об’явився в Слові Своєму.

Ось ще один з прикладів. Коли Ісус говорив з Самарянкою, вона задала Йому дуже влучне питання, ми вклоняємось на горі, а Юдеї в Єрусалимі, що є вірним поклонінням?

20 Отці наші вклонялися Богу на цій ось горі, а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись. 21 Ісус промовляє до неї: Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви. 22 Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння від юдеїв. 23 Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. 24 Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись. (Iван.4:20-24)

Ісус чітко розрізняє, і показує що вони вклоняються тому, що не знають. Що це має для нас означати? Що ці люди поклоняючись Богу, не Господу істинному поклоняються, а надуманому богу, що в суті своїй є ідол. Яке розчарування, для неї, та для всіх людей. Які все життя сумлінно, з ревністю служать Господу, в результаті будуть обмануті, та звинувачені в ідолопоклонстві, тому що поклоняються не згідно Слова Божого.

А також Ісус вказує, яке поклоніння було і буде завжди угодне в Господі «в дусі та в правді». І коли ми слухаємо нашого Господа, ми не будемо винні в цьому виді ідолопоклонства, яке так само загрожує нам як і попередні види. Коли ми будемо ігнорувати те, як Бог об’являє Себе в Слові Своєму, ми формуємо свого бога в нашому розумі, а не приймаємо Того, який об’явився. А також коли ми служимо не так, як хоче того Бог, ми служимо не Йому.

Звернення до людей заповіту.

Надзвичайним моментом буде для нас те, що Бог говорить не до всіх народів, а до особливої ланки, яку Він вибрав, об’явився їм, і застерігає їх, щоб вони не поклонялись ідолам. І як результат Божого покарання Бог говорить такі слова.

5 Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, (Вих.20:5)

Так, ці слова мають відображення і в тих народах які не служили істинному Богу, і не любили Його, та не варто забувати, що Дух Святий показує на відповідальність в заповіті. Відповідальність любити Його. Ось саме на любові, Бог формує наші стосунки в заповіті, ми маємо Йому поклонятись та служити не тому, що ми побачили диктатора, а тому що ми любимо Його. Ми маємо стерегтися будь якого виду ідолопоклонства, в сучасності. І покарання Боже теж говорить про любов Його до нас, адже Він карав народ Свій щоб відвернути від ідолопоклонства, та навернути до Себе. І в Новому заповіті Бог показує, що Він карає тому, що любить і не хоче щоб ми загинули.

6 Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! (Євр.12:6)

Бог називає нас синами, а Себе батьком нашим, і це не означає для нас, що ми не повинні стерегти сьогодні життя наше від ідолі, адже батько все простить. Ні саме через любов до Нього в усіх сферах нашого життя повинен панувати Господь.

Як вберегтись нам від Ідолів.

На сьогоднішній день для християн небезпечним є два види ідолослужіння.

• Ідолопоклонство «служіння собі».

17 І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві. 18 Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! 19 Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них! 20 Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господові приємне! 21 Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони! 22 Раби, слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячись Бога! 23 І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господові, а не людям! 24 Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господові Христові. 25 А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на особу! (Кол.3:17-25)

Господь учить нас в усьому не собі догоджати, а Богу. Та це стосується навіть дітей наших, які мають вчитись слухати батьків, служачи Господу. Навіть їм уже загрожує служіння собі, своїм бажанням.

• Ідолопоклонство «не згідно Слова Божого».

24 Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись. (Iван.4:24)

…Павло написав був до вас за даною йому мудрістю,16 як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та не зміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибель свою. (2Петр.3:15,16)

Висновок.

Тому ми можемо відзначити три типи ідолопоклонства.

1.      Поклоніння іншим Богам, видуманим, богам, бовванам.

2.      Поклоніння самому собі.

3.      Поклоніння Богу не згідно Слова Божого.

Збережи Господи нас від ідолопоклонства, та ідолослужіння, а допоможи служити, та поклонятись істинному Богу, Творцю нашому. Слава Отцю і Сину і Святому Духу. Амінь.

