Автор питань – відомий проповідник і богослов Б.Геце.
В свій час він знайшов дуже простий і дуже живий спосіб викликати глибокий інтерес до Біблії, щедро розкриваючи її багатства. Ставлячи читачу питання зі Слова Божого, Геце ніби наштовхує його шукати відповіді в Святій книзі. Питання взяті з книги «1575 Біблійних питань та відповідей Б.Геце»
Евр 3,4.
6 Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його ми, коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця. (Євр.3:6)
Ось це ті центральні істини, які так ми не можемо поєднати в своєму розумі. А саме, що ми можемо бути в Домі Господньому тільки через Христа, і з другої сторони Бог показує нам нашу відповідальність. Що коли ми вірні Йому, тоді ми і можемо назватися дітьми Божими, Божим домом, а коли ні, то ми ні коли і не були Божим домом. Це просто ілюзія, само обман. Люди в історії християнства досить часто падали або в ту або в ту крайність. Одні вважали, що своєю вірністю можуть досягти Бога, а Христос це як придаток до їхніх діл. Другі вважали, що Вірячи в Христа, та живуче без відповідальним життям вони можуть на щось надіятись. А істина для нас лежить в обох цих аспектах. По перше тільки в Христі як в Божому Будинку, ми можемо мати надію на зустріч з Богом, але в Ньому не перебувають нечестиві люди, або люди описані нижче по тексту. Ось це дуже важливо для нас зрозуміти, і прийняти.
Євр 3:7-12
Дуже цікаві думки, викладені тут, Бог називає ті дні випробуваннями, і каже що Діти Його, Ізраїль не правильно поводились в ті дні. В чому проявилась їх не правильна поведінка? Вони були не задоволені тим, як Бог їх веде. І Господь називає це також випробуванням, та випробуванням Його. До речі, в негативному значенні. Ісус свого часу сказав, «не спокушуй Господа Бога Твого». В якому значенні Він сказав це дияволові? Саме в питанні довіри Богові. Диявол запропонував Йому, мовляв давай перевірмо, чи правду казав Бог. Але Господь сказав, що Він довіряє Своєму Отцю, і не має наміру перевіряти, Його Слова. Так перевіряли Бога ще Адам з Євою. Нажаль і нам це притаманне. Ось як ми любимо поводитись, коли Бог посилає нам випробування. Ми бачачи трудності, начинаємо нарікати, плакати, бути не задоволеними, і це приводить нас до сумнівів. Нам не подобається як нас веде Бог, ми завжди для себе маємо інший шлях кращий шлях. І це знову показує не наше серце яке до цього часу хоче з однієї сторони бути не залежним від Бога, а з іншої навпаки. І Бог не один раз відповідав в ці тяжкі хвилини і їм в пустині, і нам, як ми це бачимо з історії, Бог давав відповідь на їх виклики. Хоча Був не вдоволений. Але це має бути для нас уроком, ми не повинні випробовувати Бога в відповідь на Його випробування для нас. Ну один раз ми помилились, Бог нас підкріпив, другий раз, то можливо досить, можливо ми вже навчимось довіряти Богу? Чи ми будемо подібними до цих людей, які постійно випробовували Бога. Їх не переконували Божі справи, до кінця їхнього ходіння. Для нас, уже тільки їх випадків повинно бути достатньо, для того, щоб бути переконаним, вже не кажучи про все те, що Бог робив в нашому життя. Хіба не так Бог вчив народ свій, щоб вони дітям розказували все те, що Господь уже робив, і це мало їх переконувати. Нам в нашому житті взагалі не має виправдання, коли через таку гору свідків, ми ще не переконані. І випробовуємо Бога в серці своєму. Тому саме у випробуваннях ми і показуємо, чи ми віруючі. Чи ми довіряємось Богу. І коли це не так потрібно засудити себе, говорити про це з рідними, сусідами, для яких Бог ще також не Господь (Господар, Пан). Нехай все ж Він запанує в їхньому житті. Як і в нашому.
Можливо ми спитаємо, чому вони так дивно поводились, і що нам відповість Слово Боже? Господь показує нам, що вони постійно блудили серцем, бо не пізнали доріг Його. Як це пізнати доріг Його? Другими словами, це люди які ні коли не знали Господа. Ми інколи вражаємось, чому люди покидають Господа, чому не бажають покаятись коли впали в гріх, і нам не зрозуміло, але це зрозуміло для Господа. Це не люди які втратили спасіння, а які ніколи не мали його, які ніколи не знали Його, які ніколи не ставали на дорогу правди, хоч зовні нібито і в заповіті (християни). Це люди, для яких ні коли не зрозуміло, що Бог робить в їхньому житті, і яким ніколи не подобається що Бог робить, які завжди мають свою власну думка на своє життя. Вони воліють, щоб Бог підкорявся їм, щоб Бог під їхню дудку грав. І коли інтереси збігаються то це більш менш їх влаштовує, та не на довго. Та такі люди забули хто такий Бог. Бог залишається суверенним, Він залишається Богом, а ми самі себе хочемо робити Богом. Бог залишається не змінним, само достатнім, і противиться гордості від початку. Це має застерігати кожного з нас, чи відвертого атеїста, чи людину яка вважає себе християнином. Тому що ми бачимо наші гріхи, і думаємо, а може то я, теж подібний до тих людей. І саме сповідування наших гріхів, та стремління до Божого володарювання може допомогти нам знову мати радість спасіння.
Знову ж давайте зауважимо до кого сказані ці слова? Не просто до Євреїв, а до Євреїв християн, беручи в приклад їх історію стосунків з Богом, як приклад стосунків для нас. Як це протверезлює нашу духовну гординю, і допомагає ще уважніше поставитись до нашої відповідальності в Заповіті.
Євр 3:12-14.
Стерегтись злого серця невірства, стерегтись, зачерствілого в невірстві серця, ось той ворог з яким пропонує Боротись Бог нам через автора Євреїв. Я колись чув дуже гарний приклада від одного проповідника. Від згадував Давида, коли він стояв перед Голіафом, він переміг його, тому що він розумів, що то ворог, і Божий і Його. Та коли бачив Вірсавію він не впізнав ворога свого, забув що ворог може і так підійти. І отримав поразку. Друзі, саме так і показує нам Слово Боже. Не допускати невірства в серце наше. Не випробовувати Господа, довіритись Йому. Це те, за чим нам потрібно слідкувати в нашому житті. Подивіться як Бог оберігав від цього Народ Свій. Він сказав, щоб вони не брали собі жінок з іншого народу, щоб ті не впливали на них, і навіть коли помре чоловік, також не будо небезпеки, тому що брат чоловіка, віруючий, продовжить виховання дітей в вірі, і не робив спокуси для жінки кличучи не довіряти Богу живому. Бог вчить нас себе берегти, та заохочувати інших. Ми не повинні бути байдужими коли бачимо в трудностях брата свого, чи сусіда свого, чи співробітника свого. А маємо навчити Його довірятись Господу і довіряти шляхи свої Йому. Висловлюючи це в подяці за все, а не випробовуючи в серці своєму.
Всі вірші які написані для нас, і для них мають для нас казати, що ті ізраїльтяни вважались повноцінними Євреями. Так як і ми себе вважаємо повноцінними християнами. Що в нас не так? Ми і хрещені, деякі навіть по два рази, і Слово Боже ми знаємо, і молимось, всі зовнішні ознаки існують, але все ж Бог, нас призупиняє, даючи нам можливість подумати, про те, що ми стали учасниками Христа, коли тільки наше життя затримаємо певним аж до кінця Євр 3:14. А якщо ні, то ми і не стали, або іншими словами, ніколи і не були Учасниками Христа.
Євр 4:7-11.
Ось як Бог нас заспокоює, показуючи нам, що ми ще не в дома, ще не закінчились для нас труднощі та випробування, а повний відпочинок буде в Царстві Його. На це нам потрібно дивитись кожен раз коли ми бачимо перед собою труднощі, ось правильний погляд. Для нас дуже важливо пам’ятати що ми ще на війні, де Бог дозволяє дияволу ще щось робити, противитись, спокушувати, і що ще не прийшов той час, обіцяного Божого відпочинку.
Євр 4:1-7.
Слідуючі вірші продовжують ту ж саму тему, яку ми читали в третьому розділі. Не можливо їх відірвати тому, що все це одна тема. Ми так привикли читати ці слова для не віруючих, забуваючи, що ці слова сказані до людей, які мали відношенні до християнства. Юдеї на яких почали впливати і гоніння, і зневаги Юдейський книжників, і Юдейського оточення, були підкошені, і струджені випробуваннями, і подумували покинути християнство. Та Бог показує, що сьогоднішній день для них це як Божа милість, тому що в них є можливість відновити Панування Господнє в їхньому житті. Цей принцип актуальний і для нас, кожний день, що для нас це Божа милість в якій Він Духом своїм повертає нас, не покірливих до Себе, виправляючи, докоряючи в гріху, для вибраних на покаяння, а для інших на осудження.
І закінчує думку автор чудовими словами про роль Божого Слова в нашому житті. А воно полягає в тому, що не просто Слово Боже колись було діяльне при нашому наверненні. А і тепер і завжди є діяльним, на серця наші. Та нажаль по різному.
Для Божої дитини, та для дитини гріха ніде дітись від Слова Божого, яке є діяльне для всіх. Та для одних на загибель, а для інших на спасіння. Рим 9. Та за все відаймо славу Богові.
Як нам вберегтися? Що нам робити?
Можливо ми налякались і думаємо, що в нас не достатньо сил, і ми не зможемо. Ми забуваємо про те, що в цьому місці Бог показує нашу відповідальність в заповіті. Ось цю сторону Він бажає нам відкрити, та показати. Та наша тема буде не повною коли ми не прочитаємо чим закінчує для нас Бог цю тему.
14 Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого!
15 Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.
16 Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать.
(Євр.4:14-16)
Отож Господь все ж нас розуміє. Розуміє, що нам не легко нести нашу відповідальність, та Він готовий допомогти, підкріпляти. І коли б не Його заступництво за наші гріхи перед Отцем, ми б ніколи не досягли достатньої святості. Та коли б не Його допомога, ми дійсно не мали б жодних шансів, навіть трішечки, понести дану нам відповідальність бути вірним . Тому Бог дасть випробування, Він і дасть сили проходити наші випробування, а коли ми спіткнулись то Ісус є заступником за наші гріхи. Та не для лицемірів, які ніколи і не знали Господа.
Висновок:
Дане місце, із Слова Божого, надзвичайно актуальне в час, коли ми живемо, і по серед кого живемо.
По перше по тій причині, що це яскраво показує для сьогоднішнього «християнського світу» що не достатньо просто належати до заповіту (Нового), бути хрещеним, вважатися членом церкви, чи то Православної, чи Реформатської церкви. Є велика відповідальність духовного життя, кожних день з Богом, яка полягає в тому, щоб довіряти свої шляхи Богу. 14 Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; (Рим.8:14). А бути водимими Духом це, не просто слухати, але і підкорятись веденню цього Духа, як ми бачили в тексті.
По друге, це не просто урок для нас з вами, ми не маємо бути байдужими до нашого ближнього. Потрібно відкрити свої очі перш за все не себе, і подивитись на людей, які гинуть. І згідно Слова Божого, застерігати, від погибелі. Застерігати від духовної гордості. Само впевненості, та само обману. Свідчити не просто про Христа, (про Христа уже всі знають). А свідчити про те, що ми можемо мати в Христі, коли наше житті не схоже на життя цих людей описаних в даному місці Слова Божого, яке ми розглядали. Є велика сьогодні небезпека, і ми не повинні бути байдужими, а з ревністю говорити їм Слово Боже. Це наша робота, це наша відповідальність. Дивитись за собою, та не тільки на цьому зупинитись, але спасаючи себе кликати до спасіння, інших, які не хочуть нести християнської відповідальності.
15 Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб успіх твій був явний для всіх!16 Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає! (1Тим.3:15,16)
Я не думаю що це повеління стосується тільки пресвітерів, скоріш це як початок, первісток, для того, щоб усі брали приклад зі свого пастора. Тому не будьмо байдужими до інших, людей, а говорімо свідчимо їм про загибель. Можливо це важко, можливо це не зручно, але молімось про допомогу Тому, хто може подати її в нашому служінні, та житті. А Він не відмовить нам допомогти в цій справі.
Та пам’ятаймо той урок який подав Господь першій церкві, що коли вони лишались на місці, були задоволені своїм спасінням, Бог послав гоніння, щоб розсіяти їх далі, щоб вони не забували свідчити іншим, і розширювати Боже Царство. Хто дав право нам заспокоїтись по відношенню погибелі інших, і тішитись тільки своїм спасіння, не думаючи про ближнього. Ми маємо закликати людей, повністю віддати своє життя Богу на служіння, коли вони ще цього не зробили, або зробили частково. І нехай Бог дасть мудрості нашим діткам з дитинства, коритись Господу, та не полишати Його.
1 Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, 2 і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість. (Рим.12:1,2)
15.01.2009 року почав працювати наш сайт церкви «Хвала і Поклоніння».
Повт. Закону 34:1-9
«І перейшов Господь перед лицем його, та й викликнув: Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх, та певне не вважає чистим винуватого, бо карає провину батьків на дітях, і на дітях дітей, і на третіх, і на четвертих поколіннях». (Вих.34:6,7)
ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКТС ДАНОГО ТЕКСТУ. Ці слова Господь сказав, коли вдруге давай Ізраїльському народу закон. Ці слова передають зміст 2 заповіді, яку дав Господь: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей». (Вих.20:4-6). Але, за той час, поки Мойсей був 40 днів на горі Синай, народ Ізраїльський зробив золоте теля, і став поклонятись йому. Коли Мойсей зійшов з гори, і, побачивши ідолопоклонство ізраїля, розгнівався, і розбив кам’яні скрижалі, на яких був записаний Закон Божий. Господь звершив суд над ідолопоклонниками і дав Мойсею ще раз закон. Але на цей раз Господь сказав Мойсею витесати дві кам’яні скрижалі.
Але особливу увагу нашу я хочу звернути в даному тексті на 6-7 вірші і запитати у вас:
Як ви думаєте, чи ваші провини і гріхи впливають на долю ваших дітей, внуків, нащадків? Чи ваше богобійно життя вплине на майбутню долю ваших дітей?
Дуже яскраво цю істину ми бачимо в проголошені Богом 2 заповіді з Декалогу: «Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене».
Чи дійсно діти відповідають за гріхи своїх батьків? Що говорить про це Писання?
Приклади в Писанні про відповідальність дітей за гріхи батьків.
Гріхопадіння Адама.
Найперше згадування про наслідок гріхів батьків на долю їх дітей ми бачимо в гріхопадінні Адама і Єви. «До жінки промовив: Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою. І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся». (Бут.3:16-19)
Смерть первенців в Єгипті
Блукання пустелею 40 років: «Скажи їм: Живий Я! Мова Господня: Поправді кажу, як ви говорили до ушей Моїх, так Я зроблю вам. У цій пустині попадають ваші трупи, та всі перелічені ваші всім вашим числом від віку двадцяти літ і вище, що нарікали на Мене. Поправді кажу, ви не ввійдете до того Краю, що Я підносив був на присягу руку Свою, що будете перебувати в нім, окрім Калева, сина Єфуннеєвого, та Ісуса, сина Навинового. А діти ваші, що про них казали ви: станете здобиччю ворогові, то впроваджу Я їх, і пізнають вони цей Край, яким ви обридили. І ваші власні трупи попадають у цій пустині! А ваші сини будуть блукати на пустині сорок літ, і відповідатимуть за зраду вашу, аж поки вигинуть ваші трупи на пустині. Числом тих днів, що розвідували ви той Край, сорок день, будете ви нести ваші гріхи по року за день сорок літ, і пізнаєте, що значить бути покинутими Мною! (Чис.14:28-34)
Знищення амаликитян: «І сказав Самуїл до Саула: Господь послав був мене помазати тебе на царя над народом Його, над Ізраїлем. А тепер послухайся голосу Господніх слів. Так сказав Господь Саваот: Я згадаю, що зробив був Амалик Ізраїлеві, що клав йому перешкоду на дорозі, коли він виходив із Єгипту. Тепер іди, і поб’єш Амалика, і вчиниш закляттям усе, що його, і не змилосердишся над ним. І позабиваєш усе, від чоловіка аж до жінки, від дитини й аж до немовляти, від вола й аж до штуки дрібної худобини, від верблюда й аж до осла». (1Сам.15:1-3)
Приклад Соломона – через ідолопоклонство царство, яке вспадкував його син, розділилось
Діти Ахава несли відповідальність за гріх батька Ахава:
«І було Господнє слово до тішб’янина Іллі, говорячи: Чи ти спостеріг, що Ахав упокорився перед лицем Моїм? За те, що він упокорився перед Моїм лицем, не наведу Я лиха за його днів, за днів його сина наведу Я те лихо на його дім». (1Цар.21:28,29)
Чому Бог говорить про таку міру покарання? По відношенню до кого, і до яких гріхів є актуальним це попередження?
«Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене». Бог карає послідуючі покоління за гріхи батьків, тих, хто ненавидить Господа.
В чому проявляється ця ненависть?
Ідолопоклонство. Саме в другій заповіді Бог забороняє ідолопоклонство і попереджує про відповідальність за ідолопоклонство. Саме після ідолопоклонства теляткові Бог вдруге дає декалог і проголошує ці слова. Саме Єгипет був наповнений ідолопоклонством. Саме Ахав ввів Ізраїль в ідолопоклонство.
ЩО таке ідолопоклонство? Ще Августин сказав: «Ідолопоклонство – це поклоніння тому, що має бути використано, або використання того, що призначено для поклоніння»
Ненависть до Бога та Його народу. Ситуація з Амаликом. Амалик протистояв ізраїльтянам перейти через їх землю. Бог обіцяв покарати цей народ. І коли настала повнота їх гріха, Бог покарав амаликитян руками ізраїльтян.
Чому Бог карав дітей за гріхи батьків? Хіба це справедливо?
Практичне примінення
Божа милість набагато більша, ніж його справедливий суд . Як ненависть до Бога призводить до покарання Богом до 3-4 покоління, так і любов до Бога і вірність Йому призводить до благословення Божого.
З самого початку Буття ми бачимо, як Бог проводить певну лінію спасіння, через яку прийшов Христос. Причому ця лінія – родинна лінія. І паралельно їй, лінія невірних Богу людей.
Сином Адама був праведний Авель.
Сиф і Єнош. Після смерті Авеля народився праведний Сиф, від якого Єнош: «І пізнав Адам ще свою жінку, і сина вона породила. І назвала ймення йому: Сиф, бо Бог дав мені інше насіння за Авеля, що забив його Каїн. А Сифові теж народився був син, і він назвав імення йому: Енош. Тоді зачали були призивати Ймення Господнє». (Бут.4:25,26)
Єнох. Через декілька поколінь у Яреда народився Єнох «І ходив із Богом Енох, і не стало його, бо забрав його Бог». (Бут.5:24)
Ной родився через два покоління від Ламеха. «Але Ной знайшов милість у Господніх очах. Це ось оповість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив». (Бут.6:8,9) Ной був праведним у своїх поколіннях. Він був народжений в праведній лінії. Тільки про Ноя сказано, що він був праведний, але Бог спас від потопу не тільки його, але й його родину. Праведність Ноя стала благословенням для його нащадків. Одним з синів Ноя був Сим.
Сим. Після потопу праведна лінія продовжується через Сима. Саме Сим вспадкував благословення від Ноя, після того, як Ной напився молодого вина.
Авраам. Через декілька поколінь з роду Сима від Тераха народився Авраам. І саме через Авраама Бог розпочинає особливу лінію спасіння – заключення завіту і створення народу Свого. «І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність». (Бут.15:6) Бог заключив з Авраамом заповіт, благословення якого розповсюдились на його нащадків. І саме заповіт з Авраамом був основою для побудови стосунків між Богом і народом Ізраїльським. На прикладі Авраама ми бачимо, як милість Божа розповсюджується на нащадків до тисячного коліна.
Мойсей і Ізраїльський народ. Через 40 років після заключення заповіту з народом ізраїльським, після того, як ті, хто вийшов з Єгипту померли і перед Обіцяною Землею стояли їх нащадки, Бог сказав: «Стережіться, щоб не забули ви заповіту Господа, вашого Бога, якого склав з вами, щоб не зробили ви собі боввана на подобу всього, як наказав тобі Господь, Бог твій». (Повт.4:23). Хоча Бог заключив заповіт з їх батьками, але цей заповіт в повній мірі розповсюдився і на їх дітей. І Бог не говорить, що Він заключав заповіт з батьками, але з ними. Заповіт розповсюдився на них, з благословеннями за виконання і відповідальністю.
Христос. Саме через Ізраїльський народ прийшов Христос в плоті в цей світ. Завдяки смерті і воскресінню Христа, утворився новий його народ – Церква.
Церква. В церкві ми бачимо той самий принцип – Бог працює не тільки з особистостями. Але, якщо Бог спасає людину, це є особливим благословення для її нащадків. Бог по особливому відноситься до її дітей на основі Нового Заповіту.
Це не всі тексти, які показують нам на величину Божої милості.
Практичне примінення:
Виникає питання: Як нам з цим жити?
«Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш». (Повт.6:4-7)
«А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Еф.6:4)
Цими днями весь християнський світ святкує свято Трійці. Взагалі, що особливого є в цій темі а також в розумінні самого терміну?
Свята Трійця – догмат, який розглядає сутність Бога в трьох Особах. Цей догмат визнається християнськими церквами – православ’ям, католицизмом, та протестантизмом.
В обговоренні цієї теми потрібно обов’язково пам’ятати:
По-перше: на основі цієї теми виникало і продовжує виникати багато дебатів та дискусій, які часто приводять до хибних висновків.
По-друге: фактом залишається те, що людина, своїм логічним розумом не може до кінця зрозуміти це питання, адже це духовне питання яке сприймається лише вірою.
По-третє: впродовж всієї історії церкви, на основі цієї доктрини виникало дуже багато лжевчень.
По-четверте: кожен уважний читач Слова Божого може помітити, що в Біблії не використовується термін «Трійця».
Але, незважаючи ні на що, кожен християнин має бути утвердженим в тому в що він вірить, і чому він вірить, і це мало б спонукати його до вивчення Слова Божого.
Тому, беручись за нелегку справу в дослідженні питання Трійці, потрібно пам’ятати декілька важливих речей:
Отож, характеристика Трійці.
Згідно догмату, прийнятому на Першому Нікейському Соборі, Бог має три Особи: Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух Святий (іноді кажуть: Перша Особа Трійці (Отець), Друга Особа Трійці (Син), Третя Особа Трійці (Дух Святий)), всі ці Особи є, однак, єдиним Богом, і кожна зокрема є повністю всемогутнім і єдиним Богом (а не частиною Бога), і серед цих Осіб нема більшої або меншої.
Бог визнається Всемогутнім, Вічним і Безмежним. Будучи єдиними і неподільними за природою, три постаті Бога, однак, відрізняються походженням та взаємними відносинами. Так, Бог-Отець народжує Бога-Сина, а Сам не походить ні від кого, Бог-Син народжується від Бога Отця, а Дух Святий сходить від Отця і Сина.
Одразу важливо відмітити те, що термін «народжує», не пояснює нам того що був час коли Сина не було, а в певний момент Він буквально з’явився. Це пояснення просто вказує нам доступним терміном на стосунки Сина з Отцем.
Згідно християнських вчень, Бог-Син прийняв тіло людини і втілився з Духа Святого і Діви Марії як Ісус Христос, з метою спасіння людства.
В другому соборному посланні святого апостола Павла до Коринтян, в 13-му розділі 13-му вірші сказано: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.» Саме тому християни вірять що існує лише один Бог, хоча в Ньому присутні три Особи Божества.
Догмат Триєдності Бога, як правило, оголошується недосяжним для людського розуму в повному обсязі, і осягається лише «досвідом духовного життя». В зв’язку з цим говорять про Святу Трійцю, як «найбільшу таємницю християнської віри». Також природа Бога, у тому числі те, що сказано у цьому догматі, визнається такою, яку ніколи не зможе пізнати жодне створіння, ні людина, ні ангел.
Нам важко це зрозуміти, але це є правда, незалежно від того віримо ми в це, чи ні. Бог-Отець, Бог-Син, і Бог-Дух Святий – це не три Бога, а один.
Важливо сказати також і про те, що три Особи Божественної Трійці – відмінні, але неподільні. Це є Божественна таємниця: один в трьох, і три в одному. І хоча сьогодні реклама нам трохи і допомагає зрозуміти що таке три в одному, але один в трьох – залишиться для нас таємницею. Хтось сказав, що наш розум здатний зрозуміти питання Трійці не більше ніж один стакан може вмістити в себе океан.
Для того щоб краще щось зрозуміти, ми часто використовуємо порівняння. Так і з питанням Трійці. Але правдою є те, що які б порівняння ми не брали, якщо прискіпливо все проаналізувати, то кожне з порівнянь має якісь недоліки, на відміну від Трійці. В Богові є досконала єдність, хоча в Ньому є 3 Особи. Але не дивлячись на це, Божа дія все рівно єдина.
З цього ми приходимо до висновку, що в Трійцю потрібно вірити, а не логічно досліджувати і доказувати її існування.
Єдність в Трійці.
Говорячи про єдність, потрібно звернути увагу на два моменти:
три Особи володіють однаковою Божественною природою, і не можна сказати що одна Особа являється Богом більше ніж інша.
Говорячи про практичне, потрібно сказати, що єдність в середині Трійці є для нас Біблійним портретом того, як будування стосунків в сучасній сім»ї, яка, нажаль, стала найслабкішою складовою суспільства.
Далі, на основі плану спасіння ми розглянемо функції трьох Осіб Трійці.
Перша Особа Трійці – Бог-Отець.
Бог-Отець немає якостей які не були б присутні в інших Особах Трійці. І хоча кожна Особа Трійці і виконує різні функції, не можна сказати що Бог-Отець є мудріший і більш святіший за дві інші Особи Трійці, тому що це призведе нас до порушення єдності в Трійці. Біблія навчає нас що Бог-Отець є автором предвічного плану спасіння людства. Про це говориться в посланні Павла до Ефесян 1-й розділ з 9-го віршу: «…об’явивши нам таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням, яке постановив у Самому Собі, для урядження виповнення часів, щоб усе об’єднати в Христі, що на небі, і що на землі. У Нім, що в Нім стали ми й спадкоємцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї,…»
Друга Особа Трійці – Бог-Син, тобто Ісус Христос, народжений від Отця до початку віків. Він є виконавцем предвічного плану спасіння. Дії Святий Апостолів 13-й розділ 39-й вірш говорить: «І в усім, у чому ви не могли виправдатись Законом Мойсеєвим, через Нього виправдується кожен віруючий.» Тобто, Ісус Христос – єдиний шлях для виправдання і спасіння людині. В Єв.Івана 19-й розділ 30-й вірш написано: «А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось!… І, голову схиливши, віддав Свого духа…» І саме те що відбулося на горі Голгофі і є виконанням, або звершенням Божого плану через Ісуса Христа, Який пропонує Себе в жертву (Євр.10:7-9) для спасіння дітей Божих.
Третя Особа Трійці – Святий Дух, який сходить від Отця і Сина, і робота Якого просвітляти розум людей, і посилати їм Свої бажання. Говорячи глибше, робота Духа Святого – застосувати роботу Христа в нашому житті. Біблія говорить, що Дух Святий присутній одночасно скрізь – і на Небі і на Землі. І хоча діти Божі отримують благодать дякуючи Ісусу Христу, здійснює її в них саме Дух Божий. І хоча саме Христос Своєю смертю викупив дітей Своїх, підтвердження цьому ми отримуємо саме від Духа Святого, Який продовжує активно Свою працю в серцях людей, даючи Своїм дітям все те, що заслужив Христос для них.
І хоча як ми вже говорили, вислів «Трійця» не зустрічається в Біблії, але в Церкві він вживався дуже рано. Його грецьку форму «trias» нібито вперше вжив Теофіл Антіохійський (181 р. після Р.Х). І хоча В Біблії немає безпосереднього викладення вчення про Святу Трійцю, проте є ряд вказівок, що й лягли в основу догмату Святої Трійці.
Так, ще в Старому Заповіті ми знаходимо місця, де Бог говорить про себе у множині. Напр. Буття 1-й розділ 26-й вірш: «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.»
В Новому Заповіті найбільш чітко вказівка на триєдність подається в момент Хрещення Ісуса Христа в Йордані. Єв.Матвія 28-й розділ 18-19 вірші: «А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,…»
А також в післаннях апостолів:
2 післання до Коринтян 13-й розділ, 13-й вірш: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.»
Вказівкою на триєдність Бога вважається також Пролог Євангелія Івана
Єв.Івана 1-й розділ, 1-й вірш: «На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово.»
А також Єв.Івана 1-й розділ, 14-й вірш: «Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця.»
Тут під Богом розуміють Отця, Словом – Сина, тобто Син був одвічно з Отцем і вічно був Богом.
Ще одним підтвердженням того що Бог є Триєдиний Бог, є однакові якості, які присутні у кожній Особі Святої Трійці.
Біблія навчає нас що Бог-Отець є Всюдиприсутній та Всезнаючий, Всемогутній та Незмінний, Святий та Справедливий, та ін. Цими ж самими якостями володіє також і Бог-Син і Бог-Дух Святий.
Для нас християн важливо пам’ятати також, що під час важких диявольських випробувань в пустелі, Ісус Христос сказав слова з Писання: «Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!» Саме тому у всі віки християни поклоняються вічно живому Триєдиному Богові-Отцеві, Сину і Духу Святому.
Хочу закінчити декількома твердженнями:
Один відомий богослов сказав:
«Людина, яка відкидає Трійцю, втрачає душу. Людина, яка старається до кінця зрозуміти Трійцю, втрачає розум.»
Я молюсь про Вас, і закликаю себе і кожного з Вас бути віруючими людьми, та поклонятись вічно живому Триєдиному Богові.
Пресвітер Церкви: Руслан Муц
Прослухати проповідь
Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.