Матеріал взятий з сайту “Реформатский взгляд”

I. Приобретение искупления через посредничество нашего Господа Иисуса Христа

Воскресный День 5

ВОПРОС 12

НЕТ ИСКУПЛЕНИЯ БЕЗ УДОВЛЕТВОРЕНИЯ

Заметки

1. В исповедании нашего искупления мы не можем просто так пренебрегать ничем из того, что было сказано в части о нашем несчастье. Потому что Бог не упускает ничего “просто так” из этого. Поэтому вторая часть Катехизиса начинается с полного признания вывода, к которому мы пришли в части о нашем несчастье: “по справедливому суду Божию мы подлежим временным и вечным карам”. И в вопросе спрашивается, остался ли у нас какой-либо способ (ведь это не случится “просто так”) избавиться от этих наказаний и вновь обрести Божью благосклонность?

2. “Избавиться от наказаний” – это не то же самое, что “примириться с Богом”[7]. Потому что человек может избегнуть наказания и при этом не примириться (см. 2Цар. 14:24).

“Избавиться от наказаний” – значит избежать Божьего мщения согласно завету. “Примириться с Богом” – это не значит, что Бог являет милость также до падения в смысле прощающей вину благосклонности к Адаму. Скорее это значит вновь получать благословения завета с Богом, разделять с Ним общение.

3. Избавление произойдет не иначе как только путем справедливости. “Сион спасется правосудием, и обратившиеся [сыны] его – правдою” (Ис. 1:27). Потому что Бог – праведен. Он всегда держит сказанное Им Слово. “Я не оправдаю беззаконника” (Исх. 23:7). О Господе говорится так: “не оставляющий без наказания” (Исх. 34:7). Для достижения примирения (то есть восстановления дружеских отношений) с Богом, должно произойти удовлетворение. Бог хочет, чтобы была Его справедливость полностью соблюдена.

Мы должны расплатиться с Божьей справедливостью. Слово “расплатиться” как раз отражает то, о чем здесь идет речь. Потому что, расплачиваясь, человек отдает ровно столько, сколько от него требуется. Иначе он не получит квитанции, освобождения, ведь он не расплатился. Кроме того, оплата подразумевает, что нечто отдается взамен получаемого. Оплата не дает право на что-либо; это наша обязанность! И эта оплата должна быть полной, – говорит Катехизис.

4. Человек должен был “расплачиваться” уже в раю – то есть удовлетворить требования завета. Эта “расплата” заключалась в совершенном исполнении закона. Поэтому это первое, за что мы должны были расплатиться: проявлять послушание в нашей жизни, исполнять закон – то есть активное послушание. После грехопадения добавилась еще и необходимость перенести наказание: пассивное послушание.

5. Расплатиться должны мы. Оплата должна последовать со стороны человека, от которого Бог ожидает ее с самого начала.

Эта оплата должна были или от нас самих, или от кого-то другого. Но и в последнем случае именно мы должны осуществить ее – через другого. Поэтому мы должны активно участвовать в оплате через Христа, то есть нашей верой, которая представляет пред Отцом удовлетворение Христа с молитвой о том, чтобы Он помиловал нас ради Христа. Этой “оплатой” человек не заслуживает ничего: он лишь принимает то, что было дано ему Богом.

Вопросы

1. Почему в 12-ом вопросе Катехизис спрашивает, “остался ли у нас какой-либо способ” для избавления?

2. Что значит “избавиться от наказаний”? И что значит “примириться с Богом”?

3. Что сказано в Ис. 1:27? Что необходимо для примирения? И что такое примирение?

4. Откуда происходит слово “расплатиться”?

5. Что должен был “оплатить” человек уже в раю? А что добавилось после грехопадения?

6. Что мы понимаем под “активным” и “пассивным” послушанием?

7. Кто должен заплатить? И как? Если оплата приносится кем-то другим, должны ли мы сами что-то делать? Приносим ли мы в таком случае что-то Богу от себя?

ВОПРОСЫ 13 и 14

НИ ЧЕЛОВЕК, НИ ДРУГОЕ ТВОРЕНИЕ НЕ МОГУТ ПРИНЕСТИ УДОВЛЕТВОРЕНИЕ

Заметки

1. Сперва исследуется вопрос, можем ли мы расплатиться сами. Но ответ – “никоим образом”, хоть грешник и может полагать, что он может сделать это “различными путями” – через жертвы, покаяние, самосовершенствование, добрые дела и т.д. Что человек только не придумывает для того, чтобы удовлетворить Бога. Но чтобы мы ни делали, мы только “ежедневно увеличиваем наш долг”.

Ведь человек ежедневно обязан приносить полную оплату, то есть полностью исполнять закон. Но за что бы он ни брался, он не исполняет этого, и так лишь день ото дня усугубляет свою вину. Даже обращенные, которые желают служить Богу, – даже они должны каждый день молить: “Прости нам долги наши…”

2. Следует различать вину и грех. Но они не должны и разделяться, потому что грех подразумевает вину! Но грех – это преступление, неправильное действие. А вина – это преступление, которое инкриминируется (то есть вменяется, “зачисляется”) нам.

3. Может где-нибудь есть “какая-либо тварь”, которая могла бы уплатить долг за нас? Имеется в виду творение, обладающее лишь силой твари, и, несомненно, которое может распоряжаться лишь тварными силами.

4. Но ни одна “тварь” не может уплатить долг за нас. Потому что:

а) “Бог не желает прилагать грехи человека к другому творению”. Уплата Богу должна производиться человеком. “душа согрешающая, та умрет” (Иез. 18:4).

б) Ни одна тварь “не может вынести гнев Божий за грех и избавить от этого гнева других”. Творение может и будет испытывать гнев, но для “уплаты” человеку необходимо, чтобы кто-то был готов прийти и сказать: “свершилось”. И этого не может сделать творение. Конечное не может унести бесконечное. У пророка Наума (1:6) сказано: “Пред негодованием Его кто устоит? И кто стерпит пламя гнева Его?” См. также вопросы 16/17, заметка 2.

5. Во времена Израиля Господь использовал жертвоприношения для служения искупления. Но они не помогали в деле примирения. “Ибо невозможно, чтобы кровь тельцов и козлов уничтожала грехи” (Евр. 10:4). Израиль знал о том, что “всесожжения и жертвы за грех Ты не потребовал” (Пс. 39:7). Эти жертвы указывали израильтянам на необходимости уникальной жертвы Христа и уверяли их, что она будет принесена.

Вопросы

1. Способны ли мы “расплатиться” за себя? Как человек пытается сделать это? Но чего он всем этим достигает?

2. В чем различие между “грехом” и “виной”?

3. Что подразумевается под “какой-либо тварью”?

4. Почему никакая тварь не может уплатить долг за нас?

5. Что сказано в Наум. 1:6?

6. Чему содействовали жертвы во времена Израиля?

ВОПРОС 15

НУЖЕН ПОСРЕДНИК!

Заметки

1. Данный вопрос – “Какого же Посредника и Искупителя следует нам искать?” – конечно, вовсе не предполагает, что данный вопрос решается в самом Катехизисе. Ведь в ответ звучит не что иное, как исповедание – повторение того, что говорит нам об этом Слово Господне.

2. Посредником считается тот, кто выступает как связующий между двумя или больше сторонами, примиряя друг с другом обидчика и обиженную сторону. В целом, в подобных случаях возможно, что посреднику удастся убедить стороны поступиться в чем-то и таким образом прийти к перемирию. Но между оскорбленным Богом и оскорбляющим Его человеком не может быть и речи о согласии. Ведь:

а) грешнику нечем поступиться; все, что у него есть, – это вина;

б) Бог не может и не хочет поступаться ничем из Своих справедливых требований. Он ни на что не смотрит сквозь пальцы.

3. Поэтому для достижения примирения Посредник между Богом и человеком должен:

а) принести удовлетворение за содеянную несправедливость (через активное и пассивное послушание); это – приобретение примирения;

б) позаботиться, чтобы грешник не упорствовал в своих пороках и не продолжал оскорблять Бога; это – приложение примирения.

Поэтому Посредник должен выступать как замещающий Поручитель. Он должен занять наше место. Так Он станет Искупителем!

4. Мы должны искать этого Посредника. Это не означает, что мы должны пытаться где-то найти Его. Потому Бог уже дал Его и объявил об этом. Но этого проповедуемого Посредника мы должны искать. Мы должны выйти к Нему, защитить свершенную Им работу и подчиниться Ему.

5. Требования к Посреднику таковы: Он должен быть правдивым (истинным) и праведным (невинным, святым) человеком, а также правдивым (истинным) Богом.