Завантажити проповідь в мр3 можна тут
«Тоді прибуває Ісус із Галілеї понад Йордан до Івана, щоб христитись від нього. Але перешкоджав він Йому й говорив: Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене? А Ісус відповів і сказав йому: Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду. Тоді допустив він Його. І охристившись Ісус, зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Матв.3:13-17)
Для чого Христу потрібно було приймати хрещення в Івана Хрестителя? Яке це мало значення для Христа тоді? Яке це має значення для Христа сьогодні? Над цим питанням християни роздумують напротязі багатьох віків. Сьогодні, з Божою допомогою, ми будемо роздумувати над цими важливими істинами. В першу чергу давайте розлянемо, чим не є хрещення Ісуса Христа.
1. Хрещення Христа від Івана не відображає зміст хрещення Івана Хрестителя.
В чому заключалось служіння Івана Хрестителя?
a. Він хрестив хрещенням на покаяння. Взагалі, ритуал хрещення, яким христив Іван, не був якимось нововведенням Івана. Це те, що бере свій початок ще з П’ятикнижжя Мойсея. Давайте прочитаємо текст з післання до Євреїв: «Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія. Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи». (Євр.9:8-10) Зверніть увагу на слова «різних омиваннях». Не зовсім вдалий переклад. Слово «різних» має значення «різний, несхожий, відмінний». Слово «омивання» грецькій мові звучить «баптісмойс» – від слова «баптізо», і має значення «омивання, занурення, хрещення». Тобто, автор післання до Євреїв говорить про те, що в законі були самі різні види хрещення. Яким чином звершувалось хрещення в Старому Завіті? Різними способами, але, найчастіше, через омивання та покроплення. Практика занурення у воду не була присутня в Старому Завіті.
Який зміст вкладав Іван в хрищення? Це було хрещенням на покаяння. У той час було нормальною практикою, коли поганин, який бажав стати юдеєм, серед всіх обрядів, які йому потрібно було пройти, було обмивання (окроплення) чистою водою – хрещення. Це був знак покаяння, що Бог простив і очистив дану людину від гріха. Але унікальним в хрищенні Івана був той факт, що вся Юдея приходила в те місце, щоб христитись від Івана. Юдеї, які ставили вище себе серед інших народів, які хвалились законом и обітницями, які мали; які вважали, що вони не мають ні в чому потреби, тому що вони народ Божий, приходили до Йордану і христились від Івана. Це був акт усвідомлення ними своєї гріховності, що вони, так само, як і погани, потребують прощення і очищення.
В даному факті є один дуже важливий момент для нас. Ми з вами належимо до Божого народу. Бог вибрав нас від вічності для спасіння, Бог знайшов нас у цьому світі, відкрив нам наш гріховний стан; Бог любить, піклується про нас, тримає нас по Своїй благодаті. І, можливо, інколи ми звикаємо до нашого положення у Христі. Ми перестаємо бути дуже уважними до свого життя, допускаємо в своєму житті гріхи, з якими ми боролись і заспокоюємось, знаючи, що ми в Божих руках. Факт хрищення юдеїв в Івана Хрестителя нагадує нам в нашій необхідності в постійному аналізі нашого життя, чи в вірі ми? Які області в нашому житті потребують Божого виправлення? Ми маємо памятати, що, якщо ми Божий народ, то ми маємо більшу відповідальність, відповідальність в завіті. І порушення завітніх стосунків з нашої сторони несе за собою покарання заповіту. Я не говорю про втрату спасіння, але Бог закликає нас до того, щоб ми жили життям освячення. Хрещення Івана нагадує нам про те, що через хрещення ми стали також причасниками народу Божого, і потребуємо очищення Божого від наших гріхів.
Христос прийшов христитись від Івана, який христив хрещенням на покаяння. Але Христос є святий. В Ньому немає гріха. Саме тому хрищення, яке приймав Христос, мало інший зміст, ніж хрищення покаяння. Це чудово знав Іван. Саме тому він намагався завадити хрищенню Ісуса. Більше того, Іван, в присутності Христа, розумів свою гріховність і недостойність перед Богом. І, в присутності людей, які були на березі, сказав про свою недостойність і гріховність. Іван відрізнявся покорою і смиренням. І через цю покору і смирення Іван жив скромним життям , носив скромну одежу, їв скромну їжу. І він в смиренні і покорі визнавав перед Христом свою негідність. Ми схильні до того, щоб виставляти себе перед іншими в найкращому світлі. Можливо, це є оправдана позиція. Але часто страх показати іншим свої слабкі сторони призводить до лицемір’я, і людина залишається сам на сам зі своїми слабкостями та гріхами. Не бійтесь визнавати про свої слабкості один перед одними. Моліться один про одного. Підкладіть плече один одному, коли це потрібно. А, саме головне, не бійтеся визнавати перед Богом свої слабкості, гріхи та провини.
b. Іван Хреститель прийшов для того, щоб приготувати шлях для Господа. Він говорив: «Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» (Матв.3:3) Він прийшов для того, щоб приготувати шлях для Господа Ісуса Христа. Христу не було потреби приймати хрещення, щоб приготувати для Себе шлях. Хрещення, яке прийнял Христос від Івана, мало інших зміст, ніж хрещення покаяння.
2. Хрещення Ісуса не є прикладом для нас. Часто серед християн можна чути таку думку: «Христос прийняв хрещення від Івана в дорослому віці, і цим самим показав нам приклад для наслідування». Але це міркування не є правдивим. Зміст хрищення Христа набагато більший від простого прикладу і не відповідає даній позиції. Якщо це лише приклад, тоді потрібно християнам чітко слідувати цьому прикладу: хрещення приймати лише в Йордані, не раніше, ніж в 30 років і т.д.
3. Хрещення Ісуса Христа не було для ототожнення Христа з грішниками. В повній мірі Христос ототожнив себе з грішниками на хресті, а не в водах хрищення. Про цей аспект взагалі немає згадувань в Писанні.
Чому ж тоді Христос прийняв хрищення?
4. Христос прийняв хрищення, щоб виконати всю правду.(Мтф.3:15)
Що це за правда? В чому вона заключалась?
Слово «правда» має значення праведність, справедливість, законність. В Повторені Закону написано: «І буде нам праведність у тому, коли будемо пильнувати виконувати всі ці заповіді перед лицем Господа, Бога нашого, як Він наказав нам». (Повт.6:25) Отже, згідно з Закономо, праведність заключається у виконанні заповідей. Таким чином, Христос говорить, що Він приймає хрищення, щоб виконати закон. Христос в повній мірі виконав закон. Він був обрізаний у восьмий день по закону, Його принесли в храм, щоб представити Господу, Він ходив на свято Пасхи, дотримувався юдейських свят, як того вимагав закон. Але, якому закону Він підкорився, приймаючи хрещеня?
В Старому Завіті написано: «Візьми Левитів з-посеред Ізраїлевих синів, та й очисть їх. І так зробиш їм, щоб очистити їх: покропи на них водою жертви за гріх, і нехай обголять бритвою все тіло своє, і нехай виперуть одежу свою, і стануть чисті». (Чис.8:6,7) Левіти належали до роду священників. Христос був Священиком і продовжує ним бути. Він – наш першосвященик. Хрещення Ісуса було посвяченням Його на служіння священників.
Для того, щоб стати священником, потрібно було відповідати певним нормам закону:
a. По-перше, бути в віці «від тридцяти років і вище до п’ятидесяти» (Числ.4:3.47) Тому в Лук.3:23 вказаний вік Ісуса – тридцять років.
b. По-друге, бути покликаним Богом, подібно, як Аарон-першосвященник (Вих.28:1) був покликаним Богом. Відповідно до Євр.5:4-10 Ісус «був названий від Бога Першосвященником»
c. ПО-третє, бути покропленим чистою водою тим, хто мав сан священика. Іоанн був священником, наслідуючим сан батька ( Вих.29:9; Числ25:13; Лук.1:5,13). Христос знав, до чого Він покликаний, і чекав, коли йому виповниться 30 років, щоб прийти до Івана, Щоб виконати всяку правду – задовільнити всі вимоги закону і стати повноцінним Священником.
В чому ж заключалось служіння Христа як Священника?
5. Суть служіння Христа як Священника.
Служіння священників було в тому, що вони приносили жертви за народ, були посередниками між Богом і людьми і ходатайствували за народ.
a. Христос, як Первосвященник, приніс жертву за гріхи людей. Ще коли Він родився, Ангел сказав «Він спасе людей своїх від їхніх гріхів». Ціль Його приходу була у тому, щоб спасти людей від гріха. Але Його жертва було набагато кращою, ніж жертви, які приносили звичайні Первосвященники. Його жертва є достатньою. Ніколи звичайні священники не могли принести жертви за гріх людей, якої було би достатньо. Щоразу, коли людина робила гріх, вона портебувала в принесенні жертви. Христос ввійшов в небеса не з кров’ю колзів і телят, а з власною кров’ю. Він «одним жертвоприношенням назавжди зробив досконалими тих, хто освячується» (Євр.10) Саме тому, ми не маємо необхідності в тому, щоб постійно приносити жертви за наші гріхи, бо жертва Христа є досконалою, повною, достатьою для покриття наших гріхів. Жертва Христа є вічною. Вона стана викуплючою не лише для людей, які жили в той час. Саме через жертву Христа старозавітні віруючі отримали виправдання. Саме через жертву Христа ми, які живемо в 2009 році отримуємо виправдання. Ця жертва є вічна. Жертва Христа впливає на корінь гріха, а не просто на наслідки. Старозавітні жертви акцентували увагу на наслідках – гріхах людини, але не мали ніякого впливу на першопричину гріхів – гріховність людини. Але Своєю жертвою Христос вирішив саме цю проблему. «І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!» (Кол.2:13-15)
b. Христос як Первосвященник, став Посередником між Богом і людиною. Він є Єдиний посередник. Саме тому написано, що немає жодного імені під небом, яким можна спастись, лише Христос»
c. Христос як Первосвященник, заступається за нас перед Отцем. Слово Боже говорить:
Отже, підводячи підсумок, хочу сказати, що хрещення Ісуса Христа має важливе значення для кожного з нас, так як саме через цей ритуал Він приняв служіння священника для того, щоб принести за нас жертву, стати нашим першосвященником, ходатайствувати і заступатись за нас. Слава Йому за Його жертву навіки. Амінь!
18 січня 2009 р.
Текст: Ін.5:1-15
В даному тексті ми бачимо:
1. Гріховність і праведність
В даному тексті ми бачимо, до якого горя призвело гріхопадіння. Ми читаємо про людину, яка 38 років була хвора. 38 років цей чоловік терпів біль та страждання фізичні. Історія цього чоловіка має викликати в нас відразу до гріха. Бог створив людину не для хвороб і страждань. Але гріх приніс в життя людей хвороби, страждання, смерть. В даному тексті ми також бачимо, що цей чоловік не був одиноким в своїх стражданнях. В тому місці було безліч калік, сліпих, кривих. І кожен з них страждав, і кожен з ним мріяв про зцілення, і кожен з них чекав на милість зі сторони Бога. І Бог, праведник Ісус Христос, прийшов в те місце.
2. Егоїзм і милосердя
Той чоловік страждав не тільки від фізичної болі, але й від егоїзму інших. Ми не знаємо історії цього чоловіка. Знаємо, що він паралізований і не мав рідних. В нього була мрія – сцілитись. І тільки він впритул наближався до сповнення цієї мрії, як хтось перед ним заходив перший і отримував сцілення. І так на протязі 38 років. Я навіть не уявляю, які почуття наповнювали того чоловіка. Мало того, що він хворів, ще й нікому до нього не було діла. Кожен намагався в першу чергу допомогти собі. Кожен хотів сам зцілитись. Думаю, що ті, хто отримував зцілення, більше не повертались назад, щоб допомогти тим, хто не міг сам це зробити. Прояв егоїзму людей посилював страждання того чоловіка.
Але, разом з тим, ми бачимо не тільки жахливі наслідки гріхопадіння, але й прояв милості Божої до людини. По-перше, наявність такого місця в Єрусалимі вже було проявом милості Божої. Вифезда – дім милості, дім спів страждання. Там була купальня, навколо купальні було 5 ганків, в яких розміщались хворі, які хотіли отримати зцілення. Це було місце, де сотні людей неодноразово були свідками чуда – коли люди, незалежно від складності хвороби, отримували зцілення. І це зцілення було дією Божою, коли Ангол Господній зходив і порушував воду в купальні. І, хто перших сходив у воду, отримував зцілення від будь якої хвороби. В даному тексті не написано, коли саме Ангол сходив. Написано: «часами» – через певний строк, термін. Ми не знаємо точно, але я не думаю, що Ангол сходив згідно розпорядку дня. Бажання отримати зцілення змушувало хворих бути дуже уважними, очікувати сходження ангола в будь-який момент. Кожен з нас має якісь болі і страждання. Ми також знаходимось в домі милості. Але це не купальня. Це церква Христова, Його храм, місце, де Бог проявив особливу свою милість, місце, де ми можемо отримати зцілення від наших болей, гріхів, залежностей, лихих звичок; місце, де ми отримуємо звільнення від вічного покарання. Це має стимулювати нас бути дуже уважними і очікувати сходження, приходу. Але не ангола, а самого Христа, який прийде вдруге в час, коли ніхто не чекає, для звершення Свого суда. Тому, давайте будемо уважати на час і очікувати Христа кожну секунду нашого життя. Таке усвідомлення багато у чому змінить наше життя, відношення до багатьох речей.
Той чоловік знаходився в домі милості, бажав отримання милості, але в нього не було людини, яка б послужила йому, допомогла. І в це місце прийшов Христос. Написано, що він побачив того чоловіка серед великого натовпу людей і взнав, що він багато часу слабує. І Христос проявив свою милість. Це лише один з великої кількості прикладів доброти і співчуття Христа до людей. Христос переповнений любові до людей, любові, якої ми не заслуговуємо. Він «кохається в милості» (Мих.7:18) як говорив пророк Михей. І найбільшим проявом Його любові і милості був хрест.
Практичне примінення: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.» (2Кор.1:3,4) ПП – проявляти милість і співчуття до тих, хто має потреби.
3. Безсилля людини и силу Христа
Христос підійшов до того чоловіка і запитав: «Хочеш бути здоровим?». Думаю, Христос чудово знав стан того чоловіка. Але відповідь не це питання була важливою для самого хворого. Чого ти хочеш? Чи хочеш ти змін в своєму житті? Що ти готовий робити для того, щоб ці зміни прийшли? Думаю, для кожного з нас, якщо ми хочемо змін в нашому житті, варто самоствердитись в тому, чого ми хочемо. Найгіршим станом є, коли ми самі не знаємо, чого ми хочемо. Тоді й змін не буде.
Той чоловік розповів про біль, яка наповнювала його серце. «Я хочу, але я сам не можу. І немає, хто б мені допоміг». Той чоловік переконався, що не можна сподіватись на свої сили, тому що в нього їх немає. Не можна сподіватись на інших людей, тому що у кожного свої проблеми. Але, не дивлячись на все це, він не залишив місця милості. Він очікував милості від Бога. В цьому чоловікові кожен з нас може побачити себе. Як часто ми хочемо якихось змін в нашому житті? На кого ми сподіваємось? Є народне прислівя «На Бога надейся, а сам не плошай» І на жаль, часто ми так і робимо. Ми збираємо всю нашу волю в кулак. Ми в першу чергу сподіваємось на нашу силу, на допомогу інших. Але часто нашої сили не вистачає, люди підводять. Що тоді? Де чекати милості? І це є Господь.