Использованное в заметках слово “Поручитель” можно также найти в Канонах Дортского Синода (II.2).

Вопросы

1. Разве вопрос о том, какой Посредник нам нужен, решается в самом Катехизисе? Что же мы тогда слышим в ответ?

2. Что значит “посредник”? Возможно ли между Богом и человеком примирение, если обе сторону в чем-то пойдут на уступки? Почему нет?

3. Что необходимо сделать Посреднику для достижения примирения? Как Он должен выступить?

4. Что значит, что мы должны искать Посредника?

5. Каковы же требования к Посреднику?

Програма по навчанню десяти пальцевому сліпому методу набору тексту, на основі тексту Євангелія від Марка.

Ціль розробки програми «Scripta» в тому, щоб надати кожному бажаючому можливість навчитись сліпому методу набору тексту російськими буквами. Також програма «Scripta» розкриває життя, характер і поступки Господа Ісуса у відповідності із змістом Євангелія від Марка.

Дана програма являється одним з продуктів Християнської комп’ютерної школи « ScripTehInfo », про діяльність і продукти якої ви можете взнати на сайті http://www.precept.md/scriptehinfo

Об’єм – 6,81 мВ

Прослухати лекцію
(Можливе лише при встановленому Adobe Flash Player)

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити лекцію можна тут

Прослухати проповідь
(Можливе лише при встановленому Adobe Flash Player)

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Завантажити проповідь можна тут

Прочитати проповідь

Текст Писання:

25 І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, людина праведна та благочестива, що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому.

26 І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього.

27 І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним,

28 тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив:

29 Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром,

30 бо побачили очі мої Спасіння Твоє,

31 яке Ти приготував перед всіма народами,

32 Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!

33 І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було розповіджене.

34 А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання,

35 і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!

(Лук.2:25-35)

Вступ.
Сьогодні християнський світ святкує свято Стрітення Господнє. В народі його називають Зустріч Зими з Весною. Існує цілий ряд повір’їв щодо цього свята. Але, нажаль, при всіх цих народних повір’ях загубилось справжнє значення цього свята. Сьогодні ми з вами будемо роздумувати над подіями, яким присвячене це свято. Над значенням зустрічі праведного Симеона з Немовлям Ісусом для нас сьогодні.

• Праведний Симеон (25-27)

  В Біблії про Симеона ми більше не читаємо ніде. Але ця одна зустріч стала дуже важливою, і церква згадує про цю подію. Ким був Симеон? Деякі вчені стверджують, що Симеон був відомим в Єрусалимі. Він був сином Гілея і батьком Гамаліїла. Від свого батька він унаслідував пост президента колегії, заснованої його батьком, і голови синедріону. Він був наділений духом пророцтва, і був звільнений зі свого поста, тому що в своєму свідоцтві протирічив загальноприйнятому розумінню про земне царство Месії.

  Симеон очікував потіху для Ізраїлю. Так юдеї називали Месію, в якому, будучи в утиску і пригноблені, могли знайти потіху. Прихід Месії – це була очікувана надія, потіха для юдеїв. Вони виражали свою потіху і сподівання в клятві: “Як вірно те, що я сподіваюсь побачити потіху Ізраїлю, так вірно і те і те…” Ісус Христос не просто дає потіху Своєму народу. Він Сам являється його суттю і основою – потіхою Ізраїлю, єдиною потіхою народу Божого. Згадайте запитання і відповідь 1 Гейдельберзького катехізису.
  Запитання: Що є твоєю єдиною втіхою в житті та смерті?
  Відповідь: Те, що я не належу собі, а належу – тілом і душею, як в житті так і в смерті, моєму вірному Спасителю Ісусу Христу. Він сповна заплатив за всі мої гріхи Своєю дорогоцінною Кров’ю, та звільнив мене від сили диявола. Він так береже мене, що навіть волосина не впаде з моєї голови без волі на те Отця мого небесного: по суті все повинно сприяти моєму спасінню. Оскільки я належу Христу, Він Духом Своїм Святим запевняє мене у вічному житті та дає мені щире бажання і готовність жити для Нього відтепер і надалі.
  Що таке втіха?

  Втіха – це роздуми нашого серця, в яких ми протиставляємо наше нещастя і благодать, придбану Христом. Міркування про це спасіння видаляють нашу печаль (Урсин). Отже, втіха – це те, що нас утішає.

  Наприклад, пацієнт, якому тільки що зробили операцію, відчуває гострий біль і тому стурбований. Приходить доктор і говорить, що біль – тимчасова і скоро пройде. Коли доктор покидає палату, біль продовжується, але пацієнт протиставляє її підбадьорюючим словам доктора, і тривога покидає його. Так і ми протиставляємо нещастя в нашому житті Божому одкровенню про спасіння. Ми все ще залишаємося підвладними всіляким нещастям і знегодам, але тепер знаходимо втіху.

  Катехізис говорить про єдину втіху. Іншого немає. Все, за що хапаються люди у пошуках втіхи, розчаровує. Тільки Божа втіха (“Бог всякої втіхи” – 2Кор. 1:3) стає втіхою нашою: його пре достатньо, воно не розчаровує ні в житті, ні в смерті.

  Яка ж наша втіха? Що душею і тілом, в житті і в смерті, ми належимо нашому Господу Ісусові Христу.

  “Належимо” означає, що Він відповідає за нас. Ми – Господні, у всьому і повністю: Він зберігає і піклується про нас (Рим. 14:8), і ми зможемо розділити Його славу.

  Ісус Христос – потіха Божого народу. Тому, не забуваймо шукати потіху в хвилини відчаю саме в Нього. Не забуваймо, потішаючи інших, вказувати на Христа, як Єдину Втіху.

  Симеон був сповнений Духом Святим. Зверніть увагу на те, що на Симеоні був Дух Святий. Це було ще до смерті і воскресіння Христа, ще до вилиття Святого Духа на церкву в день П’ятидесятниці. Ми маємо пам’ятати, що і старозавітній, і новозавітній Божий народ був керований тим самим Духом – Святим Духом.
  На прикладі Семена ми бачимо, що в Бога є Свої люди навіть в самих жахливих місцях, навіть в самі темні часи. Бог працює навіть тоді, коли повний відчай. Бог береже Свій народ.

  Симеон сміливо дивився смерті у вічі. Він говорить: “Нині відпускаєш раба твого в мирі”. Слово “відпускаєш” має значення “звільняти, відпускати”. Симеон був людиною побожною перед Богом і праведною перед людьми. Він жив в мирі з Богом і людьми. Він очікував прихід Месії. І Господь благословив його тим, що Духом Святим дав обітницю, що той не побачить смерті, поки не побачить прихід Месії. І це сталось. В той день в храмі праведний Симеон тримав на руках Месію, Спасителя світу. Обітниця Божа була виконана. Саме для того, щоб виконати свою обітницю, Бог Духом Святим побудив Симеона йти в храм. В храмі було величезна кількість людей. Але Духом Святим Бог вказав Симеону саме на Немовля, яке Він призначив за Агнця світу. Бог вірний Своєму Слову. Він завжди виконує обіцяне. І тепер Симеон, з великою вдячністю Богу і впевненістю, сміливо готовий зустріти смерть. Для нього смерть не була чимось жахливим. Це було для нього звільненням: звільненням від марноти цього світу; звільненням від гріховної природи, яка гнітила його; звільненням від нещасть і утисків, які є в цьому житті. Він був впевнений стосовно майбутнього своєї душі. І ця впевненість виходила не від нього, не від його “праведності”, але від віри і свідчення Святого Духа, який був в нього.
  Що дає звичайній смертній людині говорити такі слова? Що може звільнити нас від страху перед смертю, в рабстві якого знаходяться більшість людей? Що може видалити жало смерті? Є лише одна відповідь на ці питання – сильна віра. Віра твердо тримається за Спасителя, і тільки віра дозволяє сміливо подивитись в вічі смерті і сказати: “Я йду в мирі”. В нас має бути така ж віра, як в Симеона, і ця віра є дар Божий. Можливо деякі люди помирають спокійно і без цієї віри. Але без цієї віри вони не опиняться вдома, в раю, коли перейдуть в інший світ.