Христос сказав тому чоловіку: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи!» (Iван.5:8) Христос зцілює цього чоловіка, але не тим шляхом, якого очікував хворий – через купіль. Він зцілює його просто своїм словом. Як часто ми бачимо зцілення в словах Христа. ЦЕ слово і сьогодні має зцілюючу силу. Христос говорив: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Матв.11:28-30) І це просто зцілення тіла. Слово Боже має силу зцілювати душевну біль, що є набагато важчим фізичної болі.
В даному тексті ми бачимо прояв віри цього чоловіка, хоча про це не написано. Христос сказав: «Встань і ходи». Чоловік відчув, що він зцілився, підвівся, взяв покривало своє і пішов. Ці слова не звучать для нас дивно, коли ми встаємо щоранку з нашого ліжка. Але чоловік, який 38 років лежав, знайшов в собі сили встати і йти. Але, якщо Христос звертається, якщо Христос дає повеління, Він і дає сили виконати їх. Тому, якщо Христос звертається до нас з якимось повелінням, знайте, що Він і дає силу для того, щоб ми виконали його повеління. І ця сила не в нас самих, не в інших людях, але в Ньому.
4. Мертва релігія та правдива віра
Цікаво спостерігати, якою була реакція суспільства. Юдеїв не вразило зцілення того чоловіка. Для них була одна проблема: то була субота, а в суботу не належить щось носити. Чи насправді вони настільки притримувались 4 заповіді? Чи оздоровлений порушував заповідь чи ні? Свої звинувачення юдеї будували не на 4 заповіді, а на окремих текстах з книги Неємії і Єремії (НЕєм.13:19; Єр.17:21) «Так говорить Господь: Стережіться за душі свої, і не носіть тягару за суботнього дня, і не носіть його брамами Єрусалиму». (Єр.17:21) Але те, про що говориться в даному тексті, не співвідноситься з ситуацією того чоловіка. За часів Неємії юдеї грішили одним гріхом – в суботу вони по особливому активно торгували. Тоді Неємія дав наказ зачиняти брами Єрусалиму, щоб ніякої торгівлі не було у суботу. Про цю ж проблему говорить Господь і через Єремію. Таким чином, реакція юдеїв – це надмірне перебільшення того, що заповів Господь. Але найгіршим було не помилкове розуміння юдеями слова Божого, але їх мертва релігійність. Реакцією на зцілення Христом було осудження і критика, а не радість і вдячність Богу за те, що відбулось. Більше того, далі написано ,що юдеї стали переслідувати Христа, що зцілив в суботу. Для них їх віра виражалась в дотримані ними ж придуманих правил, але вони забули про «милість і суд», як докоряв їх Христос. Це є застереженням для нас, щоб наше християнство не перетворилось просто в мертву релігію, коли за нашою релігійністю ми будемо не здатні помічати Божу роботу як в нас так і в інших.
Ми також бачимо реакцію оздоровленого.
В наш час можна спостерігати особливий інтерес людей до окультного. Реклами з все можливими послугами, які мають окультний зміст, заполонили телебачення, газети, журнали. Все більше і більше в сучасних фільмах можна бачити відверту рекламу окультизму (гадання, ворожбитство, астрологія). В людей є особливий інтерес до потаємного, потустороннього. Небезпечним є те, що людина не просто бажає знати, але вона починає вірити, що, звертаючись до різних гадалок, ворожок, бабок-шептунок, можна вирішити свої життєві труднощі, не задумуючись про наслідки таких дій.
В даній статті я б хотів звернути нашу увагу на такі аспекти:
Що таке окультизм?
Окультизм (від лат. occultus – таємний, сокровенний) – загальна назва учень, що визнають існування прихованих сил в людині і космосі, доступних лише для «присвячених», таких, що пройшли спеціальне психічне тренування[1].
Чому сьогодні люди мають підвищений інтерес до окультного? Я думаю, є багато причин, але я б хотів відзначити декілька:
Це далеко не всі причини зацікавленості людини в окультизмі, але чи ці причини є вагомими і важливими настільки, щоб віддати себе в рабство окультного впливу? Що можна вважати окультною практикою? Як Писання відноситься до такого роду практики? Які наслідки така практика має в житті людини.
Отже, що можна віднести до окультної практики? В даній статті ми не маємо можливості розглянути всі види окультизму, але хотілось би звернути нашу увагу на деякі з них, проаналізувавши в світлі Писання.
Астрологія.
Представляє собою складання гороскопів і прогноз подій по руху планет. На сьогоднішній день в кожній газеті ви обов’язково знайдете гороскоп, де зможете «взнати» своє майбутнє на майбутній день, тиждень, місяць, рік. На телебаченню все частіше і частіше можна зустріти самі різні гороскопи. Здається, немає нічого небезпечного для людини в гороскопах. Але чи це справді так? Астрологія виникла в глибокій давнині як результат обожнювання людьми небесних світил. Семи планетам, а саме – Сонцю, Місяцю, Меркурію, Венері, Марсу, Юпітеру й Сатурну приписувався вплив на долю людей. З відкриттям нових планет ця система виправлялась і вдосконалювалась. Потрібно також зауважити, що астрологія виникла в різні часи і в різних країнах. І, що цікаво, кожна культура мала своє тлумачення стосовно вплину розташування планет на долю людини. Астрологія переповнена внутрішніх протиріч, але сьогодні це мало кого хвилює. Сьогодні модно вірити гороскопам. Але чи дійсно настільки безпечним є захоплення гороскопами? Святе Писання говорить: «Нехай не знайдеться між тобою такий, хто … ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, … Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке». (Повт.18:10-12) Проголошуючи Свій суд на Ізраїль за практику астрології, Господь говорить: «Змучилась ти від великої кількости рад своїх, хай же стануть і хай допоможуть тобі ті, хто небо розрізує, хто до зір придивляється, хто провіщує кожного місяця, що має на тебе прийти! (Iс.47:13).
Отже, ми бачимо, що Господь сурово осуджує астрологію.
Гадання.
Подібним чином Господь засуджує і гадання. Господь говорить: «Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, (Повт.18:10). Згідно із законом Мойсея, гадалки і віщуни карались смертю (Лев.20:27). В підтвердження Божої заборони на такі види діяльності можна привести інші тексти Писання, але чітко ясно, що практика пророкування подій окультна по своїй природі і заборонена Писанням. До окультних дій, які відносяться до категорії пророкування майбутнього, відносяться: різні види гадання (гадання по картах, ворожіння на кавовій гущі), загадування, хіромантія (гадання на долоні руки), лозоходство, маятник.
Може виникнути питання: в Писанні ми бачимо багато пророцтв, які вказували на майбутнє. Чим відрізняється гадання і ворожба від пророцтва?
По-перше, при пророцтві ініціатива завжди виходила від Бога. Він бажає сказати якусь інформацію народу, Він вибирає людину для цього у відповідний час. При ворожбі і гаданні ініціатива виходить від людини.
По-друге, Бог є суверенний. Його не можна направити чиєюсь волею або бажанням. Ворожбити ж та гадалки стверджують, що дотримуючись певних планів поведінки, людина може якимось чином вплинути на долю.
По-третє, за пророцтвами завжди видно Божу любов. І навіть коли були пророцтва про покарання, то лише тому, що народ відступив від Бога. За гаданнями ж завжди проявляться зла сила, яка вселяє страх людині. Не так через поріг переступив – чекай неприємностей і т.д.
По-четвертому, ті, хто люблять Господа, надіються на Нього і служать Йому, наповненні миром і спокоєм, вони не потребують гороскопів і ворожбитів. Ті ж, хто користувався «послугами» гадалок і ворожбитів, вже не можуть по другому. Вони переповнені страху.
Біла магія. Лікування нетрадиційними методами.
70 років в країнах бувшого Радянського Союзу був період атеїзму, коли відкидалось все духовне. Коли ж прийшла свобода, нашу країну переповнив «містицизм». Такі явища, як відвідування екстрасенсів, народних цілителів, бабок-шептунок стало модним.
Як Писання відноситься до різних заговорів, наговорів, екстрасенсів і т.д.? Які наслідки чекають на людину, яка звертається до таких «цілителів»?
Писання описує нам декілька історій, показуючи, як Бог ставиться до подібної практики.
Одна з них – історія царя Ахазії. Він захворів після того, як випав через грати своїх кімнати. І він послав своїх послів запитати у екронського бога Ваал-Зевула, чи видужає він. На це Господь сказав: «А Ангол Господній говорив до тішб’янина Іллі: Устань, вийди назустріч послів самарійського царя та й скажи їм: Чи через те, що нема в Ізраїлі Бога, ви йдете питатися Ваал-Зевува, екронського бога? Тому так сказав Господь: Із того ліжка, що на нього ти ліг, не встанеш із нього, бо напевно помреш!… ». (2Цар.1:3,4) Цар не надіявся на Бога Живого, але шукав зцілення в інших богів, через що був наказаний від Господа.
Ще одна історія є в Новому Заповіті про ворожбита Симона (Дії 8). Він займався ворожбитсвом, проголошуванням заклинань. Люди вважали його великим, вважаючи, що в ньому сила Божа є. Апостоли проголосили на нього суд Божий.
Тут є один дуже важливий момент. Часто люди вважають такого роду цілителів людьми, які діють Божою силою. В цьому є дуже хитра уловка диявола, який бажає полонити якнайбільшу кількість людей. Слово Боже говорить: «І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла!». Часто в процесі «зцілення» такі люди проголошують різні слова, керуючись Божим імям. Але чи це від Бога? Згадайте, навіть сам сатана проголошував Боже слово, коли сподівався спокусити Христа в пустелі. Христос про таких говорив: «Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матв.7:22,23). Інколи люди обманюються, бачачи, як «цілителі» використовують ікони, молитви (навіть молитву «Отче наш»). Хіба може людина, яка молиться до Бога, робити такі речі без сили Божої? – запитують вони. Але і це не є показником того, що це від Бога. В мене був досить неприємний досвід спілкування з людиною, яка була одержима злим демоном, якого отримала внаслідок зайнять окультизмом. Коли я та група інших служителів молились про її сцілення, час від часу вона молилась молитвою «Отче наш», але потім виявилось, що це злий дух робив, бажаючи обманути нас і затаїтись в цій людині. В той день я був шокований, коли реально побачив, наскільки далеко йдуть злі сили, ховаючись в різних релігійних атрибутах та діях, бажаючи обманути людину.
Які ж наслідки захоплення окультизмом. Окультизм впливає на психологічний (депресії, безпідставні страхи, чують різні голоси), фізичний (алкоголізм, наркоманія проституція та сексуальні збочення можуть бути наслідком зайнять окультизмом) і духовний стан людини. Найстрашнішим наслідком зайнять окультизмом в будь-яких його проявах є контроль людини злими силами та осудження від Бога, так як це є гидота в Його очах, і Він розцінює це як ідолопоклонство.
В данній статті я не розглядаю про ще більшу руйнівну силу більш небезпечних окультних дій, таких, як поробки іншим на лихе, спірітизм (викликання духів померлих), чорна магія, сатанізм. Але зрозуміло, що вони в одинаковій мірі є гріхом і несуть осудження Богом.
Чи є вихід для тих, хто практивав окультизм в своєму житті. Звичайно є. Якщо в своєму житті ви практикували окультизм, і, читаючи дану статтю, зрозуміли гріховність своїх дій, вам потрібно виконати слова Ісуса Христа: «Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Мар.1:15). Покаятись – означає визнати перед Богом цей гріх, засудивши його в собі. Покаятись – означає відвернутись від гріха, який ви чинили в своєму житті. Покаятись – означає діаметрально змінити своє відношення до гріховних дій, які є у вашому житті. Покаятись – означає позбутись всіх окультних аксесуарів та речей, які є у вас, зректись будь-яких окультних дій, які ви чинили в своєму житті. Але разом з покаянням Христос закликає нас до віри в Євангелію. В чому заключається ця віра? Лише в простому визнанні існування Бога? Ні, адже і демони вірують і тремтять. Можливо лише у відвідуванні храму час від часу? Але ж і це не є єдиним доказом існування віри. Увірувати в Євангеліє означає: увірувати в те, що Христос помер за гріх людства і спасіння можливе тільки в Крові Ісуса Христа. Увірувати – означає прийняти Христову смерть для свого життя. Увірувати – означає повністтю довірити своє життя, як теперішнє, так і майбутнє Господу. Увірувати – означає проявляти в своєму щоденному практичному житті плоди віри, добрі діла, як подяку Господу за Його спасіння. І все це можливо kbit при Божій допомозі, через діяльність Його Духа у вашому житті. Тому просіть у Господа, щоб дав вам покаяння, покайтесь у своєму гріховному житті і віруйте в Євангеліє. Нехай Господь благословить Вас і збереже від такої небезпеки, як окультизм.
Обучение в христианской вере
Вопрос 1
В чем ваше единственное упование в жизни и смерти?
Мое единственное упование в том, что плотью и духом, в жизни и смерти я, раб Божий, не принадлежу самому себе, но Спасителю нашему, Иисусу Христу. Ибо Он драгоценной Кровью Своею сполна заплатил за все грехи мои и освободил меня от власти дьявола. Он хранит меня так, что ни волос с головы моей не упадет без воли Отца Небесного, и даже так, что все [происходящее со мною] должно служить моему спасению. Духом Своим Святым Он свидетельствует мне о жизни вечной, и готовит меня всем сердцем жить для Него.
1)Рим.14:8; 1Фес.5:9,10.
2)1Кор.6:19,20.
3)1Кор.3:23; Тит.2:14.
4)1Пет.1:18,19; 1Ин.1:7; 1Ин.2:2,12.
5)Ин.8:34-36; Евр.2:14,15; 1Ин.3:8.
6)Ин.6;39; Ин.10;27-30; 2Фес.3:3; 1Пет.1:5.
7)Мф.10:29,30; Лук.21:18.
8)Рим.8:28
9)Рим.8:16; 2Кор.1:22; 2Кор.5:5; Еф.1:13,14.
10)Рим.8:14; 1Ин.3:3.
Вопрос 2
Что необходимо вам знать, чтобы счастливо жить и умереть в этом уповании?
Во-первых, как велики мои грехи и глубоко мое падение. Во-вторых, как спастись от грехов и падения. В-третьих, как благодарить Господа за мое спасение.
1)Мф.9:12; Ин.9:41; Рим.3:10; 1Ин.1:9,10.
2)Лук.24:46,47; Ин.17:3; Деян.4:12; 1Кор.6:11; Тит.3:3-7.
3)Пс.49:14,15; Пс.115:2,3; Мф.5:16; Рим.6:12,13; Еф.5:10; 2Тим.2:15; 1Пет.2:9,12.
Вопрос 3
Откуда вы знаете о ваших грехах?
Из Закона Божьего.
1) Рим.3:20.
Вопрос 4
Что требует от нас Бог в Своем Законе?
Говоря кратко, Христос учит нас (Мат.22:37-40): Возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим и всею душою твоею и всем разумением твоим: сия есть первая и наибольшая заповедь; вторая же подобная ей: возлюби ближнего твоего, как самого себя; на сих двух заповедях утверждается весь закон и пророки.
1) Лев.19:18; Втор.6:5; Мк.12:30,31; Лук.10:27.
Вопрос 5
Можете ли вы соблюдать эти заповеди в совершенстве?
Нет, ибо по естеству своему я склонен ненавидеть и Бога и ближнего своего.