• Хвала і пророцтво Симеона (28-35)

  Симеон, сповнений Святого Духа, проголошує особливе пророцтво про те, хто є Ісус:

  • Ісус – Спасіння Господнє, приготоване перед всіма народами.
    Основна суть цієї пісні полягає в наступному: нині відпускаєш мене, раба Твого, Владико, зі світом. Бо в Особі цього Немовляти бачили очі мої порятунок Твоє – обітованого Спасителя, як Ти і обіцяв мені. Ти зумовив, щоб Він приніс спасіння для всіх народів. Христос прийшов в цей світ, для того, щоб спасти людей Своїх від їх гріхів, від марноти цього світу, від рабства гріха, від страху. І тільки в Ньому є спасіння, бо написано: “І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”. (Дiї.4:12)

    А де ми шукаємо спасіння? Чи шукаємо ми спасіння в когось іншого крім Христа? Чи шукаємо ми спасіння в своїй набожності, релігійності, належності до певної церкви? Спасіння лише в Христі.

  • Ісус – Світло, на просвіту поган і прославлення народу Божого
    Без Нього погани потопали в марновірстві. Поклонялись твориву людських рук. Навіть самі мудрі їх філософи не знали істини в духовному світі. Вони, називаючи себе мудрими, потуманіли.

    Ще пророк Ісая, за 600 років до народження Христа, пророкував: ” Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло“. (Матв.4:16) Іван, говорячи про Христа як Світло, пише: ” І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ”. (Iван.1:4-9) В темряві гріха, Він залишився Світлом. Він той, хто бачить кожну людину, і просвічує кожну людину, показуючи їй всі її вади. Ми часто вважаємо себе праведними, добрими, не зовсім грішними. Як людина може побачити справжній свій стан, свій гріх? Тільки коли Світло освітить серце людини, коли Христос Своїм Духом вкаже людині на її помилки, вади, гріхи. Він є Світло для просвіти людини. Як жити в цьому світі, повному гріха і спокус, праведно, приймаючи правильні рішення, що відповідали б Його волі? Тільки слідуючи за Світлом. Христос сказав: ” І знову Ісус промовляв до них, кажучи: Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя”. (Iван.8:12) Тому, якщо ви не хочете жити в темряві, якщо ви хочете жити праведно в цьому гріховному світі, ви потребуєте особливо дієвого впливу Світла в ваше життя, щоб Він просвітив Вас, ваше серце, думки, бажання, цілі. Щоб Він наповнював Вас Своєю мудрістю для цього життя. Слідуйте за Світлом.
    Ісус є світло. І Він бажає світити через ваше життя. Він сказав: ” Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі”. (Матв.5:14-16)

    Христос насправді був славою Ізраїля. Походження від Авраама, завіти, обітниці, закон Мойсея, Богом встановлене служіння в храмі – всім цим володів Ізраїль. Але все це ніщо в порівнянні з тим, що саме від Ізраїля прийшов в світ Спаситель. Це був величезний привілей для юдеїв. Але Христос є славою не лише для Ізраїля, як нації, але для Божого народу. Слово Боже говорить, що Божий народ очікує велична слава, яку має Христос. Павло пише: ” Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись. Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас.” (Рим.8:16-18) І хоча сьогодні ми терпимо страждання, утиски, приниження, знайте, що, якщо ви є Божа дитини, частина Божого народу, вас чекає слава. Сам Господь прославить вас, розділить з вами славу Христа.

  • Ісус призначений багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання.
    
    
    • Він призначений багатьом на падіння в Ізраїлі. “Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним!”(Дiї.4:11) Він мав стати каменем спотикання і спокуси для багатьох гордих і самовпевнених юдеїв, які відкидають Його і загинуть у своїх гріхах. Так і сталось. Ізраїль був завітнім народом, а він відкинув Христа.
      
    • Але, разом з тим, Ісус призначений багатьом на уставання в Ізраїлі. Слово “уставання” має значення – воскресіння, вставання. Саме Він мав померти на хрести за гріхи людини і воскреснути для оправдання людини. Саме Його воскресіння стало основою уповання нашого на воскресіння з мертвих. Він є Той, хто не просто просвічує людину, вказуючи на її дійсний стан. Але й Той, хто підносить, піднімає людину, відроджує, воскрешає до нового життя.
      