1) Рим.3:10,20,23; 1Ин.1:8,10.
2) Быт.6:5; Быт.8:21; Иер.17:9; Рим.7:23; Рим.8:7; Еф.2:3; Тит.3:3.
Вопрос 6
Значит ли это, что Бог создал человека таким злым и испорченным?
Нет, Бог создал человека хорошо, по образу Своему, т. е. в истинной праведности и святости, так, чтобы он мог поистине знать Бога, своего Создателя, любить Его всем сердцем и жить с Ним в вечном блаженстве, прославляя и восхваляя Его.
1) Быт.1:31.
2) Быт.1:26,27.
3) 2Кор.3:18; Еф.4:24; Кол.3:10.
Вопрос 7
Откуда же берет свое начало порча человеческого естества?
Из падения и непослушания наших прародителей, Адама и Евы, в Раю; ибо тогда естество наше столь испортилось, что зачаты и рождены мы во грехе.
1) Быт.3; Рим.5:12,18,19.
2) Пс.50:7; Ин.3:6.
Вопрос 8
Но так ли мы испорчены, что совершенно не способны творить добро и склоны ко всякому злу?
Да, если только не возродимся Духом Господним.
1) Быт.6:5; Быт.8:21; Иов.14:4; Иов.15:14,16,35; Ис.53:6; Тит.3:3.
2) Ин.3:3,5; 1Кор.12:3; 2Кор.3:5.
Вопрос 9
Не значит ли это, что Бог несправедлив к человеку, требуя он него в Своем Законе того, что тот исполнить не в состоянии?
Нет, ибо Бог создал человека способным исполнить его. Но человек сам, по наущению дьявола и собственному непослушанию, лишил себя и весь род свой этих даров.
1) Быт.1:27; Еф.4:24.
2) Быт.3:4-6; Рим.5:12; 1Тим.2:13,14.
Вопрос 10
Оставляет ли Господь безнаказанным такое непослушание и отступничество?
Никоим образом, Он страшно разгневан нашим первородным грехом и другими грехами, которые мы творим. И воздаст за них судом праведным, во времени и вечности, ибо Он сказал: проклят всяк, кто не исполняет постоянно всего, что написано в Книге Закона (Гал.3::10).
1) Быт.2:17; Исх.20:5; Исх.34:7; Пс.5:6; Наум.1:2; Рим.1:18; Рим.5:12; Еф.5:6; Евр.9:27.
2) Втор.27:26.
Вопрос 11
Разве не милостив Господь?
Нет сомнения, Бог милостив, но Он также и справедлив. И Его справедливость требует, чтобы грех, совершенный против Всевышнего Бога, был наказан самой строгой, немедленной и вечной карой тела и души.
1) Исх.20:6; Исх.34:6,7.
2) Исх.20:5; Исх.23:7; Исх.34:7; Пс.7:10.
3) Наум.1:2,3; 2Фес.1:9.
Господь желает, чтобы справедливость Его была соблюдена; поэтому мы должны полностью заплатить за все долги наши, либо сами, либо с помощью другого.
1) Быт.2:17; Исх.20:5; Исх.23:7; Иез.18:4; Евр.10:30.
2) Мф.5:26; Рим.8:3,4.
Нет, не можем. Напротив, мы ежедневно их увеличиваем.
1) Иов.4:18,19; Иов.9:2,3; Иов.15:16; Пс.129:3; Мф.6:12; Мф.16:26; Мф.18:25.
Нет, ибо во-первых, Бог не будет наказывать никакое другое создание за грехи человеческие, и во-вторых, ни одно создание не может вынести бремени вечного гнева Божьего против греха и спасти других от Его гнева.
1) Быт.3:17; Иез.18:4.
2) Пс.129:3; Наум.1:6.
Такого, будучи воистину человеком и человеком справедливым, все-таки могущественнее всех творений, то есть не только человек, но и истинный Бог.
1) 1Кор.15:21.
2) Евр.7:26.
3) Ис.7:14; Ис.9:5; Иер.23:6; Лук.11:22; Рим.8:3,4.
Потому что справедливость Божья требует, чтобы за грех заплатило то же самое человеческое естество, которое впало в грех; но тот, кто сам грешен, не может искупить грехи других.
1) Ис.53:3-5;Иер.33:15; Иез.18:4,20; Рим.5:12-15; 1Кор.15:21; Евр.2:14-16.
2) Пс.48:8; Евр.7:26,27; 1Пет.3:18.
Потому что в силу своей божественности он, будучи в человеческом естестве, может вынести бремя гнева Божьего, может снискать для нас и вернуть нам праведность и жизнь.
1) Ис.9:5; Рим.1:4; Евр.1:3.
2) Втор.4:24; Пс.129:3; Наум.1:6.
3) Ис.53:4,11.
4) Ис.53:5,11; Ин.3:16; Деян.20:28; 1Пет.3:18.
Господь наш, Иисус Христос, который дан нам Господином и сделался для нас совершенной для праведностью и искуплением.
1) Иер.23:6; Мал.3:3; Рим.8:3; Гал.4:4; 1Ин.5:20.
2) Лук.1:42; Лук.2:6,7; Рим.1:3; Флп.2:7; Евр.2:14,17; Евр.4:15.
3) Ис.53:9,11; Иер.23:5; Лук.1:35; Ин.8:46; Евр.4:15; Евр.7:26; 1Пет.1:19; 1Пет.2:22; 1Пет.3:18.
4) Мф.1:13; Лук.2:11; Ин.1:1,14; Рим.9:5; 1Тим.2:5; 1Тим.3:16; Евр.2:9.
5) 1Кор.1:30; 2Кор.5:21.
Из Свято Евангелия. Сначала Бог сам явил Его в Раю. Потом возвестил через святых патриархов и пророков. Он изобразил Евангелие через жертвоприношения и другие обряды Закона и, наконец, исполнил его через единородного Своего Сына.
1) Быт.3:15.
2) Ис.42:1-4; Ис.43:25; Ис.49:26; Ис.53; Иер.23:5,6; Иер.31:32,33; Мих.7:18-20; Ин.5:16; Деян.3:22-24; Деян.10:43; Рим.1:2; Евр.1:1.
3) Быт.12:3; Быт.22:18; Быт.26:4; Быт.49:10.
4) Кол.2:17; Евр.10:1,7.
5) Рим.10:4; Гал.3:24; Гал.4:4,5; Кол.2:17.
Нет, только те, кто благодаря истинной вере становится членами Христа и получают все дары Его.
1) Мф.7:14; Мат.22:14.
2) Пс.2:12; Мк.16:16; Ин.1:12,13; Ин.3:16,18,36. Рим.3:22; Рим.11:20; Евр.4:2,3; Евр.5:9; Евр.10:39; Евр.11:6.
Истинная вера – это твердое знание, посредством которого я принимаю за истину все, что Бог открыл нам в Слове Своем. И вместе с тем твердая уверенность, которую Дух Святой через Святое Евангелие вселил в сердце мое, что не только другим, но и мне тоже дарованы Господом отпущение грехов, вечная праведность и блаженство только по милости Божьей ради заслуг Иисуса Христа.
1) Рим.4:20,21; Евр.11:1,3; Иак.1:6.
2) Пс.9:11; Рим.4:16-21; Рим.5:1; Рим.10:10; Еф.3:12; Евр.4:16.
3) Мф.16:17; Ин.3:5; Ин.6:29; Деян.16:14; 2Кор.4:13; Еф.2:8; Флп.1:29.
4) Мк.16:15; Деян.10:44; Деян.16:44; Рим.1:16; Рим.10:17; 1Кор.1:21.
5) Авв.2:4; Деян.10:43.Рим.1:17; Гал.3:11; Евр.10:10,38.
6) Лук.1:77,78; Ин.20:31.Деян.10:43; Рим.3:24; Рим.5:19; Гал.2:16.
Во все, что обещано в Евангелии и чему учат догматы нашей вселенской и истинной Христианской веры.
1) Мф.28:19; Мк.1:15; Ин.20:31.
1. Я верую в Бога Отца, Вседержителя, Творца неба и земли.
2. И в Иисуса Христа, Сына Божьего, Единородного, Господа нашего,
3. зачатого от Святого Духа и рожденного Девой Марией;
4. страдавшего при Понтии Пилате; распятого, умершего, погребенного и сошедшего в ад;
5. и воскресшего на третий день из мертвых;
6. и восшедшего на небеса и сидящего по правую руку Бога Отца Вседержителя;
7. откуда придет Он судить живых и мертвых.
8. Верую в Духа Святого;
9. в святую единую вселенскую Христианскую Церковь, общину святых;
10. во оставление грехов;
11. в воскресение из мертвых;
12. и в жизнь вечную.
На три части:
1. первая – о Боге Отце и нашем создании;
2. вторая – о Боге Сыне и нашем искуплении;
3. третья – о Боге Духе Святом и нашем освящении.
Потому что Бог так явил Себя в Слове Своем, открыв нам, что это -три разных лица одного истинного и вечного Бога.
1) Втор.6:4; Ис.44:6; 1Кор.8:4,6; Еф.4:5,6.
2) Быт.1:2,3; Ис.61:1; Мф.3:16,17; Мф.28:19; Лук.1:35; Лук.4:18; Ин.14:26; Ин.15:26; Деян.2:32,33; 2Кор.13:13; Гал.4:6; Еф.2:18; Тит.3:4-6.
В то, что вечный Отец Господа нашего Иисуса Христа, который из ничего сотворил небо и землю и все, что в нем и на ней, который хранит Свое творение и правит им изъявлением вечной воли Своей и Провидением, есть также ради Христа, Сына Своего, мой Бог и мой Отец. На Него уповаю я так, что не имею сомнения: Он даст мне все необходимое телу и душе, какое испытание Он ни пошлет мне на моем пути, окропленном слезами, Он все обратит ко благу моему. Ибо как Бог Вседержитель, Он может это, и как Отец истинный желает этого.
1) Быт.1:1; Быт.2:3; Исх.20:11; Иов.33:4; Иов.38:4-11; Пс.32:6; Ис.40:26; Деян.4:24; Деян.14:15.
2) Пс.103:2-5, 27-30; Пс.113:11; Мф..10:29,30; Рим.11:36; Еф.1:11.
3) Ин.1:12; Рим.8:15; Гал.4:5-7; Еф.1:5.
4) Пс.54:23; Мф.6:25,26; Лук.12:22-24.
5) Рим.8:28.
6) Рим.8:37-39; Рим.10:12; Отк.1:8.
7) Мф.6:32,33; Мат.7:9-11.
Как всемогущую и вездесущую силу Божью, которой Он хранит небеса, землю и все творения Его, и так правит ими, что злаки и травы, дожди и засухи, урожайные и бесплодные годы, еда и питие, здоровье и болезнь, богатство и бедность, все это приходит к нам не случайно, но из отеческой руки Его.
1) Пс.94:9,10; Ис.29:15,16; Иер.23:23,24; Иез.8:12; Мф.17:27; Деян.17:25-28.
2) Евр.1:3.
3) Иер.5:24; Деян.14:17.
4) Прит.22:2; Ин.9:3; Прит.16:33; Мф.10:29.
Чтобы быть терпеливыми в невзгодах, благодарными в процветании и, глядя в будущее, быть твердо уверенными в нашем истинном Боге и Отце, в том, что ни одна тварь не может отлучить нас от любви Его, ибо все твари в руках Его, и вопреки Его воле и шевельнуться не могут.
1) Иов.1:21,22; Пс.38:10; Рим.5:3,4; Иак.1:3.
2) Втор.8:10; 1Фес.5:18.
3) Пс.54:23; Рим.5:4,5; Рим.8:38,39.
4) Иов.1:12; Иов.2:6; Прит.21:1; Деян.17:25-28.
Потому что Он избавляет нас от всех грехов наших; и потому еще, что ни у кого иного мы не можем искать и обрести спасение.
1) Мф.1:21; Евр.7:25.
2) Ис.43:11; Ин.15:4,5; Деян.4:11,12; 1Тим.2:5; 1Ин.5:11,12.
Нет, не веруют. Лишь на словах они славят Его. На деле же отворачиваются от единственного Спасителя нашего Иисуса. Ибо одно из двух истинно: либо Иисус не совершенный Спаситель, либо те, кто истинной верой обретают этого Спасителя, должны найти в Нем все для спасения своего.
1) 1Кор.1:13,30,32; Гал.4:5.
2) Ис.9:6; Ин.1:16; Кол.2:10; Евр.12:2; 1Ин.1:7.
Потому что Он поставлен Богом Отцом и помазан Духом Святым, чтобы быть первым пророком нашим и учителем, нашим единственным первосвященником и вечным царем. Как пророк и учитель Он открыл нам тайный промысел и волю Господа об искуплении нашем. Как первосвященник Он единой жертвой тела Своего искупил грехи наши и ходатайствует за нас перед Отцом. И как царь Он правит нами Словом Своим и Духом, защищает и хранит нас в спасении, дарованное нам.
1) Пс.44:8; Ис.61:1; Лк.4:18; Деян.10:38; Евр.1:9.
2) Втор.18:15; Ис.55:4; Мф.11:27; Ин.1:18; Ин.15:15; Деян.3:22.
3) Пс.110:4; Евр.7:21; Евр.9:12,14,28; Евр.10:12,14.
4) Рим.8:34; Евр.7:25; Евр.9:24; 1Ин.2:1.
5) Пс.2:6; Зах.9:9; Мат.28:18; Лк.1:33; Ин.10:28; Отк.12:10,11.
Потому что я член Христа по вере и через это соучастник помазания Его. Как пророк я исповедую Имя Его. Как священник представляю себя в жертву живую во благодарение Ему. И как царь с свободной и доброй совестью восстаю на борьбу против греха и козней дьявольских в этой жизни. А в жизни будущей вместе с Ним буду царствовать над всем созданием Его.
1) Деян.11:26.
2) Ис.59:21, Иоил.2:28; Деян.2:17; 1Кор.6:15; 1Ин.2:27.
3) Мф.10:32,33; Рим.10:10.
4) Исх.10:6; Рим.12:1; 1Пет.2:5; Отк.1:6; Отк.5:8,10.
5) Рим.6:12,13; Гал.5:16;17; Еф.6:11; 1Тим.1:18,19; 1Пет.2:9,11.
6) 2Тим.2:12; Отк.22:5.
Потому что один Христос – извечный единосущный Сын Божий. Мы же дети Божьи, усыновленные по милости, Христа ради.
1) Ин.1:14,18; Ин.3:16; Рим.8:32; Евр.1:1,2; 1Ин.4:9.
2) Ин.1:12; Рим.8:15-17; Гал.4:6; Еф.1:5,6.
Потому что Он искупил нас, тела и души наши, от всех наших грехов. Ни золотом или серебром заплатил Он, но драгоценной Кровью Своею. Он избавил нас от власти дьявола и взял в удел Свой.
1) Ин.20:28; 1Кор.6:20; 1Кор.7:23; Еф.1:7; 1Тим.2:6; 1Пет.1:18; 1Пет.2:9.
То, что предвечный Сын Божий, который есть и остается истинным Богом, воспринял истинное человеческое естество от плоти и крови Девы Марии, действием Духа Святого, чтобы стать истинным семенем Давида, уподобившись братьям Своим, во всем, кроме греха.