    • Він є знак сперечання. Немовля призначене в предмет сперечань. У цих словах особливий сенс, пов’язаний з Особою Христа. Само Його присутність на землі служило найбільшим докором гріху і нечестю і тим самим викликало гірку злість людського серця. З самого початку тисячі людей гнали Ісуса, не віруючи в Нього. До Ісуса ніхто не може залишитися байдужим. Ми або підкоряємося Йому, або боремося проти Нього. А трагедія життя часто в тому що наша гордість не дозволяє нам визнати свою поразку, яка привело б нас до перемоги.
      

      Слово Боже говорить: “Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує камінь, що його занедбали були будівничі, той наріжним став каменем, і камінь спотикання, і скеля спокуси, і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись не народ, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!” (1Петр.2:7-10).
      Проаналізуйте сьогодні своє відношення до Христа. Чи приймаєте ви Його, чи відкидаєте? Чи даєте ви місце Христу в своїх щоденних турботах, планах, бажаннях? Чи підкоряєте Ви свою волю, бажання, приорітети Йому, чи керуєтесь тільки власними бажаннями? Зверніть увагу, Він став знаком сперечання саме для Ізраїля. Це не були погани. Вони знали Бога, Його Слово, Закон. Мали обітниці, завіти. Вони очікували Месію. Вони були завітнім народом. Але багато з них не прийняли Христа, відкинули Його, як наріжного каменя своєї віри. Ця небезпека стосується і сьогодні церкви. Не має значення, що ми відносимо себе до тієї чи іншої конфесії, являємось членами певної церкви. Ми можемо відкидати Христа або жити ним. Нехай Господь відкриє Духом Святим справжній стан наших сердець.

  • Меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох. Тут Симеон передбачає те горе, яке заповнить серце Марії, коли

вона побачить розп’яття свого Сина (Ін. 19,25). Але це була необхідна жертва. Дякуючи цій жертві Син Божий побачить великий плід від своєї жертовної смерті. Ісая, пророкуючи про смерть Христа, говорив: “ Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься. Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе”. (Iс.53:11) Його Євангеліє мало показати людям їх справжній характер: ворожість до Бога в одних, внутрішню спрагу і голод в інших. Проповідь хреста мала відкрити, якими насправді були люди. Так і сталось. В книзі Дії описано, як виконалось пророцтво старого Симеона.
Можливо, інколи ми думаємо, що ми дуже гарно маскуємо наш справжній характер, мотиви. Ми часто одіваємо маски, які не відповідають дійсному нашому стану. Ми думаємо, що ніхто не знає те, що відбувається в нас. Більше того, часто навіть ми самі до кінця не знаємо себе. Але Він знає все. Він “потреби не мав, щоб хто свідчив Йому про людину, бо знав Сам, що в людині було”. (Iван.2:25)

Той день був для Симеона днем зустрічі з Месією. Це був день сповнення Його надії, день потіхи. День зустрічі з Ісусом, який є Світло для світу, Спаситель людства. Можливо сьогодні настав день вашої зустрічі з Христом. Можливо сьогодні той день, коли потрібно відкинуті всілякі маски, бажання, преорітети, неугодні Богу, визнати перед Богом свій гріх і всеціло довіритись Йому в своєму житті і смерті. Амінь

Це питання, над яким дискутують християни не одне століття. Хтось говорить, що для оправдання потрібна лише віра. Хтось говорить, що оправдання залежить від наших діл. Одні приводять, як доказ своєї позиції, одну групу віршів з Біблії. Інші, з тієї ж Біблії, як доказ, приносять зовсім іншу групу віршів. Одним з текстів, який викликає дискусії – Як.2:14-26. Текст, над яким я сьогодні роздумую.

14 Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?
15 Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму,
16 а хтонебудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе?
17 Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!
18 Але скаже хтонебудь: Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх.
19 Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять.
20 Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?
21 Авраам, отець наш, чи він не з діл виправданий був, як поклав був на жертівника свого сина Ісака?
22 Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдосконалилась віра із діл?
23 І здійснилося Писання, що каже: Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність, і був названий він другом Божим.
24 Отож, чи ви бачите, що людина виправдується від діл, а не тільки від віри?
25 Чи так само і блудниця Рахав не з діл виправдалась, коли прийняла посланців, і дорогою іншою випустила?
26 Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!
(Як.2:14-26)

По-перше (14-18), даний текст потрібно розглядати в контексті. В попередніх віршах говориться про проблему упередженого відношення до бідних. Яків говорить, що саме таких людей Бог вибрав як багатих вірою. Упереджене відношення – це гріх нелюбові до ближнього. Милосердя вище за суд, тому не має бути упередженого відношення до людей нижчого соціального прошарку. І в даних текстах Яків говорить до цих християн: “Якщо ви говорите, що ви віруючі, ви відвідуєте церкву, і разом з тим, ви уникаєте спілкування з біднішими за себе. Де ваша віра? Яка користь від такої віри? Чи можна назвати таку віру спасаючою, якщо вона виражена лише в словах, але не в практичних ділах? Така віра є мертва.