1) Мф.1:23; Мат.1:17; Мат.16:16; Мк.1:11; Ин.1:1; Ин.17:3,5; Ин.20:28; Рим.1:3,4; Рим.9:5; Флм.2:6; Кол.1:15,16; Тит.2:13; Евр.1:3; Ин.5:20.
2) Мф.1:18,20; Лк.1:15.
3) Лк.1:31,42,43; Ин.1:14; Гал.4:4.
4) 2Цар.7:22; Пс.131:11; Мф.1:1; Лк.1:32; Деян.2:31; Рим.1:3.
5) Флм.2:7; Евр.2:14,17; Евр.4:15; Евр.7:26,27.
Потому что Он наш Посредник и Его безгрешие и совершенная святость покрывают в глазах Господа мой грех, в котором я зачат и рожден.
1) Евр.2:16-18; Евр.7:26,27.
2) Пс.31:1; Ис.53:11; Рим.8:3,4; 1Кор.1:30,31; Гал.4:4,5; 1Пет.1:18,19; 1Пет.3:18.
То, что во время всей Своей жизни на земле, и особенно в конце ее, Христос нес в теле и душе Своей гнев Божий против греха всего человеческого рода. Чтобы крестной мукой Своей как единой искупающей жертвой избавить тела и души наши от вечного проклятия и снискать для нас милость Божию, праведность и жизнь.
1) Ис.53:4,12; 1Тим.2:6; 1Пет.2:24; 1Пет.3:18.
2) Ис.53:10; Рим.3:25; 1Кор.5:7; Еф.5:2; Евр.9:28; Евр.10:14; 1Ин.2:2; 1Ин.4:10.
3) Гал.3:13; Кол.1:13; Евр.9:12; 1Пет.1:18,19.
4) Ин.3:16; Ин.6:51; 2Кор.5:21; Евр.9:15; Евр.10:29.
Будучи безгрешен, Христос был осужден земным судьей, чтобы освободить нас от сурового суда Бога, который нам всем предстоял бы.
1) Мф.27:24; Лк.23:13-15; Ин.18:38; Ин.19:4; Ин.19:11.
2) Ис.53:4,5; 2Кор5:21; Гал.3:13.
Да, Его распятия убедило меня в том, что Он взял на себя проклятие, лежавшие на мне, ибо смерь на кресте была проклята Богом.
1) Гал.3:13.
2) Втор.21:33.
Потому что по справедливости и истине Божией наши грехи не могли быть искуплены иначе, как смертью Сына Божьего.
1) Быт.2:17.
2) Рим.8:3,4; Флп.2:8; Евр.2:9,14,15.
Чтобы доказать, что Он действительно умер.
1) Мф.27:59,60; Лк.23:53; Ин.19:40-42; Деян.13;29; 1Кор.15:3,4.
Наша смерть не расплата за наши грехи, но лишь умирание для грехов и вхождение в жизнь вечную.
1) Мк.8:37.
2) Ин.5:24; Рим.7:24,25; Флп.1:23.
То, что властью Его наш ветхий человек распят, умерщвлен и погребен с Ним, чтобы злые похоти плоти больше не господствовали над нами и мы отдали бы себя в жертву живую благодарения Ему.
1) Рим.6:6.
2) Рим.6:8,11,12.
3) Рим.12:1.
Чтобы в величайших испытаниях мог я мог быть уверен и щедро утешен тем, что мой Господь Иисус Христос, освободил меня от мук и страданий ада. Он сделал это Своими невыразимыми болью и ужасом и адскими муками, в глубины которых был погружен во время Своих страданий и особенно на кресте.
1) Ис.53:5.
2) Мф.26:38; Мат.27:46; Евр.5:7.
Во-первых, Своим воскресением Он победил смерть, чтобы сделать нас сопричастниками праведности, которую Он снискал для нас Своей смертью. Во-вторых, мы уже и теперь воскрешены для новой жизни Его властью. В-третьих, воскресение Христа – для нас верный залог нашего блаженного воскресения.
1) Рим.4:25; 1Кор.15:16-18; 1Пет.1:3.
2) Рим.6:4; Кол.3:1-3; Еф.2:4-6.
3) Рим.8:11; 1Кор.15:20-22.
Что Христос на глазах Своих учеников был взят с земли на небеса и находится там перед Богом ради нашего блага до тех пор, пока не вернется на землю судить живых и мертвых.
1) Мк.16:19; Лк.24:51;Деян.1:9.
2) Рим.8:34; Еф.4:10; Кол.3:1; Евр.4:14; Евр.7:24,25; Евр.9:24.
3) Мф.24:30; Деян.1:11.
Христос – истинный человек и истинный Бог: в человеческом естестве Его нет сейчас на земле, но в божественном естестве, в величии, милости и Духе, Он никогда не покидает нас.
1) Мф.28:20.
2) Мф.26:11; Ин.16:28; Ин.17:11; Деян.3:21; Евр.8:4.
3) Мф.28:20; Ин.14:16-18; Еф.4:8.
Никоим образом. Ибо Его божественное естество ни в чем не может быть заключено и везде присутствует. Из этого следует, что Его божественное естество выходит за пределы его человеческого естества, но все-таки присутствует в этом человеческом естестве и остается лично с ним связанным.
1) Ис.66:1; Иер.23:23,24; Деян.7:49; Деян.17:27,28.
2) Мф.28:6; Ин.3:13; Ин.11:15; Кол.2:9.
Во-первых, потому что Он на небесах перед лицом Своего Отца за нас ходатайствует. Во-вторых, присутствие нашей плоти на небесах есть верный залог того, что Он, являясь Главой нашим, возьмет нас, Своих членов, к Себе. В-третьих, Он посылает нам Свой Дух как залог. Силой Святого Духа мы ищем горнего, где Христос сидит по правую руку Бога Отца.
1) Рим.8:34; 1Ин.2:1.
2) Ин.14:2,3; Ин.17:24; Еф.2:6.
3) Ин.14:16; Ин.16:7; Деян.2:33; 2Кор.1:22; 2Кор.5:5.
4) Флп.3:20; Кол.3:1.
Христос для того вознесся на небеса, чтобы там явиться главою Своей христианской церкви, через Него Бог Отец правит всем и вся.
1) Еф.1:20-23; Кол.1:18.
2) Мф.28:18; Ин.5:22.
Во-первых, через Дух Свой Святой Он изливает на нас Своих членов, священные дары. Во-вторых, властью Своею Он защищает и охраняет нас от всех врагов.
1) Деян.2:33; Еф.4:8,10-12.
2) Пс.2:9; Пс.110:1,2; Ин.10:28; Еф.4:8; Отк.12:5.
Ту, что во всех моих скорбях и гонениях я с поднятой головой ожидаю Того, кто прежде чем судьей сойти небес, отдал Себя ради меня на суд Божий, и снял с меня все проклятия. Я ожидаю Того, кто предаст всех Своих и моих врагов вечному проклятию, и возьмет меня со всеми Своими избранными к Себе для небесных радостей и славы.
1) Лк.21:28; Рим.8:23,24; Флп.3:20; 1Фес.4:16; Тит.2:13.
2) Мф.25:41-43; 2Фес.1:6,8,9.
3) Мф.25:34-36; 2Фес.1:7,10.
Во-первых, в том, что вместе с Отцом и Сыном Он истинный и вечный Бог. Во-вторых, в том, что Он дан мне, чтобы через истинную веру сделать меня причастным ко Христу и всем Его благодеяниям, чтобы ободрить меня и прибывать со мною вовеки.
1) Быт.1:2; Деян.5:3,4; 1Кор.2:10; 1Кор.3;16.
2) Мф.28:19; 2Кор.1;21,22; Гал.3:14; Гал.4:6; Еф.1:13.
3) Ин.16:14; 1Кор.12:12; 1Пет.1:2.
4) Ин.15:26; Деян.9:31.
5) Ин.14:16,17; 1Пет.4:14.
В том, что Сын Божий из всего рода человеческого от начала и до конца мира собирает для Себя Церковь для жизни вечной, ее защищает и сохраняет. Он делает это Своим Духом и Словом в единстве истинной веры. И в том, что я есть и во веки останусь живым членом этой Церкви.
1) Ин.10:11; Еф.4:11-13; Еф.5:25,26.
2) Быт.26:4; Ис.49:6; Рим.10:12,13; Отк.5:9.
3) Пс.71:17,18; Ис.59:21; 1Кор.11:26.
4) Пс.111:1; Деян.20:28; Евр.12:22,23.
5) Рим.8:29,30; Еф.1:10-14; 1Пет.2:9.
6) Пс.129:4,5; Мф.16:18; Ин.10:16,28.
7) Ис.59:21; Рим.1:16; Рим.10:14-17; Еф.5:26.
Ин.17:21; Деян.2:42; Еф.4:3-6; 1Тим.3:15.
9) Рим.8:10; 1Ин.3:14,19-21.
10) Пс.23:6; Ин.10:28; Рим.8:35-39; 1Кор.1:8,9; 1Пет.1:5; 1Ин.2:19.
Во-первых, то, что верующие как члены Христа все вместе и каждый в отдельности причастны Ему и всем Его богатствам и дарам. Во-вторых, то, что каждый должен с готовностью и радостью сознавать себя обязанным использовать Его дары на благо и спасение других членов.
1) Рим.8:32; 1Кор.6:17; 1Кор.12:12,13; 1Ин.1:3.
2) 1Кор.12:21; 1Кор.13:1-7; Флп.2:2-5.
То, что Бор, ради искупления Христова, не будет больше вспоминать ни о моих грехах, ни о моем греховном естестве, с которым я должен бороться до конца жизни, но милостиво дарует мне оправдание Христово, так что я уже никогда не буду проклят.
1) Пс.103:3,10,12; Иер.31:34; Мих.7:19; 2Кор.5:19.
2) Рим.7:23-25.
3) 2Кор.5:21; 1Ин.1:7; 1Ин.2:1,2.
4) Ин.3:18; Ин.5:24.
То, что не только моя душа после этой жизни немедленно будет принята ее главой Христом, но и это тело мое, поднятое силою Христа, вновь будет воссоединено с моей душой, и уподобится славному телу Христа.
1) Лк.16:22; Лк.20:37,38; Лк.23:43; Флп.1:21,23; Отк.14:13.
2) Иов.19:25-27; 1Кор.15:53,54; Флп.3:21; 1Ин.3:2.
Хотя уже сейчас я чувствую сердцем приближение вечной радости, но после этой жизни буду пребывать в совершенном блаженстве, таком, какого ни глаз не видел, ни ухо не слышало, ни сердце человеческое не предчувствовало – чтобы и этим восхвалять Бога вовеки.
1) Ин.17:3; 2Кор.5:2,3.
2) Ин.17:24; 1Кор.2:9.
То, что я оправдан во Христе перед Богом и наследую жизнь вечную.
1) Авв.2:4; Ин.3:36; Рим.1:17.
Только истинной верой в Иисуса Христа. И хотя моя совесть обвиняет меня в том, что я тяжко согрешил, нарушая все заповеди Господа и не исполнив ни одной из них, и поныне склонен ко всякому злу, Бог без всякой заслуги с моей, только из милости, дарует мне совершенное искупление, оправдание и святость Христа. Все это Он дарует мне, как будто я никогда не грешил и сам искупил вину, которую вместо меня искупил Христос. Я лишь причастен этим дарам, если принимаю и сердцем, исполненным веры.
1) Рим.3:21-26; Рим.5:1,2; Гал.2:16; Еф.2:8,9; Флп.3:9.
2) Рим.3:9; Рим.7:23.
3) Втор.9:6; Иез.36:22; Рим.3:24; Рим.7:23-25; Еф.2:8; Тит.3:5.
4) 1Ин.2:1,2.
5) Им.4:4-8; 2Кор.5:19.
6) 2Кор.5:21.
7) Ин.3:18; Рим.3:22.
Не потому, что достоинствами своей веры я угоден Богу. Но только искуплением, праведностью и святостью Христа я оправдан перед Богом. И только верою могу их принять и сделать своими.
1) 1Кор.1:30; 1Кор.2:2.
2) 1Ин.5:10.
Потому что оправдание, которое может предстать перед судом Божьим, должно быть вполне совершенным и полностью отвечать божественному Закону, тогда как даже лучшие наши дела в этой жизни совсем не совершенны и осквернены грехом.
1) Втор.27:26; Гал.3:10.
2) Ис.64:6.
Его награда не по заслугам, а по милости.
1) Лк.17:10.
Нет. Ибо не могут не приносить плоды благодарения те, кто истинной верой вселен во Христа.
1) Мф.7:18; Ис.15:5.
От Духа Святого, Который внедряет ее в наши сердца через проповедь Святого Евангелия и укрепляет приобщением к святым таинствам.
1) Ин.3:5; 1Кор.2:12; 1Кор.12:3; Еф.1:17,18; Флп.1:29.
2) Деян.16:14; Рим.10:17; 1Пет.1:23.
3) Мф.28:19.
Таинства – святые видимые знаки и печати, предназначенные Богом для того, чтобы через приобщение к ним лучше объяснить и подтвердить нам обещанное в Евангелии, именно что Он из милости, ради единой крестной жертвы Христа, дарует нам отпущение грехов и жизнь вечную.
1) Быт.17:11; Лев.6:25; Вор.30:6; Ис.6:6,7; Ис.54:9; Иез.20:12; Рим.4:11; Евр.9:7,9; Евр.9:24.
Да, ибо Дух Святой учит нас Евангелием и подтверждает таинствами, что все дело нашего спасения основано на единой жертве Христа, совершенной ради нас не кресте.
1) Рим.6:3; Гал.3:27.
Два: святое крещение и святое причастие.
Святое крещение
Христос повелел крестить водою и добавил обещание, что при крещении я буду омыт Его Кровью и Духом от скверны души, т. е. от всех грехов моих точно, как водой омыт от телесной грязи.
1) Мф.28:19.
2) Мф..3:11; Мк.1:4; Мк.16:16; Лк.3:3; Ин.1:33; Деян.2:38; Рим.6:3,4; 1пет.3:21.
То, что Господь по милости прощает грехи, ради Крови, которую Христос пролил за нас в Своей крестной жертве. А Святой Дух обновляет нас и посвящает в члены Христа, чтобы мы все более и более умирали для греха и вели жизнь святую и непорочную.
1) Иез.36:25; Зах.13:1; евр.12:24; 1Пет.1:2; Отк.1:5; Отк.7:14.
2) Иез.36:26,27; Ин.1:33; Ин.3:5; Рим.6:4; 1Кор.6:11; 1Кор.6:11; 1Кор.12:13; Кол.2:11,12.
Устанавливая таинство крещения, Христос говорит: Итак, идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и Святого Духа (Мф.28:19). Кто будет веровать и креститься спасен будет; а кто не будет веровать осужден будет (Мк.16:16). Это обещание также повторено там, где Святое Писание называет крещение: банею возрождения и очищения от грехов (Тит.3:5; Деян.22:16).
Нет, только Кровь Иисуса Христа и Святой Дух очищают нас от греха.
1) Мф..1:11; Еф.5:26; 1Пет.3:21.
2) 1Кор.6:11; 1Ин.1:7.
Господь имеет веское основание говорить так. Он не только хочет таким образом научить нас, что мы очищаемся от грехов Кровью и Духом Иисуса Христа так же, как тело очищается водой от грязи, но особенно Он хочет уверить нас этим божественным залогом и знаком, что мы духовно очищены от грехов так же реально, как реально тело очищено водой.
1) Кор.6:11; Отк.1:5; Отк.7:14.
2) Мк.16:16; Гал.3:27.
Да. Ибо они, как и взрослые, находятся в союзе с Господом и в Церкви Его. За Кровь Христа им, как и взрослым, обещаны и искупление грехов и Дух Святой, источник веры. Поэтому посредством крещения, как знака союза, они должны быть приняты в лоно христианской церкви и тем отличаться от детей неверующих. В Ветхом Завете это делалось посредством обрезания вместо которого в Новом Завете было введено крещение.
1) Быт.17:7.
2) Пс.22:11; Ис.44:1-3; Мат.19:4; Деян.3:39.
3) Деян.10:47.
4) Быт.17:14.
5) Кол.2:11,12.
Христос повелел мне и всем верующим в память о Нем есть от этого преломленного хлеба и пить из этой чаши и дал обещания. Во-первых, Он обещал, что Его тело на кресте было жертвой ради меня, и Его Кровь пролита ради меня. Это также верно, как то, что хлеб Господний преломлен для меня и чаша дана мне, и я это вижу своими глазами. Во-вторых, Он обещал, что Своим распятым Телом Он напитает и ободрит мою душу для жизни вечной. И это так же верно, как то, что я получаю из рук служителя и ощущаю вкус этого хлеба и вина как верный знак тела и Крови Христовых.
1) Мф.26:26-28; Мк.14:22-24; Лк.22:19,20; 1Кор.10:16,17; 1Кор.11:23-25.
Это значит не только, что верующий сердцем я принимаю все страдания и самое смерть Христа и тем самым получаю отпущение грехов и жизнь вечную, но также что я все более и более соединяюсь с Его святым Телом через Дух Святой, живущий во Христе и в нас. И хотя Христос на небесах, а мы на земле, мы все же плоть от плоти Его и кость от кости, живем вечно и управляемы одним Духом, как члены одного тела управляемы одной душой.
1) Ин.6:35,40,47-54.
2) Ин.6:55,56.
3) Деян.1:9,11; Деян.3:21; 1Кор.11:26; Кол.3:1.
4) Ин.14:23; 1Кор.6:15,17,19; Еф.3:16,17; Уф.5:29,30; 1Ин.3:24; 1Ин.4:13.
5) Ин.6:57; Ин.15:1-6; Еф.4:15,16.
При установлении таинства причастия: В ту ночь, в которую предан был, взял хлеб и, возблагодарив, преломил и сказал: сие есть Тело Мое, за вас ломимое; сие творите в Мое воспоминание. Также и чашу после вечери, и сказал: сия чаша есть новый завет в Моей Крови: сие творите, когда только будете пить, в Мое воспоминание. Ибо всякий раз, когда вы едите хлеб сей и пьете чашу сию, смерть Господню возвещаете, доколе Он придет (1Кор.11:23-26). Это же обещание повторяет Павел, когда говорит: Чаша благословения, которую благословляем, не есть ли приобщение Крови Христовой? Хлеб, который преломляем, не есть ли приобщение Тела Христова? Один хлеб, и мы многие одно тело; ибо все причащаемся от одного хлеба. (1Кор.10:16,17)
1) Мф.26:26-28; Мк.14:22-24; Лк.22:19,20.
Нет, но святое причастие подобно крещению. Вода во время крещения не превращается в Кровь Христа: и крещение – не очищение от самих грехов, но лишь знак, данный Богом в залог этого очищения. Так же и хлеб во время причастия не превращается в само тело Христа, хотя соответственно природе таинств и по слову Духа Святого его называют Телом Иисуса Христа.
1) Мат.26:29.
2) Еф.5:26; Тит.3:5.
3) 1Кор.10:16; 1Кор.11:26.
4) Быт.17:10,11; Исх.12:26,27; Исх.13:9; Исх.24:8; Деян.22:16; 1Кор.10:1-4; 1Пет.3:21.
Христос говорит так не без всякой причины. Он не только хочет этим научить нас, что подобно тому, как хлеб и вино питают нас в этой временной жизни, так Его распятое Тело и пролитая Кровь становятся истинной пищей и питьем для наших душ для жизни вечной. Более того, этими видимыми знаками и залогами Он хочет уверить нас в том, что мы так же действительно причастны Его истинному Телу и Крови, посредством Духа Святого, как действительно получаем в уста наши эти святые знаки в память о Нем. И в том, что все Его страдания и смирение были принесены за нас, как если бы сами страдали и сами искупали перед Господом наши долги.
1) Ин.6:51,53-55.
2) 1Кор.10:16.
Святое причастие свидетельствует нам о том, что мы получаем полное отпущение всех грехов благодаря той единственной жертве Иисуса Христа, которую Он Сам когда-то принес на кресте; и что Духом Святым мы соединены со Христом, который в Его человеческой природе ныне не на земле, а на небесах по правую руку Бога Отца, и там будучи, желает, чтобы мы молились Ему. Тогда как месса учит, что живые и мертвые получают прощение грехов благодаря страданиям Христа, только если священники еще ежедневно на мессе приносят Христа в жертву за них, и что Христос телесно присутствует под видом хлеба и вина и поэтому следует поклоняться Ему в этом виде. И следовательно, месса, по сути, есть не что иное, как отречение от единственной жертвы и страдания Иисуса Христа и проклятое идолопоклонство.
1) Мф.26:28; Лк.22:19,20; Ин.19:30; Евр.7:26,27; Евр.9:12; Евр.9:25-28; Евр.10:10,12,14.
2) 1Кор.6:17; 1Кор.10:16,17.
3) Ин.20:17; Кол.3:1; Евр.1:3; Евр.8:1,2.
4) Деян.7:55,56; Флп.3:20; Кол.3:1; 1Фес.1:10.
5) Евр.9:26; Евр.10:12,14.
Для тех, кто питают отвращение к себе из-за своих грехов, но однако верят, что эти грехи прощаются им ради Христа и их остающаяся слабость покрывается Его страданием и смертью; для тех, кто стремятся все более и более укрепить свою веру и исправить свою жизнь. Но лицемеры и те, кто не обращены к Господу с искренним сердцем, те едят и пьют осуждение себе.
1) 1Кор.10:19-22; 1Кор.11:28,29.
Нет. Ибо завет Господа был бы осквернен этим и Его гнев возгорелся бы против всей церковной общины. Поэтому Христианская Церковь обязана по велению Христа и Его апостолов, пользуясь ключами Царства Небесного, отлучать этих людей, до той поры, пока те не исправят свою жизнь.
1) Пс.50:16; Ис.1:11-15; Ис.66:3; Иер.7:21-23; 1Кор.11:20,34.
Проповедование Святого Евангелия и церковная дисциплина. Этими двумя ключами врата Царства Небесного открываются для верующих и закрываются перед неверующими.
1) Мф.16:18,19; Мф.18:15-18.
По велению Христа, Евангелие проповедует и открыто свидетельствует верующим, всем вместе и каждому в отдельности, что всякий раз, когда они истиной верой принимают обещанное в Евангелии, все грехи их действительно прощаются им Богом ради заслуг Христа. И, напротив, проповедует и свидетельствует перед всеми неверующими и перед всеми лицемерами, что гнев Господний и вечное проклятие будут лежать на них до тех пор, пока они не обратятся. По этому свидетельству Евангелия Господь будет судить как в этой жизни, так и в жизни грядущей.
1) Мф.16:19; Ин.20:21-23.
По велению Христа, те кто называя себя христианами, исповедуют и отстаивают нехристианское учение и поведение, кто после многих братских увещеваний повторяют свои ошибки и продолжают вести порочную жизнь, на кого жаловались в церковь или людям, специально для этого назначенным церковью, те, кто презрели эти увещевания, те не допускаются к таинствам и судом церкви исключаются из христианской церкви, а Самим Господом из Царства Христова. Они могут быть приняты вновь, как члены Христа и Его церкви, если обещают исправиться и покажут свое действительное исправление.
1) Мф.18:15-18; 1Кор.5:3-5,11; 2Кор.2:6-8; 2Фес.3:14-15; 1Тим.5:20; 2Ин.10,11.
Потому что Христос не только искупил и освободил нас Своей Кровью, но и возродил Своим Духом Святым по образу и подобию Своему, чтобы всей жизнью мы выражали благодарность Господу за Его благодеяния и восхваляли Его. И также чтобы каждый из нас укреплялся в вере плодами ее и нашей богоугодной жизнью наши ближние тоже приобретались бы для Христа.
1) Рим.6:13; Рим.12:1,2; 1Кор.6:20; 1Пет.2:5,9.
2) Мф..5:16; 1Пет.2:12.
3) Мф.7:17,18; Гал.5:6,22; 2Пет.1:10.
4) Мф..5:16; Рим.14:18,19; 1Пет.3:1,2.
Никоим образом. Ибо в Священном Писании говорится, что нечистые, идолослужители, прелюбодеи, воры, алчные, пьяницы, злоречевые, мошенники и им подобные не наследуют Царства Божия.
1) 1Кор.6:9,10; Еф.5:5,6; 1Ин.3:14,15.
В умирании ветхого человека и рождении нового.
1) Рим.6:4-6; 1Кор.5:7; 2Кор.7:10; Еф.4:22-24; Кол.3:5-10.
Нашу искреннюю скорбь от того, что мы прогневили Господа своими грехами, и также то, что мы все более ненавидим эти грехи и избегаем их.
1) Иоил.2:13; Рим.8:13.
Сердечную радость в Боге через Христа; желание с любовью жить по воле Божьей, творя добрые дела.
1) Ис.57:15; Рим.5:1,2; Рим.14:17.
2) Рим.6:10,11; Гал.2:19,20.
Лишь те, которые мы делаем с истинной верой по закону Божьему, к Его славе, а не те, что основаны на наших собственных мнениях или человеческих установлениях.
1) Рим.14:23.
2) Лев.18:4; 1Цар.15:22; Еф.2:10.
3) 1Кор.10:31.
4) Ис.29:13,14; Иез.20:18,19; Мф.15:7-9.
И изрек Бог [к Моисею] все слова сии, говоря: (Исх.20:2-17; Втор.5:6-21) Я Господь, Бог твой, Который вывел тебя из земли Египетской, из дома рабства;
1. Да не будет у тебя других богов перед лицом Моим.
2. Не делай себе кумира и никакого изображения того, что на небе вверху, и что на земле внизу, и что в воде ниже земли; не поклоняйся им и не служи им, ибо Я Господь, Бог твой, Бог ревнитель, наказывающий детей за вину отцов до третьего и четвертого рода, ненавидящих Меня, и творящий милость до тысячи родов любящим Меня и соблюдающим заповеди Мои.
3. Не произноси имени Господа, Бога твоего, напрасно, ибо Господь не оставить без наказания того, кто произносит имя Его напрасно.
4. Помни день субботний, чтобы святить его; шесть дней работай и делай [в них] всякие дела твои, а день седьмой – суббота Господу, Богу твоему: не делай в оный никакого дела ни ты, ни сын твой, ни дочь твоя, ни раб твой, ни рабыня твоя, ни [вол твой, ни осел твой, ни всякий] скот твой, ни пришелец, который в жилищах твоих; Ибо в шесть дней создал Господь небо и землю, море и все, что в них, а в день седьмой почил; посему благословил Господь день субботний и освятил его.
5. Почитай отца твоего и мать твою, [чтобы тебе было хорошо и] чтобы продлились дни твои на земле, которую Господь, Бог твой, дает тебе.
6. Не убивай.
7. Не прелюбодействуй.
8. Не кради.
9. Не произноси ложного свидетельства на ближнего твоего.
10. Не желай дома ближнего твоего; не желай жены ближнего твоего, [ни поля его,] ни раба его, [ни всякого скота его,] ничего, что у ближнего твоего.
Они были написаны на двух скрижалях: первая учит, каким должно быть наше отношение к Богу; вторая говорит о наших обязанностях перед ближним.
1) Исх.31:18; Втор.4:13; Втор.10:3,4.
2) Мф.22:37-40.
Чтобы, если мне дорого мое спасение, я сторонился и бежал всякого идолослужения, колдовства, предсказаний, суеверий и вызывания духов святых или других созданий и чтобы я истинно знал только истинного Бога, уповал на Него одного, покорялся Ему со смирением и терпением, ожидал всякого добра только от Него, любил, боялся и почитал Его всем сердцем. Ибо лучше мне отказаться от всего на свете, нежели пойти против Его воли.
1) 1Кор.6:10; 1Кор.10:7,14; 1Ин.5:21.
2) Лев.19:31; Втор.18:9-12.
3) Мф.4:10; Отк.19:10; Отк.22:8,9.
4) Ин.17:3.
5) Иер.17:5,7.
6) 1Пет.5:5.
7) Рим.5:3-5; 1Кор.10:10; Флп.2:14; Кол.1:11; Евр.10:36.
Пс.104:27-30; Ис.45:7; Иак.1:17.
9) Втор.6:5; Мф.22:37,38.
10) Втор.6:2; Пс.111:10; Прит.1:7; Прит.9:10; Мф.10:28.
11) Втор.10:20; Мат.4:10.
12) Мф.5:29,30; Мф.10:37-39; Деян.5:29.
Идолослужение значит, что вместо единого истинного Бога, Который открыл Себя в Слове Своем, или помимо Него, человек измышляет нечто иное, иному служит и на иное уповает.
1) 1Пар.16:26; Ис.44:16,17; Ин.5:23; Гал.4:8; Еф.2:12; Еф.5:5; Флп.3:19; 1Ин.2:23; 2Ин.9.
Чтобы мы никаким образом не изображали Господа и не поклонялись Ему никоим иным способом, кроме того, который Он заповедал в Слове Своем.
1) Втор.4:15,16; Ис.40:18,19,25; Деян.17:29; Рим.1:23-25.
2) Втор.12:30-32; 1Цар.15:23; Мф.15:9.
Бог не может быть представлен никаким видимым образом. Что касается Его творений, то хотя они и могут быть представлены видимым образом, однако Бог запрещает нам создавать и иметь любые из подобия, чтобы поклоняться им или с их помощью служить Богу.
1) Исх.34:13,14,17; Втор.12:3,4; Втор.16:22; 4Цар.18:4; Ис.40:25.
Чтобы ни злословием, ни лжесвидетельством, ни ненужной клятвой мы не оскверняли Божьего имени и не злоупотребляли Им. Чтобы молчанием или попустительством не стали соучастниками этих ужасных грехов. И, говоря кратко, поминали Святое Имя Божье лишь с уважением и почтением, истинно исповедовали, поклонялись и славили Его всеми нашими словами и делами.
1) Лев.24:15,16.
2) Лев.19:12.
3) Мф.5:37; Иак.5:12.
4) Лев.5:1; Прит.29:24.
5) Ис.45:23; Иер.4:2.
6) Мф.10:32; Рим.10:9,10.
7) Пс.50:15; 1Тим.2:8.
Рим.2:24; Кол.3:17; 1Тим.6:1.
Несомненно, ибо нет греха страшнее и вызывающего больший гнев Божий, чем осквернение Имени Его. И поэтому этот грех, по заповеди Его, должен быть наказан смертью.
1) Лев.24:16; Еф.5:11.
Да, когда власти требуют этого от своих подданных или иная необходимость заставляет нас подтвердить верность и истину, ко славе Господа и благополучию наших ближних. Ибо такая клятва основана на Слове Божьем и поэтому праву ею пользовались святые в Ветхом и Новом Завете.