По-друге (19-20), Яків говорить, що дуже добре, що ти декларуєш себе віруючим. Але і демони вірують, і тремтят? Але чи можна назвати їх віру спасаючою? Ні. Тому що їхнє знання про існування Бога, навіть їх страх перед праведним Божим судом не призводить в них діл праведності. Вони не покоряються Господу. Їх віра мертва, або безрезультатна. Яків говорить: “Чи знаєш ти, о марна людино”. Марна людина – в мові оригіналу це звучить: безплідна, безрезультатна. Так ось, якщо віра не впливає на практичне життя християнина, то ця віра мертва.

(21-26) Яків приводить, як доказ, два приклади:

• Приклад з Авраамом. На перший погляд здається, що Яків проявляє неточність, адже Авраам був виправданий перед Бого ще до народження Ісака (БУт.15:6), а тут написано, що Авраам виправдався перед Богом, коли приніс в жертву Ісака. Здається, що ця дія Авраама була умовою його виправдання. Але, якщо подивитись уважніше, досліджуючи грецький текст, слово “едікайон” (виправданий – в.21) має двойне значення. З однієї сторони – статус (виправдовувати, вважати за праведний, оголошувати праведним, проголошувати праведним, визнавати праведним, визнавати законним, визнавати справедливим) і практична дія (творити праведність, поступати праведно). Якщо дивитись в контексті даного уривку і всього Писання, ми бачимо, що діла Авраама не були умовою для його оправдання. Але навпаки, будучи оправданим, маючи віру в Бога, він поступав праведно, робив діла праведності. В 22 вірші написано, що його віра помогла його ділам. Слово “помогла” має значення “працювати разом, сприяти”. Ми бачимо, що віра і діла взаємопов’язані, працюють разом. Віра без діл мертва. І діла без віри – звичайна релігійність. Віра Авраама вдосконалилась ділами. Коли я прочитав цей текст, я згадав тексти про Ісуса Христа з післання до Євреїв: “10 Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання”. (Євр.2:10); ” Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою. І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння” (Євр.5:7-9) Навіть Христос, Який був досконалим, написано, вдосконалився через страждання. Це не означає, що Він був недосконалий, але Його віра мала довершене значення і була проявлена в Його ділах: послуху, який привів Його на хрест за гріх людини, щоб виправдати вибраних Своїх по вірі.
• Приклад про Рахав-блудницю. В Євр.11 написано: ” Вірою блудниця Рахав не згинула з невірними, коли з миром прийняла вивідувачів”. (Євр.11:31) ЩО рухало РАхав? Віра. Віра в те, що Єдиний Істинний Бог – Яхве, Бог Ізраїля. І Бог призначив знищити Єрихон. І саме ця віра спонукала її, ризикуючи своїм життям, спасти єврейських шпигунів.

Отже, підводячи підсумок, хочеться зауважити, що не варто ставити питання: що головніше для оправдання – віра чи діла? Вони рівноцінно важливі. Людина отримує оправдання перед Богом по вірі. Але, разом з тим, віра не приходить сама. Обов’яково плодом віри будуть діла праведності. Діла – це індикатор, лакмусовий листочок нашої віри. Тому, роздумуючи над цим питанням, давайте проаналізуємо нашу віру в світлі наших діл правденості.

Амінь

12.02.2009 року до сайту була приєднана можливість перегляду сайту на російській та англійській мові. Для перекладу сайту на інші мови використовується сервіс Google Translate. Ми припускаємо, що переклад буде не зовсім точним, з наявністтю неточностей в перекладі, граматичними та морфологічними помилками. Тому просимо вибачення за неточності перекладу і сподіваємось, що матеріал сайту буде служити вашому духовному збудуванню.