1) Втор.6:13; Втор.10:20; Евр.6:16.
2) Быт.21:24; Быт.31:53; 1Цар.24:22,23; 2Цар.3:35; 3Цар.1:29,30; Рим.1:9; Рим.9:1; 2Кор.1:23.
Нет, законная клятва – это призвание Бога как единственного, знающего сердца наши, чтобы Он свидетельствовал истину и покарал меня, если я клянусь лживо. И честь эта не принадлежит никому из Его созданий.
1) Рим.9:1; 2Кор.1:23.
2) Мф.5:34-36; Иак.5:12.
Во-первых, чтобы церковная служба велась по Евангелию и чтобы содержались христианские школы; и я особенно в воскресные дни, то есть в дни отдыха, усердно посещал Церковь Божию, слушал Слово Божие, участвовал в таинствах, открыто молился Богу в присутствии других, делал христианские пожертвования в пользу бедных. Во-вторых, чтобы навсегда я оставил злые свои дела и позволил Господу действовать во мне Своим Духом Святым, и еще в этой жизни начал вечное Воскресенье.
1) 1Кор.9:13,14; 1Тим.3:15; 2Тим.2:2; 2Тим.3:14,15; Тит.1:5.
2) Лев.23:3; Пс.40:10,11; Пс.122:1; Деян.2:42,46.
3) 1Кор.14:1,3; 1Тим.4:13; Отк.1:3.
4) Деян.20:7; 1Кор.11:33.
5) 1Кор.14:16; 1Тим.2:1-4.
6) Втор.15:11; 1Кор.16:1,2; 1Тим.5:16.
7) Ерв.4:9,10.
Чтобы я оказывал совершенное почтение, любовь, преданность своим отцу и матери и всей власти надо мною; подчинялся с должным послушанием их добрым поучениям и наставлениям и терпеливо сносил их слабости и недостатки, поскольку Богу угодно править и мною через них.
1) Исх.21:17; Прит.1:8; Прит.4:1; Прит.15:20; Прит.20:20; Рим.13:1; Еф.5:22; Еф.6:1,2,5; Кол.3:18,20,22.
2) Прит.23:22; 1Пет.2:18.
3) Мф.22:21; Рим.13:2,4; Кол.3:20.
Чтобы я ни мыслью, ни словом, ни тем более делом, ни сам, ни через другого не оскорблял, не ненавидел, не ранил, не убивал своего ближнего. Но оставил всякую жажду мести. Чтобы и себе самому я не причинил вреда и по произволу не подвергал себя опасности. Для того власть и вооружена мечем, чтобы предотвратить убийство.
1) Быт.9:6; Мат.5:21,22; Мф.26:52.
2) Мф.5:25; Мф.18:36; Рим.12:19; Еф.4:26.
3) Мф.4:7; Кол.3:23.
4) Быт.6:9; Исх.21:14; Рим.13:4.
Нет. Запрещая убийство, Господь учит нас, что Он питает отвращение к зависти, ненависти, гневу и жажде мести как корням всякого зла. Все это в Его глазах – убийство.
1) Пс.37:8; Прит.14:30; Рим.1:29.
2) 1Ин.2:9-11.
3) Иак.1:20; Гал.5:19-21.
4) 1Ин.3:15.
Нет, ведь когда Господь запрещает зависть, ненависть и гнев, Он заповедует нам любить ближнего своего как самого себя, быть терпеливыми, миролюбивыми, кроткими, милосердными, и насколько это от нас зависит предотвращать причинение любого вреда и творить добро даже нашим врагам.
1) Мф.7:32; Мф.22:39; Рим.12:10.
2) Мф.5:5,7; Лк.6:36; Рим.12:18; Гал.6:1,2; Еф.4:1-3; Кол.3:12; 1Пет.3:8.
3) Исх.23:5.
4) Мф.5:44,45; Рим.12:20,21.
Тому, что Господь проклинает нецеломудрие, и мы должны поэтому всем сердцем ненавидеть его. И как в святом браке, так и вне его, вести жизнь целомудренную и добропорядочную.
1) Лев.18:27-29.
2) 1Фес.4:3-5.
3) Мал.2:16; Мф.19:9; 1Кор.7:10,11; Евр.13:4.
Поскольку наше тело, равно как и душа, есть храм Духа Святого, воля Божия состоит в том, чтобы мы хранили их в чистоте и святости. И поэтому Он запрещает все нецломудренные действия, жесты, слова, мысли, желания и все, что может соблазнять человека.
1) 1Кор.:618-20.
2) Втор.22:20-29; Еф.5:3,4.
3) Мф.5:27,28.
4) 1Кор.15:33; Еф.5:18.
Господь запрещает не только воровство и грабеж; как таковые они наказываются и властью. Но Он также клеймит как воровство все злоумышленные приемы и уловки, уготованные для присвоения имущества ближнего. И чем бы это не достигалось, силой или обманом, неверными весами или мерами, плохим товаром или фальшивыми деньгами, ростовщичеством или любыми другими способами, запрещенными Господом, так или иначе, все это – алчность, все – злоупотребление и расточительство Его даров.
1) 1Кор.6:10.
2) Лев.19:3.
3) Лк.3:14; 1Кор.5:10.
4) Втор.25:13-15; Прит.11:1; Прит.16:11; Иез.45:9-12.
5) Пс.14:5; Лк.6:35.
6) 1Кор.6:10.
7) Прит.21:20; Прит.23:20,21.
Чтобы я способствовал благополучию ближнего всякий раз, когда это для меня возможно, и поступал с ними так, как хочу, чтобы другие поступали со мной. И более всего Он требует от меня усердной работы, чтобы я был в состоянии помогать нуждающимся.
1) Мф.7:12.
2) Еф.4:28.
Чтобы я не лжесвидетельствовал, не клеветал, не сплетничал и не злословил; не судил никого судом скорым или тайным и не присоединялся к осуждению; но чтобы избегал всякой лжи и обмана как дел дьявола, если не хочу навлечь на себя тяжкий гнев Господа. Чтобы в судебных и иных делах я любил правду, говорил ее прямо и исповедовал ее и чтобы насколько это в моих силах, защищал и поддерживал честь и доброе имя ближнего моего.
1) Прит.19:5,9; Прит.21:28.
2) Пс.49:19,20.
3) Пс.14:3; Рим.1:30.
4) Мф.7:1,2; Лк.6:37.
5) Ин.8:44.
6) Прит.12:22.
7) 1Кор.13:6; Еф.4:25.
1Пет.4:8.
Чтобы в сердце нашем не зародилось ни малейшее сомнение или мысль, противная любой заповеди Божьей, но чтобы мы всегда всем сердцем ненавидели грех и любили праведность.
1) Рим.7:7.
Нет, ибо даже лучшие из людей в этой жизни стоят лишь в самом начале послушания Господу, однако же начиная жить с серьезными намерениями, они следуют всем, а не некоторым заповедям Божьим.
1) Еккл.7:20; Рим.7:14,15; 1Кор.13:9; 1Ин.1:8,10.
2) Пс.1:2; Рим.7:22; 1Ин.2:3.
Во-первых, Бог желает, чтобы в течении всей жизни мы все больше и больше познавали наше греховное естество, и поэтому все искреннее желали отпущения грехов и оправдания во Христе. Во-вторых, чтобы мы постоянно стремились обновляться по образу Божию и молились Господу о милости Духа Святого до тех пор, пока после этой жизни не достигнем цели – совершенства.
1) Пс.31:5; Рим.3:20; 1Ин.1:9.
2) Мф.5:6; Рим.7:24,25.
3) 1Кор.9:24; Флп.3:12-14.
Потому что молитва – главная часть благодарности, которую Господь требует от нас, и, более того, потому что Господь посылает Свою милость и Дух Святой лишь тем, кто с сердечным воздыханием непрестанно молит Его об этом и благодарит.
1) Пс.51:14,15.
2) Мф.7:7,8; Лк.11:9,10; 1Фес.5:17,18.
Во-первых, важно, чтобы от самого сердца мы обращались только к единому истинному Богу, явившему Себя в Слове Своем, и просили Его обо всем том, о чем Он заповедовал нам просить Его. Во-вторых, чтобы мы совершенно точно знали наши нужды и страдания для смирения нашего перед лицом Его величия. В-третьих, чтобы мы были твердо уверенны, что хотя и недостойны этого, Он ради Христа несомненно услышит нас, как и обещал нам в Слове Своем.
1) Ис.4:20-24; Отк.19:10.
2) Пс.114:18-20; Иак.4:3,8.
3) Рим.8:26, Иак.1:5; 1Ин.5:14.
4) 2Пар.20:12; Пс.142:2.
5) Пс.2:11; Пс.50:19; Ис.66:2.
6) Рим.8:15,16; Рим.10:14; Иак.1:6-8.
7) Деян.9:17; Ин.14:13,14; Ин.15:16; Ин.16:23.
Пс.26:8; Пс.142:1; Мф.7:8.
Обо всем, что необходимо нашей душе и телу, как Христос, Господь наш, учил в Своей молитве.
1) Мф.6:33; Иак.1:17.
Отче наш, сущий на небесах!
Да святится имя Твое,
Да придет Царство Твое;
Да будет воля Твоя и на земле, как на небе;
Хлеб наш насущный да нам на сей день;
И прости нам долги наши, как и мы прощаем должникам нашим;
И не введи нас в искушении, но избавь нас от лукавого.
Ибо Твое есть Царство и сила и слава во век.
Аминь.
1) Мф.6:9-13; Лк.11:2-4.
Христос желает уже в самом начале молитвы разбудить в нас сыновнее почтенье и упование на Господа, которое должно быть основой нашей молитвы. Ведь Бог через Христа стал нашим Отцом и, когда мы с истинной верой о чем-то Его просим, отказывает нам реже, чем отцы отказывают в мирских вещах.
1) Мф.7:9-11; Лк.11:11-13.
Чтобы у нес не было земных мыслей о Его Небесном величии и могли ожидать от Его могущества всего, что необходимо для тела и души.
1) Икр.23:23,24; Деян.17:24-27.
2) Рим.10:32.
Да святится Имя Твое. Это значит: дай нам прежде всего истинно знать Тебя, освящать, славить и восхвалять Тебя во всех делах Твоих, в которых блестяще сияют всемогущество, мудрость, благость, справедливость, милосердие и правда Твои. Чтобы мы могли так устроить и направить всю нашу жизнь, мысли, слова и дела, чтобы из-за нас Имя Твое не было хулимо, но почиталось и прославлялось.
1) Пс.118:105; Иер.9:24; Иер.31:33,34; Мф.16:17; Ин.17:3; Иак.1:5.
2) Исх.34:6,7; Пс.118:137,138; Пс.144:8,9; Иер.31:3; Иер.32:18,19; Мф.19:17; Лк.1:46-55; Лк.1:68,69; Рим.3:3,4; Рим.11:22,23; Рим.11:33.
3) Пс.70:8; Пс.114:1; Мф.5:16.
Да придет Царствие Твое. Это значит: так правь нами Словом и Духом Твоим, чтобы мы могли более предаваться Тебе, сохрани и взрасти Церковь Твою; разрушь деля дьявола и всякую власть, восстающую против Тебя, и все злые помыслы против Твоего Святого Слова; до тех пор пока не наступит полнота Царствия Твоего, в котором Ты будешь все во всем.
1) Пс.118:5; Пс.142:10; Мф.6:13.
2) Пс.50:20; Пс.121:6,7.
3) Рим.16:20; 1Ин.3:8.
4) Рим.8:22,23; Отк.22:17,20.
5) 1Кор.15:28.
Да будет воля Твоя и на земле, как на небе. Это значит: даруй нам и всем живущим отречься от собственной воли и безропотно подчиниться Воле Твоей, единственно благой; так, чтобы каждый мог исполнять свой долг и предназначение с покорностью и послушанием, подобно ангелам на небесах.
1) Мф.16:24; Тит.2:11,12.
2) Лк.22:42, Рим.12:2, Еф.5:10.
3) 1Кор.7:22-24.
4) Пс.102:20,21.
Хлеб наш насущный дай нам на сей день. Это значит: дай нам все необходимое для нашей телесной жизни, чтобы мы тем самым осознали, что Ты единственный источник всякого блага и без Твоего благословения нам не пойдут на пользу ни наши заботы и труды, ни Твои дары; и научи нас не уповать более на творение, но возлагать все наши упования на Тебя одного.
1) Пс.103:27,28; Пс.144:15,16; Мф.6:25,26.
2) Деян.14:17; Деян.17:27,28; Иак.1:17.
3) Втор.8:3; Пс.36:3-7,16,17; Пс.126:1,2; 1Кор.15:18.
4) Пс.54:23; Пс.61:11; Пс.145:3; Иер.17:5,7.
И прости нам долги наши, как и мы прощаем должникам нашим. Это значит: ради Крови Христовой не ставь нам бедным грешникам, в вину ни одного из наших прегрешений и то зло, которое всегда прибывает в нас; ибо мы, как свидетельство Твоей милости, находим в себе твердое намерение сердечно прощать наших ближних.
1) Пс.50:3; Пс.142:2; Рим.8:1; 1Ин.2:1.
2) Мф.6:14,15.
И не введи нас в искушение, но избавь нас от лукавого. Это значит: мы сами так слабы, что не можем устоять ни мгновения, наши смертные враги – дьявол, мир, и наша собственная плоть не перестают искушать нас. Поэтому мы молимся Тебе: сохрани и укрепи нас силою Твоего Дух Святого, чтобы мы не пали в этой духовной борьбе, но всегда оказывали упорное сопротивление, до тех пор пока наконец, не достигнем полоты победы.
1) Пс.102:14-16; Ин.15:6.
2) Еф.6:12; 1Пет.5:8.
3) Ин.15:19.
4) Рим.7:23; Гал.5:17.
5) Иф.26:41; Мк.13:33; 1Кор.10:12,13.
6) 1Фес.5:23.
Ибо Твое есть Царство и сила и слава во веки. Это значит: ибо во всем этом мы просим Тебя потому, что Ты Царь наш, имеющий власть надо всем сущим, хочешь и можешь дать нам все блага. И мы молим Тебя не о нашей славе, но о прославлении Святого Имени Твоего во веки веков.
1) 1Пар.29:10-12; Рим.10:11-13; 2Пет.2:9.
2) Пс.114:1; Иер.33:8,9; Ин.14:13.
Аминь означает: истинно так, сущая правда. Ибо Бог внемлет молитве моей больше, нежели в глубине сердца моего я от Него ожидаю.
1) 2Кор.1:20; 2Тим.2:13.
Проповідь пастора Германа Панька (м. Донецьк) на свято подяки Господу за урожай в ЄРЦ Хвала і Поклоніння
Івана 4:31-38 Ukrainian: От Иоанна Chapter 4 [31] Тим часом же учні просили Його та й казали: Учителю, їж! [32] [...]
Що таке Боже провидіння? Яке значення усвідомлення цієї істини має для нашого життя? Відповіді – в проповіді
1 Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, 2 зо [...]
Церква "Хвала і Поклоніння" © 2009 - 2010; Всі права захищені. Копіювання та публікація матеріалів сайту дозволяється лише з посиланням на наш сайт.
Підпишіться на наші оновлення по RSS.
